Постанова

від 07.12.2017 по справі 804/2251/17

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 грудня 2017 р. Справа № 804/2251/17 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіОСОБА_1 при секретаріОСОБА_2 за участю: представників позивача представника відповідача ОСОБА_3, ОСОБА_4 ОСОБА_5 розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ШЛЯХБУД КР" до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, треті особи - Товариство з обмеженою відповідальністю "УКРІНЖИНІРІНГ ВІН", Товариство з обмеженою відповідальністю "АВАЛОН ПЛЮС ЛТД" про скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю ШЛЯХБУД КР звернулося до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача форми Р від 13.03.2017р. №0002561407 та №0002581407.

В обґрунтування пред'явленого позову зазначалося, що відповідач за результатами проведеної документальної планової виїзної перевірки позивача дійшов помилкового висновку про порушення останнім податкового законодавства та про заниження ним внаслідок цього сум податку на додану вартість та заниження грошового зобов'язання з податку на прибуток, а, отже, спірні податкові повідомлення-рішення є безпідставними, протиправними та підлягають скасуванню.

У судовому засіданні представники позивача підтримали пред'явлений адміністративний позов у повному обсязі та, посилаючись на викладені у ньому доводи, просили повністю його задовольнити.

Відповідач пред'явлений адміністративний позов не визнав, подав на нього письмові заперечення, в яких просив повністю відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що проведеною перевіркою встановлено порушення позивачем вимог чинного законодавства, які призвели до заниження податку на прибуток та податку на додану вартість.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти задоволення адміністративного позову у повному обсязі, посилаючись на доводи, викладені у письмових запереченнях на нього.

В ході судового розгяду ухвалою суду залучено третіх осіб: Товариство з обмеженою відповідальністю УКРІНЖИНІРІНГ ВІН , Товариство з обмеженою відповідальністю АВАЛОН ПЛЮС ЛТД

Представники третіх осіб у судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено, що на підставі направлень на проведення перевірки від 05.12.2016р. №4561, від 11.05.2016р. №2658, №2657, від 08.12.2016р. №4365, виданих Головним управління ДФС у Дніпропетровській області (далі - ГУ ДФС у Дніпропетровській області), фахівцями Криворізької ОДПІ ГУ ДФС у Дніпропетровській області та ГУ ДФС у Дніпропетровській області відповідно до наказів ГУ ДФС у Дніпропетровській області від 05.05.2016р. №441, від 05.12.2016р. №1322 проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ ШЛЯХБУД КР з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 14.08.2014р. по 31.03.2016р.

За результатами проведеної перевірки складено акт №304/04-36-14-03/39348841 від 06.02.2017р., яким зафіксовано встановлені під час перевірки допущені позивачем порушення приписів:

- п.44.1, п.44.2 ст.44, п.п.134.1.1 п.134.1 ст.134 ПК України, в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток за період з 14.08.2014р. по 31.03.2016р. у сумі 2186927,00 грн., у тому числі у 2015 році у сумі 2186927,00 грн.;

- п.198.1, п.198.3 ст.198 ПК України, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість усього у сумі 5833783,00грн., у тому числі у квітні 2015 року у сумі 3448298,00 грн., у травні 2015 року на 707928,00 грн., у серпні 2015 року на 1009255,00 грн., у жовтні 2015 року на 269667,00грн., у грудні 2015 року на 358148,00 грн., у січні 2016 року на 40487,00 грн.

На підставі акта перевірки №304/04-36-14-03/39348841 від 06.02.2017р. ГУ ДФС у Дніпропетровській області винесено наступні податкові повідомлення рішення:

- податкове повідомлення-рішення форми Р від 13.03.2017р. №0002561407, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем на 2186927,00 грн.;

- податкове повідомлення-рішення форми Р від 13.03.2017р. №0002581407, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем на 5833783,00 грн. та нараховано штрафні санкції на суму 1458445,75 грн.

Не погодившись з вищевказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся з означеним позовом про їх скасування до суду.

Розглядаючи позовні вимоги про визнання протиправними та скасування вищевказаних податкових повідомлень-рішень, суд зважає на таке.

Так, відповідно до п.п.134.1.1 п.134.1 ст.134 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) об'єктом оподаткування податком на прибуток підприємств, зокрема, є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Пунктом 138.1 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

За змістом приписів п.п.138.1.1 п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності, зокрема, включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді. Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Відповідно до п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

За приписами п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

При цьому п.198.2 ст.198 цього Кодексу передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх подальшого використання в господарській діяльності.

