Постанова

від 13.12.2017 по справі 923/712/17

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" грудня 2017 р.Справа № 923/712/17 Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

Головуючого судді: Головея В.М.

Суддів: Гладишевої Т.Я., Савицького Я.Ф.,

секретар судового засідання Селиверстова М.В.,

за участю представників сторін:

від позивача - ОСОБА_1 (за довіреністю),

від відповідача - ОСОБА_2 (за довіреністю),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційні скарги Фермерського господарства Земля і Воля та Товариства з обмеженою відповідальністю АТ Каргілл

на рішення господарського суду Херсонської області від 02.10.2017

у справі № 923/712/17

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю АТ Каргілл

до Фермерського господарства Земля і Воля

про стягнення 83 481,58 грн.

Сторони належним чином повідомлені про час і місце засідання суду.

В судовому засіданні 13.12.2017 відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ВСТАНОВИЛА:

В серпні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю АТ Каргілл (далі - Товариство, позивач) звернулось до господарського суду Херсонської області з позовом до Фермерського господарства Земля і Воля (далі - Господарство, відповідач) про стягнення 66 925,60 грн. - основного боргу, 2 983, 98 грн. - 3 % річних, 10 179,00 - штрафу та 3 393,00 грн. пені.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на невиконання відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки в частині оплати повної вартості товару.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 02.10.2017 (суддя Немченко Л.М.) позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 33 930,10 грн. основного боргу.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції зазначив, в цій частині позовні вимоги є обґрунтованими та доведеними належними доказами.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду першої інстанції , Товариство та Господарство звернулись до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційними скаргами.

Так, Товариство в апеляційній скарзі просить суд, рішення скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог, прийняти в цій частині нове рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача 66 925,60 грн. - основного боргу, 2 983,98 грн. - 3% річних та 1 048, 64 грн. судового збору.

Господарство просить суд рішення скасувати та ухвалите нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі у зв'язку з їх необґрунтованістю.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 26.10.2017 апеляційні скарги прийнято до провадження та призначені до розгляду на 22.11.2017.

06.11.2017 до апеляційного суду від Господарства надійшло клопотання про проведення судового засідання призначеного на 22.11.2017, в режимі відеоконференції.

Ухвалою суду апеляційної інстанції від 13.11.2017 задоволено клопотання відповідача про проведення судового засідання 22.11.2017 в режимі відеоконференції.

В судовому засіданні 22.11.2017 представник позивача надав пояснення, в яких підтримав доводи апеляційної скарги Товариства та просив задовольнити останню.

Представник відповідача в судовому засіданні 22.11.2017 надав пояснення, в яких підтримав доводи апеляційної скарги Господарства та просив задовольнити останню.

Заслухавши пояснення представників сторін, судова колегія оголосила в судовому засіданні перерву до 13.12.2017.

В судовому засіданні 13.12.2017 представники сторін підтримали пояснення, які були надані в судовому засіданні 22.11.2017.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів встановила наступне.

У відповідності до ст.101 ГПК України у процесі перегляду справи за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вбачається з матеріалів справи 04.03.2014 між Товариством (Постачальник) та Господарством (Покупець) укладено договір поставки № CVS 62016, за умовами якого, в порядку і на умовах, передбачених цим Договором, Постачальник зобов'язується поставити і передати у власність, а Покупець прийняти та оплатити насіння зернових, олійних, технічних культур, засоби захисту рослин, добрива згідно зі Специфікаціями до цього Договору, надалі понайменовані - Товар (п. 1.1. договору).

Згідно п. 3.1 Договору ціна товару визначається у специфікаціях, що є невід'ємними частинами цього договору. Ціна товару підлягає коригуванню у відповідності з п. 3.4 цього Договору.

Відповідно до п. 3.4 Договору порядок розрахунків за окремий товар, а також необхідність забезпечення виконання зобов'язання покупця визначається у відповідній специфікації. Сторони можуть обрати порядок розрахунків за товар.

За змістом п. 3.4.2.2 Договору базова ціна товару по кожному окремому виду товару і його загальна вартість вказується у Специфікаціях, що є невід'ємними частинами цього Договору. Вказані в Специфікації в гривнях ціни і вартість товару підлягають коригуванню на момент виставлення рахунку-фактури або дати фактичного зарахування коштів на банківський рахунок позивача (у випадку сплати за простроченим рахунком), якщо курс банку змінився більше ніж на 1% в порівнянні з курсом банку на дату підписання відповідної Специфікації.

