Рішення

від 12.12.2017 по справі 923/1033/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРCОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул.Театральна,18, м. Херсон, 73000,

тел./0552/26-47-84, 49-31-78, факс 49-31-78, веб сторінка: ks.arbitr.gov.ua/sud5024/

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 грудня 2017 року Справа № 923/1033/17

Господарський суд Херсонської області у складі судді Пінтеліної Т.Г. при секретарі Крутьковій В.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Заступника керівника Новокаховської місцевої прокуратури Херсонської області м.Скадовськ, в інтересах держави

до Відповідача -1: Скадовської міської ради, м.Скадовськ Херсонської області

до Фізичної особи- підприємця Казберука Андрія Анатолійовича, м.Скадовськ Херсонської області, ІПН НОМЕР_1

про визнання недійсним рішення сесії Скадовської міської ради № 134 від 13.04.2016р. та договору про встановлення земельного сервітуту від 29.06.2016р.

за участю прокурора Волкової Н.М. посв. № 046508 від 29.03.2017

представників сторін:

від відповідача 1 - не з'явились

від відповідача 2- Казберук А.А. НОМЕР_2 виданий Скадовським РВ УМВС в Херсонській області 02.09.2015

в с т а н о в и в:

Заступник керівника Новокаховської місцевої прокуратури Херсонської області звернувся до Господарського суду Херсонської області з позовом до Відповідача -1: Скадовської міської ради Скадовського району Херсонської області та Відповідача -2: фізичної особи-підприємця Казберука А.А. та просить суд прийняти рішення, яким визнати недійсними рішення сесії Скадовської міської ради № 134 від 13.04.2016р. та визнати недійсним на майбутнє договір про встановлення земельного сервітуту на право розміщення тимчасової споруди, укладений 29.06.2016р. між Скадовською міською радою та ФОП Казберуком А.А., який зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 30565867 від 21.07.2016р.

Ухвалою від 08.11.2017р. суд прийняв позовну заяву, порушив провадження у справі та призначив справу до розгляду в засіданні господарського суду на 22.11.2017.

Цією ж ухвалою суд зобов'язав надати: відповідачам - 1 та -2: письмові відзиви на позов з документальним обґрунтуванням викладених в ньому обставин, копії статутних та реєстраційних документів.

Сторони належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, ухвала про порушення направлена сторонам рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

До суду повернулись поштові повідомлення з відмітками пошти про вручення ухвали суду сторонами.

Відповідач-1 надіслав до суду відзив, в якому заперечує проти позову, просить відмовити в задоволенні позову.

Скадовська міська рада (Відповідач-1) заперечує проти позову з мотивів неправильного застосування прокурором норм процесуального права стосовно права прокурора на позов.

Так, Відповідач-1 зазначив, що відповідно до положень статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Статтею 2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до господарського суду прокурор зазначає про це в позовній заяві. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді. Невиконання прокурором вимог щодо надання господарському суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в господарському суді має наслідком повернення поданої ним позовної заяви в порядку, встановленому статтею 63 цього Кодексу.

Статтею 140 Конституції України визначено, що місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Статтею 20 Закону України "Про місцеве самоврядування в України" встановлено, що державний контроль за діяльністю органів і посадових осіб місцевого самоврядування може здійснюватися лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, і не повинен призводити до втручання органів державної влади чи їх посадових осіб у здійснення органами місцевого самоврядування наданих їм власних повноважень.

Згідно пункту 35 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та пункту "а" статті 12 Земельного кодексу України виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин.

Скадовська міська рада Скадовського району Херсонської області є представницьким органом місцевого самоврядування територіальні громади міста Скадовська та здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідач-1 вважає, що при прийнятті рішення сесії від 13.04.2016р. № 134 Скадовська міська рада здійснювала надані ній Конституцією та законами України власні повноваження щодо розпорядження землею територіальної громади та ніяких інтересів держави оскаржуваним рішенням не порушуються. Вважає, що прокурор не обгрунтував та не довів порушення або загрози порушення інтересів держави прийнятим рішенням та укладеним договором земельного сервітуту.

Частиною першою статті 98 Земельного кодексу України визначено, що право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).

