Рішення

від 05.12.2017 по справі 925/1095/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" грудня 2017 р. Справа № 925/1095/17

Розглянувши матеріали справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Інсан , м.Черкаси

До Приватного підприємства Інтер Гарант , смт.Глеваха

За участю третьої особи ОСОБА_1, м.Кропивницький

Про визнання недійсним договору та стягнення 157370,80 грн.

Суддя А.Ю.Кошик

Представники:

Від позивача: Шаповал О.В., Скоромний А.М., Зіньковський В.М.

Від відповідача: Весеньов Є.В.

Від третьої особи: ОСОБА_1

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду Київської області за підсудністю надійшла справа №925/1095/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Інсан (далі - позивач) до Приватного підприємства Інтер Гарант (далі - відповідач) за участю третьої особи ОСОБА_1 про визнання недійсним договору та стягнення 157370,80 грн.

Справа №925/1095/17 прийнята до провадження судді Господарського суду Київської області відповідно до ухвали суду від 22.09.2017 року та призначено справу до розгляду на 05.10.2017 року.

04.05.2017 року до господарського суду від відповідача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи копії Договору №1-УПР від 01.07.2016 року.

Відповідач та третя особа, належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, у судове засідання 05.10.2017 року без поважних причин не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, вимоги ухвали суду не виконали. Розгляд справи відкладався на 19.10.2017 року.

Дослідивши у судовому засіданні 19.10.2017 року подані сторонами документи та докази та заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд дійшов висновку про відкладення розгляду справи. Розгляд справи відкладався на 07.11.2017 року.

30.10.2017 року до господарського суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти позову заперечує та просить суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

01.11.2017 року до господарського суду від ОСОБА_1 надійшли письмові пояснення на виконання вимог ухвали суду.

Відповідач та третя особа, належним чином повідомлені про час і місце розгляд спору, у судове засідання 07.11.2017 року не з'явились, про причини неявки суд не повідомили.

Представник позивача у судовому засіданні 07.11.2017 року подав клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових документів та доказів та письмові заперечення на клопотання і пояснення відповідача та третьої особи. В судовому засіданні 07.11.2017 року розгляд справи відкладався до 30.11.2017 року. Крім того, в судовому засіданні 07.11.2017 року продовжено строк розгляду справи.

В судовому засіданні 30.11.2017 року позивачем подані письмові пояснення, в яких позивач фактично уточнив підстави позовних вимог, не змінюючи при цьому предмету позову. У зв'язку з необхідністю дослідження викладених в поясненнях позивача обставин, в судовому засіданні 30.11.2017 року оголошувалась перерва в розгляді справи на 05.12.2017 року.

В судовому зсіданні 05.12.2017 року позивач позовні вимоги підтримав, відповідач та третя особа проти позову заперечували.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами, у нарадчій кімнаті.

Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, після закінчення розгляду справи у судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані сторонами докази, судом встановлено наступне.

Як вбачається з викладених у позові обставин (з врахуваннм наданих позивачем в ході розгляду спору уточнень), позивачем - ТОВ Інсан заявлено позов до відповідача - ПП Інтер Гарант про визнання недійсним Договору № 1-УПР від 01.07.2016 року на управління і користування майном ПП Інтер Гарант та стягнення коштів в сумі 157370,80 грн., з яких 120000,00 грн. позивач вважає безпідставно набутими відповідачем та просить стягнути з відповідача 19522,24 грн. інфляційних, 3225,00 грн.3% річних та 14623,56 грн. пені.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що спірний Договір 1-УПР від 01.07.2016 року не відповідає вимогам ст. 203 Цивільного кодексу України, що з огляду на ст. 215 Цивільного кодексу України є підставою для визнання Договору №1-УПР від 01.07.2016 року недійсним.

Зокрема, як зазначає позивач, Договір 1-УПР (доручення) від 01.07.2016 року не відповідає внутрішній волі позивача та його інтересам та укладений для приховання іншого правочину - договору управління майном.

