Рішення

від 18.12.2017 по справі 503/1176/17

КОДИМСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Кодимський районний суд Одеської області

_

Справа № 503/1176/17

2/503/590/17

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.12.2017 року м. Кодима Одеської області

Кодимський районний суд Одеської області в складі:

головуючого - судді Гури А.І.

при секретарі Поліковській О.І.,

за участю: представника позивача - ОСОБА_1

представника відповідача - ОСОБА_2,

представників третьої особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Кодима, Одеської області, розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю (далі - СТОВ) Промінь , треті особи: Лисогірська сільська рада Кодимського району Одеської області, Головне управління Держгеокадастру в Одеській області в особі Кодимського відділу про скасування державного акту на землю та встановлення факту належності земельної ділянки до державної форми власності,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_5, 22 червня 2017 року звернувся до Кодимського районного суду Одеської області з позовом до СТОВ Промінь про скасування державного акту на право колективної власності на землю серії ОД-12-12, виданого 17 листопада 1995 року колективному сільськогосподарському підприємству Промінь с. Лисогірка Кодимського району Одеської області та встановлення факту приналежності земельної ділянки до державної форми власності.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 (діє відповідно до довіреності) позов підтримав та просив його задовольнити в повному обсязі з таких підстав. 11 травня 2016 року позивач звернувся до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою з метою відведення у власність, відповідно до статті 122 ЗК України, земельної ділянки, розташованої на території Лисогірської сільської ради біля автозаправочної станції Мавекс , КП Титан . Отримав відмову з посиланням на те, що земельна ділянка площею 2219 га належить до земель колективної власності, які знаходяться у користуванні КСП Промінь згідно з державним актом на право колективної власності на землю серії ОД-12-12 від 17 листопада 1995 року, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право колективної власності н землю №12. Правонаступником КСП Промінь є СТОВ Промінь , однак таке првонаступництво не підтверджується протоколом загальних зборів КСП Промінь . Причиною виникнення спору є те, що наявність чинного державного акту на право колективної власності на землю та невизначеність правового статусу спірних ділянок, перешкоджає забезпеченню відповідної охорони земель та є підставою для відмови в наданні у власність чи користування земельних ділянок фізичним та юридичним особам, що в свою чергу призводить до соціальної напруги та позбавляє можливості вказаним особам реалізовувати своє право на отримання вказаних ділянок у власність або користування. КСП Промінь було ліквідоване, правонаступника немає, існуючий державний акт на право колективної власності на землю жодним чином не впливає на подальше отримання членами КСП Промінь правовстановлюючих документів на право власності на землю. Землі, щодо яких виник спір, в теперішній час не використовуються, не є розподіленими та не перебувають у користуванні будь-яких фізичних чи юридичних осіб. У зв'язку з наведеним просить скасувати державний акт на право колективної власності на землю серії ОД-12-12, виданого 17 листопада 1995 року, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право колективної власності на землю №12 колективного сільськогосподарського товариства Промінь в частині земельної ділянки площею 2.5 га, розташованої на території Лисогріської сільської ради біля автозаправочної станції Мавекс , КП Титан ; скасувати запис про реєстрцію Державного акту на право колективної власності серії ОД-12-12 від 17 листопада 1995 року, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право колективної власності на землю №12 колективного сільськогосподарського товариства Промінь в частині земельної ділянки площею 2.5 га, розташованої на території Лисогріської сільської ради біля автозаправочної станції Мавекс , КП Титан ; перевести до земель запасу державної форми власності землі сільськогосподарського призначення в частині земельної ділянки площею 2,5 га, розташованої на території Лисогріської сільської ради біля автозаправочної станції Мавекс , КП Титан .

Представник відповідача (на підставі довіреності) в судовому засіданні позов не визнав та пояснив, що ті землі, н які претендує позивач, відносяться до земель колективної власності членів КСП Промінь , правонаступником якого є СТОВ Промінь . Будь-яких підстав визнавати державний акт на право колективної власності на землю серії ОД-12-12, який видний на законних підставах КСП Промінь немає, а звідси, в задоволенні позову слід відмовити.

