Рішення

від 16.12.2017 по справі 904/7503/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

12.12.2017 Справа № 904/7503/17

За позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Запоріжжя

до Товариства з обмеженою відповідальністю "АВТОТРАНСФЕР", м. Дніпро

третя особа-1, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "ЄПК Україна", м. Запоріжжя

третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Фізична особа - підприємець ОСОБА_2, м.Дніпро

про стягнення збитків у розмірі 92200,47грн., з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог

Головуючий колегії Петренко Н.Е.

Суддя Ліпинський О.В.

Суддя Манько Г.В.

Представники:

від позивача: ОСОБА_4, представник за довіреністю № 787 від 23.08.2017

від відповідача: Ричка Т.С., представник за довіреністю №б/н від 01.11.2017

від третьої особи-1: не з'явився

від третьої особи-2: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю „ЄПК Україна" (далі - відповідач) про стягнення 53931,14грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов договору №015-2/17 від 15.02.2017 перевезення вантажів автомобільним транспортом в міжнародному та внутрішньому сполученні, яке виявлено у незбереженні вантажу та завдання позивачеві збитків.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 24.07.2017 порушено провадження у справі №904/7503/17, прийнято позовну заяву до розгляду, призначено судове засідання на 05.09.2017.

Ухвалою від 24.07.2017 до участі у розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача залучено товариство з обмеженою відповідальністю „ЄПК Україна".

21.09.2017 від позивача надійшли додаткові пояснення по суті позовних вимог; від третьої особи-1 надійшли пояснення по суті позовних вимог в яких підтримано обрану позивачем правову позицію.

Ухвалою від 05.09.2017 клопотання відповідача про залучення в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на боці відповідача задоволено; до участі у розгляді справи залучено фізичну особу-підприємця ОСОБА_2; задоволено клопотання позивача про продовження строку вирішення спору на 15 (п'ятнадцять) календарних днів; продовжено строк вирішення спору до 10.10.2017 включно. Розгляд справи відкладено на 03.10.2017.

20.09.2017 від третьої особи-2 надійшли письмові пояснення по суті позовних вимог; від відповідача відзив на позов в якому просить суд в задоволенні позовних вимог відмовити.

Ухвалою від 03.10.2017 господарський суд розгляд справи відкладав до 09.10.2017.

Ухвалою від 09.10.2017 призначено колегіальний розгляд справи №904/7503/17; матеріали справи передано для визначення складу колегії.

Розпорядженням керівника апарату Господарського суду Дніпропетровської області від 10.10.2017 за вих.№851 "Щодо призначення повторного автоматизованого розподілу матеріалів справи" у зв'язку з призначенням ухвалою суду від 09.10.2017 колегіального розгляду справи у складі трьох суддів, призначено проведення повторного автоматизованого розподілу матеріалів справи за вх.№4-7515/17, за результатами якого для розгляду справи №904/7503/17 визначено наступний склад колегії суддів: Петренко Наталія Едуардівна - головуючий суддя; Ліпинський Олександр Вікторович - суддя; Манько Геннадій Валерійович - суддя (протокол автоматичної розподілу судової справи між суддями від 10.10.2017).

Ухвалою від 10.10.2017 справу №904/7503/17 колегією суддів прийнято до провадження; справу призначено до розгляду на 08.11.2017.

08.11.2017 від третьої особи-1 отримано письмові пояснення по суті позовних вимог.

Ухвалою від 08.11.2017 строк вирішення спору продовжено до 25.12.2017 включено; розгляд справи відкладено до 12.12.2017.

05.12.2017 від позивача отримано заяву про збільшення розміру позовних вимог, а саме позивач просить суд стягнути з відповідача 92200,47грн. збитків.

За результатами огляду заяви про збільшення позовних вимог господарський суд прийняв її до розгляду.

Щодо повідомлення сторін про час та місце судового засідання.

Господарським судом враховано положення пункту 3.9.1. Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".

