Рішення

від 05.12.2017 по справі 635/3129/15-ц

ХАРКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 635/3129/15-ц

Провадження № 2/635/2114/2017

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2017 року

Харківський районний суд Харківської області в складі:

головуючого судді - Токарєвої Н.М.,

при секретарі - Васильченко Є.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Покотилівка Харківського району Харківської області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Харківської міжрайонної організації Українського товариства мисливців і рибалок, Секретаря президії Харківської міжрайонної організації Українського товариства мисливців і рибалок ОСОБА_3, Виконуючого обов'язки Голови президії Харківської міжрайонної організації Українського товариства мисливців і рибалок ОСОБА_4, Голови президії конференції Харківської міжрайонної організації Українського товариства і мисливців і рибалок ОСОБА_5, Голови президії Харківської обласної організації Українського товариства і мисливців і рибалок ОСОБА_6, Секретаря обласної президії Харківської міжрайонної організації Українського товариства мисливців і рибалок, Членів ради, президії ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, треті особи: ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, проненадання інформації, визнання проведення конференції незаконним, скасування рішень, про захист честі, гідності та ділової репутації, про спростування поширеної недостовірної інформації, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 завернувся до Харківського районного суду Харківської області з позовом до Харківської міжрайонної організації Українського товариства мисливців і рибалок, Секретаря президії Харківської міжрайонної організації Українського товариства мисливців і рибалок ОСОБА_3, Виконуючого обов'язки Голови президії Харківської міжрайонної організації Українського товариства мисливців і рибалок ОСОБА_4, Голови президії конференції Харківської міжрайонної організації Українського товариства і мисливців і рибалок ОСОБА_5, Голови президії Харківської обласної організації Українського товариства і мисливців і рибалок ОСОБА_6, Секретаря обласної президії Харківської міжрайонної організації Українського товариства мисливців і рибалок, Членів ради, президії ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, треті особи: ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, в якому, з урахуванням уточнень, просить зобов'язати секретаря президії ХМО УТМР ОСОБА_3, секретаря обласної президії ХО УТМР, ХМО УТМР та Харківську обласну організацію УТМР надати йому відповідь на його інформаційний запит від 04.03.2015р., визнати незаконними розповсюдження в період з 10.02.2015р. по 04.04.2015р. ОСОБА_14, ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_4, ОСОБА_9, ОСОБА_6 недостовірної інформації про позивача, зобов'язати вказаних осіб спростувати її та визнати проведення позачергової виборчої конференції ХМО УТМР від 04.04.2015р. незаконною та скасувати всі рішення, які були прийняті 04.04.2015р.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що позивача незаконно звільнили, оскільки наказ про звільнення був складений не уповноваженою на те особою, в порушення положень Статуту організації, що ОСОБА_16 та ОСОБА_4 14.02.2015р. самовільно захопили владу в організації, провели розширені збори ради за участю половини членів ради його не атестували на професійну відповідність, на зборах про позивача розповсюджували інформацію, як про поганого керівника, що він неправильно оформлює документи організації, що позивач вкрав печатку та документи, проводили негативну агітацію про нього. Позивач також зазначив, що своє незаконне звільнення він оскаржив до суду, справа розглядається Фрунзенським районним судом м. Харкова.

Позивач та його представник в судове засідання не з'явилися, але позивач надав до суду заяву, згідно якої позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просив справу розглянути за його відсутності (т. 3 а.с.113).

Відповідачі ОСОБА_9, ОСОБА_16, ОСОБА_14, ОСОБА_3, ОСОБА_8, ОСОБА_6 в судове засідання не з'явилися, але надали до суду письмові заперечення та заяви, згідно яких позовні вимоги не визнають в повному обсязі, просили справу розглянути у їх відсутність (т. 3 а.с.1-27).

Представником відповідача Харківської міжрайонної організації Українського товариства мисливців і рибалок також надано до суду заяву, в якій він просить розглядати справу за відсутності представника відповідача (т. 3 а.с.83).

