Ухвала

від 18.12.2017 по справі 532/1150/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 532/1150/17 Номер провадження 22-ц/786/2570/17Головуючий у 1-й інстанції Тесленко Т. В. Доповідач ап. інст. Бутенко С. Б.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2017 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі:

Головуючого судді: Бутенко С.Б.

Суддів: Обідіної О.І., Прядкіної О.В.

за участю секретаря: Кальник А.М.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області

на рішення Кобеляцького районного суду Полтавської області від 15 серпня 2017 року

по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, Орлицької сільської ради Кобеляцького району Полтавської області, Відділу державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру в Кобеляцькому районі Полтавської області про визнання права власності на спадкове майно, третя особа - Реєстраційна служба Кобеляцького районного управління юстиції Полтавської області.

Заслухавши суддю-доповідача апеляційного суду, дослідивши матеріали справи, колегія суддів, -

В С Т А Н О В И Л А:

В липні 2017 року позивач ОСОБА_4 звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просив суд визнати за ним в порядку спадкування за законом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 дружини ОСОБА_5 права засновника селянського фермерського господарства Орльонок у визначеному Статутом господарства обсязі та право постійного користування земельною ділянкою площею 32,96 га., переданою для ведення селянського (фермерського) господарства на території Орлицької сільської ради Кобеляцького району Полтавської області відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серії НОМЕР_1.

У серпні 2017 року позовні вимоги уточнив та просив визнати за ним в порядку спадкування за законом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 права засновника селянського фермерського господарства Орльонок та право на переоформлення у власність або в оренду права постійного користування вказаною земельною ділянкою.

В обґрунтування позову посилався на те, що після смерті ОСОБА_5 залишилось спадкове майно і майнові права, які належали їй на момент відкриття спадщини і складалися з прав засновника селянського фермерського господарства Орльонок у визначеному Статутом обсязі, що становить 20% статутного капіталу, та земельної ділянки для ведення фермерського господарства, розташованого на території Орлицької сільської ради Кобеляцького району Полтавської області, право постійного користування якою спадкодавець набула відповідно до діючих на той час Земельного кодексу України на Закону Про селянське (фермерське) господарство у законний спосіб 1 червня 1996 року, що підтверджується Державним актом на право постійного користування землею серії НОМЕР_1, виданим Кобеляцькою районною радою Полтавської області, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 99.

Межі даної земельної ділянки були встановлені на місцевості, а вказаний правоустановчий документ відповідав вимогам законодавства та згідно п. 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про Державний земельний кадастр є дійсним. Право постійного користування земельною ділянкою ніким не оспорювалося та визнавалося органами влади і місцевого самоврядування та відповідно до рішення Конституційного суду України від 22 вересня 2005 року по справі № 1-17/2005 зберігалось за спадкодавцем.

Нормами ЗК України не передбачено підставою припинення права користування земельною ділянкою смерть землекористувача і таке право увійшло до складу спадщини ОСОБА_5, проте не може бути здійснене позивачем, як єдиним спадкоємцем за законом, який прийняв спадщину, через невизначеність чіткої процедури оформлення прав засновника в порядку спадкування селянського фермерського господарства та прав постійного користування земельною ділянкою, та державної реєстрації земельної ділянки у Державному земельному кадастрі, у зв'язку з чим державним нотаріусом відмовлено позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину.

Рішенням Кобеляцького районного суду Полтавської області від 15 серпня 2017 року позов ОСОБА_2 задоволено.

Визнано з ОСОБА_2 в порядку спадкування за законом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 права засновника селянського фермерського господарства Орльонок у визначеному Статутом господарства обсязі, державну реєстрацію якого проведено 11 червня 1996 року, номер запису 1 566 120 0000 000360, ідентифікаційний код юридичної особи НОМЕР_2, юридична адреса фермерського господарства: село Орлик Кобеляцького району, Полтавської області.

Визнано за ОСОБА_2 в порядку спадкування за законом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 право на переоформлення у власність або в оренду права постійного користування земельною ділянкою площею 32,96 га., переданої для ведення селянського (фермерського) господарства на території Орлицької сільської ради Кобеляцького району Полтавської області, відповідно Державного акту на право постійного користування землею серії НОМЕР_1, виданого 1 червня 1996 року Кобеляцькою районною радою Полтавської області.

