Постанова

від 13.12.2017 по справі 821/1421/17

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2017 р.м. ХерсонСправа № 821/1421/17 Херсонський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Кузьменко Н.А.,

при секретарі - Рябчич А.М.

за участю:

представників позивача - ОСОБА_1, ОСОБА_2

представників відповідача - ОСОБА_3, ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Ізобіліє Груп" до Головного управління Державної фіскальної служби у Херсонській області про скасування податкового повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 27.06.2017 р. про визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 1303162,50 грн, -

встановив:

22 вересня 2017 року до Херсонського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю "Ізобіліє Груп" (далі - позивач, ТОВ Ізобіліє Груп ) до Головного управління Державної фіскальної служби у Херсонській області (далі - відповідач, ГУ ДФС у Херсонській області) з позовними вимогами про скасування податкового повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 27.06.2017 р. про визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 1303162,50 грн.

Обґрунтовуючи свою правову позицію позивач зазначив, що 16 травня 2017 року посадовими особами відповідача проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ Ізобіліє Груп , за результатами якої складено акт перевірки №110/21-22-14-04/39636570. Висновки акту перевірки стали підставою для винесення 27 червня 2017 року податкового повідомлення-рішення № НОМЕР_1 на суму 1303162,50 грн. Позивач вважає, що висновки акту перевірки не відповідають фактичним обставинам справи, а перевірені контрагенти не підпадали під перелік суб'єктів господарювання право на перевірку яких надано ухвалою слідчого судді Херсонського міського суду Херсонської області Радченко Г.А. Товариство наголошує, що ним дотримано вимоги податкового законодавства під час господарських операцій з контрагентами, а тому спірне податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримували, посилаючись на обставини викладені в адміністративному позові.

Відповідач 17 жовтня 2017 року подав до суду письмові заперечення, в яких позовні вимоги не визнає з таких підстав. Контрагенти позивача ПП Ніфар та ТОВ Комерційна фірма Контур документували продаж товарів відмінних від придбаних товарів, а саме: придбавались харчові продукти, а продавались господарчі та будівельні матеріали. З посиланням на акт перевірки мотивує помилковість вимог позивача.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував, посилаючись на матеріали перевірки та на письмові заперечення.

Розглянувши надані сторонами документи, заслухавши представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду спору по суті, проаналізувавши норми законодавства які регулюють спірні відносини та їх застосування сторонами, судом встановлено.

ТОВ "Ізобіліє Груп" зареєстроване Виконавчим комітетом Каховської міської ради №10701020000057020 від 12.02.2015 року, як платник податків перебуває на податковому обліку в Новокаховській ОДПІ та є платником податку на додану вартість.

В період з 26.04.2017 р. по 04.05.2017 р. посадовими особами відповідача на підставі ст.20, пп.78.1.11 пт.78.1 ст.78 ПК України та згідно наказу ГУ ДФС у Херсонській області №322 від 26.04.2017 року, в зв'язку з отриманням ухвали від 19.04.2017 року слідчого судді Херсонського міського суду Херсонської області Радченко Г.А., в рамках кримінального провадження, внесеного до ЄРДР 27.07.2016 року №22016230000000032, проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ Ізобіліє Груп за період 2014-2017 роки з питань … встановлення фактів наявності або відсутності господарських відносин між ТОВ Ізобіліє Груп … та іншими СГД, за результатами якої складено акт від 16.05.2017 р. № 110/21-22-14-04/39636570.

У висновках акту зазначено, що перевіркою встановлено порушення п. 44.1, п.44.6 ст.44, п.185.1 ст.185, п.1887.1 ст.187 ПК України в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся на загальну суму 1042530,00 грн.

На підставі акту перевірки ГУ ДФС у Херсонській області винесено податкове повідомлення-рішення від 27.06.2017 р. № НОМЕР_1, яким позивачу збільшено грошові зобов'язання з податку на додану вартість на 1303162,50 грн., з яких за основним платежем на 1042530,33 грн., за штрафними санкціями на 260632,50 грн.

Відповідно до акту перевірки відповідачем встановлено, що позивач податкові зобов'язання з податку на додану вартість за грудень 2015 року - травень 2016 року року сформував за наслідками господарських відносин щодо реалізації м'ясних товарів в асортименті, молоковмісних товарів, ковбаси в асортименті, різних їстівних добавок тощо на адресу ТОВ Комерційна компанія Контур (код ЄДРПОУ 39761042) та ПП Ніфар (код ЄДРПОУ 32279468), з якими здійснювалося лише документальне оформлення на реалізацію товарів та які завдяки цьому отримали право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

Відповідач вважає, що під час перевірки встановлено невідповідність задекларованих позивачем у податковому обліку наслідків господарських операцій з зазначеними вище контрагентами фактичним обставинам. Позивач декларував взаємовідносини з цими покупцями з метою штучного формування у них податкового кредиту, без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочинами.

