Рішення

від 11.12.2017 по справі 916/2446/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

            ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

---

                                    ІМЕНЕМ УКРАЇНИ                                             РІШЕННЯ "11" грудня 2017 р.Справа  № 916/2446/17 За позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "Лейпурін"    до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю "Одеський коровай"                            про стягнення 59 069,76 грн. Суддя Цісельський О.В. Представники сторін: від позивача: не з'явився від відповідача: не з'явився У відповідності до приписів ст.77 ГПК України в судовому засіданні оголошувалась перерва з 07.11.2017р. до 12 год. 20 хв. 14.11.2017р., з 30.11.2017р. до 11 год. 40 хв. 11.12.2017р. СУТЬ СПОРУ: позивач, товариство з обмеженою відповідальністю "Лейпурін", звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Одеський коровай" 59 069,76 грн., де 53 060,30 грн. – сума основного боргу, 638,22 грн. – інфляційні втрати, 407,93 грн. – 3% річних та 4 963,31 грн. – пеня. Ухвалою господарського суду Одеської області від 13.10.2017р. позовну заяву (вх.№2588/17) прийнято до розгляду, порушено провадження у справі №916/2446/17 та справу призначено до розгляду в судовому засіданні. 30.11.2017р. позивач подав до суду заяву про зменшення позовних вимог (вх.№2-6267/17), відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача 48 069,76 грн., де 42 060,30 грн. – основний боргу, 638,22 грн. – інфляційні втрати, 407,93 грн. – 3% річних та 4 963,31 грн. – пеня.   Зазначена заява прийнята судом до розгляду. Представник позивача в судове засідання, призначене на 11.12.2017р. не з'явився, хоча про час та місце його проведення був повідомлений належним чином, подав заяву про розгляд справи без участі представника позивача (вх.№26181/17 від 07.12.2017р.), яка судом була задоволена. Представник відповідача в судове засідання, призначене на 11.12.2017р. не з'явився, хоча про час та місце його проведення був повідомлений належним чином, відзив на позову суду не надав, своїм правом на захист не скористався. Відповідно до правової позиції Вищого господарського суду України, що викладена у постанові від 07.07.2016р. у справі №910/21819/15, якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду його позову, не є підставою для скасування судового рішення прийнятого за відсутності представника сторони спору. Згідно з ст.75 Господарського процесуального кодексу України справу розглянуто за наявними в ній матеріалами. Відповідно до ст.85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення. Дослідивши в відкритому судовому засіданні матеріали справи, надані позивачем докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив: 15 червня 2015р. між товариством з обмеженою відповідальністю "Лейпурін" (Постачальник)  та товариством з обмеженою відповідальністю "Одеський коровай" (Покупець) було укладено Договір поставки №15-06/15, згідно умов п.1.1. якого, Постачальник поставляє та передає партіями у власність Покупцю, а Покупець приймає та оплачує на умовах даного Договору, солод житній, ацетат кальцію та інші кондитерські інгредієнти, в подальшому за текстом іменується – товар, зазначений в замовленнях та видаткових накладних. Відповідно до п.2.1. Договору, оплата вартості товару здійснюється Покупцем у безготівковій формі, шляхом перерахування на поточний рахунок Постачальника грошових коштів протягом 14 (чотирнадцяти) банківських днів з моменту поставки відповідної партії товару (з дати, зазначеної у відповідній, підписаній сторонами видатковій накладній щодо передачі партії товару). Пунктом 3.3. Договору встановлено, що передача та прийом кожної партії товару здійснюється на підставі поданого Покупцем Замовлення та оформлюється підписанням обома сторонами відповідної видаткової накладної. Зі змісту п.4.4. Договору вбачається, що за прострочення здійснення розрахунку за товар Покупець зобов'язаний виплатити на користь Постачальника пеню в розмірі 0,1% від вартості несплаченого товару за кожний день прострочення платежу. Цей Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами, скріплення печатками сторін та діє до 31.12.2016р. включно, а в частині взаєморозрахунків – до повного виконання своїх зобов'язань. Якщо за 30 (тридцять) календарних днів до закінчення терміну дії Договору жодна із сторін не висловить в письмовій формі свій намір про припинення дії цього Договору, то він вважається пролонгованим на кожний наступний календарний рік на тих самих умовах (п.7.1. Договору). На виконання умов вищенаведеного Договору поставки, позивачем було здійснено поставку товару відповідачу на загальну суму 68 751,00 грн., що підтверджується видатковими накладними №1374 від 18.05.2017р. на суму 19 179,00 грн., №1662 від 15.06.2017р. на суму 12 811,80 грн., №1507 від 31.05.201р. на суму 38 760,20 грн., які підписані уповноваженими представниками сторін та довіреностями на отримання вантажу. Проте, відповідачем вартість отриманого товару було оплачено частково в сумі 26 690,70 грн., внаслідок чого за відповідачем перед позивачем утворилась заборгованість в сумі 42 060,30 грн.                   