Позивач про час та місце судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується відомостями про явку представника відображеними в протоколі судового засідання від 08.11.2017 та явкою представника в судове засідання.

Відповідач про час та місце судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується відомостями про явку представника відображеними в протоколі судового засідання від 08.11.2017 та явкою представника в судове засідання.

Третя особа-1 про час та місце судового засідання повідомлена належним чином, що підтверджується відомостями про явку представника відображеними в протоколі судового засідання від 08.11.2017.

Третя особа-2 про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, що підтверджується ухвалою суду, яка повернулася на адресу господарського суду з відміткою пошти "за закінченням терміну зберігання".

Враховуючи викладене господарський суд констатує, що учасники судового процесу належним чином повідомлені про час і місце розгляду позовної заяви судом.

В судовому засіданні, яке відбулося 12.12.2017, враховуючи, що учасники процесу належним чином повідомлені про час та місце його проведення, продовжено розгляд справи по суті. Представники сторін підтримали обрані правові позиції.

Неявка учасника судового процесу в судове засідання не є підставою для скасування судового рішення, якщо ухвалу, в якій зазначено час і місце такого засідання, надіслано йому в порядку, зазначеному в підпункті 3.9.1 підпункту 3.9 цього пункту постанови.

В судовому засіданні оглянуто всі оригінали первинних документів на підставі яких виник спір.

Суд розглянув справу за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Господарський суд констатує, що сторони мали реальну можливість надати всі існуючі докази в обґрунтування своїх позовних вимог та заперечень суду першої інстанції .

Враховуючи вимоги статті 69 Господарського процесуального кодексу України щодо строків розгляду справи у судовому засіданні, яке відбулося 12.12.2017 в порядку ст.85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, -

ВСТАНОВИВ:

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 15.02.2017 між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (далі - позивач) та товариством з обмеженою відповідальністю „Автотрансфер" (далі - відповідач, перевізник) укладено договір №015-2/17 перевезення вантажів автомобільним транспортом (далі - договір №015-2/17 від 15.02.2017). Згідно умов даного договору перевізник приймає вантаж до перевезення та здійснює перевезення вантажу власним автотранспортом або залучає третіх осіб за письмової згоди експедитора.

Прийняття перевізником вантажу до перевезення (поміщення вантажу в автомобіль) та підписання представником перевізника відповідної накладної свідчить про те, що перевізник його прийняв цілим без пошкоджень, а також цим підтверджує відсутність в автомобілі вологи, бруду, рідини, інших обставин, які впливають на вантаж (підпункт 1.2.2 пункт 1.2 договору).

Перевізник здійснює перевезення вантажів на підставі письмових заявок експедитора, які є невід'ємною частиною договору (пункт 2.1 договору).

У випадку пошкодження, втрати чи загибелі вантажу по вині перевізника - останній, несе повну матеріальну відповідальність перед експедитором у сумі пошкодження вантажу за цінами, які вказано в інвойсі, ТТН чи інших документів, які підтверджують вартість вантажу, які супроводжують вантаж, а також вартість його митної очистки та інші витрати/збитки, понесені внаслідок втрати чи загибелі вантажу по вині перевізника (пункт 6.8 договору).

При частковому пошкодженні вантажу по вині перевізника останній відшкодовує експедитору відповідну частину заявленої вартості та повертає частину цілого (непошкодженого/невтраченого) вантажу (пункт 6.9 договору).

Як зазначає позивач у позовній заяві заявкою №013 від 15.02.2017 позивач доручив відповідачу перевезення підшипникової продукції за маршрутом Стіпногірськ (Казахстан) - Запоріжжя (Україна) в інтересах третьої особи-1. Для безпосереднього виконання зазначеної заявки відповідачем залучено вантажний автомобіль РЕНО НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_9

Як вказує позивач, 25.02.2017 під час перевезення підшипникової продукції по території Російської Федерації сталася дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої порушено цілісність заводської упаковки певної частини вантажу, у зв'язку з чим вантаж транспортовано вантажовідправнику для переконтролю та перепакування.