Не погодившись з вказаним рішенням, представник ГУ Держгеокадастру у Полтавській області подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 в повному обсязі. Посилається на незаконність та необґрунтованість рішення, порушення норм матеріального та процесуального права. Вважає, що право користування земельною ділянкою, що виникло у особи на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою, не входить до складу спадщини і припиняється із смертю особи, якій належало таке право.

В поданих запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін як законне та обґрунтоване.

Відповідач ОСОБА_3 надіслала до апеляційного суду заяву про розгляд справи без її участі, проти апеляційної скарги заперечувала та просила залишити рішення Кобеляцького районного суду від 15.08.2017 р. без змін.

Сільський голова Орлицької сільської ради Кобеляцького району Полтавської області Богомаз В.Д. просив розглядати справу без участі представника сільської ради та врахувати, що ОСОБА_2 використовує раціонально земельну ділянку, оплата за землю проводиться регулярно і своєчасно.

Колегія суддів, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до висновку про залишення судового рішення без змін, а скарги без задоволення.

Судом першої інстанції встановлено та не заперечується сторонами, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла дружина позивача ОСОБА_5, внаслідок чого відкрилася спадщина, до складу якої відповідно до ст. 1218 ЦК України увійшли усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок її смерті.

Відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серії НОМЕР_1, виданого 1 червня 1996 року Кобеляцькою районною радою Полтавської області, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 99, ОСОБА_5 належало право постійного користування земельними ділянками площею 15 га. та 35 га., розташованими на території Орлицької сільської ради Кобеляцького району для ведення селянського (фермерського) господарства.

Актом від 18 квітня 1997 року встановлено межі земельної ділянки селянського (фермерського) господарства громадянки ОСОБА_5 в натурі.

11 червня 1996 року на підставі розпорядження Кобеляцької районної державної адміністрації № 12 здійснено державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності Селянського (фермерського) господарства Орльонок , про що ОСОБА_5 видано свідоцтво № НОМЕР_2.

Засновниками селянського (фермерського) господарства Орльонок були ОСОБА_5 з розміром внеску до статутного фонду 200 грн., ОСОБА_2 - розмір внеску до статутного фонду 200 грн. та ОСОБА_7 - розмір внеску до статутного фонду 600 грн.

Після смерті 03 липня 2015 року ОСОБА_7 його правонаступником стала відповідач ОСОБА_3

Як вбачається з довідок виконавчого комітету Орлицької сільської ради Кобеляцького району Полтавської області № 221/02-17 від 13.07.2017 року та Державних актів на право власності на земельні ділянки НОМЕР_3, НОМЕР_4, НОМЕР_5, НОМЕР_6, НОМЕР_7, НОМЕР_8, внаслідок приватизації членами господарства ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 земельних ділянок із земель селянського (фермерського) господарства, у фактичному користуванні СФГ Орльонок знаходиться земельна ділянка площею 32,96 га, виділена ОСОБА_5 згідно Державного акту серії НОМЕР_1.

Відповідно до ст. 1261, ч. 3 ст. 1268 ЦК України позивач ОСОБА_2 має право на спадкування за законом після померлої дружини ОСОБА_5 у першу чергу та в установленому законом порядку прийняв спадщину.

Постановою державного нотаріуса Кобеляцької державної нотаріальної контори Чернявського Ю.В. № 1705 від 18 липня 2017 року відмовлено ОСОБА_2 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 на права засновника селянського (фермерського) господарства Орльонок та на право постійного користування земельною ділянкою площею 32,96 га, переданої для ведення селянського (фермерського) господарства, розташованої на території Орлицької сільської ради Кобеляцького району Полтавської області, у зв'язку з тим, що Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України не визначено чіткої процедури оформлення прав засновника в порядку спадкування селянського (фермерського) господарства та права постійного користування земельною ділянкою, переліку документів, необхідних для оформлення спадщини на вказані права, відсутністю державної реєстрації земельної ділянки в державному земельному кадастрі та рекомендовано ОСОБА_2 звернутися з даним питанням до суду.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що внаслідок смерті ОСОБА_5 право постійного користування земельною ділянкою не припинилося та увійшло до складу спадщини, що перейшла в порядку спадкування за законом до позивача, який за відсутності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину не може підтвердити своє право на спірне майно.