Пунктом "в" статті 99 Земельного кодексу України встановлено, що власники або землекористувачі земельних ділянок можуть вимагати встановлення земельних сервітутів на право розміщення тимчасових споруд (малих архітектурних форм).

Частиною першою статті 100 Земельного кодексу України визначено, що сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Будь-яких обмежень щодо порядку встановлення земельного сервітуту чинним законодавством не передбачено. Відповідач-1 вважає, що прокурор у позовній заяві доходить до невірного висновку, що земельний сервітут може бути у разі, якщо потреби власника чи землекористувача не можуть бути задоволені в іншій спосіб, ніж встановлення сервітуту.

На думку Відповідача-1, з аналізу позовної заяви прокурора вбачається, що ним ототожнюється поняття малої архітектурної форми та тимчасової споруди, що не є правильним.

Так, частиною другою статті 21 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" визначено, що це елемент декоративного чи іншого оснащення об'єкта благоустрою.

Відповідно до частин другої, третьої статті 28 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту.

Тимчасова споруда для здійснення підприємницької діяльності може мати закрите приміщення для тимчасового перебування людей (павільйон площею не більше 30 квадратних метрів по зовнішньому контуру) або не мати такого приміщення.

Розміщення малих архітектурних форм здійснюється відповідно до Закону України "Про благоустрій населених пунктів".

Розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.

Виконавчим комітетом Скадовської міської ради на виконання Законів України "Про благоустрій населених пунктів", "Про регулювання містобудівної діяльності" у встановленому порядку було прийняте рішення від 28 квітня 2014 року № 80 "Про Порядок визначення обсягів пайової участі власників тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності в утриманні об'єктів благоустрою, розвитку інфраструктури, соціально-економічного і культурного розвитку міста Скадовська". Вказаним Порядком визначається обсяг пайової участі (внеску) власників тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного та іншого призначення в утриманні об'єктів благоустрою, розвитку інфраструктури, соціально-економічного і культурного розвитку міста Скадовська.

Порядком розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затвердженого Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21 жовтня 2011 року № 244, визначено, що стаціонарна тимчасова споруда - споруда, яка має закрите приміщення для тимчасового перебування людей і по зовнішньому контуру площу до 30 кв. м.

Площі тимчасових споруд, що належать Відповідачу-2 - фізичній особі-підприємцю Казберук А.А. - кіоск з літнім майданчиком перевищують 30 кв. м.

Отже, відповідач-1 вважає, що відносини щодо користування земельними ділянками не можуть регулюватися Законом України "Про оренду землі". Саме виходячи з цих обставин, у відповідності до пункту "в" статті 99 Земельного кодексу України, Скадовською міською радою було прийнято рішення сесії від 13.04.2016р. № 134, яким надано право ФОП Казберук А.А. на укладення договору про встановлення земельного сервітуту для розміщення тимчасових споруд в місті Скадовську

Відповідач-1 вважає позовні вимоги прокурора необгрунтованими, оскільки вказані договори були укладені у відповідності до вимог Цивільного та Земельного кодексів України, їх зміст суперечить актам законодавства України, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідач-2 також надав відзив на позовну заяву, яким стверджує , що при прийняття спірного рішення Скадовської міської ради та укладенні договору про встановлення земельного сервітуту на право розміщення тимчасової споруди сторонами повністю дотримано вимоги земельного законодавства .

У судовому засіданні 12.12.2017р. прокурор підтримав позовні вимоги з підстав викладених у позові. Відповідач-2 заперечує проти позову з підстав, викладених у відзиві по суті позову.

В судовому засіданні прокурор пояснив, що позов подано на захист встановленого державою порядку надання земельних ділянок комунальної власності у користування, в межах прав, наданих прокурору відповідно до ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", ст. 2 ГПК України, Рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 № З-рп/99 .

Суд погоджується з доводами прокурора про наявність у нього права на захист встановленого державою порядку надання земельних ділянок комунальної власності у користування, в межах прав, наданих прокурору відповідно до ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", ст. 2 ГПК України, Рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 № З-рп/99 . Заперечення відповідачів з цього приводу не приймаються, як такі, що суперечать матеріалам справи та чинному законодавству.

