Постанова

від 11.12.2017 по справі 910/12193/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" грудня 2017 р. Справа№ 910/12193/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Майданевича А.Г.

суддів: Коротун О.М.

Суліма В.В.

за участю представників сторін: згідно з протоколом судового засідання від 11.12.2017

розглянувши апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту

на рішення Господарського суду міста Києва від 27.09.2017

(повне рішення складено 02.10.2017)

у справі №910/12193/17 (суддя І.Д. Курдельчук)

за позовом виробничо-комерційного приватного підприємства ВПК

до приватного акціонерного товариства Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту

про стягнення 159987,34 грн.

ВСТАНОВИВ:

У липні 2017 ВКПП ВПК (далі - позивач) подало до Господарського суду міста Києва позовну заяву з вимогами до ПАТ Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту (далі - відповідач) про стягнення 159987,34 грн. неустойки (пені) за несвоєчасну оплату поставленого товару згідно з договором №12/03-14 від 12.03.2014 за період з 12.05.2016 по 14.09.2016.

22.09.2017 відповідачем подано суду першої інстанції заяву про сплив строку позовної давності у даній справі.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.09.2017 у справі №910/12193/17 позов задоволено частково. Стягнуто з ПАТ Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту на користь ВКПП ВПК 89661,06 грн. пені та 1344,92 грн. судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

При прийнятті вказаного рішення місцевий господарський суд дійшов до висновку про обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача пені, а також про відсутність підстав для застосування наслідків спливу строку позовної давності у даній справі згідно зі ст. 267 ЦК України, оскільки відбулось переривання перебігу такого строку. При цьому, при визначенні суми пені, яка підлягала до стягнення з відповідача, суд першої інстанції врахував вимоги ч. 6 ст. 232 ГК України щодо періоду нарахування пені, встановленого законом.

Не погодившись з прийнятим рішенням, ПАТ Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту подало до Київського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 27.09.2017 у справі №910/12193/17 скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на те, що судом першої інстанції при прийнятті рішення не враховано того, що відповідач 31.07.2017 згідно з платіжним дорученням №1 сплатив позивачеві 122268,59 грн., які були останньою частиною боргу відповідно до рішення Господарського суду міста Києва від 14.07.2016 у справі №910/9279/16. На думку відповідача, його зобов'язання перед позивачем припинені, а тому відсутні підстави для нарахування пені. При цьому, як переконує скаржник, суд першої інстанції у непередбаченому законом порядку повторно застосував ч. 6 ст. 232 ГК України, що призвело до подвійної відповідальності відповідача у вигляді стягнення пені, що суперечить ст. 61 Конституції України.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 30.10.2017 у справі №910/12193/17 апеляційну скаргу ПАТ Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту на рішення Господарського суду міста Києва від 27.09.2017 у справі №910/12193/17 прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя Майданевич А.Г., судді Гончаров С.А., Коротун О.М., розгляд справи призначено на 11.12.2007.

27.11.2017 позивачем подано до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому останній заперечив проти задоволення скарги, просив спірне судове рішення залишити в силі.

На підставі розпорядження начальника управління Київського апеляційного господарського суду від 11.12.2017 №09-53/4892/17 та згідно з протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 11.12.2017 склад колегії суддів у справі №910/12193/17 змінено на наступний: головуючий суддя Майданевич А.Г., судді Коротун О.М., Сулім В.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.12.2017 справу №910/12193/17 прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя Майданевич А.Г., судді Коротун О.М., Сулім В.В.

В судовому засіданні 11.12.2017 представник відповідача підтримав вимоги апеляційної скарги та просив їх задовольнити. Представник позивача в судовому засіданні 11.12.2017 заперечив проти задоволення вимог апеляційної скарги, просив спірне судове рішення залишити в силі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Частиною 1 ст. 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 12.03.2014 між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) був укладений договір №12/03-14 (далі - договір), за умовами якого постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених договором, поставити покупцю (передати у власність покупця) масла, мастила та мастильні матеріали (далі - товар) згідно зі специфікаціями, які підписуються обома сторонами та є невід'ємними частинами договору, а покупець зобов'язується на умовах та в порядку, визначених договором, прийняти товар та оплатити його (п. 1.1 договору).

Судом встановлено, що у провадженні господарського суду перебувала справа №910/9279/16 за позовом ВКПП ВПК до ПАТ Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту про стягнення 1505850,04 грн.

