Постанова

від 25.10.2017 по справі 826/11422/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 жовтня 2017 року м. Київ К/800/68530/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Усенко Є.А.

суддів: Борисенко І.В., Приходько І.В.,

розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.09.2014

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09.12.2014

у справі № 826/11422/14 Окружного адміністративного суду м. Києва

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ТАА

до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (ДПІ)

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.09.2014, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 09.12.2014, позов задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 24.02.2014 № 28826552208.

У касаційній скарзі ДПІ просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Позивач не реалізував процесуальне право подати заперечення проти касаційної скарги.

У зв'язку з неприбуттям у судове засідання, призначене на 25.10.2017 о 12 годині, уповноважених представників сторін, касаційний перегляд справи здійснено в порядку письмового провадження відповідно до пункту 2 частини першої ст. 222 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС).

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Фактичною підставою для збільшення у податковому обліку позивача суми грошового зобов'язання із ПДВ та застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) згідно з податковим повідомленням-рішенням, з приводу правомірності якого виник спір, слугував висновок контролюючого органу, викладений в акті перевірки від 10.02.2014 № 131/26-55-22-08/37243310. Згідно з цим висновком позивач порушив норми пункту 185.1 ст. 185, пунктів 198.1, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (ПК): завищено податковий кредит на загальну суму 252982,48 грн. за квітень, травень, серпень, вересень 2013 рік за податковим накладними, виписаними ТОВ Кілт Фолс (26814,17 грн.), ТОВ МК-Технолоджи (7550,00 грн.), ТОВ Транспортні міжнародні перевезення (148325,49 грн.), ТОВ Ламді (70292,82 грн.) за наслідками безтоварних господарських операцій, у результаті чого занижено ПДВ за квітень, травень, серпень, вересень 2013 рік на загальну суму 252982,00 грн.

За наслідками перевірки ДПІ прийнято відносно позивача податкове повідомлення-рішення від 24.02.2014 № 28826552208 про збільшення грошового зобов'язання з ПДВ на 252952,00 грн. за основним платежем та на 63246,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Як встановлено у судовому процесі, з посиланням на поставку позивачу від ТОВ Кілт Фолс , ТОВ МК-Технолоджи , ТОВ Транспортні міжнародні перевезення , ТОВ Ламді товарів (поліграфічна та сувенірна продукція, тощо) та послуг (поліграфічні послуги, гравіювальні послуги тощо), від імені цих постачальників на адресу позивача виписані податкові накладні, на підставі яких позивач сформував податковий кредит у податковому обліку з ПДВ за вищевказані податкові періоди.

Згідно з підпунктом а пункту 198.1 ст. 198 ПК право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3 цієї статті встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (підпункт 198.6 цієї статті).

При цьому законодавцем презумується реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, достовірність документів податкового обліку.

За змістом наведених норм право платника податків на збільшення податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання платником податку у інших платників цього податку товарів (послуг), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям господарської діяльності платника податку; підтвердження податковою накладною, виписаною постачальником - платником податку, митною декларацією (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 ПК) суми нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції. з висновками якого погодився апеляційний суд, виходили з реальності поставок позивачу від ТОВ Кілт Фолс , ТОВ МК-Технолоджи , ТОВ Транспортні міжнародні перевезення , ТОВ Ламді товарів (послуг), достовірності документів первинного бухгалтерського обліку та податкового обліку, складених з посиланням на виконання господарських операцій із поставки товарів, недоведеності у судовому процесі обставин нікчемності правочинів між позивачем та цими постачальниками; індивідуальної відповідальності платника податків за невиконання свого податкового обов'язку. Такі висновки суди зробили на підставі оцінки приєднаних до справи копій рахунків на оплату, видаткових та податкових накладних, актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), актів надання послуг, банківських виписок.

Однак, з такими висновками можна погодитись лише частково.

Заперечуючи проти позову та обґрунтовуючи правомірність зменшення у податковому обліку позивача сум податкового кредиту, ДПІ посилається на відсутність реального характеру поставки позивачу від ТОВ Кілт Фолс , ТОВ МК-Технолоджи , ТОВ Транспортні міжнародні перевезення , ТОВ Ламді товарів (послуг) з огляду на ознаки фіктивності цих постачальників, як-то: відсутність за своїм місцезнаходженням, відсутність у ТОВ Транспортні міжнародні перевезення , ТОВ Кілт Фолс основних фондів, необхідних для здійснення поставки; непричетність громадянина ОСОБА_2, засновника та директора ТОВ Кілт Фолс до діяльності останнього, що підтверджується висновком експертного дослідження від 13.06.2013 № 473, отриманого від ГВ ПМ у Шевченківському районі м. Києва ДПС, згідно з яким підписи від імені ОСОБА_2 у графі директор у заявках на формування посиленого сертифіката підписування ЕЦП, наказі від 31.08.2012 № 1 виконані не ОСОБА_2, а іншою особою (а.с. 38, т. 1-й); пояснення засновника ТОВ МК-Технолоджи - ОСОБА_3, наданого в рамках досудового розслідування кримінального провадження № 320120000000010, порушеного за ознаками злочинів, передбачених частиною 1 ст. 255, частиною 2 ст. 27, частиною 3 ст. 212 Кримінального кодексу України, про заперечення відношення до господарської діяльності вказаних товариств; вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 24.09.2013 у справі № 761/22932/13-к, яким визнано винним громадянина ОСОБА_4 у вчиненні злочину, передбаченого частиною 5 ст. 27, частиною 1 ст. 205 Кримінального кодексу України. Вказаним вироком встановлено, що у серпні 2012 року ОСОБА_4 вступив у попередню змову з не встановленими слідством особами та запропонував ОСОБА_5 зареєструвати на ім'я останнього ТОВ Ламді для прикриття незаконної діяльності без наміру зайняття підприємницькою діяльністю.

