Рішення

від 14.12.2017 по справі 902/949/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

14 грудня 2017 р. Справа № 902/949/17

Господарський суд Вінницької області у складі судді Банаська О.О. розглянувши матеріали справи

за позовом : Приватного підприємства "Партнер люкс", м. Вінниця

до : Вінницької міської ради, м. Вінниця

про визнання права власності на майно вартістю 367 355,00 грн

За участю секретаря судового засідання Василишеної Н.О.

За участю представників:

позивача: ОСОБА_1, посвідчення адвоката № 558 від 29.10.2007 р., договір про надання юридичних послуг від 15.09.2017 р.

відповідача: не з'явився

В С Т А Н О В И В :

В провадженні судді Білоуса В.В. перебувала справа № 902/949/17 за позовом Приватного підприємства "Партнер люкс" до Вінницької міської ради про визнання права власності на майно вартістю 367 355,00 грн, а саме господарські будівлі та споруди, що розташовані за адресою: м. Вінниця, вул. Гонти, 35а, а саме будівлю офісу літ "А" з прибудовами літ. "А1", "А2", та "а", загальною площею 64,3 кв.м.; майстерню літ. "В" загальною площею 41,3 кв.м.; гараж літ. "Г" загальною площею 91,8 кв.м.; прохідну літ "Д" загальною площею 9,4 кв.м.

Ухвалою суду від 17.10.2017 р. розгляд справи призначено на 05.12.2017 р.

Указом Президента України від 10.11.2017 р. за № 357/2017 суддю Білоуса В.В. призначено на посаду судді Касаційного господарського суду Верховного Суду.

Відповідно до розпорядження керівника апарату Господарського суду Вінницької області від 16.11.2017 р. здійснено повторний автоматичний розподіл справи № 902/949/17 за результатами якого справу було розподілено судді Банаську О.О.

Ухвалою суду від 21.11.2017 р. справу № 902/949/17 прийнято до свого провадження новим складом суду та призначено до розгляду на 05.12.2017 р.

28.11.2017 р. на виконання вимог ухвали суду від 21.11.2017 р. від Комунального підприємства "Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації надійшли матеріали інвентаризаційної справи на господарські будівлі та споруди, що розташовані за адресою: м. Вінниця, вул. Гонти, 35а, а саме будівлю офісу літ "А" з прибудовами літ. "А1", "А2", та "а", загальною площею 64,3 кв.м.; майстерню літ. "В" загальною площею 41,3 кв.м.; гараж літ. "Г" загальною площею 91,8 кв.м.; прохідну літ "Д" загальною площею 9,4 кв.м.

05.12.2017 р. на адресу суду від представника відповідача надійшло клопотання б/н від 04.12.2017 р., в якому останній в зв'язку з відсутністю можливості уповноваженого представника з'явитися в судове засідання просить суд відкласти розгляд справи на іншу дату.

Ухвалою суду від 05.12.2017 р. відкладено розгляд справи до 14.12.2017 р.

Відповідач правом участі в судовому засіданні не скористався, пояснень щодо обставин викладених в позові та визначених судом документів не надав, хоча про дату, час і місце розгляду справи останній повідомлявся належним чином - ухвалою суду від 05.12.2017 р., яка надсилалась рекомендованою кореспонденцією.

Обізнаність відповідача про розгляд даної справи в суді свідчить поштове повідомлення № 2110000430410, яке наявне в матеріалах справи.

Враховуючи викладене суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

При цьому суд враховує, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 р. (Закон України від 17.07.1997 р. № 475/97 - ВР), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993 р.), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999 р.).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Суд нагадує, що роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 р. у справі "Красношапка проти України").

Враховуючи те, що норми ст.ст.38, 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів.

