Постанова
від 12.03.2018 по справі 911/3384/17
КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" березня 2018 р. Справа№ 911/3384/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Алданової С.О.

суддів: Зубець Л.П.

Мартюк А.І.

секретар судового засідання Шмиговська А.М.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання

розглянувши апеляційні скарги Приватного підприємства Як Плюс

на рішення господарського суду Київської області від 18.12.2017 р.

у справі №911/3384/17 (суддя Конюх О.В.)

за позовом Державної установи Бучанська виправна колонія (№85)

до Приватного підприємства Як Плюс

про стягнення коштів

ВСТАНОВИВ :

Державна установа Бучанська виправна колонія (№85) звернулась до господарського суду Київської області з позовом до Приватного підприємства Як Плюс про стягнення 20626,28 грн. боргу, 814,51 грн. інфляційних втрат, 3155,83 грн. пені, 1443,84 грн. штрафу.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що згідно укладеного між сторонами договору відповідач, як замовник, був зобов'язаний до 30 числа розрахункового місяця сплатити позивачу як виконавцю заробітну плату засуджених (13750,85 грн.) та нарахування на неї (50% в сумі 6875,43 грн.) за березень 2017 року згідно табелю обліку робочого часу та розрахункової відомості. Відповідач своїх обов'язків за договором не виконав, у зв'язку з чим позивач просить суд стягнути існуючу заборгованість в судовому порядку з врахуванням нарахованих у зв'язку із простроченням грошового зобов'язання інфляційних втрат та передбачених договором 0,1% пені в день та 7% штрафу.

Рішенням господарського суду Київської області від 18.12.2017 р. позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ПП Як Плюс на користь Державної установи Бучанська виправна колонія (№85) 20626,28 грн. основного боргу, 814,51 грн. інфляційних втрат, 2221,42 грн. пені та 1600,00 грн. судового збору. В іншій частині вимог відмовлено.

Вказане рішення мотивовано тим, що вимога позивача про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 20626,28 грн. (13750,85 грн. заробітна плата засуджених за березень 2017 р. та 6875,43 грн. нарахування 50% (згідно п. 5.10 договору), строк оплати яких настав 30.03.2017 р., є обґрунтованою та такою, яку належить задовольнити. Здійснивши перевірку розрахунку інфляційних втрат за заявлений період квітень-серпень 2017, суд першої інстанції встановив, що його виконано арифметично вірно, належні до стягнення з відповідача на користь позивача інфляційні втрати становлять 814,51 грн., відтак зазначену вимогу належить задовольнити повністю в заявленій сумі. Щодо вимог про стягнення 7% штрафу, суд першої інстанції вважає, що у договорі, укладеному між сторонами, передбачена подвійна відповідальність замовника за прострочення оплати у вигляді штрафу та пені. За положеннями ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. У зв'язку з чим, суд першої інстанції відмовив у задоволенні вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафу 7% в сумі 1443,84 грн. Стосовно вимоги про стягнення пені, суд першої інстанції вважає, що яким би способом в договорі не визначався розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислена на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України. Відтак, здійснивши розрахунок пені за період з 01.04.2017 р. по 01.09.2017 р. виходячи із розміру подвійної ставки НБУ, суд першої інстанції встановив, що з відповідача на користь позивача належить до стягнення пеня в сумі 2221,42 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційними скаргами, в яких просить скасувати рішення господарського суду Київської області від 18.12.2017 р. та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Апеляційні скарги мотивовані тим, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необгрунтованим, прийнятим з неповним з'ясуванням обставин справи, порушення норм матеріального і процесуального права та таким, що підлягає скасуванню.

Представник відповідача в судовому засіданні повністю підтримав доводи викладені в апеляційних скаргах, просив скарги задовольнити, рішення скасувати, в позові відмовити. Вважає, що судом першої інстанції не було враховано, що табель за березень 2017 р. був підписаний не уповноваженою на те особою. Вказаний табель не є належним та допустимим доказом. Крім того судом першої інстанції не було враховано та не було досліджено доказів, які підтверджують, що представникам відповідача було обмежено доступ на територію позивача, у зв'язку з чим відповідачу не було надано доступ до майна, яке знаходиться на території позивача, та відповідач не міг контролювати хід роботи. Також відповідачем було долучено до матеріалів справи заяву про повідомлення про участь у судових засіданнях.

