Постанова

від 12.12.2017 по справі 911/2154/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" грудня 2017 р. Справа№ 911/2154/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дідиченко М.А.

суддів: Пономаренка Є.Ю.

Руденко М.А.

при секретарі: Петрик М.О.

за участю представників сторін:

від позивача: Невідомий О. М. - представник за довіреністю від 03.04.2017 року;

від відповідача: Прокопенко О. П. - представник за договором пронадання правової допомоги, ордер КС № 20222

від третьої особи: не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кенвіл"

на рішення Господарського суду Київської області від 25.09.2017 року

у справі № 911/2154/17 (суддя Янюк О.С.)

за позовом Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Віді-Страхування"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кенвіл"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_4

про стягнення 313 315,80 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Віді-страхування" звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кенвіл" про стягнення з останнього 313 315,80 грн. витрат по сплаті страхового відшкодування.

Рішенням Господарського суду Київської області від 25.09.2017 року позов Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Віді-страхування" задоволено повністю.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення місцевого господарського суду та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, всупереч встановленим обставинам та норм процесуального права, не прийняв рішення про притягнення ОСОБА_4 в якості відповідача (співвідповідача), що призвело до неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, а саме визначення належного відповідача, ступеня його вини та відповідальності за спричинену майнову шкоду. Апелянт зазначає, що ОСОБА_4 неправомірно заволодів транспортним засобом товариства та використав його в особистих цілях не при виконанні ним своїх трудових обов'язків, що були визначені за договором про перевезення з ТОВ Заммлер Україна .

Відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кенвіл" по справі № 911/2154/17 передано на розгляд колегії суддів у складі: Дідиченко М.А. (головуюча), Пономаренко Є.Ю., Руденко М.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.10.2017 року справу № 911/2154/17 прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: Дідиченко М.А. (головуюча), Пономаренко Є.Ю., Руденко М.А. та призначено до розгляду на 28.11.2017 року.

У судовому засіданні 28.11.2017 року представник відповідача заявив клопотання про залучення до участі у справі в якості другого відповідача - фізичну особу ОСОБА_4, оскільки останній керував транспортним засобом під час дорожньо-транспортної пригоди, що потягла за собою спричинення майнової шкоди, яка заявлена до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кенвіл" в даному провадженні.

Представник позивача у судовому засіданні 28.11.2017 року заперечував проти задоволення клопотання відповідача.

Відповідно до ст. 24 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд за наявністю достатніх підстав має право до прийняття рішення залучити за клопотанням сторони або за своєю ініціативою до участі у справі іншого відповідача.

Згідно ст. ст. 1, 21 Господарського процесуального кодексу України, сторонами в судовому процесі при розгляді справ господарським судом можуть бути підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності.

Отже, вказані норми законодавства передбачають чіткий перелік осіб, які можуть бути сторонами в судовому процесі при розгляді справи господарським судом, проте фізична особа не належить до числа таких осіб.

Враховуючи вищевикладене, дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання про залучення до участі у справі в якості другого відповідача - фізичну особу ОСОБА_4.

Разом з вказаним, відповідно до ст. 27 ГПК України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора. Якщо господарський суд при прийнятті позовної заяви, вчиненні дій по підготовці справи до розгляду або під час розгляду справи встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права і обов'язки осіб, що не є стороною у справі, господарський суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору.

Беручи до уваги те, що ОСОБА_4 керував транспортним засобом під час дорожньо-транспортної пригоди, що потягла за собою спричинення майнової шкоди, яка заявлена до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кенвіл" в даному провадженні, рішення по справі може вплинути на його права та обов'язки, а тому ухвалою Київського апеляційного господарського суду залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_4 та відкладено розгляд справи на 12.12.2017 р.

Представник третьої особи в судове засідання 12.12.2017 р. не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив.

Представник відповідача у судовому засіданні 12.12.2017 р. підтримав доводи апеляційної скарги, просив суд її задовольнити.