Під курсом банку розуміється середній курс ПАТ КІБ Креді Агріколь долара США до гривні для здійснення розрахунків по безготівковим операціям купівлі-продажу іноземної валюти.

Курс банку підтверджується довідкою банку з печаткою банку і підписом уповноваженої особи банку, яка видається щоденно позивачу.

Базова ціна товару по кожному виду товару і його загальна вартість вказується в специфікаціях, що є невід'ємними частинами цього договору. Вказані в специфікації в гривнях ціни і вартість товару (тобто остаточна ціна і вартість товару) підлягають коригуванню на момент виставлення рахунку-фактури або дати фактичного зарахування коштів на банківський рахунок постачальника (у випадку сплати за простроченим рахунком), якщо курс банку змінився більше, ніж на 1% в порівнянні з курсом банку на дату підписання відповідної специфікації (п. 3.4.3.3 Договору).

В п.3.5 договору сторони домовились вважати процедуру коригування ціни товару в порядку, вказаному в п.3.4 цього договору, чинною протягом всього строку дії цього договору і не вважати таке коригування ціни односторонньою зміною умов договору.

При коригуванні ціни і загальної вартості Товару за цим Договором Постачальник надає Покупцеві розрахунок коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної на відповідну суму (якщо такий документ вимагається чинним законодавством) (п. 3.6 Договору).

Договір набирає чинності з дати його підписання Сторонами і діє до повного виконання Сторонами своїх зобов'язань за цим Договором відповідно до п. 7.1 Договору.

Договір підписано та скріплено печатками сторін. Доказів визнання недійсним чи розірвання договору поставки суду не подано, отже він є чинним.

На виконання умов Договору сторонами підписана специфікація на поставку товару №11/62016 від 04.03.2014 на суму 96 999,90 грн., в якій крім іншого сторони погодили, що строк поставки Товару до 21.03.2014 , термін сплати повної вартості Товару до 20.08.2014 , умови оплати згідно п. 3.4.3 Договору. За умови застосування п. 3.4.3. Договору: а) попередня оплати - 0% від загальної вартості Товару, вказаної в цій Специфікації; б) оплати після поставки - 100% від загальної вартості Товару, вказаної в цій Специфікації. Коригування ціни здійснюється відповідно до положень Договору.

14.03.2014 сторони підписали без зауважень акт приймання-передачі мінеральних добрив за яким, позивач передав, а відповідач прийняв мінеральні добрива в кількості 25 тонн.

Відповідач 18.08.2014 здійснив оплату визначеної в Специфікаціях вартості товару (без коригування), що підтверджується платіжним дорученням №01 від 18.08.2014 у сумі 96 999,00 грн.

Матеріали справи містять рахунок-фактуру №62016/1253 від 18.08.2014 на суму 130 929,91 грн. та рахунок - фактуру №62016/346 від 27.07.2017 на суму 66 925,60 грн., які були складені позивачем.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції зазначив, що за умовами договору сторони погодили, що відповідач сплачує повну вартість товару на дату 20.08.2014 з урахуванням скоригованої ціни поставленого Товару з використанням курсу долару США до гривні станом на дату 20.08.2014, тобто 130 929, 91 грн., як зазначено в рахунку-фактурі № 62016/1253 від 18.08.2014. Відтак, суд першої інстанції прийшов до висновку, що сторони погодили умову про відстрочку платежу товару до 20.08.2014, вартість якого на цю дату становить суму 130 929, 91 грн.. Саме щодо сплати цієї вартості товару відповідач за умовами договору та нормами ст.ст. 193, 526 ЦК України взяв господарське зобов'язання. З урахуванням добровільної сплати відповідачем 96 999, 90 грн., задоволенню підлягають позовні вимоги в частині на суму 33 930, 10 грн.

Проте, судова колегія не погоджується з вищевказаним висновком господарського суду, приймаю до уваги наступне.

Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно ч. 1 ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні вимоги щодо виконання зобов'язань містяться і у ч. ч. 1, 7 ст.193 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст.629 ЦК України умови договору є обов'язковими для виконання сторін.

Дійсно, як умовами договору поставки № CVS 62016 від 04.03.2014 так і специфікацією № 1/62016, яка є невід'ємною частиною договору, передбачено коригування остаточної ціни.

Однак, в договорі від 04.03.2014 сторони чітко не визначили, яка саме сторона постачальник чи покупець повинен коригувати ціну товару. Так, пунктом 3.4.3.2 Договору сторони передбачили, що в будь-якому випадку Покупець зобов'язаний сплатити Постачальнику повну вартість Товару, скориговану згідно з умовами цього Договору, платіжним дорученням шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок Постачальника не пізніше терміну, визначеному в Специфікації.

