Постанова

від 13.12.2017 по справі 803/1590/17

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2017 року Справа № 803/1590/17

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Ксензюка А.Я.,

при секретарі судового засідання - Шаблій Л.П.,

за участю представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ДТМ Агросервіс до Головного управління ДФС у Волинській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю ДТМ Агросервіс (далі - ТзОВ ДТМ Агросервіс ) звернулося в суд із позовом до Головного управління ДФС у Волинській області (далі - ГУ ДФС у Волинській області) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень: від 14 листопада 2017 року за №0011141401, яким визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 401 358 грн., в тому числі за податковими зобов'язаннями в розмірі 311 225 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 90 133 грн.; від 14 листопада 2017 року та №0011161401, яким зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток в розмірі 15 583 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач виніс оскаржувані податкові повідомлення-рішення на підставі акту перевірки від 26 жовтня 2017 року №12118/14-01/38652318 Про результати документальної планової виїзної перевірки ТзОВ ДТМ Агросервіс податкового законодавства за період з 01 січня 2014 року по 30 червня 2017 року, валютного - за період з 01 січня 2014 року по 30 червня 2017 року, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - за період з 01 січня 2014 року по 30 червня 2017 року . Перевіркою встановлено заниження податку на прибуток, що перевірявся, на загальну суму 311 225 грн., у тому числі: за 2015 рік в сумі 130 959 грн., за 1 квартал 2016 року в сумі 71 482 грн., за 3 квартал 2016 року в сумі 95 676 грн., за 4 квартал 2016 року в сумі 13 108 грн., та завищено від'ємне значення в сумі 15 583 грн., в тому числі за 1 квартал 2017 року в сумі 5 688 грн., за 2 квартал 2017 року в сумі 9 895 грн.

Позивач не погоджується з висновками контролюючого органу, викладеними в акті перевірки та оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями, оскільки вважає, що надані первинні документи розкривають зміст господарської операції, підтверджують рух активів позивача, зміни у власному капіталі підприємства та отримання ним реального результату в процесі господарської діяльності з контрагентом, реальної поставки товару на експорт та його належного митного оформлення.

Представник відповідача в поданому письмовому запереченні від 05 грудня 2017 року пред'явленні позовні вимоги заперечила, посилаючись на правомірність висновків контролюючого органу, зроблених при проведенні перевірки та вважає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 14 листопада 2017 року за №0011141401 та №0011161401 прийняті у відповідності до норм діючого законодавства і підстав для визнання їх протиправними та скасування немає. Просила в задоволенні позову відмовити повністю.

В судовому засіданні представник позивача адміністративний позов підтримав з підстав, викладених у позовній заяві. Просив позов задовольнити.

Представник відповідача підтримала доводи, наведені у запереченнях, просила в задоволені позову відмовити.

Заслухавши пояснення, доводи та заперечення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку про необхідність задовольнити позов частково з таких підстав.

Судом встановлено, що в період з 28 вересня 2017 року по 19 жовтня 2017 року ГУ ДФС у Волинській області проведено документальну планову виїзну перевірку ТзОВ ДТМ Агросервіс податкового законодавства за період з 01 січня 2014 року по 30 червня 2017 року, валютного - за період з 01 січня 2014 року по 30 червня 2017 року, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - за період з 01 січня 2014 року по 30 червня 2017 року, за результатами якої складено акт від 26 жовтня 2017 року №12118/14-01/38652318.

