Рішення

від 13.12.2017 по справі 910/18565/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.12.2017Справа №910/18565/17 Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Чинчин О.В. , при секретарі судового засідання Бігмі Я.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Ексіс Індастріз до про Товариства з обмеженою відповідальністю Вентсантехмонтаж стягнення заборгованості у розмірі 40 000,00 грн

Представники:

від Позивача: не з'явились;

від Відповідача: не з'явились;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Товариство з обмеженою відповідальністю Ексіс Індастріз (надалі також - Позивач ) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Вентсантехмонтаж (надалі також - Відповідач ) про стягнення заборгованості у розмірі 40 000,00 грн.

Позовні вимоги вмотивовано тим, що 18.09.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю Ексіс Індастріз (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю Вентсантехмонтаж (Покупець) було укладено Договір поставки № 33999_150011S1RMIC, відповідно до умов якого Постачальник зобов'язався на умовах цього договору, в рамках виконання робіт покупцем по монтажу вузлів обліку теплової енергії в місті Києві в 2015 році для замовника - ПАТ Київенерго , поставити у власність Покупця тепло лічильники SKS-3 (товар), в асортименті, кількості, в строкові, по цінах та з якісними характеристиками, погодженими сторонами в цьому договорі і специфікаціях до нього, які являються його невід'ємною частиною, а Покупець зобов'язався прийняти товар та оплатити за нього в порядку та на умовах, визначених у цьому Договорі. Як зазначає Позивач, на виконання умов Договору він поставив товар на загальну суму в розмірі 416 818,20 грн, що підтверджується видатковими накладними, проте Відповідач всупереч умовам Договору не здійснив оплату за отриманий товар у повному обсязі. Таким чином, в результаті неналежного виконання Відповідачем зобов'язань у останнього утворилась заборгованість перед Товариством з обмеженою відповідальністю Ексіс Індастріз в розмірі 40 000,00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.10.2017 року порушено провадження у справі № 910/18565/17, судове засідання призначено на 08.11.2017 року.

08.11.2017 року в судове засідання з'явився представник позивача. Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про поважні причини неявки Суд не повідомив. Представники сторін вимоги ухвали суду про порушення провадження по справі від 26.10.2017 року не виконали.

Суд, ознайомившись з матеріалами справи, з метою повного та всебічного розгляду спору, прийшов до висновку - зобов'язати Позивача:

- надати докази на підтвердження здійснення часткової оплати товару Товариством з обмеженою відповідальністю "Вентсантехмонтаж" за Договором №33999_150011S1RMIC від 18.09.2015 року;

- надати належним чином засвідчену копію довіреності на отримання матеріальних цінностей, видану Товариством з обмеженою відповідальністю "Вентсантехмонтаж" на ім'я ОСОБА_1

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.11.2017 року відкладено розгляд справи на 29.11.2017 року, у зв'язку з неявкою представника відповідача в судове засідання, невиконанням вимог ухвали суду, витребуванням додаткових доказів по справі.

24.11.2017 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду про порушення провадження по справі від 26.10.2017 року та заява про збільшення розміру позовних вимог.

29.11.2017 року судове засідання не відбулось, у зв'язку із перебуванням судді Чинчин О.В. на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.12.2017 призначено розгляд справи на 13.12.2017.

В судове засідання 13.12.2017 представник Позивача не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення 06.12.2017 представнику підприємства ухвали суду від 04.12.2017. Представник Відповідача в судове засідання не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується відміткою на ухвалі Господарського суду міста Києва від 04.12.2017 у справі № 910/18565/17, вимоги ухвали суду про порушення провадження у справі не виконав, відзив на позов не подав.

За змістом пункту 32 інформаційного листа №01-08/530 від 29.09.2009р. Вищого господарського суду України Про деякі питання, порушені у доповідних записках господарських судів України у першому півріччі 2009 року щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України , якщо відмітка про відправку, зроблена у встановленому порядку на першому примірникові процесуального документа, оформлена відповідним чином, вона, як правило, є підтвердженням розсилання процесуального документа сторонам та іншим особам, які брали участь у справі, а коли йдеться про ухвалу, де зазначається про час і місце судового засідання, - підтвердженням повідомлення про час і місце такого засідання.