Не відносяться до податкового кредиту, згідно з пунктом 198.6 цієї статті, суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно зі ст.9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Як свідчать досліджені судом у справі докази, ТОВ ШЛЯХБУД КР у періоді, що перевірявся відповідачем, мало господарські взаємовідносини з контрагентами: ТОВ УКРІНЖИНІРИНГ ВІН щодо поставки останнім товарно-матеріальних цінностей та ТОВ АВАЛОН ПЛЮС ЛТД щодо надання останнім послуг підряду, на підставі яких позивачем сформовано податкові зобов'язання та податковий кредит з податку на додану вартість, а також валові витрати, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств, у відповідних звітних податкових періодах, реальність яких виступає предметом спірних правовідносин у справі.

Так, з матеріалів справи слідує, що ТОВ ШЛЯХБУД КР , як покупцем, укладено ряд договорів поставки продукції виробничо-технічного призначення або товарів народного споживання з ТОВ УКРІНЖИНІРИНГ ВІН , як постачальником, а саме договори: №12415 від 27.07.2015р., №12515 від 27.07.2015р., №12615 від 27.07.2015р., №12715 від 28.07.2015р., №12815 від 28.07.2015р., №25115 від 29.09.2015р., №25215 від 29.09.2015р., №25315 від 29.09.2015р., №25815 від 29.10.2015р., за якими постачалися: шпала металева, шпала залізобетонна, болт шляховий, клеми проміжні і стикові, брус просочений костиль, стійка з'єднання зворотного фіксатора, гайка клемова.

Крім того, протягом періоду, що перевірявся, ТОВ ШЛЯХБУД КР , як замовником, укладено ряд договорів підряду з ТОВ АВАЛОН ПЛЮС ЛТД , як підрядником, а саме договори:

- №5315 від 27.03.2015р. щодо поточного ремонту залізничної колії;

- №5415 від 27.03.2015р. щодо перекладки залізничної колії;

- №5515 від 30.03.2015р. щодо забезпечення безпеки руху;

- №5615 від 30.03.2015р. щодо забезпечення безпеки руху;

- №5715 від 30.03.2015р. щодо підготовки вагонів до експлуатації;

- №5815 від 30.03.2015р. щодо технічного обслуговування, поточного ремонту та оперативного обслуговування контактної мережі;

- №5915 від 30.03.2015р. щодо поточного утримання та ремонту залізничної колії;

- №6015 від 24.03.2015р. щодо перекладки залізничної колії;

- №6115 від 25.03.2015р. щодо робіт з поточного ремонту залізничної колії на дерев'яних залізобетонних шпалах та капітального ремонту стрілочних переводів;

- №6215 від 24.03.2015р. щодо переобладнання контактної мережі;

- №6315 від 23.03.2015р. щодо переобладнання бокової контактної мережі;

- №6415 від 26.03.2015р. щодо поточного утримання контактної мережі;

- №6515 від 26.03.2015р. щодо забезпечення безпеки руху;

- №6615 від 26.03.2015р. щодо перекладки та реконструкції залізничної колії.

Судом встановлено, що вищевказані роботи виконувалися на об'єктах ПАТ Центральний ГЗК , ПАТ Інгулецький ГЗК , ПАТ Північний ГЗК згідно з договорами, укладеними між ТОВ ШЛЯХБУД КР , як підрядником, та вищеозначеними підприємствами, як замовниками.

При цьому вказаними договорами з ПАТ Центральний ГЗК , ПАТ Інгулецький ГЗК та ПАТ Північний ГЗК передбачено право позивача, як підрядника (виконавця), залучати до виконання робіт сторонні організації.

Також позивачем, як покупцем, укладено з ТОВ АВАЛОН ПЛЮС ЛТД , як продавцем, ряд договорів поставки продукції виробничо-технічного призначення або товарів народного споживання, а саме: №4615 від 25.03.2015р., №4715 від 25.03.2015р., №4815 від 25.03.2015р., №4915 від 25.03.2015р., №5015 від 25.03.2015р., №5115 від 25.03.2015р., №5215 від 25.03.2015р.

Означені господарські операції з ТОВ УКРІНЖИНІРИНГ ВІН та ТОВ АВАЛОН ПЛЮС ЛТД підтверджуються вищевказаними договорами, рахунками-фактурами, видатковими накладними, актами прийому-передачі наданих робіт, актами форми №КБ2в, податковими накладними, товарно-транспортними накладними, банківськими виписками.

Вищевказані документи оформлені відповідно до вимог ч.2 ст.9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність .

Водночас, судом встановлено, що Печерським районним судом м.Києва у справі №757/9289/16-к винесено вирок, яким затверджено угоду від 29.02.2016р. між прокурором відділу м. Києва ОСОБА_6 та підозрюваним ОСОБА_7 про визнання винуватості та останнього визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.27, ч.2 ст.28, ч.1 ст.205 КК України та призначено йому покарання у виді штрафу в розмірі 150 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 2550грн.

Так, за результатами розгляду означеної справи Печерським районним судом м.Києва було встановлено, що ОСОБА_7 являється засновником та керівником ТОВ УКРІНЖИНІРИНГ ВІН та як пособник взяв участь у його придбанні не з метою здійснення господарської діяльності, як передбачено статутом підприємства, а з метою прикриття незаконної діяльності невстановлених осіб.

При цьому, ОСОБА_7 не мав наміру здійснювати діяльність, зафіксовану у статутних документах ТОВ УКРІНЖИНІРИНГ ВІН , а діяв у порушення встановленого законодавством порядку здійснення підприємницької діяльності усупереч вимогам законодавчих актів України, що регулюють діяльність суб'єктів підприємництва.

Також Печерським районним судом м.Києва встановлено, що використовуючи ТОВ УКРІНЖИНІРИНГ ВІН для прикриття незаконної діяльності, невстановлені особи з метою надання протиправній діяльності вигляду законної та уникнення контролю за своєю діяльністю зі сторони контролюючих органів отримали можливість складати продовж 2015-2016 років господарські угоди та первинні документи, фактично не здійснюючи купівлю-продаж товарів (робіт, послуг), надавати послуги з мінімізації податкових зобов'язань, які підлягають сплаті до бюджету наступним підприємствам реального сектору економіки: ТОВ ПАРТНЕР ЦЕНТР ЛТД (ЄДРПОУ 37773208), ТОВ КІЙАГРОПРОДУКТ (ЄДРПОУ 31088656), 70В ЗЕРНО.УА (ЄДРПОУ 38451064), ТОВ ПРАЙД-КОМПАНІ (ЄДРПОУ 36151455), ТОВ АРТ ПІД КОМПАНІ (ЄДРПОУ 39419194), ПАТ КАМЕТ (ЄДРПОУ 241206), ТОВ НЕТВОРК-ГЕРВІС (ЄДРПОУ 32046177), ПІТ ЕКОСШ1АВ (ЄДРПОУ 31550476), ТОВ ШЛЯХБУД КР ЄДРПОУ 39348841), ТОВ РЕМБУД КОЛІЯ (ЄДРПОУ 39338278), ТОВ ТИАМАТ (ЄДРПОУ 38640632), ТОВ ПЕНЕТРОН-НИКОЛАЕВ (ЄДРПОУ 37206844), ТОВ СФЕРАЛАЙН (ЄДРПОУ 37404411), ТОВ КБМК (ЄДРПОУ 35062322), ТОВ КАПІТАЛБУД СВ (ЄДРПОУ 38255369), ПП ВИСОТНИК (ЄДРПОУ 19299540), ПП ТРАНЗИТ-ВЕСТ (ЄДРПОУ 30735103), ТОВ АРТ БУД ГЕРВІС (ЄДРПОУ 37140061).

Отже, Печерський районний суд м.Києва за результатами розгляду справи №757/9289/16-к дійшов до висновку, що ТОВ УКРІНЖИНІРИНГ ВІН упродовж 2015-2016 роках не здійснювало господарські операції, зокрема з ТОВ ШЛЯХБУД КР , а надавало послуги з мінімізації податкових зобов'язань.

Так, у Постанові Верховного Суду України від 5 березня 2012 року у справа № 21-1318а16 міститься правовий висновок, відповідно до якого первинні документи, які стали підставою для формування Товариством податкового кредиту та витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, видані контрагентом, діяльність якого мала ознаки фіктивного підприємництва, та підписані від імені особи, яка заперечила свою участь у його діяльності, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум до податкового кредиту та визначених пунктом 138.1 статті 138 ПК витрат є безпідставними.

За приписами статті 8 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Відповідно до ч.1 ст.244-2 КАС України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

З огляду на означене, податкові накладні, виписані від імені ТОВ УКРІНЖИНІРИНГ ВІН , містять відомості про їх підписання особою (ОСОБА_7В.), що фактично заперечує свою причетність до діяльності ТОВ УКРІНЖИНІРИНГ ВІН , як і заперечує про здійснення фактичної господарської діяльності ТОВ УКРІНЖИНІРИНГ ВІН , спрямованої на отримання прибутку.

Таким чином, контролюючий орган в акті №304/04-36-14-03/39348841 від 06.02.2017р. дійшов вірного висновку про нереальність господарських операцій позивача з ТОВ УКРІНЖИНІРИНГ ВІН .

