Постанова

від 29.11.2017 по справі 826/7572/16

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

29 листопада 2017 року № 826/7572/16

О 10 годині 16 хвилин в приміщенні Окружного адміністративного суду міста Києва за адресою у м. Києві по вул. Великій Васильківській, 81-а, Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого Бояринцевої М.А., суддів: Аверкової В.В., Шевченко Н.М. при секретарі судового засідання Бесєді А.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Діскавері Ком'юнікейшинз Україна"

до Державної фіскальної служби України

про визнання недійсним та скасування рішення,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Діскавері Ком'юнікейшинз Україна" звернулося до суду з позовом про визнання недійсною та скасування індивідуальної податкової консультації Державної фіскальної служби України від 8 квітня 2016 року № 7863/6/99-99-19-02-02-15.

В обґрунтування наведених вимог позивач посилається на Конвенцію між Урядом України і Урядом Сполученого Королівства Великобританії і Північної Ірландії про усунення подвійного оподаткування та запобігання податковим ухиленням стосовно податків на доход і на приріст вартості майна, Конституцію України, Податковий кодекс України, Закон України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні та зазначає, що надана Державною фіскальною службою України податкова консультація від 8 квітня 2016 року № 7863/6/99-99-19-02-02-15 не відповідає вимогам міжнародного права та законодавству України.

Представник відповідача заперечив по суті заявлених позовних вимог з огляду на положення Податкового кодексу України та зазначив, що Державною фіскальною службою України надано податкову консультацію з дотриманням вимог чинного законодавства.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

14 грудня 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Діскавері Ком'юнікейшинз Україна" звернулося до Державної фіскальної служби України з проханням надати податкову консультацію з наступного питання: Чи має товариство право на формування у повному обсязі витрат на придбання майнових прав на ефірний час на Каналах? .

Листом від 8 квітня 2016 року за № 7863/6/99-99-19-02-02-15 Державна фіскальна служба України надала податкову консультацію та вказала на те, що починаючи з 1 січня 2015 року витрати на придбання ефірного часу на каналах нерезидента підлягають відображенню згідно з правилами бухгалтерського обліку при визначенні фінансового результату до оподаткування. Також в податковій консультації зазначено про те, що резиденти, які здійснюють виплати нерезидентам за виробництво та/або розповсюдження реклами, під час такої виплати сплачують податок за ставкою 20 відсотків суми таких виплат за власний рахунок.

За визначенням підпункту 14.1.172 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податкова консультація - це допомога контролюючого органу конкретному платнику податків стосовно практичного використання конкретної норми закону або нормативно-правового акта з питань адміністрування, нарахування та сплати податків чи зборів, контроль за справлянням яких покладено на такий контролюючий орган.

Відповідно до пункту 52.1 статті 52 Податкового кодексу України за зверненням платників податків контролюючі органи надають безоплатно консультації з питань практичного використання окремих норм податкового законодавства протягом 30 календарних днів, що настають за днем отримання такого звернення даним контролюючим органом.

Згідно з пунктом 52.2 статті 52 Податкового кодексу України податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.

Пункти 52.4 та 52.5 Податкового кодексу України встановлюють, що консультації, крім узагальнюючих, надаються: в усній формі - контролюючими органами; у письмовій або електронній формі - контролюючими органами в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, областях, міжрегіональними територіальними органами, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, та підлягають обов'язковому розміщенню на сайті контролюючого органу, який надав консультацію, протягом 10 календарних днів після дня їх надання без зазначення найменування (прізвища, ім'я, по батькові) платника податків та його податкової адреси. Контролюючі органи мають право надавати консультації виключно з тих питань, що належать до їх повноважень.

У пункті 53.1 статті 53 Податкового кодексу України визначено наслідки застосування податкових консультацій, а саме: не може бути притягнуто до відповідальності платника податків, який діяв відповідно до податкової консультації, наданої йому у письмовій або електронній формі, а також узагальнюючої податкової консультації, зокрема, на підставі того, що у майбутньому така податкова консультація або узагальнююча податкова консультація була змінена або скасована.