Колегія суддів з висновками суду першої інстанції погоджується з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців).

Згідно ч. 5 ст. 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (ч. 2 ст. 1220 ЦК України).

За нормами ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обв'язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Статтею 1219 ЦК України визначено, що не входять до складу спадщини права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, до переліку яких право користування земельною ділянкою, як майнове право фізичної особи, не входить.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, до основних елементів якого згідно звіту щодо верховенства права, що був прийнятий Венеційською комісією на 86-му пленарному засіданні 25-26 березня 2011 року належать: законність, в тому числі прозорий, підзвітний і демократичний порядок введення законів у дію; правова певність; заборона свавілля; доступ до правосуддя у незалежних і неупереджених судах, в тому числі судовий контроль за адміністративними актами; дотримання прав людини; недискримінація та рівність перед законом.

У відповідності з вимогами ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Зокрема, частиною національного законодавства України та джерелом права є Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практика Європейського суду з прав людини.

Так, статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

В рішенні Європейського суду з прав людини та основоположних свобод від 14 жовтня 2010 року у справі Щокін проти України визначено концепцію якості закону. Говорячи про закон , стаття 1 Першого протоколу до Конвенції посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях Конвенції (див. рішення у справі Шпачек s.r.о. проти Чеської Республіки (), № 26449/95, пункт 54, від 9 листопада 1999 року). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі Бейелер проти Італії (Beyeler v. Italy), [ВП], № 33202/96, пункт 109, ЄСПЛ 2000-І).

Відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу якості закону . В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків осіб, національні органи зобов'язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.

У справах Рисовський проти України , Кривенький проти України ЄССПЛ дано аналіз питанню власності в контексті ст. 1 протоколу № 1 Конвенції, що дає підстави для висновку, що право постійного користування землею є власністю особи та держава (державні органи) не вправі свавільно , всупереч вимог закону, позбавляти особу такого права.

Суд наголошує на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece) [ВП], заява № 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі Антріш проти Франції , від 22 вересня 1994 року, Series А № 296-А, п. 42, та Кушоглу проти Болгарії (Kushoglu v. Bulgaria), заява № 48191/99, пп. 49-62, від 10 травня 2007 року).

По справі встановлено, що право постійного користування спірною земельною ділянкою для ведення селянського (фермерського) господарства ОСОБА_5 набула на законних підставах й таке право підтверджено належним правовстановлюючим документом - Державним актом на право постійного користування земельною ділянкою серії НОМЕР_1 від 01 червня 1996 року.

Земельний кодекс України, прийнятий 25 жовтня 2001 року, визначив право постійного користування земельною ділянкою як право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку, та виключив із суб'єктів такого права громадян України (ст. 92).

При цьому п. 6 розділу X Перехідні положення Земельного кодексу Українизобов'язано громадян та юридичних осіб, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

Рішенням Конституційного Суду України, який є органом конституційної юрисдикції, у справі № 1-17/2005 пункт 6 розділу Х Перехідні положення Земельного кодексу України щодо зобов'язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення та пункт 6 Постанови Верховної Ради України Про земельну реформу від 18 грудня 1990 року № 563-ХII з наступними змінами в частині щодо втрати громадянами, підприємствами, установами і організаціями після закінчення строку оформлення права власності або права користування землею раніше наданого їм права користування земельною ділянкою визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) і з 22 вересня 2005 року вказані положення втратили чинність.

Конституційний суд України даючи аналіз законодавства, яке регулювало право постійного користування земельними ділянками, в мотивувальній частині рішення серед іншого зробив такі правові висновки.

Переоформлення права постійного користування земельними ділянками, наданими для ведення селянських (фермерських) господарств, на право власності або право оренди на них за конституційно-правовим смислом має виходити з рівності сторін, автономності їх волі та майнової самостійності і повинно бути спрямоване на реалізацію зазначених принципів щодо місця фермерських господарств в економічній системі держави та цивільно-правових відносинах (частина друга статті 13, частина друга статті 14 Конституції України, стаття 3 Цивільного кодексу України).

Ні в Кодексі, ні в інших нормативно-правових актах не розкривається юридичний зміст термінів "оформлення" і "переоформлення", не визначається їх співвідношення. Невизначеність суті цих термінів негативно впливає на практику здійснення суб'єктивних прав на земельні ділянки громадянами та юридичними особами. Від правильного визначення сутності "оформлення" і "переоформлення" прав на землю залежить можливість здійснення громадянами та юридичними особами гарантованого Конституцією України права власності на землю і права користування нею, довіра громадян до держави.

Неврегульованість питання щодо переважного права постійного землекористувача на придбання земельної ділянки у власність породжує проблеми, пов'язані з вибором способу переоформлення права на землю, відшкодуванням вартості проведених землекористувачем поліпшень за час користування землею тощо.

Постійним землекористувачам не гарантована можливість зміни законно набутого права за сприяння і за рахунок держави, яка є ініціатором таких змін.

За особами, які отримали державні акти про право постійного користування земельною ділянкою, це право визнається державою, наголошено що новий Земельний кодекс України регулює питання набуття прав на земельну ділянку після набрання ним чинності, а особи які раніше користувалися земельною ділянкою мають право на переоформлення цих прав, що не обмежено встановленням строків набуття таких прав.

На право постійного користування земельними ділянками діє механізм захисту, гарантований статтями 13, 14, 41, 55 Конституції України.

Згідно з ч. 5 ст. 3 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень від 1 липня 2004 року № 1952-IV право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з чинними нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою. Відповідно до цього Закону реєстрація речових прав на нерухомість, їх обмежень здійснюється лише в разі вчинення правочинів щодо нерухомого майна, а також за заявою власника (володільця) нерухомого майна.

Введенням у дію Закону України Про Державний земельний кадастр від 7 липня 2011 року № 3613-VI (пункти 2, 10 розділу VII Прикінцеві та перехідні положення ), який згідно Преамбули установлює правові, економічні та організаційні основи діяльності у сфері Державного земельного кадастру, визнано дійсними документи, якими було посвідчено право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, видані до набрання чинності цим Законом, та встановлено, що земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера.

Чинним законодавством не передбачено підставою припинення права користування земельною ділянкою смерть фізичної особи - землекористувача.

Виходячи з наведеного слід дійти висновку, що на час відкриття спадщини ОСОБА_5 належало право постійного користування спірною земельною ділянкою для ведення селянського (фермерського) господарства, що посвідчено Державним актом на право постійного користування земельною ділянкою серії НОМЕР_1 від 01 червня 1996 року, яке визнано державою, таке право не є нерозривно пов'язаним з особою спадкодавця та не припинилося внаслідок її смерті, тому доводи апеляційної скарги відповідача, що спірна земельна ділянка не може бути об'єктом цивільних прав, а спадкуванню підлягає виключно право власності на земельну ділянку та право користування, що основане лише на договорі емфітевзису або договорі оренди земельної ділянки (ст. 407 ЦК України, ст. 102-1 ЗК України, ст. 7 ЗУ Про оренду землі ) й позивач може одержати земельну ділянку у власність або в оренду тільки за результатами проведення земельних торгів, суперечать висновкам Конституційного Суду України, практиці ЄССПЛ, наведеним нормам національного законодавства України та істотно звужують конституційні права громадян.

Право постійного користування земельною ділянкою наділяє спадкоємців землекористувача правомочністю щодо переоформлення у власність або в оренду прав на земельну ділянку, що належало спадкодавцеві на час відкриття спадщини і не припинилося внаслідок її смерті.

За вказаних обставин колегія суддів не вбачає підстав для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції з наведених в апеляційній скарзі мотпвів.

Рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно та всебічно з'ясованих обставинах справи, нормах матеріального та процесуального права та відповідає принципу верховенства права.

Керуючись ст. 367, ст. 374 ч. 1 п. 1, ст.ст. 375, 382, 384 ЦПК України колегія суддів ,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області - залишити без задоволення.

Рішення Кобеляцького районного суду Полтавської області від 15 серпня 2017 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена протягом 30 днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя підпис С.Б. Бутенко

Судді підпис О.І. Обідіна

підпис О.В. Прядкіна

Повний текст постанови складено 22 грудня 2017 року

З ОРИГІНАЛОМ ЗГІДНО.

Суддя Апеляційного суду

Полтавської області С.Б. Бутенко