Перевіркою, зокрема, встановлено порушення вимог абзацу п'ятого статті 1, частини другої статті 3, статті 2, абзацу восьмого статті 4, статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16 липня 1999 року №996-XIV (зі змінами та доповненнями); пунктів 1.2, 2.1, 2.4, 2.15 та 2.16. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за №168/704; пункту 44.2 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-УІ (зі змінами та доповненнями), пунктів 6, 7 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 Витрати , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 року №318, пункту 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 11 Зобов'язання , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 січня 2000 року №20, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11 лютого 2000 року за №85/4306, пункту 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 Дохід затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29 листопада 1999 року №290 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14 грудня 1999 року за №860/4153, пункту 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 10 Дебіторська заборгованість , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 08 жовтня 1999 року №237, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25 жовтня 1999 року за №725/4018; Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 30 листопада 1999 року №291 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 21 грудня 1999 року за №893/4186, пунктів 8, 15.1 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 21 Вплив змін валютних курсів , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 10 серпня 2000 року №193, в результаті чого занижено податок на прибуток, що перевірявся, на загальну суму 311 225 грн., у тому числі: за 2015 рік в сумі 130 959 грн., за 1 квартал 2016 року в сумі 71 482 грн., за 3 квартал 2016 року в сумі 95 676 грн., за 4 квартал 2016 року в сумі 13 108 грн., та завищено від'ємне значення в сумі 15 583 грн., в тому числі за 1 квартал 2017 року в сумі 5 688 грн., за 2 квартал 2017 року в сумі 9 895 грн.

За наслідками перевірки прийняті податкові повідомлення-рішення: від 14 листопада 2017 року за №0011141401, яким визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 401 358 грн., в тому числі за податковими зобов'язаннями в розмірі 311 225 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 90 133 грн.; від 14 листопада 2017 року та №0011161401, яким зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток в розмірі 15 583 грн.

Як передбачено пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Частинами першою, другою статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З матеріалів справи вбачається, що за період охоплений перевіркою ТзОВ ДТМ Агросервіс перебувало у господарських відносинах з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4

Так, 19 лютого 2015 року між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 (Продавець) та ТзОВ ДТМ Агросервіс (Покупець) було укладено договір купівлі-продажу №19/02/2015-01, за умовами якого Продавець зобов'язується передати Покупцеві у власність, а Покупець - оплатити і прийняти на умовах, визначених цим договором паливні гранули із лушпиння соняшника та відходів соняшника. Продавець гарантує, що товар, який придбавається за цим договором, відповідає наступним якісним характеристикам: тепловіддача - мін. 16 МДж/кг, зольність - до 10%, вологість - до 10%, россип - до 10%. Товар поставляється в мішках Bіg bag. Продавець зобов'язаний передати товар на умовах EXW Офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати (Інкотермс 2010). Право власності переходить від Продавця до Покупця з моменту підписання сторонами оформленої належним чином видаткової накладної. Продавець зобов'язаний поставити товар протягом 5 днів з моменту здійснення оплати товару. В разі необхідності Продавець надає Покупцю послуги із перевалки товару на складі Продавця, розвантаження і навантаження товару на автотранспортний засіб Покупця. Факт надання послуг підтверджується актом надання послуг або складським свідоцтвом.

На виконання умов договору було виписано видаткові накладні. У фінансовій звітності (звіт про фінансові результати), на підставі яких формується декларація з податку на прибуток, дані операції відображено в рядку 2180 Інші операційні витрати .

Разом з тим, у видаткових накладних встановлено ряд недоліків та розбіжностей, а саме: в графі Кому відпущено не зазначено реквізитів отримувача; в графі Від кого прийнято не зазначено реквізитів відправника; в графі За довіреністю відсутні відомості; в графах Керівник , гол. Бухгалтер , Відпустив , Отримав знаходяться підписи без деталізації осіб, які брали участь у здійсненні господарської операції; в наданих накладних відсутнє місце складання документа. Довіреності на отримання товару під час перевірки не надано.

Вищенаведені обставини не дають змоги ідентифікувати осіб, які брали участь у підписанні даних документів, а відповідно були відповідальними за здійснення вищенаведених господарських операцій.

Згідно із пунктом 4.2.2 договору від 19 лютого 2015 року Покупець зобов'язав надавати автотранспорт для завантаження товару. Однак під час перевірки не надано документ на транспортування товару.