Довідкою №995/02-583 від 18.04.2017 адресованою третій особі-1 вантажовідправник (ТОО „ТД ЕПК-Казахстан") повідомив, що проведено заходи по здійсненню переконтролю, освідуванні якості та фактичного стану продукції. У зв'язку зі здійсненими заходами вантажовідправник поніс наступні витрати: перепакування підшипника, згідно калькуляції 3338,00 доларів США та повторне митне оформлення 193,00 долари США.

Платіжним дорученням в іноземній валюті або банківських металах №52 від 01.06.2017 підтверджено факт перерахування грошових коштів у розмірі 3529,88 доларів США від третьої особи-1 на користь вантажовідправника.

З метою досудового врегулювання спору позивач звернувся до відповідача з претензію від 28.04.2017 №28/04-17 про відшкодування збитків у розмірі 50521,01грн.

Відповідач у відповіді на претензію №106 від 18.05.2017 повідомив, що частково погоджується з вимогами претензії в частині відшкодування суми грошових коштів за митне оформлення вантажу у розмірі 193,00 долара США. Відповідач вказав, що не вбачалося необхідності для його перепакування, а отже, на думку відповідача, ТОВ „ДТ ЕПК Казахстан" здійснило дані дії без потреби для цього та не надавши належних доказів на підтвердження його дійсного пошкодження, а саме акту про пошкодження упаковки вантажу, складеного у присутності представника відповідача.

Позивач звернувся до відповідача з додатковою претензією в якій звернув увагу на акт №04 від 17.03.2017 огляду вантажу автомобіля РЕНО НОМЕР_1 після ДТП, яким комісія у складі директора ТОВ „ТД ЕПК-Казахстан", начальника бюро логістики ТОВ „ТД ЕПК-Казахстан", інспектора СБ АТ „ЕПК Степногірськ" та водій ОСОБА_9

Враховуючи, що відповідач в добровільному порядку не погасив заборгованість позивач звернувся до господарського суду з даною позовною заявою.

В письмових поясненнях позивача , наданих суду 21.08.2017, останній повідомив, що правовідносини перевезення вантажів автомобільним транспортом виникли після укладання між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (далі - позивач, експедитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю „ЄПК Україна" (далі - третя особа-1, клієнт) 10.01.2017 договору доручення №8 (далі - договір №8 від 10.01.2017). Даний договір визначає порядок взаємин експедитора та клієнта, що пов'язані із виконанням експедирування вантажів (транспортно-експедиторського обслуговування (ТЕО) по організації міських, міжміських і міжнародних перевезень вантажів. Згідно даного договору експедитор зобов'язується за плату організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу найманим транспортом і за маршрутом, обраним клієнтом. Зобов'язання експедитора залучити до виконання перевезення третіх осіб, та укласти від свого імені, або від імені клієнта договір перевезення вантажу.

Заявкою №23 від 15.02.2017 третя особа доручила позивачеві організувати перевезення підшипникової продукції за маршрутом Стіпногірськ (Казахстан) - Запоріжжя (Україна) в інтересах третьої особи-1.

Відповідач скористався наданим йому правом на судовий захист, наведених позивачем обставин не визнав та повідомив наступне.

20.07.2016 між третьою особою-2 (далі - експедитор) та відповідачем (далі - перевізник) укладено договір №1 на надання експедиційних послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом (далі - договір №1 від 20.07.2016). Предметом даного договору визначено, що експедитор доручає, а перевізник діє за дорученням та за рахунок замовника, в межах даного договору надає послуги по організації доставки вантажів автомобільним транспортом, як в міжнародному сполученні, так і по Україні та країнам СНГ.

14.02.2017 між позивачем (далі - експедитор-1) та третьою особою-2 (далі - експедитор-2) укладено договір-доручення №014-02/2017 про надання транспортно-експедиторських послуг по перевезенню вантажів автомобільним транспортом (далі - договір №014-02/2017 від 14.02.2017). Предметом договору визначено, що експедитор-2 (перевізник або його довірена особа) доручає експедитору-1 за винагороду здійснювати пошук та підбір вантажовласників (замовників або їх довірених осіб), з метою забезпечення експортно-імпортними вантажами транспортних засобів (експедитора-2) для автомобільних перевезень.