Відповідно до п. 3.4.3.3. договору вказані в специфікації в гривнях ціни і вартість Товару (тобто остаточна вартість Товару) підлягають коригуванню на момент виставлення рахунку-фактури або дати фактичного зарахування коштів на банківський рахунок Постачальника…., тобто даним підпунктом договору передбачено коригування вартості товару, проте не зазначено, яка із сторін договору повинна робити коригування.

Крім цього, судова колегія зазначає, що п.п. 3.4.2.3., 3.4.2.4., 3.4.3.4.1., 3.4.3.4.2., 3.4.3.4.3., 3.4.3.4.4. сторони узгодили формули (процедуру) за якими здійснюється коригування ціни Товару.

Детально дослідивши умови договору поставники № CVS 62016 від 04.03.2014 судова колегія встановила, що ціна товару підлягає коригуванню на момент виставлення рахунку-фактури, тобто саме рахунок-фактура містить, кориговану, остаточну ціну товару, яку має сплати покупець. За умовами договору рахунок-фактуру відповідачу виставляє позивач, отже саме позивач повинен здійснювати коригування ціни товару.

Так, за умови п.3.6 договору при коригуванні ціни та загальної вартості товару за цим договором постачальник надає покупцеві розрахунок коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної на відповідну суму (якщо такий документ вимагається чинним законодавством). При оплаті Товару частинами коригування до видаткової накладної надається Постачальником після остаточної та повної сплати Покупцем на Товар.

Виходячи зі змісту умов договору, судова колегія дійшла висновку, що позивачем здійснюється коригування ціни товару та виставляється на адресу відповідача рахунок-фактура, в якому зазначається скоригована ціна товару.

Як вбачається із матеріалів справи, умови договору № CVS 62016 від 04.03.2014 було порушено, оскільки доказів направлення на адресу відповідача рахунків-фактур, в яких містилися б необхідні для перерахування грошових коштів відомості щодо скоригованої вартості товару, позивачем не надано, внаслідок чого, у відповідача не виникло зобов'язань щодо оплати коригованої вартості товару відповідно до умов договору.

Також, судова колегія зазначає, що в судовому засіданні 22.11.2017 та 13.12.2017 представник позивача не заперечував, що у Товариства відсутні будь-які докази направлення відповідачу рахунків-фактури факсом або електронною поштою, як це передбачено умовами договору.

Дійсно, рахунок-фактура є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти і не є первинним бухгалтерським документом. Ненадання рахунку-фактури не є відкладальною умовою у розумінні статті 212 ЦК України та не є простроченням кредитора в розумінні статті 613 ЦК України, тому наявність або відсутність рахунку-фактури не звільняє відповідача від обов'язку з оплати поставленого товару.

Проте, з матеріалів справи вбачається, що відповідач здійснив оплату товару за ціною (без коригування) та в межах строку, які зазначені у специфікації, тому свій обов'язок щодо сплати товару останній виконав, однак позивачем не доведено виконання ним передбаченого договором обов'язку щодо направлення рахунку-фактури відповідачу. Оскільки, обов'язок належного оформлення доказів про направлення рахунків покладається на Постачальника, адже від дати рахунку залежить, який курс долару США до гривні слід використовувати при розрахунку скоригованої вартості Товару.

Отже, судова колегія вважає, що для оплати товару відповідачем за скоригованою ціною, виставлення позивачем рахунків-фактур є обов'язковим, адже саме рахунок-фактура містить кориговану ціну, яку має бути сплачена відповідачем.

Матеріалами справи не підтверджено виставлення позивачем відповідного рахунку-фактури відповідачу, у зв'язку з чим, у останнього відсутнє порушення виконання обов'язку з оплати скоригованої вартості Товару.

Приймаючи до уваги викладене, судова колегія вважає, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача залишку боргу з врахуванням коригування ціни товару в сумі 33 930,01 грн. є недоведеною належними доказами.

Крім цього, судова колегія щодо виставлення позивачем рахунку - фактури №62016/346 від 27.07.2017 на суму 66 925,60 грн. зауважує, що коригування позивачем ціни Товару на дату перед зверненням до суду умовами Договору не передбачено, тому використання позивачем дати 27.07.2017 є безпідставним, оскільки вона визначена останнім при розрахунку суми боргу на власний розсуд.

Коригування ціни з урахуванням курсу долару США до гривні на будь-яку дату після фактичної оплати за поставлений Товар є порушенням принципів розумності та справедливості, визначених ст. 3 ЦК України.