Представник позивача у судовому засіданні 12.12.2017 р. заперечив проти апеляційної скарги, просив її відхилити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, 11.12.2015 р. між ТДВ "СК "Віді-страхування" (страховиком) та ТОВ "Некст Вижен Україна" (страхувальником) укладено договір добровільного страхування наземного транспорту CLAU № 6415 (Договір), предметом якого є майнові інтереси страхувальника, пов'язані з володінням, користуванням та/або розпорядженням транспортним засобом Ford Galaxy державний номерний знак НОМЕР_1.

Строк дії даного договору визначений з 23 грудня 2015 року до 22 грудня 2016 р.

28.10.2016 р. приблизно о 16 год. 30 хв. водій ОСОБА_7 керуючи автомобілем НОМЕР_2, на вул. Заболотного, 140 в м. Києві не врахував дорожню обстановку та не дотримався безпечної дистанції руху, внаслідок чого відбулось зіткнення з автомобілем НОМЕР_3, що призвело до пошкодження вказаних транспортних засобів.

Постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 28.11.2016 у справі №752/18746/16-п, яка набрала законної сили 08.12.2016 р., встановлено, водій ОСОБА_7 керуючи автомобілем НОМЕР_2, порушив п.п. 13.1 Правил дорожнього руху України та вчинив правопорушення, передбачене ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Вказаною постановою ОСОБА_4 визнано винуватим у вчинені адміністративного порушення передбаченого ст. 124 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу на користь держави у розмірі 340,00грн.

28.10.2016 р. страхувальник звернувся до позивача із заявою про виплату страхового відшкодування.

01.12.2016 р. оцінювачем ОСОБА_8 було здійснено огляд пошкодженого транспортного засобу Ford Galaxy, державний номерний знак НОМЕР_1, про що було складено дефектну відомість огляду транспортного засобу.

24.01.2017 р. товариством з обмеженою відповідальністю "Віді-Край Моторз" було виставлено страхувальнику рахунок № 0001514 щодо оплати відновлювального ремонту автомобіля Ford Galaxy, державний номерний знак НОМЕР_1, на суму 311 571,84 грн.

10.02.2017 р. ПАТ СК Віді-Страхування було складено страховий акт № КР-011942, відповідно до якого позивач визнав дорожньо-транспортну пригоду, що сталась 28.10.2016 р., страховим випадком та прийняв рішення про виплату ТОВ "Віді-Край Моторз" суму страхового відшкодування у розмірі 311 571,84 грн.

На підставі страхового акту № КР-011942 від 10.02.2017 р. на рахунок ТОВ "Віді-Край Моторз" було перераховано 311 571,84 грн. страхового відшкодування в рахунок ремонту транспортного засобу Ford Galaxy, державний номерний знак НОМЕР_1, що підтверджується платіжним дорученням № 563 від 27.02.2017 р.

Також, 10.05.2017 р. товариством з обмеженою відповідальністю "Віді-Край Моторз" було виставлено страхувальнику рахунок № 0009166 щодо оплати відновлювального ремонту автомобіля Ford Galaxy, державний номерний знак НОМЕР_1, на суму 1 743,96 грн.

18.05.2017 р. ПАТ СК Віді-Страхування було складено страховий акт № КР-012312 (доплата до КР-011942), відповідно до якого позивач прийняв рішення про виплату ТОВ "Віді-Край Моторз" суми страхового відшкодування у розмірі 1 743,96 грн.

На підставі страхового акту № КР-012312 від 18.05.2017 р. на рахунок ТОВ "Віді-Край Моторз" було перераховано 1 743,96 грн. страхового відшкодування в рахунок ремонту транспортного засобу Ford Galaxy, державний номерний знак НОМЕР_1, що підтверджується платіжним дорученням № 1393 від 23.05.2017 р.

Постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 28.11.2016 у справі №752/18746/16-п було встановлено, що ОСОБА_4 працює у ТОВ "Кенвіл" водієм. Зазначений факт не спростовується відповідачем та підтверджується повідомленням Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, у якому вказано, зокрема, що ОСОБА_4 перебуває у трудових відносинах із відповідачем з 06.09.2016 р. по теперішній час та наказом (розпорядженням) №78-К від 05.09.2016 про приняття на работу ОСОБА_4

З метою досудового врегулювання спору, 10.03.2017 позивач звернувся до відповідача із вимогою про відшкодування шкоди, у якій просив здійснити виплату по страховому відшкодуванню, відповідно до ст. 993 ЦК України у порядку регресу, на користь ТДВ "СК "Віді-страхування" у розмірі 311 571,84 грн. Вказана вимога була отримана відповідачем, що підтверджується копією фіскального чеку від 13.03.2016 р. та рекомендованим повідомленням про вручення від 16.03.2016 р., проте залишена останнім без відповіді та задоволення.