Як вбачається зі змісту спірного Договору, такий Договір укладений як Договір доручення, що врегульовано ст.ст. 1003, 1000 Цивільного кодексу України. Однак, як стверджує позивач, відповідний Договір не відповідає вимогам наведених норм законодавства і фактично є договором управління майном.

Змістом оскаржуваного Договору є виконання Повіреним (ТОВ Інсан в особі ОСОБА_1) від свого імені та від імені Довірителя (ПП Інтер Гарант в особі ОСОБА_2) юридичних дій з укладання та продовження укладених раніше договорів оренди нерухомого майна, що належить Довірителю і яке знаходиться за адресою: м. Черкаси, бульвар Шевченка, 250, з приватними підприємцями для здійснення ними торгівельної діяльності та отримання орендної плати за такими договорами.

За своїм змістом Договір 1-УПР від 01.07.2016 (доручення) є договором на управління майном (тобто укладено удаваний правочин), вимоги до договору управління майном (ст. 1029-1044 ЦК України) також не дотримані, в тому числі недотримано істотні умови договору управління майном (ст. 1035 ЦК України), оскільки відсутній перелік нерухомого майна що передано в управління, відсутній розмір і плата за управління; майно відповідача повіреному за оскаржуваним договором не передавалось, не було відокремлено від іншого, не обліковувалось в управителя на окремому балансі, і щодо нього не вівся окремий облік директором ТОВ ІНСАН ОСОБА_1

Позивач в позові зазначає та надав відповідні докази, що між ТОВ ІНСАН в особі директора ОСОБА_3 та ПП Інтер Гарант в особі одноособового власника ОСОБА_7 02.09.2013 було укладено договір оренди частини площ торгівельного центру Транзит .

На виконання цього договору від 02.09.2013 року ТОВ ІНСАН надавав в оренду (суборенду) фізичним особам-підприємцям та юридичним особам приміщення (частину площ торгівельного центру Транзит ), належних ПП ІНТЕР ГАРАНТ , про що свідчать також дати укладання цих договорів оренди з 2013 року по 2016 рік, до дати підписання оскаржуваного Договору № 1-УПР від 01.07.2016 року.

Саме на підставі договору від 02.09.2013 року ТОВ ІНСАН укладено всі договори оренди нерухомого майна ПП ІНТЕР ГАРАНТ , на які посилається відповідач. Жодних договорів оренди після укладення спірного Договору № 1-УПР від 01.07.2016 року між позивачем та відповідачем не укладалось.

Позивач в позові зазначає, що згідно листа від 11.08.2016 року засновника ПП ІНТЕР ГАРАНТ ОСОБА_7, отриманого позивачем, ОСОБА_7 повідомила ТОВ ІНСАН про вчинені відносно неї і її підприємства протиправні дії, а також повідомила, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 вчинили рейдерське захоплення ПП ІНТЕР ГАРАНТ і за даним фактом ОСОБА_7 звернулась до правоохоронних органів.

Кошти в сумі 120000,00 грн. перераховано відповідачу від імені позивача третьою особою в призначенні платежів від 23.09.2016 (згідно банківської виписки від 11.07.2017 року) на суму 60000,00 грн. та 60000,00 грн. визначено: Компенсація за використання нерухомого майна за 2016 рік згідно з договором від 01.07.2016 №1-УПР. Без ПДВ .

Однак, Договір № 1-УПР (доручення) не містить умов, які передбачають компенсацію відповідачу за використання нерухомого майна.

Також, позивач зазначає, що спірний Договір №1-УПР від 01.07.2016 року (доручення) укладений особами від імені позивача та відповідача, повноваження яких оспорюються. Зокрема, від імені позивача Договір №1-УПР (доручення) від 01.07.2016 року підписано ОСОБА_1. Повноваження ОСОБА_1, як директора та як учасника товариства є предметом судового розгляду у справі №925/1076/16, оскільки ці повноваження набуті в незаконний спосіб за оскаржуваними протоколами позачергових загальних зборів учасників ТОВ ІНСАН №34 від 24.09.2015 року та №36 від 30.03.2016 року під час відсутності ОСОБА_3, керівника і засновника товариства, у місті Черкаси під час проведення загальних зборів 24.09.2015 року та 30.03.2016 року.