Представник третьої особи - Лисогріської сільської ради Кодимського району Одеської області (за посадою) в судовому засіданні пояснив, що Лисогірська сільська рада заперечує проти задоволення позову, оскільки підстави для скасування виданого КСП Промінь 17 листопада 1995 року державного акту на право колективної власності на землю відсутні.

Представник третьої особи - управління Держгеокадастру в Одеській області в особі відділу Держгеокадастру в Кодимському районі Одеської області (за посадою) в судовому засіданні проти позовних вимог позивачів у частині визнання недійсним та скасування спірного державного акту на право колективної власності на землю не заперечувала, вказавши лише про відсутність підстав для скасування цього правовстановлюючого документу вцілому.

Вислухавши вимоги та заперечення сторін, пояснення третіх осіб, дослідивши надані сторонами письмові докази, суд вважає необхідним у задоволенні позову відмовити з таких підстав.

Відповідно до частини 5 статті 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень та протиправних посягань.

Статтею 5 Цивільного процесуального кодексу України (ЦПК України) передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Стаття 12 Цивільного кодексу України передбачає, що особа вільно, на власний розсуд обирає способи захисту цивільного права.

Згідно частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності з пунктом 1 статті 6 Європейської Конвенції про захист прав та основних свобод людини, ратифікованої Україною 11 вересня 1997 року, яка відповідно до статті 9 Конституції України являється частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов'язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом.

Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд відмовляє у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорювання і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

При цьому, розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в абзаці 2 пункту 2 постанови від 16 квітня 2004 року №7 Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ , виходячи з положень статей 124 Конституції України, статей 26, 30, 87 - 90, 97, 100, 102, 118, 123, 128, 143 - 146, 149, 151, 153 - 158, 161, 210 та 212 Земельного кодексу України, глав 27, 33, 34 Цивільного кодексу України , статті 15 Цивільного процесуального кодексу України судам підвідомчі (підсудні) справи за заявами, зокрема, з приводу володіння, користування, розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян чи юридичних осіб, і визнання недійсними державних актів про право власності та право постійного користування земельними ділянками.

Отже, оскільки державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, то у спорах, пов'язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки.

Визнання недійсними державних актів на право власності вважається законним, належним та окремим способом поновлення порушених прав у судовому порядку (відповідний правовий висновок викладено в постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 01 липня 2015 року, справа №6-319цс15).

Аналізуючи зазначені вище приписи Законів, суд прийшов до переконання, що обраний позивачем спосіб захисту у вигляді визнання недійсним державного акту на право колективної власності на землю серії ОД-12-12 від 17 листопада 1995 року, передбачений статтями 15 та 16 Цивільного кодексу України та статтею 152 Земельного кодексу України.

Предметом позову є вимога позивача до відповідача про визнання недійсним та скасування державного акту на право колективної власності на землю серії ОД-12-12 від 17 листопада 1995 року, а підставою заявлених позовів - неможливість реалізувати передбачене пунктом б частини 1 статті 121 Земельного кодексу України право на отримання у власність земельної ділянки площею 1,9 гектари для особистого селянського господарства.

Судом установлено, що 17 листопада 1995 року на підставі рішення Лисогірської сільської ради Кодимського району Одеської області №37 від 29 травня 1995 року, колективному сільськогосподарському підприємству Промінь с. Лисогірка Кодимського району Одеської області видано державний акт серії ОД-12-12 на право колективної власності на землю, площею 2219,1 гектарів.

Пунктом 1 постанови Верховної Ради Української РСР №563-ХІІ від 18 грудня 1990 року, в України з 15 березня 1990 року було оголошено земельну реформу, завданням якої був перерозподіл земель з одночасною передачею їх у приватну та колективну власність, а також у користування підприємствам, установам і організаціям з метою створення умов для рівноправного розвитку різних форм господарювання на землі, формування багатоукладної економіки, раціонального використання та охорони земель.

В процесі вказаної реформи внаслідок масової передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення у власність сільськогосподарських юридичних осіб (сільськогосподарських кооперативів, садівницьких товариств, сільсько-господарських акціонерних товариств, колективних сільськогосподарських підприємств) в Україні виникла колективна власність на землю.

