Постанова

від 13.12.2017 по справі 9/140-06-3935

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" грудня 2017 р.Справа № 9/140-06-3935 Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Аленіна О.Ю.

суддів : Богатиря К.В., Філінюка І.Г.

секретар судового засідання Кияшко Р.О.

Представники учасників провадження у справі в судове засідання не з'явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

ОСОБА_1

на рішення господарського суду Одеської області від 15.05.2006 року

у справі №9/140-06-3935

за позовом Малого підприємства "Динаміка"

до відповідача Державного підприємства "Пересувна механізована колона №71"

про звернення стягнення на майно боржника та визнання права власності

ВСТАНОВИВ

У травні 2005 Мале підприємство "Динаміка" (далі - МП "Динаміка") звернулось до господарського суду Одеської області із позовом до Державного підприємства "Пересувна механізована колона №71" (далі - ДП "ПМК №71") в якому просило звернути стягнення на майно ДП "ПМК №71" - 90 квартирний житловий будинок, розташований по АДРЕСА_1, визнати за МП "Динаміка" право власності на 90 квартирний житловий будинок, розташований за адресою АДРЕСА_1, зобов'язати ДП "ПМК №71" передати у володіння та користування МП "Динаміка" по акту приймання-передачі 90 квартирний житловий будинок, розташований по АДРЕСА_1.

Рішенням господарського суду Одеської області від 15.05.2006 року (суддя Бакланова Н.В.) позов задоволено, звернуто стягнення на майно боржника ДП "ПМК №71", а саме 36-ти квартирну жилу секцію "В" 90 квартирного житлового будинку, розташований по АДРЕСА_2, визнано право власності МП "Динаміка" на 36-ти квартирну жилу секцію "В" 90 квартирного житлового будинку, розташований по АДРЕСА_2.

В мотивах оскаржуваного рішення суд першої інстанції, посилаючись на умови договору б/н від 11.03.1997 р. зазначив, що МП "Динаміка" було за власний рахунок та власними силами збудовано 36-ти квартирну жилу секцію "В" 90 квартирного житлового будинку, розташовану по АДРЕСА_2, в свою чергу ДП "ПМК №71" не виконало свого обов'язку щодо оплати виконаних МП "Динаміка" по договору робіт.

Посилаючись на приписи ст.ст.16, 331, 611, 623 ЦК України та ст.ст. 4, 26, 48 Закону України "Про власність" суд першої інстанції зазначив, що приймаючи до уваги неможливість виконання з боку відповідача прийнятих на себе зобов'язань з оплати виконаних позивачем будівельно-монтажних робіт, на думку суду, понесені виконавцем по договору б/н від 11.03.1997 р. збитки підлягають відшкодуванню за рахунок майна боржника, а саме 36-ти квартирної жилої секції "В" 90 квартирного житлового будинку, розташований по АДРЕСА_2, фактично збудованого за рахунок та власними силами МП "Динаміка".

Не погодившись із даним рішенням до Одеського апеляційного господарського суду звернувся ОСОБА_1 з апеляційною скаргою в якій просить скасувати рішення господарського суду Одеської області від 15.05.2006 року по справі № 9/140-06-3935 за позовом МП "Динаміка" до ДП "ПМК №71" про звернення стягнення на майно боржника та визнання права власності на 36- ти квартирну жилу секцію "В" 90 квартирного житлового будинку розташованого по АДРЕСА_2 та постановити нове рішення, яким відмовити МП "Динаміка" у задоволенні позовних вимог - у повному обсязі.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення порушує його законні права та інтереси як пайовика, крім того рішення винесене на основі грубого порушення норм матеріального права та неповного з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, висновки, викладені у рішенні, не відповідають обставинам справи, що відповідно до ст. 104 ГПК України с підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового чи зміни існуючого рішення.