Також, позивач зазначає, що Договір № 1-УПР від 01.07.2016 року (доручення) укладений на вкрай невигідних умовах для позивача, оскільки за умовами п. 1.2, 1.3 Договору винагорода повіреного складає не більше ніж один відсоток суми орендної плати отриманої за цим договором і виплачується після передачі від повіреного довірителю всієї суми коштів (орендної плати) отриманої повіреним за цим договором. Вказаний пункт оскаржуваного договору свідчить про укладання договору на невигідних умовах для товариства, оскільки плата у розмірі не більше 1% не покриває навіть 5% єдиного податку та інших обов'язкових платежів, витрат на утримання майна, оплати роботи персоналу, а тому фактично вводить товариство у збиток.

Крім того, позивач в позові зазначає, що Договір укладено з порушенням визначеної п.п. 12.7 розділу 12 Статуту ТОВ ІНСАН компетенції (в редакції від 24.09.2015 року), яка передбачає необхідність прийняття загальними зборами рішення щодо затвердження договорів на суму, що перевищує 25000 грн.

Підсумовуючи викладене, з врахуванням поданих позивачем додаткових пояснень щодо підстав позовних вимог, позивач зазначає, що Договір №1-УПР (доручення) від 01.07.2016 року, укладений між ТОВ ІНСАН та ПП ІНТЕР ГАРАНТ підлягає визнанню недійсним у зв'язку з:

- невідповідністю правочину вимогам ст. 203 ЦК України і недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу;

- зміст правочину суперечить Цивільному та Господарському кодексам України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;

- оскаржуються повноваження осіб, які підписали Договір №1-УПР;

- відсутнє вільне волевиявлення учасника правочину - позивача і правочин не відповідає його внутрішній волі (ст. 203, 638 ЦК України)

- правочин вчинено без дотримання вимог законодавства щодо форми і змісту правочину;

- оспорюваний Договір від імені ТОВ ІНСАН та ПП ІНТЕР ГАРАНТ підписано особами, повноваження яких оспорюються, зокрема ОСОБА_1 з порушенням положень Статуту товариства;

- Договір 1-УПР (доручення) від 01.07.2016 року укладено для приховання іншого правочину - договору управління майном, вчинення удаваного правочину;

- правочин не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;

- Договір 1-УПР (доручення) від 01.07.2016 року не відповідає внутрішній волі позивача та його інтересам (ст. 203 ЦКУ, ст. З, 79 ГК України) і укладений при діючому договорі оренди №113-1 від 02.09.2013 року.

Також, позивач зазначає, що у разі визнання недійсним оскаржуваного договору, кошти в сумі 120000,00 грн. підлягають поверненню на підставі ст. ст. 1212-1214 Цивільного кодексу України як безпідставно сплачені, з відшкодуванням збитків, втрат від інфляції та сплатою пені (ст. 625, 536, 1214, ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Відповідач в ході розгляду спору проти позову заперечував, зазначив, що спірний Договір укладався позивачем в особі діючого у відповідний період директора і кошти за таким Договором перераховувались відповідачу як орендна плата за укладеними на підставі відповідного Договору договорами оренди майна відповідача.

Також, відповідач зазначив, що правовідносини між позивачем та відповідачем обмежувалися виключно укладеним між сторонами Договором доручення від 01.07.2016 року №1-УПР, гроші в сумі 120000,00 грн. були перераховані ПП Інтер Гарант саме на виконання Договору доручення №1- УПР від 01.07.2016 року.

Приватне підприємство Інтер Гарант володіє нерухомим майном, що розташоване в місті Черкаси, по бульвару Шевченка, 250 (другий поверх ТЦ Транзит ).

Згідно Договору доручення від 01.07.2016 року №1-УПР позивач, як повірений, отримав від відповідача, як довірителя, повноваження на укладання (та подовження укладених раніше) договорів оренди нерухомого майна, що знаходиться за адресою: м. Черкаси, бульвар Шевченка, 250, і належить приватному підприємству Інтер Гарант з третіми особами - приватними підприємцями (для здійснення останніми торгівельної діяльності) та отримання орендної плати за такими договорами.