Також відповідач вказує на відсутність декларування позивачем господарських операцій з ТОВ ЕКОНСФЕРА в сумі 629016,07 грн.

Позивач заперечує проти позиції податкового органу та вказує, що, в разі порушення податкового законодавства його контрагентами, негативні наслідки повинні застосовуватись саме до контрагентів, а не до добросовісного платника податків.

При вирішенні спору по суті, суд виходить із наступного.

Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (ч.2 ст.5 КАС України).

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю (п.185.1 ст.185 ПК України).

Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку (п.187.1 ст.187 ПК України).

Суд не встановив в даних статтях норм щодо надання податковому органу права вдруге нараховувати платнику податків податок на додану вартість, який він вже й так відобразив у податковій звітності при продажу товарів або постачанні робіт, послуг. Сторони доказів протилежного суду не надали.

Для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (п.44.1 ст.44 ПК України).

У разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення (п.44.6 ст.44 ПК України).

Податковий орган вказує на відсутність у позивача первинних документів стосовно правовідносин с суб'єктами господарювання за 2014-2017 роки, чим нібито порушено п.44.6 ст.44 ПК України.

Відповідач знав про вилучення слідчим управлінням СБУ в Херсонській області первинних документів у ТОВ Ізобіліє Груп , оскільки 15 травня 2017 року листом Про надання матеріалів №2340/9/21-22-14-04-1 на ім'я начальника слідчого відділу УСБУ в Херсонській області просив надати первинну документацію стосовно продажу товарів ТОВ Ізобіліє Груп в період 204-2017 років.

База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів) (п.188.1 ст.188 ПК України).

Згідно положень статті 201 Податкового кодексу України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.

У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України); ї) номер та дата митної декларації, за якою було здійснено митне оформлення товару, ввезеного на митну територію України.

Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує, державну податкову і митну політику.

Податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що для включення ТОВ "Ізобіліє Груп" до складу податкових зобов'язань відповідних сум податку на додану вартість достатніми підставами мають бути: продаж, постачання ним товарів (робіт, послуг); нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким продажем (постачанням), належним чином оформлена первинна бухгалтерська документація.

Податкове законодавство не ставить правовий інститут податкове зобов'язання у залежність від подальших дій контрагента-покупця, в разі порушення останнім податкового законодавства податковий орган вправі застосувати до нього відповідні санкції.

При цьому, вся первинна документація повинна відповідати Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні .

Преамбула до Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні передбачає, що цей ОСОБА_5 визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що господарська операція - це дія або подія, що викликає зміни у структурі активів і зобов'язань, власному капіталі підприємства. Юридичний аспект вчинених господарських дій або подій не входять до складу поняття "господарська операція" (бухгалтерський чи економічний ефект).

ОСОБА_5 поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством (ч.1 ст.2 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні ).

Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку (ч. 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").

Згідно з вимогами ст. 4 цього Закону одним із принципів бухгалтерського обліку є превалювання суті над формою, тобто операції обліковуються відповідно до їх суті, а не лише з урахуванням юридичної форми.

Будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

На підтвердження реальності продажу товарів контрагентам-покупцям позивач надав відповідні первинні документи.

10 лютого 2016 року між ТОВ Ізобіліє Груп (постачальник) та ТОВ КОМЕРЦІЙНА КОМПАНІЯ КОНТУР (покупець) укладено договір поставки №7. Відповідно до умов договору право власності на товар переходить до покупця з моменту підписання уповноваженими представниками сторін накладної (товарної, товарно-транспортної або видаткової), яка підтверджує момент передачі товару і є невід'ємною частиною даного договору (п.1.2. договору). Постачання товару покупцеві здійснюється на підставі заявки, що надійшла в письмовій або усній формі протягом 2-х календарних днів після подачі заявки засобами та за рахунок постачальника або самовивезенням зі складу постачальника (п.2.1. договору). Оплата товару здійснюється покупцем по факту або з відстроченням платежу впродовж 15 календарних днів з моменту передачі товару, шляхом перерахування на розрахунковий рахунок постачальника (п.4.3. договору). Підпис уповноваженої особи покупця в накладній свідчить про те, що товар прийнятий без зауважень до упаковки, кількості та якості (п.5.2. договору).