Спір у справі виник у зв'язку з наявністю підстав для відшкодування винною особою витрат в сумі 313 315,80 грн., які понесені позивачем, в межах виплаченої суми.

Відповідно до ст. 16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Нормами ст. 979 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Згідно з ст. 980 ЦК України предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані з: життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування); володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування); відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).

Згідно з ч. 2 ст. 8 Закону України Про страхування страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України Про страхування страхова виплата - грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку.

Статтею 988 Цивільного кодексу України встановлено обов'язок страховика здійснити виплату страхового відшкодування у встановлений договором строк.

Згідно з абзацом 3 частини першої статті 988 ЦК України страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором.

Цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу Ford Galaxy, державний номерний знак НОМЕР_1, була застрахована позивачем за договором добровільного страхування CLAU № 6415.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач за договором страхування транспортного засобу у зв'язку із настанням страхового випадку, на виконання умов договору страхування, виплатив страхове відшкодування в розмірі 313 315,80 грн.

За приписами ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Таким чином позивач, здійснивши виплату страхового відшкодування, набув право вимоги до відповідальної за заподіяні збитки особи.

Частинами першою та другою статті 1187 ЦК України передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_4 було визнано винним у вчинені ДТП при керуванні автомобілем НОМЕР_4.

Відповідно до частини першої та пункту 1 частини другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ч. 1 ст. 1172 Цивільного кодексу України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Відповідно до пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 № 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди", відповідальність юридичної особи настає лише у випадках, коли особа, з вини якої заподіяна шкода, знаходиться з даною організацією в трудових відносинах і шкода, заподіяна нею у зв'язку з виконанням трудових (службових) обов'язків, незалежно від того, постійним, сезонним, тимчасовим за трудовим договором чи на інших умовах вона була працівником цієї організації.

Частиною 1 статті 1172 Цивільного кодексу України встановлено загальні правила відповідальності юридичної або фізичної особи за шкоду, заподіяну їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Для покладення на юридичну або фізичну особу відповідальності необхідною є наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправної поведінки працівника, завданої шкоди, причинного зв'язку та вини), так і певних спеціальних умов, лише за наявності яких може бути застосована зазначена стаття, зокрема, перебування завдавача шкоди в трудових (службових) відносинах з юридичною або фізичною особою - роботодавцем, незалежно від характеру таких відносин: постійні, тимчасові, сезонні тощо; завдання шкоди під час виконання працівником своїх трудових (службових) обов'язків. Під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов'язків треба розуміти виконання роботи, зумовленої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоча і виходить за межі трудового договору або посадової інструкції, але доручається роботодавцем або викликана невідкладною виробничою необхідністю, як на території роботодавця, так і за її межами, протягом усього робочого часу.

Постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 28.11.2016 у справі №752/18746/16-п було встановлено, що ОСОБА_4 працює у ТОВ "Кенвіл" водієм. Зазначений факт також не спростовується відповідачем та підтверджується повідомленням Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, у якому вказано, зокрема, що ОСОБА_4 перебуває у трудових відносинах із відповідачем з 06.09.2016 р. по теперішній час та наказом (розпорядженням) №78-К від 05.09.2016 р. про приняття на работу ОСОБА_4

Таким чином, на момент вчинення ДТП ОСОБА_4 працював водієм у ТОВ "Кенвіл", а транспортний засіб DAF державний номерний знак НОМЕР_5 належав відповідачу.

