Рішення

від 13.12.2017 по справі 910/18128/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.12.2017 7Справа №910/18128/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Арм-Електро

до Товариства з обмеженою відповідальністю ВНГ Груп

про стягнення 98 290,41 грн.

суддя Пукшин Л.Г.

Представники:

від позивача Кириленко В.П. - представник за довіреністю б/н від 17.08.16р.

Похилько О.С. - представник за довіреністю б/н від 17.08.16р.

від відповідача: Анапріюк А.С. - представник за довіреністю б/н від 10.11.16р.

В судовому засіданні 13.12.2017 в порядку ст. 85 ГПК України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду м. Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Арм-Електро до Товариства з обмеженою відповідальністю ВНГ Груп про стягнення 98 290,41 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що між сторонами було укладено договір про надання послуг № 2 від 01.12.2015, відповідно до умов якого позивач прийняв на себе зобов'язання виконати роботи та надати послуги на умовах, визначених договором. Відповідач в свою чергу прийняв на себе зобов'язання приймати та оплачувати виконані роботи та надані послуги. За доводами позивача, останнім надано відповідачу послуги за договором на суму 70 000,00 грн, що підтверджується актом прийому передачі від 31.03.2016, підписаного уповноваженими представниками сторін та скріплений їх печатками. Проте відповідач, в порушення взятого на себе зобов'язання не здійснив оплату таких послуг, у зв'язку з чим в останнього утворився борг перед позивачем на суму 70 000,00 грн. У зв'язку з невиконанням відповідачем грошового зобов'язання за договором, позивачем нараховані: пеня у розмірі 11 945,90 грн, 3% річних у розмірі 3091,18 та інфляційні втрати у розмірі 13 253,33 грн.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 20.10.2017 порушено провадження у справі № 910/18128/17 за вказаною позовною заявою та призначено розгляд справи в судовому засіданні 15.11.2017.

14.11.2015 відповідачем через загальний відділ діловодства суду подано заперечення на позовну заяву, відповідно до якого, відповідач зазначив, що у червні 2016 року звільнено з посади генерального директора ОСОБА_4, документації по спірному договору у відповідача відсутні. У зв'язку з чим відповідач неодноразово звертався до позивача з проханням надати оригінал договору та акту, однак позивачем так і не було надано для вказані документи. Відповідачем також подано заяву про застосування строку позовної давності щодо нарахування пені.

У судових засідання від 15.11.2017 та 29.11.2017 оголошувались перерви відповідно до 29.11.2017 та 13.12.2017 у зв'язку з необхідністю наданням додаткових доказів сторонами.

У судовому засіданні 13.12.2017 представники позивач надали додаткові докази для долучення до матеріалів, позовні вимоги підтримали та просили суд задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача заперечував проти позовних вимог, зазначивши, що послуги позивачем не надавалися, а договір та акт, на думку відповідача, міг бути укладений уже після звільнення директора ОСОБА_4, а тому просив суд призначити судову технічну експертизу для з'ясування дати підписання таких документів. А також просив суд застосувати строки позовної давності.

Представники позивача заперечували проти проведення експертизи, зазначили, що позивачем вчиняються дії на затягування процесу, оскільки позивачем надано суду всі документи на підтвердження обставин щодо надання послуг та виходу працівників позивача на об'єкт відповідача у зазначений період.

Заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши клопотання відповідача про призначення експертизи, суд вирішив відмовити у його задоволенні з підстав необґрунтованості та недоведеності.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив .

01.12.2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Арм-Електро (надалі - підрядник/позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю ВНГ Груп (надалі - замовник/відповідач) було укладено договір надання послуг № 2 (надалі - договір).

Відповідно до п. 1.1. договору підрядник, в порядку та на умовах визначених цим договором, зобов'язується за письмовим завданням замовника виконувати роботи та надавати послуги на умовах викладених у договорі, а замовник зобов'язується приймати та оплачувати виконані роботи та надані послуги.

Вид, обсяг замовлених робіт і послуг їх вартість та інші умови виконанні/надання визначаються сторонами у актах прийому-передачі, актах діагностики (у разі їх складання на відповідний вид робіт/послуг), актах виконаних робіт і рахунках-фактурах на роботи/послуги. Обсяг виконаних робіт та надання послуг по цьому договору фіксується та оформляється в актах виконаних робіт (послуг) (п. 2.1. договору).

У відповідності до п. 2.2. договору роботи оплачуються замовником протягом 10 (десяти) календарних днів з дня підписання Актів приймання-передачі виконаних робіт, шляхом перерахунку грошових коштів на поточний рахунок підрядника.

Відповідно до п. 7.2. даний договір діє до 31.12.2017 р.

За доводами позивача, ТОВ Арм-Електро належним чином виконано зобов'язання за договором та надано відповідачу послуги з технічного обслуговування котельного обладнання за період з 01.12.2015 по 14.03.2017 на загальну суму 70 000,00 грн, що підтверджується актом прийому-передачі № 2 від 31.03.2016, підписаного уповноваженими представниками сторін та скріплений їх печатками. Позивачем також зазначається, що по зазначених господарських операціях ТОВ Арм-Електро виписало та надало на адресу відповідача податкову накладну, та сплатило до державного бюджету ПДВ в сумі 11666,66 грн.

Проте відповідач, в порушення взятого на себе зобов'язання не здійснив оплату таких послуг, у зв'язку з чим в останнього утворився борг перед позивачем на суму 70 000,00 грн. на неодноразові звернення позивача щодо проведення розрахунків, відповідачем так і не було оплачено вказаний борг.

Отже, спір у справі виник внаслідок неналежного, на думку позивача, виконання відповідачем зобов'язання щодо сплати заборгованості за надані послуги за договором.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України ) та ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України ) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 2 ст. 11 ЦК України визначено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договір.