Проте, відповідач своїм правом на участь у засіданні суду та наданні письмових або усних пояснень не скористався, а тому, беручи до уваги приписи ч.1 ст.69 ГПК України щодо строків вирішення спору та той факт, що неявка в засідання суду відповідача або його представника, належним чином та відповідно до законодавства повідомленого про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи, суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами, відповідно до приписів ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

В зв'язку з відсутністю поданого клопотання фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

В судовому засіданні 14.12.2017 р. представником позивача подано додаткові письмові пояснення (вх.канц. № 06-52/12034/17 від 14.12.2017 р.) в обґрунтування заявлених позовних вимог.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

Як вбачається із змісту заявленого позову позивач звернувся до суду про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна, що розташовані за адресою: м.Вінниця, вул. Гонти, 35-а, а саме будівлю офісу літ "А" з прибудовами літ. "А1", "А2", та "а", загальною площею 64,3 кв.м.; майстерню літ. "В" загальною площею 41,3 кв.м.; гараж літ. "Г" загальною площею 91,8 кв.м.; прохідну літ "Д" загальною площею 9,4 кв.м., що були збудовані самочинно.

Із матеріалів справи слідує, що 10.02.1993 р. виконавчим комітетом Замостянської районної ради народних депутатів м. Вінниця на підставі рішення № 65 була проведена державна реєстрація Колективного виробничого підприємства "Партнер".

29.09.1994 р. виконавчим комітетом Вінницької міської ради народних депутатів прийнято рішення № 851 "Про вилучення та надання земельної ділянки в постійне користування колективно-виробничому підприємству "Партнер", відповідно до якого вилучено із постійного користування міжгосподарського підприємства по комплектації будівництва по вул. Гонти, 33, земельну ділянку площею 310 кв.м. та надано в користування Колективно-виробничому підприємству "Партнер" по вул.Гонти, 35-а, земельну ділянку площею 250 кв.м. в постійне користування для розміщення виробничої бази, а також, створити проїзд загального користування довжиною 12 м., шириною 5 м. і загальною площею 60 кв.м. (а.с.22, т. 1).

В підтвердження чого додано реєстраційну картку кадастрового обліку юридичних осіб, що користуються земельними ділянками у м. Вінниці № 498 (а.с. 25, т.1).

У подальшому протягом 1995 р. за рахунок обігових коштів позивачем на земельній ділянці, що знаходиться за адресою вул. Гонти, 35-а, м.Вінниця було проведено будівництво об'єктів нерухомого майна.

28.11.1995 р. Колективне виробниче підприємство "Пар тнер" звернулось до Вінницького філіалу Державного проектного інституту НДІ "Проектреконструкція" із замовленням робочого проекту про стан конструктивних будівель виробничої бази по вулиці Гонти у місті Вінниці.

На підставі договору від 03.01.1996 р. на виконання проектно-вишукувальних робіт, отримано висновок про відповідність господарських будівель і споруд Колективного виробничого підприємства "Партнер" державним будівельним нормам із придатністю їх до експлуатації.

12.07.1996 р. головою Вінницької міської ради було видано розпорядження № 452-р "Про призначення державної комісії для прийняття в експлуатацію закін ченої виробничої бази Колективного виробничого підприємства "Партнер" по вули ці Гонти 35-а (а.с. 24,т. 1).

16.03.2007 р. була проведена державна реєстрація Приватного підприємства "Партнер Люкс", яке створено на базі майна Колективного виробничого підприємства "Партнер" та є його правонаступником, що вбачається зі змісту статуту ПП "Партнер люкс" (а.с. 12-17, т.1).

10.12.2007 р. виготовлено технічний паспорт на виробничий будинок, що розташований по вул. Гонти, 35-а, м. Вінниця, який додано до матеріалів справи (а.с.27- 40, т.1).

Як стверджує позивач на даний час останній здійснює свою господарську діяльність використовуючи будівлі та споруди, що розташовані за адресою: м. Вінниця, вул. Гонти, 35а, а саме господарські будівлі та споруди, що розташовані за адресою: м. Вінниця, вул. Гонти, 35а, а саме будівлю офісу літ "А" з прибудовами літ. "А1", "А2", та "а", загальною площею 64,3 кв.м.; майстерню літ. "В" загальною площею 41,3 кв.м.; гараж літ. "Г" загальною площею 91,8 кв.м.; прохідну літ "Д" загальною площею 9,4 кв.м.