Так, за твердженням апелянта 18 грудня 2003 року між ОСОБА_1 та ДП "ПМК №71" було укладено договір № 18/07-12 про пайову участь у будівництві об'єкта нерухомого майна. У відповідності до п. 2.1 вказаного договору ДП "ПМК №71" зобов'язується передати ОСОБА_1, як пайовику за вказаним договором у власність пай, а саме квартиру № 22, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, а на ОСОБА_1 було покладено зобов'язання прийняти пай та сплатити суму договору. За твердженням апелянта, ним були виконані взяті на себе зобов'язання щодо оплати. Апелянт зазначає, що згідно з п. 3.2 цього договору орієнтований строк закінчення будівництва і прийняття будівлі в експлуатацію четвертий квартал 2007 року. Однак, як стверджує апелянт, по спливу домовленого строку та до теперішнього часу, умови договору ДП "ПМК №71" так і не були виконані, оскільки житловий будинок АДРЕСА_1, Одеської області досі так і не добудований та не зданий в експлуатацію у Державній архітектурній будівельній комісії в Одеській області, у власність апелянта з боку ДП "ПМК №71" передана не була.

Скаржник зазначає, що директор ДП "ПМК №71" та МП "Динаміка" незаконно заволоділи грошовими коштами, які були сплачені пайовиками на будівництво даного житлового будинку №56 "В", а сам будинок до теперішнього часу не добудований та не зданий в експлуатацію. При цьому, за твердженням апелянта, МП "Динаміка" вже здійснило відчуження квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_2 (сину засновника та одночасно директора МП "Динаміка"), який проживає за адресою: 67700, Одеська область, м. Білгород-Дністровський, вул. Промислова, 2 шляхом визнання за ним права власності на дану квартиру. Апелянт зазначає, що директор та одночасно засновник МП "Динаміка" та керівник ДП "ПМК №71" є родичами. Але по суті керівництво цими підприємствами ведеться їх керівниками спільно, без розмежування повноважень.

Скаржник стверджує, що договір укладений між МП "Динаміка" та ОСОБА_2 (який веде керівництво МП "Динаміка") № 11/03-02 від 11.03.2002 року про пайову участь у будівництві об'єкта нерухомого майна, фактично укладений між одними й тими самими особами. На думку апелянта, такий договір не може бути визнаний дійсним судом, так як керівник підприємства та пайовик за вказаним договором є однією і тією самою особою, відомості зазначені в угодах - не відповідають дійсності, а такий спосіб захисту порушених прав як звернення стягнення на майно боржника не передбачений нормами права.

З посиланням на приписи ч.1 ст. 203 ЦК України апелянт зазначає, що на його думку, за своїм змістом оскаржуване рішення містить ознаки прихованої угоди купівлі-продажу.

Крім того, посилаючись на п. 13 постанови Пленуму Верховного суду України від 6 листопада 2009 року №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" та ст.657 ЦК України апелянт зазначає, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації. Згідно з ч. 1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Нікчемний правочин є видом недійсного правочину, а тому не породжує для його будь-яких наслідків передбачених законом (ст. 215 ЦК України).

До того ж апелянт вважає, що при постановлені оскаржуваного рішення, судом, не надано належної оцінки доказам, наданим позивачем. Зокрема, з наданих доказів, не надається можливим встановити будь-який розмір заборгованості ДП "ПМК №71" перед МП "Динаміка".

Таким чином апелянт вважає, що оскаржуваним рішенням суду, було "уведено" майно боржника для ухилення від виконання взятих на себе зобов'язань, що допустило порушення гарантованих прав пайщиків, завдало шкоди кредиторам ДП "ПМК №71", яке на час винесення оскаржуваного було у стадії банкрутства, заплямовано репутацію суду як неупередженого захисника справедливості, завдано збитків державі, юридичним і фізичним особам від недоотримання належних їм грошових коштів.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 19.12.2016 р. апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення господарського суду Одеської області від 15.05.2006 року у справі №9/140-06-3935 припинено.

В мотивах означеної ухвали суд апеляційної інстанції зазначив, що дослідивши питання щодо з'ясування обставин наявності у скаржника права на оскарження рішення господарського суду Одеської області від 15.05.2006, дійшов висновку про те, що існування укладеного між заявником апеляційної скарги та державним підприємством ДП "ПМК №71" договору від 18.12.2003 № 18/07-12 про пайову участь у будівництві об'єкта нерухомого майна не свідчить про наявність у ОСОБА_1 права на оскарження судового рішення у даній справі, оскільки резолютивна частина оскаржуваного ним рішення не містить приписів щодо прав і обов'язків ОСОБА_1, тому припинив апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення господарського суду Одеської області від 15.05.2006.

Постановою Вищого господарського суду України від 06.03.2017 р. ухвалу Одеського апеляційного господарського суду від 19.12.2016 р. скасовано, справу №9/140-06-3935 передано на новий розгляд до Одеського апеляційного господарського суду.

Скасовуючи ухвалу суду апеляційної інстанції Вищий господарський суд зазначив, що згідно вимог частини першої статті 91 ГПК України та частини першої статті 101 ГПК України для вирішення питання, чи є у ОСОБА_1 право на апеляційне оскарження рішення господарського суду Одеської області від 15.05.2006, апеляційний господарський суд, оцінюючи обставини, на які посилався ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, мав керуватись оцінкою та аналізом додатково представлених матеріалів апеляційної скарги, всіх наведених ОСОБА_1 доводів, чого не зробив, тому висновок щодо припинення апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення господарського суду Одеської області від 15.05.2006 є передчасним.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 28.03.2017 р. апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення господарського суду Одеської області від 15.05.2006 року у справі № 9/140-06-3935 припинено.

Припиняючи провадження у справі суд апеляційної інстанції зазначив, що відносно ДП "ПМК №71" ухвалою господарського суду Одеської області від 02.12.2004 р. було порушено провадження у справі про банкрутство № 2-24/191-04-10357. Проте, скаржником не надано суду жодних доказів звернення його до суду із заявою про визнання кредиторських вимог у межах справи про банкрутство №2-24/191-04-10357, статусу кредитора у справі він не набув. Вимоги конкурсних кредиторів, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство та не заявлені у встановлений для їх подання строк в порядку визначеному Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", вважаються погашеними. Крім того, ухвалою господарського суду Одеської області від 03 березня 2017 року у справі №2-24/191-04-10357 припинено юридичну особу - ДП "ПМК №71". Таким чином, на час звернення ОСОБА_1 до Одеського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою на рішення господарського суду Одеської області від 15.05.2006 року, у скаржника було відсутнє таке право відповідно до ст. 91 ГПК України, оскільки відсутнє право вимоги за договором № 18/07-12 від 18 грудня 2003 року про пайову участь у будівництві об'єкта нерухомості. Відповідно, рішенням господарського суду Одеської області від 15.05.2006р. у справі №9/140-06-3935 права ОСОБА_1 не порушені.

Постановою Вищого господарського суду України від 17.10.2017 р. ухвалу Одеського апеляційного господарського суду від 28.03.2017 р. у справі №9/140-06-3935 скасовано, справу направлено до суду апеляційної інстанції для здійснення апеляційного провадження.

Скасовуючи ухвалу Одеського апеляційного господарського суду від 28.03.2017 р. у справі №9/140-06-3935 суд касаційної інстанції з посиланням на приписи ч. 1 ст. 91, п. 3 ч. 3 ст. 104 ГПК України та п. 5 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 за №7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України" зазначив, що Одеський апеляційний господарський суд вдруге переглянув апеляційну скаргу ОСОБА_1 в апеляційному порядку рішення господарського суду першої інстанції без залучення вказаної особи до участі у справі та визначення її правового статусу як сторони чи третьої особи. При цьому, суд неправомірно зазначив, що на час звернення ОСОБА_1 до Одеського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою на рішення господарського суду Одеської області від 15.05.2006 р., у скаржника було відсутнє таке право відповідно до ст. 91 ГПК України. Тобто судом здійснено апеляційне провадження за відсутності встановлення наявності чи відсутності відповідного правового зв'язку між ОСОБА_1 та сторонами у справі як підстави для визнання названої особи суб'єктом апеляційного оскарження.