Відповідно до чинної редакції статті 29 ГПК прокурор для представництва інтересів громадянина або держави в господарському суді (незалежно від форми, в якій здійснюється представництво) обгрунтував наявність підстав для здійснення такого представництва.

Підстави представництва прокурором інтересів держави визначені статтею 23 Закону, а саме: у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно з частиною четвертою статті 23 Закону прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або державі в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурору надано право подати позов як позивачу, без зазначення органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи, зокрема, за позовними заявами прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави.

Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до господарського суду прокурор зазначає про це в позовній заяві.

Як вбачається із позовної заяви прокурор звертається в інтересах держави в якості позивача згідно ч.2 ст. 29 ГПК України, оскільки державний орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, відсутній. Інтереси держави чітко сформульовані й умотивовані прокурором.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позов прокурора підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Дійсно, частиною першою статті 23 Закону України Про прокуратуру визначено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Частиною 3 зазначеної статті передбачено, що Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

У відповідності до ч. 6 ст. 23 Закону України Про прокуратуру під час здійснення представництва інтересів громадянина або держави у суді прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом звертатися до суду з позовом (заявою, поданням), брати участь у розгляді справи тощо.

За приписами ст. 2 ГПК України прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Відповідно до пункту 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 № З-рп/99 зі справи за конституційним поданням Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (далі - Рішення Конституційного Суду України) під поняттям орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах , зазначеним у частині другій статті другої Арбітражного процесуального кодексу України, потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади .

Відповідні повноваження органу місцевого самоврядування визначаються з огляду на вимоги Закону України Про місцеве самоврядування в Україні .

Згідно із частиною другою статті 29 ГПК України у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або в інтересах громадянина зазначений орган чи громадянин набуває статусу позивача, а в разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави, в якій зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або про відсутність у такого органу повноважень щодо звернення до господарського суду, прокурор набуває статусу позивача і як такий зазначається у позовній заяві.

Відповідно до приписів Постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними від 29.05.2013 № 11 (із змінами та доповненнями), з урахуванням приписів статей 1, 12 ГПК України справи зі спорів, пов'язаних з визнанням правочинів (господарських договорів) недійсними, розглядаються господарськими судами за одночасної наявності двох умов: якщо ці спори виникають з цивільних (частина перша статті 1 Цивільного кодексу України) або господарських відносин, у тому числі з корпоративних, та суб'єктний склад сторін спору відповідає вимогам статті 1 ПІК України.

Пунктом 2.10 зазначеної Постанови Пленуму ВГС України передбачено, якщо чинне законодавство прямо не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, господарському суду для вирішення питання про прийняття позовної заяви слід керуватися правилами статей 1 і 2 Г11К.

Отже, крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

Відповідно до абзацу 6 ст. 12 ГПК України господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів.

Згідно пунктів а - г ч.І статті 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад належать розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності.

Відповідно до п. 34 ч.І ст. 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання щодо регулювання земельних відносин.

Згідно вказаного закону первинним суб'єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста.

Сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Конституція України (ст.ст. 13, 14, 16) визначає, що земля є об'єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України - обов'язок держави.

В цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права користування землею в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого . самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст.ст. 14, 19 Конституції України).

Суспільство, Український народ як сукупність окремих суб'єктів, індивідів, людей, також має, з огляду на ст. ст. 1. 3. 6-8, 13, 14, 41 Конституції України, конституційне право правомірно очікувати захисту суспільних інтересів у вигляді адекватної реакції держави на випадки порушення законності при вирішені земельних питань, правомірно очікувати і розраховувати на те, що держава вживатиме усіх можливих законних засобів і способів для відновлення становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю.

Отже правовідносини, пов'язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять суспільний , публічний інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

Недотримання вимог законодавства України безумовно порушує інтереси держави, як інституту, який покликаний врегулювати відносини у певній сфері. Так, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні Трегубенко проти України категорично ствердив, що Правильне застосування законодавства незаперечно становить суспільний інтерес (п. 54 рішення).