Процедура передачі земель у колективну власність, як і інші правові питання, пов'язані із колективною власністю на землю, визначалися головним чином статтею 5 Земельного кодексу України в редакції 1992 року, а також статтею 10 Закону України Про колективне сільськогосподарське підприємство .

Окрім цього, законом України „Про форми власності на землю від 30 січня 1992 року, який втратив чинність згідно із Законом України №1377-ІV від 11 грудня 2003 року, в Україні поряд з державною власністю було запроваджено колективну і приватну форми власності на землю.

Відповідно до частин 1 та 3 статті 10 Закону України Про колективне сільськогосподарське підприємство , земля могла належати підприємству на праві колективної власності, а також могла бути надана у постійне або тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди. Право власності або право постійного користування землею посвідчувалось державними актами, а право тимчасового користування землею, в тому числі на умовах оренди, оформлялось договором.

Передані у колективну власність сільськогосподарських підприємств землі, відповідно до Указу Президента України від 08 серпня 1995 року, №720/95 Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям , були розпайовані, що передбачало визначення розміру земельної частки (паю) у колективній власності на землю кожного члена колективного сільськогосподарського підприємства без виділення земельних ділянок в натурі (на місцевості).

Отже, оскаржуваний позивачем державний акт на право колективної власності на землю був виданий відповідно до існуючого на час його видачі порядку та у відповідності з чинним на той час законодавством. При цьому, порушень закону при видачі цього правовстановлюючого документу, які б могли бути підставою для його недійсності, судом не встановлено.

Не наведено таких підстав і позивачем.

Натомість, підставою для задоволення позову та визнання оскаржуваного державного акту на право колективної власності на землю, позивачем заявлено наявність порушень його права на отримання у власність земельної ділянки відповідно до пункту б частини 1 статті 121 Земельного кодексу України.

При цьому, підставами для визнання акту недійсним, за загальними правилами, є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.

У даному випадку рішення Лисогріської сільської ради Кодимського району №37 від 29 травня 1995 року, на підставі якого КСП Промінь був виданий державний акт на право колективної власності на землю, відповідало вимогам чинного на той час законодавства та було прийнято в межах компетенції вказаної сільської ради, тому підстави для визнання недійсним виданого на його підставі державного акту відсутні.

Окрім цього, відповідно до статті 378 ЦК України , право власності або право користування земельною ділянкою може бути припинене за рішенням суду лише у випадках, встановлених законом. Зокрема, підстави припинення права власності на земельну ділянку передбачені статтями 140-149 Земельного кодексу України , які не передбачають в якості такої підстави скасування державної реєстрації юридичної особи (КСП Промінь ).

Крім цього, за змістом пункту 7 Указу Президента України №720/95 від 08 серпня 1995 року «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» та пункту 24 постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику застосування судами законодавства при розгляді цивільних справ №7 від 16 квітня 2004 року, на даний час одним із призначень земель колективної форми власності є можливість надання за їх рахунок землі особам, які мають право на отримання земельної частки (паю), але були пропущені в списках осіб, що отримали земельну частку, а також громадянам, зайнятим у соціальній сфері на селі, іншим особам, яких приймають у члени сільськогосподарських підприємств або які переселяються у сільську місцевість для постійного проживання, тощо.

З твердженням представника позивача про те, що на сьогоднішній день такої форми власності як колективна вже не існує, законодавчо це питання не вирішене, то саме суд, приймаючи рішення, повинен врегулювати спір, суд не може погодитись, тому, що такий спосіб захисту позивача не буде відповідати ч.2 ст.5 ЦПК України.

Викладені обставини у своїй сукупності є підставою для відмови у задоволенні позову позивача в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.263-265 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_5 до СТОВ Промінь , треті особи: Лисогірська сільська рада Кодимського району Одеської області, Головне управління Держгеокадастру в Одеській області в особі Кодимського відділу про скасування державного акту на землю та встановлення факту належності земельної ділянки до державної форми власності, відмовити в повному обсязі .

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до статті 355 ЦПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя А.І.ГУРА