Відповідно до протоколу автоматичного розподілу судової справи між суддями від 31.10.2017 р. для розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення господарського суду Одеської області від 15.05.2006 року по справі №9/140-06-3935 визначено колегію суддів у складі головуючого судді Аленіна О.Ю., суддів Богатиря К.В., Філінюка І.Г.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 02.11.2017 р. апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення господарського суду Одеської області від 15.05.2006 року по справі №9/140-06-3935 прийнято до провадження та призначено до розгляду колегією суддів у складі головуючого судді Аленіна О.Ю., суддів Богатиря К.В., Філінюка І.Г.

27.11.2017 р. та 28.11.2017 р. Одеським апеляційним господарським судом отримано від МП "Динаміка" відзиви в яких останнє просить апеляційне провадження по справі №9/140-06-3935 припинити та справу в цілому закрити.

28.11.2017 р. до Одеського апеляційного господарського суду надійшла заява МП "Динаміка" про перенесення судового засідання, у зв'язку із перебуванням директора МП "Динаміка" у відрядженні.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 29.11.2017 р. розгляд справи було відкладено на 13.12.2017 р. на підставі п.1 ч.1 ст.77 ГПК України у зв'язку із нез'явленням у судове засідання представників сторін.

12.12.2017 р. Одеським апеляційним господарським судом отримано від МП "Динаміка" заяву в якій останнє просить залучити до матеріалів справи копію Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 10.12.2017 р., яка підтверджує, що ОСОБА_1 являється законним власником кв. №22 за адресою м. Білгород-Дністровський, вул. Південна, 56-В, згідно рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду від 27.07.2009 р. по справі №2-4093.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 13.12.2017 р. залучено ОСОБА_1 до участі у справі №9/140-06-3935 у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача.

У судове засідання від 13.12.2017 р. представники учасників провадження не з'являлись, про причини нез'явлення суд не повідомили та своїм правом на участь у судовому засіданні не скористались, хоча були належним чином повідомлені про час, дату та місце розгляду справи, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення.

Відповідно до ст. 85 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки господарським судом Одеської області та проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до приписів ст. 101 ГПК України апеляційна інстанція не зв'язана доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі, а згідно до приписів ст. ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна належними і допустимим доказами довести ті обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог чи заперечень.

Як вбачається з матеріалів справи, 11.03.1997 р. між ДП "ПМК №71" (замовник) та МП "Динаміка" (виконавець) було укладено договір у відповідно до п.1.1. якого замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов'язання ведення будівельно-монтажних робіт 90 кв. житлового будинку по вул. Южное, 56 "В", 150 кв. житлового будинку (об'єкт 300 кв. житлового будинку) по вул. Солнечное 19.

Пунктом 2.2. договору визначено, що виконавець будує за свої та залучені засоби (кошти), давальницькі. Оплата здійснюється: матеріали, вищеназвані дома та вводить їх в експлуатацію.

У відповідності до п. 3 договору за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за даним договором виконавець та замовник несуть відповідальність майнову у відповідності до діючого законодавства на момент будівництва.

Згідно з п. 4 договору усі ризики пов'язані з введенням БМР покладаються на виконавця (генпідрядника, субпідрядників). Термін дії договору до повного завершення та здачі об'єктів в експлуатацію.

Звертаючись із позовом до суду першої інстанції ДП "ПМК №71" зазначило, що на виконання умов договору б/н від 11.03.1997 р. МП "Динаміка", згідно актів приймання виконаних робіт у 2000 році були виконанні будівельно-монтажні роботи 90 квартирного житлового будинку, розташованого по вул. Южна, 26 "В" у м. Білгород-Дністровському Одеської області вартістю обумовленою локальними кошторисами по вказаним роботам та розрахунками матеріалів, складеними за підписами повноважних представників та печатками сторін. Разом з цим, за твердженням позивача, у порушення умов договору відповідачем не було виконано прийнятих на себе договірних зобов'язань щодо оплати виконаних МП "Динаміка" робіт. У зв'язку з наведеним позивач вважає, що неможливість виконання з боку замовника прийнятих на себе зобов'язань з оплати виконаних МП "Динаміка" будівельно-монтажних робіт як у грошовій формі так і в натуральній шляхом передачі певної кількості будівельних матеріалів, на думку позивача, понесені виконавцем по договору б/н від 11.03.1997 року збитки відповідно до ст.ст. 15, 16, 22, п.4 ч.1 ст.611, ст. 623 ЦК України підлягають відшкодуванню за рахунок майна боржника - 90 квартирного житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_1, фактично збудованого за рахунок та власними силами МП "Динаміка".

Судом першої інстанції позовні вимоги визнано обґрунтованими та задоволено у повному обсязі.

Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Як вбачається із позовної заяви МП "Динаміка" останнє просило звернути стягнення на майно ДП "ПМК №71" - 90 квартирний житловий будинок, розташованого по АДРЕСА_1.

Разом з цим, відповідно до ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції чинній на час винесення рішення) виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Статтею 3 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції чинній на час винесення рішення) визначено, що примусове виконання рішень державною виконавчою службою здійснюється на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом. Відповідно до цього Закону державною виконавчою службою підлягають виконанню, зокрема, виконавчі листи, що видаються судами, та накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду; ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних та кримінальних справах у випадках, передбачених законом; судові накази.

Згідно ст. 4 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції чинній на час винесення рішення) заходами примусового виконання рішень є, зокрема, звернення стягнення на майно боржника.

Порядок звернення стягнення на майно боржника визначено ст.ст. 50, 62, 64 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції чинній на час винесення рішення), зокрема, у разі відсутності у боржника - юридичної особи коштів, достатніх для покриття заборгованості, стягнення звертається на інше майно, належне боржникові - юридичній особі на праві власності або закріплене за ним (за винятком майна, виключеного з обороту або обмежуваного в обороті) незалежно від того, хто фактично використовує це майно.

Отже, виходячи із вищевикладених приписів Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції чинній на час винесення рішення) така дія як звернення стягнення на майно боржника передбачена під час здійснення заходів щодо примусового виконання рішення і лише у разі відсутності у боржник коштів за рахунок яких можливо було б погасити заборгованість перед кредитором.

Разом з цим, наявні матеріали справи не містять жодних доказів щодо наявності у відповідача грошового зобов'язання перед позивачем. Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції також не навів жодних обґрунтувань щодо обов'язку відповідача сплати на користь позивача грошові кошти, визначення суми заборгованості та строків в якій мало бути виконано таке зобов'язання. Не містять матеріали справи й жодних інших рішень щодо стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором б/н від 11.03.1997 р.

Так, відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України (в редакції чинній на час винесення рішення) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.

Отже, за відсутності у матеріалах справи доказів наявності у відповідача грошового зобов'язання перед позивачем, судових рішень щодо стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів, звернення МП "Динаміка" із позовом про звернення стягнення на майно ДП "ПМК №71" - 90 квартирний житловий будинок, розташований по АДРЕСА_1 не відповідає обраному способу захисту визначеному ст. 16 ЦК України.

Щодо позовних вимог про визнання за МП "Динаміка" право власності на 90 квартирний житловий будинок, розташований за адресою АДРЕСА_1, зобов'язання ДП "ПМК №71" передати у володіння та користування МП "Динаміка" по акту приймання-передачі 90 квартирний житловий будинок, розташований по АДРЕСА_1, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 316 ЦК України (в редакції чинній на час винесення рішення) правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

За приписами ст. 318 ЦК України (в редакції чинній на час винесення рішення) суб'єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин.

Згідно з ст. 328 ЦК України (в редакції чинній на час винесення рішення) право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Разом з тим, за приписами статті 329 Цивільного кодексу України юридична особа публічного права набуває право власності на майно, передане їй у власність, та на майно, набуте нею у власність на підставах, не заборонених законом.

Проте, умовами задоволення позову про визнання права власності на майно має бути наявність у позивача доказів на підтвердження у судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності.

Такими доказами, зокрема, можуть бути правовстановлюючі документи, а також будь-які інші докази, що підтверджують приналежність державі в особі позивача спірного майна.

Позивачем ані під час розгляду справи в суді першої інстанції, ані під час апеляційного перегляду не надано належних доказів - правовстановлюючих документів з якими закон пов'язує виникнення права власності на спірне майно

Відповідно до ст. 392 ЦК України (в редакції чинній на час винесення рішення) власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Таким чином, захист права власності шляхом його визнання у судовому порядку можливий за наявності одночасно двох умов: по-перше, підтвердження у судовому порядку своїх прав на майно, шляхом подання належних і достатніх доказів, які достеменно підтверджують факт набуття права власності на законних підставах, і, по-друге, вичерпне спростування доводів третіх осіб, які оспорюють або не визнають право власності позивача.

Отже, у випадку якщо особа, яка вважає себе власником майна, не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб, то права такої особи підлягають захисту шляхом пред'явлення позову про визнання права власності на належне цій особі майно.

Тобто, підставою для звернення до суду з позовом про визнання права власності відповідно до ст. 392 Цивільного кодексу України є спір або невизнання існуючого права, а не намір набути вказане право за рішенням суду.

Відповідно до приписів ст. 328 ЦК України (в редакції чинній на час винесення рішення) право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Приписами ст. 331 ЦК України (в редакції чинній на час винесення рішення) право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі.

Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, позивачем не доведено існування у останнього права власності на спірний об'єкт нерухомості та оспорювання цього права відповідачем.

З урахуванням вищевикладеного колегія суддів вважає, що судом першої інстанції безпідставно задоволено позовні вимоги в частині визнання за МП "Динаміка" права власності на 90 квартирний житловий будинок, розташований за адресою АДРЕСА_1.

Крім того колегія суддів зауважує, що відповідно до приписів ст.ст. 628, 631, 632 ЦК України (в редакції чинній на час винесення рішення) зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Згідно з ст. 638 ЦК України (в редакції чинній на час винесення рішення) договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Разом з цим, при прийняті оскаржуваного рішення судом першої інстанції не було взято до уваги, що у договорі б/н від 11.03.1997 року відсутні такі істотні умови договору як його ціна та строк.

Крім того наявні матеріали справи не містять доказів на підтвердження понесення позивачем витрат на виконання умов договору б/н від 11.03.1997 року.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 104 Господарського кодексу України передбачено, що апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення.

Відповідно до п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 104 Господарського кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

За таких підстав, колегія суддів вважає, що господарським судом Одеської області при прийнятті оскаржуваного рішення не було в повному обсязі враховано усі обставини справи, невірно застосовано норми матеріального права, що призвело до прийняття невірного рішення, у зв'язку з чим воно підлягає скасуванню, а у позові слід відмовити.

Керуючись статтями 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу задовольнити.

Рішення господарського суду Одеської області від 15.05.2006 року по справі №9/140-06-3935 скасувати.

У позові відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий суддя Аленін О.Ю.

Суддя Богатир К.В.

Суддя Філінюк І.Г.