Постанова

від 12.12.2017 по справі 911/3947/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" грудня 2017 р. Справа№ 911/3947/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Разіної Т.І.

Отрюха Б.В.

при секретарі судового засідання: Пугачовій А.С.

за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 12.12.2017 року по справі №911/3947/16 (в матеріалах справи).

Розглянувши матеріали апеляційної скарги Тетіївської міської ради

на рішення Господарського суду Київської області від 21.02.2017

по справі №911/3947/16 (суддя - Шевчук Н.Г.)

за позовом Підприємства споживчої кооперації "Тетіївський ринок" Київської регіональної спілки споживчої кооперації

до Тетіївської міської ради

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротет", 2. Приватного підприємства "Тетіїв-кролівник", 3. Київської регіональної спілки споживчої кооперації, 4. ОСОБА_2, 5. ОСОБА_3, 6.ОСОБА_4, 7. ОСОБА_5

про визнання права постійного землекористування та визнання недійсними рішень.

ВСТАНОВИВ:

Підприємство споживчої кооперації "Тетіївський ринок" Київської регіональної спілки споживчої кооперації (надалі - позивач) звернулось до Господарського суду з позовом до Тетіївської міської ради (надалі - відповідач) про:

- визнання права постійного землекористування на земельну ділянку площею 1,767 га, розташованою за адресою: АДРЕСА_1, що належить йому на підставі Державного акту на право постійного користування землею НОМЕР_1 від 13.04.1999;

- визнання недійсним рішення Тетіївської міської ради №52 від 24.12.2015 Про розгляд висновку депутатської комісії та скасування рішення міської ради №15 від 23.02.1999р. ;

- визнання недійсним рішення Тетіївської міської ради №123 від 26.05.2016 Про незаконне використання земельної ділянки по АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що рішення Тетіївської міської ради №52 від 24.12.2015 та №123 від 26.05.2016 (надалі - спірні Рішення) не відповідають вимогам законодавства, прийняті Тетіївською міською радою з перевищенням своїх повноважень та порушують права позивача на користування земельною ділянкою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1, що належить йому на підставі Державного акту на право постійного користування землею НОМЕР_1 від 13.04.1999, виданого згідно з рішенням Виконавчого комітету Тетіївської міськради від 23.02.1999 №15 "Про надання Тетіївському міському ринку Київської облспоживспілки в постійне користування земельної ділянки по АДРЕСА_1" в порядку правонаступництва. За твердженням позивача, належна йому на праві користування земельна ділянка без його згоди була вилучена за спірними Рішеннями ради. Так, позивач наголосив на порушенні ст.ст. 116, 123, 149, 141, 149, 152 Земельного кодексу України, ст. 25, 26, 77 Закону України Про місцеве самоврядування .

Рішенням Господарського суду Київської області від 21.02.2017 позовні вимоги задоволено частково, визнано недійсними пункти 2 та 3 рішення Тетіївської міської ради №52 від 24.12.2015, визнано недійсним рішення Тетіївської міської ради №123 від 26.05.2016, в іншій частині вимог у позові відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, Тетіївська міська рада звернулася із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 21.02.2017 року та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю, посилаючись, при цьому на те, що судом першої інстанції неповно досліджено обставини справи, а тому неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Так, в обґрунтуванні доводів апеляційного оскарження відповідач наголосив на тому, що оспореними Рішеннями ради жодним чином не порушено права позивача, оскільки право постійного користування позивача вже припинено у зв'язку із продажем нерухомого майна (комплексу будівель), що знаходяться на спірній земельній ділянці. Відтак, оскільки позивач вважає, що він продовжує мати право постійного користування спірною земельною ділянкою, радою прийнято рішення №52, №123, які повністю відповідають закону та фактичним обставинам.

Позивач у відзиві просив колегію суддів залишити апеляційну скаргу відповідача без задоволення, рішення Господарського суду Київської області від 21.02.2017 залишити без змін, як таке, що прийнято у повній відповідності до вимог діючого законодавства України.

В процесі апеляційного перегляду даної справи, учасниками апеляційного провадження також додатково надавались відзиви, заперечення, письмові пояснення, які колегією суддів досліджено та приєднано до матеріалів справи.

У судове засідання від 12.12.2017 представники третьої особи -2, -4, -5, -6, -7 не з'явилися, про час і місце судового засідання повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

За пунктом 3.9.2 постанови пленуму ВГСУ № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" передбачено, що у випадку не з'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Неявка учасника судового процесу в судове засідання не є підставою для скасування судового рішення, якщо ухвалу, в якій зазначено час і місце такого засідання, надіслано йому в порядку, зазначеному в підпункті 3.9.1. підпункту 3.9. названої постанови пленуму ВГСУ.

Враховуючи, що присутні представники позивача, відповідача, третьої особи -1, третьої особи -3 не заперечували проти розгляду апеляційної скарги у відсутності представників третіх осіб -2, -4, -5, -6, -7, виходячи з того, що явка зазначених сторін по справі обов'язковою не визнавалась, колегія суддів перейшла до здійснення апеляційного перегляду оскарженого рішення за наявними матеріалами справи.

