Рішення

від 06.12.2017 по справі 314/4812/16-ц

ВІЛЬНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 314/4812/16-ц

Провадження № 2/314/59/2017

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.12.2017 року Вільнянський районний суд Запорізької області

у складі: головуючого - судді Кіяшко В.О.,

секретар судового засідання Павлівська І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Вільнянськ цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_4 про визнання недійсним договорі купівлі-продажу садового будинку та земельної ділянки, стягнення моральної шкоди,

за участю

представника позивача адвоката ОСОБА_5,

представника відповідача (ОСОБА_3О.) ОСОБА_6,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсним договорі купівлі-продажу садового будинку та земельної ділянки, стягнення моральної шкоди. В позові зазначено, що позивач перебував у шлюбі з відповідачем ОСОБА_2 з 23.02.1990року.

Шлюб розірвано 14.05.2015 Орджонікідзевським відділом РАЦС РС ЗМУЮ, актовий запис № 40.

Під час шлюбу сторони за спільні кошти придбали майно, а саме:

- 04.05.2005року - садовий будинок літ. А за адресою: Запорізька область, Вільнянський район, село Андріївка, Автобусник-86 садівниче товариство, будинок № 81, загальною площею 37,8м2, житловою площею 18,9м2, оформлений на ім'я ОСОБА_7;

- 14.04.2005 року - земельну ділянку площею 0,0450га, кадастровий номер 2321584000:07:002:0144, цільове призначення - для індивідуального садівництва, за адресою: Запорізька область, Вільнянський район, село Андріївка, Автобусник-86 садівниче товариство, земельна ділянка № 81, оформлений на ім'я ОСОБА_7 (на вказаній земельній ділянці розташований спірний будинок).

У зв'язку з розпадом сім'ї відповідач запропонувала позивачу продати вказаний садовий будинок та земельну ділянку, а гроші поділити в рівних частках.

Сторони обумовили, що продаж садового будинку та земельної ділянки буде вчинено за ринковою ціною за суму не менше 15 тисяч доларів США.

Позивач довірився дружині та за її пропозицією і за її участю у приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_4 14.05.2015р. підписав заяву про дачу згоди на продаж спірного майна.

В той же день, 14.05.2015р. в того ж нотаріуса відповідач ОСОБА_2 уклала з ОСОБА_3 договір купівлі-продажу садового будинку та земельної ділянки.

Як зазначає позивач про укладання договору купівлі-продажу садового будинку та земельної ділянки відповідач його не повідомила.

І лише в травні 2016 року під час розгляду в Орджонікіздевському районному суду м. Запоріжжя справи про поділ майна подружжя, позивачу стало відомо про продаж спірного майна. В ході розгляду справи судом були витребувані договори купівлі продажу, з яких позивачу стало відомо, що відповідач продала спірне майно 14.05.2015року, а саме:

-садовий будинок за 39377,грн.;

-земельну ділянку за 16997грн, разом за 56374грн.,

Позивач не згоден з вказаними договорами тому що вважає, що ринкова вартість майна є вищою, а саме складає 15000 доларів США, що за курсом НБУ становить 308550грн.

В судовому засіданні представник позивача адвокат ОСОБА_5 позов підтримав в повному обсязі, проси суд його задовольнити на тих підставах, що викладені в позові.

Представник відповідача (ОСОБА_3О.) ОСОБА_6 позов не визнала, просила суд в його задоволенні відмовити у зв'язку з безпідставністю.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилась, надала суду письмові заперечення (том № 1 а.с. 51-53).

3-тя особа приватний нотаріус також в судове засідання не з'явилась, звернулась до суду з заявою про розгляд справи в її відсутності та надала письмові пояснення.

Зі згоди учасників процесу, суд ухвалив розглядати справу у відсутності осіб, які не з'явились.

В судовому засіданні в якості свідка надала свої пояснення ОСОБА_8, яка пояснила, що вона знайома зі сторонами, так як вони є її сусідами, їх садові будинки розташовані в одному товаристві. Також свідок пояснила, що їй відомо, що сторони продавали будинок за ціну 15000 доларів США.

Суд, вислухавши учасників по справі, свідків, вивчивши матеріали справи, встановивши обставини справи та перевіривши їх доказами, приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у шлюбі з 23.02.1990 року.

Шлюб розірвано 14.05.2015 Орджонікідзевським відділом РАЦС РС ЗМУЮ, актовий запис № 40 (а.с. 9).

Під час шлюбу сторони придбали майно, а саме:

- 04.05.2005року садовий будинок літ. А за адресою: Запорізька область, Вільнянський район, село Андріївка, Автобусник-86 садівниче товариство, будинок № 81, загальною площею 37,8м2, житловою площею 18,9м2, оформлений на ім'я ОСОБА_7;

- 14.04.2005 року земельна ділянка площею 0,0450га, кадастровий номер 2321584000:07:002:0144, цільове призначення - для індивідуального садівництва, за адресою: Запорізька область, Вільнянський район, село Андріївка, Автобусник-86 садівниче товариство, земельна ділянка № 81, оформлений на ім'я ОСОБА_7 (на вказаній земельній ділянці розташований спірний будинок).