Відповідно до пункту 53.3 статті 53 Податкового кодексу України передбачено, що платник податків може оскаржити до суду як правовий акт індивідуальної дії податкову консультацію контролюючого органу, викладену в письмовій або електронній формі, яка, на думку такого платника податків, суперечить нормам або змісту відповідного податку чи збору.

Скасування судом такої податкової консультації є підставою для надання нової податкової консультації з урахуванням висновків суду.

З наведених норм Податкового кодексу України вбачається, що, хоча індивідуальна податкова консультація не має обов'язкового характеру, однак може бути оскаржена платником податків до суду, якщо, на його думку, суперечить нормам або змісту відповідного податку чи збору.

Таким чином, суду належить встановити чи відповідає надана податкова консультація нормам і змісту відповідного податку чи збору.

Як вбачається з матеріалів справи, між Діскавері Ком'юнікейшнз Європа Лімітед, юридичною особою, що створена відповідно до законодавства Англії та Уельса, та Товариством з обмеженою відповідальністю Діскавері Ком'юнікейшинз Україна , юридичною особою, створеною згідно з законодавством України, укладено договір № 1 про купівлю-продаж майнових прав.

Згідно умов додаткової угоди № 1 від 13 серпня 2013 року, DCEL продає, а DCU купує ефірний час на Каналах (відповідні майнові права на нього) на відповідний період, що визначений в актах приймання-передачі майнових прав відповідно до статті 2 цього Договору (пункт 1.1). Під ефірним часом розуміється проміжок часу на каналах, який DCU може використовувати у своїй подальшій діяльності у відповідності з ефірним графіком Каналів (пункт 1.2). Договором не передбачається передача ефірних матеріалів, аудіовізуальної інформації наповнення ефірного часу чи будь-яких інших об'єктів права інтелектуальної власності від DCEL до DCU (пункт 1.3).

Представник позивача під час розгляду справи зазначив, що позивач є резидентом України та здійснює комерційну діяльність на ринку ефірних послуг України. Контрагент позивача за Договором Компанія Discovery Communications Europe Limited (резидент Великобританії, зареєстрована як платник податку на загальних умовах) є правовласником локалізованого наповнення платних телевізійних каналів, які працюють під товарним знаком Discovery (в тому числі, Discovery Channel, TLC та будь-які інші канали), що підтверджується відповідними ліцензіями, наданими йому регуляторними органами Великобританії, та веде мовлення на території України.

Для цілей придбання майнових прав на ефірний час, під ефірним часом в договорі (пункт 1.2) розуміється ефір каналів, в рамках якого може здійснюватися трансляція у відповідності з ефірним графіком каналів.

Позивач згідно статті 3 договору виконує всі формальності стосовно майнових прав на ефірні матеріали, розміщені в межах ефірного часу згідно умов договору. Зокрема, позивач забезпечує, щоб ефірні матеріали відповідали необхідним вимогам щодо якості та змісту, не порушували авторських, суміжних, моральних прав чи прав на особисте життя будь-якої третьої особи, а також домовленостей позивача та нерезидента стосовно відповідності таких матеріалів законодавству.

Придбавши ефірний час на каналах, позивач стає єдиною особою, яка має право на наповнення такого ефірного часу будь-якими матеріалами. В той же час, відповідно до пунктів 2.3 та 2.5 статті 2 договору (із змінами, внесеними додатковою угодою № 2), нерезидент втрачає права на такий ефірний час та, відповідно, нерезидент втрачає як комерційні можливості отримати додатковий прибуток від наповнення ефірного часу, так і перестає нести комерційні ризики того, що ефірний час не буде заповнений, повністю чи частково.

Разом з тим, суд приймає до уваги позицію контролюючого органу, викладену в податковій консультації, що трансляція компанією - нерезидентом власної ефірної продукції товариства розглядається як придбання резидентом у компанії - нерезидента послуги з транслювання виробленої ним ефірної продукції (у тому числі розміщення реклами третіх осіб) та не є операцією з придбання нематеріального активу, та зазначає наступне.

