КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 825/1668/17 Головуючий у І інстанції: Житняк Л.О.
Суддя-доповідач: Мацедонська В.Е.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 грудня 2017 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Мацедонської В.Е.,
суддів Лічевецького І.О., Мельничука В.П.,
при секретарі Горяіновій Н.В.,
розглянувши за відсутності учасників справи відповідно до ч.4 ст.229 КАС України у відкритому судовому засіданні в м.Києві справу за апеляційною скаргою Чернігівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2017 року (дата складання повного тексту 07 листопада 2017 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Чернігівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області, третя особа: Чернігівська районна державна нотаріальна контора про зняття арешту з майна,-
в с т а н о в и в:
20 жовтня 2017 року ОСОБА_2 звернуалсь до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Чернігівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області, в якому просила зняти арешт з нерухомого майна, накладеного постановою державного виконавця від 24 червня 2003 року на 1/4 частину будинку АДРЕСА_1, яка належить на праві власності позивачу.
Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2017 року адміністративний позов ОСОБА_2 задоволено, знято арешт з нерухомого майна, накладеного постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Чернігівського районного управління юстиції від 24 червня 2003 року НОМЕР_1 на 1/4 частину будинку АДРЕСА_1. Стягнуто з Чернігівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області на користь ОСОБА_2 640,00 грн. судових витрат.
В апеляційній скарзі відповідачем заявлено вимоги змінити постанову суду першої інстанції, скасувати рішення в частині стягнення з відповідача на користь ОСОБА_2 640,00 грн. судових витрат.
Узагальнюючи доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що у випадках направлення виконавчого документа за належністю до іншого органу ДВС, повернення виконавчого документа стягувачу, повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, зняття арешту з майна боржника не передбачено, а тому суд не довів бездіяльність державного виконавця щодо невжиття дій по зняттю арешту зі спірного майна, у зв'язку з чим відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат.
Відзив на апеляційну скаргу від позивача до суду не надходив. В позовній заяві ОСОБА_2 зазначала, що згідно відомостей довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 05 жовтня 2017 року на 1/4 частину будинку АДРЕСА_1, власником якої є позивач, постановою державного виконавця від 24 червня 2003 року накладено арешт, а оскільки виконавче провадження, за яким було накладено арешт, знищено за закінченням строків зберігання, то відповідачем порушено вимоги ст.40 Закону України Про виконавче провадження щодо необхідності скасування арешту зазначеного нерухомого майна.
Учасники справи про дату, час і місце слухання справи в розумінні вимог КАС України повідомлені належним чином, до суду апеляційної інстанції не з'явилися.
У зв'язку з неявкою у судове засідання всіх учасників справи, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, враховуючи, що справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, тому у відповідності до ч.4 ст.229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, переглянувши справу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, та перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.
Згідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідності до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 05 жовтня 2017 року ОСОБА_3 є власником 1/4 частину будинку АДРЕСА_1.
Згідно відомостей, що містяться у вказаній довідці, постановою державного виконавця відділу ДВС Чернігівського районного управління юстиції від 24 червня 2003 року на вказане майно накладено арешт.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, внаслідок чого відкрилась спадщина на належне йому майно, спадкоємцем якого є позивач. У зв'язку з прийняттям спадщини та оформленням свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/4 частину будинку №10, після смерті батька позивача, вона звернулася до Чернігівської районної державної нотаріальної контори. Однак, нотаріус повідомила їй, що на 1/4 частину будинку №10, постановою державного виконавця від 24 червня 2003 року НОМЕР_1 накладено арешт, а тому нотаріус не може видати свідоцтво про право на спадщину на зазначену частину будинку до зняття арешту.
Оскільки накладений арешт перешкоджав реалізувати позивачу право на спадщину, вона звернулася до відповідача з заявою зняти накладений постановою від 24 червня 2003 року НОМЕР_1 арешт.