Відповідно до положень статті 60 Сімейного кодексу України , майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Статтею 61 СК України визначено, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя можуть бути будь-які речі, за винятком тих, що виключені з цивільного обороту.

Частиною 1 статті 57 СК України визначено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно набуте нею, ним до шлюбу;2) майно набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Частинами 2, 3, 4, 5 статті 57 СК України також визначене майно, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: речі індивідуального користування; премії, нагороди; кошти одержані на відшкодування за втрату (пошкодження) речі яка їй, йому належить; страхові суми.

В даній справі не розглядається питання стосовно спільної чи індивідуальної власності.

На підставі ст.ст. 10 , 60 СК України , кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на обґрунтування своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 509 ЦК України , 1. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. 2. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу . 3. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності справедливості.

На підставі ст. 11 ЦК України , підставами для виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори.

Згідно ст. 655 ЦК України , за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 657 ЦК України передбачено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається в письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

У відповідності до ч.1 ст. 203 ЦК України , зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також, моральним засадам суспільства.

Згідно вимог ч.1 ст. 215 ЦК України , підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу .

Частиною 3 статті 215 ЦК України визначено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваних правочин).

Як зазначалося вище, позивач, на обґрунтування недійсності договорів купівлі-продажу, посилалася на те, що спірне майно було продано за нижчу ціну.

З нотаріальної справи вбачається, що 14.05.2015 ОСОБА_1 відповідно до заяви засвідченої нотаріально, надав згоду на продаж спірного будинку та земельної ділянки. При цьому в заяві зазначено, що договір купівлі-продажу садового будинку укладається його дружиною в інтересах сім'ї та на умовах, які вони попередньо обговорили і вважають вигідними для їх обох, укладання цього договору відповідає їхньому спільному волевиявленню (а.с. 162).

В письмових поясненнях нотаріус ОСОБА_4 зазначає, що укладання та підписання спірних правочинів здійснювались сторонами за договорами особисто за присутності ОСОБА_1, який особисто надав свою згоду на продаж його дружиною ОСОБА_7 зазначеного садового будинку (том № 1 а.с. 142).

Також судом встановлено, в договорах купівлі-продажу зазначена ціна: садовий будинок 39377грн - оцінка вказана на підставі звіту про незалежну оцінку (а.с. 186); земельна ділянка за 16997грн. - оцінка вказана на підставі звіту про незалежну оцінку (а.с. 238). Суд критично ставиться до висновку експерта, № 2312 від 25.09.17 на який посилається позивач (а.с. 104-130), оскільки він не спростовує звітів про незалежну оцінку спірного майна і не містить категоричної відповіді, щодо оцінки майна. Також суд не приймає пояснення свідка ОСОБА_8 в якості належного доказу, щодо визначення ціни спірного майна при укладенні договорів купівлі-продажу, оскільки остання при цьому не була присутня.

Пунктом 6 статті 3 ЦК України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність.

Відповідно до частини другої статті 369 ЦК України в разі вчинення одним зі співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників.

Зазначений правовий висновок висловлений у постанову Верховного суду України від 27 січня 2016 року у справі № 6-1912цс15, відповідно до якого, укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд установить, що той з подружжя, хто уклав договір щодо спільного майна, та третя особа - контрагент за таким договором діяли недобросовісно.

Доказів, того що сторони договорів купівлі-продажу діяли недобросовісно позивачем не надано.

В зв'язку з наведеним, позовні вимоги про визнання договорів недійсними з тих підстав що зазначені в позові є необґрунтованими.

Згідно зі ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, дією чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Як зазначено в постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди , відповідно до ст. 137 ЦПК у позовній заяві про відшкодування моральної (не майнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат не майнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Суд, відмовляючи в позові про відшкодування моральної шкоди, приймає до уваги, що позовні вимоги про стягнення моральної шкоди є похідними від предмету спору, тому відмовляючи в задоволенні позову з вищенаведених підстав, суд відмовляє і в задоволенні позову про стягнення моральної шкоди.

Виходячи з наведених обставин та відповідно до вище наведених норм процесуального права, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в повному обсязі не підлягають задоволенню, з урахування того, що таке рішення не змінює обсяг права позивача і не перешкоджає захисту права, яке позивач вважає порушеним, шляхом пред'явлення іншого позову.

Питання щодо судових витрат суд вирішує відповідно до положень ст. 88 ЦПК України . У зв'язку із відмовою в задоволенні позовних вимог судові витрати, понесені позивачем, відносяться на рахунок позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 60, 208, 209, 212 - 215 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_4 про визнання недійсним договорі купівлі-продажу садового будинку та земельної ділянки, стягнення моральної шкоди - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Суддя Вікторія Олександрівна Кіяшко

06.12.2017