Таким чином, порушення вимог чинного законодавства, допущені Скадовською міською радою під час надання у користування земельних ділянок комунальної власності, порушують інтереси власника землі - територіальної громади щодо розпорядження земельними ділянками, що в свою чергу призводить до порушень інтересів держави.

Оскільки Скадовська міська рада самостійно прийняла спірне рішення та була ініціатором укладення спірних договорів, позовна заява подається прокурором в інтересах територіальної громади.

Зокрема, Новокаховською місцевою прокуратурою вивчено інформацію Скадовської міської ради щодо укладення договорів про встановлення земельних сервітутів.

За результатами вивчення встановлено, що 13.04.2016р. сесія Скадовської міської ради прийняла рішення № 134 "Про укладення договору про встановлення земельного сервітуту на розміщення тимчасових споруд " (а.с.17). Вирішено укласти договір про встановлення земельного сервітуту з фізичною особою-підприємцем Казберуком А.А. на земельну ділянку для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, кадастровий номер НОМЕР_3, площею 96,0 кв.м. під розміщення кіоску з літнім майданчиком у м.Скадовську по вул.Набережній .

На виконання зазначеного рішення Скадовської міської ради № 134 від 13.04.2016р. укладено договір від 29.06.2015р. про встановлення земельного сервітуту з фізичною особою-підприємцем Казберуком А.А.

Встановлено строк земельного сервітуту до 01.04.2021 року (п.2), річну плату по договору (п.п.4 - 4-2 договору ) у залежності від роботи закладу встановлено у розмірі 8% нормативно-грошової оцінки земельної ділянки та 6%.

Право сервітуту зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (а.с.22-23).

Разом з тим, надання в користування зазначених земельних ділянок здійснено з порушенням вимог чинного законодавства.

Згідно ст. 99 Земельного кодексу України власники або землекористувачі земельних ділянок можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів: а) право проходу та проїзду на велосипеді; б) право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху; в) право на розміщення тимчасових споруд (малих архітектурних форм); г) право прокладати на свою земельну ділянку водопровід із чужої природної водойми або через чужу земельну ділянку; ґ) право відводу води зі своєї земельної ділянки на сусідню або через сусідню земельну ділянку; д) право забору води з природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право проходу до природної водойми; є) право поїти свою худобу із природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право прогону худоби до природної водойми; є) право прогону худоби по наявному шляху; ж) право встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд; з) інші земельні сервітути.

Відповідно до ч.2 ст. 21 Закону України Про благоустрій населених пунктів мала архітектурна форма - це елемент декоративного чи іншого оснащення об'єкта благоустрою. До малих архітектурних форм належать: альтанки, павільйони, навіси; паркові арки (аркади) і колони (колонади); вуличні вази, вазони і амфори; декоративна та ігрова скульптура; вуличні меблі (лавки, лави, столи); сходи, балюстради; паркові містки; огорожі, ворота, ґрати; інформаційні стенди, дошки, вивіски; інші елементи благоустрою, визначені законодавством. Розміщення малих архітектурних форм здійснюється відповідно до цього Закону за рішенням власника об'єкта благоустрою з дотриманням вимог законодавства, державних стандартів, норм і правил.

Відповідно до ч.2,3 ст. 28 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту. Тимчасова споруда для здійснення підприємницької діяльності може мати закрите приміщення для тимчасового перебування людей (павільйон площею не більше 30 квадратних метрів по зовнішньому контуру) або не мати такого приміщення. Розміщення малих архітектурних форм здійснюється відповідно до Закону України "Про благоустрій населених пунктів".

Як вбачається зі змісту оспорюванного рішення сесії Скадовської міської ради та спірних договорів про встановлення земельного сервітуту земельну ділянку ФОП Казберук А.А. надано саме для розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності, що суперечить вимогам вищевказаного законодавства.

Згідно п. 1 ст. 98 ЗК України, право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).

Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений (п. 4 ст. 98 ЗК України).

Відповідно до статті 100 Земельного кодексу України сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

З аналізу вказаних вище норм права вбачається, що земельний сервітут може бути встановлений лише для власника або землекористувача земельної ділянки, а також в тому разі, якщо потреби такого власника чи землекористувача не можуть бути задоволені в інший спосіб, ніж встановлення сервітуту.