На виконання умов договору ТОВ Ізобіліє Груп поставило на адресу ТОВ КОМЕРЦІЙНА КОМПАНІЯ КОНТУР товари відповідно до видаткових накладних №№ РН-0000159 від 20 травня 2016 року на суму 174489,36 грн, в тому числі ПДВ 29081,56 грн; РН-0000155 від 18 травня 2016 року на суму 134642,28 грн, в тому числі ПДВ 22440,38 грн; РН-0000154 від 18 травня 2016 року на суму 18260,64 грн, в тому числі ПДВ 3043,44 грн; РН-0000153 від 17 травня 2016 року на суму 78005,02 грн, в тому числі ПДВ 13000,84 грн; РН-0000149 від 16 травня 2016 року на суму 225429,25 грн, в тому числі ПДВ 37571,54 грн; РН-0000144 від 12 травня 2016 року на суму 110856,73 грн, в тому числі ПДВ 18476,12 грн; РН-0000142 від 11 травня 2016 року на суму 94932,00 грн, в тому числі ПДВ 15822,00 грн; РН-0000141 від 10 травня 2016 року на суму 78617,20 грн, в тому числі ПДВ 13102,87 грн; РН-0000136 від 06 травня 2016 року на суму 37574,89 грн, в тому числі ПДВ 6262,48 грн; РН-0000128 від 29 квітня 2016 року на суму 505975,28 грн, в тому числі ПДВ 84329,21 грн; РН-0000123 від 26 квітня 2016 року на суму 157086,58 грн, в тому числі ПДВ 26181,10 грн; РН-0000120 від 25 квітня 2016 року на суму 36469,55 грн, в тому числі ПДВ 6078,26 грн; РН-0000115 від 21 квітня 2016 року на суму 56771,10 грн, в тому числі ПДВ 9461,85 грн; РН-0000113 від 19 квітня 2016 року на суму 117508,79 грн, в тому числі ПДВ 19584,80 грн; РН-0000110 від 18 квітня 2016 року на суму 171168,62 грн, в тому числі ПДВ 28528,10 грн; РН-0000091 від 13 квітня 2016 року на суму 147033,32 грн, в тому числі ПДВ 24505,55 грн; РН-0000089 від 12 квітня 2016 року на суму 268167,00 грн, в тому числі ПДВ 44694,50 грн; РН-0000083 від 06 квітня 2016 року на суму 177657,96 грн, в тому числі ПДВ 29609,66 грн; РН-0000078 від 05 квітня 2016 року на суму 58829,24 грн, в тому числі ПДВ 9804,87 грн; РН-0000073 від 31 березня 2016 року на суму 382494,38 грн, в тому числі ПДВ 63749,06 грн; РН-0000067 від 28 березня 2016 року на суму 437474,32 грн, в тому числі ПДВ 72912,39 грн; РН-0000066 від 25 березня 2016 року на суму 275997,92 грн, в тому числі ПДВ 45999,65 грн; РН-0000063 від 18 березня 2016 року на суму 169790,57 грн, в тому числі ПДВ 28298,43 грн; РН-0000062 від 17 березня 2016 року на суму 32354,69 грн, в тому числі ПДВ 5392,45 грн; РН-0000061 від 17 березня 2016 року на суму 88480,70 грн, в тому числі ПДВ 1474678 грн; РН-0000060 від 16 березня 2016 року на суму 180002,03 грн, в тому числі ПДВ 3000,34 грн; РН-0000059 від 16 березня 2016 року на суму 44639,88 грн, в тому числі ПДВ 7439,98 грн; РН-0000058 від 14 березня 2016 року на суму 50878,99 грн, в тому числі ПДВ 8479,83 грн; РН-0000056 від 10 березня 2016 року на суму 57579,70 грн, в тому числі ПДВ 9596,62 грн; РН-0000055 від 10 березня 2016 року на суму 54608,76 грн, в тому числі ПДВ 9101,46 грн; РН-0000054 від 9 березня 2016 року на суму 230991,94 грн, в тому числі ПДВ 38498,66 грн; РН-0000051 від 4 березня 2016 року на суму 151357,62 грн, в тому числі ПДВ 25226,27 грн; РН-0000049 від 3 березня 2016 року на суму 72889,84 грн, в тому числі ПДВ 12148,31грн; РН-0000046 від 29 лютого 2016 року на 42990,59 грн, в тому числі ПДВ 7165,10 грн; РН-0000043 від 26 лютого 2016 року на суму 81669,42 грн, в тому числі ПДВ 13611,57 грн; РН-0000038 від 26 лютого 2016 року на суму 220267,13 грн, в тому числі ПДВ 36711,19 грн.