Відповідно до інформації розміщеної на веб-сайті Міністерства юстиції України, місцезнаходженням Товариства з обмеженою відповідальністю "Вентсантехмонтаж" є 02002, м.Київ, ВУЛИЦЯ ЄВГЕНА СВЕРСТЮКА, будинок 17, офіс 205.

Суд зазначає, що Ухвали Господарського суду міста Києва у справі № 910/18565/17 направлялись на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вентсантехмонтаж", зазначену на веб-сайті Міністерства юстиції України.

Згідно з абзацом 3 пункту 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. №18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації -адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Оскільки конверт з ухвалою про порушення провадження у справі від 26.10.2017, надісланий Відповідачу, повернувся до суду за закінченням терміну зберігання, Суд доходить висновку, що Відповідач про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Таким чином, Суд приходить до висновку, що Позивач та Відповідач про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.

Що стосується заяви Позивача про збільшення позовних вимог від 22.11.2017, Суд зазначає таке.

Відповідно до статті 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Суд зазначає, що в даному випадку заява Позивача про збільшення позовних вимог від 22.11.2017 фактично є заявою про зміну предмета позову.

Право позивача на зміну предмета або підстави позову може бути реалізоване лише до початку розгляду господарським судом справи по суті та лише у суді першої інстанції шляхом подання до суду відповідної письмової заяви, яка за формою і змістом має узгоджуватися із статтею 54 ГПК з доданням до неї документів, зазначених у статті 57 названого Кодексу. Невідповідність згаданої заяви вимогам цих норм процесуального права є підставою для її повернення з підстав, передбачених частиною першою статті 63 ГПК. (п.3.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції")

Враховуючи вищевикладене, Суд приймає заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Ексіс Індастріз до розгляду.

Відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Приймаючи до уваги, що Позивач та Відповідач були належним чином повідомлені про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, Суд вважає, що неявка в судове засідання представників Сторін не є перешкодою для прийняття Рішення у даній справі.

Відповідно до статті 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В судовому засіданні 13.12.2017, на підставі статті 85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини Рішення.

Відповідно до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України, в судовому засіданні складено протокол.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ

18.09.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю Ексіс Індастріз (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю Вентсантехмонтаж (Покупець) було укладено Договір поставки № 33999_150011S1RMIC, відповідно до умов якого Постачальник зобов'язався на умовах цього договору, в рамках виконання робіт покупцем по монтажу вузлів обліку теплової енергії в місті Києві в 2015 році для замовника - ПАТ Київенерго , поставити у власність Покупця тепло лічильники SKS-3 (товар), в асортименті, кількості, в строкові, по цінах та з якісними характеристиками, погодженими сторонами в цьому договорі і специфікаціях до нього, які являються його невід'ємною частиною, а Покупець зобов'язався прийняти товар та оплатити за нього в порядку та на умовах, визначених у цьому Договорі.

Відповідно до п.2.1 Договору датою поставки товару вважається дата підписання уповноваженим представником покупця відповідної видаткової накладної.

Згідно з п. 2.3 Договору, право власності на товар і ризик його випадкової втрати переходить до покупця в момент підписання уповноваженим представником покупця відповідної видаткової накладної.

Ціни на товар, що поставляється постачальником, встановлюються сторонами в специфікації, яка являється невід'ємною частиною договору (п. 4.1 Договору).

Згідно з п.4.4 Договору розрахунки за товар, які поставляються за даним договором, здійснюються покупцем в наступному порядку: 4.4.1. Оплата 70% від вартості поставленого товару оплачується постачальнику протягом 5-ти календарних днів після підписання договору і специфікацій, а також отримання рахунка-фактури; 4.4.2. Оплата 30% від вартості поставленого товару сплачується постачальнику: 4.4.2.1 Протягом 120-ти календарних днів з моменту поставки товару, але не раніше отримання коштів за товар від кінцевого замовника (ПАТ Київенерго ); 4.4.2.2. У випадку дострокового отримання коштів за товар покупцем від кінцевого замовника (ПАТ Київенерго ) - протягом 5-ти календарних днів після отримання коштів від кінцевого замовника (ПАТ Київенерго ).

