Рішення

від 14.12.2017 по справі 906/910/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" грудня 2017 р. м. Житомир Справа № 906/910/17

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Шніт А.В.

секретар судового засідання Бикова І.О.

за участю представників сторін:

прокурор: Шевчук М.М. - посвідчення №038611 від 11.01.2016

від позивача: не з'явився;

від відповідача: не з'явився.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Керівника Коростишівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі територіальної громади с.Мірча в особі Мірчанської сільської ради Радомишльського району Житомирської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Брего"

про стягнення 199847,15грн

Керівник Коростишівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі територіальної громади с.Мірча в особі Мірчанської сільської ради Радомишльського району Житомирської області звернувся з позовом до суду про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Брего" заборгованості в розмірі199847,15грн, з яких: 178631,82грн - основного боргу, 3701,03грн - пені, 5024,99грн - 3% річних, 12489,61грн - інфляційних нарахувань.

В обґрунтування позовних вимог позовних вимог прокурор посилається на невиконання відповідачем договірних зобов'язань щодо сплати орендної плати згідно умов договору оренди землі від 05.05.2015.

14.12.2017 через діловодну службу від Коростишівської місцевої прокуратури надійшли додаткові пояснення від 13.12.2017 з додатками, а саме: копія листа від 23.06.2017, копія листа від 16.03.2017, копії розрахунків пені, 3% річних та інфляційних нарахувань, виписки по рахунку (а.с. 106-134).

Прокурор у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, зазначених, зокрема, у позовній заяві та додаткових поясненнях №06-37/9458вих-17 від 13.12.2017.

Представники позивача та відповідача в судове засідання не з'явилися. На підтвердження факту направлення відповідачу копії ухвали суду від 06.12.2017, судом долучено до матеріалів справи копію реєстру Ф103 на відправку рекомендованої з повідомленням кореспонденції (судова повістка) за 06.12.2017 (а.с. 135).

Відповідно до п.п.3.9.1 та 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК... За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом... У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Таким чином, позивач і відповідач у справі були належним чином повідомлені судом за адресами, вказаними в позовній заяві, про час та міс це судового розгляду справи, а тому нез'явлення їх представника не перешкоджає вирішенню спору.

У зв'язку з цим, відповідно до ст.75 ГПК України, справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Заслухавши прокурора, дослідивши матеріали справи, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

05.05.2015 між Мірчанською сільською радою Радомишльського району Житомирської області (орендодавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Брего" (орендар, відповідач) укладено договір оренди землі (далі - Договір), відповідно до п.1, п.2 якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для виробничої діяльності (виробництво будівельних матеріалів), кадастровий номер 1825086600:05:003:0013, площею 3,5га, яка розташована по вул. Радомишльській, 36а, у с. Мірча Радомишльського району Житомирської області, на території колишнього господарського двору Мірчанської сільської ради (а.с. 12-13).

За змістом п.9 Договору орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі в розмірі 3% від нормативної грошової оцінки землі, що становить 137723,65грн на рік, з урахуванням коефіцієнту індексації. Відповідно місячна орендна плата складає: 137723,65грн : 12 місяців = 11476,97грн.

Орендна плата вноситься у такі строки - щомісячно у розмірі 1/12 частини річної орендної плати, не пізніше 30 числа, після закінчення терміну нарахування (п.11 Договору).

Згідно п.8 Договору останній укладено на 20 років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк.

В матеріалах справи знаходиться акт прийому-передачі від 05.05.2015 земельної ділянки, за яким орендодавець передав, а орендар - прийняв у оренду земельну ділянку для виробничої діяльності (виробництво будівельних матеріалів), кадастровий номер 1825086600:05:003:0013, площею 3,5га, яка розташована по вул. Радомишльській, 36а, у с. Мірча Радомишльського району Житомирської області, на території колишнього господарського двору Мірчанської сільської ради (а.с. 14).

Таким чином, спірна земельна ділянка була передана в оренду відповідачу належним чином.

Надавши правову оцінку усім доказам, наданим прокурором і позивачами, відповідачем, наявним у матеріалах справи, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову, враховуючи наступне.

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ст.509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)).

Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (ч.1 ст.173 Господарського кодексу України (далі - ГК України)). Сторони можуть за взаємною згодою конкретизувати або розширити зміст господарського зобов'язання в процесі його виконання, якщо законом не встановлено інше (ч.3 ст.173 ГК України).

Майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч.1 ст.175 ГК України).

Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Судом встановлено, що правовідносини між сторонами у справі виникли на підставі договору оренди земельної ділянки від 05.05.2015, який за своєю правовою природою є договором оренди землі.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про оренду землі", яка кореспондується зі ст.93 Земельного кодексу України, оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (ст.13 Закону України "Про оренду землі).

Згідно ч.1 ст.21 Закону України "Про оренду землі" орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі.

Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України) (ч.2 ст.21 Закону України "Про оренду землі").

Загалом, системний аналіз норм законодавства України дає підстави для висновку про те, що орендна плата за земельну ділянку, яка перебуває в державній або в комунальній власності, має подвійну правову природу, оскільки, з одного боку, є передбаченим договором оренди землі платежем, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (частина перша статті 21 Закону України "Про оренду землі", підпункт 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, далі - ПК України), з іншого - є однією з форм плати за землю як загальнодержавного податку нарівні із земельним податком (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Відповідно до пункту 269.1 статті 269 ПК платниками податку є, зокрема, землекористувачі. Останні ж, як визначає зміст підпункту 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу, це особи, яким, зокрема, на умовах оренди надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності.

Отже, Податковий кодекс України визначив обов'язок орендаря сплачувати земельний податок у формі орендної плати (висновок Верховного Суду України у постанові від 02.12.2014 в адміністративній справі 21-274а14, № 42010791).

Разом з тим, підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є саме договір оренди такої земельної ділянки (частина друга статті 21 Закону України "Про оренду землі", пункт 288.1 статті 288 ПК України). У зв'язку з цим, та оскільки орендну плату за землю орендар вносить орендодавцеві (стаття 21 Закону України "Про оренду землі", стаття 288 ПК України), то право на стягнення заборгованості з орендної плати має орендодавець шляхом звернення до відповідного господарського суду в установленому ГПК порядку (підпункт 1.3 пункту 1 постанови Вищого господарського суду України від 17.05.2011 №6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин").

Так, згідно п.9 Договору орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі в розмірі 3% від нормативної грошової оцінки землі, що становить 137723,65грн на рік, з урахуванням коефіцієнту індексації. Відповідно місячна орендна плата складає: 137723,65грн : 12 місяців = 11476,97грн.

Пунктом першим статті 193 ГК України та ст.526 ЦК України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як судом зазначалося вище, п.11 Договору передбачено, що орендна плата вноситься у такі строки - щомісячно у розмірі 1/12 частини річної орендної плати, не пізніше 30 числа, після закінчення терміну нарахування.

Відповідно до ч.2 ст.193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

За змістом ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно даних прокурора та позивача заборгованість відповідача з орендної плати за користування земельною ділянкою згідно Договору станом на день звернення з відповідною позовною заявою до суду складає 178631,82грн.

Разом з тим, в процесі розгляду справи відповідачем до суду подано відповідні платіжні доручення (останнє з яких датоване 15.09.2017), з яких вбачається, що відповідачем сплачено на рахунок позивача 268200,61грн боргу з орендної плати (а.с. 44-59).

Прокурор в письмових поясненнях вказав, що у позовній заяві зазначено суму боргу, яка існувала станом на 23.06.2017 (а.с. 107).

Крім того, в матеріалах справи знаходиться акт звірки між позивачем та відповідачем від 25.10.2017 (а.с. 63) та довідка №17 від 25.10.2017, видана виконавчим комітетом Мірчанської сільської ради про те, що станом на 25.10.2017 заборгованості по оренді земельної ділянки, яка розташована за адресою: с. Мірча, вул. Радомишльська, 36/а, згідно договору оренди землі від 05.05.2015, немає (а.с. 64).

Тобто, відповідач відшкодував заборгованість з орендної плати ще до звернення прокурора до суду з позовною вимогою про стягнення такого боргу.

Відповідно до абз.3 п.4.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою в і д м о в у в п о з о в і , а не припинення провадження у справі.

Таким чином, встановлені судом факти, а також наведене законодавство дають суду підстави лише для єдиного висновку - позовні вимоги в частині стягнення боргу з орендної плати в розмірі 178631,82грн є безпідставними та такими, що задоволенню не підлягають, тому суд відмовляє в їх задоволенні.

Крім того, прокурор просить суд стягнути з відповідача 5024,99грн 3% річних, 12489,61грн інфляційних втрат (за період 31.05.2015-30.12.2016).

Відповідно до ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

Варто зазначити, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, три відсотки річних та інфляційні втрати підлягають стягненню на підставі закону як вид відшкодування за завдані втрати незалежно від укладення договору та не є штрафними санкціями, право на нарахування яких виникає у зв'язку з невиконанням або несвоєчасним виконанням зобов'язань за договором.