В підтвердження заявлених позовних вимог про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна, що знаходяться за адресою вул. Гонти, 35-а, м. Вінниця позивачем до матеріалів справи додано план землекористування Приватного підприємства "Партнер Люкс", реєстраційну картку № 498 від 11.06.1999 р., акт відновлення встановлення меж від 29.10.2007 р., технічний паспорт на виробничий будинок від 10.12.2007 р., звіт про незалежну оцінку об'єктів нерухомого майна від 30.08.2017 р.

З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням; також згідно статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та право звернутися до суду за його захистом відповідно до встановлених способів захисту цивільних прав та інтересів судом.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом позову є визнання права власності на об'єкт нерухомого майна, що був збудований самочинно.

Ст. 321 ЦК України передбачає, що право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Власник має право користуватися, розпоряджатися, володіти своїм майном.

Як встановлено ч.1 ст.328 Цивільного кодексу України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. У частині 2 ст.328 ЦК України закріплюється презумпція правомірності набуття права власності на певне майно. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (ч.2 ст.328 ЦК України).

Згідно частини 2 статті 415 Цивільного кодексу України землекористувач має право власності на будівлі (споруди), споруджені на земельній ділянці, переданій йому для забудови. Однак до випадків набуття землекористувачем права власності на збудовані ним будівлі застосовуються також загальні правила, що визначають порядок набуття права власності на нерухоме майно.

Статтею 331 Цивільного кодексу України визначено порядок та момент виникнення права власності на новостворене нерухоме майно, будівництво якого здійснювалось правомірно, з додержанням вимог законодавства. Так, за частиною 2 вказаної статті право власності на нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).

Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту прийняття його в експлуатацію, а якщо право власності на нього підлягає державній реєстрації - то відповідно з моменту його державної реєстрації.

Статтею 376 Цивільного кодексу України визначено можливість набуття права власності у випадках, коли будівництво нерухомого майна здійснювалось з вчиненням порушень, внаслідок чого набуло ознак самочинного будівництва. Ця норма є спеціальною у застосуванні до спірних правовідносин, оскільки не пов'язується з приписами статті 331 Цивільного кодексу України.

Суд наголошує на тому, що зазначена правова позиція відображена також у постанові Вищого господарського суду України від 28.10.2008 р. № 2-13/3505-2008 .

Пунктом 12 постанови пленуму ВССУ від 30.03.2012 р. № 6 "Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)" вказано, що у справах, пов'язаних із самочинним будівництвом нерухомого майна, суди мають враховувати, що за загальним правилом особа, яка здійснила або здійснює таке будівництво, не набуває права власності на нього (частина друга статті 376 ЦК). Разом із цим власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно (частина друга статті 375 ЦК), тому на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудовано на ній, якщо це не порушує права інших осіб (частина п'ята статті 376 ЦК). Вирішуючи справу за позовом власника (користувача) земельної ділянки про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, суди зобов'язані встановлювати усі обставини справи, зокрема: чи є позивач власником (користувачем) земельної ділянки; чи звертався він до компетентного державного органу про прийняття забудови до експлуатації; чи є законною відмова у такому прийнятті; чи є порушені будівельні норми та правила істотними.

Відповідно до положень ст. 375 ЦК України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно. Право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням. Правові наслідки самочинної забудови, здійсненої власником на його земельній ділянці, встановлюються статтею 376 цього Кодексу.

За частиною 1 статті 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно набувають ознак самочинного будівництва, якщо вони: збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм та правил. Особа, яка здійснює самочинне будівництво, не набуває права власності на нього.