Листом від 10 жовтня 2017 року №20225/24-12 відповідач повідомив її, що в ході перевірки журналів обліку виконавчих проваджень, переданих державному виконавцю, та АСВП в період з 2011 по 2016 роки, було встановлено, що на виконанні в Чернігівському районному відділі державної виконавчої служби виконавчих проваджень щодо її батька на виконанні не перебувало. Також вказано, що перевірити журнали обліку виконавчих документів, переданих державному виконавцю за період з 2004 по 2011 роки, немає можливості, оскільки відповідно до Переліку типових документів, що утворюються діяльністю органів державної влади та місцевого самоврядування, інших установ, організацій та підприємств із зазначенням термінів зберігання документів , проведено знищення виконавчих проваджень, журналів обліку виконавчих проваджень, переданих державному виконавцю та алфавітних показників, заяв та скарг, фінансових документів Чернігівського районного відділу державної виконавчої служби, які не мають науково-історичної та практичної цінності для відділу державної виконавчої служби і термін зберігання яких закінчився, шляхом знищення.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку, що оскільки знищенню підлягають тільки завершені виконавчі провадження, строки зберігання яких закінчились, тому з урахуванням повідомлення відповідача про знищення виконавчих проваджень за 2004-2011 роки та відсутності виконавчих проваджень в період з 2011 по 2016 роки відносно батька позивача, виконавче провадження, в якому постановою від 24 червня 2003 року НОМЕР_1 накладено арешт на 1/4 частину будинку АДРЕСА_1, є завершеним, що, в свою чергу, мало стати наслідком для зняття накладеного на спірний об'єкт нерухомості арешту.
Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України Про виконавче провадження (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
В силу вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним.
Відповідно до ст.50 Закону України Про виконавче провадження звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті (опису), вилученні та примусовій реалізації. Стягнення за виконавчими документами в першу чергу звертається на кошти боржника в гривнях та іноземній валюті, інші цінності, в тому числі кошти на рахунках та вкладах боржника в установах банків та інших кредитних організаціях, на рахунки в цінних паперах у депозитаріях цінних паперів. У разі відсутності у боржника коштів та цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається на належне боржникові інше майно, за винятком майна, на яке згідно з законом не може бути накладено стягнення. Боржник має право вказати ті види майна чи предмети, на які необхідно звернути стягнення в першу чергу. Остаточно черговість стягнення на кошти та інше майно боржника визначається державним виконавцем. Стягнення на майно боржника звертається в розмірах і обсягах, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням витрат на виконання та стягнення виконавчого збору. У випадках коли боржник володіє майном спільно з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням державного виконавця.
В силу ч.1 ст.55 вищезазначеного Закону арешт майна полягає у проведенні його опису, оголошенні заборони розпоряджатися ним, а у разі потреби - в обмеженні права користування майном або його вилученні у боржника та передачі на зберігання іншим особам. Види, обсяги і строк обмеження встановлюються державним виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин.
Отже, з метою забезпечення реального виконання рішення державний виконавець наділений повноваженнями щодо накладення арешту на майно боржника.
Статтею 1216 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб - спадкоємців.
Відповідно до ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинялись внаслідок його смерті.
Згідно ч.1 ст.1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її, відповідно до ч.5 ст.1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини
Спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно (ч.1 ст.1297 ЦК України).
З матеріалів справи вбачається, що відповідач не змогла отримати свідоцтво про право на спадщину, оскільки на 1/4 частину будинку АДРЕСА_1, яка належить до спадщини позивача після смерті ОСОБА_3, постановою державного виконавця від 24 червня 2003 року НОМЕР_1 накладено арешт, та за наслідком звернення до відповідача з заявою про зняття арешту, позивача було повідомлено, що в період з 2011 року по 2016 року виконавчих проваджень щодо ОСОБА_3 на виконанні не перебувало, а виконавчі провадження за період з 2004 року по 2011 року знищені у зв'язку з закінченням терміну зберігання.
Порядок роботи з документами в органах державної виконавчої служби затверджено наказом Міністерства юстиції України від 25 грудня 2008 року №2274/5, згідно п.п.9.9-9.10 якого строк зберігання завершених виконавчих проваджень, переданих на зберігання, становить 3 (три) роки, крім виконавчих проваджень, завершених за постановами про накладення адміністративного стягнення, строк зберігання яких становить 1 (один) рік.
Завершені виконавчі провадження включаються в акт про вилучення виконавчих проваджень для знищення (додаток 17), якщо передбачений для них строк зберігання закінчився до 1 січня року, в якому складений акт. Наприклад, виконавчі провадження з трирічним строком зберігання, завершені у 2009 році, можуть включатися в акт, що буде складений не раніше 1 січня 2013 року.
Виконавчі провадження, строки зберігання яких закінчилися, підлягають знищенню після затвердження акта про вилучення виконавчих проваджень для знищення керівником органу державної виконавчої служби, підпис якого скріплюється печаткою.
Отже, з наведених норм вбачається, що саме завершені виконавчі провадження підлягають знищенню у разі закінчення строку їх зберігання.