Перевіривши наданий прокурором розрахунок суми 3% річних та інфляційних втрат (а.с. 114), суд вважає його правильним та таким, що відповідає вимогам чинного законодавства, тому задовольняє позов у частині стягнення 11740,80грн - інфляційних втрат і 4210,00грн - 3% річних. У задоволенні вимог щодо стягнення інфляційних втрат у сумі 748,81грн(12489,61грн - 11740,80грн) та 3% річних у розмірі 814,00грн(5024,99грн - 4210,00грн) суд відмовляє.

Також, прокурором заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені в розмірі 3701,03грн (за період 01.07.2016-30.12.2016).

Відповідно до п.3 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Як передбачено ч.1 ст.546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно ч.1, ч.3 ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст.230 ГК України).

У п.14 Договору сторони передбачили, що у разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором, справляється пеня у розмірі 0,3% несплаченої суми за кожен день прострочення.

Варто зауважити, що під час розгляду справи відповідачем заявлено про застосування до вимог позивача щодо стягнення пені строку позовної давності.

Відповідно до ст.256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 258 ЦК України визначено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно з ч.1, ч.5 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

У відповідності до ч.3, ч.4 ст.267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Як вбачається з наданого прокурором розрахунку суми пені (а.с. 115), остання нараховується за 4 місяці по періодам 01.07.2016-30.08.2016 та 01.11.2016-30.12.2016. Водночас, позовна заява прокурором подана до суду 17.10.2017. З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що останнім пропущено строк позовної давності для звернення до суду з позовною вимогою щодо стягнення з відповідача пені за період 01.07.2016-30.08.2016, тому відмовляє в її задоволенні.

Таким чином, суд вважає обґрунтованою позовну вимогу про стягнення пені за період 01.11.2016-30.12.2016.

При цьому, слід зауважити, що відповідно до ст.1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Разом з тим, статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та н е м о ж е п е р е в и щ у в а т и п о д в і й н о ї о б л і к о в о ї с т а в к и Н а ц і о н а л ь н о г о б а н к у У к р а ї н и , що діяла у період, за який сплачується пеня.

Перевіривши наданий прокурором розрахунок суми пені за період 01.11.2016-30.12.2016, суд вважає, що остання підлягає перерахунку, оскільки пеня, обрахована в розмірі 0,3% за кожен день прострочення, не відповідає вимогам чинного законодавства (зокрема, ст.3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань").

Таким чином, здійснивши перерахунок суми пені за несвоєчасну сплату орендної плати за період 01.11.2016-30.12.2016 (з врахуванням вимог ст.3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань"), суд дійшов висновку, що розмір пені, що підлягає до стягнення з відповідача, становить 526,82грн. Тому, задовольняє позов у цій частині. У задоволенні вимог щодо стягнення пені в сумі 3174,21грн (3701,03грн - 526,82грн) суд відмовляє.

Як визначає ст.32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

За змістом статті 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Отже, враховуючи вищевикладене, позовні вимоги про стягнення з відповідача 526,82грн - пені за несвоєчасне внесення орендної плати, 4210,00грн - 3% річних, 11740,80грн - інфляційних втрат є обґрунтованими, заявленими відповідно до чинного законодавства і такими, що підлягають задоволенню. У задоволенні позовних вимог про стягнення 178631,82грн - основного боргу, 3174,21грн - пені, 748,81грн - інфляційних нарахувань, 814,00грн - 3% річних.

Судові витрати, відповідно до ст.49 ГПК України, підлягають стягненню з відповідача пропорційно розміру обґрунтовано заявлених вимог.

Керуючись ст.ст.49, 82-85 ГПК України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Брего" (04128, м. Київ, вул. Берковецька, буд. 6-А; ідентифікаційний код 34296142) на користь Мірчанської сільської ради Радомишльського району Житомирської області (12231, Житомирська область, Радомишльський район, с. Мірча, вул. Радомишльська, буд.14; ідентифікаційний код 04343859):

- 526,82грн - пені,

- 4210,00грн - 3% річних,

- 11740,80грн - інфляційних втрат.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Брего" (04128, м. Київ, вул. Берковецька, буд. 6-А; ідентифікаційний код 34296142) на користь Прокуратури Житомирської області (розрахунковий рахунок 35215069011049, МФО 820172, ДКСУ м. Київ, код ЄДРПОУ 02909950):

- 247,16грн - судового збору.

4. В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 20.12.17

Суддя Шніт А.В.

Віддрукувати:

1 - у справу

2 - позивачу (рек. з повід.)

3 - відповідачу (рек. з повід.)