Кінцевий розрахунок за поставлений товар здійснюється після реєстрації податкової накладної постачальником в Єдиному реєстрі податкових накладних відповідно до Податкового кодексу України і надання її Покупцю (п. 4.8 Договору).

За приписами п. 5.2 Договору, приймання товару здійснюється підписанням акта приймання-передачі товару уповноваженими представниками сторін.

За приписами п. 7.4 Договору, у випадку прострочки покупцем кінцевої оплати поставленого товару відповідно до порядку розрахунків, вказаних в п.4.4 цього договору, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі 0,08% за кожний день прострочки від вартості неоплаченого товару, але не більше 5% від вартості неоплаченого вчасно товару.

Договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками Сторонами і діє до повного виконання Сторонами своїх зобов'язань за Договором (п. 9.1 Договору).

Специфікацією № 1 до Договору Сторони узгодили найменування товару, його якісні характеристики, кількість, ціну за одиницю, суму товару та адресу поставки.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору поставки № 33999_150011S1RMIC від 18.09.2015 Позивач поставив товар, а Відповідач в свою чергу прийняв товар (теплолічильники), що підтверджується видатковими накладними №РН-0000014 від 21.10.2015 на суму 209 053,20 грн, № РН-000013 від 16.11.2015 на суму 83 733,00 грн, № РН-0000014 від 16.11.2015 на суму 124 032,00 грн, а загалом на суму в розмірі 416 818,20 грн.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги Позивач зазначає, що Відповідач всупереч умовам Договору не здійснив оплату за отриманий товар у повному обсязі. Таким чином, в результаті неналежного виконання Відповідачем зобов'язань у останнього утворилась заборгованість перед Товариством з обмеженою відповідальністю Ексіс Індастріз в розмірі 40 000,00 грн. Окрім того, з урахуванням заяви про зміну предмета позову, враховуючи неналежне виконання Відповідачем умов Договору, Позивач просить суд стягнути з Відповідача інфляційні у розмірі 10 813,06 грн, 3% річних у розмірі 1 918,03 грн. та неустойку у розмірі 2 000,00 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Ексіс Індастріз підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Внаслідок укладення Договору поставки № 33999_150011S1RMIC від 18.09.2015 між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Згідно з приписами ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтями 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору поставки № 33999_150011S1RMIC від 18.09.2015 Позивач поставив товар, а Відповідач в свою чергу прийняв товар (теплолічильники), що підтверджується видатковими накладними №РН-0000014 від 21.10.2015 на суму 209 053,20 грн, № РН-000013 від 16.11.2015 на суму 83 733,00 грн, № РН-0000014 від 16.11.2015 на суму 124 032,00 грн, а загалом на суму в розмірі 416 818,20 грн., які оформлені належним чином та підписані уповноваженими представниками сторін без зауважень та заперечень, в добровільному порядку, проте Відповідачем здійснена лише часткова оплата за отриманий товар.

Окрім того, на підтвердження заявлених вимог Позивачем подано довіреності № 314 від 20.10.2015, № 342 від 02.11.2015 та № 360 від 16.11.2015 на отримання ОСОБА_1 товару від Товариства з обмеженою відповідальністю Ексіс Індастріз за Договором № 33999_150011S1RMIC від 18.09.2015.

Таким чином, заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю Вентсантехмонтаж перед Товариством з обмеженою відповідальністю Ексіс Індастріз за Договором поставки становить 40 000,00 грн.

Суд зазначає, що матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів відповідно до статей 33, 34, 36 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження сплати Відповідачем грошових коштів Товариству з обмеженою відповідальністю Ексіс Індастріз в розмірі 40 000,00 грн.

Отже, Суд зазначає, що Відповідач, в порушення вищезазначених норм Цивільного кодексу України та умов Договору, не здійснив оплату вартості отриманого й прийнятого товару в повному обсязі, тобто не виконав свої зобов'язання належним чином, а тому позовні вимоги щодо стягнення 40 000,00 грн - суми основної заборгованості є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Позивач також просив стягнути з Відповідача на його користь, з урахуванням заяви про зміну предмета позову, 3% річних за загальний період прострочки з 15.03.2016 по 20.10.2017 у розмірі 1 918,03 грн. та інфляційні у розмірі 10 813,06 грн.

Пунктом 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитору зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань №14 від 17.12.2013 року).

Суд, перевіривши розрахунок 3% річних, як плати за користування чужими грошовими коштами за період прострочки Відповідачем сплати за отриманий товар за Договором за загальний період прострочки з 15.03.2016 по 20.10.2017 у розмірі 1 918,03 грн вважає, що ця частина позовних вимог підлягає частковому задоволенню у зв'язку з невірним розрахунком Позивача в частині визначення початку перебігу прострочки Відповідача, оскільки прострочення Відповідача виникло 16.03.2016. Таким чином, з Відповідача на користь Позивача підлягають стягненню 3% річних за загальний період прострочки виконання Відповідачем його договірного грошового зобов'язання з 16.03.2016 по 20.10.2017 у розмірі 1 917,39 грн.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань №14 від 17.12.2013 року)

Суд, перевіривши розрахунок інфляційних, як збільшення суми основного боргу в період прострочки виконання боржником його грошового зобов'язання в зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, за загальний період прострочки з 15.03.2016 по 20.10.2017 у розмірі 10 813,06 грн, що ця частина позовних вимог підлягає частковому задоволенню у зв'язку з невірним розрахунком Позивача в частині визначення початку перебігу прострочки Відповідача, оскільки прострочення Відповідача виникло 16.03.2016. Таким чином, з Відповідача на користь Позивача підлягають стягненню інфляційні за загальний період прострочки виконання Відповідачем його договірного грошового зобов'язання з 16.03.2016 по 20.10.2017 у розмірі 9 389,42 грн.

Позивач також просив стягнути з Відповідача на його користь, з урахуванням заяви про зміну предмета позову, неустойку за загальний період прострочки з 15.03.2016 по 20.10.2017 розмірі 2 000,00 грн.

Згідно з приписами ст. ст. 216 - 218 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до ч.6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтями 1, 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань від 22.11.96 р. № 543-96-ВР (з змінами), платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

За приписами п. 7.4 Договору, у випадку прострочки покупцем кінцевої оплати поставленого товару відповідно до порядку розрахунків, вказаних в п.4.4 цього договору, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі 0,08% за кожний день прострочки від вартості неоплаченого товару, але не більше 5% від вартості неоплаченого вчасно товару.

При цьому, щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. (п.2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов язань №14 від 17.12.2013 року)

Суд, перевіривши розрахунок неустойки, яка відповідно до умов Договору являється пенею, у зв'язку з неналежним виконанням умов Договору, за загальний період прострочки виконання Відповідачем його договірного грошового зобов'язання у розмірі 2 000,00 грн. вважає, що ця частина позовних вимог підлягає задоволенню у заявленому Позивачем розмірі.

Таким чином, з Товариства з обмеженою відповідальністю Вентсантехмонтаж перед Товариства з обмеженою відповідальністю Ексіс Індастріз підлягає стягненню заборгованість у розмірі 40 000,00 грн., 3% річних в розмірі 1 917,39 грн, інфляційні у розмірі 9 389,42 грн та пеня в розмірі 2 000,00 грн.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно задоволеним позовним вимогам.

На підставі викладеного, керуючись статтями 32, 33,36, 43, 49,75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю Ексіс Індастріз задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Вентсантехмонтаж (02002, м.Київ, вул. Євгена Сверстюка, 17, оф. 205, Ідентифікаційний код юридичної особи 38577498) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Ексіс Індастріз (04053, м.Київ, вул. Артема, будинок 37-41, 3-Й поверх, Ідентифікаційний код юридичної особи 39050195) заборгованість у розмірі 40 000 (сорок тисяч) грн. 00 коп., 3% річних у розмірі 1 917 (одна тисяча дев'ятсот сімнадцять) грн. 39 коп., інфляційні в розмірі 9 389 (дев'ять тисяч триста вісімдесят дев'ять) грн. 42 коп., пеню у розмірі 2 000 (дві тисячі) грн. 00 коп. та судовий збір у розмірі 1 558 (одна тисяча п'ятсот п'ятдесят вісім) грн. 36 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 14 грудня 2017 року

Суддя О.В. Чинчин