Така позиція закріплена також у п.2.32. та п.2.34. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 № 6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин", згідно яких: види права земельного сервітуту визначає стаття 99 ЗК України, положення якої є такими, що встановлюють підстави, за наявності яких можливе звернення з вимогою про встановлення сервітуту. Зазначена стаття визначає конкретних суб'єктів, між якими виникають відносини щодо сервітуту. Вимагати встановлення земельних сервітутів можуть власники або землекористувачі земельних ділянок. Ініціатором встановлення земельного сервітуту може бути власник або користувач земельної ділянки, у яких є потреба у використанні суміжної (сусідньої) земельної ділянки, щоб усунути недоліки своєї ділянки, зумовлені її місцем розташування або природним станом, (п.2.32.); обов'язковою умовою встановлення земельного сервітуту є неможливість задоволення потреби особи, яка вимагає встановлення сервітуту, інший спосіб. Під час розгляду справи у спорі про встановлення земельного сервітуту господарським судам належить з'ясовувати, з яких причин позивач не може використовувати належне йому майно (п.2.34.).

Згідно вимог ст.ст. 410, 404 Цивільного кодексу України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту.

Суд погоджується з доводами прокурора про те, що у розумінні приписів наведених норм потреба встановлення сервітуту виникає у тих випадках, коли особа не може задовольнити свої потреби будь-яким іншим способом. Отже, підставою встановлення сервітуту є відсутність у і особи можливості задовольнити свої потреби іншим способом, як встановлення права користування чужим майном (сервітуту).

Земельна ділянка ФОП Казберук А.А., згідно спірного рішення та договору, надавалась для розміщення тимчасових споруд з метою здійснення комерційної, діяльності на ній, при цьому ці земельні ділянки належать територіальній громаді м. Скадовська. Разом з тим, не вбачається, що земельний сервітут встановлювався для ФОП Казберук А.А. як для власника або землекористувача земельної ділянки, а також не вбачається, що його потреби не можуть бути задоволені в інший спосіб, ніж встановлення сервітуту, наприклад, шляхом укладення або продовження дії договорів оренди земельних ділянок.

За вказаних обставин, відсутня єдина підстава для встановлення земельного сервітуту - неможливість використання свого майна і своєї земельної ділянки через недоліки їх природного стану чи місця розташування без надання права користування земельною ділянкою у порядку земельного і сервітуту.

Статтею 203 ЦК України передбачено загальні вимоги, додержання яких є обов'язковим для чинності правочину, а саме зміст правочину не може і суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно ч.І ст. 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою -третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною 1 статті 207 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Частиною 3 ст.152 Земельного кодексу України передбачено, що одним із способів захисту прав на земельні ділянки є визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до ч.І ст.21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Згідно ст.170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Суд погоджується з доводами прокурора , рішенням Скадовської міської ради № 134 від 13.04.2016р. а також договір про встановлення земельного сервітуту на право розміщення тимчасової споруди від 29.06.2016р. прийнято та укладено з порушенням вимог ст. 98 Земельного кодексу України, ч.2 ст. 21 Закону України Про благоустрій населених пунктів , останні підлягають визнанню недійсними.

Приймаючи рішення, суд враховує приписи статті 98 Земельного кодексу України, відповідно до яких право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.

Матеріали справи свідчать, що ФОП Казберук не є власником або користувачем земельної ділянки, тому суд не вбачає її права на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками)- землями територіальної громади.

Види земельних сервітутів визначено у ст. 99 ЗК України. Власники або землекористувачі земельних ділянок можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів: право проходу та проїзду на велосипеді; право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху; право на розміщення тимчасових споруд (малих архітектурних форм); право прокладати на свою земельну ділянку водопровід із чужої природної водойми або через чужу земельну ділянку; право відводу води зі своєї земельної ділянки на сусідню або через сусідню земельну ділянку; право забору води з природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право проходу до природної водойми; право поїти свою худобу із природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право прогону худоби до природної водойми; право прогону худоби по наявному шляху; право встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд; інші земельні сервітути.

