Постанова

від 28.11.2017 по справі 910/10209/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2017 року Справа № 910/10209/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіКондратової І.Д. (доповідач)суддіГрека Б.М.,суддіНєсвєтової Н.М.,за участю представників:від ГПУ:Коркішка В.М.,від позивача-1:Іванова Д.А.,від позивача-2:Склярова Д.М.,від відповідача:Івашина Є.В.,розглянувши у відкритому судовому засіданні:касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Стокмастер"на рішення Господарського суду міста Києва від 30.09.2013 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.06.2017 року у справі№ 910/10209/13 Господарського суду міста Києваза позовомЗаступника Дарницького прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі: 1. Головного управління Національної гвардії України, 2. Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії УкраїнидоТовариства з обмеженою відповідальністю "Стокмастер"про витребування майна,ВСТАНОВИВ:

У червні 2013 року Заступник Дарницького прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах Держави в особі Головного управління внутрішніх військ МВС України (надалі позивач-1) та Військової частини НОМЕР_1 внутрішніх військ МВС України (надалі позивач-2) звернувся до Господарського суду міста Києва із позовом про витребування із незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Стокмастер" (надалі ТОВ "Стокмастер", відповідач) майнового комплексу за адресою: м. Київ, вул. Бориспільська, 67, до складу якого входять: будівля № 59 штаб їдальня (літера Т) площею 514,10 кв.м, будівля № 62 - казарма (літера Р) площею 589,20 кв.м, будівля № 63 - казарма (літера С) площею 983,70 кв.м, будівля № 73 - туалет (літера Ф) площею 59,40 кв.м, будівля № 96 - клуб (літера П) площею 478,40 кв.м, будівля № 97 - сховище для техніки, склад (літера X) площею 245,00 кв.м, будівля № 105 - контрольно-пропускний пункт (літера О) площею 51,30 кв.м, будівля № 106 - пункт технічного обслуговування, лазня (літера Ц) площею 552,40 кв.м, будівлі №№ 117, 119 - гараж, свинарник (літера Ш) площею 370,90 кв.м, будівля № 118 - склад (літера Ч) площею 95,10 кв.м, будівля № 6 - насосна станція водопостачання (літера В) площею 37,10 кв.м (надалі спірний майновий комплекс), до державної власності в особі Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України у повне господарське відання Військової частини 3030 внутрішніх військ МВС України.

Позов обґрунтований тим, що договір про порядок реалізації нерухомого військового майна № 3/21/1-59Д від 06.07.2004 року та договір купівлі-продажу року майнового комплексу військових містечок № 181/1 та 181/2, укладений 29.12.2004 року, на підставі яких майно вибуло із державної власності в судовому порядку визнані недійсними з моменту їх укладення, тобто спірний майновий комплекс вибув із державної власності поза волею власника, тому на підставі ст. 387 Цивільного кодексу України (надалі ЦК України) підлягає витребуванню від незаконного володіння відповідача.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.09.2013 року у справі № 910/10209/13 (суддя Трофименко Т.Ю.) позов задоволено. Витребувано майно із чужого незаконного володіння Товариства ТОВ "Стокмастер" спірний майновий комплекс за адресою: м. Київ, вул. Бориспільська, 67 до державної власності в особі Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України у повне господарське відання Військової частини НОМЕР_1 внутрішніх військ МВС України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.09.2014 року здійснено заміну Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України на його правонаступника Головне управління Національної гвардії України.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.06.2017 року (колегія у складі головуючого судді Тарасенко К.В., суддів: Суліма В.В., Іоннікової І.А.) здійснено заміну позивача-2 Військової частину 3030 внутрішніх військ МВС України її правонаступником Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України. Рішення Господарського суду міста Києва від 30.09.2013 року по справі № 910/10209/13 залишено без змін.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 30.09.2013 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.06.2017 року у справі № 910/10209/13, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм ст.ст. 321, 328, 329, 334, 387, 388, 657 ЦК України, ст. 3 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України", а також ст.ст. 32, 36, 43 Господарського процесуального кодексу України (надалі ГПК України).