15.02.2017 між позивачем та відповідачем укладено договір №015-2/17 перевезення вантажів автомобільним транспортом (далі - договір №015-2/17 від 15.02.2017), згідно умов даного договору перевізник приймає вантаж до перевезення та здійснює перевезення вантажу власним автотранспортом або залучає третіх осіб за письмової згоди експедитора.

15.02.2017 від позивача третій особі-2 надійшла заявка №013 на перевезення підшипникової продукції за маршрутом Стіпногірськ (Казахстан) - Запоріжжя (Україна) в інтересах третьої особи-1. Для безпосереднього виконання зазначеної заявки відповідачем залучено вантажний автомобіль РЕНО НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_9

На виконання умов договору №1 від 20.07.2016 третя особа-2, як експедитор направив відповідачу, як перевізнику заявку №156 від 15.02.2017 на перевезення вантажу ТНП на палетах, задня за маршрутом м.Степногірськ (Казахстан) - м.Запоріжжя (Україна), на автомобілі РЕНО НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_9

Відповідач зазначає, що виконав умови договору №015-2/17 від 15.02.2017. У зв'язку з не передбачуваними обставинами відповідач визнав необхідність відшкодувати вантажовідправнику витрати на додаткове митне оформлення вантажу.

В частині позовних вимог щодо сплати грошових коштів за переробку, переконтроль та перепакування підшипникової продукції відповідач не погоджується. Відповідач вважає, що не вбачалося необхідності для його перепакування.

Отже, ТОВ „ТД ЕПК Казахстан" здійснило дані дії без потреби для цього. Крім того, не надано належних доказів на підтвердження його дійсного пошкодження, а саме акту про пошкодження упаковки вантажу, складеного у присутності представника відповідача.

У дійсності акта №04 огляду автомобіля від 17.03.2017 у відповідача виникають сумніви. Крім того, вказаний акт не відповідає вимогам чинного законодавства.

Третя особа-1 скористалася наданим йому правом на судовий захист, підтримала обрану позивачем правову позицію та просила суд позовні вимоги задовольнити.

Третя особа-2 скористалася наданим йому правом на судовий захист, підтримав обрану відповідачем правову позицію та просила суд в задоволенні позовних вимог відмовити.

Дослідивши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення повноважних представників сторін, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (ст. 174 Господарського кодексу України).

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України).

Статтею 908 Цивільного кодексу України передбачено, що перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

За приписами ст. 909 Цивільного кодексу України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Положеннями ст. 920 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 17 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів встановлено, що перевізник несе відповідальність за повну чи часткову втрату вантажу або за його ушкодження , що сталися з моменту прийняття вантажу для перевезення і до його доставки, а також за будь-яку затримку доставки.

Згідно з частиною 1 статті 224 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Статтею 22 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. При цьому, збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі , а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); та доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Породжуючи настання цивільних прав та обов'язків згідно ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України, відповідальність у вигляді відшкодування збитків вимагає для її застосування наявності складу правопорушення , а саме: протиправної поведінки (дії чи бездіяльності особи), шкідливого результату такої поведінки, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та заподіяними збитками, вини особи, яка заподіяла збитки. Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою порушника та збитками полягає, передусім, у прямому (безпосередньому) зв'язку між протиправною поведінкою та настанням негативного результату. Вказані обставини підлягають доведенню позивачем належними та допустимими у справі доказами. Стягнення збитків як виду цивільно-правової відповідальності можливе у випадку наявності таких збитків та обґрунтованості їх розміру.

З аналізу вищевказаних норм законодавства, вбачаться, що об'єктивною стороною правопорушення є наявність збитків в майновій сфері кредитора, протиправна поведінка, яка втілилась в невиконанні або неналежному виконанні боржником зобов'язання, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника та збитками. Відсутність хоч би одного з вищевказаних елементів, які утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання ним зобов'язань, оскільки в даному випадку його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.