Відповідач, заперечуючи проти позову, вказує, що ОСОБА_4 виконував свої службові обов'язки у період з 20.10.2016 р. по 27.10.2016 р. за маршрутом Литва-Україна, а саме: м. Клайпеда - м. Одеса на підставі наказу №53-ВД від 17.10.2016, рахунка-фактури №СФ-0000107 від 24.10.2016, заявки №74-1610-029 від 17.10.2016 та Договору перевезення №17/10/2016 від 17.10.2016 (а.с.102-103, 106-109). Крім того, відповідно до п. 2.18 Робочої інструкції водія автотранспортних засобів ОСОБА_4 відповідає за сохранність транспортного засобу в рейсі та обов'язкового його повернення після рейсу на стоянку у м. Славутич.

Відповідно до ст. 1187 ЦК України особа, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, завдала шкоди діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, зобов'язана відшкодувати її на загальних підставах.

Так, відповідач стверджує, що в день, коли сталося ДТП, у ОСОБА_4 був вихідний день, в підтвердження чого відповідач надав наказ №29/1 від 13.10.2016 р. та журнал обліку відпусток, у зв'язку з чим відповідач вважає, що ОСОБА_4 неправомірно заволодів транспортним засобом товариства та використав його в особистих корисних цілях.

Проте, матеріали справи не містять доказів звернення відповідача в правоохоронні органи стосовно вчинення ОСОБА_4 неправомірних караних дій щодо незаконного заволодіння транспортним засобом відповідача.

Колегія судів критично розцінює акт службового розслідування від 25.11.2016 р. на підставі наказу №4-А від 21.11.2016, оскільки останній є внутрішнім одностороннім документом ТОВ "Кенвіл", а тому не може доводити вини ОСОБА_4 у вчинені неправомірних дій щодо незаконного заволодіння транспортним засобом.

Таким чином, оскільки на момент вчинення ДТП відповідальна за заподіяння збитки особа перебувала у трудових відносинах з ТОВ "Кенвіл" та виконувала свої службові обов'язки, автомобіль НОМЕР_6 є власністю ТОВ "Кенвіл", а тому саме відповідач повинен відшкодовувати шкоду, завдану його працівником під час здійснення ним його службових обов'язків.

Позивачем, з урахуванням вимог Закону України "Про страхування" та укладеного договору, в якості підтвердження своїх позовних вимог були надані, зокрема: страховий акт № КР-011942 від 10.02.2017 р., страховий акт № КР-012312 від 18.05.2017 р., рахунок № 0001514 від 24.01.2017 р., рахунок № 0009166 від 10.05.2017 р. які виставлені ТОВ "Віді-Край Моторз", що надало послуги з відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу, платіжні доручення № 563 від 27.02.2017 р., № 1393 від 23.05.2017 р., звіт № 15/04/9.01/2.17 від 17.01.2017 р., що є достатніми доказами для визначення фактичного розміру по виплаті страхового відшкодування, які виникли внаслідок ДТП.

Наведене вище також відповідає правовій позиції, викладеній Верховним Судом України у постанові від 15.04.2015р. у справі № 3-50гс15, яка вказує, що Законами України "Про страхування" та "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не передбачено зобов'язання страховика за договором добровільного страхування, тобто у даному випадку - позивача, визначати розмір страхового відшкодування тільки в розмірі суми, встановленої звітом про оцінку транспортного засобу, оскільки цей звіт є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу.

Вказане вище спростовує твердження апелянта, що позивачем не було надано доказів визначення розміру завданої внаслідок ДТП шкоди.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимога позивача про стягнення суми страхового відшкодування у розмірі 313 315,80 грн. є обґрунтованою та підлягає задоволенню шляхом стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Кенвіл , як з особи, яка відповідає за шкоду, завдану її працівником при виконанні ним своїх службових обов'язків.

Крім того, колегія суддів вважає за можливе зазначити, що завдання потерпілому внаслідок ДТП шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, породжує деліктне зобов'язання, в якому право потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується з відповідним обов'язком боржника (особи, яка завдала шкоди). Водночас така ДТП слугує підставою для виникнення договірного зобов'язання згідно з договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у якому потерпілий так само має право вимоги до боржника - в договірному зобов'язанні ним є страховик.