У додаткових поясненнях відповідач також вказав, що суди, ухваливши рішення про задоволення позову, не перевірили, чи відповідає втручання держави у право відповідача на мирне володіння майном виправданим відповідно до вимог ст. 1 Першого протоколу Конвенції. Зокрема, втручання у право на мирне володіння майном є сумісним з вимогами ст. 1 Першого протоколу, коли воно законне і не свавільне; переслідує "суспільний", "публічний" інтерес; дотримання принципу пропорційності втручання (на особу не може бути покладено індивідуальний та надмірний тягар, який порушує справедливий баланс, що має бути дотриманий між вимогами суспільного інтересу з одного боку, та захистом права на мирне володіння майном - з іншого (див., наприклад, рішення у справі "Україна-Тюмень" проти України", N 22603/02, п. 56-58 від 22 листопада 2007 року)).

У відзиві на касаційну скаргу позивачі, вказуючи на безпідставність доводів касаційної скарги, просять залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши згідно ч. 2 ст. 1115, ч. 1 ст. 1117 ГПК України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, а також правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що згідно із свідоцтвом про право власності серія САА № 181884 від 07.07.2004 року, виданим Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), майновий комплекс площею 3976,60 кв.м, розташований в м. Києві за адресою: вул. Бориспільська, 67 є державною власністю та перебуває на балансі військової частини 3030 внутрішніх військ МВС України, про що на згаданому свідоцтві 09.07.2004 року КП "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна" (надалі - БТІ) здійснено відповідний реєстраційний напис.

Головним управлінням внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, як комітентом, і державним підприємством Міністерства внутрішніх справ України "Спецсервіс", як комісіонером, укладено договір комісії про порядок реалізації нерухомого військового майна № 317/2 (3/21/1-59Д), який підписано комісіонером 4 червня 2004 року, а комітентом 7 липня 2004 року, за умовами якого комітент доручає, а комісіонер бере на себе зобов`язання за комісійну винагороду вчинити в інтересах комітента і за рахунок останнього від свого імені угоду з третьою особою на реалізацію нерухомого військового майна, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Бориспільська, 67, військові містечка № 181/2 та № 181/1. договір комісії був чинним до 06.10.2004 року,

Цей договір комісії про порядок реалізації нерухомого військового майна № 317/2 (3/21/1-59Д) визнано недійсним з моменту укладення рішенням Господарського суду міста Києва від 18.07.2007 року у справі № 6/533.

29.12.2004 року на виконання договору комісії № 3/21/1-59Д від 06.07.2004 року між ДП МВС України "Спецсервіс" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ідеальна Лінія" (покупець) був укладений договір купівлі-продажу, за умовами якого продавець на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України про затвердження переліку нерухомого військового майна внутрішніх військ МВС України, яке пропонується до відчуження від 12.04.2002р. № 214-р та на підставі договору про порядок реалізації нерухомого військового майна (договір комісії) № 317/2 від 04.06.2004 року з додатковою угодою № 1 до договору від 05.10.2004 року з Головним управлінням Внутрішніх Військ МВС України, відчужив майновий комплекс військових містечок № 181/1 та № 181/2 по вул. Бориспільській, 67, у м. Києві.

Цей договір купівлі-продажу майнового комплексу також визнаний недійсним з моменту укладення постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.02.2013 року у справі № 50/214.

Статтею 330 ЦК України встановлено, що в разі, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього.

Згідно з ч. 1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбано в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (ч. 2 ст. 328 ЦК України). Статтею 330 ЦК України встановлено, що в разі, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбано в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

За змістом цієї норми вибуття майна не з волі власника означає відсутність у нього свідомо поставленої мети щодо передачі майна у власність іншій особі, невжиття ним будь-яких дій чи заходів для досягнення цієї мети та втрату майна в результаті вчинення іншими особами дій, спрямованих на відчуження майна, без погодження з власником.