Положеннями ст. 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. ст. 33 та 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищезазначені норми чинного законодавства України та обставини справи, господарський суд не знаходить підстав для задоволення позову з наступних підстав.

Взаємовідносини позивача з третьою особою-1 ґрунтуються на договорі доручення №8 від 10.01.2017 про надання транспортно-експедиційних послуг по перевезенню вантажів автомобільним транспортом в міжнародному та міжміському сполученні. Даний договір визначає порядок взаємин експедитора (позивача) та клієнта (третьої особи-1), що пов'язані з виконанням експедирування вантажів (транспортно-експедиторського обслуговування (ТЕО) по організації міських, міжміських і міжнародних перевезень вантажів). Згідно даного договору експедитор (позивач) зобов'язується за плату організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу найманим транспортом і за маршрутом, обраним клієнтом. Зобов'язання експедитора (позивача) залучити до виконання перевезення третіх осіб та укласти від свого імені, або від імені клієнта договір перевезення вантажу. Цим договором клієнт (третя особа-1) доручає експедитору (позивачу) розрахуватися з виконавцем перевезення (перевізником або іншою експедиторською компанією) коштами, які надходять на рахунок експедитора (позивача) за перевезення включаючи транспортно-експедиторські послуги. У разі необхідності експедитор уповноважує клієнта зробити попередню оплату вартості перевезення власними коштами згідно з рахунками виконавця.

На виконання умов договору доручення №8 від 10.01.2017 між позивачем та третьою особою підписано заявку №23 від 15.02.2017 на перевезення вантажу автомобільним транспортом (а.с.42 том 1).

Взаємовідносини позивача з відповідачем ґрунтуються на договорі №015-2/17 від 15.02.2017 перевезення вантажів автомобільним транспортом в міжнародному та внутрішньому сполученні. За умовами вказаного договору експедитор (позивач) доручає, а перевізник (відповідач) зобов'язується виконати транспортні перевезення в міжнародному та/або внутрішньому сполученні по заявкам експедитора (позивача) , а експедитор зобов'язується оплатити перевізнику за надані транспортні послуги грошові кошти у розмірі та в строки, передбачені даним договором та заявкою, яка є невід'ємною частиною даного договору , а оформлюється для кожного конкретного перевезення окремо.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що заявкою №013 від 15.02.2017 останній доручив відповідачу виконати перевезення підшипникової продукції за маршрутом "Стіпногорськ (Казахстан) - Запоріжжя (Україна)" в інтересах третьої особи-1.

Підстава позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги . Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Підставу позову становлять фактична й правова підстава. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача. Правильне встановлення підстави позову визначає межі доказування, є гарантією прав відповідача на захист проти позову.

Отже, фактичні підстави позову обґрунтовано зокрема договором №015-2/17 від 15.02.2017 перевезення вантажів автомобільним транспортом в міжнародному та внутрішньому сполученні, який укладено між позивачем та відповідачем та заявкою №013 від 15.02.2017, яка складена між позивачем та третьою особою-2, а не відповідачем, як зазначає позивач.

Однак, дослідивши надані сторонами документи, господарський суд визнає твердження позивача в частині того, що заявкою №013 від 15.02.2017 останній доручив відповідачу виконати перевезення підшипникової продукції за маршрутом "Стіпногорськ (Казахстан) - Запоріжжя (Україна)" в інтересах третьої особи-1 такими, що не відповідають дійсності.