Отже, підсумовуючи вищевикладене, судова колегія зазначає, що відповідач 18.08.2014 за поставлений товар розрахувався повністю, сплативши 96 999,90 грн. за базовою ціною на товар, узгодженою сторонами у відповідній специфікації від 04.03.2014, без порушення встановлених специфікацією кінцевого строку оплати (до 20.08.2014). Коригування ціни товару є її частиною, а не збитками, оскільки пов'язане з коливаннями курсу долара США, а не з простроченням оплати за товар. За умовами Договору та специфікації саме на позивача покладений обов'язок з виставлення та надсилання відповідачу рахунків - фактур із здійсненням відповідних коригувань ціни товару за формулою, визначеною Договором, а також надання документу, що мав містити розрахунок скоригованої суми із зазначенням підстав такого коригування з урахуванням змісту відповідних довідок банку (які отримуються саме позивачем). Умовами Договору здійснення коригувань ціни товару станом на момент звернення з позовом до суду не передбачено, позивачем не доведено факту надсилання відповідачу рахунків-фактур, що свідчить про те, що позивач своїм правом на отримання коштів з урахуванням курсової різниці не скористався, тому у відповідача не настав обов'язок зі сплати скоригованої ціни товару станом на момент звернення до нього з даним позовом. При цьому, у даному випадку йдеться не про вимогу оплати вже встановленої сторонами суми, а про вимогу оплати скоригованої суми, яку, за змістом Договору, визначає саме позивач, і тільки після цього відповідач здійснює її оплату на підставі виставлених рахунків.

Крім того, саме на дату повної оплати товару відповідачем за специфікацією (у зв'язку з оплатою з простроченням) підлягає здійсненню одноразово коригування остаточної ціни у відповідності до Договору та специфікацій до нього.

За наведених обставин, судова колегія дійшла висновку щодо відсутності правових підстав для стягнення з відповідача суми основного боргу (скоригованої позивачем ціни товару з порушенням умов Договору та специфікації).

Враховуючи недоведеність з боку позивача факту порушення відповідачем своїх обов'язків, тобто, за відсутністю доказів невиконання або неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань, які тягнуть за собою можливість застосування певного виду відповідальності, вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 3 393,00 грн., трьох процентів річних в сумі 2 983,98 грн. та штрафу в сумі 10 179,00 грн., також, підлягають залишенню без задоволення, оскільки вони є похідними від основної вимоги.

Приймаючи до уваги викладене, судова колегія дійшла висновку, що заява відповідача про застосування спливу строків позовної давності, не підлягає задоволенню, адже за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Проте, у даній справі судова колегія встановила, що право чи охоронюваний законом інтерес позивача не порушені, у зв'язку з чим, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості.

Судова колегія не приймає до уваги посилання Товариства в апеляційній скарзі на практику Європейського Суду з прав людини, а саме рішення Європейського Суду з прав людини від 01.06.2006 року у справі Федоренко проти України , оскільки правовідносини які виникли у сторін у даній справі за договором поставки № CVS 62016 від 04.03.2014, не мають прив'язку до іноземної валюти, ціна договору визначена у національній валюті України - гривня. Також, умовами договору 04.03.2014 не передбачено долларового еквіваленту вартості товару.

Також, судова колегія зазначає, що позивач надав до суду апеляційної інстанції письмові пояснення, в яких послався на постанови Одеського апеляційного господарського суду з аналогічних справи, однак, відповідно до ст. 111-28 ГПК України лише висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 цього Кодексу є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

З огляду на викладене судова колегія дійшла до висновку, що місцевий суд неповністю встановив та не дослідив фактичні обставини справи, дав неповну та не всебічну оцінку наявним у ній доказам.

Приймаючи до уваги вище встановлене, колегія суддів вважає, що господарським судом не надано належної оцінки всім зазначеним вище обставинам, що призвело до прийняття необґрунтованого рішення, у зв'язку з чим апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню, а рішення господарського суду, на підставі п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 104 ГПК України - скасуванню, позовні вимоги Товариства такими, що не підлягають задоволенню, у зв'язку з їх недоведеністю, а отже і апеляційна скарга позивача залишається без задоволення.

Керуючись cm.cm. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю АТ Каргілл - залишити без задоволення.

2. Апеляційну скаргу Фермерського господарства Земля і Воля - задовольнити.

3. Рішення господарського суду господарського суду Херсонської області від 02.10.2017 - скасувати.

4. У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю АТ Каргілл - відмовити.

Постанова в порядку ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя: Головей В.М.

Судді: Гладишева Т.Я.

ОСОБА_3