Рішення

від 13.12.2017 по справі 522/14535/17

ПРИМОРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Справа № 522/14535/17

Провадження № 2/522/8743/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2017 року Приморський районний суд м. Одеси,

у складі: головуючого судді Бойчука А.Ю.

при секретарі Іскрич В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ Гемо медика ОСОБА_2 про визнання незаконним, скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі,-

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2017 року позивач звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з позовною заявою до ТОВ Гемо медика ОСОБА_2 , згідно якої просив:

- визнати незаконним та скасувати Наказ від 05.06.2017 року №15-к про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади, на підставі ч.2 ст. 41 КЗпП Утрати:

- зобов'язати ТОВ «Гемо медика ОСОБА_2» , поновити на посаді комерційного директора ОСОБА_1 з 05.06.2017 року.

При цьому посилаючись на те, що в період з 15.12.2016 року по 05.06.2017 року, ОСОБА_1, обіймав посаду комерційного директора в ТОВ «Гемо медика ОСОБА_2. Проте, з невідомих причин 17.07.2017 року, він отримав поштою свою трудову книжку із записом про звільнення за п.2 ст.41 КЗпП України по втраті довір'я, на підставі Наказу від 05.06.2017 року №15-к.

Позивач зазначив, що 05.06.2016 року він знаходився на роботі, виконував покладені на нього обов'язки, з Наказом про звільнення від 05.06.2016 року № 15-к його не ознайомлювали, трудову книжку не видавали.

Також, зазначив, що безпосередньо обслуговуванням грошових коштів, товарних або культурних цінностей не займався. Окрім цього, у разі виникнення сумнів щодо належного виконання позивачем своїх посадових обов'язків та можливості прийняття наказу із посиланням на п.2 ст.41 КЗпП України, передумовою для цього, є видання наказу про проведення службового розслідування відносно позивача та складання комісією актів про проведення службового розслідування, у яких би були встановлені факти розтрати, незбереження, нестачі грошових коштів чи товарно-матеріальних цінностей. Проте, накази про проведення службового розслідування відносно позивача не видавались, а акти комісії про проведення службового розслідування не складались.

За таких обставин позивач вважає, що його звільнення на підставі п.2 ст.41 КЗпП України, є передчасним та незаконним, а тому він підлягає беззаперечному поновленню на роботі на посаді, яку займав до звільнення.

Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просив суд у їх задоволенні відмовити в повному обсязі.

Згідно наданих у ході судового засідання письмових заперечень, відповідач позовні вимоги не визнає та вважає їх протиправними з огляду на те, що комісією ТОВ Гемо медика ОСОБА_2 на підставі наказу від 25 травня 2017 року № 7 Про проведення службового розслідування було складено ОСОБА_3 про проведення службового розслідування № 1 від 05 червня 2017 року. Відповідно до даного ОСОБА_3 позивач привласнив грошові кошти відповідача на підставі чого, його було звільнено за ч.2 ст. 41 КЗпП України, у зв'язку із втратою довіри, а тому вимоги позивача про скасування наказу та поновлення на роботі.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення осіб, які брали участь у справі, перевіривши наведені в позові доводи, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право на справедливий суд, зокрема кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Згідно з положеннями ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ для захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ст. 1 ЦПК).Судом встановлено, що ОСОБА_1 працював на посаді комерційного директора в ТОВ Гемо медика ОСОБА_2 , згідно до копії Наказу про призначення від 15.12.2016 року № 36-к.

Відповідно до пункту 10.1 Статуту ТОВ ГЕМО ОСОБА_2 в редакції 2010 року, директор є виконавчим органом Товариства, що здійснює управління поточною діяльністю Товариства. Директор Товариства вирішує всі питання, пов'язані з діяльністю Товариства, крім тих питань, які віднесені до виключної компетенції Зборів Учасників.

ОСОБА_1 як виконуючий обов'язки директора Товариства, відповідно до пункту 5.12. Положення про ведення касових операцій у національній валюті України несе відповідальність за дотриманням вимог цього Положення щодо встановлення ліміту каси та за достовірність відповідних показників, що зазначені в розрахунку встановлення ліміту залишку готівки в касі.

