Постанова

від 19.12.2017 по справі 910/11259/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" грудня 2017 р. Справа№ 910/11259/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Суліма В.В.

суддів: Гаврилюка О.М.

Гончарова С.А.

при секретарі судового засідання : Стаховській А.І.

за участі представників сторін:

від позивача: Піунов Д.О. довіреність № б/н від 04.01.2017 року;

від відповідача: Гутарін І.І. довіреність № 5308 від 01.11.2017 року,

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Українська Залізниця" в особі регіональної філії "Донецька залізниця"

на рішення Господарського суду міста Києва від 08.08.2017 року (дата підписання повного тексту рішення 10.08.2017 року)

у справі № 910/11259/17 (суддя: Головатюк Л.Д.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство Барабан"

до Публічного акціонерного товариства "Українська Залізниця" в особі регіональної філії "Донецька залізниця"

про стягнення 35 169,15 грн.

Встановив

Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство Барабан" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Українська Залізниця" в особі регіональної філії "Донецька залізниця" (далі - відповідач) про стягнення з відповідача на користь позивача суму основного боргу у розмірі 29 250,00 грн, 3% річних в сумі 1093,90 грн, інфляційні збитки в сумі 4825,25 грн та суми судового збору у розмірі - 1 600,00 грн.

Позовні вимоги вмотивовано наявністю у відповідача заборгованості за поставлений товар в сумі 29250,00 грн.

Господарський суд міста Києва позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство Барабан" задовольнив повністю своїм рішенням від 08.08.2017 року.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення у даній та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва неповно з'ясував обставини справи, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального та процесуального права.

Зокрема апелянт посилається на відсутність укладеного між сторонами договору поставки.

Крім того, скаржник вказав, що на видаткових накладених стоїть відбиток печатки структурного підрозділу Краснолиманське локомотивне депо , а не печатки відповідача.

Також, скаржник, як на підставу для скасування оскаржуваного рішення вказав, що особа яка підписувала накладні немала відношення до структурного підрозділу Донецький головний матеріально-технічний склад регіональної філії Донецька залізниця Публічного акціонерного товариства Українська залізниця .

Натомість правовстановлюючі документи від імені філії мають бути підписані відразу двома уповноваженими особами.

Київський апеляційний господарський суд прийняв апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва" до свого провадження своєю ухвалою від 07.09.2017 року.

Розгляд справи здійснювався різними колегіями суддів.

У судовому засіданні 19.12.2017 року представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення місцевого господарського суду скасувати.

Представник позивача у судовому засіданні 19.12.2017 року заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, а рішення місцевого господарського суду - без змін, зазначивши, що відповідач без заперечень прийняв товар та безпідставно відмовляється його оплачувати хоча іншу частину накладних за аналогічними поставками відповідач оплатив. Суд першої інстанції прийняв правомірне та обґрунтоване рішення.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, Київський апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 08.08.2017 року підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства "Українська Залізниця" в особі регіональної філії "Донецька залізниця" - без задоволення, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

У відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 року № 200 "Про утворення публічного акціонерного товариства "Українська залізниця", створено Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" на базі Державної адміністрації залізничного транспорту, підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, які реорганізовулися шляхом злиття.

Приписи п. 17 попередньої редакції статуту ПАТ "Укрзалізниця", затвердженого постановою КМУ від 02.09.2015 року № 735, передбачали право вказаного товариства створювати філії, представництва, інші відокремлені підрозділи без статусу юридичної особи як на території України, так і за її межами, які повинні діяти на підставі положень. На підставі вказаних норм Статуту, 26.11.2015 року ПАТ "Українська залізниця" ухвалило рішення про утворення Регіональної філії "Донецька залізниця" з місцем розташування у місті Лиман.

Відповідно до ч. 3 ст. 95 Цивільного кодексу України, філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення. Таким чином, позивач вважає, що в правовідносинах, які виникли у зв'язку з поставкою товару, відповідно до видаткових накладних № 31, 32, 33 від 08.04.2016 року, його контрагентом та відповідачем у справі має виступати саме ПАТ "Українська залізниця", як юридична особа, що уповноважена приймати рішення та відповідати за договорами, укладеними працівниками її відокремлених підрозділів. Вказане підтверджується Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 18.01.2016 року, де зазначено, що "Регіональна філія "Донецька залізниця" є відокремленим підрозділом ПАТ "Українська залізниця".

Згідно п. 1.7. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.2011 року, коло повноважень відокремленого підрозділу юридичної особи стосовно здійснення у господарському суді повноваження сторони у справі від імені цієї особи визначається установчими документами останньої, положенням про відокремлений підрозділ, яке затверджено юридичною особою, або довіреністю, виданою нею ж у встановленому порядку керівникові цього підрозділу. При цьому слід мати на увазі, що стороною у справі є юридична особа, від імені якої діє відокремлений підрозділ, і рішення приймається саме стосовно підприємства чи організації - юридичної особи, але в особі її відокремленого підрозділу.

З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що Публічне акціонерне товариство "Українська Залізниця" в особі регіональної філії "Донецька залізниця" є належним відповідачем у даній справі щодо відповідних правовідносин.

При цьому, Київський апеляційний господарський суд не приймає як належне твердження скаржника як на підставу для скасування оскаржуваного рішення, що між сторонами не виникло договірних відносин та, що на видаткових накладених стоїть відбиток печатки структурного підрозділу Краснолиманське локомотивне депо а не печатки відповідача.

Згідно ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки (ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України).

Згідно ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлення.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, позивач відповідно до видаткових накладних № 31, 32, 33 від 08.04.2016 поставив, а відповідач прийняв товар - пружини креслення № М-20-018 на загальну суму 29 250,00 грн.

Зазначені видаткові накладні підписані в двосторонньому порядку повноважними представникам сторін та скріплені печатками ТОВ "НВП Барабан" та структурного підрозділу Краснолиманське локомотивне депо Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" Регіональної філії "Донецька залізниця".

Так, відповідні накладні були підписані представником відповідача на підставі довіреності №149 від 07.04.2016 року виданої Структурним підрозділом "Донецький головний матеріально-технічний склад" Регіональної філії "Донецька залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця".

З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд не приймає як належне твердження скаржника, як на підставу для скасування оскаржуваного рішення, що особа яка підписувала накладні немала відношення до структурного підрозділу Донецький головний матеріально-технічний склад регіональної філії Донецька залізниця Публічного акціонерного товариства Українська залізниця .

Тобто, вказані двосторонні дії сторін свідчать про укладання між сторонами у справі договору поставки в спрощеній формі.

Відповідно до положень ст. 639 Цивільного кодексу України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Крім того, ч. 1, 2 ст. 205 Цивільного кодексу України передбачають, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Отже, в даному випадку про укладення між позивачем та відповідачем договору поставки свідчить підписання обома сторонами видаткових накладних та фактичний прийом поставленого товару відповідачем.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не розрахувався за поставлений товар.

06.12.2016 року позивач надіслав відповідачеві претензію № 1, в якій вимагав сплати існуючу заборгованість.

Відповідач в свою чергу відповіді на вказану претензію на адресу позивача не надіслав та не вчинив жодних інших дій зі сплати зазначеної заборгованості.

Внаслідок укладення договору між сторонами згідно ст. 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки. Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абз. 2 п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Статтею 626 Цивільного кодексу України визначено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами, а отже умови договору, укладеного між сторонами є юридично обов'язковими.

Один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (ст. 173 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідності до ст.ст. 202, 203, 205, 206 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).

В силу ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Спірні правовідносини, які виникли у зв'язку з неналежним виконанням договору поставки та поставкою продукції неналежної якості, до їх врегулювання застосовуються положення ст. 265, 268, 269 Господарського кодексу України, ст. 678 - 681 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 688 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний повідомити продавця про порушення умов договору купівлі-продажу щодо кількості, асортименту, якості, комплектності, тари та (або) упаковки товару у строк, встановлений договором або актами цивільного законодавства, а якщо такий строк не встановлений, - в розумний строк після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товару.

Відповідно до п. 1. ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із п. 6 ст. 265 Господарського кодексу України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Пунктами 1-3 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

З огляду на викладене та враховуючи, що відповідач не надав ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції належних та допустимих доказів в розумінні ст.ст. 76 - 79 Господарського процесуального кодексу України повернення отриманого товару, неналежності його якості, фіктивності відповідних видаткових накладних, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення основного боргу в сумі 29 250,00 грн. При цьому, Київський апеляційний господарський суд звертає увагу, що апелянт (відповідач) не заперечує факт поставки товару, а посилається на недотримання формальних вимог щодо оформлення документів.

Крім того, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позірних вимог в частині стягнення інфляційних нарахувань та 3% річних, з огляду на наступне.

Відповідно до статей 610, 612 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Київський апеляційний господарський суд перевіривши розрахунок інфляційних нарахувань та 3 % річних погоджується з судом першої інстанції щодо стягнення 1093,90 грн 3% річних та 4825,25 грн інфляційних нарахувань.

З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Так, скаржник, не надав суду апеляційної інстанції належних та допустимих доказів на підтвердження своїх доводів та вимог, заявлених в апеляційній скарзі.

Таким чином, колегія суддів вважає, що місцевим господарським судом повно і всебічно з'ясовані всі обставини справи та надано їм належну правову оцінку.

На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що прийняте господарським судом рішення відповідає ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, вимогам щодо законності та обґрунтованості, підстав для скасування чи зміни рішення, в тому числі, з мотивів, наведених в апеляційній скарзі не вбачається.

За таких обставин, рішення Господарського суду міста Києва від 08.08.2017 року у справі №910/11259/17 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства Українська залізниця в особі регіональної філії Донецька залізниця - задоволенню не підлягає.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на апелянта.

Керуючись ст. ст. 240, 282-284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Українська залізниця в особі регіональної філії Донецька залізниця залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 08.08.2017 року у справі №910/11259/17 - залишити без змін.

3. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

5. Матеріали справи №910/11259/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя В.В. Сулім

Судді О.М. Гаврилюк

С.А. Гончаров

Повний текс судового рішення складено 22.12.2017 року