21.11.2017 через відділ документального забезпечення апеляційного господарського суду від відповідача надійшло клопотання у відповідності до ст. 27 ГПК України про залучення до участі у справі - Тетіївську районну державну адміністрацію. В обгрунтування клопотання відповідач посилався на порушення реєстраційного та цивільного законодавства стосовно присвоєння позивачеві ідентифікаційного коду Колгоспного ринку Тетіївської райспоживспілки.

У судовому засіданні від 12.12.2017 відповідач підтримав назване клопотання, наполягав на його задоволенні.

Позивач в свою чергу заперечував проти задоволення вказаного клопотання, наголошував на відсутності необхідності залучення Тетіївської районної державної адміністрації.

Колегія суддів, заслухавши пояснення представників сторін, виходячи із матеріалів справи, дійшла висновку відмовити у задоволенні клопотання відповідача, як безпідставному. Крім того, колегія суддів звертає увагу, що дане питання було предметом дослідження у межах господарськї справи №911/5314/14, рішення у якій залишено в силі судом касаційної інстанції та набрало законної сили.

Також в прецесі апеляційного перегляду даної справи відповідач звернувся з клопотанням від 18.09.2017 №2.22-811 про винесення окремої ухвали на підставі ст. 90 ГПК України, яке обґрунтоване припущенням сторони стосовно незаконного скоєння реєстраційних дій по присвоєнню ідентичного ідентифікаційного коду - 01561166 Тетіївському ринку Київської облспоживспілки та позивачу по у справі.

Колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови у задоволенні заяви про винесення окремої ухвали з огляду на те, що в результаті апеляційного перегляду даної справи колегія суддів не вбачає підстав для застосування ст. 90 ГПК України. Крім того, як вже було зазначено вище, питання стосовно правомірності присвоєння позивачеві коду ЄДРПОУ 01561166 досліджено в межах господарської справи №911/5314/14.

Судовими рішеннями у господарській справі №911/5314/14 встановлено, що код ЄДРПОУ 01561166 юридичної особи Тетіївського ринку не змінювався і юридична особа вносила зміни у реєстраційні дані протягом свого існування виключно щодо власної назви та відомостей про засновника (власника), тому Тетіївський колгоспний ринок, Тетіївський ринок Київської облспоживспілки та Підприємство " Тетіївський ринок " Київської регіональної спілки споживчої кооперації (яке має той же код ЄДРПОУ 01561166) є однією і тією ж юридичною особою, якій відповіднодо рішення виконавчого комітету Тетіївської міськради від 23.02.1999 №15 було оформлено Державний акт на право постійного користування землею НОМЕР_1 від 13.04.1999.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення позивача, відповідача та присутніх третіх осіб, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку апеляційну скаргу Тетіївської міської ради залишити без задоволення, рішення Господарського суду Київської області від 21.02.2017 по даній справі залишити без змін, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 23.02.1999 виконавчим комітетом Тетіївської міської ради прийнято рішення №15 "Про надання Тетіївськоїму міському ринку Київської облспоживспілки в постійне користування земельну ділянку по АДРЕСА_1", відповідно до якого вирішено передати Тетіївськоїму міському ринку Київської облспоживспілки в постійне користування земельну ділянку площею 1,77 га в межах фактичного землекористування, а також затверджено матеріали інвентаризації зазначеної земельної ділянки.

На підставі зазначеного рішення №15, 13.04.1999 Тетіївському ринку Київської облспоживспілки видано Державний акт НОМЕР_1 на право постійного користування землею площею 1,767га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1.

В подальшому, вже 24.12.2015 Тетіївською міською радою прийнято рішення №52 "Про розгляд висновку депутатської комісії та скасування рішення міської ради №15 від 23.02.1999 року" (т. 1 а/с 14), яким вирішено:

1) затвердити висновок депутатської комісії Тетіївської міської ради від 15 жовтня 2015 року створеної на підставі розпорядження Тетіївського міського голови № 8 від 06.02.2015 року щодо встановлення законності користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1;

2) скасувати рішення Тетіївської міської ради № 15 від 23 лютого 1999 року "Про надання Тетіївському міському ринку Київської облспоживспілки в постійне користування земельної ділянки по АДРЕСА_1" на підставі того, що воно звернуто до неіснуючої юридичної особи і всупереч законам України;

3) з Державного Акту на право постійного користування земельною ділянкою НОМЕР_1 від 23.02.1999 року виключити підставу його надання, а саме рішення виконкому Тетіївської міської ради № 15 від 23.02.1999 року, оскільки воно не створює для Тетіївського ринку Київської облспоживспілки прав і обов'язків щодо користування земельною ділянкою;

4) контроль за даним рішенням покласти на депутатську комісію з питань Регламенту, депутатської етики, забезпечення діяльності депутатів та контролю за виконанням рішень міської ради та її виконавчого комітету, дотримання законності та правопорядку (голова Троянська Н.І.).