На підставі Договору Доручення від 01.07.2016 року №1-УПР між Товариством з обмеженою відповідальністю Інсан і третіми особами - приватними підприємцями було укладено договори оренди нерухомого майна. На підставі Договору доручення №1-УПР від 01.07.2016 року позивач як повірений також отримував від орендарів грошові кошти для їх передачі відповідачу.

Директором Товариства з обмеженою відповідальністю Інсан станом на дату укладання Договору доручення №1-УПР від 01.07.2016 року та станом на 23.09.2016 року (дату перерахування коштів) був ОСОБА_1 (звільнений лише 04.11.2016 року).

Розглянувши матеріали справи, дослдивши викладені в позові обставини та з врахуванням заперечень відповідача, судом встановлено наступне.

Статтею 235 Цивільного кодексу України передбачено, що удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Таким чином, сама по собі удаваність правочину не є безумовною підставою для визнання його недійсним.

Як вбачається з матеріалів справи, спірний Договір №1-УПР від 01.07.2016 року визначений сторонами як Договір доручення, однак позивач стверджує, що насправді сторони уклали договір управління майном.

Статтею 1000 Цивільного кодексу України визначено поняття договору доручення та передбачено, що за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя.

Договором доручення може бути встановлено виключне право повіреного на вчинення від імені та за рахунок довірителя всіх або частини юридичних дій, передбачених договором. У договорі можуть бути встановлені строк дії такого доручення та (або) територія, у межах якої є чинним виключне право повіреного.

Відповідно до ст. 1029 Цивільного кодексу України за договором управління майном одна сторона (установник управління) передає другій стороні (управителеві) на певний строк майно в управління, а друга сторона зобов'язується за плату здійснювати від свого імені управління цим майном в інтересах установника управління або вказаної ним особи (вигодонабувача).

Договір управління майном може засвідчувати виникнення в управителя права довірчої власності на отримане в управління майно.

Законом чи договором управління майном можуть бути передбачені обмеження права довірчої власності управителя.

Дослідивши зміст спірного Договору, судом встановлено, що такий Договір передбачає надання відповідачем позивачу повноважень укладати чи продовжувати укладені раніше договори оренди належного відповідачу нерухомого майна. При цьому, відповідний Договір не містить умов щодо передачі майна в управління в розумінні ст. 1029 Цивільного кодексу України (тобто повної передачі майна).

Таким чином, спірний Договір більш відповідає змісту договору доручення, ніж договору управління майном.

Як визначено п. 2.6.Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 11 Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними , у силу припису частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 названого Кодексу, саме на момент вчинення правочину.

Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено (договір, який не укладено).

У зв'язку з наведеним господарським судам необхідно встановлювати, чи є оспорюваний правочин вчиненим та з якого моменту (статті 205 - 210, 640 ЦК України, частини друга - п'ята, сьома статті 180 ГК України тощо).

Зокрема, не вважаються вчиненими правочини (укладеними господарські договори), в яких (за якими): відсутні передбачені законом умови, необхідні для їх укладення (не досягнуто згоди за всіма істотними для даного правочину умовами); не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства необхідна його передача; не здійснено державну реєстрацію або нотаріальне посвідчення, необхідні для його вчинення, тощо. Встановивши відповідні обставини, господарський суд відмовляє в задоволенні позовних вимог як про визнання правочину недійсним, так і про застосування наслідків недійсності правочину. Водночас господарським судам необхідно враховувати таке. Визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами. Отже, якщо дії сторін свідчать про те, що оспорюваний договір фактично було укладено, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності його вимогам закону; це правило не стосується випадків, коли для вчинення правочину необхідні його державна реєстрація або нотаріальне посвідчення, оскільки за відсутності відповідної реєстрації чи посвідчення договір в будь-якому разі не вважається укладеним.