Досліджуючи спірний договір про встановлення земельного сервітуту на право розміщення тимчасової споруди від 29.06.2016р. суд зазначає наступне.

3а цим Договором та на підставі рішення сесії Скадовської міської ради від 13.04.2016р. № 134 встановлюється право користування земельною ділянкою, на праві земельного сервітуту.

За умовами договору, сервітут встановлюються для забезпечення можливості ФОП Казберук розміщення тимчасової споруди - кіоску з літнім майданчиком на земельній ділянці з кадастровим номером НОМЕР_3, загальною площею 96,0 кв.м. яка знаходиться в м.Скадовську на вулиці Набережній і належить Власнику - Скадовській міській раді.

Відповідно до п.1.5. договору, нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 139673грн. Згідно розділу 4 договору за встановлення земельного сервітуту ФОП Казберук сплачує плату у розмірі 8% (або 6 %) від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Разом з тим, суд вбачає, що сторони фактично мали намір укласти договір оренди земель комунальної власності. Так, відповідно до статті 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Так само умови договору про встановлення сервітуту відповідають приписам ст.ст. 3-5, 13-15, 21 Закону щодо порядку укладення договору оренди землі, предмету договору, обов'язкових умов договору оренди землі.

Відповідно до ст. 13 Закону України "Про оцінку землі" встановлено випадки обов'язкового проведення грошової оцінки земельних ділянок. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться, зокрема, у разі: визначення розміру земельного податку; визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Вбачається, що у договорах про встановлення земельного сервітуту на право розміщення тимчасової споруди від 29.06.2016р. плата за встановлення земельного сервітуту встановлена саме за алгоритмом та правилами для визначення розміру орендної плати за землю комунальної власності, у відсотковому відношенні до нормативної грошової оцінки землі.

Відтак, вбачаються підстави вважати договір про встановлення земельного сервітуту на право розміщення тимчасової споруди від 29.06.2016р. удаваним правочином. Відповідно до ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

За змістом статті 235 ЦК правочин, який вчинено з метою приховати інший правочин, є нікчемним і жодних правових наслідків не породжує, крім наслідків, передбачених частиною другою цієї статті. У разі встановлення факту неправомірності насправді вчиненого правочину удаваний правочин може бути визнаний недійсним на підставі ч. 1 ст. 215 ЦК .

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до п.2 ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами 2 та 3 ст.134 цього кодексу. Матераілами справи не підтверджується наявність таких обставин, відтак, на підставі ч.1 ст.215 ЦК договір про встановлення земельного сервітуту на право розміщення тимчасової споруди від 29.06.2016р. визнається судом недійсним.

Відповідно до ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

При цьому виходячи із положень ч. 2 ст. 236 ЦК України та роз'яснень, що їх надано у пункті 2.29 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 року №6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин", договори про встановлення земельного сервітуту на право розміщення тимчасової споруди від 29.06.2016р., укладені між відповідачами, припиняється на майбутнє.

Предметом позову у даній справі є визнання недійсним рішення сесії Скадовської міської ради № 134 від 13.04.2016р., яким вирішено укласти з ФОП Казберук договору про встановлення земельного сервітуту.

Відповідно до ст. 21 ЦК України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Зазначений предмет позову, визначений прокурором, відповідає способам захисту прав, передбачених законом.

Частиною 10 ст.59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції та законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Відповідно до ст. 155 Земельного кодексу України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Тобто, саме сукупність умов (суперечність актам чинного законодавства та порушення цивільних прав або інтересів) може бути підставою визнання незаконним та скасування правового акту індивідуальної дії.

Аналогічна позиція викладена у пункті 2 роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 26.01.2000р. № 02-5/35 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів", згідно якого підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів, у даному випадку інтересів держави.

Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статей 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.

У відповідності до вимог ст. 54 ГПК України позовна заява повинна містити виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги з зазначенням доказів. До обставин, на яких позивач обґрунтовує свої вимоги, відносяться обставини, які становлять предмет доказування у справі. Предмет доказування це сукупність обставин, які необхідно встановити для правильного вирішення справи. У предмет доказування включаються факти матеріально-правового характеру, що є підставою вимог позивача та заперечень відповідача.