Представник позивача в судовому засіданні проти доводів апеляційних скарг заперечував, просив відмовити в їх задоволенні, рішення залишити без змін. Вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим. Також позивачем було долучено до матеріалів справи відзив на апеляційну скаргу.

Через відділ інформаційного забезпечення суду від відповідача надійшло клопотання про виклик свідків - директора ПП Як Плюс ОСОБА_2 та бухгалтера ПП Як Плюс ОСОБА_3

Колегія суддів, вислухавши думку представника позивача, не знаходить підстав для задоволення вказаного клопотання у зв'язку з його необґрунтованістю та безпідставністю.

Частиною 1 ст. 89 ГПК України встановлено, що свідок викликається судом для допиту за ініціативою суду або за клопотанням учасника справи у разі, якщо обставини, викладені свідком у заяві, суперечать іншим доказам або викликають у суду сумнів щодо їх змісту, достовірності чи повноти.

В матеріалах справи міститься заява свідка ОСОБА_2 від 15.12.2017 р. №8883, а також пояснювальна записка ОСОБА_3, в яких викладені обставини, на які відповідач посилається у своєму клопотанні. Відтак виклик зазначених осіб для допиту не є необхідним.

Через відділ інформаційного забезпечення суду від відповідача надійшло клопотання про витребування у позивача журналу обліку робочої сили за період, за який виникла спірна заборгованість.

Колегія суддів, вислухавши думку представника позивача, не знаходить підстав для задоволення вказаного клопотання у зв'язку з його необґрунтованістю та безпідставністю.

Вказаний документ має тимчасовий внутрішній контролюючий характер і не підлягає зберіганню, призначений лише для контролю за режимом утримання засуджених на певний період часу та не є офіційним документом.

Відповідно до ч. 8 ст. 80 ГПК України, докази не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Представник відповідач в судовому засіданні 12.03.2018 р. пояснив, що станом на день відкриття провадження по справі судом апеляційної інстанції він не представляв інтереси відповідача, а отримав повноваження на представництво відповідача лише у березні 2018 р.

З огляду на зазначене, колегія суддів визнає поважими причини неподання відповідачем зазначених клопотань у встановлений судом строк та розглядає їх.

Розглянувши доводи апеляційних скарг, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційні скарги відповідача не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема з правочинів.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Майново-господарські зобов'язання між суб'єктами господарювання виникають на підставі договорів (ст. 179 ГК України). Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору (ст. 627 ЦК України).

Відповідно до пунктів 1.2, 2.1, 3.1 Інструкції про умови праці та заробітну плату засуджених до обмеження волі або позбавлення волі, затвердженої Наказом Мінюсту від 07.03.2013 р. № 396/5, засуджені до обмеження волі залучаються до праці на виробництві виправних центрів, а також на договірній основі на підприємствах, в установах чи організаціях усіх форм власності за умови забезпечення належного нагляду за їхньою поведінкою.

01.10.2015 р. між замовником ПП Як Плюс та виконавцем Бучанською виправною колонією управління Державної пенітенціарної служби України в м. Києві та Київській області (№85), яка згідно наказу Мінюсту від 15.12.2016 р. №3679/62/5 була перейменована у Державну установу Бучанська виправна колонія (№85) , було укладено договір №176-Г на надання робочої сили з числа осіб, засуджених до позбавлення волі, відповідно до умов якого:

- виконавець надає у розпорядження замовника згідно з рознарядкою робочу силу з числа осіб, які утримуються у БВК-85 в кількості не менше 5 осіб протягом календарного року, а замовник забезпечує засуджених необхідними об'ємами робіт та оплачує їх працю (пункти 1.1, 1.2);

- виробничий об'єкт замовника знаходиться у виробничій зоні БВК-85, яка забезпечує нагляд за робітниками з числа засуджених відповідно до вимог діючого законодавства (пункт 1.5). При порушенні трудової дисципліни робітниками замовник інформує керівництво установи (пункт 1.6);