Також, 16 липня 2015 року між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (Продавець) та ТзОВ ДТМ Агросервіс (Покупець) було укладено договір купівлі-продажу №16/07/2015-01, за умовами якого Продавець зобов'язується передати Покупцеві у власність, а Покупець - оплатити і прийняти на умовах, визначених цим договором паливні гранули із лушпиння соняшника та відходів соняшника. Продавець гарантує, що товар, який придбавається за цим договором, відповідає наступним якісним характеристикам: тепловіддача - мін. 16 МДж/кг, зольність - до 10%, вологість - до 10%, россип - до 10%. Товар поставляється в мішках Bіg bag. Продавець зобов'язаний передати товар на умовах EXW Офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати (Інкотермс 2010). Право власності переходить від Продавця до Покупця з моменту підписання сторонами оформленої належним чином видаткової накладної. Продавець зобов'язаний поставити товар протягом 5 днів з моменту здійснення оплати товару.

На виконання умов договору було виписано видаткові накладні.

Однак, у видаткових накладних відсутні відомості щодо конкретних осіб, які підписували дані накладні та відсутнє місце складання документа. Довіреності на отримання товару під час перевірки не надано.

Згідно із пунктом 4.2.2 договору від 16 липня 2015 року №16/07/2015-01 Покупець зобов'язав надавати автотранспорт для завантаження товару. Однак під час перевірки не надано документ на транспортування товару.

ТзОВ ДТМ Агросервіс розрахунки з фізичними особами-підприємцями ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за придбаний товар проведено шляхом перерахування коштів на рахунки постачальників в установі банку, що підтверджується наявними банківськими виписками.

Водночас, на думку суду, незначні недоліки первинних документів бухгалтерського обліку не свідчать про їх юридичну дефектність за умови, якщо інші докази підтверджують здійснення господарських операцій.

Зазначені обставини сторонами не заперечуються та підтверджується також актом перевірки.

Як передбачено підпунктом 134.1 1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Згідно із пунктом 135.1 статті 135 Податкового кодексу України базою оподаткування є грошове вираження об'єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

Згідно із підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктами 198.1, 198.2 статті 198 розділу V Податкового кодексу України передбачено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно із пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (пункт 201.10 статті 201 Податкового кодексу України).

Статтею 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16 липня 1999 року №996-XIV (з наступними змінами та доповненнями) визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Таким чином, будь-які документи (у тому числі, договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість та витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток, мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з ПДВ та валових витрат навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

З урахуванням наведених норм чинного законодавства України та доводів ГУ ДФС, у Волинській області судом при розгляді справи підлягали з'ясуванню обставини щодо реального здійснення господарських операцій, за якими позивачем сформовано податковий кредит та витрати, належного оформлення первинних документів.

Суд дійшов до висновку, що відповідачем не доведено, що господарські операції між ТзОВ ДТМ Агросервіс та ФОП ОСОБА_3, ФОП ОСОБА_4, по яких позивач формував податковий кредит та витрати, не носили реального характеру, оскільки позивач надав належним чином оформлені первинні документи бухгалтерського та податкового обліку, які підтверджують факт здійснення господарських операцій та отримання товару в межах здійснення господарської діяльності позивача.

На думку суду, можливі порушення контрагентами позивача податкової дисципліни та правил здійснення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення позивача права на формування податкового кредиту та валових витрат.

Крім того, суд звертає увагу на те, що чинним податковим законодавством передбачена презумпція правомірності рішень платника податків, яка передбачає, що в разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та/або податкового кредиту з ПДВ. За змістом вказаної норми відповідні витрати і податковий кредит вважаються сформованими платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

Встановлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платнику податків у разі якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків.

Водночас контролюючі органи не позбавлені права звернутися до адміністративного суду з вимогою про визнання недійсним правочину, укладеного між останнім у ланцюгу постачань платником податку та його контрагентом, з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства та стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспорюваного правочину за такими угодами, як це встановлено частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України.

Крім того, необхідно враховувати, що умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.

