Постанова

від 13.12.2017 по справі 910/15575/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" грудня 2017 р. Справа№ 910/15575/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коротун О.М.

суддів: Гаврилюка О.М.

Майданевича А.Г.

за участю секретаря судового засідання - Куценко К.Л.

за участю представників сторін:

від позивача: Коломієць І.О. - представник за довіреністю № ББУ/ДУ105/ББ/16 від 13.12.2016;

від відповідача: не з'явились;

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІПІ ОІЛТРЕЙД"

на рішення Господарського суду міста Києва від 24.10.2017

у справі № 910/15575/17 (суддя - Ярмак О.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Добропіллявугілля"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІПІ ОІЛТРЕЙД"

про стягнення 825 712, 14 грн,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю ДТЕК Добропіллявугілля (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю ДІПІ ОІЛТРЕЙД (надалі - відповідач) про стягнення 825 712, 14 грн штрафних санкцій за непоставлену за договором №1957-ДУ нафтопродукцію, з яких: 108 933,00 грн штрафу та 716 779,14 грн неустойки.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.10.2017 позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІПІ ОІЛТРЕЙД" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Добропіллявугілля" 108 933,00 грн - штрафу, 716 779,14 грн - неустойки та 12 385,68 грн - судового збору.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "ДІПІ ОІЛТРЕЙД" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 24.10.2017 та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.11.2017 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІПІ ОІЛТРЕЙД" на рішення Господарського суду міста Києва від 24.10.2017 у справі № 910/15575/17 було прийнято до провадження та призначено до розгляду на 13.12.2017.

01.12.2017 через відділ забезпечення документообігу та моніторингу виконання документів від відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження у даній справі до вирішення пов'язаної з нею справою № 910/20263/17. Вказане клопотання не підлягає задоволенню з підстав, викладених у мотивувальній частині постанови.

11.12.2017 через відділ забезпечення документообігу та моніторингу виконання документів від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу у даній справі.

Представник позивача в судовому 13.12.2017 проти задоволення апеляційної скарги у даній справі заперечив, просив її залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу.

В судове засідання 13.12.2017 представник відповідача не з'явився, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином, про що свідчить наявне в матеріалах справи повідомлення про вручення 04.12.2017 стороні ухвали суду від 27.11.2017 та заявлене ним клопотання про зупинення провадження у даній справі.

Враховуючи, що явка представників учасників апеляційного провадження судом апеляційної інстанції обов'язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статтею 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторони, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про можливість здійснення перевірки рішення місцевого господарського суду в апеляційному порядку за відсутності представника позивача, який був належним чином повідомлений про час та місце судового засідання за наявними матеріалами справи.

Дослідивши матеріали справи, докази по справі, розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, заслухавши пояснення представника позивача, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як вірно з'ясовано судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 01.03.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю ДТЕК Добропіллявугілля (як покупцем) та Товариством з обмеженою відповідальністю ДІПІ ОІЛТРЕЙД (як постачальником) було укладено договір поставки №1957-ДУ (надалі - договір), за умовами якого постачальник зобов'язується поставити у власність покупця нафтопродукти, код ГК в кількості, терміни й вартості за якісними показниками, що узгоджені сторонами в даному договорі й специфікаціях, а покупець - прийняти та оплатити поставлену в його власність продукцію у відповідності до умов вказаного договору.

Згідно з п. 3.1-.3.2 договору сторони встановили, що поставка продукції відбувається партіями в кількості, по ціні, з якісними характеристиками та в строки, узгодженими сторонами в специфікаціяхи до договору. Поставка проводиться на умовах DDP, згідно Інкотермс-2010 .

02.09.2016 між сторонами було укладено специфікацію до договору, згідно якої постачальник зобов'язується поставити до 30.09.2016 у власність покупця (м. Допропілля, Донецька обл., вул. Комунальна, 2) дизельне паливо ДСТУ 4840:2007, у кількості 110 тон вартістю 1 815 550 грн., та ПДВ 363 110 грн.

Пунктом 3.8 договору передбачено, що зобов'язання постачальника вважаються виконаними з моменту передачі продукції в розпорядження покупця у визначене місце призначення поставки в кількості, в строки, з якісними характеристиками, узгодженими сторонами в договорі та специфікаціях до нього. Зобов'язання покупця вважаються виконаними з моменту оплати прийнятої продукції.

Однак, відповідач на момент звернення позивача до суду свої зобов'язання за договором не виконав. Жодних доказів протилежного ні до суду першої, ані до суду апеляційної інстанції не надав.

А тому позивач просив суд стягнути з відповідача за невиконання умов договору штрафні санкції у сумі 825 712, 14 грн.

Розглядаючи спір по суті у даній справі, місцевий господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги у даній справі є обґрунтованими та задовольнив їх в повному обсязі. Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками місцевого господарського суду з урахуванням наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистими, сімейними, домашніми або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Так, у даній справі, судом апеляційної інстанції було встановлено, що пунктом 5.2 договору визначили, що в разі не поставки (недопоставки невистачаючої) продукції чи поставки (доставки невистачаючої) продукції з порушенням строків, передбачених в договорі чи у відповідній специфікації, постачальник, за письмовою вимогою покупця, сплачує покупцю неустойку у вигляді штрафу в розмірі 5% від вартості продукції, що поставляється по відповідній специфікації. У випадку порушення постачальником своїх зобов'язань відповідно до даного пункту більш ніж на 10 (десять) календарних днів, постачальник додатково, за письмовою вимогою покупця, сплачує неустойку в розмірі 0,1% від вартості не поставленої (недопоставленої невистачаючої продукції) чи поставленої (до поставленої невистачаючої) продукції з порушенням строків, за кожен день прострочки.

За змістом положень статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Такі положення містяться й у статтях 525, 526 ЦК.

Згідно зі статтею 530 ЦК якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до положень статті 610 ЦК порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК).

Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (частини перша, друга статті 217 ГК). Штрафними санкціями відповідно до частини першої статті 230 ГК визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими ГК та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення ЦК (частина перша статті 199 ГК).

Видами забезпечення виконання зобов'язання за змістом положень частини першої статті 546 ЦК є неустойка, порука, гарантія, застава, притримання, завдаток, а частиною другою цієї норми визначено, що договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік забезпечувальних заходів для належного виконання зобов'язання не є вичерпним і сторони, використовуючи принцип свободи договору, передбачений статтею 627 ЦК, мають право встановити й інші, окрім тих, що передбачені частиною першою статті 546 ЦК, засоби, які забезпечують належне виконання зобов'язання, за умови, що такий вид забезпечення не суперечить закону.

За змістом положень частини четвертої статті 231 ГК розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). (Аналогічна правова позиція зазначена в постанові Верховного Суду України від 08.02.2017 у справі № 910/29752/15).

Згідно із наявного в матеріалах справи розрахунку штрафних санкцій, сума штрафу складає 108 933 грн, а сума неустойки складає 716 779,14 грн за весь час порушення зобов'язання.

Пунктом. 5.10 договору сторони передбачили, що строк нарахування покупцем постачальнику штрафних санкцій за цим договором не обмежується шістьома місцями з моменту невиконання зобов'язання за договором.

Судом першої інстанції правомірно зазначено, що з умов специфікації до договору вбачається, що строк виконання зобов'язання настав 30.09.2016, відтак прострочення товару тривало з 01.10.2016 по 05.09.2017 (329 днів).

Перевіривши розрахунок штрафних санкцій позивача в сумі 825 712,14 грн, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду, що позовні вимоги відповідають вимогам чинного законодавства, розрахунок штрафу та неустойки у заявленому розмірі здійснений позивачем арифметично вірний, відтак позовні вимоги правомірно задоволено судом.

При цьому, суд апеляційної інстанції не приймає доводи апелянта, що у вересні 2016 року настали умови, які спричинили неможливість виконання взятого за договором зобов'язання, а саме з 09.09.2016 поставки російського дизельного пального припинилися у зв'язку із рішенням Федеральної служби по технічному і експортному контролю анулювати дозволи експортерам. Республіка Білорусь також обмежила поставку дизельного пального в Україну. Оскільки зазначені обставини не є форс-мажорними, а тому не можуть бути підставою для невиконання або неналежного виконання стороною умов договору.

Відповідно до Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" Торгово-промислова палата засвідчує форс-мажорні обставини відповідно до умов договорів (контрактів) на підставі чинного законодавства України, Методики про порядок засвідчення Торгово-промисловою палатою України форс-мажорних обставин.

В цій частині також обґрунтованими є твердження місцевого господарського суду, що відповідно до абз. 5 ст. 44 ГК України, одним із принципів підприємництва є комерційний розрахунок та комерційний ризик.

З даного вбачається, що наведені відповідачем обставини виникли не внаслідок випадку або непереборної сили, а внаслідок його власного комерційного розрахунку та ризику. Тому в цій частині доводи апеляційної скарги відхиляються як безпідставні.

В цій частині суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідно до ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів. А тому доводи апелянта не приймаються судом апеляційної інстанції як підстава для скасування рішення суду першої інстанції.

Не приймає суд апеляційної інстанції також доводи апелянта відносно того, що неустойка є пенею і не може застосовуватися до не грошового зобов'язання, оскільки вказане твердження апелянта спростовується наведеною вище позицією Верховного Суду України.

Щодо доводів апелянта про порушення судом апеляційної інстанції у частині незастосування положень п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Пунктом 3 частини 1 ст. 83 ГПК України передбачено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Приписами п. 3.17.4 пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції визначено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Разом з цим, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідачем не доведено наявності виняткових обставин, які могли б бути підставою для зменшення розміру заявленої позивачем неустойки, а апеляційним судом за результатом перегляду рішення таких обставин в порядку ст. 101 ГПК України не встановлено. В цій частині суд апеляційної інстанції також приймає доводи позивача, що відповідач не звертався до суду першої інстанції з відповідним клопотанням.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що зменшення розміру санкцій в розумінні п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України є правом суду, а не обов'язком. А враховуючи неподання відповідачем ані до суду першої, ані до суду апеляційної інстанції жодних доказів винятковості випадку, виходячи з інтересів сторін, суд апеляційної інстанції не приймає такі доводи апелянта як підставу для скасування рішення суду першої інстанції.

Щодо поданого відповідачем клопотання про зупинення провадження у даній справі до вирішення пов'язаної з нею справи № 910/20263/17, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до ст. 79 ГПК України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом, а також у разі звернення господарського суду із судовим дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави.

Зупинення провадження у справі - це тимчасове й повне припинення всіх процесуальних дій у справі, що викликане настанням зазначених у Законі причин, що перешкоджають подальшому руху процесу, і щодо яких невідомо, коли вони можуть бути усунені. Вказана стаття ГПК встановлює вичерпний перелік підстав зупинення провадження у справі, при цьому інші підстави є неправомірними.

Зупинення провадження у даній справі до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом є способом добування доказів у справі, що розглядається. Однак, наслідком такого зупинення є порушення принципів рівності перед законом і судом (ст.42 ГПК України); змагальності (ст.43 ГПК України), обов'язку доказування і подання доказів (ст.33 ГПК України). (Аналогічна правова позиція зазначена в постанові Вищого господарського суду України від 22 вересня 2016 року у справі № 911/1105/16).

Отже, метою зупинення провадження у справі до розгляду пов'язаної з нею справи є виявлення обставин, підстав, фактів, тощо, що не можуть бути з'ясовні та встановлені у даному процесі, проте, які мають значення для конкретної справи, провадження у якій зупинено.

Сама по собі взаємопов'язаність двох справ ще не свідчить про неможливість розгляду даної справи до прийняття рішення у іншій справі.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність обставин, за наявності яких суд повинен зупинити провадження у даній справі на підставі ст. 79 ГПК України. В цій частині суд апеляційної інстанції також приймає доводи позивача, що позов про визнання недійсними окремих частин договору поставки від 01.03.2016 № 1957-ДУ поданий лише 16.11.2017 (тобто під час перебування даної справи на перегляді в апеляційному порядку), а тому такі дії апелянта свідчать про зловживання правом сторони з метою затягування розгляду справи. Отже, в задоволенні поданого клопотання про зупинення провадження у справі суд апеляційної інстанції - відмовляє.

Застосовуючи згідно з частиною 1 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Статтею 34 ГПК України встановлено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Отже, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли би бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції у розумінні ст.ст. 33, 34, 36, 43, 101 ГПК України.

Судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладаються на апелянта в порядку ст. 49 ГПК України.

Керуючись статтями 32-34, 36, 43, 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІПІ ОІЛТРЕЙД" на рішення Господарського суду міста Києва від 24.10.2017 у справі № 910/15575/17 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 24.10.2017 у справі № 910/15575/17 - залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/15575/17 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена у встановленому чинним законодавством порядку.

Повний текст постанови складено 22.12.2017.

Головуючий суддя О.М. Коротун

Судді О.М. Гаврилюк

А.Г. Майданевич