Сплата за поставлений товар сторонами не заперечується, та визнається податковим органом, оскільки в акті перевірки наведено витяг з рахунку №26005013040213 всього на суму 5223943,29 грн, з яких ПДВ 870657,21 грн.

20 січня 2017 року між ТОВ Ізобіліє Груп (постачальник) та малим приватним підприємством Ніфар (покупець) укладено договір постачання №1/2017. Відповідно до умов договору право власності на товар переходить до покупця з моменту підписання уповноваженими представниками сторін накладної (товарної, товарно-транспортної або видаткової), яка підтверджує момент передачі товару і є невід'ємною частиною даного договору (п.1.2. договору). Постачання товару покупцеві здійснюється на підставі заявки, що надійшла в письмовій або усній формі протягом 2-х календарних днів після подачі заявки засобами та за рахунок постачальника або самовивезенням зі складу постачальника (п.2.1. договору). Оплата товару здійснюється покупцем по факту або з відстроченням платежу впродовж 15 календарних днів з моменту передачі товару, шляхом перерахування на розрахунковий рахунок постачальника (п.4.3. договору). Підпис уповноваженої особи покупця в накладній свідчить про те, що товар прийнятий без зауважень до упаковки, кількості та якості (п.5.2. договору).

На виконання умов договору ТОВ Ізобіліє Груп поставило на адресу МПП Ніфар товари відповідно до видаткової накладної №РН-0000001 від 20 січня 2017 року на суму 400000,00 грн, з них ПДВ 66666,67 грн.

Сплата за поставлений товар сторонами не заперечується, та визнається податковим органом, оскільки в акті перевірки наведено витяг з рахунку №26005013040213 всього на суму 400000 грн, з яких ПДВ 66666,67 грн.

Податковий орган не вважає господарські операції між позивачем та МПП Ніфар за січень 2017 року реальними з тих підстав, що останній з 01.12.2015 року по 31.03.2017 року документує придбання товару, відмінного від реалізованого на адресу інших покупців, а саме: мастила, термоголовки, піддони, кабелі та інше, а купує у ТОВ Ізобіліє Груп сардельки, ковбаси, тушки курині. Яким чином господарські операції контрагента-покупця за 2015,2016 роки стосуються операції з позивачем за один день січня місяця 2017 року представник відповідача суду не пояснив.

Постачальник виписав покупцю податкову накладну на повну суму господарських операцій, яка належним чином зареєстрована в Єдиному реєстр податкових накладних, що не заперечується сторонами.

В акті перевірки не спростовується факт того, що суми податку на додану вартість були внесені позивачем до реєстру виданих податкових накладних щодо вказаного контрагента, включені до складу податкового зобов'язань відповідного податкового періоду, відображені у реєстрах виданих податкових накладних, та відповідають даним податкової декларації з податку на додану вартість. А, отже, позивачем до податкових зобов'язань були віднесені лише господарські операції, які підтверджені податковими накладними та первинними документами.

Постачальник не має правових важелів для контролю за покупцем, особливо це стосується контролю за тим, які товари, роботи та послуги останній продає або постачає до або після завершення між сторонами господарських операцій.

Податковий орган вказує, що контрагент-покупець ухилився від відображення в податковому обліку сум ПДВ в розмірі 158801,23 грн, які відповідач приписує здійсненим з позивачем господарським операціям. Однак податковий орган не вчинив жодних дій спрямованих на донарахування ТОВ КОМЕРЦІЙНА КОМПАНІЯ КОНТУР податкових зобов'язань з ПДВ, натомість він вдруге нарахував суму ПДВ в розмірі 870657,21 грн до сплати ТОВ Ізобіліє Груп , яке вже відобразило ці ж суми в податковій звітності.

Ідентична ситуація створена податковим органом для позивача стосовно господарської операції з МПП Ніфар , оскільки податковий орган вдруге нарахував позивачу суму ПДВ в розмірі 66666,67 грн, яку позивач вже відображував у податковій звітності.