Разом з тим зазначені зобов'язання не виключають одне одного. Деліктне зобов'язання - первісне, основне зобов'язання, в якому діє загальний принцип відшкодування шкоди в повному обсязі, підставою його виникнення є завдання шкоди. Натомість страхове відшкодування шкоди, пов'язаної з пошкодженням транспортного засобу, - це виплата, яка здійснюється страховиком відповідно до умов договору, виключно в межах страхової суми, з урахуванням зносу транспортного засобу та в разі якщо подія, внаслідок якої завдано шкоди, буде кваліфікована як страховий випадок.

Також згідно зі статтею 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана оплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Тобто з метою захисту інтересів потерпілого на страхувальника (зокрема, винуватця ДТП) покладається додаткова (субсидіарна) відповідальність.

При цьому страховик, який виплатив страхове відшкодування потерпілому, має право самостійно обирати спосіб захисту свого порушеного права, зокрема право вимоги до винної особи про стягнення коштів у розмірі виплаченого відшкодування.

Такий правовий висновок викладено в постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року.

Отже, якщо страхової виплати (страхового відшкодування) недостатньо для повного відшкодування завданої потерпілому шкоди, то страховик, який виплатив страхове відшкодування, на підставі статті 1194 ЦК України має право звернутися безпосередньо до страхувальника з вимогою про відшкодування різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням)

Зазначена правова позиція, зокрема, узгоджується з правовою позицією Верховного суду України, викладеною у постанові від 31.05.2017 р. у справі № 6-2969цс16.

Крім того, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відхилення клопотання відповідача про призначення експертизи з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідно до ст. 41 ГПК України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу. Учасники судового процесу мають право пропонувати господарському суду питання, які мають бути роз'яснені судовим експертом. Остаточне коло цих питань встановлюється господарським судом в ухвалі. Проведення судової експертизи доручається державним спеціалізованим установам чи безпосередньо особам, які відповідають вимогам, встановленим Законом України "Про судову експертизу". Особа, яка проводить судову експертизу (далі - судовий експерт) користується правами і несе обов'язки, зазначені у статті 31 цього Кодексу.

Згідно п. 2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 4 "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" відповідно до статті 1 Закону судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні, зокрема, суду. Водночас і згідно з частиною першою статті 41 ГПК експертиза призначається для з'ясування питань, що потребують спеціальних знань. Як видно з зазначених норм права, перед судовими експертами не ставляться правові питання, вирішення яких чинним законодавством віднесено до компетенції суду, зокрема, про відповідність окремих нормативних актів вимогам закону, про правову оцінку дій сторін тощо.

Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи.

Заявлені позивачем вимоги обґрунтовані посиланням на обставини, які підтверджені доданими до матеріалів справи доказами, що підлягають оцінці судом в порядку передбаченому нормами процесуального кодексу (ст. 43 ГПК України).

Колегія суддів вказує, що обґрунтованість визначення суми матеріальної шкоди підлягає з'ясуванню під час розгляду справи з урахуванням наданих доказів, з огляду на регулювання зазначених відносин згідно вимог чинного законодавства.

Жодна з обставин, зазначених відповідачем в якості підстави для призначення судової експертизи, не підтверджує дійсної потреби у спеціальних знаннях, а рівно необхідності призначення судової експертизи у даній справі, та може бути встановлена судом шляхом надання оцінки доказам, наявним у справі.

Судом також враховано, що відповідно до п. 12 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 4 від 23.03.2012 "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" недотримання порядку призначення та проведення судової експертизи має наслідком затягування судового процесу і призводить до порушення вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку.

Колегія суддів зазначає, що зазначене клопотання про призначення судової експертизи було правомірно відхилено судом, оскільки як у суду першої інстанції так і у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для призначення судової експертизи, та, окрім того, призначення експертизи є правом, а не обов'язком суду.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення господарського суду Київської області від 25.09.2017 року у справі № 911/2154/17 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Згідно із ст. 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кенвіл" на рішення господарського суду Київської області від 25.09.2017 року у справі № 911/2154/17 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського Київської області від 25.09.2017 року у справі № 911/2154/17 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 911/2154/17 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя М.А. Дідиченко

Судді Є.Ю. Пономаренко

М.А. Руденко