Сама лише відсутність у договорі тієї чи іншої істотної умови (умов) може свідчити про його неукладення, а не про недійсність (якщо інше прямо не передбачено законом, як-от частиною другою статті 15 Закону України Про оренду землі ).

При цьому позовна вимога про визнання правочину неукладеним не відповідає передбаченим законом способам захисту цивільних прав та охоронюваних законом інтересів, і тому в задоволенні відповідної вимоги має бути відмовлено; в такому разі можуть заявлятися вимоги, передбачені главою 83 ЦК України.

Таким чином, відсутність в спірному Договорі всіх істотних умов, передбачених для певного виду договорів, не є підставою для недійсності такого договору.

Також, позивач в обґрунтування вимоги про визнання недійсним Договору посилається на неналежність повноважень осіб, які підписали такий Договір.

У зв'язку з чим, судом досліджено та встановлено, що позивачем не надано доказів в спростування повноважень уповноваженої особи позивача в період підписання спірного Договору. Обставини щодо наявності повноважень на підписання Договору зі сторони відповідача не підлягають дослідженню в матеріалах даної справи, оскільки не стосуються прав та охоронюваних законом інтересів позивача і обґрунтовані порушенням прав іншої особи (ОСОБА_7). Також, позивачем не обґрунтовано та не заявлено про зупинення провадження у даній справі до розгляду відповідного судового спору у справі №925/1076/16, в якому безпосередньо досліджуються повноваження директора позивача в період підписання спірного Договору.

Оскільки, позивачем не спростовано повноважень особи, яка підписала Договір, твердження позивача про відсутність вільного волевиявлення учасника правочину - позивача і невідповідність правочину його внутрішній волі, безпідставні.

Щодо посилань позивача на необхідність погодження укладення Договору Загальними зборами згідно з п.п. 12.7 розділу 12 Статуту ТОВ ІНСАН , яка передбачає необхідність прийняття загальними зборами рішення щодо затвердження договорів на суму, що перевищує 25000 грн., суд зазначає, що спірний Договір не містить будь-яких сум, тому відсутні підстави стверджувати, що його укладено на суму, яка перевищує 25000 грн.

Оскільки, як в спірному Договорі, так і в договорах оренди, які ніби то укладені на підставі спірного Договору, не міститься посилань один на одного і наведені відповідачем договори оренди укладені раніше спірного Договору, відсутні підстави стверджувати про пов'язаність відповідних договорів.

З огляду на викладене, сам по собі спірний Договір доручення, який до того ж не містить визначення дій, які доручається вчиняти щодо конкретно визначеного майна чи інших вказівок, щодо яких надаються повноваження, не передбачає жодних чітких правових наслідків щодо майна чи охоронюваних законом інтересів позивача і недоліки його укладення не є достатніми підставами для визнання такого Договору недійсним.

Відповідачем в порушення вимог суду не надано пояснень та договорів оренди, які укладались чи продовжувались на підставі спірного Договору доручення в період з момент його укладення в липні 2016 року. Також, не надано пояснень та доказів, що в оренду позивачем передавалось саме належне відповідачу майно в межах визначених спірним Договором повноважень.

В той же час, всі договори оренди, які надані позивачем, укладені в період до липня 2016 року, тому не мають до спірного Договору жодного відношення і взаємовідносини сторін (позивача та відповідача) в частині здачі позивачем в оренду належного відповідачу майна мають відбуватись згідно погоджених стронами домовленостей, які були підставою такого управління майном (в тому числі і чинного договору №113-1 від 02.09.2013 року).

З огляду на викладене, встановлено, що повноваження бувшого директора закінчились і на даний час управління підприємством здійснюється позивачем, і оскільки спірний Договір не породжує жодних зобов'язань щодо договорів оренди, які існували до його укладення, відповідний Договір не впливає на права та обов'язку позивача і не порушує його інтереси, що також виключає застосування ст. 232 Цивільного кодексу України.

Головною підставою оскарження Договору позивач наводить відсутність повноважень у директора в період підписання Договору, що позивачем не доведено в установленому порядку.