02 лютого 2017 року між ТОВ Ізобіліє Груп (постачальник) та ТОВ САЙБЕЛЬ ФІНАНС (покупець) укладено договір постачання №5/2017. Відповідно до умов договору право власності на товар переходить до покупця з моменту підписання уповноваженими представниками сторін накладної (товарної, товарно-транспортної або видаткової), яка підтверджує момент передачі товару і є невід'ємною частиною даного договору (п.1.2. договору). Постачання товару покупцеві здійснюється на підставі заявки, що надійшла в письмовій або усній формі протягом 2-х календарних днів після подачі заявки засобами та за рахунок постачальника або самовивезенням зі складу постачальника (п.2.1. договору). Оплата товару здійснюється покупцем по факту або з відстроченням платежу впродовж 15 календарних днів з моменту передачі товару, шляхом перерахування на розрахунковий рахунок постачальника (п.4.3. договору). Підпис уповноваженої особи покупця в накладній свідчить про те, що товар прийнятий без зауважень до упаковки, кількості та якості (п.5.2. договору).

На виконання умов договору ТОВ Ізобіліє Груп поставило на адресу ТОВ САЙБЕЛЬ ФІНАНС товари відповідно до видаткових накладних №№РН-0000025 від 13 лютого 2017 року на суму 84650,04 грн, з них ПДВ 14108,34 грн; РН-0000024 від 10 лютого 2017 року на суму 170540,62 грн, з них ПДВ 28423,44 грн; РН-0000023 від 07 лютого 2017 року на суму 84650,04 грн, з них ПДВ 14108,34 грн; РН-0000022 від 06 лютого 2017 року на суму 124029,44 грн, з них ПДВ 20671,57 грн; РН-0000021 від 04 лютого 2017 року на суму 97315,20 грн, з них ПДВ 16219,20 грн.

06 лютого 2017 року між ТОВ Ізобіліє Груп (постачальник) та ТОВ САЙБЕЛЬ ФІНАНС (покупець) укладено договір постачання №7/2017. Відповідно до умов договору право власності на товар переходить до покупця з моменту підписання уповноваженими представниками сторін накладної (товарної, товарно-транспортної або видаткової), яка підтверджує момент передачі товару і є невід'ємною частиною даного договору (п.1.2. договору). Постачання товару покупцеві здійснюється на підставі заявки, що надійшла в письмовій або усній формі протягом 2-х календарних днів після подачі заявки засобами та за рахунок постачальника або самовивезенням зі складу постачальника (п.2.1. договору). Оплата товару здійснюється покупцем по факту або з відстроченням платежу впродовж 15 календарних днів з моменту передачі товару, шляхом перерахування на розрахунковий рахунок постачальника (п.4.3. договору). Підпис уповноваженої особи покупця в накладній свідчить про те, що товар прийнятий без зауважень до упаковки, кількості та якості (п.5.2. договору).

На виконання умов договору ТОВ Ізобіліє Груп поставило на адресу ТОВ САЙБЕЛЬ ФІНАНС товари відповідно до видаткових накладних №№РН-0000038 від 23 лютого 2017 року на суму 139307,22 грн, з них ПДВ 23217,87 грн; РН-0000037 від 22 лютого 2017 року на суму 108074,38 грн, з них ПДВ 18012,40 грн; РН-0000035 від 21 лютого 2017 року на суму 248542,08 грн, з них ПДВ 41423,68 грн; РН-0000034 від 20 лютого 2017 року на суму 56741,80 грн, з них ПДВ 9456,97 грн; РН-0000032 від 17 лютого 2017 року на суму 190613,86 грн, з них ПДВ 31768,98 грн; РН-0000029 від 15 лютого 2017 року на суму 114720,66 грн, з них ПДВ 19120,11 грн.

Відповідно до виписки по рахунку №26005013040213, відкритому в АТ СБЕРБАНК РОСІЇ (рахунок позивача) 22 лютого 2017 року від ТОВ САЙБЕЛЬ ФІНАНС надійшли грошові кошти в розмірі 370000,00 грн, з них ПДВ 61666,67 грн - сплата за продукти харчування згідно з договором №7/2017 від 06.02.2017 року; 27 лютого 2017 року від ТОВ САЙБЕЛЬ ФІНАНС надійшли грошові кошти в розмірі 188000,00 грн, з них ПДВ 31333,33 грн - сплата за продукти харчування згідно з договором №7/2017 від 06.02.2017 року; 28 лютого 2017 року від ТОВ САЙБЕЛЬ ФІНАНС надійшли грошові кошти в розмірі 300000,00 грн, з них ПДВ 50000,00 грн - сплата за продукти харчування згідно з договором №7/2017 від 06.02.2017 року.