26.05.2016 Тетіївською міською радою прийнято рішення №123 "Про незаконне використання земельної ділянки по АДРЕСА_1" (т. 1 а/с 52-53), яким вирішено:

1) припинити право користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 площею 2,0 га Дирекції Тетіївського колгоспного ринку, Державний акт на право користування землею, виданий 23 серпня 1974 року виконавчим комітетом Тетіївської районної ради. Реєстровий номер 140;

2) рекомендувати Тетіївській районній раді анулювати реєстраційний запис №140 в названому Державному акті на право користування землею, виданому 23 серпня 1974 року Дирекції Тетіївського колгоспного ринку;

3) припинити право користування земельною ділянкою, загальною площею 1,767 га по АДРЕСА_1 Тетіївському ринку Київської облспоживспілки та анулювати в Державному акті на право постійного користування землею НОМЕР_1 від 15 квітня 1999 року реєстраційний запис № 27;

4) Київській регіональній спілці споживчої кооперації невідкладно відповідно з вимогами частин 5, 6 ст. 120 Земельного кодексу України укласти з Тетіївською міською радою договори оренди земельних ділянок для обслуговування об'єктів нерухомого майна цілісного майнового комплексу Тетіївського ринку вказаного в рішенні Господарського суду Київської області від 29.10.2004 року у справі № 163/5-04 (м'ясний павільйон, м'ясомолочна станція, контора ринку, молочний павільйон, туалет, кіоск металевий каси, м'ясний лар с. П'ятигори, магазин "ІНФОРМАЦІЯ_1", заготпункт на базарі).

5) заборонити Підприємству споживчої кооперації "Тетіївський ринок" Київської регіональної спілки споживчої кооперації власнику дворового туалету, який знаходиться на земельній ділянці по АДРЕСА_1, спекулювати шляхом вимагання коштів з підприємців за торгові місця розташовані на земельній ділянці по АДРЕСА_1;

6) власникам торгових точок і іншим громадянам, які здійснюють підприємницьку діяльність на земельній ділянці по АДРЕСА_1 про всякі випадки такого вимагання коштів невідкладно інформувати Тетіївську міську раду;

7) Підприємству споживчої кооперації "Тетіївський ринок" Київської регіональної спілки споживчої кооперації, як власнику дворового туалету по АДРЕСА_1, в установленому порядку оформити своє право користування земельною ділянкою в порядку визначеному ст.ст. 116, 125, 126 ЗК України.

8. Контроль за даним рішенням покласти на постійну депутатську комісію міської ради з питань Регламенту, депутатської етики, забезпечення діяльності депутатів та контролю за виконанням рішень міської ради та її виконавчого комітету."

Так, на думку позивача, вищевказані рішення ради є незаконними, безпідставними та такими, що порушують його право постійного землекористування, набуте на підставі Акта на право постійного користування землею НОМЕР_1 від 13.04.1999, за захистом якого він звернувся до господарського суду.

В ході розгляду спору судом першої інстанції встановлено, що рішенням Господарського суду Київської області від 10.03.2010 у іншій справі №21/002-10, залишеним без змін постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 17.06.2010 та постановою Вищого господарського суду України від 16.12.2010, було вирішено господарський спір між Підприємством споживчої кооперації "Тетіївський ринок" Київської регіональної спілки споживчої кооперації та Тетіївською міською радою про визнання недійсним рішення 55 сесії 5 скликання Тетіївської міської ради №790 від 04.12.2009 про скасування рішення №15 Тетіївської міської ради від 23.02.1999 "Про надання Тетіївськоїму міському ринку Київської облспоживспілки в постійне користування земельну ділянку по АДРЕСА_1", яким визнано недійсним рішення 55 сесії 5 скликання Тетіївської міської ради №790 від 04.12.2009.

Вказаним судовим рішенням у справі №21/002-10 встановлено, що у Підприємства споживчої кооперації "Тетіївський ринок" Київської регіональної спілки споживчої кооперації, як правонаступника Тетіївського ринку Київської облспоживспілки, виникло право постійного користування спірною земельною ділянкою, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, на підставі Державного акту на право постійного користування землею, виданого відповідно до рішення виконкому Тетіївської міської ради народних депутатів від 23.02.1999 №15, а рішення №790 порушує права позивача, як постійного землекористувача земельної ділянки.

До аналогічних висновків прийшов господарський суд під час розгляду іншої справи №19/062-09 за позовом Тетіївської міської ради Київської області до Підприємства споживчої кооперації "Тетіївський ринок" Київської регіональної спілки споживчої кооперації про скасування Акту на право постійного користування землею НОМЕР_1 від 13.04.1999. Рішенням Господарського суду Київської області від 07.05.2009 відмовлено у позові Тетіївській міській раді. Дане рішення залишено у силі постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 22.07.2009 та постановою Вищого господарського суду України від 25.11.2009.