- виконавець забезпечує вивід працівників на роботу згідно з розпорядком для установи під керівництвом чергового помічника начальника установи за єдиною формою рознарядки на вивід засуджених на роботи (пункт 2.1), забезпечує контроль за працевикористанням засуджених відповідно до вимог договору та здійснює раптові перевірки поведінки засуджених (пункт 2.5);

- замовник забезпечує повну трудову зайнятість засуджених і гарантує заробіток не нижче рівня мінімальної заробітної плати в Україні при умові виконання встановлених норм виробітку або тривалості робочого часу (пункт 3.1);

- у разі тимчасового припинення роботи (виробничого процесу) не з вини засуджених вони повинні на весь час такого припинення виводитися до житлової зони або переводитися на іншу роботу (пункт 3.5);

- замовник зводить табель обліку відпрацьованого робочого часу засуджених по фактичній їх наявності з зазначенням прізвища працюючого, професії і встановленого розпорядку при погодинній оплаті; цей документ не підлягає подальшим змінам і виправленням, за винятком випадків арифметичних помилок і виявленого завищення або пониження замовником відпрацьованого засудженим робочого часу (пункт 5.4);

- на заробітну плату засуджених замовник проводить нарахування у розмірі 50% згідно із постановою КМУ від 22.04.1999 №653 (пункт 5.10);

- оплата заробітної плати засуджених та нарахувань на неї здійснюється замовником до 30 числа розрахункового місяця, в готівковій формі, або шляхом перерахування коштів на рахунок виконавця (пункт 5.11);

- в разі невиконання грошових зобов'язань замовник сплачує пеню в розмірі 0,1 відсотка від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу та 7% від суми боргу - штрафу при заборгованості понад 30 календарних днів (пункт 7.3);

- даний договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2015. Договір продовжується автоматично на наступний календарний рік, якщо жодна із сторін не попередила іншу сторону про бажання щодо його розірвання (пункти 8.1, 8.3);

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідачем, як замовником, згідно пункту 5.4 договору складено, підписано, скріплено печаткою, а позивачем затверджено табель обліку робочого часу за березень 2017 року.

Нарахована замовником ПП Як Плюс засудженим заробітна плата в загальній сумі 13750,85 грн. та 50% нарахування на неї (пункт 5.10 договору) замовником в строк до 30.03.2017 р. сплачена не була, у зв'язку з чим позивач звернувся до відповідача з претензією від 26.05.2017 р. №11/1860, до якої були додані Акт виконаних робіт в 2х примірниках та Рахунок-фактура.

Акт виконаних робіт підписаний не був, кошти згідно рахунку відповідачем позивачу сплачені не були, що відповідачем не заперечується.

02.08.2017 р. позивач надіслав відповідачу рахунки (№123 від 31.07.2017 р. на оплату заробітної плати засуджених в сумі 13750,85 грн. та №124 від 31.07.2017 р. на 50% нарахування на заробітну плату, а також 2516,41 грн. пені та 1443,84 грн. штрафу за прострочення грошового зобов'язання) із супровідним листом від 31.07.2017 р. №11/2684.

Позивач повторно звертався до відповідача з претензією від 11.09.2016 р. №11/3200, до якої були додані Акт виконаних робіт в 2х примірниках та Рахунок-фактура, у якій вимагав оплатити суму боргу разом з нарахованими штрафними санкціями, однак відповіді не отримав.

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач зазначає про відсутність обов'язку оплачувати кошти на заробітну плату засуджених за березень 2017 р., посилаючись на те, що його працівників не було допущено на територію колонії, у зв'язку з чим працівники ПП Як Плюс не могли контролювати хід робіт, Акт прийняття виконаних робіт між позивачем та відповідачем підписаний не був, а табель обліку робочого часу бухгалтером було підписано без дозволу директора.

Також відповідач стверджує, що ним було укладено інші договори, зокрема №64-Г від 08.12.2015 р., №9-Г від 01.03.2017 р., №63-Г від 28.12.2015 р., за якими ПП Як Плюс виступає замовником послуг виробничого характеру (із забезпечення виробництва розпилювання деревини, із забезпечення виробництва лиття виробів з алюмінію, із забезпечення механічної обробки та фарбування виробів з алюмінію), за якими ПП Як Плюс розмістило обладнання, ТМЦ та інші матеріали на території виконавця, і до яких з 20.02.2017 р. працівники ПП Як Плюс були позбавлені доступу.