Як встановлено під час розгляду справи, Товариство з обмеженою відповідальністю "Діскавері Ком'юнікейшинз Україна" неодноразово зверталося до Державної фіскальної служби України з проханнями надати податкові консультації, які в подальшому були оскаржені до суду.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 липня 2016 року у справі № 826/623/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Діскавері Ком'юнікейшинз Україна" до Державної фіскальної служби України про скасування індивідуальної податкової консультації від 13 вересня 2013 року № 1101/6/99-99-1903-02-15, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2016 року, встановлено, що враховуючи специфіку правовідносин, що склалася між позивачем і нерезидентом за договором купівлі-продажу майнових прав, суд вважає, що контролюючий орган вірно кваліфікував описані вище господарські операції за пп. 14.1.202 п. 14.1 ст. 14 ПК України як продаж результатів робіт (послуг).

Вказаним рішенням також встановлено, що податковий орган, надаючи спірну податкову консультацію, посилався на норми пункту 138.1 та пункту 138.4 ст.138 Податкового кодексу України та навів висновок про те, що у періоді, в якому визнано доходи позивача від надання третім особам послуг з організації розміщення ефірних матеріалів (у тому числі реклами) таких осіб, платник податку має право на врахування витрат, що формують собівартість наданих послуг, у тому числі вартість придбаного ефірного часу, використаного безпосередньо у таких операціях.

Відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Враховуючи, що питання, які були предметом розгляду в оскаржуваній податковій консультації, та в податкової консультації за результатами оскарження якої прийнято постанову у справах № 826/623/15, є однаковими і стосуються тих самих обставин та однієї й тієї ж особи, необхідність у доказуванні встановлених судом обставин відсутня.

Відносно висновків контролюючого органу про те, що відповідно до підпункту 139.1.13 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в редакції, чинній до 1 січня 2015 року, витрати, понесені (нараховані) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням у нерезидента послуг (робіт) з реклами мають обмеження на включення до складу витрат при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток у обсязі 4 відсотків доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) (за вирахуванням податку на додану вартість та акцизного податку) за рік, що передує звітному, суд зазначає наступне.

Підпунктом 139.1.13 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, понесені (нараховані) у звітному періоді у зв'язку з придбанням у нерезидента послуг (робіт) з консалтингу, маркетингу, реклами (крім витрат, здійснених (нарахованих) на користь постійних представництв нерезидентів, які підлягають оподаткуванню згідно з пунктом 160.8 статті 160 цього Кодексу) в обсязі, що перевищує 4 відсотки доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) (за вирахуванням податку на додану вартість та акцизного податку) за рік, що передує звітному.

Разом з тим, як встановлено під час розгляду справи, за договором купівлі-продажу майнових прав № 1, позивач купує у Діскавері Ком'юнікейшнз Європа Лімітед ефірний час на Каналах.

При цьому, в подальшому товариство використовує придбаний у нерезидента за договором ефірний час у власній господарській діяльності для надання послуг з телевізійної трансляції в ефірі Каналів ефірних матеріалів (в тому числі реклами) замовників шляхом укладення з ними договорів.

З урахуванням наведеного суд приймає до уваги позицію позивача відносно того, що вимоги підпункту 139.1.13 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не поширюються на позивача, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю "Діскавері Ком'юнікейшинз Україна" не купувало у нерезидента послуги з реклами, згідно договору купівлі-продажу майнових прав № 1.

Відносно висновків податкового органу в частині того, що резиденти, які здійснюють виплати нерезидентам за виробництво та/або розповсюдження реклами, під час такої виплати сплачують податок за ставкою 20 відсотків суми таких виплат за власний рахунок (пункт 160.7 статті 160 Податкового кодексу України в редакції до 1 січня 2015 року, підпункт 141.4.6 пункту 141.4 статті 14 Податкового кодексу України), суд зазначає наступне.

Нормами пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України визначено, що для розділу Податок на прибуток підприємств об'єктом оподаткування є:

- прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу;

- дохід (прибуток) нерезидента, що підлягає оподаткуванню згідно зі статтею 160 цього Кодексу, з джерелом походження з України.

В силу норм пункту 160.1 статті 160 Податкового кодексу України будь-які доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, оподатковуються в порядку і за ставками, визначеними цією статтею.