Обставини щодо створення Підприємства споживчої кооперації "Тетіївський ринок" Київської регіональної спілки споживчої кооперації та набуття ним правонаступництва за Тетіївським міським ринком Київської облспоживспілки досліджувались в судовому порядку під час вирішення господарської справи № 911/5314/14. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.09.2015 у справі №911/5314/14, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 01.12.2015, встановлено наступне.

Рішенням виконкому Тетіївської районної ради від 01.03.1971 дозволено дирекції колгоспного ринку будівництво нового ринку у АДРЕСА_1 на земельній ділянці площею 2 га та зобов'язано оформити дану земельну ділянку.

23.07.1974 дирекції Тетіївського колгоспного ринку видано Державний акт на право постійного землекористування земельною ділянкою розміром 2,0 га.

Постановою ЦК Компартії України і Ради міністрів Української РСР №124 від 14.04.1987 "Про поліпшення роботи колгоспних ринків" вирішено Міністерству торгівлі УРСР передати в установленому порядку протягом ІІ кварталу 1987 року колгоспні ринки у відання організацій споживчої кооперації. Передачу колгоспних ринків провадити безоплатно.

Рішенням виконавчого комітету Київської обласної ради народних депутатів від №143 05.05.1987 "Про заходи по поліпшенню роботи колгоспних ринків" вирішено передати в установленому порядку протягом ІІ кварталу 1987 року облспоживспілці об'єднану дирекцію колгоспних ринків з ринками та іншими структурними підрозділами.

Актом безоплатного приймання-передачі обласної об'єднаної дирекції колгоспних ринків Управління торгівлі Київського облвиконкому від 23.07.1987 проведено передачу колгоспних ринків Київській облспоживспілці.

Постановою правління Київської обласної спілки споживчих товариств від 05.02.1988 №13 "O совершенствовании структуры рынков" Тетіївський колгоспний ринок передано у тимчасове користування Тетіївській райспоживспілці.

29.03.1995 зареєстровано статут Колгоспного ринку у виконкомі Тетіївської районної ради народних депутатів, юридичній особі присвоєно ідентифікаційний код 01561166, що сьогодні є кодом Підприємства споживчої кооперації "Тетіївський ринок" Київської регіонспоживспілки.

Постановою правління Київської облспоживспілки №151 від 18.09.1997 створено при облспоживспілці госпрозрахункове об'єднання ринків з підпорядкуванням його правлінню облспоживспілки, зобов'язано правління райспоживспілок провести передачу в підпорядкування об'єднання всіх ринків споживчої кооперації області, а також затверджено комісію для передачі-прийому ринків та відповідний графік.

Відповідно до акту приймання-передачі від 21.10.1997 Колгоспний ринок було передано до Київського обласного об'єднання ринків Київської облспоживспілки.

19.11.1997 укладено договір №135 на створення (передачу) науково-технічної продукції, відповідно до якого, за замовленням Тетіївського колгоспного ринку СП ПИ "Укооппроект" була розроблена технічна документація для складання державного акту на право постійного користування земельною ділянкою Тетіївського ринку Київської облспоживспілки по АДРЕСА_1 та передана замовнику.

Постановою правління Київської облспоживспілки від 15.12.1997 №208 "Про затвердження статутів ринків" затверджено статути ринків, які перейшли у підпорядкування облспоживспілки, в тому числі, і Тетіївського, та зобов'язано директорів ринків провести реєстрацію або перереєстрацію всіх нормативних документів, що стосуються діяльності ринків.

27.01.1998 Тетіївською районною державною адміністрацією зареєстровано нову редакцію статуту ринку та видано свідоцтво про державну реєстрацію (перереєстрацію) суб'єкта підприємницької діяльності - юридичної особи Тетіївський ринок Київської облспоживспілки, з ідентифікаційним кодом в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій 01561166, тобто, тим самим, який було надано юридичній особі при реєстрації статуту 29.03.1995.

Внаслідок вказаних дій змінено назву юридичної особи з Колгоспний ринок на Тетіївський ринок Київської облспоживспілки .

29.01.1998 Тетіївському ринку Київської облспоживспілки видано довідку № 606 про включення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.

Постановою правління Київської облспоживспілки від 19.06.2003 №7, п.7 "Про передачу власних підприємств" право кооперативного управління ринками, в т.ч. Тетіївським, передано Київській регіональній спілці споживчої кооперації та зобов'язано керівників переданих підприємств внести необхідні зміни і доповнення у власні статути, провести роботу по їх перереєстрації, замінити печатки, кутові штампи, вивіски.

Постановою правління Київської регіонспоживспілки від 27.09.2005 №59 "Про затвердження статутів ринків Київської регіональної спілки споживчої кооперації" затверджено статут Тетіївського ринку та зобов'язано керівника забезпечити перереєстрацію статуту.

24.03.2006 проведено державну реєстрацію змін до установчих документів юридичної особи Тетіївський ринок Київської облспоживспілки, внаслідок чого змінено назву даного підприємства на Підприємство споживчої кооперації "Тетіївський ринок" Київської регіональної спілки споживчої кооперації.