10 лютого 2017 року між ТОВ САЙБЕЛЬ ФІНАНС (первісний боржник), ТОВ ЕКОНСФЕРА (новий боржник) та ТОВ Ізобіліє Груп (кредитор) укладено договір про переведення боргу №5/2017. Цим договором регулюються відносини, пов'язані із заміною сторони (первісного боржника) у зобов'язанні, що виникає з Договору поставки №5/2017 від 02 лютого 2017 року, укладеного між первісним боржником та кредитором (п.1 договору). Первісний боржник переводить на нового боржника борг (грошове зобов'язання) у розмірі 611932,00 грн, що виник на підставі п.4.3. Основного договору, а новий боржник погоджується виконати зазначене грошове зобов'язання.

Відповідно до виписки по рахунку №26005013040213, відкритому в АТ СБЕРБАНК РОСІЇ (рахунок позивача) 21 лютого 2017 року від ТОВ ЕКОНСФЕРА надійшли грошові кошти в розмірі 93236,00 грн, з них ПДВ 15539,33 грн - сплата за м'ясну продукцію згідно з договором №5/2017 від 02.02.2017 року; 21 лютого 2017 року від ТОВ ЕКОНСФЕРА надійшли грошові кошти в розмірі 118696,00 грн, з них ПДВ 19782,67 грн - сплата за продукти харчування згідно з договором №5/2017 від 02.02.2017 року; 15 лютого 2017 року від ТОВ ЕКОНСФЕРА надійшли грошові кошти в розмірі 200000,00 грн, з них ПДВ 33333,33 грн - сплата за продукти харчування згідно з договором №5/2017 від 02.02.2017 року; 13 лютого 2017 року від ТОВ ЕКОНСФЕРА надійшли грошові кошти в розмірі 200000,00 грн, з них ПДВ 33333,33 грн - сплата за продукти харчування згідно з договором №5/2017 від 02.02.2017 року.

Податковий орган не досліджував питання переведення боргу, як наслідок перевіряючі особи вирішили, що між ТОВ Ізобіліє Груп та ТОВ ЕКОНСФЕРА укладались договори поставки товарів, які позивач не відобразив у податковому обліку.

В даному конкретному випадку відповідач вчинив дії, які створили для позивача правову ситуацію, у вигляді подвійного оподаткування податком на додану вартість, тобто позивачу, за позицією податкового органу слід сплатити ПДВ в подвійному розмірі офіційно визначеної в ПК України ставки.

Суд вважає таку позицію відповідача безпідставною, протиправною та немотивованою.

Контролюючим органом не надано до суду належних доказів щодо безтоварності господарських операцій за участю позивача, що інформація, яку містять документи, надані позивачем до суду на обґрунтування своїх вимог, не відповідає дійсності, що позивач діяв без належної обачності й обережності, що він отримував податкову вигоду з порушенням приписів податкового законодавства і йому мало бути відомо про порушення, які допускали його контрагенти та, що без участі покупця податкова вигода не могла бути одержана.

Суд зазначає, що повторне нарахування податкового зобов'язання з ПДВ платнику податків, який вже нарахував ці ж податкові зобов'язання, а тим більше вже відобразив ці ж податкові зобов'язанні в податковій звітності, при цьому з посиланням на статті ПК України, які не дають відповідачу такого права, є прямим порушенням податкового законодавства.

За приписами пп. 16.1.2-16.1.4 п.16.1 ст.16 ПК України платник податків зобов'язаний вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів; подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів; сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи. Таким чином, ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

На думку суду, при здійсненні господарської операції з боку позивача обов'язковому контролю підлягають наявність у постачальника дозвільної документації на складання податкової накладної, відповідність реквізитів податкової накладної фактичним даним на момент вчинення правочину та фактична наявність товару або здійснення роботи чи послуги, отримання (надання) яких документуються сторонами господарської операції.

Неможливість здійснення податковим органом перевірок покупців позивача або не визнання податковим органом господарських операцій, з непідтверджених належними доказами причин, не є достатньою підставою для визнання недійсними юридично значимих дій названих підприємств з іншими суб'єктами господарювання з моменту їх державної реєстрації і до моменту виключення з державного реєстру, а також не позбавляє правового значення виданих за такими господарськими операціями податкових накладних.

Відповідно до ч.1 ст.18 Закону України від 15.05.2003 р. № 755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Оскільки у позивача наявні належним чином оформлені податкові накладні, йому сплачено постачальниками у повному обсязі податок на додану вартість у складі вартості поставлених товарів, належним чином оформлені та здані до податкового органу податкові декларації, тобто позивачем виконані всі вимоги податкового законодавства щодо формування податкового зобов'язання, то, відповідно, він не повинен вдруге сплачувати ПДВ.

Позиція податкового органу про донарахування податку на додану вартість мала б сенс у відношенні контрагентів-покупців, в разі порушення ними податкового законодавства щодо формування податкового кредиту.

Окремо слід зазначити, що стаття 215 ЦК України розрізняє нікчемні та оспорювані правочини.

Так, згідно цієї статті ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Тобто, нікчемним визнається правочин, якщо його недійсність прямо встановлена законом.

Оскільки недійсність таких правочинів визначена безпосередньо у правовій нормі, то вони вважаються недійсними з моменту їхнього укладання, незалежно від пред'явлення позову та рішення суду. Тобто, в цьому випадку визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Іншим видом недійсних правочинів є оспорювані правочини, відмінність яких від нікчемних полягає в тому, що оспорювані правочини припускаються дійсними, проте їх дійсність може бути оспорена стороною правочину або іншою зацікавленою особою.

Відповідно до ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

З цією нормою ЦК України узгоджуються і положення ч.1 ст.207 Господарського кодексу України, за якою господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Наведені норми Цивільного та Господарського кодексів України вказують на оспорюваність правочину, укладеного з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави.

Отже, викладені в акті перевірки висновки податкової про нереальність вчинених позивачем правочинів є передчасними та безпідставними, оскільки відповідні судові рішення щодо цих правочинів відсутні.

Крім того, слід зазначити, що умовою для визнання правочину таким, що суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.

Відповідач не надав суду і не посилався на наявність таких доказів, які б підтвердили наявність умислу посадових осіб позивача на укладення таких правочинів.

При цьому слід наголосити, що в умовах дії такого принципу адміністративного судочинства, як офіційне з'ясування усіх обставин справи, суди не повинні обмежуватися заявленими сторонами доводами та поданими ними доказами, а мають здійснювати активну роль у встановленні об'єктивної істини, вживаючи усіх можливих заходів для перевірки та встановлення усіх фактичних даних зі спору та сприяючи сторонам у поданні та витребуванні необхідних для цього доказів.

Враховуючи передбачений Конституцією України принцип індивідуальності юридичної відповідальності, суд зазначає, що платник податків, який придбав товар (послугу) в особи, що порушує вимоги податкового законодавства, не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію та не знав про певні порушення правил ведення господарської діяльності та оподаткування своїм контрагентом. Такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а мусять ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Варто також зазначити, що поняття добросовісний платник , яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань. А відтак платник не може зазнавати негативних наслідків (зокрема, у вигляді позбавлення його права на формування податкового зобов'язання) внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Однак, у разі якщо податковий орган доведе узгодженість дій між платником та його контрагентом, які свідчать про здійснення операцій без наміру створити відповідні цим операціям правові наслідки з метою отримати чи створити іншій особі податкову вигоду, або що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускав його контрагент, або що діяльність платника податку спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов'язань, то право платника на податковий кредит не можна вважати законним, а податкове зобов'язання сформоване за такими операціями не повинно мати вплив на податкову звітність.

Така правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 01 квітня 2015 року в справі К/800/55113/1 та в подальшому неодноразово підтримана.

Проте таких доказів податковий орган суду не надав, а матеріали якими обґрунтовано визначення позивачу грошових зобов'язань не відповідають ознакам належності та безспірності в розумінні КАС України, оскільки побудовані на заздалегідь встановленій доказовій силі матеріалів акту перевірки №2994/23-5/33725978, через призму яких досліджено первинні документи сторін в господарській операції.

Окремо суд звертає увагу, що сторони не заперечують наявність належним чином складених податкових накладних та інших податкових документів по господарським операціям з контрагентами.

Позивач, як під час перевірки так і під час розгляду справи, надав підтверджувальні документи щодо фактичного здійснення господарських операцій з наведеними платниками податків.

Поряд з цим суд акцентує увагу і на тому, що сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце, та якщо ці дії спрямовані на отримання доходу.

Мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності кореспондує з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) під час здійснення господарської діяльності. Оскільки господарська діяльність складається із сукупності господарських операцій платника податку (які є формою здійснення господарської діяльності), то розумна економічна причина має бути наявною в кожній господарській операції. Лише в такому разі та чи інша операція може вважатися вчиненою в межах господарської діяльності платника податків. І лише за таких умов платник податків має право на врахування у податковому обліку наслідків відповідних господарських операцій. Таким чином, лише господарські операції, здійснені за наявності розумних економічних причин (ділової мети) є такими, що вчинені в межах господарської діяльності. Суд не встановив порушення даного принципу в досліджених правовідносинах, а відповідач належними доказами не підтвердив протилежне.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про не підтвердження в судовому процесі доводів відповідача про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентом були безтоварними та спрямованими на формування необґрунтованої податкової вигоди.