Терті особи ОСОБА_13 та ОСОБА_10 в судове засідання не з'явилися, надали до суду заяви, в яких позовні вимоги не визнали, просили суд розглядати справу за їх відсутності. (т. 3 а.с.1-27).

Інші учасники справи в судове засідання не з'явилися, про дату та час слухання повідомлені належним чином, причину неявки суду не повідомили.

Відповідно до ч. 2 ст. 197 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, розглянувши цивільну справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши надані докази, перевірив матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно до вимог ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Стаття 57 ЦПК України передбачає, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін та інших обставин, що мають істотне значення для вирішення справи.

У відповідності до вимог ст. 60 ЦПК України, кожна із сторін зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Вимогами ст. 61 ЦПК України визначені підстави звільнення від доказування. Обставини, визнані сторонами та іншими особами, що беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування. Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи, або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Суд, розглянувши цивільну справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши надані докази, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що наказом № 5 від 02.02.2015р. Харківської міжрайонної організації Українського товариства мисливців і рибалокпозивач ОСОБА_1 з 03.02.2015р. був призначений виконуючим обов'язки голови президії Харківської міжрайонної організації Українського товариства мисливців і рибалок та відповідальним за проведення виборчої конференції 04.04.2015 р. (т. 1 а.с.41).

Наказом № 11 від 02.02.2015р. Харківської обласної організації Українського товариства мисливців і рибалок на підставі рішення розширеної ради ХМО УТМР від 31.01.2015р. до проведення конференції 04.04.2015р., позивач з 02.02.2015р. призначений виконуючим обов'язки голови президії Харківської міжрайонної організації Українського товариства мисливців і рибалок (т. 1 а.с.42, 80-82).

Згідно з актами приймання-передачі від 02.02.2015р. позивач прийняв від попереднього керівника печатку та штамп організації, документи та матеріальні цінності за списком (т. 1 а.с.47, 83).

14 лютого 2015 року на розширених зборах ХМО УТМР розглядався звіт ОСОБА_1 про виконану роботу. Робота позивача на посадівиконуючого обов'язки голови президії Харківської міжрайонної організації Українського товариства мисливців і рибалок була визнана незадовільною, було обрано нову кандидатуру на посаду виконуючого обов'язки голови президії Харківської міжрайонної організації Українського товариства мисливців і рибалок ОСОБА_4 та прийнято рішення звільнити позивача з займаної посади та призначити замість нього ОСОБА_4, затверджено робочу групу по проведенню ревізії, призначено дату проведення установчої конференції ХМО УТМР, про що складено протокол (т.1 а.с.84-85).

Наказом № 15 від 14.02.2015р. Харківської обласної організації Українського товариства мисливців і рибалок, ОСОБА_4 був призначений на посаду виконуючого обов'язки голови президії Харківської міжрайонної організації Українського товариства мисливців і рибалок (т.1 а.с.86).

04 березня 2015 року позивачем було подано заяву до Харківської міжрайонної організації Українського товариства мисливців і рибалок, в якій він повідомив про намір виставити свою кандидатуру на посаду голови президії Харківської міжрайонної організації Українського товариства мисливців і рибалок (т. 1 а.с.46, 96).

17 березня 2015 року рекомендованим листом на адресу позивача відповідачем Харківською міжрайонною організацією Українського товариства мисливців і рибалок було надіслано лист від 13.03.2015р. за № 2, в якому повідомлено, що на його інформаційний запит від 04.03.2015р. буде надано відповідь у термін відповідно до Закону України Про інформацію . Таку ж відповідь отримав позивач і від Харківської обласної організації за № 58 від 14.03.2015 р. (т. 1 а.с.98).

Відповідно до п. 4.3 Статуту Харківської міжрайонної організації Українського товариства мисливців і рибалок голова первинної організації затверджується президією міжрайонної ради УТМР. Збори первинних організацій вважаються правомочними. Якщо на них присутні більше половини членів УТМР, які стоять на облік (п. 4.4 Статуту). Згідно п. 4.5. Статуту вищим керівним органом міжрайонної організації є конференція міжрайонної організації. Позачергові конференції при необхідності скликаються за рішенням ради міжрайонної організації та вона правомочна за присутності на ній 2/3 обраних делегатів. Обраними в усі керівні органи вважаються кандидати, які набрали більше половини голосів від числа присутніх (п. 4.7. Статуту). Згідно п. 4.8 Статуту міжрайонної організації та п. 4.10 Статуту обласної організації голова, члени ради, президії та інших виборних органів, які себе скомпрометували або проявляють бездіяльність в роботі, можуть бути виведені радою з її складу. Повноваження міжрайонної конференції встановлені п. 4.7 Статуту обласної організації (т. 1 а.с.99-112, 113-127).

04 квітня 2015 року на позачерговій виборній конференції Харківської міжрайонної організації Українського товариства мисливців і рибалок були присутніми 88 делегатів з 117 обраних, конференція вважається правомочною. Рішення приймалися відкритим голосуванням, що оформлено було протоколом (т. 1 а.с.128-133).

Пунктом 4.8. Статуту Харківської міжрайонної організації Українського товариства мисливців і рибалок встановлено, що Рада міжрайонної організації здійснює керівництво діяльністю організації в період між конференціями. Зі свого складу Рада обирає президію для керівництва поточною роботою організації. Голова міжрайонної організації є одночасно головою президії міжрайонної ради УТМР і має право представляти всюди без доручення організацію УТМР. Також в даному пункті визначені повноваження Президії ради міжрайонної організації. Структура та органи керівництва, їх повноваження визначені статтею 4 Статуту обласної організації.

Статутами міжрайонної та обласної організації не визначені повноваження секретаря президії міжрайонної організації та секретаря президії обласної організації.

Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 19.05.2016р. у справі № 645/1629/15-ц, залишеному без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 13.10.2016 р., було задоволено частково позовні вимоги ОСОБА_1:

визнано незаконними накази № 15 від 14.02.2015р. голови президії Харківської обласної організації Українського товариства мисливців і рибалок ОСОБА_6 про призначення ОСОБА_4 на посаду виконуючого обов'язки голови президії міжрайонної ради Харківської міжрайонної організації Українського товариства мисливців і рибалок з 14.02.2015р., наказ № 16 від 14.02.2015р. голови президії Харківської обласної організації Українського товариства мисливців і рибалок ОСОБА_6 про звільнення ОСОБА_1 з посади виконуючого обов'язки голови президії міжрайонної ради Харківської міжрайонної організації Українського товариства мисливців і рибалок згідно статті 40 пункт 2 КЗпП України, наказ № 7 від 16.02.2015р. виконуючого обов'язки голови президії міжрайонної ради Харківської міжрайонної організації Українського товариства мисливців і рибалок ОСОБА_4 про звільнення ОСОБА_1 з посади виконуючого обов'язки голови президії міжрайонної ради Харківської міжрайонної організації Українського товариства мисливців і рибалок згідно статті 40 пункт 2 КЗпП України. Поновлено з 14.02.2015р. позивача на посаді виконуючого обов'язки голови президії міжрайонної ради Харківської міжрайонної організації Українського товариства мисливців і рибалок. Стягнуто з Харківської міжрайонної організації Українського товариства мисливців і рибалок на користь позивача заробітну плату за період роботи з 03.02.2015р. по 14.02.2015р. у сумі 1350,00грн. з врахуванням утримання прибуткового податку з фізичних осіб та інших обов'язкових платежів, середній заробіток за час оплати строку вимушеного прогулу з 14.02.2015р. по 19.05.2016р. у сумі 45386,00грн. з врахуванням утримання прибуткового податку з фізичних осіб та інших обов'язкових платежів, та моральну шкоду у розмірі 3000,00грн.