В разі спростування позивачем повноважень директора, діючого в період укладення спірного Договору, відповідні обставини можуть бути заявлені як нововиявлені з метою усунення порушень компетенції.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно ст. 203 Цивільного кодексу України правочин зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

За наслідками розгляду спору судом не встановлено обставин, які є підставою для визнання недійсним спірного Договору.

В ході розгляду справи судом встановлено, що всі договори оренди укладені позивачем не на виконання Договору №1-УПР (доручення) від 01.07.2016 року, жодний договір оренди не містить посилання на оскаржуваний Договір доручення.

Крім того, в порушення вимог суду відповідачем не надано пояснень та доказів отримання орендних платежів від орендарів, які призначались для перерахування відповідачу. Спірні кошти в сумі 120000 грн. сплачені з рахунків позивача на користь відповідача з призначеням платежу - Договору №1-УПР (доручення) від 01.07.2017 року, є такими, що сплачені без достатніх правових підстав.

Оскільки, спірний Договір доручення від 01.07.2016 року №1-УПР не містить посилань на договори оренди, які передбачалось укладати на його підставі і відповідачем не доведено суду фактів укладення договорів оренди щодо майна відповідача на підставі спірного Договору в період після його укладення, відповідачем не обґрунтовано та не доведено підстав отримання коштів від позивача, сплата позивачем 120000 грн. на користь відповідача є безпідставною.

Як визначено ст. 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Частиною 2 ст. 1214 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Таким чином, вимога позивача про стягнення з відповідача 120000 грн. безпідставно набутих коштів обґрунтована і підлягає задоволенню.

Оскільки, вимога про повернення безпідставно набутих коштів надіслана позивачем лише 03.08.2017 року і в такій вимозі встановлений п'ятиденний строк (з моменту отримання) для задоволення вимог про повернення коштів, відповідач вважається таким що прострочив з наступного дня, після спливу відповідного п'ятиденного строку.

Як вбачається з наданого позивачем розрахунку, 19522,24 грн. інфляційних, 3225,00 грн.3% річних та 14623,56 грн. пені нараховані станом на 16.08.2017 року.

Однак, враховуючи надіслання вимоги про повернення коштів 03.08.2017 року, строк поштового перебігу кореспонденції між населеними пунктами різних областей та п'ятиденний строк для задоволення вимоги, відповідач не може вважатись таким, що стрострочив виконання зобов'язання за наведений в розрахунку період з вересня 2016 року по серпень 2017 року.

Крім того, ч. 2 ст. 1214 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Однак, позивачем в позові заявлено вимоги про стягнення інфляційних, річних та пені (вимога про стягнення пені безпідставна, оскільки порушення є позадоговірним), які є відповідальністю за прострочення виконання грошового зобов'язання, що виникає відповідно до вимог ст. 530 Цивільного кодексу України.

Таким чином, вимоги про стягнення 19522,24 грн. інфляційних, 3225,00 грн.3% річних та 14623,56 грн. пені безпідставні і не підлягають задоволенню

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог і заперечень.

За наслідками розгляду спору суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню в частині стягнення з відповідача 120000 грн. безпідставно набутих коштів, вимоги про визнання недійсним Договору та стягнення нфляційних, річних та пені задоволенню не підлягають.

Відшкодування судових витрат відповідно до статей 44, 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються судом на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог (виходячи з суми судового збору, сплаченого з майнової вимоги про стягнення коштів), щоскладає 1800 грн.

Також, в ході розгляду справи судом було відхилено подану позивачем заяву про забезпечення позову як необґрунтовану.

Керуючись ст. ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Київської області, -

Вирішив:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства ІНТЕР ГАРАНТ (18002, м. Черкаси, б-р Шевченка, 250, оф. 3, код 31489374) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ІНСАН (18002, м. Черкаси, б-р Шевченка, 250, оф. 1, код 31489835) 120 000 грн. безпідставно набутих коштів та 1800 грн. витрат по сплаті судового збору.

Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

3. В задоволенні решти позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя А.Ю. Кошик

дата підписання 22.12.2017 р.