Рішення

від 21.12.2017 по справі 266/1982/17

ПРИМОРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.МАРІУПОЛЯ

Справа № 266/1982/17

Провадження № 2/266/725/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2017 року м. Маріуполь

Приморський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:

головуючого - судді Дзюба М.В.,

за участю секретаря - Петрухіной Т.Л.,

позивача ОСОБА_1,

відповідача ОСОБА_2,

представника відповідача - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за прострочення по сплаті аліментів,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулась до суду з позовом, в якому зазначила, що від шлюбу з відповідачем має доньку - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1. За виконавчим листом № 2-2094 від 10.08. 2001 року, виданим Приморським районним судом м. Маріуполя, з ОСОБА_2 стягнуті аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання доньки ОСОБА_4 у розмірі 1/4 частки зі всіх видів заробітку щомісячно, але не менше ? частки неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадку праці за контрактом в іноземних державах, не менше 25 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, починаючи з 31.07. 2001 року і до досягнення дитиною повноліття. До грудня 2002 року відповідач сплачував аліменти, після чого сплата повністю припинилась. До того ж, протягом всього часу відповідач не брав участі в житті доньки, вона намагалась вплинути на нього задля відновлення сплати аліментів. Несплату аліментів відповідач мотивував тим, що не має постійного місця роботи, при цьому вів аморальний спосіб життя, зловживав спиртними напоями. Вона зверталась із заявою до Приморського РВ у зв'язку з несплатою аліментів, однак отримала відповідь про те, що факти несплати аліментів знайшли своє підтвердження, однак не містять складу адміністративного або кримінального правопорушення. Також зазначила, що в період з 19.02. 2002 року по 05.01. 2009 року утворилась заборгованість по сплаті аліментів у розмірі 22027,79 гривень. Вважає, що відповідач має сплатити неустойку (пеню) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожний день прострочення, заборгованість складає 488135,81 гривень. Оскільки в добровільному порядку відповідач не сплачував аліменти та не виплатив заборгованість по аліментам, позивачка була змушена звернутись до суду за захистом прав та інтересів доньки, а тому просила стягнути з відповідача на свою користь неустойку (пеню) за несплату аліментів в період з 19.12. 2002 року по 05.01. 2009 року в сумі 488135,81 гривень.

Позивач ОСОБА_1 під час розгляду справи декілька разів уточнювала позовні вимоги, в останній редакції від 07.11. 2017 року зменшила розмір позовних вимог, просила стягнути з відповідач на свою користь неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів в сумі 5192,80 гривень.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 пояснила, що підтримує свої позовні вимоги в уточненій редакції. Раніше не зверталась до суду, оскільки відповідач не мав постійного доходу, та вже після того, як він став отримувати пенсію, вона звернулась до суду з даним позовом. Після досягнення дитиною повноліття виконавчий лист було повернуто позивачу, а під час знаходження виконавчого листа в провадженні ВДВС позивачка не отримувала аліменти, фактично виконанням ніхто не займався.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні, позовні вимоги не визнав та просив у задоволенні позову відмовити. По суті позову пояснив, що дійсно з нього були утримані аліменти, однак в них із позивачкою була усна домовленість про те, що вона не стягує аліменти з нього, а він відмовляється від усього спільного нажитого майна під час шлюбу, а виплату аліментів на утримання доньки він здійснює добровільно. Крім того звернув увагу суду на те, що до позовної заяви додані контракти на навчання доньки в університеті, при цьому позивачка не зверталась до суду для стягнення з нього аліментів на утримання повнолітньої дитини, що підтверджує його слова про те, що між ними існувала усна домовленість. Також вважає, що на даний час позовна давність сплинула, а тому у задоволенні позову просив відмовити. На уточнююче питання суду відповідач зазначив, що про те, що з нього аліменти стягнуті судовим рішенням, він не знав та не отримував жодного виклику про явку чи то в суд, чи то до виконавчої служби. Також зазначив, що аліменти він сплачував на добровільних засадах на підставі усної домовленості із позивачкою. Представник відповідача ОСОБА_3, який діє на підставі довіреності, в судове засіданні пояснив, що оскільки існувала усна домовленість про сплату аліментів між сторонами, тому відповідач не міг припустити про наявність офіційного судового рішення. Оскільки неустойка (пеня) стягується за наявності вини особи, тобто коли особа знала про наявність обов'язку, однак свідомо його не виконувала. Оскільки заборгованість утворилась не з вини відповідача, тому у задоволенні позовних вимог просив відмовити.

Суд, вислухавши пояснення учасників процесу, дослідивши письмові матеріали справи, дійшов висновку про те, що у задоволенні позову слід відмовити з огляду на наступне.