В справі № 645/1629/15-ц, яка розглядалась Фрунзенським районним судом м. Харкова, предметом позову було порушення норм КЗпП України при звільненні позивача, які не стосувались законності проведення позачергової виборчої конференції Харківської міжрайонної організації Українського товариства мисливців і рибалок 04.04.2015р.

Згідно ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Частиною 4 ст. 32 Конституції України визначено, що кожному гарантується судовий захист права спростувати недостовірну інформацію про себе.

Згідно ч. 1 ст. 201 ЦК України особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров'я, життя, честь, гідність і ділова репутація.

Право кожного на повагу до його гідності визначено в ст. 38 Конституції України.

Як зазначено у роз'ясненнях Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної чи юридичної особи чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об'єктів судового захисту. Зокрема, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихологічної цінності, з честю пов'язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло.

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Згідно з частиною третьою статті 277 ЦК України негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного (презумпція добропорядності). Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.

Позивачем не доведено ту обставину, що з 10.02.2015р. по 04.04.2015р. будь-якими особами поширювалась недостовірна та негативна інформація про ОСОБА_1, не зазначено позивачем в чому вона виразилась, і є негативною стосовно нього, зокрема вказує на порушення позивачем принципів моралі, загальновизнаних правил спілкування або свідчить про неетичну поведінку в особистому чи суспільному житті. Крім того, розгляд звітів керівництва про виконану роботу та питань щодо бездіяльності певних осіб є правом Ради міжрайонної організації, передбаченим Статутом, яким вона скористувалася на свій розсуд при проведенні зборів ради ХМО УТМР.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд не встановлює достовірність відомостей про виконану роботу позивача в період перебування його на посаді та після його звільнення, законність або незаконність звільнення з посади, оскільки це було предметом доказування в іншій справі, а саме справі за позовом ОСОБА_1 про визнання незаконними наказів про звільнення та поновлення на роботі.

Відповідно до ст. 277 ЦК України та ст. 10 ЦПК України, обов'язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

В ході судового розгляду справи позивачем не надано доказів того, що крім факту незаконного його звільнення з посади за ч. 2 ст. 40 КЗпП України, відповідачі здійснювали ще будь-які дії, які принижували честь та гідність позивача.

Відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

З пункту 16 Пленуму слідує, що суди повинні мати на увазі, що у випадку, коли особа звертається до уповноважених органів із заявою, в якій міститься та чи інша інформація, і в разі, якщо цей орган компетентний перевірити таку інформацію та надати відповідь, проте в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову про захист честі та гідності, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції, а не поширення недостовірної інформації.

Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації має право на спростування цієї інформації згідно ст. 277 ЦК України.

Разом з тим, відомості, які порочать честь, гідність чи ділову репутацію повинні містити інформацію щодо конкретних фактів поведінки певної особи або конкретних обставин її життя; стосуватися певної сфери життя чи діяльності громадянина або організації, а саме інтимної сфери, професійної діяльності; містити загальну оцінку поведінки особи або конкретних обставин такої поведінки.

Як роз'яснено Постановою Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1, інформація, зазначена у позовній заяві чи іншій заяві, адресованій суду, а також в процесуальних документах (запереченнях на позов, апеляційних чи інших скаргах тощо), може бути підставою для захисту гідності, честі чи ділової репутації, за винятком випадків, коли ця інформація була визначена підставою пред'явленого позову і стосувалася його предмета, була доказом у справі, а так само предметом апеляційного чи іншого перегляду в порядку, встановленому процесуальним законом.

Не підлягають розгляду судами позови про захист гідності, честі чи ділової репутації, приниження яких відбулося внаслідок давання показань свідками, а так само іншими особами, які брали участь у справі, відносно осіб, які брали участь у тій справі, якщо наведена в них інформація була доказом у справі та оцінювалась судом при ухваленні судового рішення, оскільки нормами процесуальних кодексів встановлено спеціальний порядок дослідження та оцінки таких доказів. Вказана вимога по суті означала б вимогу повторної судової оцінки наданих суду доказів у раніше розглянутій справі.