З матеріалів справи вбачається, що вищезазначені договори укладені з виконавцем, яким є інша юридична особа, а саме з Державним підприємством Підприємство Бучанської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в м. Києві та Київській області (№85) (код 08680187), а не з позивачем БВК-85 (код 08563671), відтак, не стосуються предмету справи.

Щодо листування з приводу відсутності доступу відповідача на територію позивача, то вказане листування не підтверджує та не спростовує наявність грошових зобов'язань відповідача перед позивачем за договором №176-Г від 01.10.2015 р.

В матеріалах справи міститься копія листа ПП Як Плюс від 02.03.2017 р. №6 до начальника БВК-85, у якому зазначено про заблокування доступу замовника на виробництво, однак, доказів направлення або вручення зазначеного листа позивачу відповідачем не подано.

За таких обставин, колегія суддів критично оцінює посилання відповідача на обмеження позивачем доступу на територію останнього, та не приймає до уваги вказані посилання, оскільки зазначені обставини не стосуються предмету спору.

Колегія зазначає, що оголошення догани відповідачем бухгалтеру ПП Як Плюс ОСОБА_3 наказом від 08.12.2017 р. за порушення трудової дисципліни, яке полягало у підписанні табелю обліку робочого часу за березень 2017 р. без погодження з директором, стосуються відносин ПП Як Плюс зі своїм працівником ОСОБА_3, регулюються чинним законодавством про працю і не стосуються договірних зобов'язальних відносин позивача та відповідача, а тому не впливають на обов'язок оплати відповідачем заробітної плати засудженим в порядку, передбаченому договором №176-Г від 01.10.2015 р.

Слід зазначити, що обмеження повноважень посадових осіб не діють у відносинах підприємства з третіми особами (ст. 92 ЦК України). Табель обліку робочого часу (копія якого міститься в матеріалах справи), містить засвідчений печаткою підпис директора ПП Як Плюс ОСОБА_2, яка згідно залученого до матеріалів справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань №1003263878 є керівником ПП Як Плюс , а відтак має право вчиняти юридично значимі дії від імені юридичної особи - відповідача без довіреності.

В судовому засіданні 12.03.2018 р. колегією суддів були оглянуті оригінал табелю обліку робочого часу за березень 2017 р., а також оригінал розрахункової відомості за березень 2017 р.

Згідно пункту 5.14 договору №176-Г від 01.10.2015 р., табель робочого часу не підлягає подальшим змінам і виправленням, за винятком випадків арифметичних помилок і виявленого завищення або пониження замовником відпрацьованого засудженим робочого часу.

Як зазначив у судовому засіданні 12.03.2018 р. представник позивача, табель обліку робочого часу було складено самим відповідачем та ним же і підписано.

Складення та підписання сторонами Акта виконаних робіт умовами договору №176-Г від 01.10.2015 р. не передбачено, а відтак відсутність такого акта не є підставою для звільнення відповідача від обов'язку оплати праці засуджених.

Щодо посилання відповідача на відсутність підпису представників відповідача у рознарядках, колегія суддів зазначає, що відповідно до пункту 3.1 Інструкції про умови праці та заробітну плату засуджених до обмеження волі або позбавлення волі, затвердженої Наказом Мінюсту від 07.03.2013 р. № 396/5, засуджені до позбавлення волі працюють у місцях і на роботах, які визначаються адміністрацією установи.

Рознарядка фактично є формою внутрішньої документації колонії, за якою адміністрація визначає для певного списку засуджених місце та вид робіт на певний проміжок часу. Договором №176-Г від 01.10.2015 р. передача рознарядок замовнику ПП Як Плюс та підписання їх у двосторонньому порядку не передбачена.