Відповідач ОСОБА_2 є батьком ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується свідоцтвом про народження НОМЕР_1, виданого Приморським районним виконкомом м. Маріуполя від 02.02. 1991 року. (а.с.14)

Судом встановлено, що за виконавчим листом № 2-2094 від 10.08. 2001 року, виданим Приморським районним судом м. Маріуполя, з ОСОБА_2 стягнуті аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання доньки ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі у розмірі 1/4 частини зі всіх видів заробітку щомісячно, але не менше ? частки неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадку роботи за контрактом в іноземних державах, не менше 25 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, починаючи з 31.07. 2001 року і до досягнення дитиною повноліття, що також підтверджується копію постанови Приморського районного суду м. Маріуполя від 10.08. 2001 року. (а.с.18)

Згідно листа № 711/1168-10 від 13.11. 2013 року Приморського відділу державної виконавчої служби Маріупольського міського управління юстиції заборгованість по сплаті аліментів з 19 грудня 2002 року по січень 2009 року (5 днів) становить 22027,79 гривень. (а.с.17)

Відповідно до ст.180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до ч.4 ст.155 СК України, ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до ч. 4 ст. 195 СК України, заборгованість за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), визначається виходячи з фактичного заробітку (доходу), який платник аліментів одержував за час, протягом якого не провадилося їх стягнення. Якщо платник аліментів не працював на час виникнення заборгованості, але працює на час визначення її розміру, заборгованість визначається із заробітку (доходу), який він одержує. Якщо платник аліментів не працював на час виникнення заборгованості і не працює на час визначення її розміру, вона обчислюється виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості. Розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, а у разі спору - судом.

З розрахунку заборгованості за № 1/54283117 від 03.11. 2017 року вбачається, що ОСОБА_2 має заборгованість у розмірі 17135,32 гривень за виконавчим листом № 2-2097 від 10.08. 2001 року про стягнення аліментів на користь ОСОБА_1 на утримання доньки ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі ? частини зі всіх видів заробітної плати, щомісячно, до повноліття дитини, починаючи з 31.07. 2001 року. (а.с.104)

Частиною 1ст. 196 СК України передбачено, що при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення.

З листа Приморського відділу державної виконавчої служби м. Маріуполя ГТУЮ від 13.12. 2017 року вбачається, що надати копію виконавчого провадження № 2-2094, виданого 10.08. 2001 року, не є можливим через знищення виконавчого провадження відповідно до акту про вилучення виконавчих проваджень для знищення. Додаткового повідомлено, що виконавче провадження № 10305188 було відкрито 14.01. 2003 року. Постанова про закінчення виконавчого провадження була винесена 30.06. 2010 року, виконавчий лист було направлено до Орджонікідзевського ВДВС м. Маріуполя для подальшого виконання рішення суду. (а.с.124)

В той же самий час, з листа Лівобережного відділу державної виконавчої служби міста Маріуполя ГТУЮ від 29.05. 2017 року за № 14.1-59/4910 встановлено, що 09.09. 2010 року виконавчий лист № 2-2094 надійшов на адресу Лівобережного ВДВС, а постановою державного виконавця від 10.09. 2010 року було відмовлено у відкритті провадження, після чого виконавчий лист було повернуто до Приморського ВДВС, та виконавчий лист більше не надходив до Лівобережного ВДВС. (а.с.61)

Як встановлено судом під час розгляду справи, у відповідача є наявна заборгованість по сплаті аліментів, при цьому у зв'язку із знищенням виконавчого провадження суд позбавлений можливості встановити факт належного повідомлення відповідача про існування виконавчого провадження про стягнення з нього аліментів, та встановити чи вживалися будь-які дії та заходи з боку державного виконавця в межах виконавчого провадження щодо примусового стягнення аліментів, при тому, що відповідач ОСОБА_2 мав постійне місце роботи.

З розрахунку неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, зробленого позивачем сума неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів за період часу з грудня 2002 року по січень 2009 року складає 5192,80 гривень. (а.с.106-107)

При цьому, відповідно до п. 22 Постанови Пленуму ВСУ № 3 від 15.05. 2006 року "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" передбачена ст. 196 СК України відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи. На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин, зокрема, у зв'язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, затримкою або неправильним перерахуванням аліментів банками. В інших випадках стягується неустойка за весь час прострочення сплати аліментів.

Суд, ухвалюючи рішення, виходив з вимог ст.ст. 12,81 ЦПК України, відповідно до яких цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом переконливості і кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином, вину відповідача у простроченні сплати аліментів належними та допустими доказами не доведено, а припущення позивача не молжутьь бути покладені в основу судового рішення. За таких обставин, підстав для задоволення позову не має та у його задоволенні суд відмовляє.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 194,195,196 СК України, керуючись ст.ст. 4,7,13,19,263-265 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за прострочення по сплаті аліментів - відмовити.

На рішення може бути подано апеляційну скаргу до Апеляційного суду Донецької області в місті Маріуполі протягом 30 днів з дня його проголошення.

Суддя Дзюба М. В.