Рішення

від 18.12.2017 по справі 911/3384/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" грудня 2017 р. Справа № 911/3384/17

за позовом державної установи Бучанська виправна колонія (№85), смт. Гостомель,

до відповідача приватного підприємства Як Плюс , смт. Гостомель,

про стягнення 26.040,46 грн.

Суддя О.В. Конюх;

за участю представників учасників судового процесу:

від позивача: ОСОБА_1, уповноважена, довіреність від 15.10.2017;

від відповідача: ОСОБА_2, уповноважена, довіреність від 22.11.2017;

СУТЬ СПОРУ:

позивач - Державна установа Бучанська виправна колонія (№85), смт. Гостомель звернулась до господарського суду Київської області з позовною заявою №11/4292 від 09.11.2017 до приватного підприємства Як Плюс , смт. Гостомель, в якому просить суд стягнути з відповідача заборгованість за договором №176-Г на надання робочої сили з числа засуджених до позбавлення волі від 01.10.2015 в сумі 26040,46 грн., в тому числі: 20626,28 грн. основного боргу, 814,51 грн. інфляційних втрат, 3155,83 грн. пені та 1443,84 грн. штрафу.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що згідно укладеного між сторонами договору відповідач як замовник був зобов'язаний до 30 числа розрахункового місяця сплатити позивачу як виконавцю заробітну плату засуджених (13750,85 грн.) та нарахування на неї (50% в сумі 6875,43 грн.) за березень 2017 року згідно табелю обліку робочого часу та розрахункової відомості. Відповідач своїх обов'язків за договором не виконав, у зв'язку з чим позивач просить суд стягнути існуючу заборгованість в судовому порядку з врахуванням нарахованих у зв'язку із простроченням грошового зобов'язання інфляційних втрат та передбачених договором 0,1% пені в день та 7% штрафу.

Ухвалою господарського суду Київської області від 20.11.2017 позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі №911/3384/17 та призначено справу до розгляду на 11.12.2017.

11.12.2017 від відповідача надійшло клопотання про здійснення технічної фіксації судового процесу за допомогою звукозаписувального засобу, яке судом задоволено.

Також 11.12.2017 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву від 11.12.2017, у якому відповідач проти позову заперечує та просить суд в позові відмовити. Заперечення мотивовані тим, що між відповідачем та Державним підприємством Підприємство Бучанської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в місті Києві та Київській області були укладені ряд інших договорів, а саме договорів про надання послуг виробничого характеру №9Г від 01.02.2015, №63Г від 28.12.2015 та №64Г від 28.12.2015, за якими відповідач на території Державного підприємства Підприємство Бучанської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в місті Києві та Київській області забезпечував виробництво - розпилювання деревини, відповідно на території зазначеного підприємства знаходилося майно (обладнання) приватного підприємства Як Плюс . Відповідач твердить, що з лютого 2017 Державним підприємством Підприємство Бучанської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в місті Києві та Київській області було заблоковано доступ представників ПП Як Плюс на територію режимного об'єкта та до власного майна, яке там знаходилося, у зв'язку з чим відповідач звертався до правоохоронних органів із заявою про вчинення кримінального правопорушення. На підставі викладеного відповідач твердить, що був позбавлений права та можливості контролювати хід робіт згідно договору 176-Г від 10.10.2015, а позивач порушив умови пункту 1.5 Договору №176-Г від 01.10.2015, що є в порядку ст. 218 ГК України порушенням у сфері господарювання та підставою для господарсько-правової відповідальності.

Щодо табелю робочого часу за березень 2017 відповідач твердить, що він був підписаний неправомірно, не уповноваженою особою, без погодження з директором ПП Як Плюс , про що бухгалтер відповідача надала письмову записку про визнання свого дисциплінарного проступку, на підставі чого було складено Акт №1 про порушення трудової дисципліни бухгалтером відповідача від 08.12.2017, та бухгалтеру наказом оголошено догану, у зв'язку з чим відповідач твердить, що зазначений табель не може бути належним доказом у справі.

Також відповідач твердить, що за період січень-березень 2017 позивачем не було надано для підпису замовнику жодного Акту виконаних робіт за надання робочої сили з числа осіб, засуджених до позбавлення волі, а акт, який було подано до суду із позовною заявою, взагалі ніким не підписаний.

Крім того відповідач твердить про безпідставність нарахування заробітної плати засудженим, яка згідно Інструкції про умови праці та заробітну плату засуджених до обмеження або позбавлення волі має регулюватися законодавством про працю. Відповідач також твердить про порушення позивачем пункту 5.16 даної Інструкції та відповідного йому пункту 3.5 договору №176-Г, відповідно до яких у разі тимчасового припинення роботи (виробничого процесу) не з вини засуджених вони на весь час такого припинення виводяться до житлової зони або переводяться на іншу роботу.

В судовому засіданні 11.12.2017 суд після відкриття судового засідання, з'ясування необхідності роз'яснення сторонам їх прав та обов'язків і з'ясування наявності клопотань і заяв, перейшов безпосередньо до розгляду позовних вимог по суті. Присутні представники позивача та відповідача надали пояснення по суті позову та по суті заперечень проти позову. В порядку частини третьої ст. 77 ГПК України суд оголосив перерву в судовому засіданні з метою вивчення додатково поданих 11.12.2017 документів.

15.12.2017 набрав чинності ГПК України в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03.10.2017; відповідно до пункту 9 Перехідних положень ГПК України в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03.10.2017 справи у судах першої інстанції, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Відтак, справу №911/3735/17 слід розглядати за правилами загального позовного провадження зі стадії розгляду справи по суті, до якої суд перейшов у судовому засіданні 11.12.2017.

Разом із тим, розгляд справи по суті як стадія позовного провадження за приписами ГПК України в новій редакції (глава 6) передбачає розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому засіданні матеріалів і обмежує учасників справи подавати докази, а також заявляти клопотання чи заяви після відкриття розгляду справи по суті (ч.2 ст. 202, ст. 207 ГПК), тоді як попередня редакція ГПК не містила таких обмежень в правах учасників судового процесу.

Відтак суд, з метою забезпечення принципів змагальності сторін, диспозитивності та пропорційності у господарському судочинстві, керуючись ст. 207 ГПК України, вважає поважними причини неподання заяв та клопотань, пов'язаних із розглядом справи, до початку розгляду справи, починає розгляд справи з початку та розглядає зазначені клопотання в судовому засіданні за участю представників сторін. Також суд в порядку частини 10 ст. 80 ГПК України приймає та залучає до матеріалів справи подані сторонами додаткові докази, які не були додані до позову та до відзиву на позов.

Відповідачем заявлено клопотання про залучення до матеріалів справи доказів - показань свідка директора ПП Як Плюс ОСОБА_3, оформлених в порядку ст. 88 ГПК України як нотаріально посвідчена заява свідка від 15.12.2017, зареєстрована за реєстровим номером 8883, яке судом задоволено.

У даній заяві директор ПП Як Плюс ОСОБА_3 заявляє про те, що бухгалтер ПП Як Плюс ОСОБА_4 має право підписувати документи від імені директора лише після погодження з директором. Однак, табель робочого часу за березень 2017 бухгалтером був підписаний без погодження з директором, за що бухгалтеру ОСОБА_4 було оголошено догану.

Також у заяві свідка директор ОСОБА_3 свідчить про те що Державною установою Бучанська виправна колонія (№85) умови договору фактично не виконувались, робоча сила фактично не надавалась, що підтверджується відсутністю підписаних рознарядок, які надаються виконавцем замовнику в момент передачі засуджених для виконання робіт.

Також у заяві свідка директор ОСОБА_3 свідчить про те, що місцем виконання робіт є територія колонії, а Державна установа Бучанська виправна колонія (№85) не допускала на свою територію законних представників ПП Як Плюс для контролю ходу виконання робіт.

Представником відповідача заявлено клопотання про виклик судом свідків - директора ПП Як Плюс ОСОБА_3 та бухгалтера ПП Як Плюс ОСОБА_4, які можуть підтвердити факт порушення позивачем умов договору №176-Г від 01.10.2015.

Зазначене клопотання судом розглянуто та відхилено. По-перше, в порядку частини 1 ст. 89 ГПК України свідок викликається судом для допиту за ініціативою суду або за клопотанням учасника справи у разі, якщо обставини, викладені свідком у заяві, суперечать іншим доказам або викликають у суду сумнів щодо їх змісту, достовірності чи повноти.

Суд взяв до уваги та залучив до справи в якості доказу подану заяву свідка ОСОБА_3 від 15.12.2017 №8883, якій буде надано належну оцінку в порядку ст. 86 ГПК України, відтак виклик директора ОСОБА_3 для допиту не є необхідним.

Заява свідка бухгалтера ОСОБА_4 викладена письмово в порядку, передбаченому ст. 88 ГПК України суду не подана. Відповідно до частини 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідачем подано клопотання в порядку ст. 81 ГПК України про витребування від позивача доказів, а саме належним чином завірених копій рознарядок про передання засуджених для виконання робіт замовникові ПП Як Плюс від виконавця Державної установи Бучанська виправна колонія (№85) . Разом із тим, представник відповідача в судовому засіданні просив суд зазначене клопотання не розглядати.

Від відповідача в судовому засіданні надійшло усне клопотання про залучення до матеріалів справи копій рознарядок, наданих позивачем на запит відповідача, яке судом в порядку ст.ст. 91, 207 ГПК України було розглянуто та задоволено. Судом залучено до матеріалів справи подані представником відповідача копії рознарядок на вивід засуджених на роботу, затверджених начальником колонії, всього на семи аркушах.

Відповідачем подано клопотання в порядку ст. 81 ГПК України про витребування від позивача доказів, а саме журналу обліку робочої сили за період, за який виникла спірна заборгованість, а також трудових договорів із засудженими, які виконували роботу на момент, з якого виникла спірна заборгованість.

Представник позивача заперечила проти задоволення зазначеного клопотання, стверджуючи, що зазначені докази не стосуються предмету спору.

Зазначене клопотання судом розглянуто та відхилено. Відповідно до частини 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи .

По-перше, спірні відносини сторін, які є предметом розгляду у справі, засновані на укладеному між ними договорі №176-Г на надання робочої сили з числа осіб, засуджених до позбавлення волі від 01.10.2015, який, за твердженням представників обох сторін, за правовим змістом є договором про надання послуг. Відтак, трудові відносини засуджених із ДУ Бучанська виправна колонія (№85) не стосуються відповідача та спірних відносин позивача та відповідача.

По-друге, відповідно до пункту 2.2 Інструкції про умови праці та заробітну плату засуджених до обмеження волі або позбавлення волі, затвердженої Наказом Мінюсту від 07.03.2013 № 396/5, праця засуджених до обмеження волі регулюється законодавством про працю, за винятком правил прийняття на роботу , звільнення з роботи, переведення на іншу роботу, відтак, ст. 21-24 Кодексу законів про працю щодо укладення роботодавцем та працівником письмового трудового договору (який є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін) на відносини колонії та засуджених не розповсюджуються.

Розглянувши позов Державної установи Бучанська виправна колонія (№85) , смт. Гостомель (далі по тексту - БВК-85) до відповідача приватного підприємства Як Плюс , смт. Гостомель (далі по тексту ПП Як Плюс ), всебічно та повно вивчивши зібрані у справі докази, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема з правочинів. Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Майново-господарські зобов'язання між суб'єктами господарювання виникають на підставі договорів (ст. 179 Господарського кодексу України) і сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору (ст. 627 Цивільного кодексу України).

Відповідно до пунктів 1.2, 2.1, 3.1 Інструкції про умови праці та заробітну плату засуджених до обмеження волі або позбавлення волі", затвердженої Наказом Мінюсту від 07.03.2013, № 396/5) засуджені до обмеження волі залучаються до праці на виробництві виправних центрів, а також на договірній основі на підприємствах, в установах чи організаціях усіх форм власності за умови забезпечення належного нагляду за їхньою поведінкою.