Посилання відповідача на порушення позивачем пункту 3.5 договору та пункту 5.16 Інструкції про умови праці та заробітну плату засуджених до обмеження волі або позбавлення волі, відповідно до яких у разі тимчасового припинення роботи (виробничого процесу) не з вини засуджених вони на весь час такого припинення виводяться до житлової зони або переводяться на іншу роботу, є безпідставними, оскільки в матеріалах справи відсутні докази припинення роботи засуджених або виробничого процесу у березні 2017 р.

Також безпідставними є посилання відповідача на те, що працівникам ПП Як Плюс не міг бути забезпечений нагляд за ходом робіт, оскільки відповідно до пунктів 1.5 та 2.5 договору нагляд за робітниками та контроль за працевикористанням здійснює виконавець - БВК-85, у виробничій зоні якої знаходиться об'єкт замовника.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що доводи скаржника щодо додаткового дослідження внутрішніх режимних документів (журналів, рознарядок тощо), з урахуванням обставин справи, є недоречними і необгрунтованими.

Як зазначив у судовому засіданні представник позивача, вказані документи мають тимчасовий внутрішній контролюючий характер і не підлягають зберіганню. Вони призначені лише для контролю за режимом утримання засуджених на певний період часу та не є офіційними документами.

Для засуджених, які працюють на контрагентських роботах в установі застосовується погодинна оплата праці, тому єдиними документами, що регулюють умови праці і підтверджують кількість відпрацьованого засудженим часу є договір і табель обліку робочого часу, підписаний сторонами. Заробітна плата засуджених встановлюється на рівні некваліфікованих робітників, але не нижче мінімальної заробітної плати. Що відповідає нормам КЗпП України та Інструкції № 396/5.

Щодо заперечень проти власноручно складеного табелю обліку робочого часу засуджених та актів виконаних робіт, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно п. 5.4. договору, замовник (відповідач) здійснює облік робочого часу, для чого заводить табель обліку робочого часу засуджених по фактичній їх наявності на робочому місці, з зазначенням прізвища працюючого, професії і встановленого розпорядку при погодинній оплаті праці (зміни, години). Цей документ не підлягає подальшим змінам і виправленням за винятком арифметичних помилок.

Пред'явлений відповідачем табель обліку робочого часу засуджених за березень 2017 року мав всі необхідні реквізити, був оформлений належним чином, підписаний директором підприємства Як Плюс ОСОБА_2 і скріплений печаткою підприємства. А тому, колонія не мала відповідних підстав не прийняти цей документ.

З моменту отримання рахунків за березень 2017 року і до подання позовної заяви до господарського суду протягом чотирьох місяців позивач двічі звертався до відповідача з претензіями про сплату боргу і не отримав заперечень або зауважень, щодо табелю за березень 2017 р. або інших заперечень (а.с. 27-44).

Як вже зазначалось, договором № 176-Г від 01.10.2015 р. не передбачено складання та підписання Актів виконаних робіт (послуг). Для нарахування заробітної плати єдиним документом достатнім для нарахування заробітної плати є табель обліку робочого часу, оскільки склад робітників, їх кількість, кількість відпрацьованих годин відображена в табелі.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстнації, що вимога позивача про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 20626,28 грн. (13750,85 грн. заробітна плата засуджених за березень 2017 р. та 6875,43 грн. нарахування (50% згідно пункту 5.10 договору), строк оплати яких настав 30.03.2017 р., є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 814,51 грн. інфляційних втрат у зв'язку з простроченням грошового зобов'язання за період з 01.04.2017 р. по 01.09.2017 р.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

За змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу входить до складу грошового зобов'язання і вважається особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Колегія суддів, перевіривши розрахунок, погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимога позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 814,51 грн. за заявлений період квітень-серпень 2017 року є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Також позивачем заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 3155,83 грн. та 7% штрафу у розмірі 1443,84 грн.

Статтею 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, які учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі неналежного виконання господарського зобов'язання. Цією ж статтею визначено види штрафних санкцій - неустойка, штраф, пеня. При цьому порядок нарахування та розмір санкцій, які можуть бути встановлені договором, встановлені частиною 4 ст. 231 ГК України, у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, в певній визначеній грошовій сумі, у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів.

Зазначене кореспондується з положеннями ст. 549 ЦК України, відповідно до яких неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, при цьому пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання, а штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до пункту 7.3 договору, в разі невиконання грошових зобов'язань замовник сплачує пеню в розмірі 0,1 відсотка від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу та 7% від суми боргу - штраф при заборгованості понад 30 календарних днів.

Відповідно до ч. 6 ст. 231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Стаття 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором (ч. 2 ст. 193, ч. 1 ст. 216 та ч. 1 ст. 218 ГК України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено ч. 3 ст. 549 ЦК України, ч. 6 ст. 231 ГК України, ст.ст. 1, 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань та ч. 6 ст. 232 ГК України.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафних санкцій надано сторонам ч. 4 ст. 231 ГК України.

В інших випадках чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень щодо можливості передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується з свободою договору, встановленою ст. 627 ЦК України, відповідно до якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Таким чином, чинне законодавство України допускає можливість одночасного стягнення з учасника господарських відносин, що порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені, які не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності.

За таких обставин, дослідивши матеріали справи та надані докази, перевіривши подані розрахунки, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні вимог про стягнення суми штрафу та часткового задоволення вимог щодо стягнення суми пені та вважає, що позовні вимоги про стягнення 3155,83 грн. пені та 1443,84 грн. 7% штрафу є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у заявленому розмірі.

Відповідно до ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідачем, в порушення зазначеної норми, належним чином апеляційні скарги не обґрунтовано, доказів та підстав для скасування рішення з підстав, викладених у скарзі, апеляційному суду не наведено.

З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає частковому скасуванню в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення суми штрафу та в частковій відмові у задоволенні вимог щодо стягнення суми пені, а позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 273, п. 2 ч. 1 ст. 275, п. 4 ч. 1 ст. 277, ст. 282 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційні скарги Приватного підприємства Як Плюс залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Київської області від 18.12.2017 р. у справі № 911/3384/17 скасувати частково, виклавши резолютивну частину рішення в наступній редакції:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Приватного підприємства Як Плюс (08290, Київська обл., м. Ірпінь, смт. Гостомель, вул. Кірова, буд 10, кв.1, ідентифікаційний код 37075789) на користь Державної установи Бучанська виправна колонія (№85) (08290, Київська область, м. Ірпінь, смт. Гостомель, вул. Мирна, буд.3, ідентифікаційний код 08563671) 20626,28 грн. (двадцять тисяч шістсот двадцять шість гривень двадцять вісім копійок) основного боргу; 814,51 грн. (вісімсот чотирнадцять гривень п'ятдесят одну копійку) інфляційних втрат; 3155,83 грн. (три тисячі сто п'ятдесят п'ять гривень вісімдесят три копійки) пені; 1443,84 грн. (одну тисячу чотириста сорок три гривні вісімдесят чотири копійки) 7% штрафу та 1600,00 грн. (одну тисячу шістсот гривень нуль копійок) судового збору за подання позовної заяви.

Видачу наказу на виконання даної постанови доручити господарському суду Київської області.

Справу №911/3384/17 повернути до господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строк, що передбачені ст.ст. 288, 289 ГПК України.

Головуючий суддя С.О. Алданова

Судді Л.П. Зубець

А.І. Мартюк

СудКиївський апеляційний господарський суд
Дата ухвалення рішення12.03.2018
Оприлюднено15.03.2018
Номер документу72730563
СудочинствоГосподарське

Судовий реєстр по справі —911/3384/17

Постанова від 12.03.2018

Господарське

Київський апеляційний господарський суд

Алданова С.О.

Постанова від 12.03.2018

Господарське

Київський апеляційний господарський суд

Алданова С.О.

Ухвала від 21.02.2018

Господарське

Київський апеляційний господарський суд

Алданова С.О.

Ухвала від 21.02.2018

Господарське

Київський апеляційний господарський суд

Алданова С.О.

Ухвала від 29.01.2018

Господарське

Київський апеляційний господарський суд

Алданова С.О.

Ухвала від 29.01.2018

Господарське

Київський апеляційний господарський суд

Алданова С.О.

Рішення від 18.12.2017

Господарське

Господарський суд Київської області

Конюх О.В.

Ухвала від 20.11.2017

Господарське

Господарський суд Київської області

Конюх О.В.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні