Рішення

від 13.12.2017 по справі 910/17499/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.12.2017Справа №910/17499/17 Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Чинчин О.В. , при секретарі судового засідання Бігмі Я.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Коростень-Агро" до проТовариства з обмеженою відповідальністю "НЗ Сервіс" стягнення заборгованості у розмірі 245 554,52 грн. Представники:

від Позивача: Шуплякова М.І. (представник за довіреністю);

від Відповідача: не з'явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Товариство з обмеженою відповідальністю "Коростень-Агро" (надалі також - Позивач ) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "НЗ Сервіс" (надалі також - Відповідач ) про стягнення заборгованості у розмірі 245 554,52 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Коростень-Агро" було помилково сплачено грошові кошти Товариству з обмеженою відповідальністю "НЗ Сервіс" в розмірі 242 400,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №76 від 19.08.2017 із зазначенням призначення платежу: Плата за міндобрива (діамофос NPK 10:26:26) згідно рахунку № 31/09 від 18.08.2017, в т.ч. ПДВ 20% - 40400 грн . Як зазначає Позивач, договірні відносини між сторонами відсутні, між сторонами не було домовленості про поставку вказаного товару на суму 242 400,00 грн, у зв'язку з чим Позивач просить Суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "НЗ Сервіс" на його користь безпідставно отримані кошти у розмірі 242 400,00 грн. в порядку ст. 1212 Цивільного кодексу України. Крім того, Позивач також просить стягнути з Відповідача проценти за користування чужими грошовими коштами за період з 26.08.2017 по 02.10.2017 в розмірі 3 154,52 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.10.2017 року порушено провадження у справі № 910/17499/17, судове засідання призначено на 25.10.2017 року.

25.10.2017 року в судове засідання представники сторін не з'явились, про поважні причини неявки Суд не повідомили, вимоги ухвали суду про порушення провадження по справі від 11.10.2017 року не виконали.

Суд, ознайомившись з матеріалами справи, з метою повного та всебічного розгляду спору, прийшов до висновку - зобов'язати Позивача надати письмові пояснення щодо зазначення в платіжному дорученні №76 від 19.08.2017 року призначення платежу: "плата за міндобрива (діамофос NPK 10:26:26) згідно рахунку 31/09 від 18.08.2017 року".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.10.2017 року відкладено розгляд справи на 08.11.2017 року, у зв'язку з неявкою представників сторін в судове засідання, невиконанням вимог ухвали суду, витребуванням додаткових доказів по справі.

27.10.2017 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду про порушення провадження по справі від 11.10.2017 року.

01.11.2017 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшли письмові пояснення на виконання вимог ухвали суду про порушення провадження по справі від 11.10.2017 року.

08.11.2017 року в судове засідання з'явився представник позивача. Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про поважні причини неявки Суд не повідомив, про час і місце судового засідання був повідомлений належним чином, вимоги ухвали суду про порушення провадження по справі від 11.10.2017 року не виконав.

В судовому засіданні представник позивача надав усні пояснення по суті спору, якими підтримав вимоги та доводи позовної заяви, зазначив, що поставка товару за Договором №71/01 від 09.08.2017 року, який укладено між Позивачем та Відповідачем, здійснюється лише після підписання додатку до договору та зазначив, що за Договором відбулась лише одна поставка, за якою Позивач отримав товар та оплатив його вартість. Також, подав документи для долучення до матеріалів справи.

Суд, ознайомившись з матеріалами справи, вислухавши представника позивача, з метою повного та всебічного розгляду спору, прийшов до висновку - зобов'язати Позивача надати докази на підтвердження отримання і сплати вартості товару за рахунком-фактурою №25/09 від 09.08.2017 року за Договором №71/01 від 09.08.2017 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.11.2017 року відкладено розгляд справи на 29.11.2017 року, у зв'язку з неявкою представника відповідача в судове засідання, невиконанням вимог ухвали суду, витребуванням додаткових доказів по справі.

15.11.2017 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшли письмові пояснення на виконання вимог ухвали суду від 08.11.2017 року.

29.11.2017 року судове засідання не відбулось, у зв'язку із перебуванням судді Чинчин О.В. на лікарняному.

Суд зазначає, що відповідно до ст. 69 Господарського процесуального кодексу України спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви, а у виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.

Суд зазначає, що відповідно до ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

Як зазначає Верховний Суд України в листі №1-5/45 від 25.01.2006 критерії оцінювання розумності строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ. Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади.

Відтак, з метою створення сторонам необхідних умов для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, недопущення порушення процесуальних прав сторін на участь у судовому засіданні, забезпечення рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, Суд вважає за необхідне продовжити строк розгляду спору на 15 днів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.12.2017 продовжено строк розгляду спору на 15 днів, призначено розгляд справи на 13.12.2017.

11.12.2017 через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшла заява про зміну підстави позову.

В судовому засіданні 13.12.2017 представник Позивача підтримав вимоги та доводи позовної заяви, просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. В судове засідання представник Відповідача не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується поверненням на адресу суду конверту з ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.12.2017 у зв'язку з вибуттям підприємства, вимоги ухвали суду про порушення провадження у справі не виконав, відзив на позов не подав.

Таким чином, Суд приходить до висновку, що Відповідач та про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Щодо заяви Позивача про зміну підстави позову, Суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.4 ст. 22 ГПК України до початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Згідно з п. 3.12 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", право позивача на зміну предмета або підстави позову може бути реалізоване лише до початку розгляду господарським судом справи по суті та лише у суді першої інстанції шляхом подання до суду відповідної письмової заяви, яка за формою і змістом має узгоджуватися із статтею 54 ГПК з доданням до неї документів, зазначених у статті 57 названого Кодексу. Невідповідність згаданої заяви вимогам цих норм процесуального права є підставою для її повернення з підстав, передбачених частиною першою статті 63 ГПК.

Заяви про зміну предмета або підстави позову, які відповідають вимогам статей 54 і 57 ГПК, проте подані після початку розгляду господарським судом справи по суті, залишаються без розгляду і приєднуються до матеріалів справи, про що суд зазначає в описовій частині рішення, прийнятого по суті спору (або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи).

Початок розгляду справи по суті має місце з того моменту, коли господарський суд після відкриття судового засідання, роз'яснення (за необхідності) сторонам та іншим учасникам судового процесу їх прав та обов'язків і розгляду інших клопотань і заяв (про відкладення розгляду справи, залучення до участі в ній інших осіб, витребування додаткових доказів тощо) переходить безпосередньо до розгляду позовних вимог, про що зазначається в протоколі судового засідання.

Як вбачається з матеріалів справи, в судовому засіданні 08.11.2017 Суд почав розглядати справу по суті, що підтверджується протоколом судового засідання та ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.11.2017.

Враховуючи вищевикладене, Суд залишає без розгляду заяву Позивача про зміну підстави позову.

Відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Приймаючи до уваги, що Відповідач був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, Суд вважає, що неявка в судове засідання представника Відповідача не є перешкодою для прийняття Рішення у даній справі.

Відповідно до статті 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В судовому засіданні 13.12.2017, на підставі статті 85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини Рішення.

Відповідно до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України, в судовому засіданні складено протокол.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ

Товариством з обмеженою відповідальністю "Коростень-Агро" було сплачено грошові кошти Товариству з обмеженою відповідальністю "НЗ Сервіс" в розмірі 242 400,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №76 від 19.08.2017 із зазначенням призначення платежу: Плата за міндобрива (діамофос NPK 10:26:26) згідно рахунку № 31/09 від 18.08.2017, в т.ч. ПДВ 20% - 40400 грн .

Товариство з обмеженою відповідальністю "Коростень-Агро" направило Товариству з обмеженою відповідальністю "НЗ Сервіс" вимогу про повернення грошових коштів № 19 від 21.08.2017, перерахованих за платіжним дорученням № 76 від 19.08.2017, у розмірі 242 400,00 грн, що підтверджується описом вкладення у цінний лист від 21.08.2017, яка була отримана уповноваженим представником Відповідача 31.08.2017, проте залишилась останнім без відповіді і реагування.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, Позивач стверджує, що договірні відносини між сторонами відсутні, між сторонами не було домовленості про поставку вказаного товару на суму 242 400,00 грн, у зв'язку з чим Позивач просить Суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "НЗ Сервіс" на його користь безпідставно отримані кошти у розмірі 242 400,00 грн. в порядку ст. 1212 Цивільного кодексу України. Крім того, Позивач також просить стягнути з Відповідача проценти за користування чужими грошовими коштами за період з 26.08.2017 по 02.10.2017 в розмірі 3 154,52 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Коростень-Агро" підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання.

Статтею 174 Господарського кодексу передбачено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Статтею 175 Господарського кодексу України визначено, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом. Якщо майново-господарське зобов'язання виникає між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами, зобов'язаною та управненою сторонами зобов'язання є відповідно боржник і кредитор.

Відповідно до ст. 179 Господарського кодексу України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно зі ст. 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Таким чином, головною ознакою укладення сторонами договору у спрощений спосіб є підтвердження прийняття до виконання замовлень.

Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку

Згідно зі статтями 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Як встановлено Судом, Товариством з обмеженою відповідальністю "Коростень-Агро" було сплачено грошові кошти Товариству з обмеженою відповідальністю "НЗ Сервіс" в розмірі 242 400,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №76 від 19.08.2017 із зазначенням призначення платежу: Плата за міндобрива (діамофос NPK 10:26:26) згідно рахунку № 31/09 від 18.08.2017, в т.ч. ПДВ 20% - 40400 грн .

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Так, відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Статтею 1212 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї статті застосовуються до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Для виникнення зобов'язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: 1) збільшення майна у однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); 2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна у особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; 3) причинний зв'язок між збільшенням майна в однієї особи і відповідною втратою майна іншою особою; 4) відсутність достатньої правової підстав для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи, тобто, обов язковою умовою є збільшення майна однієї сторони (набувачем), з одночасним зменшенням його у іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином, тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, передбачених нормами ст. 11 Цивільного кодексу України. До відсутності правової підстави стаття 1212 Цивільного кодексу України відносить також і ситуацію, коли підстава, на якій було набуте або збережене майно, на момент набуття або збереження існувала, але згодом відпала. Наприклад, коли правочин, на підставі якого передавалася річ, згодом був визнаний недійсним тощо.

Оцінивши подані Позивачем документи, а саме, Договір № 71/01 від 09.08.2017, виставлений на його підставі рахунок-фактуру № 25/09 від 09.08.2017 на суму 235 800,00 грн, рахунок-фактуру № 25/09 від 09.08.2017 на суму 231 600,00 грн, платіжні доручення № 70 від 16.08.2017 та № 74 від 17.08.2017 на оплату рахунку № 25/09 від 09.08.2017, Суд дійшов висновку, що між сторонами спору існували господарські відносини.

Як вказано у п. 2.3 Договору № 71/01 від 09.08.2017, загальна вартість, кількість та асортимент партії товару попередньо узгоджується сторонами і зазначається покупцем у письмовій заявці та в подальшому фіксується у відповідних накладних, рахунках-фактурах.

Суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів узгодження сторонами в порядку вказаного Договору поставки товару на суму 242 400,00 грн та відповідної письмової заявки Товариства з обмеженою відповідальністю "Коростень-Агро" як покупця на поставку товару зазначеної вартості. Окрім того, матеріали справи також не містять рахунку № 31/09 від 18.08.2017 та доказів його виставлення Товариством з обмеженою відповідальністю "НЗ Сервіс" Позивачу.

Відтак, з огляду на викладене, Суд доходить висновку, що, незважаючи на існування між сторонами спору господарських відносин, сплата Позивачем коштів на користь Відповідача у розмірі 242 400,00 грн за платіжним дорученням № 76 від 19.08.2017 відбулася помилково поза межами правової підстави - укладеного між сторонами договору.

Як вбачається з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю "Коростень-Агро" направило Товариству з обмеженою відповідальністю "НЗ Сервіс" вимогу про повернення грошових коштів № 19 від 21.08.2017, перерахованих за платіжним дорученням № 76 від 19.08.2017, у розмірі 242 400,00 грн, що підтверджується описом вкладення у цінний лист від 21.08.2017, яка була отримана уповноваженим представником Відповідача 31.08.2017, проте залишилась останнім без відповіді і реагування.

Таким чином, на підставі викладеного, Суд доходить висновку, що кошти в сумі 242 400,00 грн. є безпідставно отриманими Товариством з обмеженою відповідальністю "НЗ Сервіс".

Проте, Суд зазначає, що матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів відповідно до статей 33, 34, 36 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження повернення Відповідачем грошових коштів Товариству з обмеженою відповідальністю "Коростень-Агро" в розмірі 242 400,00 грн.

Отже, Суд зазначає, що Відповідач, в порушення вищезазначених норм Цивільного кодексу України, не здійснив повернення грошових коштів в повному обсязі, тобто не виконав свої зобов'язання належним чином, а тому позовні вимоги щодо стягнення 242 400,00 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

При зверненні до суду Позивач також просив стягнути з Відповідача на його користь проценти за користування грошовими коштами у розмірі облікової ставки Національного банку України в порядку ст. 231 Господарського кодексу України за загальний період з 26.08.2017 по 02.10.2017, що становить 3 154,52 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 1214 Цивільного кодексу України у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Якщо без достатньої правової підстави набуваються або зберігаються гроші (як готівкові так і безготівкові), на них нараховуються відсотки згідно з ст. 536 ЦК України з того часу, коли набувач дізнався або повинен був дізнатися про безпідставність набуття або збереження грошових коштів.

У разі стягнення безпідставно набутих чи одержаних грошей нараховуються відсотки відповідно до ст. 536 Цивільного кодексу України

Відповідно до ст. 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до положень ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Однак, стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами, передбачених ст. 536 ЦК України, не є ні видом забезпечення виконання зобов'язань, ані штрафною санкцією (такі роз'яснення викладені в п. 2.7 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Враховуючи викладене, Суд доходить висновку про відсутність правових підстав для застосування до спірних правовідносин положень, передбачених ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України (розмір штрафних санкцій), в порядку аналогії закону, тому у задоволенні позовних вимог про стягнення 3 154,52 грн процентів за користування грошовими коштами, заявленими в порядку ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, слід відмовити.

Згідно із статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Частиною 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

За приписами статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Таким чином, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Коростень-Агро" підлягають частковому задоволенню та з Товариства з обмеженою відповідальністю "НЗ Сервіс" підлягають стягненню на користь Позивача безпідставно отримані кошти у розмірі 242 400,00 грн.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання первісного та зустрічного позовів покладаються на сторони пропорційно задоволеним позовним вимогам.

На підставі викладеного, керуючись статтями 32, 33,36, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю Коростень-Агро задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю НЗ Сервіс (04201, м.Київ, вул. Кульженків сім'ї, б.35, Ідентифікаційний код юридичної особи 39521273) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Коростень-Агро (11530, Житомирська обл., Коростенський район, с. Калинівка, вул. Центральна, 8, ідентифікаційний код 40337555) 242 400 (двісті сорок дві тисячі чотириста) грн 00 коп. та судовий збір у розмірі 3 635 (три тисячі шістсот тридцять п'ять) грн. 99 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 14 грудня 2017 року

Суддя О.В. Чинчин