З наданого відповідачем розрахунку оскаржуваних податкових повідомлень - рішень (далі -ППР) слідує, що по ППР №0002561407 не було нараховано грошові зобов'язання та штрафні санкції по взаємовідносинам позивача з ТОВ УКРІНЖИНІРИНГ ВІН , а по ППР №0002581407 позивачу нараховано грошові зобов'язання з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ УКРІНЖИНІРИНГ ВІН у сумі 1677557,00грн. та штрафні санкції у сумі 419389,30грн., які з урахуванням вищевказаного є правомірно нарахованими.

Разом з тим суд вважає необґрунтованими доводи відповідача щодо нереальності господарських операцій ТОВ ШЛЯХБУД КР з ТОВ УКРІНЖИНІРИНГ ВІН , з огляду на таке.

Так, щодо доводів відповідача про нереальність вищевказаних господарських операцій через наявність недоліків у заповнені деяких вищезазначених документах, а саме: в ТТН не зазначено конкретної адреси навантаження та розвантаження, що не дозволяє встановити фактичне місцезнаходження ТМЦ, які були відвантажені позивачу; в актах прийому-передачі наданих робіт не зазначено які дії проведені в межах надання таких послуг, яким чином здійснювалась калькуляція ціни, розшифровка статті витрат, суд зазначає таке.

По-перше, наявність незначних недоліків первинних документів є обставинами, які самі по собі не позбавляють правового значення виданих контрагентами підприємства первинних документів, що виключає відповідальність платника податків. У разі підтвердження дійсного виконання операції недоліки правореалізуючих документів є порушенням порядку заповнення цих документів, а відтак такі недоліки не можуть слугувати перешкодою для реалізації платником законного права на податковий кредит та на віднесення до складу витрат та доходів, що враховуються при визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, відповідного звітного періоду вартості отриманого (реалізованого) товару (робіт, послуг). Тим більше, що податкові накладні та інші первинні документи за правочинами з означеними вище контрагентами складені з дотримання обов'язкових вимог до первинних документів, встановлених ст.9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність .

По-друге, податкове законодавство не ставить в залежність право платника податків на податковий кредит від наявності чи відсутності товарно-транспортних накладних, оскільки факт відсутності у підприємства товарно-транспортних накладних на поставлений товар або наявність в таких накладних певних недоліків при наявності інших документів, які підтверджують факт його передачі покупцю, не є безумовною підставою, яка позбавляє підприємство права формування податкового кредиту.

Відповідно до розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України №363 від 14 жовтня 1997 року, товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу, а товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Згідно із п. 11.1, 11.3, 11.4, 11.5, 11.7 вказаних правил основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається. Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.

При цьому Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997р., не встановлюються правила податкового обліку, а лише встановлюються права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). Документи, обумовлені вказаними правилами, зокрема, ТТН та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку.

Відсутність та/або дефектність документів на транспортне перевезення, обумовленого договорами, не є безумовною підставою ставити під сумнів здійснення господарських операцій.

Щодо посилань відповідача на те, що правочини (договори підряду), укладені позивачем з ТОВ АВАЛОН ПЛЮС ЛТД , не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними, підтвердженням чого є ненадання позивачем до перевірки документів щодо проходження через контрольно-пропускні пункти підприємств-замовників Центральний ГЗК , ПАТ Інгулецький ГЗК та ПАТ Північний ГЗК , на об'єктах яких надавалися послуги з підряду, працівників ТОВ АВАЛОН ПЛЮС ЛТД , які надавали підрядні послуги, суд зазначає, що такі документи не є первинними або іншими документами, складення яких передбачено правилами бухгалтерського та податкового обліку, крім того, журнали реєстрації входу-виходу працівників з території підприємств-замовників Центральний ГЗК , ПАТ Інгулецький ГЗК та ПАТ Північний ГЗК мають зберігатися саме на цих підприємствах, а не у позивача, який не є відповідальним за контроль цього питання.

Також, не заслуговують на увагу твердження податкового органу про ненадання позивачем сертифікатів якості деяких з поставлених контрагентами товарів, оскільки сертифікат не є первинним документом для податкового обліку.

Факт здійснення реальних господарських операцій між позивачем та вищевказаним контрагентом підтверджується відповідними первинними документами, копії яких наявні в матеріалах справи, які відображають зміст та обсяг цих господарських операцій, а також свідчать про зміни в майновому стані позивача, що відбувалися у зв'язку із здійсненням оплати за отриманий товар/послуги.