Господарський суд встановив , що заявкою №013 від 15.02.2017 позивач доручив фізичній особі-підприємцю ОСОБА_10 (третій особі-2), а не відповідачу перевезення підшипникової продукції за маршрутом Стіпногірськ (Казахстан) - Запоріжжя (Україна) в інтересах третьої особи-1. Для безпосереднього виконання зазначеної заявки залучено вантажний автомобіль РЕНО НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_9

Взаємовідносини позивача з третьою особою-2 ґрунтуються на договорі-доручення №014-02/2017 від 14.02.2017 про надання транспортно-експедиційних послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом. Предметом вказаного договору визначено, що експедитор-2 (третя особа-2) (перевізник або його довірена особа) доручає експедитору-1 (позивачу) за винагороду здійснювати пошук та підбір вантажовласників (замовників або їх довірених осіб), з метою забезпечення експортно-імпортними вантажами транспортних засобів (експедитора-2 (третю особу-2) для автомобільних перевезень.

Докази складання заявки між позивачем та відповідачем на виконання умов укладеного між ними договору №015-2/17 від 15.02.2017 перевезення вантажів автомобільним транспортом в міжнародному та внутрішньому сполученні матеріали справи не містять.

Господарський суд, на підставі наданих відповідачем документів, встановив, що 20.07.2016 між третьою особою-2 та відповідачем укладено договір №1 про надання експедиційних послуг по перевезенню вантажів автомобільним транспортом. Предметом вказаного договору визначено, що експедитор (третя особа-2) доручає, а перевізник (відповідач) діючи за дорученням та за рахунок замовника, в межах даного договору надає послуги з організації доставки вантажів автомобільним транспортом, як в міжнародному сполученні, так і по Україні та країнам СНД.

На виконання договору №1 від 20.07.2016 про надання експедиційних послуг по перевезенню вантажів автомобільним транспортом, який укладено між третьою особою-2 та відповідачем складено заявку №156 від 15.02.2017.

Таким чином, господарський суд дійшов висновку, що відповідач здійснював перевезення спірного вантажу на підставі заявки №156 від 15.02.2017 до договору №1 від 20.07.2016, яка складена між відповідачем та третьою особою-2.

Отже, позивач помилково визначив, що перевезення спірного вантажу здійснювалося на підставі заявки №013 від 15.02.2017.

Відповідно до статті 924 Цивільного кодексу Україна, перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди.

Вантажна накладна, як визначено статтею 9 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.

Заявкою №013 від 15.02.2017 встановлено, що вантажоперевізник, а саме відповідач несе повну матеріальну відповідальність за збереження вантажу.

Враховуючи положення заявки №156 від 15.02.2017 перевізником спірного вантажу є відповідач.

Як вказано в заявці №013 від 15.02.2017 перевезення спірного вантажу відбулося на підставі СМR 174204, однак всупереч вимог суду вказана накладна не надана.

Матеріали справи не містять доказів того, що 25.02.2017 під час перевезення підшипникової продукції по території Російської Федерації сталася дорожньо-транспортна пригода.

Відсутні належні та допустимі докази того, що відповідача визнано винним у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди.

Відповідач в наданих суду письмових поясненнях визнав, що в процесі перевезення спірного вантажу сталися непередбачувані обставини, в результаті яких товариству з обмеженою відповідальністю "ТД ЕПК Казахстан", як вантажовідправнику довелося сплатити додатково митне оформлення вантажу (а.с. 69, а.с. 84 том 1).

В наданому суду 08.11.2017 відзиві на позов відповідач визнав, що 25.02.2017 сталася дорожньо-транспортна пригода за участю водія відповідача під час перевезення спірного вантажу (а.с.142 том 1).

На підставі вищевикладеного, відповідач частково погоджується з позовними вимогами позивача в частині відшкодування суми грошових коштів за митне оформлення вантажу у розмірі 193,00 долари США, що згідно з офіційним курсом НБУ, встановленим на момент пред'явлення позову, становить 4996,71грн.

Крім того, у наданому суду 08.11.2017 відзиві на позов відповідач вказує, що згідно довідки про відшкодування витрат постачальника №995/02-583 від 18.04.2017, рахунку-фактури №316 від 18.04.2017 та рахунку на оплату №00000000116 від 18.04.2017, складених товариством з обмеженою відповідальністю "ТД ЕПК Казахстан", які будуть додані позивачем до першої претензії, витрати на відшкодування яких він міг би претендувати складаються з перепакуванням підшипника у розмірі 3338,00 доларів США та повторного митного оформлення у розмірі 193,00 долари США, що разом складає 3531,00 доларів США.