Тобто, позивач безпосередньо займається обслуговуванням грошових коштів та товарних цінностей.

Наказом від 05.06.2017 року № 15-к, позивача було звільнено із займаної посади на підставі ч. 2 ст. 41 КЗпП (відповідно до копії трудової книжки ПК № 628614).

Відповідно до копії акту від 05 червня 2017 року, позивач відмовився від ознайомлення з наказом про звільнення та отримання трудової книжки.

Наказом № 7 від 25.05.2017 року, було створено комісію по проведенню службового розслідування у відношенні комерційного директора ОСОБА_3, у зв'язку із необхідністю виявлення причини дій, які направлені на нанесення шкоди фінансово-господарській діяльності ТОВ Гемо медика ОСОБА_2 , дій, направлених на незаконне заволодіння та розтрату майна ТОВ Гемо медика Україна тощо.

Актом про проведення службового розслідування № 1 від 05 червня 2017 року встановлено, що позивач допустив порушення пунктів 2.7, 5.1 Положення про ведення касових операцій у національній валюті України, в період з 19 квітня 2017 року по 19 травня 2017 року не здавав виручку Товариства до обслуговуючого банку та привласнював зазначені грошові кошти. Зазначене підтверджується витягом, затвердженим ПАТ КБ ПриватБанк , з якого вбачається що за період з 28 квітня 2017 року по 19 травня 2017 року виручка від комерційного директора ОСОБА_3 А О. не надходила до каси обслуговуючого банку,

Постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року № 637 затверджено Положення про ведення касових операцій у національній валюті України. Це Положення визначає порядок ведення касових операцій у національній валюті України підприємствами (підприємцями), а також окремі питання організації банками роботи з готівкою. Далі, відповідно до пункту 2.7 Положення для підприємств, що здійснюють операції з готівкою в національній валюті, установлюються ліміт каси та строки здавання готівкової виручки (готівки) відповідно до вимог глави 5 цього Положення.

Пунктом 5.1 Положення визначено, що строки здавання підприємствами готівкової виручки (готівки) для її зарахування на рахунки в банках визначаються підприємством і встановлюються за погодженням з відповідним банком (у якому відкрито рахунок підприємства, на який зараховуються кошти), а саме для підприємств, що розташовані в населених пунктах, де є банки, - щодня (у день надходження готівкової виручки (готівки) до їх кас). Установлення ліміту каси проводиться підприємствами самостійно на підставі розрахунку встановлення ліміту залишку готівки в касі (додаток 8), що підписується головним (старшим) бухгалтером та керівником підприємства (або уповноваженою ним особою). Установлений ліміт каси затверджується внутрішніми наказами (розпорядженнями) підприємства. Для відокремлених підрозділів ліміт каси встановлюється і доводиться до їх відома відповідними внутрішніми наказами (розпорядженнями) підприємства - юридичної особи. Пунктом 5.12 Положення передбачено, що керівники підприємств несуть відповідальність за дотриманням вимог цього Положення щодо встановлення ліміту каси та за достовірність відповідних показників, що зазначені в розрахунку встановлення ліміту залишку готівки в касі.

Крім того, як виконуючим обов'язки директора Товариства, ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу майна Товариства, який входить до виключної компетенції Зборів Учасників Товариства, без отримання згоди Зборів Учасників.

З копії доповідної записки вбачається, що в період з 28 квітня 2017 року по 19 травня 2017 року готівка з каси на вимогу комерційного директора ОСОБА_1 не передавалася до обслуговуючого банку та надходила в розпорядження комерційного директора ОСОБА_1

Крім того, відповідно до службової записки від 20.05.2017 року, медичною сестрою ОСОБА_4 було повідомлено, що вона підписала заяву про переведення до ПП Інтермедика , дана заява була підписана за вказівкою комерційного директора ТОВ Гемо медика ОСОБА_2 ОСОБА_1, з якою вона не згодна. З наказом про переведення ознайомлена не була та просить залишити її у штаті ТОВ Гемо медика ОСОБА_2 на займаній посаді.