Неналежне виконання відповідачем договірних зобов'язань за договором поставки товару в частині здійснення оплати товару і стало підставою для позивача звернутись до господарського суду Одеської області із даним позовом для захисту своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів. Розглянувши матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства,  суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог з наступних підстав: У відповідності до ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій – це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. При цьому, ст.12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні  права вільно на власний розсуд. Відповідно до ст.175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Крім того, відповідно до частини першої статті 222 ГК України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду. Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певні дії (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. При цьому, зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу, у тому числі із договору. Згідно ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін в силу положень ч.2 ст.598 цього Кодексу допускається лише у випадках, встановлених договором або законом. Стаття 712 Цивільного кодексу України передбачає, що за договором поставки  продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним,  домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки,  у тому числі договору поставки товару для державних потреб. Відповідно до ст.655 Цивільного кодексу України за  договором  купівлі-продажу  одна  сторона  (продавець) передає або зобов'язується  передати  майно  (товар)  у  власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Згідно ст.656 Цивільного кодексу України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у  продавця  на  момент  укладення  договору або  буде  створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому. Предметом договору купівлі-продажу можуть бути  майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж,  якщо інше не  випливає  із змісту або характеру цих прав. Предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога  не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом. До договору купівлі-продажу на біржах, конкурсах, аукціонах (публічних торгах), договору купівлі-продажу валютних цінностей і цінних паперів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті. Особливості договору купівлі-продажу окремих видів майна можуть встановлюватися законом. За положеннями ст.662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати   покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром  передати  покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт,  сертифікат якості тощо),  що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до   договору або  актів  цивільного законодавства. Приписами ст.663 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві  у  строк, встановлений  договором купівлі-продажу,  а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу. Умовами ст.665 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі відмови продавця передати проданий товар  покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Якщо продавець відмовився передати річ, визначену індивідуальними ознаками, покупець має право пред'явити продавцеві вимоги відповідно до статті 620 цього Кодексу. Із змісту ст.693 Цивільного кодексу України вбачається, що якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк,  встановлений договором  купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк,  визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу. Якщо  продавець, який  одержав  суму  попередньої  оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати  передання  оплаченого   товару   або повернення суми попередньої оплати. Згідно вимог ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. В свою чергу, порушенням зобов'язання, відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Згідно ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язання встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому (п.1 ст.656 Цивільного Кодексу України). Судом встановлено поставку позивачем відповідачу товару на загальну суму 68 751,00 грн., неналежне виконання останнім договірних зобов'язань в частині оплати вартості товару, у зв'язку з чим на думку суду позивач правомірно заявив вимогу про стягнення заборгованості в сумі 42 060,30 грн., у зв'язку з чим, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає заборгованість в сумі 42 060,30 грн. Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача пені в сумі 4 963,31 грн., 3% річних в сумі 407,93 грн. та інфляційні в сумі 638,22 грн. Оцінюючи вимоги про стягнення 3% річних, суд зазначає наступне: У відповідності з п.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Таким чином, на думку суду, право позивача вимагати від відповідача сплатити 3%  річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає в отриманні компенсації (плати) від відповідача за користування утримуваними ним грошовими коштами, належним до сплати за договором. Перевіривши розрахунок позивача 3% річних судом встановлено, що здійснений неналежним чином, у зв'язку з чим судом було самостійно розраховано 3% річних наступним чином: Сума боргу (грн.)Період прострочкиКількість днів прострочкиРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів 36760.2021.06.2017 - 03.10.20171053 %317.25 12811.8006.07.2017 - 03.10.2017903 %94.77 Отже загальна сума 3% річних за самостійним розрахунком суду складає 412,02 грн., але у зв'язку з тим, що позивачем до стягнення з відповідача сума 3% річних заявлена в меншому розмірі в розмірі 407,93 грн., стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 3% річних в розмірі, заявленому позивачем в сумі 407,93 грн. Щодо позовної вимоги позивача в частині стягнення з відповідача інфляційних, суд зазначає наступне: Системний аналіз законодавства України свідчить, що обов'язок боржника відшкодувати кредитору причинені інфляцією збитки з нарахуванням процентів річних, випливає з вимог ст.625 Цивільного кодексу України. Інфляційні втрати є наслідком інфляційних процесів в економіці, а тому їх слід вважати складовою частиною основного боргу, стягнення яких передбачене  статтею 625 Цивільного кодексу України. Передбачене законом право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції є способом захисту  його майнового права та інтересу, суть якого полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів. У зв'язку з тим, що в країні відбулись інфляційні процеси, то позивач має право на збереження реальної величини грошових коштів, строк оплати яких настав, але не сплачених. При цьому, суд зазначає, що сума інфляційних втрат повинна розраховуватись за весь період прострочення, тобто з урахуванням як інфляційних процесів так і дефляційних процесів, що мали місце в період такого прострочення. Перевіривши розрахунок позивача інфляційних судом встановлено, що здійснений неналежним чином, у зв'язку з чим судом було самостійно розраховано інфляційні наступним чином: Період заборгованостіСума боргу (грн.)Сукупний індекс інфляції за періодІнфляційне збільшення суми боргуСума боргу з врахуванням індексу інфляції 21.06.2017 - 03.10.201736760.201.021772.6237532.82 06.07.2017 - 03.10.201712811.801.021269.2813081.08 Загальна сума інфляційних за самостійним розрахунком суду складає 1 041,90 грн., але у зв'язку з тим, що позивачем до стягнення з відповідача сума інфляційних заявлена в меншому розмірі в розмірі 1 041,90 грн., стягненню з відповідача на користь позивача підлягає інфляційні в розмірі, заявленому позивачем в сумі 638,22 грн. Оцінюючи вимоги про стягнення пені, суд зазначає наступне: Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є господарські санкції, до яких віднесено штраф та пеню. Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Частиною шостою статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців. Проте законом або договором можуть бути передбачені інші умови нарахування. Частина перша статті 223 ГК України передбачає, що при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені ЦК України, якщо інші строки не встановлено ГК України. За змістом пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачено спеціальну позовну давність в один рік. Поняття позовної давності міститься в статті 256 ЦК України, відповідно до якої позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Якщо за невиконання або неналежне виконання зобов'язання встановлено штрафні санкції, то збитки відшкодовуються в частині, не покритій цими санкціями. Законом  або  договором можуть бути передбачені випадки, коли: допускається стягнення тільки штрафних санкцій; збитки можуть бути стягнуті у повній сумі понад  штрафні санкції; за  вибором кредитора можуть бути стягнуті або збитки, або штрафні санкції. Вимогу  щодо  сплати штрафних санкцій за господарське правопорушення може заявити учасник господарських відносин, права чи законні інтереси якого порушено, а у випадках,  передбачених законом, - уповноважений орган, наділений господарською компетенцією. Відсотки за неправомірне користування чужими коштами справляються по день сплати  суми цих коштів кредитору, якщо законом або договором не встановлено для нарахування  відсотків інший строк. За грошовим зобов'язанням боржник не повинен платити відсотки за час прострочення кредитора. Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня,  коли зобов'язання мало бути виконано. У випадках, передбачених законом, штрафні санкції за порушення господарських зобов'язань стягуються судом у доход держави (ст.232 ГК України). Відтак частина шоста статті 232 ГК України передбачає строк та порядок, у межах якого нараховуються штрафні санкції, а строк, протягом якого особа може звернутись до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється ЦК України. За приписами п.2.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013р., за приписом статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частини другої статті 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки. Перевіривши розрахунок позивача пені судом встановлено, що здійснений неналежним чином, у зв'язку з чим судом було самостійно розраховано пеню наступним чином: Сума боргу (грн.)Період прострочкиКількість днів прострочкиРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочки 36760.2021.06.2017 - 06.07.20171612.5000 %0.068 %*402.85 36760.2007.07.2017 - 03.08.20172812.5000 %0.068 %*704.99 36760.2004.08.2017 - 14.09.20174212.5000 %0.068 %*1057.49 36760.2015.09.2017 - 03.10.20171912.5000 %0.068 %*478.39 12811.8006.07.2017 - 06.07.2017112.5000 %0.068 %*8.78 12811.8007.07.2017 - 03.08.20172812.5000 %0.068 %*245.71 12811.8004.08.2017 - 14.09.20174212.5000 %0.068 %*368.56 12811.8015.09.2017 - 03.10.20171912.5000 %0.068 %*166.73 Отже загальна сума пені за самостійним розрахунком суду складає 3 433,48 грн., у зв'язку з чим, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає пеня в розмірі встановленому судом в сумі 3 433,48 грн. В іншій частині позовних вимоги щодо стягнення з відповідача пені в сумі 1 529,83 грн. – суд відмовляє. Відповідно до вимог ст.ст.32, 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. При цьому, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Відповідачем у встановленому законом порядку позовні вимоги позивача не спростовано. Згідно зі ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. З огляду на вищезазначені матеріали справи та проаналізовані положення чинного законодавства України, суд, вбачає доведеними та обґрунтованими заявлені позовні вимоги позивача, у зв'язку з чим стягненню з відповідача на користь позивача підлягає основна заборгованість в сумі 42 060,30 грн., 3% річних в сумі 407,93 грн., інфляційні в сумі 638,22 грн. та пеня в сумі 3 433,48 грн. Відповідно до приписів ст.ст.44, 49 ГПК України слід стягнути з відповідача на користь позивача витрати по сплаті судового збору в сумі 1 549,12 грн. Керуючись ст.ст.32, 33, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -                                                 ВИРІШИВ: 1. Позов – задовольнити частково. 2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Одеський коровай" (65078, м. Одеса. вул. Генерала Петрова, буд. №14, код ЄДРЮОФОПГФ 39300003) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Лейпурін" (04128, м. Київ, вул. Стеценка, буд. №19, будівля №68, код ЄДРЮОФОПГФ 36476181) основний борг в сумі 42 060 (сорок дві тисячі шістдесят) грн. 30 коп., 3% річних в сумі 407 (чотириста сім) грн. 93 коп., інфляційні в сумі 638 (шістсот тридцять вісім) грн. 22 коп., пеня в сумі 3 433 (три тисячі чотириста тридцять три) грн. 48 коп. та витрати на оплату судового збору в сумі 1 549 (одна тисяча п'ятсот сорок дев'ять) грн. 12 коп.                           3. В іншій частині позову – відмовити.           Рішення господарського суду Одеської області набирає чинності у порядку ст.85 ГПК України. Наказ видати в порядку ст.116 ГПК України Повний текст рішення складено  18 грудня 2017 р.         Суддя                                                                                       О.В. Цісельський