Дослідивши наявні в матеріалах докази господарський суд встановив , що рахунок на оплату №00000000116 від 18.04.2017 за відшкодування втрат пов'язаних з переробкою, перепакуванням, переупаковкою підшипників у розмірі 3338,00 доларів США та митного оформлення у розмірі 193,00 доларів США (а.с.88 том 1); рахунок-фактура №316 від 18.04.2017 на суму 3531,00 доларів США (а.с. 88 том 1); довідку про відшкодування витрат постачальника №995/02-583 від 18.04.2017 на суму 3531,00 доларів США (а.с. 89 том 1) виписано товариством з обмеженою відповідальністю "ТД ЕПК Казахстан" третій особі-1 .

Платіжним дорученням в іноземній валюті або банківських металах №52 від 01.06.2017 на суму 3529,88 доларів США (а.с. 19, а.с.110 том 1) третя особа-1, а не позивач відшкодувала товариству з обмеженою відповідальністю "ТД ЕПК Казахстан" витрати пов'язані з переробкою, перепакуванням, переупаковкою підшипників.

Господарський суд констатує, що матеріали справи не містять доказів відшкодування митних витрат саме позивачем. Крім того, матеріали справи не містять доказів підтвердження вказаних витрат. Отже, вимога про стягнення з відповідача на користь позивача суперечить вимогами чинного законодавства і незважаючи на її визнання відповідачем задоволенню не підлягає.

Господарський суд констатує, що позивач не надав доказів зазнання збитків в результаті дій відповідача. Станом на 12.12.2017 позивач не поніс жодних витрат , враховуючи наявні в матеріалах справи докази.

Господарський суд констатує, що матеріали справи не містять і доказів того, що необхідність здійснення операцій пов'язаних з переробкою, перепакуванням виникла саме в результаті дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася 25.02.2017 за участю водія відповідача.

Господарський суд дослідив акт №04 огляду вантажу автомобіля РЕНО НОМЕР_1 після дорожньо-транспортної пригоди, врахував факт відсутності належних доказів дорожньо-транспортної пригоди та дійшов наступних висновків.

По-перше, всупереч вимог суду позивач не надав суду доказів повідомлення відповідача або водія відповідача про огляд вантажу. Враховуючи відсутність представника відповідача або водія відповідача господарський суд визнає доведеним факт неповідомлення відповідача про час та місце огляду автомобіля РЕНО НОМЕР_1 після ДТП;

По-друге, суду не надано належних доказів того, яким чином без представника відповідача або водія відповідача здійснено огляд автомобіля РЕНО НОМЕР_1 після ДТП;

По-третє, як зазначають сторони, дорожньо-транспортна пригода сталася 25.02.2017, а огляд вантажу, що підтверджується актом №04 проведено 17.03.2017. Тобто майже через місяць з дати дорожньо-транспортної пригоди.

Крім зазначеного вище, згідно вимог п. 15.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, у разі зіпсуття або пошкодження вантажу, а також у разі розбіжностей між Перевізником і вантажовідправником (вантажоодержувачем) обставини, які можуть служити підставою для матеріальної відповідальності, оформляються актом. Записи в акті засвідчуються підписами вантажовідправника (вантажоодержувача) і водія.

В підтвердження своїх доводів щодо не забезпечення Відповідачем збереження вантажу під час його перевезення, Позивач посилається на Акт №04 огляду вантажу автомобіля РЕНО НОМЕР_1 після дорожньо-транспортної пригоди

Як убачається зі змісту наданої до матеріалів справи копії зазначеного акту, та підтверджено представником позивача в судовому засіданні, вказаний акт не містить підпису водія.

В силу приписів п. 15.3 Правил, записи в акті повинні бути засвідчені підписами вантажовідправника (вантажоодержувача) і водія. Односторонні записи в акті як вантажовідправника (вантажоодержувача), так і водія вважаються недійсними.