Тому дії відповідачів щодо розгляду питання про звільнення з посади позивача та видання наказів про звільнення з посади ОСОБА_1 не можуть вважатися незаконними й такими, що порушують особисті немайнові права, порочать честь, гідність чи ділову репутацію позивача або завдають шкоди його інтересам.

Доводи позивача про те, що сам факт розгляду питання щодо його незадовільної роботи на зборах 14.02.2015р., видання наказу про звільнення з посади позивача є поширенням недостовірної інформації, не може бути прийнято до уваги, оскільки викладення фактів зі слів позивача в протоколі зборів від 14.02.2015р., наказі про звільнення № 7 від 16.02.2015р., які подаються в якості письмового доказу по справі, не може вважатися поширенням відомостей, які порочать честь, гідність чи ділову репутацію або завдають шкоди інтересам особи, відносно якої подано такий доказ.

Таким чином, судом не встановлено порушення особистих немайнових права ОСОБА_1 та заподіяння шкоди відповідним особистим немайновим благам позивача, праву на працю позивача. Також, не встановлено перешкод для повного та своєчасного здійснення позивачем своїх особистих немайнових прав.

Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист честі та гідності, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

При таких обставинах, підстави для притягнення відповідачів до цивільно-правової відповідальності відсутні, оскільки відсутній юридичний склад правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову.

В ст. 1 ЦПК України зазначено, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України Про міжнародне приватне право .

Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 10 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ч. 1 ст. 179 ЦПК України предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Статтею 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. За положеннями ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Відповідно до змісту ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до вимог ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 16 ЦК України, передбачено що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.

За змістом ст. 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до положень ст. 3, ст. 21 Закону України Про громадські об'єднання громадські об'єднання утворюються і діють на принципах:1) добровільності; 2) самоврядності; 3) вільного вибору території діяльності; 4) рівності перед законом; 5) відсутності майнового інтересу їх членів (учасників); 6) прозорості, відкритості та публічності. Добровільність передбачає право особи на вільну участь або неучасть у громадському об'єднанні, у тому числі в його утворенні, вступі в таке об'єднання або припиненні членства (участі) в ньому. Самоврядність передбачає право членів (учасників) громадського об'єднання самостійно здійснювати управління діяльністю громадського об'єднання відповідно до його мети (цілей), визначати напрями діяльності, а також невтручання органів державної влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування в діяльність громадського об'єднання, крім випадків, визначених законом. Для здійснення своєї мети (цілей) громадське об'єднання має право здійснювати права, не заборонені законом. Громадське об'єднання зі статусом юридичної особи має право, окрім інших бути учасником цивільно-правових відносин, набувати майнові і немайнові права відповідно до законодавства.

Закон визначає низку питань, які становлять виключну компетенцію загальних зборів. Будь-який інший орган не має право приймати рішення з цих питань. Порядок проведення та скликання загальних зборів, прийняття ними рішень та порядок їх оскарження є важливою гарантією захисту членів (учасників) громадського об'єднання.

Статутами Харківської міжрайонної організації Українського товариства мисливців і рибалок та Харківської обласної організації Українського товариства мисливців і рибалок визначено, що позачергові конференції за необхідності можуть скликатися за рішенням ради організації або з ініціативи не менше 2/3 первинних організацій (п. 4.5 Статуту міжрайонної організації, п. 4.7 Статуту обласної організації).

Статутами організацій не визначено порядок повідомлення членів організації про проведення позачергових зборів або конференцій та порядок прийняття рішення про проведення позачергових зборів або конференцій.

На засіданні позачергової виборної конференції Харківської міжрайонної організації Українського товариства мисливців і рибалок 04.04.2015 р. були присутніми 88 делегатів та 19 членів організації без права голосу, конференція визнана правомочною.

Отже твердження позивача про те, що позачергова конференція була скликана та проведена з порушенням законодавства України є необґрунтованим.

Розгляд письмових звернень громадян здійснюється органами державної влади і місцевого самоврядування, установами, організаціями незалежно від форм власності у відповідності з їх компетенцією. Це положення закріплено Конституцією України, Законом України Про звернення громадян , Указом Президента України від 07.02.2008р. № 109/2008 Про першочергові заходи щодо забезпечення реалізації та гарантування конституційного права на звернення до органів державної влади та органів місцевого самоврядування , Інструкцією з діловодства за зверненнями громадян в органах державної влади і місцевого самоврядування, об'єднаннях громадян, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності, в засобах масової інформації, затверджена постановою Кабінету Міністрів України 14.04.1997р. № 348 (зі змінами та доповненнями), Класифікаторі звернень громадян, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24.09.2008р. № 858 (зі змінами та доповненнями).

Органи державної влади і місцевого самоврядування, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, підприємства, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані крім іншого письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; у разі визнання заяви чи скарги не обґрунтованою, роз'яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення; особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв та скарг громадян, вживати заходів для усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи (стаття 19 Закону України Про звернення громадян ).

Стаття 15 Закону Про звернення громадян чітко вказує, що керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, зобов'язані не лише об'єктивно і вчасно розглядати звернення громадян, перевіряти викладені в них факти та повідомляти про результати розгляду, а також приймати рішення і забезпечувати їх виконання.

Як передбачено ст. 18, ст. 24 Закону України Про звернення громадян , громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право, крім іншого, одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги. Особи, винні у порушенні цього Закону, несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність, передбачену законодавством України.

Відповідно до чинного законодавства, органи державної влади, зокрема органи та установи юстиції зобов'язані повідомити письмово громадянина про результати розгляду його звернення та суть прийнятого за ним рішення - надати обґрунтовану, повну, та по суті звернення відповідь у встановлений законодавством строк з повідомленням про розгляд звернення із зазначенням норм, що були порушені, конкретних дій, які повинні бути вчинені, і ким.

Тож, ненадання своєчасно відповіді на звернення громадянина є порушенням положень Закону України Про звернення громадян .

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позивачем не були доведені у повному обсязі всі обставини викладені в позовній заяві, тому необхідно задовольнити позовні вимоги частково.

Судові витрати суд у відповідності до ст. 88 ЦПК України залишає за позивачем.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 79, 80, 81, 88, 208-210, 212-216, 224-226 ЦПК України, ст.ст. 22, 1166, 1187, 1191, 1194 ЦК України, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Харківської міжрайонної організації Українського товариства мисливців і рибалок, Секретаря президії Харківської міжрайонної організації Українського товариства мисливців і рибалок ОСОБА_3, Виконуючого обов'язки Голови президії Харківської міжрайонної організації Українського товариства мисливців і рибалок ОСОБА_4, Голови президії конференції Харківської міжрайонної організації Українського товариства і мисливців і рибалок ОСОБА_5, Голови президії Харківської обласної організації Українського товариства і мисливців і рибалок ОСОБА_6, Секретаря обласної президії Харківської міжрайонної організації Українського товариства мисливців і рибалок, Членів ради, президії ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, треті особи: ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, проненадання інформації, визнання проведення конференції незаконним, скасування рішень, про захист честі, гідності та ділової репутації, про спростування поширеної недостовірної інформації, задовольнити частково.

Зобов'язати Харківську міжрайонну організацію Українського товариства мисливців і рибалок та Харківську обласну організацію Українського товариства мисливців і рибалок надати ОСОБА_1 відповідь на його звернення від 04.03.2015р. про надання інформації та копій відповідних документів.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду Харківської області протягом десяти днів з дня його оголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Н.М. Токарєва