Для цілей цього пункту під доходами, отриманими нерезидентом із джерелом їх походження з України, розуміються:

а) проценти, дисконтні доходи, що сплачуються на користь нерезидента, у тому числі проценти за позиками та борговими зобов'язаннями, випущеними (виданими) резидентом;

б) дивіденди, які сплачуються резидентом;

в) роялті;

г) фрахт та доходи від інжинірингу;

ґ) лізингова/орендна плата, що сплачується резидентами або постійними представництвами на користь нерезидента - лізингодавця/орендодавця за договорами оперативного лізингу/оренди;

д) доходи від продажу нерухомого майна, розташованого на території України, яке належить нерезиденту, у тому числі майна постійного представництва нерезидента;

е) прибуток від здійснення операцій із торгівлі цінними паперами, деривативами або іншими корпоративними правами, визначений відповідно до норм цього розділу;

є) доходи, отримані від провадження спільної діяльності на території України, доходи від здійснення довгострокових контрактів на території України;

ж) винагорода за провадження нерезидентами або уповноваженими ними особами культурної, освітньої, релігійної, спортивної, розважальної діяльності на території України;

з) брокерська, комісійна або агентська винагорода, отримана від резидентів або постійних представництв інших нерезидентів стосовно брокерських, комісійних або агентських послуг, наданих нерезидентом або його постійним представництвом на території України на користь резидентів;

и) внески та премії на страхування або перестрахування ризиків в Україні (у тому числі страхування ризиків життя) або страхування резидентів від ризиків за межами України;

і) доходи, одержані від діяльності у сфері розваг (крім діяльності з проведення державної грошової лотереї);

ї) доходи у вигляді благодійних внесків та пожертв на користь нерезидентів;

й) інші доходи від провадження нерезидентом (постійним представництвом цього або іншого нерезидента) господарської діяльності на території України, за винятком доходів у вигляді виручки або інших видів компенсації вартості товарів/виконаних робіт/наданих послуг, переданих/виконаних/наданих резиденту від такого нерезидента (постійного представництва), у тому числі вартості послуг із міжнародного зв'язку чи міжнародного інформаційного забезпечення.

Таким чином, за змістом абзацу й пункту 160.1 статті 160 цього Кодексу доходи нерезидента, отримані на території України, у вигляді виручки або інших видів компенсації вартості товарів/виконаних робіт/наданих послуг, переданих/виконаних/наданих резиденту (в тому числі у зв'язку з передачею майнових прав на ефірний час), не підлягають оподаткуванню податком.

Одночасно пунктом 160.7 статті 160 Податкового кодексу України передбачено, що резиденти, які здійснюють виплати нерезидентам за виробництво та/або розповсюдження реклами, під час такої виплати сплачують податок за ставкою 20 відсотків суми таких виплат за власний рахунок.

1 січня 2015 року набрав чинності Закон України від 28.12.2014 № 71-VIII Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи , згідно якого розділ ІІІ Податкового кодексу України викладено у новій редакції. Питання, які стосуються особливості оподаткування нерезидентів, викладені у пункті 141.4 статті 141 Податкового кодексу України.

Згідно з підпунктом 141.4.1 пункту 141.4 статті 141 Податкового кодексу України доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, оподатковуються в порядку і за ставками, визначеними цією статтею. Для цілей цього пункту такими доходами є:

а) проценти, дисконтні доходи, що сплачуються на користь нерезидента, у тому числі проценти за позиками та борговими зобов'язаннями, випущеними (виданими) резидентом;

б) дивіденди, які сплачуються резидентом;

в) роялті;

г) фрахт та доходи від інжинірингу;

ґ) лізингова/орендна плата, що вноситься резидентами або постійними представництвами на користь нерезидента - лізингодавця/орендодавця за договорами оперативного лізингу/оренди;

д) доходи від продажу нерухомого майна, розташованого на території України, яке належить нерезиденту, у тому числі майна постійного представництва нерезидента;

е) прибуток від здійснення операцій з продажу або іншого відчуження цінних паперів, деривативів або інших корпоративних прав, визначений відповідно до цього розділу;

є) доходи, отримані від провадження спільної діяльності на території України, доходи від здійснення довгострокових контрактів на території України;

ж) винагорода за провадження нерезидентами або уповноваженими ними особами культурної, освітньої, релігійної, спортивної, розважальної діяльності на території України;