Аналогічні службові записки були складені ОСОБА_5 від 22.05.2017 року; ОСОБА_6 від 26.05.2017 року; ОСОБА_7 від 18.05.2017 року.

Відповідно до пункту 2 статті 41 Кодексу законів про працю України трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний у випадку винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір'я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу.

Правовий аналіз цієї норми матеріального права дає підстави для висновку про те, що вона не передбачає настання для роботодавця негативних наслідків, чи наявності завданої роботодавцю матеріальної шкоди як обов'язкової умови для звільнення працівника; звільнення з підстави втрати довір'я може вважатися обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом і т.п.), вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір'я (зокрема, порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями).

Як роз'яснено в абзаці другому пункту 28 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 Про практику розгляду судами трудових спорів , звільнення з підстав втрати довір'я суд може визнати обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом і т. ін.), вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір'я (зокрема, порушив правила проведення операцій з матеріальними цінностями). При встановленні у передбаченому законом порядку факту вчинення працівниками розкрадання, хабарництва і інших корисливих правопорушень ці працівники можуть бути звільнені з підстав втрати довір'я до них і у тому випадку, коли зазначені дії не пов'язані з їх роботою.

Таким чином, утрата довір'я може бути не тільки результатом скоєння певних дій, а й такого проступку, який дає підстави зробити висновок про те, що подальше залишення такого працівника на роботі з обслуговуванням грошових і матеріальних цінностей може призвести до утрати цих цінностей.

Вирішуючи під час розгляду справи про поновлення на роботі працівника, звільненого за пунктом 2 частини першої статті 41 Кодексу законів про працю України, питання щодо віднесення позивача до кола працівників, які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності, суд у кожному конкретному випадку повинен з'ясувати: чи становить виконання операцій, пов'язаних з таким обслуговуванням цінностей, основний зміст трудових обов'язків позивача; чи носить виконання ним указаних дій відповідальний, підзвітний характер з наявністю обліку, контролю за рухом і зберіганням цінностей.

У пункті 35 правових позицій Верховного Суду України Правові позиції, висловлені судовою колегією в цивільних справах Верховного Суду України в зв'язку з аналізом причин перегляду судових рішень у цивільних справах у 1996 році від 01.12.1997 р. викладено аналогічну позицію. Так, Верховний Суд України вказав: за п. 2 ст. 41 КЗпП трудовий договір може бути розірвано тільки з працівниками, які безпосередньо обслуговують грошові або товарні цінності, тобто такими, з якими може бути укладено договір про повну індивідуальну чи колективну (бригадну) матеріальну відповідальність або які, незалежно від можливості укладення такого договору, зайняті прийманням, зберіганням, транспортуванням, відпуском або розподілом матеріальних цінностей (наприклад головний бухгалтер). Приводом для звільнення може бути вчинення таким працівником навмисних або необережних дій, що давали роботодавцю підстави для втрати до нього довір'я. Зокрема, це може бути порушення працівником правил проведення операцій з матеріальними цінностями, а не факт недостачі їх.

Таким чином, в розумінні чинних положень трудового законодавства України для звільнення працівника з підстав зазначених у пункту 2 статті 41 КЗпП України можливе за умови його дій, що дають підстави для втрати довіри.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 20.04.16 року в справі № 6-100цс16.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновків, що ОСОБА_8 виконуючи обов'язки директора товариства, займався безпосередньо обслуговуванням грошових коштів та товарних цінностей, узв'язку із чим власник або уповноважений ним орган може звільнити позивача за пунктом 2 частини першої статті 41 Кодексу законів про працю України. Оскільки матеріалами справи підтверджено та не спростовано позивачем наявності підстав для втрати щодо нього довір'я зі сторони відповідача, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог та відмовляє ОСОБА_1 у повному обсязі.

Згідно частини 3 статті 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

З частини 1 статті 60 ЦПК України випливає, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Керуючись: ст.ст.1,2,10,11,15,27,60,110,212-215,218 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ Гемо медика ОСОБА_8 про визнання незаконним, скасування наазу про звільнення та поновлення на роботі - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення, в порядку ст. 294 ЦПК України.

Суддя: Бойчук А.Ю.