Згідно довідки Головного управління статистики у Київській області №39-74/29 від 23.03.2015 під ідентифікаційним номером 015661166 зареєстровано Підприємство споживчої кооперації "Тетіівський ринок" Київської регіональної спілки споживчої кооперації (місцезнаходження - АДРЕСА_1), а також зазначено, що в попередніх відомостях за вказаним номером було зареєстровано Тетіївський ринок Київської облспоживспілки, Колгоспний ринок Тетіївської райспоживспілки, Тетіівський колгоспний ринок.

Частиною третьою статті 35 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Пунктом 2.6. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" роз'яснено, що не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому, не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

Таким чином, з вищенаведеного слідує, що вказаними вище судовими рішеннями у господарській справі №911/5314/14 встановлено, що код ЄДРПОУ 01561166 юридичної особи Тетіївського ринку не змінювався і юридична особа вносила зміни у реєстраційні дані протягом свого існування виключно щодо власної назви та відомостей про засновника (власника), тому Тетіївський колгоспний ринок, Тетіївський ринок Київської облспоживспілки та Підприємство " Тетіївський ринок " Київської регіональної спілки споживчої кооперації (яке має той же код ЄДРПОУ 01561166) є однією і тією ж юридичною особою, якій відповіднодо рішення виконавчого комітету Тетіївської міськради від 23.02.1999 №15 було оформлено Державний акт на право постійного користування землею НОМЕР_1 від 13.04.1999.

Ці обставини відповідно до частини третьої статті 35 Господарського процесуального кодексу України не потребують доказування у даній справі, що розглядається.

Відповідно до частини першої статті 22 Земельного Кодексу України від 18.12.1990 в редакції, чинній на момент видачі Державного акту на право постійного користування землею 13.04.1999, право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

За таких обставин з моменту видачі Державного акту на право постійного користування землею від 13.04.1999 у позивача виникло право постійного користування земельними ділянками згідно з планом землекористування та в межах, встановлених зазначеним.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005, яким визнано неконституційним пункт 6 Прикінцевих положень Земельного кодексу України від 25.10.2001, право постійного користування земельними ділянками є безстроковим, і у позивача відсутній обов'язок здійснювати переоформлення зазначеного Державного акту.

Відповідно до частини першої статті 92 Земельного кодексу України (чинного на момент виникнення даного спору) право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Право землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним. Дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб'єкта права користування земельною ділянкою після державної реєстрації такого права поза межами підстав, визначених у статті 141 Земельного кодексу України, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою. Зазначена позиція викладена також в пункті 2.8 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 № 6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин".

Згідно із ст. 144 Конституції України, органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Відповідно до частин першої, другої, п'ятої статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим кодексом.

Як встановлено статтею 149 Земельного кодексу України, земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

У разі відсутності згоди землекористувача з вилученням земельної ділянки, питання вирішується в судовому порядку (частина 10 статті 149 Земельного кодексу України).

Тобто, з вищенаведеного слідує, що законодавцем правомірність вилучення відповідним органом земельної ділянки, що перебуває у постійному користуванні, а відтак, і прийнятого у зв'язку з цим рішення, поставлена в залежність від наявності згоди землекористувача.

Відтак, надання земельної ділянки, яка перебуває у постійному землекористуванні позивача іншій юридичній особі, без її вилучення (викупу) в порядку, передбаченому цим Кодексом, порушує право землекористування позивача.

Судом першої інстанції встановлено, що підтверджено позивачем і у суді апеляційної інстанції, згоди на вилучення наданої на підставі рішення Виконавчого комітету Тетіївської міськради від 23.02.1999 № 15 "Про надання Тетіївському міському ринку Київської облспоживспілки в постійне користування земельної ділянки по АДРЕСА_1" позивач не надавав.

В той же час, обов'язок щодо переоформлення права постійного землекористування на право власності або право оренди у відношенні землекористувачів, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але не можуть їх мати на даному праві, був встановлений пунктом 6 Перехідних положень Земельного кодексу України.

Проте, як було зазначено вище, відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 визнано неконституційним пункт 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України щодо зобов'язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.

Відповідно до статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до пункту 5.6 рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005 суб'єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Кодексом та іншими законами України, що регулюють земельні відносини. Підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт. Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, їх рівність перед законом, соціальну спрямованість економіки. Основний Закон України гарантує кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю відповідно до закону. Земельний кодекс України є одним із таких законів, норми якого встановлюють підстави набуття права на землю шляхом передачі ділянок у власність або надання їх у користування. Громадяни та юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм права користування земельною ділянкою.

Згідно зі статтею 152 Земельного кодексу України (в редакції на момент прийняття оскаржуваних рішень) захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання прав, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

В ч. 1 ст. 155 Земельного кодексу України зазначено, що у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Згідно ч. 2 ст. 158 Земельного кодексу України виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.

Відповідно до ч. 10 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (в редакції на момент прийняття оскаржуваного рішення) акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Як вказано в рішенні Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 у справі № 1-9/2009 за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування), в Основному Законі України передбачено форми та засоби реалізації права територіальних громад на місцеве самоврядування і вказано, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території (частина перша статті 144). На основі цього положення Конституції України в Законі визначено, що у формі рішень рада приймає нормативні та інші акти (частина перша статті 59).