Господарським судом у справі №910/9279/16 встановлено, що позивачем за період з 18.01.2016 по 12.02.2016 на адресу відповідача було поставлено паливно-мастильних матеріалів на загальну суму 1387565,56 грн., а відповідач вчасно не розрахувався за поставлений позивачем товар, чим допустив порушення зобов'язання, наслідком чого стало нарахування позивачем до стягнення з відповідача, крім суми основного боргу, 118283,48 грн. пені згідно з п. 7.2 договору за період з 18.01.2016 по 12.05.2016.

Так, рішенням Господарського суду міста Києва від 14.07.2016 у справі №910/9279/16, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.11.2016 у справі №910/9279/16, присуджено до стягнення з ПАТ Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту на користь ВКПП ВПК 1387566,56 грн. основного боргу, 118283,48 грн. пені за період прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання з 18.01.2016 по 12.05.2016 та суму 22587,75 грн. судового збору.

Відповідно до ч. 3 ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Звертаючись до господарського суду із позовом у даній справі позивач просив суд стягнути з відповідача 159987,34 грн. неустойки (пені) за несвоєчасну оплату поставленого товару згідно з договором №12/03-14 від 12.03.2014 за період з 12.05.2016 по 14.09.2016.

Заперечуючи проти задоволення вимог позивача, відповідач стверджував, що його зобов'язання перед позивачем припинені, оскільки він 31.07.2017 відповідно до платіжного доручення №1 сплатив позивачеві 122268,59 грн., які були останньою частиною боргу згідно з рішенням Господарського суду міста Києва від 14.07.2016 у справі №910/9279/16, а тому відсутні підстави для нарахування пені.

Згідно п. 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Колегія суддів зазначає, що припинення зобов'язання є останньою стадією його існування. Під припиненням зобов'язання розуміють припинення правового зв'язку між його сторонами, звільнення їх від прав та обов'язків, що становлять зміст зобов'язання. Тобто кредитор втрачає право вимагати від боржника виконання передбачених у зобов'язанні дій, а боржник звільняється від обов'язку виконувати такі дії під загрозою застосування до нього мір відповідальності.

Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Зі змісту наведеної статті вбачається, що суб'єкти цивільних правовідносин вступають у зобов'язання для того, щоб досягти певної мети. У зв'язку з цим виконання зобов'язання, а саме мети сторін, є основним способом припинення зобов'язання.

Разом з тим, зобов'язання припиняється не будь-яким виконанням, а лише виконанням, проведеним належним чином. Основні критерії належності виконання містяться у ст. 526 ЦК України, відповідно до якої належно виконаним буде вважатися зобов'язання, яке виконано відповідно до умов договору, вимог ЦК та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Належне виконання також включає в себе виконання зобов'язання належними сторонами, в обумовлені строки, в погодженому або визначеному місці тощо.

Неналежно проведене виконання не припиняє зобов'язання, а лише тягне за собою покладення на боржника нових обов'язків, які становлять міри цивільно-правової відповідальності (відшкодування збитків, стягнення неустойки тощо).

Відтак, доводи відповідача про припинення його зобов'язань перед позивачем за договором №12/03-14 від 12.03.2014 шляхом сплати 31.07.2017 згідно з платіжним дорученням №1 позивачеві 122268,59 грн., які були останньою частиною боргу згідно з рішенням Господарського суду міста Києва від 14.07.2016 у справі №910/9279/16, є необґрунтованими, оскільки така сплата відбулась з порушенням умов самого договору, що призводить до можливості покладення на відповідача нових обов'язків, зокрема, сплати неустойки у формі пені.

Поряд із цим, колегія суддів вважає також необґрунтованими доводи скаржника про те, суд першої інстанції у непередбаченому законом порядку повторно застосував ч. 6 ст. 232 ГК України, що призвело до подвійної відповідальності відповідача у вигляді стягнення пені, що суперечить ст. 61 Конституції України, з огляду на наступне.

Пунктом 7.2.2 договору передбачено, що у разі несвоєчасної оплати за товар покупець зобов'язаний сплатити постачальнику неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період невиконання грошових зобов'язань, від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 6 ст. 232 ЦК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У вказаній нормі права передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

При цьому, чинним законодавством, зокрема, ч. 6 ст. 232 ЦК України, не передбачено як обов'язку кредитора заявляти вимоги до боржника про стягнення пені за весь період в цілому (шість місяців), так і обмежень для кредитора заявляти такі вимоги щодо окремих частин вказаного періоду, одноразово чи декілька разів тощо.