з) брокерська, комісійна або агентська винагорода, отримана від резидентів або постійних представництв інших нерезидентів стосовно брокерських, комісійних або агентських послуг, наданих нерезидентом або його постійним представництвом на території України на користь резидентів;

и) внески та премії на страхування або перестрахування ризиків в Україні (у тому числі страхування ризиків життя) або страхування резидентів від ризиків за межами України;

і) доходи, одержані від діяльності у сфері розваг (крім діяльності з проведення лотереї);

ї) доходи у вигляді благодійних внесків та пожертвувань на користь нерезидентів;

й) інші доходи від провадження нерезидентом (постійним представництвом цього або іншого нерезидента) господарської діяльності на території України, крім доходів у вигляді виручки або інших видів компенсації вартості товарів, виконаних робіт, наданих послуг, переданих, виконаних, наданих резиденту від такого нерезидента (постійного представництва), у тому числі вартості послуг із міжнародного зв'язку чи міжнародного інформаційного забезпечення.

Тобто, доходи нерезидента, отримані на території України, у вигляді виручки або інших видів компенсації вартості товарів/виконаних робіт/наданих послуг, переданих/виконаних/наданих резиденту, не підлягають оподаткуванню податком.

При цьому, відповідно до підпункту 141.4.6 пункту 141.4 статті 141 Податкового кодексу України резиденти, які здійснюють виплати нерезидентам за виробництво та/або розповсюдження реклами, під час такої виплати сплачують податок за ставкою 20 відсотків суми таких виплат за власний рахунок.

З урахуванням наведеного суд зазначає, що за своїм змістом положення абзацу й пункту 160.1 та пункт 160.7 статті 160 Податкового кодексу України повністю відповідають положенням абзацу й пункту 141.4 та підпункту 141.4.6 Податкового кодексу України.

При цьому, судовим рішенням від 27 липня 2016 року в адміністративній справі № 826/623/15, яке набрало законної сили, встановлено, що в контексті позову та письмових поясненнях позивач зазначає, що норми п. 160.7 ст. 160 Податкового кодексу України не можуть бути застосовані до виплат товариства на користь нерезидента за придбані майнові права на ефірний час з огляду на протиріччя цієї норми положенням Конвенції між Урядом України і Урядом Сполученого Королівства Великобританії і Північної Ірландії про усунення подвійного оподаткування та запобігання податковим ухиленням стосовно податків на доход і на приріст вартості майна від 10 лютого 1993 року.

Так, пунктом 4 статті 25 Недискримінація зазначеної Конвенції про усунення подвійного оподаткування та запобігання податковим ухиленням стосовно податків на доход і на приріст вартості майна, яка набрала чинності з 11.08.1993, передбачено, що виплати, які сплачуються підприємством Договірної Держави (тобто, в даному випадку позивачем) резидентові другої Договірної Держави (тобто, нерезиденту), з метою визначення оподатковуваного прибутку такого підприємства (тобто, позивача) будуть підлягати вирахуванню на таких же умовах, на яких вони б сплачувались резиденту першої згаданої держави (тобто, будь-якому резиденту України).

Зі змісту наведеного пункту статті 25 Конвенції вбачається, що виплати, що сплачуються позивачем нерезиденту, підлягають врахуванню для цілей оподаткування позивача за таких же умов, які повинні застосовуватися при здійсненні аналогічних виплат на користь будь-яких резидентів України.

Водночас в період виникнення спірних правовідносин норми Податкового кодексу України таку умову для врахування виплат (за виробництво та/або розповсюдження реклами) на користь резидента України як сплата додатково 20-ти відсоткового податку за власний рахунок іншого резидента не передбачали.

Відповідно, тотожні умови мають застосовуватися згідно з Конвенцією про усунення подвійного оподаткування і при здійсненні виплати резидента на користь нерезидента.

За приписами норми статті 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Відповідно до пункту 3.1 статті 3 Податкового кодексу України податкове законодавство складається з Конституції України; цього Кодексу; Митного кодексу України та інших законів з питань митної справи у частині регулювання правовідносин, що виникають у зв'язку з оподаткуванням митом операцій з переміщення товарів через митний кордон України (далі - законами з питань митної справи); чинних міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування; нормативно-правових актів, прийнятих на підставі та на виконання цього Кодексу та законів з питань митної справи; рішень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з питань місцевих податків та зборів, прийнятих за правилами, встановленими цим Кодексом.