При цьому в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту розірвання, визнання недійсними чи неукладеними вказаних правочинів. Також відповідачем не було надано належних та допустимих доказів нікчемності означених договорів, фіктивної господарської діяльності контрагентів позивача, безтоварності господарських операцій, відсутності зв'язку укладених угод з господарською діяльністю позивача, а також, що укладені правочини порушують публічний порядок відповідно до ч.2 ст.228 Цивільного кодексу України.

Необхідними умовами для визнання угоди нікчемною в силу вимог ст.228 Цивільного кодексу України є її укладання з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних протиправних наслідків. При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Зміст укладених позивачем з ТОВ АВАЛОН ПЛЮС ЛТД договорів не суперечить актам цивільного законодавства, а відповідачем не надано доказів, які б підтверджували, що зміст цих угод не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків чи свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договору або приховування дійсного об'єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо.

Щодо посилань відповідача на отриману податкову інформацію по контрагенту ТОВ АВАЛОН ПЛЮС ЛТД , відповідно до якої вищевказане підприємство не має необхідних основних засобів та трудових ресурсів для здійснення фінансово-господарських операцій, не подає податкову звітність та згідно з аналізом зареєстрованих податкових накладних не підтверджено придбання контрагентом позивача товарів (робіт, послуг), які у подальшому реалізовувалися на адресу ТОВ ШЛЯХБУД КР , суд зазначає наступне.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податку та його безпосереднім контрагентом. Оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Навіть у разі якщо контрагент (постачальник по ланцюгу) і порушив вимоги податкового законодавства, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку (покупця товарів, робіт, послуг) права на відшкодування податку на додану вартість за правочином з таким контрагентом у разі, якщо платник податку виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування, сплатив за виконані товари і послуги і має документальне підтвердження розміру свого податкового кредиту.

При цьому жодною нормою законодавства України не передбачається обов'язку платників податків - одержувачів товарів - вимагати від контрагентів-постачальників будь-яких відомостей щодо повноти сплати ними податків за окремою операцією придбання товарів, відомостей щодо третіх осіб (постачальників у ланцюгу), перевіряти додержання чи порушення ними законодавчих приписів, а також наявність у цих контрагентів умов для належного здійснення господарської діяльності, оскільки податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік певного платника податків від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, а також від господарських та виробничих можливостей контрагента.

У свою чергу, статтею 61 Конституції України встановлено індивідуальний характер відповідальності, що виявляється і у персональній відповідальності кожного платника податку за ведення податкового обліку.

Крім того, неприпустимість притягнення до відповідальності одного суб'єкта господарювання за неправомірні дії іншого підтверджується практикою Європейського Суду з прав людини. Так, в пункті 7.1 рішення у справі Булвес АД проти Болгарії Європейський Суд з прав людини дійшов такого висновку: ...Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності .

Вищенаведений висновок Європейський Суд з прав людини повторно підтвердив в рішенні у справі Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії , у пункті 23 якого зазначено, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, як зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Отже, Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.

Згідно зі ст.ст.46-49 Податкового кодексу України ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку, при цьому такий платник податків несе самостійну відповідальність за порушення ведення податкового обліку.

Таким чином, висновки контролюючого органу про нереальність господарських операцій ТОВ ШЛЯХБУД КР з ТОВ АВАЛОН ПЛЮС ЛТД є безпідставними та спростовуються вищенаведеним.

З огляду на означене, суд приходить до висновку про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Головного управління ДФС у Дніпропетровській області форми Р від 13.03.2017р. №0002561407 та №0002581407 в частині збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у розмірі 5195282,50грн., з них податкові зобов'язання у сумі 4156226,00грн. та штрафні санкції у сумі 1039056,50грн.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно частиною 3 цієї статті якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Зважаючи на наведене, а також на те, що даний адміністративний позов було задоволено частково, суд приходить до висновку про стягнення з Головного управління ДФС у Дніпропетровській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ШЛЯХБУД КР судові витрати зі сплати судового збору пропорційно частині задоволених позовних вимог у сумі 110906,12 грн.

Керуючись ст. 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення №002561407 від 13.03.2017 року Головного управління ДФС у Дніпропетровській області.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення №002581407 від 13.03.2017 року Головного управління ДФС у Дніпропетровській області в частині збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт послуг) у розмірі 5195282,5 грн., з них за податковим зобов'язанням - 4156226 грн. та за штрафними санкціями 1039056,5 грн.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь позивача судові витрати в розмірі 110906,12 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Дніпропетровській області.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складення постанови у повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі якщо справа розглядалась судом за місцезнаходженням суб'єкта владних повноважень і він не був присутній у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, але його було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо у суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови складено 12 грудня 2017 року

Суддя ОСОБА_1