Обов'язковість встановлення умислу поширюється лише на визнання недійсними правочинів, вчинених із метою, що суперечить інтересам держави та суспільства (частина третя статті 228 Цивільного кодексу України). Проте встановлення факту нереальності вчинення господарської операції не потребує з'ясування змісту умислу учасників такої операції. Відсутність реально вчиненої господарської операції та, як наслідок, юридична дефектність відповідних первинних документів не дозволяє формувати дані податкового обліку незалежно від спрямованості умислу платників податку - учасників відповідної операції.

Таким чином, посилання контролюючого органу на нікчемність правочину, укладеного між позивачем та його контрагентами є безпідставними.

Суд вважає за необхідне зазначити, що у разі якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема податкових накладних.

Подібне розмежування платників податків дозволяє індивідуалізувати юридичну відповідальність особи та забезпечити дотримання правопорядку в галузі оподаткування.

Така позиція висловлена, зокрема, в постанові Верховного Суду України від 31 січня 2011 року в справі №21-47а10, який зазначив, що чинне законодавство України не ставить у залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг) на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту . Таким чином, порушення податкової дисципліни контрагентом не є підставою для відмови у праві на податковий кредит.

Така правова позиція суду узгоджується також з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у рішенні Європейського Суду з прав людини від 22 січня 2009 року у справі БУЛВЕС АД проти Болгарії (заява №3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Суд звертає увагу на те, що збільшення суми грошового зобов'язання (шляхом прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення) порушує право позивача мирно володіти своїм майном, визначення якого міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20 березня 1952 року (далі - Протокол 1 до Конвенції), яка є частиною національного законодавства України згідно із статтею 9 Конституції України.

Зокрема, стаття 1 Протоколу 1 до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права .

Роз'яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського Суду з прав людини.

Зокрема, у рішенні в справі Щокін проти України (пункт 49) Європейський Суд з прав людини вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом. Так, у пунктах 50-51 згаданого рішення Європейського Суду з прав людини зазначено: Найпершою та найбільш важливою вимогою статті 1 Протоколу 1 до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном повинне бути законним: друге речення першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише на умовах, передбачених законом і другий параграф визначає, що Держава має право контролювати використання майна шляхом введення в дію законів . Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції. Це поняття (поняття закону ) вимагає, перш за все, щоб заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його доступності для осіб, яких він стосується, точності та передбачуваності в його застосуванні. Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.

Відповідно до частини другої статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а стаття 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

З огляду на викладене суд вважає, що в ході судового розгляду адміністративної справи позивач належними та допустимими доказами підтвердив, що при формуванні даних бухгалтерського та податкового обліку по взаємовідносинах з ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_4 діяв у відповідності до приписів податкового законодавства, і такі дані ґрунтуються на первинних документах, які підтверджують реальність руху його активів та фактичне здійснення господарських операцій.

Щодо правовідносин позивача із MY GROUP SERVICE sro суд зазначає наступне.

Згідно із даними бухгалтерського обліку по рахунку 945 Втрати від операційної курсової різниці (Дт 945 Кт 632) нараховано та віднесено до інших операційних витрат від'ємне значення курсових різниць по заборгованості з MY GROUP SERVICE sro в загальній сумі 1 172 402 грн., в тому числі за 2015 рік в сумі 84 347 грн., за 1 квартал 2016 року - 397 120 грн., за 3 квартал 2016 року - 531 534 грн., за 4 квартал 2016 року - 72 825 грн., за 1 квартал 2017 року - 31 602 грн., за 2 квартал 2017 року - 54 974 грн.

MY GROUP SERVICE sro є основним постачальником сільськогосподарської техніки та запасних частин. Протягом 2014 року

Протягом 2014 року ТзОВ ДТМ Агросервіс було придбано товарно-матеріальних цінностей на загальну суму 6 001 198 грн., розрахунки проведено на суму 5 794 744 грн, протягом 2015 року придбано на суму 25 281 148 грн., розрахунки проведено на суму 25 430 375 грн, протягом 2016 року придбано на суму 47 079 830 грн., розрахунки проведено на суму 45 635 369 грн, протягом півріччя 2017 року придбано на суму 617 366 грн., розрахунки проведено на суму 324 795 грн. З вищенаведеного спостерігається ріст заборгованості перед іноземним постачальником, який станом на 30 червня 2017 року становить 1 827 276 грн.