При цьому частини 3 та 5 статті 376 Цивільного кодексу України передбачає можливість легалізації самочинного будівництва шляхом визнання права власності на такий самочинно збудований об'єкт, якщо: при будівництві на земельній ділянці, що не була відведена для такої мети, порушнику в подальшому надано земельну ділянку під уже збудоване майно; на вимогу власника (користувача) земельної ділянки при відсутності порушення цим прав інших осіб.

Статтями 15 та 16 ЦК України визначено право кожної особи на захист, в тому рахунку і судовий, свого цивільного права у випадку його порушення, невизнання або оспорювання. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права. Позов про визнання права власності є речово-правовим, вимоги котрого звернені до суду який повинен підтвердити наявність у позивача права власності на спірне майно. Об'єктом цього позову є усунення невизначеності відносин права власності позивача щодо індивідуально визначеного майна. Підставою ж позову, є обставини, що підтверджують право власності позивача на майно.

Відповідно до ч. ч. 1, 4 особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років, набуває право власності на це майно ( набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

На підставі ст. 334 ЦК України можливе лише за наявності необхідних умов: добросовісності заволодіння, відкритості, безперервності, безтитульності володіння. Норми цієї статті не підлягають застосуванню у випадках, коли володіння майном протягом тривалого часу здійснювалося на підставі договірних зобов'язань ( договорів оренди, зберігання, безоплатного користування, оперативного управління тощо), чи у будь-який інший передбачений законом спосіб, оскільки право власності у володільця за давністю виникає поза волею і незалежно від волі колишнього власника. Крім того, оскільки право власності за набувальною давністю набувається за рішенням суду, то на момент прийняття рішення право володіння позивача не має бути припинено.

Відповідно до ст. 398 ЦК України право володіння припиняється у разі: відмови володільця від володіння майном; витребування майна від володільця власником майна або іншою особою; знищення майна. Право володіння припиняється також в інших випадках, встановлених законом.

Враховуючи встановлені обставини в сукупності із наведеними вище нормами матеріального права суд, з огляду на користування позивачем земельною ділянкою з 1994 р., відсутності доказів порушення будівництвом прав чи інтересів інших осіб прийшов до висновку про правомірність та обґрунтованість позовних вимог.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 33, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвали суду відповідач не подав до суду будь-яких належних та допустимих доказів в спростування позовних вимог позивача щодо визнання права власності на об'єкти нерухомого майна.

За таких обставин заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі

Витрати на судовий збір підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст.49 ГПК України.

14.12.2017 р. в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Беручи до уваги викладене, керуючись ст.ст.4-3, 4-5, 22, 29, 33, 34, 36, 43, 44, 45, 46, 49, 82, 84, 85, 87, 115, 116 ГПК України суд,-

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати за Приватним підприємством "Партнер люкс", вул. Станіславського, 10/26, м. Вінниця, 21000 (код ЄДРПОУ- 13329411) право власності на майно вартістю 367 355,00 грн, а саме господарські будівлі та споруди, що розташовані за адресою: м. Вінниця, вул. Гонти, 35а, а саме будівлю офісу літ "А" з прибудовами літ. "А1", "А2", та "а", загальною площею 64,3 кв.м.; майстерню літ. "В" загальною площею 41,3 кв.м.; гараж літ. "Г" загальною площею 91,8 кв.м.; прохідну літ "Д" загальною площею 9,4 кв.м.

3. Стягнути з Вінницької міської ради, вул Соборна, 59, м. Вінниця, 21000 (код ЄДРПОУ - 25512617) на користь Приватного підприємства "Партнер люкс", вул.Станіславського, 10/26, м. Вінниця, 21000 (код ЄДРПОУ- 13329411) - 5 510 грн 32 коп. витрат по сплаті судового збору.

4. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

5. Рішення надіслати відповідачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Повне рішення складено 19 грудня 2017 р.

Суддя О.О. Банасько

віддрук. 2 прим.:

1 - до справи.

2 - відповідачу - вул.Соборна, 59, м.Вінниця, 21050.