Згідно з частиною 4 ст. 72 КАС України вирок суду у кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Відповідно до частини 1 ст. 205 КК України фіктивним підприємництвом є створення або придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона.

За змістом цієї норми злочинна діяльність особи, яка вчинила фіктивне підприємництво, не обмежується операціями з окремими суб'єктами господарювання, а охоплює всю діяльність та свідчить про використання фіктивного підприємства виключно з метою здійснення злочинної діяльності.

Частиною 1 ст. 70 КАС України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Відповідно до статті 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно з пунктом 201.1 ст. 201 ПК платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Відповідно до пункту 16 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України 21.12.2010 № 969, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 29 грудня 2010 р. за № 1401/18696 (втратив чинність згідно з наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011р. № 1379), всі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати постачання товарів/послуг, та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.

Відповідно до частини 1 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина 2 цієї статті).

У постанові Верховного Суду України від 05.03.2012 у справі позовом ТОВ Нафта до Шосткинської МДПІ про визнання висновків перевірки неправомірними, визнання чинним договору, скасування податкових повідомлень-рішень (справа № 21-421а11) міститься правовий висновок, відповідно до якого податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 20.01.2016 у справі за позовом ПАТ МТС Україна до Міжрегіонального головного управління Міністерства доходів і зборів України - Центрального офісу з обслуговування великих платників про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень. Згідно з цією правовою позицією надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин:

- неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;

- відсутність первинних документів обліку.

При цьому, висловлюючи свою позицію щодо оцінки доданих до матеріалів справи пояснень посадових осіб платника податків - постачальника товарів (послуг), Верховний Суд України вказав, що сам факт того, що на момент розгляду справи щодо офіційних осіб контрагентів не було постановлено вироків, не може спростовувати достовірність їх пояснень відносно характеру укладених угод і фактичного здійснення за цими угодами операцій.

Згідно з абзацом першим частини першої статті 244-2 КАС України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів (абзац другий частини першої цієї статті).

Суди попередніх інстанцій, однак, при вирішенні спору стосовно правомірності формування позивачем податкового кредиту за податковими накладними, виписаними від імені ТОВ Ламді , не врахували вище наведені правові позиції Верховного Суду України та не звернули увагу на такий зміст правового регулювання, встановлений вищенаведеними правовими нормами, внаслідок чого зробили помилковий висновок про задоволення позову у цій частині. Суди безпідставно не взяли до уваги обставини, встановлені у вироку Шевченківського районного суду м. Києва від 24.09.2013 у справі № 761/22932/13-к, внаслідок чого оцінка наданих позивачем документів первинного бухгалтерського обліку і податкового обліку на підтвердження податкового кредиту в сумі 70292,82 грн., задекларованого за податковими накладними ТОВ Ламді , як достовірних, не відповідає вимогам ст. 86 КАС.

У той же час, суди попередніх інстанцій на підставі оцінки приєднаних до справи доказів, а саме: копій видаткових та податкових накладних, актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), банківських виписок - за відсутності з боку ДПІ доказів, які б беззаперечно спростовували достовірність наданих позивачем документів щодо операцій з поставки від ТОВ Кілт Фолс , ТОВ Транспортні міжнародні перевезення та ТОВ МК-Технолоджи товарів (послуг), - зробили юридично правильний висновок про недоведеність з боку ДПІ на виконання процесуального обов'язку, встановленого нормою частини другої ст. 71 КАС України, правомірності зменшення у податковому обліку позивача витрат та сум податкового кредиту. Так, посилання ДПІ на непричетність громадянина ОСОБА_3 до діяльності ТОВ МК-Технолоджи не підтверджені ніякими доказами, крім інформації про це в акті перевірки. При цьому в акті перевірки вказано, що такі пояснення отримані старшим уповноваженим оперативного управління сектору ОСА ПДВ ГОВ ДПІ у м. Рівному ГУ Міндоходів у Рівненській області ОСОБА_6 без вказівки щодо дати цих пояснень, справи, в матеріалах якої вони знаходяться (а.с. 39, т. 1-й). До того ж, у видатковій накладній № РН-0830/06 від 30.08.2013р. та податковій накладній № 82 від 30.08.2013р. на поставку від ТОВ МК-Технолоджи на адресу ТОВ ТАА товару (вимірювальна чаша на ніжці) вартістю 45300,00 грн., в тому числі ПДВ 7550,00 грн., відповідальною особою від постачальника зазначено ОСОБА_7 (а.с. 96, т. 1-й, а.с. 47, т. 2-й).

Враховуючи вищевикладене, податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню частині збільшення суми грошового зобов'язання із ПДВ на 182659,18 грн. (252952,00 грн. - 70292,82 грн., де 70292,82 грн. - сума податкового кредиту за податковими накладними ТОВ Ламді ) за основним платежем та на 45664,80 грн. (182659,18*0,25) за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Відповідно до ст. 225 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право змінити судове рішення, якщо у справі немає необхідності досліджувати нові докази або встановлювати обставини, а судове рішення, яке змінюється, є помилковим тільки в частині.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 225, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві задовольнити частково, змінити постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.09.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09.12.2014, позов задовольнити частково: скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 24.02.2014 № 28826552208 в частині збільшення суми грошового зобов'язання із ПДВ на 182659,18 грн. за основним платежем та на 45664,80 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

У задоволення решти позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій сторонам, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-238, 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: підписЄ.А. Усенко Судді: підписІ.В. Борисенко підписІ.В. Приходько