Проаналізувавши функції і повноваження органів місцевого самоврядування, врегульовані Конституцією України та іншими законами України, Конституційний Суд України дійшов висновку, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію (пункт 4 рішення).

При цьому, у пункті 5 даного рішення Конституційний Суд України зазначає, що в Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону).

Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є "гарантією стабільності суспільних відносин" між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення.

У зв'язку з наведеним, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

Відтак, враховуючи вищенаведене в сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що Тетіївська міська рада прийнявши рішення №52 від 24.12.2015, (окрім пунктів 1 і 4 оскільки вони не створюють, не змінюють і не припиняють будь-яких прав щодо вказаної земельної ділянки) та рішення №123 від 26.05.2016 в цілому, (оскільки всі пункти цього рішення є взаємопов'язаними між собою), якими скасувала своє попереднє рішення №15 від 23.02.1999р. та припинила надане право користування, порушила вимоги статті 144 Конституції України та статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування", оскільки як вказано в рішенні Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 у справі № 1-9/2009, ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

Таким чином, з огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з правовими висновками суду першої інстанції про визнання недійсними рішень Тетіївської міської ради №52 від 24.12.2015, №123 від 26.05.2016, вважає рішення суду в цій частині законним та обґрунтованим.

Стосовно вимоги позивача про визнання права постійного землекористування на земельну ділянку площею 1,767 га, розташованою за адресою: АДРЕСА_1, що належить йому на підставі Державного акту на право постійного користування землею НОМЕР_1 від 13.04.1999 слід відзначити про наступне.

Суд першої інстанції, визнавши недійсними рішення №52 та №123, встановивши, що земельна ділянка, розташована за адресою: АДРЕСА_1, перебуває у постійному землекористуванні Підприємства споживчої кооперації "Тетіївський ринок" Київської регіональної спілки споживчої кооперації на підставі Державного акту на право постійного користування землею НОМЕР_1 від 13.04.1999, підтвердив наявність у позивача права постійного землекористування цією земельною ділянкою, та як наслідок відмовив у задоволенні позовної вимоги про визнання права постійного землекористування на спірну земельну ділянку, як заявлена безпідставно.

Однак, колегія суддів за результатом встановлених фактичних обставин, дослідивши матеріали справи, не може погодитись з даним висновом суду першої інстанції, виходячи з наступного.

У доводах апеляційного оскарження відповідач неодноразово наголошував, що позивачем після отримання Державного акту на право постійного користування землею НОМЕР_1 від 13.04.1999 нерухоме майно, (будівлі), яке розташоване на спірній земельній ділянці було відчужене на користь третіх осіб. При цьому, в підтвердження відчуження будівель, скаржник посилався на лист КП Тетіївське бюро технічної інвентаризації від 04.01.2017 №3 (т. 1 а/с 174), свідоцтва про право власності, витяги про реєстрацію права власності на нерухоме майно, договори купівлі-продажу будівель. (т. 1 а/с 180-254). Таким чином, за ствердженням відповідача, у власності позивача на спірній земельній ділянці, залишилася лише будівля дворового туалету. Враховуючи наведені обставини, відповідач посилаючись на ст. 120, 141 Земельного кодексу України, ст. 377 Цивільного кодексу України, вважає, що при переході права власності на будівлю або споруду до громадян або юридичних осіб, до них в силу закону автоматично переходить право користування земельною ділянкою, на якій розташована будівля чи споруда. Право користування позивача земельною ділянкою на підставі Державного акту на право постійного користування землею НОМЕР_1 від 13.04.1999 площею 1,767 га атоматично припиняється в силу закону. Як наслідок, відповідач наголосив на необіхдності позивачеві, як власнику нежитлової будівлі дворового туалету по АДРЕСА_8 в м.Тетієві, оформити своє право користування земельною ділянкою в порядку визначеному ст.ст. 116, 125, 126 ЗК України.

Колегією суддів, з огляду на наведені доводи апеляційного оскарження встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів прави, за результатом розгляду спору у господарській справі №163/5-04 за позовом Київської регіональної спілки споживчої кооперації до Тетіївської міської ради, рішенням Господарського суду Київської області від 29.10.2004 позов задоволено повністю, за позивачем визнано право власності на об'єкти нерухомого майна єдиного цілісного майнового комплексу Тетіївського ринку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (м'ясний павільйон, м'ясомолочна станція, контора ринку, молочний павільйон, туалет, кіоск металевий каси, м'ясний лар с. П'ятигори, магазин ІНФОРМАЦІЯ_1 , заготпункт на базарі).

Крім того, матеріали справи містять також докази відчуження вказаних будівель, що знаходяться на спірній земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1, третім особам, які були залучені до участі у даній справі, в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача а саме: 1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Агротет", 2. Приватне підприємство "Тетіїв-кролівник", 3. Київська регіональна спілка споживчої кооперації, 4. ОСОБА_2, 5. ОСОБА_3, 6.ОСОБА_4, 7. ОСОБА_5.

У відповідності до відомостей Комунального підприємства Тетіївське бюро технічної інвентаризації від 04.01.2017 №3 (т. 1 а/с 174) зазначено:

- за приватним підприємством Тетіїв-Кролівник зідно свідоцтва про право власності, виданого 21.04.2010р. на підставі рішення Виконавчого комітету Тетіївської міської ради №17 від 24.02.2010р. зареєстровано:

а)нежитлова будівля заготівельний пункт по АДРЕСА_2 про, що свідчить свідоцтво про право власності, витяг про реєстрацію №25928680 від 21.04.2010р. (т. 1 а/с 188-189);

б)нежитлова будівля- контора, склад, гараж по АДРЕСА_3 про, що свідчить свідоцтво про право власності, витяг про реєстрацію №22047317 від 03.03.2009р.. (т. 1 а/с 180- 181).

- нежитлову будівлю павільйону по АДРЕСА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 01.04.2008р. купила ОСОБА_9 в ОСОБА_10, витяг про реєстрацію №18378585 від 04.04.2008р.; (т. 1 а/с 212)

- нежитлову будівлю павільйону по АДРЕСА_5 на підставі договору купівлі-продажу від 05.06.2002р. купила ОСОБА_5 в ОСОБА_11, про, що також свідчить витяг з державного реєстру речових прав на майно. (т. 1 а/с 207-208)

- нежитлова будівля павільйону по АДРЕСА_6 згідно свідоцтва про право власності, виданого Тетіївською міською радою 09.04.2009р. на підставі рішення Виконавчого комітету Тетіївської міської ради №42 від 3 1.03.2009р. належить ОСОБА_12. (т. 1 а/с 202-203)

- нежитлова будівля магазину промтоварів по АДРЕСА_7 згідно свідоцтва про право власності, виданого Тетіївською міською радою 15.02.2010р. на підставі рішення Виконавчого комітету Тетіївської міської ра №6 від 26.01.2010р., належить ОСОБА_13 про, що свідчить свідчить свідоцтво про право власності, витяг про реєстрацію №2530982 від 15.02.2010р.; (т. 1 а/с 216-218)

- нежитлова будівля дворового туалету по АДРЕСА_8 згідно свідоцтва про право власності, виданого Тетіївською міські радою 27.01.2012р. на підставі рішення Виконавчого комітету Тетіївської міської ради №207 належить підприємству споживчої кооперації Тетіївськи ринок Київської регіональної спілки споживчої кооперації. (т. 1 а/с 235)

Також у матеріалах справи наявний договір купівлі-продажу від 16.11.2002р, який свідчить про купівлю ТОВ Агротет павільйону по АДРЕСА_9, купівлю павільйону зареєстровано в Тетіївському міжміському бюро технічної інвентаризації і занесено в реєстрову книгу за №2 від 19.11.2002. (т. 1 а/с 176-179)

Згідно рішення Тетіївського районного суду від 16.11.2010 №2-640/2010 визнано право власності на приміщення павільйону - магазин за ОСОБА_2 в АДРЕСА_10, про що також свідчить витяг про реєстрацію від 10.12. 2010 №28314509. (т. 1 а/с 191-193)

У відповідності до договору купівлі-продажу від 23.12.2014 нежила будівля торгівельний павільйон, за адресою АДРЕСА_11 продана ОСОБА_3. (т. 1 а/с 198-200)

Місцевий господарський суд, за мотивувальною частиною свого рішення посилався на пункти 5.6 рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005, зокрема в частині, де зазначено, що громадяни та юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм права користування земельною ділянкою.

За висновокм місцевого господарського суду, набуття третіми особами права власності на об'єкти нерухомого майна, які розташовані на вказаній в Державному акті на право постійного користування землею НОМЕР_1 від 13.04.1999 земельній ділянці (її частині), не припинило право постійного землекористування позивача.

Проте, колегія суддів вважає вказаний висновок суду помилковим та таким, що суперечить вимогам ст.ст. 120, 125, 141 ЗК України, виходячи з такого.

За змістом статті 377 ЦК України до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування. Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Згідно статті 120 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди.

При відчуженні будівель та споруд, які розташовані на орендованій земельній ділянці, право на земельну ділянку визначається згідно з договором оренди земельної ділянки.

У разі переходу права власності на будинок або його частину від однієї особи до іншої за договором довічного утримання право на земельну ділянку переходить на умовах, на яких вона належала попередньому власнику.

При переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди.

При переході права власності на будівлю або споруду до громадян або юридичних осіб, які не можуть мати у власності земельні ділянки, до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій розташована будівля чи споруда.

Тобто, зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об'єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований.

За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

При цьому, при застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з нормою статті 125 ЗК України слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об'єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об'єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об'єкта права власності.

Таким чином, за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України, особа, яка набула права власності на будівлю чи споруду стає власником земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.

Наведені норми слід розуміти таким чином, що при виникненні в іншої особи права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, право попереднього власника або користувача земельної ділянки припиняється в силу прямої вказівки закону.

Наведена правова позиція щодо застосування ст. 377 ЦК України та ст. 120 Земельного кодексу України викладена у постановах Верховного суду України від 13.04.2017 №6-253цс16, 12.10.2016 № 6-2225цс16, від 06.06.2011 № 3-53гс11, які в силу ст.111-28 ГПК України є обов'язковими для всіх судів України.

Відповідно до ст. 141 Земельного кодексу України підставами припинення права користування земельною ділянкою, є серед іншого набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.

Отже, враховуючи наведені приписи закону, з продажем відповідних будівель і споруд, які розташовані на спірній земельній ділянці, і набуттям права власності на них іншими особами для позивача припинилось право користування спірною земельною ділянкою, що була надана йому у користування на підставі Державного акту НОМЕР_1 на право постійного користування землею, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 площею 1,767 га, в силу закону.

Позивачем станом на момент розгляду спору не представлено до матеріалів справи доказів щодо наявності у нього права власності на будівлі, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, окрім будівлі дворового туалету по АДРЕСА_8 (т. 1 а/с 235).

Так само, позивачем не спростовано вищезазначених наявних у матеріалах справи доказів, що підтверджують право власності на нерухоме майно третіх осіб на спірній земельній ділянці. У зв'язку з тим, що фактичне користування спірною земельною ділянкою та зведеними на ній будівлями здійснюють її нові власники, це розцінюється так, що позивач добровільно відмовився від права користування зазначеною земельною ділянкою.

Таким чином, у задоволені позовної вимоги позивача про визнання права постійного землекористування на земельну ділянку площею 1,767 га, розташованою за адресою: АДРЕСА_1, що була надана йому на підставі Державного акту на право постійного користування землею НОМЕР_1 від 13.04.1999 колегія суддів відмовляє, виходячи з того, що його право користування спірною земельною ділянкою припинено в силу закону внаслідок відчуження будівель, що розташовані на ній. При цьому з наведеними правовими висновками суду першої інстанції в цій частині колегія суддів не погоджується, навівши власну правову кваліфікацію спірних відносин та правову оцінку обставин відносно вказаної позовної вимоги.

Поряд з цим, колегія суддів зазначає, що окремі доводи скаржника, зокрема, стосовно чинності Державного акту на право постійного користування землею НОМЕР_1 від 13.04.1999, відносно правонаступництва позивача, присвоєння коду ЄДРПОУ 01561166, та інші, вже досліджувалися у межах інших господарських справ №21/002-10, № 19/062-09, №911/5314/14, судові рішення яких залишено в силі судом касаційної інстанції та не ставляться під сумнів.

У відповідності до ст. 124, пунктів 2, 3, 4 частини другої ст. 129 Конституції України та статей 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Колегія суддів апеляційної інстанції інстанції також звертає увану і на наступне.

Положеннями ст. 41 Конституції України гарантовано кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений нрава власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно приписів частини 1 статті 9 Конституції України частиною національного законодавства України є Конвенція про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікована Верховною Радою України. Юрисдикція Європейського суду з прав людини є обов'язковою в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції.

Статтею 1 Конвенції про захист прав і основоположних свобод визначено, що кожному гарантується право на мирне володіння своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до статті 6 Конвенції детально описує процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі при розгляді цивільного позову в національному суді, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів зауважує на тому, що право на справедливий розгляд судом, яке гарантовано пунктом 1 статті 6 Конвенції, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Приписами статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Колегія суддів апеляційної інстанції вирішуючи даний спір опиралась не тільки на суперечливі і взаємовиключні юридичні обґрунтування сторін, а перш за все на базовий правовий принцип - принцип правової визначеності.

Таким чином, за результатом апеляційного перегляду справи, колегія суддів дійшла висновку апеляційну скаргу Тетіївської міської ради залишити без задоволення, рішення Господарського суду Київської області від 21.02.2017 залишити без змін.

При цьому, колегія суддів виходить з того, що у відповідності до ч. 5 п. 12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 N 7 Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України не підлягає скасуванню судове рішення, якщо апеляційною інстанцією буде з'ясовано, що його резолютивна частина є правильною, хоча б відповідні висновки місцевого господарського суду й не були належним чином обґрунтовані у мотивувальній частині рішення. Водночас апеляційний господарський суд у мотивувальній частині своєї постанови не лише вправі, а й повинен зазначити власну правову кваліфікацію спірних відносин та правову оцінку обставин справи.

Розподіл судових витрат здійснюється у відповідності до ст. 49 ГПК України та судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 32-34, 43, 49, 85, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Тетіївської міської ради залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 21.02.2017 залишити без змін.

3. Матеріали справи №911/3947/16 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст. 107 ГПК України.

Постанова Київського апеляційного господарського суду за наслідками перегляду відповідно до ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді Т.І. Разіна

Б.В. Отрюх