01.10.2015 між замовником ПП Як Плюс та виконавцем Бучанською виправною колонією управління Державної пенітенціарної служби України в м. Києві та Київській області (№85) (яка згідно наказу Мінюсту від 15.12.2016 №3679/62/5 була перейменована у Державну установу Бучанська виправна колонія (№85) ) було укладено Договір №176-Г на надання робочої сили з числа осіб, засуджених до позбавлення волі, відповідно до умов якого:

- виконавець надає у розпорядження замовника згідно з рознарядкою робочу силу з числа осіб, які утримуються у БВК-85 в кількості не менше 5 осіб протягом календарного року, а замовник забезпечує засуджених необхідними об'ємами робіт та оплачує їх працю (пункти 1.1, 1.2);

- виробничий об'єкт замовника знаходиться у виробничій зоні БВК-85, яка забезпечує нагляд за робітниками з числа засуджених відповідно до вимог діючого законодавства (пункт 1.5). При порушенні трудової дисципліни робітниками замовник інформує керівництво установи (пункт 1.6);

- виконавець забезпечує вивід працівників на роботу згідно з розпорядком для установи під керівництвом чергового помічника начальника установи за єдиною формою рознарядки на вивід засуджених на роботи (пункт 2.1), забезпечує контроль за працевикористанням засуджених відповідно до вимог договору та здійснює раптові перевірки поведінки засуджених (пункт 2.5);

- замовник забезпечує повну трудову зайнятість засуджених і гарантує заробіток не нижче рівня мінімальної заробітної плати в Україні при умові виконання встановлених норм виробітку або тривалості робочого часу (пункт 3.1);

- у разі тимчасового припинення роботи (виробничого процесу) не з вини засуджених вони повинні на весь час такого припинення виводитися до житлової зони або переводитися на іншу роботу (пункт 3.5);

- замовник зводить табель обліку відпрацьованого робочого часу засуджених по фактичній їх наявності з зазначенням прізвища працюючого, професії і встановленого розпорядку при погодинній оплаті; цей документ не підлягає подальшим змінам і виправленням, за винятком випадків арифметичних помилок і виявленого завищення або пониження замовником відпрацьованого засудженим робочого часу (пункт 5.4);

- на заробітну плату засуджених замовник проводить нарахування у розмірі 50% згідно із постановою КМУ від 22.04.1999 №653 (пункт 5.10);

- оплата заробітної плати засуджених та нарахувань на неї здійснюється замовником до 30 числа розрахункового місяця, в готівковій формі, або шляхом перерахування коштів на рахунок виконавця (пункт 5.11);

- в разі невиконання грошових зобов'язань замовник сплачує пеню в розмірі 0,1 відсотка від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу та 7% від суми боргу - штрафу при заборгованості понад 30 календарних днів (пункт 7.3);

- даний договір діє з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2015. Договір продовжується автоматично на наступний календарний рік, якщо жодна із сторін не попередила іншу сторону про бажання щодо його розірвання (пункти 8.1, 8.3);

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідачем як замовником згідно пункту 5.4 договору складено, підписано, скріплено печаткою, а позивачем затверджено табель обліку робочого часу за березень 2017 (копія додана до матеріалів справи, оригінал надано для огляду в судовому засіданні).

Нарахована замовником ПП Як Плюс засудженим заробітна плата в загальній сумі 13 750,85 грн. та 50% нарахування на неї (пункт 5.10 договору) замовником в строк до 30.03.2017 року сплачена не була, у зв'язку з чим позивач звернувся до відповідача з претензією від 26.05.2017 №11/1860, до якої були додані Акт виконаних робіт в 2х примірниках та Рахунок-фактура (копія претензії з доказами направлення залучені до матеріалів справи).

Акт виконаних робіт підписаний не був, кошти згідно рахунку відповідачем позивачу сплачені не були, що відповідачем не заперечується.

Позивач 02.08.2017 повторно надіслав відповідачу рахунки на оплату (№123 від 31.07.2017 на оплату заробітної плати засуджених в сумі 13750,85 грн. та №124 від 31.07.2017 на 50% нарахування на заробітну плату, а також 2516,41 грн. пені та 1443,84 грн. штрафу за прострочення грошового зобов'язання) із супровідним листом від 31.07.2017 №11/2684 (копії листа, рахунків з доказами направлення залучені до матеріалів справи).

Позивач повторно звертався до відповідача з претензією від 11.09.2016 №11/3200, у якій вимагав оплатити суму боргу разом з нарахованими штрафними санкціями, однак відповіді не отримав.

Відповідач посилається на відсутність обов'язку оплачувати кошти на заробітну плату засуджених за березень 2017, посилаючись на те, що його працівників не було допущено на територію колонії, у зв'язку з чим працівника ПП Як Плюс не могли контролювати хід робіт, Акт прийняття виконаних робіт між позивачем та відповідачем підписаний не був а табель обліку робочого часу бухгалтером було підписано без дозволу директора.

Зазначені посилання судом відхиляються.

Відповідач твердить, що ним було укладено інші договори, зокрема №64-Г від 08.12.2015, №9-Г від 01.03.2017, №63-Г від 28.12.2015, за яким ПП Як Плюс виступає замовником послуг виробничого характеру (із забезпечення виробництва розпилювання деревини, із забезпечення виробництва лиття виробів з алюмінію, із забезпечення механічної обробки та фарбування виробів з алюмінію), за якими ПП Як Плюс розмістило обладнання, ТМЦ та інші матеріали на території виконавця, і до яких з 20.02.2017 працівники ПП Як Плюс були позбавлені доступу.

Разом із тим, вищезазначені договори укладені з виконавцем, яким є інша юридична особа, а саме з Державним підприємством Підприємство Бучанської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в м. Києві та Київській області (№85) (код 08680187), а не з позивачем БВК-85 (код 08563671), відтак, не стосуються предмету справи. Листування з приводу відсутності доступу до ТМЦ відповідача та вказаного державного підприємства жодним чином не підтверджують та не спростовують наявність грошових зобов'язань відповідача перед позивачем за Договором №176-Г від 01.10.2015.

Матеріали справи містять копію листа ПП Як Плюс від 02.03.2017 №6 до начальника БВК-85, у якому зазначено про заблокування доступу замовника на виробництво, однак, доказів направлення або вручення зазначеного листа позивачу відповідачем не подано.

Оголошення догани відповідачем бухгалтеру ПП Як Плюс ОСОБА_4 наказом від 08.12.2017 за порушення трудової дисципліни, яке полягало у підписанні табелю обліку робочого часу за березень 2017 без погодження з директором стосуються відносин ПП "Як Плюс" зі своїм працівником бухгалтером ОСОБА_4, регулюються чинним законодавством про працю і не стосуються договірних зобов'язальних відносин позивача та відповідача, відповідно не впливають на обов'язок оплати відповідачем заробітної плати засудженим в порядку, передбаченому Договором №176-Г від 01.10.2015.

По-перше, обмеження повноважень посадових осіб не діють у відносинах підприємства з третіми особами (ст. 92 ЦК України). Табель обліку робочого часу, копія якого міститься в матеріалах справи, а оригінал поданий для огляду в судовому засіданні, містить засвідчений печаткою підпис директора ПП Як Плюс ОСОБА_3, яка згідно залученого до матеріалів справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань №1003263878 є керівником ПП Як Плюс , відтак має право вчиняти юридично значимі дії від імені юридичної особи - відповідача без довіреності. Питання про призначення судової почеркознавчої експертизи відповідач не порушує.

Згідно пункту 5.14 Договору №176-Г від 01.10.2015 табель робочого часу не підлягає подальшим змінам і виправленням, за винятком випадків арифметичних помилок і виявленого завищення або пониження замовником відпрацьованого засудженим робочого часу. Відповідач до позивача щодо виправлення чи відкликання зазначеного табелю в розумний строк не звертався. відповідно до частини 3 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Складення та підписання сторонами Акту виконаних робіт за умовами Договору №176-Г від 01.10.2015 не передбачено, відтак відсутність такого акту не є підставою для звільнення відповідача від обов'язку оплати праці засуджених.

Посилання відповідача на відсутність підпису представників відповідача у рознарядках судом відхиляється. Відповідач помилково трактує рознарядку як документ про передання засуджених для виконання робіт замовникові від виконавця. Відповідно до пункту 3.1 Інструкції про умови праці та заробітну плату засуджених до обмеження волі або позбавлення волі, затвердженої Наказом Мінюсту від 07.03.2013, № 396/5 засуджені до позбавлення волі працюють у місцях і на роботах, які визначаються адміністрацією установи.

Рознарядка фактично є формою внутрішньої документації колонії, за якою адміністрація визначає для певного списку засуджених місце та вид робіт на певний відрізок часу. Договором №176-Г від 01.10.2015 передача рознарядок замовнику ПП Як Плюс та підписання їх в двосторонньому порядку не передбачена.

Посилання відповідача на порушення позивачем пункту 3.5 Договору та пункту 5.16 Інструкції про умови праці та заробітну плату засуджених до обмеження волі або позбавлення волі, відповідно до яких у разі тимчасового припинення роботи (виробничого процесу) не з вини засуджених вони на весь час такого припинення виводяться до житлової зони або переводяться на іншу роботу, є безпідставними, оскільки жодними доказами не підтверджено припинення роботи засуджених або виробничого процесу у спірний період.

Також безпідставними є посилання на те, що працівниками ПП Як Плюс не міг бути забезпечений нагляд за ходом робіт, оскільки відповідно до пунктів 1.5 та 2.5 Договору нагляд за робітниками та контроль за працевикористанням здійснює виконавець - БВК-85, у виробничій зоні якої знаходиться об'єкт замовника.

За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 20626,28 грн. (13750,85 грн. заробітна плата засуджених за березень 2017 та 6875,43 грн. нарахування (50% згідно пункту 5.10 Договору), строк оплати яких настав 30.03.2017, є обґрунтованою та такою, яку належить задовольнити.

Позивач також нарахував та просить суд стягнути з відповідача 814,51 грн. інфляційних втрат, 3155,83 грн. пені та 1443,84 грн. 7% штрафу у зв'язку із простроченням грошового зобов'язання за період з 01.04.2017 по 01.09.2017).

Щодо зазначених вимог суд зазначає наступне.

Згідно частини 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Формулювання ст. 625 ЦК, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень ст. 549 ЦК і ст. 230 ГК.

Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Така ж позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 26.04.2017 у справі № 918/329/16|3-1522гс16.

Здійснивши перевірку розрахунку інфляційних втрат за заявлений період квітень-серпень 2017, суд встановив, що його виконано арифметично вірно, належні до стягнення з відповідача на користь позивача інфляційні втрати становлять 814,51 грн., відтак зазначену вимогу належить задовольнити повніть в заявленій сумі.

Статтею 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, які учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі неналежного виконання господарського зобов'язання. Цією ж статтею визначено види штрафних санкцій - неустойка, штраф, пеня. При цьому порядок нарахування та розмір санкцій, які можуть бути встановлені договором, встановлені частиною 4 ст. 231 ГК України: у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, в певній визначеній грошовій сумі, у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів.

Зазначене кореспондується з положеннями ст. 549 ЦК України, відповідно до яких неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, при цьому пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання, а штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до пункту 7.3 Договору в разі невиконання грошових зобов'язань замовник сплачує пеню в розмірі 0,1 відсотка від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу та 7% від суми боргу - штраф при заборгованості понад 30 календарних днів.

Відтак, у договорі передбачена подвійна відповідальність замовника за прострочення оплати у вигляді штрафу та пені.

Разом із тим, за положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Правова позиція щодо неможливості одночасного стягнення пені та штрафу за один вид порушення зобов'язання викладена в постанові Верховного суду України від 21.10.2015 по справі № 6-2003цс15.

Відтак, суд відмовляє у задоволенні вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафу 7% в сумі 1443,84 грн.

Щодо вимог про стягнення пені, суд зазначає, що відповідно до ч. 6 статті 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно з ч. 2 статті 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Стаття 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань визначає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Преамбула Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань визначає, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності. Дія цього Закону не поширюється на порядок нарахування та сплати пені, штрафних та фінансових санкцій за несвоєчасну сплату податків, податкового кредиту та інших платежів до бюджетів усіх рівнів і позабюджетних фондів, передбачених чинним законодавством України, а також на відносини, що стосуються відповідальності суб'єктів переказу грошей через платіжні системи.

Таким чином договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань , який є спеціальним з питань регулювання відносин щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, і має пріоритетне застосування щодо зазначених правовідносин сторін у справі.

В зазначеному законі прямо вказано про те, що розмір пені не може перевищувати подвійну облікову ставку НБУ, а відповідно до абзацу другого частини 3 ст. 6 ЦК України сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це.

Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Відтак, здійснивши розрахунок пені за період з 01.04.2017 по 01.09.2017 виходячи із розміру подвійної ставки НБУ, суд встановив, що з відповідача на користь позивача належить до стягнення пеня в сумі 2221,42 грн., відтак зазначену вимогу слід задовольнити частково.

Суд звертає увагу на те, що відповідно абзацу третього частини другої статті 231 ГК України у разі, якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або за порушення, пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг) , з яких допущено прострочення виконання за кожен день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Разом із тим, штрафні санкції, передбачені абзацом третім частини другої статті 231 ГК України, застосовується за допущене прострочення виконання лише негрошового зобов'язання , пов'язаного з обігом (поставкою) товару, виконанням робіт, наданням послуг , з вартості яких й вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафних санкцій (пункт 2.2 Постанови Пленуму ВГСУ 17.12.2013 № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань ).

Відтак, у спірних відносинах сторін щодо прострочення грошового зобов'язання, штрафні санкції можуть бути застосовані лише в межах граничного розміру, встановленого Законом України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань .

За таких обставин, повно та ґрунтовно дослідивши обставини справи та надані докази, перевіривши подані розрахунки, суд задовольняє позов Державної установи Бучанська виправна колонія (№85) частково, приймає рішення про стягнення з відповідача приватного підприємства Як Плюс 20626,28 грн. основного боргу, 814,51 грн. інфляційних втрат та 2221,42 грн. пені.

У зв'язку тим, що спір виник в результаті неправильних дій відповідача, що призвело до необхідності позивачу звертатися з позовом до суду та здійснювати додаткові витрати на сплату судового збору, суд, відповідно до свого права, передбаченого частиною 9 ст.129 ГПК України, покладає на відповідача відшкодування позивачу судового збору у мінімальному законом встановленому розмірі в повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 4, 12, 13 73-92, 129, 207, 236, 238, пункту 9 Перехідних положень ГПК України в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03.10.2017, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Державної установи Бучанська виправна колонія (№85) задовольнити частково.

2. Стягнути з приватного підприємства ЯК ПЛЮС (08290, Київська обл., м. Ірпінь, смт. Гостомель, вул. Кірова, буд 10, кв.1, ідентифікаційний код 37075789)

на користь Державної установи Бучанська виправна колонія (№85) (08290, Київська область, м. Ірпінь, смт. Гостомель, вул. Мирна, буд.3, ідентифікаційний код 08563671)

20626,28 грн. (двадцять тисяч шістсот двадцять шість гривень двадцять вісім копійок) основного боргу;

814,51 грн. (вісімсот чотирнадцять гривень п'ятдесят одну копійку) інфляційних втрат;

2221,42 грн. (дві тисячі двісті двадцять одну гривню сорок дві копійки) пені;

1600,00 грн. (одну тисячу шістсот гривень нуль копійок) судового збору .

3. В іншій частині вимог відмовити.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення відповідно до ст. ст. 240-241 Господарського процесуального кодексу України .

Повний текст рішення підписано 26.12.2017.

Суддя О.В. Конюх