Водночас, як вбачається з досліджених в судовому засіданні документів, засновниками MY GROUP SERVICE sro (Чехія) є ОСОБА_5 та ОСОБА_6, які крім того є працівниками ТзОВ ДТМ Агросервіс . ОСОБА_5 був засновником товариства та працює на посаді комерційного директора. ОСОБА_6 працює на посаді менеджера товариства.

Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про операції в іноземних валютах та відображення показників статей фінансової звітності господарських одиниць за межами України в грошовій одиниці України визначає Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 21 Вплив змін валютних курсів (далі - Положення (стандарт) 21), затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 10 серпня 2000 року за №193.

Курсова різниця - різниця між оцінками однакової кількості одиниць іноземної валюти при різних валютних курсах (пункт 4 Положення (стандарт) 21).

Пунктом 8 Положення (стандарт) 21 встановлено, що визначення курсових різниць за монетарними статтями в іноземній валюті проводиться на дату балансу, а також на дату здійснення господарської операції в її межах або за всією статтею (відповідно до облікової політики). Для визначення курсових різниць на дату балансу застосовується валютний курс на кінець дня дати балансу. При визначенні курсових різниць на дату здійснення господарської операції застосовується валютний курс на початок дня дати здійснення операції. Підприємство може здійснити перерахунок залишків на кінець дня за монетарними статтями в іноземній валюті, за якими протягом дня здійснювались господарські операції із застосуванням валютного курсу, встановленого на кінець цього дня. Курсові різниці від перерахунку грошових коштів в іноземній валюті та інших монетарних статей про операційну діяльність відображаються у складі інших операційних доходів (витрат).

З урахуванням вищевикладеного та враховуючи причетність зазначених осіб до обох суб'єктів господарської діяльності, суд дійшов висновку, що нарощення заборгованості перед нерезидентом є штучним, а віднесення до витрат від'ємного значення курсових різниць безпідставним.

Разом з тим, суд зазначає, що аналіз вищенаведеного свідчить, що господарські операції мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків, у зв'язку з чим недоведеність фактичного здійснення господарської операції (нездійснення операції) позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди, а покупця - права на формування цієї податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв'язку з цим юридично дефектних первинних документів, та незважаючи на наявність у платника податку доказів сплати продавцеві вартості товарів/послуг, якщо рух коштів не забезпечений зв'язком з господарською діяльністю учасників цих операцій. При цьому, відсутність ділової мети також є підставою для відмови у наданні податкової вигоди.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним судом України у постанові від 06 грудня 2016 року №21-1440а16, яка в силу статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, усі рішення та дії суб'єкта владних повноважень мають підзаконний характер, тобто повинні бути прийняті (вчинені) на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені законом.

Відповідно до частини першої, другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Судом також приймається до уваги, що відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з наданих суду статтею 162 Кодексу адміністративного судочинства України повноважень, адміністративний позов підлягає до задоволення частково шляхом прийняття постанови про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 14 листопада 2017 року за №0011141401 на суму 115 777 грн., в задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

Відповідно до частини третьої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог.

Керуючись частиною третьою статті 160, статтею 163 Кодексу адміністративного судочинства України та на підставі Податкового кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Волинській області від 14 листопада 2017 року за №0011141401 на суму 115 777 грн.

В задоволенні решти позовних відмовити.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ДТМ Агросервіс (45200, Волинська область, Ківерцівський район, місто Ківерці, вулиця Київська, будинок 65А, ідентифікаційний код юридичної особи 38652318) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Волинській області (43010, Волинська область, місто Луцьк, Київський майдан, будинок 4, ідентифікаційний код юридичної особи 39400859) 1 736,65 грн. (одна тисяча сімсот тридцять шість гривень 65 копійок) понесених витрат по сплаті судового збору.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя А.Я. Ксензюк

Постанова в повному обсязі складена 18 грудня 2017 року.