Виходячи із змісту укладеного між сторонами договору, він за своєю правовою природою є змішаним, що містить елементи договору послуг та договору підряду.

Відповідно до ч.1 ст. 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Як встановлено ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як було встановлено судом, відповідно до акта надання послуг № 2 від 31.03.2016 року позивачем надано послуги з технічного обслуговування котельного обладнання за період 01.12.2015 по 14.03.2016 на загальну суму 70 000,00 грн. в т.ч. ПДВ. Вказані послуги прийняті відповідачем без зауважень; в матеріалах справи відсутні докази протилежного. Відповідач в свою чергу у повному обсязі не оплатив вартість виконаних підрядних робіт, у зв'язку з чим виникла заборгованість у розмірі 70 000,00 грн.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України , якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України , враховуючи приписи п. 2.2. договору виконання грошового зобов'язання відповідача по сплаті за наданні позивачем послуги за договором на момент розгляду справи настав.

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Згідно статті 173 Господарського кодексу України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України .

Статтями 525 , 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Оскільки, факт надання послуг робіт підтверджується матеріалами справи, встановлений строк остаточного розрахунку сплинув, а доказів оплати таких послуг у повному обсязі суду не надано, позовна вимога про стягнення з відповідача 70 000,00 грн. основного боргу підлягає задоволенню.

Заперечення відповідача наведені у відзиві та надання пояснень у судовому засіданні щодо відсутності фактичних доказів надання такого роду послуг за вказаний період та взагалі укладання такого договору, спростовується доказаними наявними у матеріалах справи, зокрема оригінали договору та акта були оглянуті судом та представником відповідача у судовому засіданні. Також суд зазначає, що позивачем долучено додаткові докази до матеріалів справи щодо фактичності надання таких послуг із виходом на об'єкт позивача, оригінали яких також були оглянуті і судом і представником відповідача.

Відповідно до ст. ст. 33 , 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно зі ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України , в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.

У відповідності до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України , судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Це стосується відповідача, який мав довести суду, що він зобов'язання щодо сплати грошових коштів за отримані послуги виконав своєчасно та в повному обсязі. Проте, відповідач не надав суду доказів виконання зобов'язань та доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем.

Позивачем також заявлено вимоги про стягнення з відповідача пені у розмірі 11 945,90 грн, 3% річних у розмірі 3091,18 та інфляційних втрат у розмірі 13 253,33 грн.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений договором строк свого обов'язку по сплаті коштів за поставлений товар не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України ), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України ), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Відповідно до статті 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Частиною першою ст. 229 ГК України передбачено, що учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Стаття 611 чинного Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. (ч. 1 ст. 549 ЦК України ).

Згідно ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання .

У п. 4.3. договору сторони визначили, що в разі порушення строків оплати, передбачених п.2.2. договору замовник сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на момент прострочення здачі робіт за кожен день прострочення.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України , боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, враховуючи факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання щодо сплати за отриманий товар, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача пені, інфляційних нарахувань та 3% річних.

Перевіривши розрахунки позивача, суд встановив, що розмір інфляційних втрат та 3% річних становлять суми більші, ніж заявлено позивачем. Оскільки, з урахуванням норм п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України , суду не надано право виходити за межі позовних вимог без відповідного клопотання позивача, то до стягнення підлягають суми у розмірах, заявлені позивачем, а саме: 3% річних у розмірі 3 091,18 грн та інфляційні втрати у розмірі 13 253,33 грн.

Судом встановлено право позивача на нарахування пені згідно умов договору, однак відповідачем подано заяву про застосування строку позовної давності щодо стягнення пені у відповідності до ст.ст. 256, 258 Цивільного кодексу України.

Так, відповідно до п. 1 ч.2 ст. 258 Цивільного кодексу України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Так, згідно з частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Частина 3 статті 267 Цивільного кодексу України передбачає, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Положеннями пункту 4.4.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" визначено, що з урахуванням положення частини четвертої статті 51 Господарського процесуального кодексу України днем подання позову слід вважати дату поштового штемпеля підприємства зв'язку, через яке надсилається позовна заява (а в разі подання її безпосередньо до господарського суду - дату реєстрації цієї заяви в канцелярії суду).

Згідно з частиною 4 статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Враховуючи вищевикладене та беручи до уваги те, що позивач звернувся з даним позовом до суду 12.10.2017, що підтверджується відбитком штемпеля поштового відділення на конверті, а також судом не було встановлено наявності поважних причин пропуску позовної давності, суд вважає, що вимоги позивача в частині стягнення з відповідача пені нарахованої за період з 01.11.16 по 10.10.2016, не підлягають задоволенню, у зв'язку зі спливом позовної давності.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 32 , 33 , 49 , 75 , 82 - 85 ГПК України , господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути Товариства з обмеженою відповідальністю ВНГ ГРУП (04071, м. Київ, вул.. Воздвиженська, буд. 40, нежиле приміщення, 1; ідентифікаційний код 39365055) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Арм-Електро (11500, Житомирська область, м. Коростень, вул.. Кірова, буд. 3, кв. 36; ідентифікаційний код 34736163) заборгованість за договором у розмірі 70 000 (сімдесят тисяч) грн 00 коп.; 3% річних у розмірі 3 091 (три тисячі дев'яносто одна) грн 18 коп.; інфляційні втрати у розмірі 13 253 (тринадцять тисяч двісті п'ятдесят три) грн 33 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 405 (одна тисяча чотириста п'ять) грн 54 коп.

3. В частині вимог про стягнення пені у розмірі 11 945,90 грн - відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 18.12.2017.

Суддя Пукшин Л.Г.