Представник позивача в судовому засіданні пояснив, що відсутність підпису водія в Акті №04 огляду вантажу автомобіля РЕНО НОМЕР_1 після дорожньо-транспортної пригоди, обумовлена відмовою останнього від його підписання.

Згідно п. 15.5. Правил, при відмові від складання акта або від внесення записів у товарно-транспортну накладну у випадках недостачі, псування або ушкодження вантажу акт складається за участю представника незацікавленої сторони.

Зважаючи на те, що наданий у справу Акт №04 огляду вантажу автомобіля РЕНО НОМЕР_1 після дорожньо-транспортної пригоди складено за участю представників постачальника, слід дійти висновку, що такий акт складено без участі незацікавленої особи , а отже, записи в Акті про обставини, які можуть служити підставою для матеріальної відповідальності відповідача, є недійсними.

Отже, акт №04 огляду вантажу автомобіля РЕНО НОМЕР_1 після дорожньо-транспортної пригоди господарський суд визнав неналежним доказом по справі.

За результатами аналізу наявних матеріалів справи господарський суд констатує відсутність складу цивільного правопорушення.

По-перше, протиправність поведінки відповідача не доведена.

По-друге, шкідливий результат такої поведінки (збитки) та їх розмір позивач не довів. Позивач не довів наявність власних збитків взагалі.

По-третє, причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками відсутній.

По-четверте, вини, яка розглядається через призму статті 614 Цивільного кодексу України та статті 218 Господарського кодексу України, в діях відповідача не вбачається вини.

Таким чином, склад правопорушення відсутній, що має наслідком відмову в задоволенні позовних вимог.

При прийнятті рішення господарський суд взяв до уваги висновки викладені у рішенні Господарського суду Запорізької області від 21.11.2017 по справі №908/1643/17 за позовом позивача-1 фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 та позивача-2 товариства з обмеженою відповідальністю "Автотрансфер" до відповідача фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача товариство з обмеженою відповідальністю "ЄПК Україна" про стягнення суми. Вказане рішення суду набрало законної сили 08.12.2017.

А саме, послуги з перевезення позивачу-2 (в справі №904/7503/17 - відповідач) були замовлені, а згодом прийняті позивачем-1 (в справі №904/7503/17 - третьою особою-2) і вимагати оплати наданих послуг позивач-2 (в справі №904/7503/17 - відповідач) має право у їх замовника, а не у відповідача (в справі №904/7503/17 - позивач), яким останній не є.

За таких обставин, матеріалами справи не підтверджується взаємозв'язок між наданими позивачем-2 (в справі №904/7503/17 - відповідач) послугами з перевезення вантажу за СМR А№174202 та договором перевезення вантажів автомобільним транспортом в міжнародному та внутрішньому сполученні №015-2/17 від 15.02.2017р., відповідно і відповідальність передбачена умовами даного договору у спірних правовідносинах не може бути застосована. На підставі наведеного, суд вважає позовні вимоги позивача-2 (в справі №904/7503/17 - відповідач) не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Встановлені у рішенні Господарського суду Запорізької області від 21.11.2017 по справі №908/1643/17 обставини в частині відсутності взаємозв'язку між наданими відповідачем послугами за СМR А№174202 та договором перевезення вантажів автомобільним транспортом в міжнародному та внутрішньому сполученні №015-2/17 від 15.02.2017 підтверджують необґрунтованість позовних вимог у справі №904/7503/17. Господарський суд наголошує, що договір перевезення вантажів автомобільним транспортом в міжнародному та внутрішньому сполученні №015-2/17 від 15.02.2017 є фактичною підставою обґрунтування позовних вимог.

З урахуванням положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покласти на позивача.

Керуючись ст.ст. 1, 2, 12, 21, 32, 33, 34, 36, 44, 49, 75, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимоги відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи Дніпропетровським апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

18.12.2017

Головуючий колегії Суддя Суддя Н.Е. Петренко О.В. Ліпинський Г.В. Манько