За загальним правилом обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача/прокурора, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких ґрунтуються його заперечення проти позову.

В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів - підстав позову та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову. Позовні вимоги повинні бути доведені і не можуть базуватись на припущеннях.

Пунктом 4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 "Про судове рішення" передбачено, що господарським судам слід виходити з того, що рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому необхідно мати на увазі, що згідно зі статтею 43 ГПК України наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Окремо, слід зауважити, що сторони спору є рівними у своїх правах та охоронюваних законом інтересах.

Відповідно до пункту 5.6 рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 року № 5-рп/2005 суб'єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Кодексом та іншими законами України, що регулюють земельні відносини. Підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт. Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, їх рівність перед законом, соціальну спрямованість економіки. Конституція України гарантує кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю відповідно до закону. Земельний кодекс України є одним із таких законів, норми якого встановлюють підстави набуття права на землю шляхом передачі ділянок у власність або надання їх у користування.

За таких обставин, суд зазначає, що вимоги заступника керівника Новокаховської місцевої прокуратури Херсонської області відповідають фактичним обставинам, встановленим судом, оскаржуване рішення сесії Скадовської міської ради № 134 від 13.04.2016р. суперечать положенням Земельного кодексу України та Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та прийнято з порушенням встановленого законом порядку володіння, користування і розпорядження землями, що перебувають у комунальній власності, а укладений на підставі даного рішення договір про встановлення земельного сервітуту на право розміщення тимчасової споруди, укладений 29.06.2016р. між Скадовською міською радою та ФОП Казберук , є недійсними, у зв'язку з чим даний позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, вимоги заступника керівника Новокаховської місцевої прокуратури Херсонської області про визнання недійсними рішення сесії Скадовської міської ради № 134 від 13.04.2016р. та про визнання недійсним на майбутнє договору про встановлення земельного сервітуту на право розміщення тимчасової споруди, укладеного 29.06.2016р. між Скадовською міською радою та ФОП Казберук підлягають задоволенню.

У зв'язку із задоволенням позову судові витрати, в порядку статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідачів порівну.

Вступна та резолютивна частини рішення, прийнятого у нарадчій кімнаті, оголошена сторонам у судовому засіданні 12.12.2017р.

Керуючись ст. 121 Конституції України, ст.23 Закону України Про прокуратуру , ст.ст. 203, 215 ЦК України, ст. 207 ГК України, ст. ст. 2,29, 54 ГПК України, керуючись ст.ст.44, ст.ст.44, 49, 82-85 ГПК України, суд

в и р і ш и в:

1. Позов задовольнити повністю

2. Визнати недійсними рішення сесії Скадовської міської ради № 134 від 13.04.2016р. "Про укладення договору про встановлення земельного сервітуту на розміщення тимчасових споруд "

3. Визнати недійсним на майбутнє договір про встановлення земельного сервітуту на право розміщення тимчасової споруди, укладений 29.06.2016р. між Скадовською міською радою та ФОП Казберуком А.А., який зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 30565867 від 21.07.2016р.

4. Стягнути з Скадовської міської ради ( 75700 м.Скадовськ Херсонської області вул.Гагаріна,63 , код ЄДРПОУ 26285017) на користь прокуратури Херсонської області судовий збір у сумі 1600 ( Одна тисяча шістьсот ) грн., який перерахувати на рахунок прокуратури Херсонської області, 35210003002291, код ЄДРПОУ 04851120, Державна казначейська служба України, МФО 820172, призначення платежу повернення судового збору відповідно до рішення суду.

5. Стягнути з фізичної особи-підприємця Казберука Андрія Анатолійовича (75700, АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1 ) на користь прокуратури Херсонської області судовий збір у сумі 1600 ( Одна тисяча шістьсот) грн., який перерахувати на рахунок прокуратури Херсонської області, 35210003002291, код ЄДРПОУ 04851120, Державна казначейська служба України, МФО 820172, призначення платежу повернення судового збору відповідно до рішення суду.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом. Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного господарського суду через господарський суд Херсонської області. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його підписання.

Повне рішення складено

18.12.2017р.

Суддя Т.Г. Пінтеліна