Рішення

від 14.12.2017 по справі 910/19628/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.12.2017Справа №910/19628/17 за позовом Київської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Алірас"

третя особа 1 без самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача -

Дарницька районна в м. Києві державна адміністрація

третя особа 2 без самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача -

Управління культури Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації

третя особа 3 без самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача -

Централізована бібліотечна система Управління культури Дарницької районної в м. Києві державної адміністрація

третя особа 4 без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача -

Фонд державного майна України

третя особа 5 без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача -

Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія Київбудінвест"

третя особа 6 без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача -

Товариство з обмеженою відповідальністю Фірма "Меблі"

про витребування майна

Суддя Турчин С.О.

Представники учасників процесу:

від позивача: Трохимчук В.С. (довіреність)

від відповідача: не з'явився

від третьої особи 1: Лукомська-Кабанова Б.А. (довіреність)

від третьої особи 2: Напханюк І.Ю. (довіреність)

від третьої особи 3: Головата О.В. (директор)

від третьої особи 4: Болгар Н.С. (довіреність)

від третьої особи 5: не з'явився

від третьої особи 6: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Київська міська рада (позивач) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Алірас" (відповідач), в якому просить суд витребувати від відповідача на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради нежитлові приміщення загальною площею 362 кв.м., що розташовані за адресою: м. Київ, вул. Вереснева 9.

Позовні вимоги обґрунтовані визнанням недійсним договору купівлі-продажу № КП-129 від 02.07.1993, в частині відчуження нерухомого майна, що розташоване за адресою: м. Київ, вул. Вереснева 9. Оскільки позивачем не приймалось рішення про відчуження спірного майна, не було волевиявлення дійсного власника про відчуження майна, то спірне майно підлягає витребуванню від відповідача, на підставі ст. 388 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.11.2017 порушено провадження у справі № 910/19628/17, залучено до участі у справі третю особу 1 без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Дарницьку районну в м. Києві державну адміністрацію, третю особу 2 без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Управління культури Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації, третю особу 3 без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Централізовану бібліотечну систему Управління культури Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації та призначено справу до розгляду на 30.11.2017.

28.11.2017 через відділ діловодства суду від позивача надійшли документи по справі.

В судове засідання 30.11.2017 з'явились представники позивача та третіх осіб 1,2,3.

Представник відповідача в судове засідання 30.11.2017 не з'явився, витребуваних судом відзиву на позовну заяву і документів не надав, про причини неявки суд не повідомив.

В судовому засіданні 30.11.2017 вирішувалось питання щодо доцільності залучення до участі у справі третіх осіб - Фонду державного майна України, Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Київбудінвест", Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Меблі", на що представники сторін зазначили, що у вирішенні даного питання покладаються на розсуд суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.11.2017 залучено до участі у справі № 910/19628/17 третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Фонд державного майна України, Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія Київбудінвест", Товариство з обмеженою відповідальністю Фірма "Меблі" (04060, м. Київ, вул. Орловська, буд. 4-6/2; ідентифікаційний код 23153137), розгляд справи відкладено на 14.12.2017 на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

12.12.2017 від позивача через відділ діловодства суду надійшли письмові пояснення.

В судове засідання з'явились представники позивача та третіх осіб 1,2,3,4.

У судовому засіданні 14.12.2017 представник позивача подав заяву про зміну предмету позову, у якій просить суд: 1) витребувати від відповідача на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради нежитлові приміщення загальною площею 362 кв.м., що розташовані за адресою: м. Київ, вул. Вереснева 9; 2) скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 18481579 від 30.12.2014, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 30.12.2014 внесено запис про право власності № 8317128 за відповідачем на нежитлове приміщення № 214 (група приміщень з № 1 по № 17) (в літ. А) загальною площею 372,9 кв.м., яке розташоване за адресою: м. Київ, вул. Вереснева 9, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 544559980000.

Відповідно до п. 4 ст. 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Зі змісту поданої позивачем заяви про зміну предмета позову вбачається, що позивачем доповнено позов другою позовною вимогою без відмови від першої.

Отже, поданою позивачем заявою фактично було доповнено немайновий позов ще однією вимогою.

Господарським процесуальним кодексом України передбачено можливість збільшення розміру позовних вимог. Це стосується лише вимог майнового характеру.

Доповнення предмету немайнового позову новими вимогами процесуальним законодавством не передбачено.

Аналогічна позиція наведена в постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".

Відповідно до п. 3.11 вказаної Постанови збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Якщо в заяві позивача йдеться про збільшення розміру немайнових вимог (наприклад, про визнання недійсним ще одного акта крім того, стосовно якого відповідну вимогу вже заявлено), то фактично також йдеться про подання іншого позову.

У даному випадку немайновий позов було доповнено ще однією вимогою, що є порушенням норм процесуального права.

Крім того, при доповненні предмету позову вимогою про скасування рішення про державну реєстрацію та їх обтяжень, змінюється не лише предмет позову, а і його підстави.