В судовому засіданні представник відповідача зазначила, що єдиною підставою для визначення ТОВ Ізобіліє Груп грошових зобов'язань з податку на додану вартість є невизнання податковим органом реальності здійснених підприємством та його контрагентами господарських операцій, а також відсутність первинних документів стосовно господарських операцій з ТОВ ЕКОНСФЕРА та відсутність сплати ПДВ за цими операціями.

Надані сторонами документи та матеріали на правильність висновків суду не впливають.

Оцінюючи наявні докази, суд дотримується позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі Федорченко та Лозенко проти України , відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення поза розумним сумнівом .

Так, наведені відповідачем аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та контрагентами, факт яких підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень статті 70 КАС України.

Окремо суд звертає увагу, що відповідно до частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції Суд визначив, що …адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління. .

Суд бере до уваги, що в контексті податкових спорів Європейський суд з прав людини в своєму рішенні Булвес" АД проти Болгарії (заява N 3991/03 п.п.57,69,79) зазначає оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою - членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику також в п.69 даного рішення суд відмічає компанія-заявник не мала абсолютно ніяких повноважень відслідковувати, контролювати і забезпечувати виконання постачальником його обов'язків із складення та подання декларації з ПДВ, а також обов'язку зі сплати ПДВ. Отже, Суд вважає, що незважаючи на повне виконання своїх зобов'язань, компанія-заявник була поставлена у несприятливі умови, так як було незрозуміло чи може вона віднести до податкового кредиту суму ПДВ, сплачену постачальнику у складі придбаних товарів, оскільки визнання чи невизнання права на податковий кредит також залежало від висновків податкових органів, чи своєчасно виконав свої зобов'язання з подання звітності з ПДВ постачальник. і нарешті в п.79 суд констатує, що Враховуючи своєчасне і повне виконання компанією-заявником своїх обов'язків із декларування ПДВ, неможливості з її сторони забезпечити дотримання постачальником його обов'язків щодо декларування ПДВ і той факт, що не було ніякого шахрайства стосовно системи оподаткування, про яке компанія-заявник знала чи могла знати, Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності. Таким чином, мало місце порушення статті 1 Протоколу N 1 .

Суд звертає увагу відповідача, що відповідальність особи має індивідуальний характер, а рішення суб'єкта владних повноважень повинні бути належним чином мотивовані та відповідати нормам законодавства.

В адміністративному судочинстві діє принцип офіційності, який полягає в активній позиції суду щодо з'ясування всіх обставин у справі (ч.4,5 ст.11, ч.2 ст. 69, ч.5 ст.71 КАС України). Обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він як відповідач заперечує адміністративний позов (ч.2 ст. 71 КАС України).

Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. У разі невиконання цього обов'язку суд витребовує названі документи та матеріали", а якщо такі приписи відповідач без поважних причин не виконує, то "суд вирішує справу на основі наявних доказів" (ч. 4,6 ст. 71 КАС України).

Відповідно до ст. 86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відповідачем не надано суду доказів протиправності дій позивача, як і не доведено правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, а доводи викладені в запереченнях на адміністративний позов спростовуються наявними в справі матеріалами.

Позивач належними доказами підтвердив правомірність своїх вимог, а наявні в матеріалах справи докази дають суду підстави для висновку про повну неправомірність дій відповідача.

Наведене позбавляє спірне податкове повідомлення-рішення ознак обґрунтованості та правомірності, як наслідок останнє підлягає скасуванню.

На підставі вимог частини 3 статті 160 КАС України, в судовому засіданні 13 грудня 2017 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Судові витрати розподілити відповідно до приписів ст. 94 КАС України.

Керуючись ст.ст. 7, 8, 9, 14, 71, 86, 94, 158 - 163 КАС України, суд, -

постановив:

Адміністративний позов - задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Херсонській області № НОМЕР_1 від 27.06.2017 р. про визначення товариству з обмеженою відповідальністю Ізобіліє Груп грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 1303162,50 грн.

Стягнути на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Ізобіліє Груп" (код ЄДРПОУ 39636570) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у Херсонській області (код ЄДРПОУ 39394259) судові витрати зі сплати судового збору у сумі 19997,44 грн, шляхом безспірного списання коштів органами казначейської служби України.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі до Одеського апеляційного адміністративного суду через Херсонський окружний адміністративний суд апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги на постанову суду одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого ст. 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.

Повний текст постанови виготовлено та підписано суддею 18 грудня 2017 року.

Суддя Кузьменко Н.А.

кат. 8.3.3.