Статтею 38 Закону України Про виконавче провадження (в редакції, що була чинною на момент винесення постанови державного виконавця від 24 червня 2003 року НОМЕР_1) передбачено, що у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу Державної виконавчої служби) припиняється чинність арешту майна боржника, скасовуються інші здійснені державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку з закінченням виконавчого провадження. Закінчене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно ч.ч.1, 2 ст.38 Закону України Про виконавче провадження (в редакції, що діяла до 09 березня 2011 року) у разі закінчення виконавчого провадження згідно із статтею 37 цього Закону, крім направлення виконавчого документа за належністю до іншого органу державної виконавчої служби; повернення виконавчого документа стягувачу згідно із статтею 40 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, згідно із статтею 40 1 цього Закону, припиняється чинність арешту майна боржника, скасовуються інші здійснені державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку з завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом. Якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем був накладений арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про скасування арешту, накладеного на майно боржника.
Отже, враховуючи, що знищенню підлягають тільки завершені виконавчі провадження, строки зберігання яких закінчились та з огляду на відсутність у відповідача відкритих виконавчих проваджень в період з 2011 по 2016 роки відносно ОСОБА_3 та знищення виконавчих проваджень за 2004-2011 роки, колегія суддів приходить до висновку, що виконавче провадження, за яким постановою державного виконавця від 24 червня 2003 року НОМЕР_1 було накладено арешт на 1/4 частину будинку АДРЕСА_1, є завершеним, що, в свою чергу, мало стати підставою для зняття відповідачем накладеного на вказаний об'єкт нерухомості арешту.
Згідно ст.59 Закону України Про виконавче провадження особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.
У разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.
Підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову.
У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що внаслідок своєчасного незняття та наявності арешту на 1/4 частину будинку АДРЕСА_1, що належить до складу спадщини позивача, з огляду на завершення відповідного виконавчого провадження, відповідачем порушено права позивача на володіння, користування і розпорядження своєю власністю, на захист яких було подано даний позов.
Згідно ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем всупереч ч.2 ст.77 КАС України не доведено правомірність незняття арешту на 1/4 частину будинку АДРЕСА_1 з огляду на завершення виконавчого провадження, а посилання апелянта на те, що у випадку направлення виконавчого документа за належністю до іншого органу ДВС, повернення виконавчого документа стягувачу, повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, зняття арешту з майна боржника не передбачено, колегія суддів відхиляє, оскільки жодних належних доказів направлення виконавчого документу, за яким було накладено арешт на вказане нерухоме майно, за належністю до іншого органу ДВС, повернення цього виконавчого документа стягувачу, до суду або іншого органу, який його видав, відповідачем надано не було.
Враховуючи, що обов'язок доказування правомірності свої рішень, дій, бездіяльності покладено на відповідача, як суб'єкта владних повноважень, твердження апелянта, що судом першої інстанції не доведено бездіяльності відповідача, є безпідставними.
З огляду на викладені обставини, за результатами розгляду апеляційної скарги, з урахуванням наведених норм права, суд апеляційної інстанції приходить до висновку щодо наявності правових підстав для зняття арешту з нерухомого майна, накладеного постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Чернігівського районного управління юстиції від 24 червня 2003 року НОМЕР_1 на 1/4 частину будинку АДРЕСА_1.
Посилання апелянта на неправомірність стягнення з відповідача сплаченого позивачем судового збору є безпідставними, оскільки в силу ст.4 КАС України суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України (в редакції, чинній на момент ухвалення рішення судом першої інстанції) якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, оскільки відповідач є суб'єктом владних повноважень у розумінні КАС України, та враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати присуджуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі.
Згідно ч.1 ст.139 КАС України (в чинній редакції) при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Отже, іншого порядку присудження здійснених позивачем документально підтверджених судових витрат, ніж за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, процесуальним законодавством не передбачено.
На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, рішення суду ґрунтується на засадах верховенства права, є законним і обґрунтованим, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для його зміни або скасування.
Керуючись ст.ст.308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд,-
п о с т а н о в и в:
Апеляційну скаргу Чернігівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області - залишити без задоволення.
Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2017 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови виготовлено 22 грудня 2017 року.
Головуючий суддя В.Е.Мацедонська
Судді І.О.Лічевецький
В.П.Мельничук
Суд | Київський апеляційний адміністративний суд |
Дата ухвалення рішення | 18.12.2017 |
Оприлюднено | 25.12.2017 |
Номер документу | 71209969 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Київський апеляційний адміністративний суд
Мацедонська В.Е.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні