Рішення

від 11.12.2017 по справі 924/987/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"11" грудня 2017 р.Справа № 924/987/17

Господарський суд Хмельницької області у складі судді Димбовського В.В., розглянувши матеріали справи

за позовом приватного підприємства "Екіпаж", м. Первомайський, Харківська область

до житлово-будівельного кооперативу "Трипілля", м. Хмельницький

про стягнення 210110,42 грн. - заборгованості, 16958,50 грн. - 3% річних та 103616,80 грн. - інфляційних втрат

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1 - за довіреністю від 01.06.2017р.

від відповідача: не з'явився

У судовому засіданні, згідно ч. 2 ст. 85 ГПК України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору: позивач звернувся з позовом до суду про стягнення з відповідача 227839,62 грн. - заборгованості, 16741,53 грн. - 3% річних, 101734,55 грн. - інфляційних втрат. Позов мотивовано неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань згідно актів надання послуг в частині їх повної оплати. Стверджує, що для відповідача виготовив та здійснив монтаж віконних блоків загалом на суму 240110,42 грн., у той час, як відповідач в повному обсязі з ним не розрахувався.

У судовому засіданні представник позивача подав заяву, згідно якої ним зменшено розмір основного боргу, натомість, збільшено період нарахування інфляційних втрат та 3% річних, відповідно, збільшено до стягнення суми інфляційних втрат та 3% річних. Згідно поданої заяви, позивач просить стягнути з відповідача 210110,42 грн. - заборгованості, 16958,50 грн. - 3% річних та 103616,80 грн. - інфляційних втрат.

При розгляді заяви позивача враховано, що загальний розмір позовних вимог, заявлений до стягнення з відповідача під час подання позову складав 346315,70 грн., а загальний розмір позовних вимог у заяві, поданій 11.12.2017р., складає 330685,72 грн., тобто меншу суму. Тому, суд розцінив заяву позивача, як заяву про зменшення розміру позовних вимог.

Частиною 4 ст. 22 ГПК України передбачено право позивача на зменшення розміру позовних вимог до прийняття рішення по справі. Зменшення розміру позовних вимог нормам чинного законодавства не суперечить, будь-чиїх прав та охоронюваних законом інтересів не порушує, подано у відповідності до вимог чинного законодавства, а тому судом прийнято.

В обгрунтування заявлених сум, позивач пояснив, що виготовив і змонтував для відповідача віконні блоки, у той час, як відповідач, прийнявши роботу за трьома актами (№107 від 04.02.2015р., №108 від 04.02.2015р., №109 від 04.02.2015р.), будь-яких проплат за ними не здійснив. У подальшому, відповідач знову зробив замовлення на виготовлення та монтаж металопластикових конструкцій, однак, оскільки відповідач не виконав свої зобов'язання по актах №№107, 108 та 109, позивач запропонував зробити авансування майбутнього замовлення. Стверджує, що 26.02.2015р. відповідач здійснив авансування та сплатив 30000,00 грн. Після виконання робіт позивач направив відповідачу рахунок на оплату за виконані роботи, але дані вимоги виконані не були. Разом із рахунком на оплату позивач направив для підпису акт наданих послуг №804/2 від 08.04.2015р., який відповідач не повернув.

З огляду на викладене, позивач відмічає, що відповідно до акта №804/2 від 08.04.2015р. відповідач зобов'язаний сплатити 95291,89 грн. за мінусом здійсненого 26.02.2015р. авансування в сумі 30000,00 грн., а за трьома іншими актами зобов'язаний сплатити повну суму боргу.

Відповідач своїми процесуальними правами не скористався, зокрема, відзив на позов не подав, позовні вимоги по суті не оспорив, в судові засідання не з'являвся, поважні причини неявки не сповістив, хоча повідомлений належним чином про дату, час та місце розгляду справи.

Так, повідомляючи відповідача про розгляд справи в суді, йому направлено ухвалу про порушення провадження у справі від 25.10.2017р. та ухвали про відкладення розгляду справи від 08.11.2017р., від 28.11.2017р. Всі ухвали направлялися відповідачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення, за адресою, яка згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, є його юридичною адресою. Хоча, ухвали повернуто відділенням поштового зв'язку з відміткою „за закінченням встановленого строку зберігання» , вважається, що відповідач належним чином повідомлений про розгляд справи в суді.

Про обізнаність відповідача з наявним спором свідчать й докази надіслання відповідачу копії позовної заяви з доданими до неї додатками, і відповідач, з метою здійснення захисту своїх інтересів, не був позбавлений права ознайомитися з матеріалами справи в приміщенні суду, ознайомитися з ухвалами в електронній формі, які були оприлюднені в Єдиному державному реєстрі судових рішень відповідно до вимог Закону України "Про доступ до судових рішень", направити в засідання свого представника (з урахуванням положень ст. 28 ГПК України) для надання усних пояснень, або підготувати письмові пояснення по суті спору та надавши (за наявності) відповідні письмові докази у спростування позовних вимог. До того ж, ч. 3 ст. 22 ГПК України покладає на сторони обов'язок вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

У свою чергу, суд вживав заходів до того, щоб відповідач мав можливість захистити свої інтереси, неодноразово відкладаючи розгляд справи з метою дотримання принципу змагальності та рівності сторін процесу.

З огляду на викладене, приймаючи до уваги строки вирішення спору, з огляду на те, що розгляд справи неодноразово відкладався, відповідач під час розгляду справи мав достатньо часу та можливості для здійснення захисту своїх інтересів.

Враховуючи викладені обставини справи та вимоги чинного процесуального права, суд приймає до уваги, що відсутність відповідача, належним чином повідомленого про дату, час та місце розгляду справи, як і ненадання ним відзиву на позов, не перешкоджає вирішенню спору по суті. Наявні у матеріалах справи документи, за висновками суду, є достатніми для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення.

Отже, суд вважає можливим розглянути справу за відсутності відповідача, відповідно до ст. 75 ГПК України, за наявними в матеріалах справи доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи по суті, суд встановив:

Між позивачем та відповідачем підписано три акти надання послуг, з яких вбачається прийняття відповідачем наданих позивачем послуг з виготовлення та монтажу віконних блоків на загальну суму 114818,53 грн., а саме: акт №107 від 04.02.2015р. на суму 25795,13 грн.; акт №108 від 04.02.2015р. на суму 25873,46 грн.; акт №109 від 04.02.2015р. на суму 63149,94 грн.

В актах відповідач засвідчив, що претензій по об'єму, якості та строкам виконання робіт (надання послуг) не має.

Оплату наданих позивачем послуг з виготовлення та монтажу віконних блоків на загальну суму 114818,53 грн. відповідачем не здійснено.

Окрім того, в матеріалах справи міститься акт надання послуг №804/2 від 08.04.2015р. на суму 125291,89 грн., на якому відсутня печатка та підпис відповідача.

Також, в матеріалах справи наявна банківська виписка по рахунку вих. №55-2/17/549 від 29.11.2017р., згідно якої вбачаються проплати відповідача за 2014 рік з інших правовідносин, які виникли між сторонами, а також проплата відповідача 26.02.2015р. в сумі 30000,00 грн. з призначенням платежу "оплата за монтаж та виготовлення віконних блоків зг. договору".

Як пояснив позивач, проплата відповідача в сумі 30000,00 грн. була авансуванням по акту надання послуг №804/2 від 08.04.2015р. на суму 125291,89 грн.

Згідно розрахунку позивача, борг відповідача становить 210110,42 грн. (за трьома актами №№107,108,109 борг 114818,53 грн.; за актом №804/2 борг 95291,89 грн.).

23.03.2015р. позивач направив відповідачу вимогу №1 про оплату боргу, яка отримана ним 28.03.2015р., про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення. Однак, вимога виконана не була.

14.04.2016р. позивач повторно надіслав вимогу №2 про сплату боргу, яка отримана відповідачем 18.04.2016р., про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення. Однак, відповідач вимогу не виконав, борг не сплатив, що й стало підставою для звернення з позовом до суду.

До стягнення позивачем заявлено також 16958,50 грн. - 3% річних, розрахованих за період з 04.04.2015р. по 10.12.2017р., та 103616,80 грн. - інфляційних втрат (04.04.2015р.-10.12.2017р.).

Досліджуючи надані докази, оцінюючи їх в сукупності, судом береться до уваги наступне.

Відповідно до ст. ст. 202, 205, 207 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, зокрема, двох або багатостороннім правочином (договором) є погоджена дія двох або більше сторін. Правочин може вчинятись усно або в письмовій формі, сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, якщо він підписаний сторонами.

Згідно ч. 2 ст. 205 ЦК України, правочин, до якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до положень ст. ст. 174, 175, 181, 193 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 627 ЦК України визначено, що відповідно до ст. 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового оборогу, вимог розумності та справедливості.

Положеннями ст. ст. 11, 629 ЦК України встановлено, що договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

Приписами ч. 1 ст. 599 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

З матеріалів справи вбачається, що сторони досягли згоди щодо надання позивачем відповідачу послуг з виготовлення та монтажу віконних блоків, відповідно між позивачем та відповідачем виникли зобов'язання на підставі договору, укладеного у спрощений спосіб.

Факт належного виконання позивачем своїх зобов'язань в частині виготовлення та монтажу віконних блоків на загальну суму 114818,53 грн. підтверджується наявними в матеріалах справи трьома актами надання послуг від 04.02.2015р. Відповідач, підписавши три акти без будь-яких зауважень, підтвердив їх виконання в повному обсязі та погодив їх вартість. Відповідачу надсилалась вимога про оплату наданих послуг, зокрема, за актами від 04.02.2015р. Однак, доказів оплати вказаних актів матеріали справи не містять.

Отже, відповідач, в порушення чинного законодавства, не виконав свій обов'язок стосовно проведення оплати за актами від 04.02.2015р., відповідно, він є боржником, що прострочив виконання грошового зобов'язання і у нього перед позивачем виникла заборгованість, яка підлягає стягненню.

З огляду на викладене, вимога позивача в частині стягнення з відповідача заборгованості за актами надання послуг від 04.02.2015р. в сумі 114818,53 грн. є обгрунтованою та підлягає задоволенню.

Стосовно вимоги позивача в частині стягнення з відповідача заборгованості за актом надання послуг від 08.04.2015р. на суму 95291,89 грн. судом відмічається, що він складений одноособово позивачем, на ньому відсутня печатка та підпис відповідача, тобто неможливо дійти висновку про його погодження відповідачем та підтвердження виконання робіт за вказаним актом на зазначену у ньому суму.

Посилання позивача на авансування відповідачем послуг за актом надання послуг від 08.04.2015р. в сумі 30000,00 грн. не приймається судом, оскільки з наявної в матеріалах справи банківської виписки неможливо дійти такого висновку, з огляду на те, що в призначенні платежу зазначено лише загальний вид наданих відповідачем послуг, без посилання на номер чи дату акту надання послуг, або будь-яких інших ідентифікуючих даних, з якими можливо було пов'язати саме акт від 08.04.2015р.

Згідно із ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

В порушення наведених норм закону позивач не довів підстав для стягнення з відповідача боргу за актом наданих послуг №804/2 від 08.04.2015р. У той же час, позивач не позбавляється права зарахування платежу в сумі 30000,00 грн. саме за актом надання послуг від 08.04.2015р.

Отже, вимога позивача про стягнення з відповідача боргу в частині 95291,89 грн. задоволенню не підлягає.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

У застосуванні індексації враховуються рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997р. №62-97р.

Згідно вказаного вище листа, індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення заборгованості. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

Перевіривши правильність періоду нарахування 3% річних, суд не погоджується з початковою датою нарахування.

Як вбачається з розрахунку, початком періоду нарахування 3% річних визначено 04.04.2015р. Однак, прострочка в оплаті починається з 05.04.2015р. Суд виходить з вимог, встановлених ч. 2 ст. 530 ЦК України, тобто оплати боргу протягом 7 днів від дня пред'явлення вимоги. Оскільки вимогу вручено відповідачу 28.03.2015р., останнім строком оплати є 04.04.2015р., а прострочення в оплаті розпочинає перебіг з 05.04.2015р.

Здійснивши власний розрахунок 3% річних, з врахуванням початку прострочення платежу, обгрунтовано заявленої суми боргу, врахувавши кількість днів у роках, за які нараховуються 3% річних, суд вважає обгрунтовано заявленим розміром 3% річних 9248,40 грн.

Здійснивши перерахунок інфляційних втрат, з врахуванням обгрунтовано заявленої суми боргу, задоволенню підлягають інфляційні втрати в сумі 56605,54 грн.

Підсумовуючи викладене вище, позовні вимоги належить задовольнити частково в частині стягнення з відповідача 114818,53 грн. - заборгованості, 56605,54 грн. - інфляційних втрат, 9248,40 грн. - 3% річних.

У частині позовних вимог про стягнення з відповідача 95291,89 грн. заборгованості, 7710,10 грн. - 3% річних та 47011,26 грн. - інфляційних втрат належить відмовити.

Згідно ст. 49 ГПК України, витрати по оплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 44, 49, 82, 84, 85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов приватного підприємства "Екіпаж", м. Первомайський, Харківська область до житлово-будівельного кооперативу "Трипілля", м. Хмельницький про стягнення 210110,42 грн. - заборгованості, 16958,50 грн. - 3% річних та 103616,80 грн. - інфляційних втрат задовольнити частково.

Стягнути з житлово-будівельного кооперативу "Трипілля" (м. Хмельницький, вул. Подільська, 21; код 38481811) на користь приватного підприємства "Екіпаж" (Харківська область, м. Первомайський, вул. Дорожня, 28; код 21241245) 114818,53 грн. (сто чотирнадцять тисяч вісімсот вісімнадцять гривень 53 коп.) - заборгованості, 56605,54 грн. (п'ятдесят шість тисяч шістсот п'ять гривень 54 коп.) - інфляційних втрат, 9248,40 грн. (дев'ять тисяч двісті сорок вісім гривень 40 коп.) - 3% річних, 2710,09 грн. (дві тисячі сімсот десять гривень 09 коп.) - витрат по оплаті судового збору.

Видати наказ.

У частині позовних вимог про стягнення з відповідача 95291,89 грн. заборгованості, 7710,10 грн. - 3% річних та 47011,26 грн. - інфляційних втрат відмовити.

Повне рішення складено 14 грудня 2017 року.

Суддя В.В. Димбовський

Віддруковано 3 примірника:

1 - до справи,

2 - позивачу (64107, Харківська область, м. Первомайський, вул. Дорожня, 28),

3 - відповідачу (29000, Хмельницька область, м. Хмельницький, вул. Подільська, 21).