Разом з тим, пункт 3.2 цієї ж статті Податкового кодексу України встановлено, що, якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.

Наявні матеріали свідчать, а відповідач не заперечує, що компанія Discovery Communications Europe Limited є податковим резидентом Великобританії, а тому, враховуючи наведені норми Конституції України та статті 3 Податкового кодексу України, суд погоджується з доводами позивача про відсутність правових підстав для застосування пункту 160.7 статті 160 Податкового кодексу України щодо сплати 20%-го податку за рахунок позивача при здійсненні ним виплати нерезиденту за придбаний ефірний час (відповідні майнові права на нього), як такої, що протирічить положенням міжнародного договору.

Разом з тим, після 1 січня 2015 року Податковий кодекс України також не передбачає такої умови для врахування виплат (за виробництво та/або розповсюдження реклами) на користь резидента України як сплата додатково 20-ти відсоткового податку за власний рахунок іншого резидента.

З урахуванням наведеного та беручи до уваги положення частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає про відсутність підстав для сплати позивачем податку, передбаченого пунктом 160.7 статті 160 Податкового кодексу України та підпунктом 141.4.6 пункту 141.4 статті 141 Податкового кодексу України.

Відповідно до статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (частина друга статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України).

В контексті наведеного суд зазначає, що Державною фіскальною службою України під час розгляду даної адміністративної справи не доведено правомірність прийнятого рішення.

Таким чином, виходячи з системного аналізу вище викладених норм та з'ясованих обставин, суд прийшов до висновку, що позов є обгрунтованим та визнається судом таким, що підлягає задоволенню.

Разом з тим, позивачем під час розгляду справи подано клопотання про встановлення судового контролю. В обгрунтування свого клопотання позивач зазначив, що Державною фіскальною інспекцією України на звернення позивача про надання податкової консультації згідно рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 вересня 2014 року у справі № 826/623/14 надана відповідь без урахування висновків суду.

Відповідно до статті 267 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Проте, за результатами розгляду клопотання позивача, суд не вбачає підстав для його задоволення, оскільки рішення суду у справі № 826/623/14, на яке посилається позивач, скасоване ухвалою Вищого адміністративного суду України від 2 березня 2016 року № К/800/9444/15, а тому висновки не мали бути враховані відповідачем під час надання відповіді. Доказів щодо неврахування висновків суду у справі 826/623/14 за результатами нового розгляду суду не пред"явлено.

При цьому, відповідно до пункту 53.2 статті 53 Податкового кодексу України скасування судом наказу про затвердження узагальнюючої податкової консультації або індивідуальної податкової консультації є підставою для надання нової податкової консультації з урахуванням висновків суду.

Протягом 30 календарних днів з дня набрання законної сили рішенням суду про скасування наказу про затвердження узагальнюючої податкової консультації або індивідуальної податкової консультації центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, або контролюючий орган з урахуванням висновків суду зобов'язані опублікувати узагальнюючу податкову консультацію або надати платнику податків індивідуальну податкову консультацію.

Таким чином, відповідач, на виконання своїх повноважень, зобов'язаний після набрання законної сили рішенням у даній справі надати платнику податків індивідуальну податкову консультацію з урахуванням висновків суду.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 98, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Діскавері Ком'юнікейшинз Україна" задовольнити повністю.

2. Визнати недійсною та скасувати індивідуальну податкову консультацію Державної фіскальної служби України від 8 квітня 2016 року № 7863/6/99-99-19-02-02-15.

3. Присудити з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Діскавері Ком'юнікейшинз Україна" (код ЄДРПОУ 37726631) 1 378 (одна тисяча триста сімдесят вісім) грн. за рахунок бюджетних асигнувань Державної фіскальної служби України.

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Головуючий М.А. Бояринцева

Судді В.В. Аверкова

Н.М.Шевченко

Повний текст постанови складений 11 грудня 2017 року.