Відповідно до п. 3.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається. У разі подання позивачем заяви, направленої на одночасну зміну предмета і підстав позову, господарський суд повинен відмовити в задоволенні такої заяви і, приєднавши її до матеріалів справи та зазначивши про цю відмову в описовій частині рішення (або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи), розглянути по суті раніше заявлені позовні вимоги, якщо позивач не відмовляється від позову. Позивач при цьому не позбавлений права звернутися з новим позовом у загальному порядку.

З огляду на викладене, суд відмовляє в задоволенні заяви позивача про зміну предмет позову.

Аналогічної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постановах від 06.12.2017 у справі № 910/6453/17, від 04.03.2015 у справі № 910/7865/14.

Представник позивача у судовому засіданні 14.12.2017 надав суду пояснення по суті позовних вимог, підтримав вимоги з підстав викладених в позові, просив суд їх задовольнити.

Представники третіх осіб 1-3 підтримали позов, надали пояснення по справі.

Представник третьої особи 4 зазначив, що не має змоги висловити свою думку, так як позову не отримував.

Представник відповідача в судове засідання 14.12.2017 не з'явився, відзиву на позов та витребуваних судом документів не надав, про причини неявки суд не повідомив.

Представники третіх осіб 5, 6 в судове засідання 14.12.2017 не з'явились.

У відповідності до п.п. 3.9.1. п. 3.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої ст. 64 та ст. 87 ГПК України.

За змістом зазначеної статті 64 ГПК України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Ухвали Господарського суду міста Києва про порушення провадження у справі та відкладення розгляду справи надсилались на юридичну адресу відповідача та третіх осіб (вказану в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань). Таким чином, відповідач та третя особа були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання.

Враховуючи вищенаведене та те, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, з метою запобігання безпідставному затягуванню розгляду справи, в судовому засіданні 14.12.2017 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до ст. 85 ГПК України.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення учасників процесу, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно актів Державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта № 5/216 та 4/215 від 30 листопада 1983 р. був введений в експлуатацію жилий будинок по вул. Вересневій, 9 у м. Києві разом із вбудованою бібліотекою загальною площею 362 м2.

З 1991 року на підставі ст. 35 Закону України "Про власність" майно бібліотеки набуло статусу комунальної власності

2 липня 1993 р. між Фондом державного майна України та організацією орендарів орендної проектно-будівельної фірми "Київінвест" було укладено договір купівлі-продажу № КП-129, на підставі якого було приватизоване майно цілісного майнового комплексу фірми "Київінвест". Згідно з актом прийому-передачі від 2 серпня 1993 р. до складу майна, яке підлягало продажу на підставі цього договору включено також приміщення по вул. Вересневій, 9 у м. Києві, в якому розташована бібліотека.

В подальшому спірне приміщення відчужувалось на підставі договорів купівлі-продажу зокрема від Акціонерного товариства закритого типу "Київінвест" як правонаступника організації орендарів орендної проектно-будівельної фірми "Київінвест" до ПАТ "Компанія Київінвестбуд" на підставі договору купівлі-продажу від 12.08.1996; від ПАТ "Компанія Київінвестбуд" до Товариства з обмеженою відповідальністю фірма МЕБЛІ на підставі договору купівлі-продажу нежилих приміщень від 04.04.2008; від Товариства з обмеженою відповідальністю фірма МЕБЛІ до Товариства з обмеженою відповідальністю "Алірас" на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 30.12.2014.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.03.2017 у справі № 910/18373/16 визнано договір купівлі-продажу № КП-129 від 2 липня 1993р., укладений між Фондом державного майна України та Закритим акціонерним товариством фірма "Київінвест", як правонаступником Організації орендарів орендної проектно-будівельної фірми "Київінвест", недійсним в частині продажу приміщення площею 362 м2 по вул. Вересневій, 9 у м. Києві.

Зазначене рішення залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.06.2017 та постановою Вищого господарського суду від 14.03.2017.

Позивач, звертаючись до суду з даним позовом та обґрунтовуючи позовні вимоги зазначає, що оскільки позивачем не приймалось рішення про відчуження спірного майна, не було волевиявлення дійсного власника про відчуження майна, то спірне майно підлягає витребуванню від відповідача, на підставі ст. 388 Цивільного кодексу України. В обгрунтування позовних вимог позивачем надано: Акти Державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, Технічний паспорт на спірне приміщення по вул. Вереснева, 9, а також судові рішення у справі № 910/18373/16.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 3 ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Пунктом 2.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2013 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо.

У преамбулі та статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, рішенні Європейського суду з прав людини Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, §77, від 25.07.2002, а також рішенні Європейського суду з прав людини Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§42 та 60, від 22.11.2007 встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

В силу частини 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" згадані судові рішення та зміст самої Конвенції про захист прав та свобод людини є пріоритетним джерелом права для національного суду.

Отже, обставини, встановлені рішенням суду у справі №910/18373/16 щодо недійсності договору купівлі-продажу № КП-129 від 2 липня 1993 р., в частині продажу приміщення площею 362 м2 по вул. Вересневій, 9 у м. Києві повторного доведення не потребують.

Так, рішенням суду у справі № 910/18373/16 встановлено, що з 1991 року на підставі ст. 35 Закону України "Про власність" майно бібліотеки набуло статусу комунальної власності, а спірний правочин (договір купівлі-продажу № КП-129 від 2 липня 1993) в частині продажу у складі цілісного майнового комплексу фірми "Київінвест" приміщення бібліотеки вчинений Фондом державного майна України незаконно з порушенням прав територіальної громади міста Києва як власника спірного майна.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно із частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Статтею 20 Цивільного кодексу України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Стаття 41 Конституції України проголошує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно зі ст. 319 Цивільного кодексу України здійснення права власності полягає в володінні, користуванні, розпорядженні своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ч. 2 ст. 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Стаття 386 ЦК України визначає засади захисту права власності. Так, держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою по вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Згідно вимог ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Норма частини першої статті 216 ЦК не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.

У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК.

Відповідно до частини п'ятої статті 12 ЦК добросовісність набувача презюмується. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі й те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача і є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна.

Аналогічні правові позиції наведені у пункті 2.15 постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними № 11 від 29.05.2013 року та у постановах Верховного суду України по справі № 640/10207/15-ц від 18.01.2017 року та по справі № 6-2407цс15 від 17.02.2016 року.

Рішенням суду у справі №910/18373/16 встановлено, що укладаючи правочини з придбання приміщення по вул. Вересневій, 9 у м. Києві Товариство з обмеженою відповідальністю "Алірас", Товариство з обмеженою відповідальністю "Меблі", Приватне акціонерне товариство - "Компанія Київінвестбуд", Закрите акціонерне товариство фірма "Київінвест" повною мірою мали змогу і жодним чином необмежені у можливості довідатися про правовий статус спірного майна як дитячої бібліотеки та наявні у зв'язку з цим обмеження щодо розпорядження ним.

Відповідно до статті 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Згідно із частиною першою статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.03.2017 у справі № 910/18373/16 встановлені обставин належності приміщення бібліотеки ім. Зої Космодем'янської площею 362 м2 по вул. Вересневій, 9 у м. Києві до комунальної власності та зазначено, що Фонд державного майна України, який здійснив відчуження спірного приміщення не мав повноважень на розпорядження цим майном без відповідного рішення його власника, доказів прийняття такого рішення суду не надано.

Оскільки, добросовісне набуття у розумінні статті 388 ЦК України можливе лише тоді, коли майно придбано не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, наслідком правочину, укладеного з таким порушенням, є повернення майна із незаконного володіння (постанова Верховного Суду України від 11.12.2012 у справі №3-65гс12).

З огляду на встановлені судом обставини у справі № 910/18373/16, суд дійшов висновку, що спірні нежитлові приміщення загальною площею 362 кв.м., що розташовані за адресою: м. Київ, вул. Вереснева 9 вибули із комунальної власності на підставі недійсного правочину, поза волею дійсного власника майна.

У відповідності до вимог ст. ст. 330, 388 ЦК України право власності на майно, яке було передане у зв'язку із виконанням договору купівлі-продажу та відчужено поза волею власника не набувається добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути у нього витребуване. Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна.

Таким чином, згідно з положеннями зазначених норм права власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами.

Останнім набувачем спірного майна є Товариство з обмеженою відповідальністю "Алірас" на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 30.12.2014. Станом на дату вирішення спору, відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, право власності на нежитлові приміщення за адресою: м. Київ, вул. Вереснева 9, зареєстровані за відповідачем.

З огляду на зазначені положення законодавства та враховуючи те, що нерухоме майно - нежитлові приміщення загальною площею 362 кв.м., що розташовані за адресою: м. Київ, вул. Вереснева 9 вибуло з власності територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради поза її волею, і набуте у власність Товариством з обмеженою відповідальністю "Алірас" від особи, яка не мала права його відчужувати, існують всі правові підстави для його витребування на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради.

Частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно із ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Враховуючи вищенаведене, дослідивши повно та всебічно матеріали справи, на день розгляду справи, суд задовольняє повністю вимоги Київської міської ради.

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 49 ГПК України покладається на відповідача.

Керуючись ст. ст. 4, 32-34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Витребувати від Товариства з обмеженою відповідальністю "Алірас" (04123, м. Київ, пров. Бестужева, буд. 22, код 39276128) на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 36, код 22883141) нежитлові приміщення загальною площею 362 кв.м., розташовані за адресою: м. Київ, вул. Вереснева 9.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Алірас" (04123, м. Київ, пров. Бестужева, буд. 22, код 39276128) на користь Київської міської ради (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 36, код 22883141) 3000,00 грн. витрат зі сплати судового збору.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 19.12.2017.

Суддя С.О. Турчин