Суди попередніх інстанцій, керуючись наведеними вище нормами матеріального права, встановивши, що спірне військове майно вибуло з володіння держави на підставі недійсних договорів, без внесення до переліку, затвердженому розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12.04.2002 року № 214-р "Про затвердження переліку нерухомого військового майна внутрішніх військ МВС, яке пропонується до відчуження", та за значно нижчою ціною, ніж та, яка визначена у звіті суб`єкта оціночної діяльності, що було встановлено рішеннями судів у справі № 6/533 та у справі № 50/214, дійшли обґрунтованого та законного висновку про те, що належне державі на праві власності майно вибуло поза її волею, а відтак відповідно до п. 3 ч. ст. 388 ЦК України спірне майно підлягає витребуванню в добросовісного набувача на користь держави. Доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду, викладених в судових рішеннях.

Вищий господарський суд України додатково зауважує, що рішення місцевим господарським судом у цій справі було прийнято ще 30.09.2013 року.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 30.10.2013 року, яка залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 18.02.2014 року, було повернуто ТОВ "Стокмастер" апеляційну скаргу з доданими до неї документами без розгляду, оскільки заявник не сплатив судовий збір за ставками встановленими Законом України "Про судовий збір".

У своєму клопотанні про поновлення пропущеного строку, поданому 09.11.2016 року, відповідач просто вказав, що скарга подається повторно, після усунення недоліків. Водночас, жодних причин, які б пояснювали, чому відповідач протягом 3 років не цікавився своєю справою та не подав у розумні строки апеляційну скаргу з доказами сплати судового збору в установленому порядку та розмірі, заявник у клопотанні не вказав. Тим не менш, апеляційний господарський суд вирішив поновити строк оскарження, посилаючись, без надання будь-яких додаткових пояснень, на "поважні причини".

Отже, апеляційний господарський суд, вирішивши поновити пропущений строк оскарження рішення, що набрало законної сили, зі спливом значного періоду часу без наведення відповідних причин та обґрунтування, допустив порушення вимог ст.ст. 53, 93, 99, 101 ГПК України.

Водночас, оскільки згідно з нормами п. 3 ст. 111 9, ст. 111 10 ГПК України підставою для скасування можуть бути лише такі порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, або, які призвели до прийняття неправильного рішення, а у цій справі висновки суду апеляційної інстанції щодо законності та обґрунтованості вимог позивача є такими, що відповідають обставинам справи й вимогам закону, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що у цьому випадку допущені апеляційної інстанції процесуальні порушення не є підставою для скасування постанови.

Щодо посилання заявника касаційної скарги на те, що суди, ухваливши рішення про задоволення позову, не перевірили, чи відповідає втручання держави у право відповідача на мирне володіння майном виправданим відповідно до вимог ст. 1 Першого протоколу Конвенції, то суд касаційної інстанції перш за все зауважує, що упродовж усього часу розгляду справи в судах заявник не посилався на порушення цих вимог, у зв`язку з витребуванням від нього майна, а заявив про це лише в засіданні суду касаційній інстанції через 4 роки після набрання чинності судовим рішенням.

Хоча національні суди прямо й не розглядали питання пропорційності втручання, Вищий господарський суд України з огляду на всі обставини даної справи не вважає їх рішення непропорційними до легітимних цілей, які переслідувалися, оскільки правовідносини, пов`язані з вибуттям військового майна із державної власності на підставі угод, які не відповідають вимогам чинного законодавства, що встановлено судовими рішеннями, становлять "суспільний", "публічний" інтерес.

При цьому, суд касаційної інстанції також бере до уваги, що заявник досить тривалий та значний період часу без наведення обґрунтування та пояснення причин не виявляв жодної заінтересованості у вирішенні цього спору, не заявляв жодних вимог про отримання відповідного відшкодування у зв`язку з витребуванням у нього майна, що також опосередковано свідчить про додержання "справедливого балансу".

З урахуванням наведеного, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 49, 1115, 1117, п. 1 ст. 1119, ст. 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Стокмастер" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 30.09.2013 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.06.2017 року у справі № 910/10209/13 без змін.

Головуючий суддяКондратова І.Д.СуддяГрек Б.М.СуддяНєсвєтова Н.М.