Визначальним є лише припинення нарахування пені через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (якщо інше не встановлено законом або договором). Подвійною відповідальністю в такому випадку можна буде вважати, зокрема, нарахування пені двічі за один і той самий період.

Як вірно вказав суд першої інстанції з посиланням на ч. 6 ст. 232 ГК України, загальним періодом нарахування пені за прострочення виконання відповідачем умов договору №12/03-14 від 12.03.2014 є період з 18.01.2016 по 18.07.2016.

Судом встановлено, що предметом розгляду у справі №910/9279/16 була вимога позивача до відповідача, зокрема про стягнення пені за період з 18.01.2016 по 12.05.2016 за прострочення виконання відповідачем умов договору №12/03-14 від 12.03.2014.

Позовними вимогами у даній справі є вимоги до відповідача про стягнення пені за прострочення виконання відповідачем умов договору №12/03-14 від 12.03.2014 за період з 12.05.2016 по 14.09.2016.

Відтак, з урахуванням вимог ч. 6 ст. 232 ГК України та періоду нарахування пені у справі №910/9279/16 (з 18.01.2016 по 12.05.2016), періодом нарахування пені у даній справі є період з 13.05.2016 по 18.07.2016.

Отже, як встановлено судом, позивач мав право та заявив вимоги про стягнення пені за прострочення відповідачем виконання умов договору №12/03-14 від 12.03.2014 в межах шестимісячного періоду, який встановлено ч. 6 ст. 232 ГК України двома окремими позовами, що не призвело до подвійної відповідальності відповідача та не суперечить ст. 61 Конституції України.

Враховуючи встановлений судом факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання перед позивачем, а також положення наведених норм законодавства України та умови укладеного між сторонами договору, колегія суддів дійшла до висновку про правомірність стягнення судом першої інстанції з відповідача на користь позивача 89661,06 грн. пені за період прострочення з 13.05.2016 по 18.07.2016.

При цьому, судом апеляційної інстанції перевірено розрахунок пені, здійснений місцевим господарським судом, та встановлено його арифметичну правильність.

Разом із тим, колегія суддів відхиляє доводи відповідача про сплив строку позовної давності щодо вимог про стягнення пені з 04.03.2017, з огляду на наступне.

Згідно зі ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ст. 267 ЦК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Як вже зазначалось, рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/9279/16 було прийнято 14.07.2016 та набрало законної сили 09.11.2016 (дата прийняття постанови Київським апеляційним господарським судом у справі №910/9279/16).

Частина 3 ст. 264 ЦК України встановлює, що після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Позивач з вимогами про стягнення з відповідача пені звернувся до Господарського суду міста Києва у даній справі 21.07.2017, тобто в межах річного строку позовної давності.

Отже, відсутні підстави для застосування наслідків спливу строку позовної давності у даній справі згідно ст. 267 ЦК України, оскільки відбулось переривання перебігу такого строку, про що суд першої інстанції зробив обґрунтований та правильний висновок.

Доводи скаржника про те, що оскільки підприємство позивача знаходиться на непідконтрольній Україні території (86114, Донецька область, місто Макіївка, вулиця Лутугіна, 1), тому залишення без змін оскаржуваного рішення суду може призвести до виникнення істотних проблем та наслідків для ПАТ Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту з Державною фіскальною службою України та правоохоронними органами колегія суддів відхиляє. Вказані обставини не впливають на права та обов'язки сторін згідно з укладеним договором і, як наслідок, на результат вирішення спору у даній справі.

З огляду на викладене вище, колегія суддів дійшла до висновку про те, що місцевий господарський суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, в рішенні місцевого господарського суду повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Таким чином, колегія суддів встановила, що обставини, на які посилається скаржник, не можуть бути підставою для зміни або скасування рішення Господарського суду міста Києва від 27.09.2017 у справі №910/12193/17.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 99, 101, 103-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту на рішення Господарського суду міста Києва від 27.09.2017 у справі №910/12193/17 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 27.09.2017 у справі №910/12193/17 залишити без змін.

3. Справу №910/12193/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена у встановленому чинним законодавством порядку.

Головуючий суддя А.Г. Майданевич

Судді О.М. Коротун

В.В. Сулім