Рішення

від 13.12.2017 по справі 761/5036/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД м. КИЄВА

МСП-03 110, м. Київ, вул. Солом'янська, 2-А

Справа 761/5036/17 Головуючий у І-й інстанції - Савицький О.А.

апеляційне провадження № 22-ц/796/10079/2017 Доповідач Заришняк Г.М.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2017 року колегія суддів судової палати з розглядуцивільних справ Апеляційного суду міста Києва в складі:

Головуючого - Заришняк Г.М.

Суддів - Андрієнко А.М., Мараєвої Н.Є.

при секретарі - Ткаченко І.В.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 27 червня 2017 в справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Національна лізингова компанія Люкскар про захист прав споживачів, визнання договору ревардингу недійсним та стягнення коштів, -

В С Т А Н О В И Л А :

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ТОВ Національна лізингова компанія Люкскар про захист прав споживачів, визнання договору ревардингу недійсним та стягнення коштів.

В обґрунтування позову вказував, що 26.01.2017 року між ним та ТОВ Національна лізингова компанія Люкскар було укладено Договір ревардингу №76887-35, за умовами якого відповідач зобов'язався придбати та передати йому у користування на умовах ревардингу автомобіль марки Peugeot Boxer Combi, 2,2 HDi 110 MT L1H1, а він зобов'язався прийняти вказаний товар та сплачувати ревардингові платежі та інші платежі згідно з умовами цього Договору.

Разом з тим, позивач вважає, що вказаний договір ревардингу є недійсним, оскільки умови останнього суперечать положенням Закону України Про захист прав споживачів та цивільного законодавства України.

Посилаючись на викладене, просив встановити факт порушень Закону України Про захист прав споживачів зі сторони ТОВ Національна лізингова компанія Люкскар , що проявлялись, зокрема, у ненаданні послуги щодо поставки ОСОБА_1 предмета (товару) за Договором №76887-35 ревардингу від 26.01.2017 року; визнати недійсним Договір №76887-35 ревардингу від 26.01.2017 року, укладений між ТОВ Національна лізингова компанія Люкскар та ОСОБА_1; стягнути з ТОВ Національна лізингова компанія Люкскар на користь позивача сплачені по Договору №76887-35 ревардингу від 26.01.2017 року грошові кошти в сумі 62 800,00 грн.; стягнути з Товариства з обмеженою Національна лізингова компанія Люкскар на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 20 000,00 грн. як компенсацію моральної шкоди.

Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 27 червня 2017 року у задоволені позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

В судове засідання апеляційної інстанції сторони не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність й обґрунтованість постановленого заочного рішення суду в цій частині, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з недоведеності та необґрунтованості позовних вимог.

Проте, колегія суддів не може повністю погодитись з таким висновком суду, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи і це було встановлено судом, що 26.01.2017 року між позивачем та ТОВ Національна лізингова компанія Люкскар було укладено Договір ревардингу №76887-35, за умовами якого відповідач зобов'язався придбати та передати на умовах ревардингу у користування автомобіль марки PeugeotBoxerCombi, 2,2 HDi110 MTL1H1, а позивач зобов'язався прийняти вказаний товар та сплачувати ревардингові платежі та інші платежі згідно з умовами цього Договору.

Звертаючись до суду з вказаним позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що укладений між ним та відповідачем договір ревардингу № 76887-35 від 26.01.2017 року не відповідає чинному законодавству України, а також містить ознаки недійсного правочину, окрім того, оспорюваний договір порушує права позивача як споживача, та містить несправедливі умови договору, а сплачені кошти в розмірі 62 800,00 грн.- це комісійна винагорода, а не оплата 25% в рахунок вартості автомобіля. В належні строки автомобіль позивачу не було передано . Договір не містить вказівки, яка саме особа є продавцем та де знаходиться, куди має звертатися споживач у випадку порушення якості, комплектності та інших умов з продажу товару. Крім цього, умови договору ревардингу № 76887-35 від 26.01.2017 року є несправедливими, оскільки порушують принцип добросовісності, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін та завдають шкоди споживачеві. Також, при укладені договору ревардингу № 76887-35 від 26.01.2017 року, вимоги ст. 799 ЦК України щодо нотаріального посвідчення договору, дотримано не було.

Пунктом 3.1 договору передбачено, що товаром по даному договору є автомобіль Peugeot Boxer Combi, 2,2 HDi 110 MT L1H1.

Відповідно до п. 3.2 договору, вартість товару на момент укладення даного договору та розмір першого ревардингового платежу вказується в додатку №2 до даного договору, який є його невід'ємною частиною.

Згідно з додатком № 2 до договору вартість предмета ревардингу складає 314 000,00 грн., а вартість фінансування 62 800,00 грн.

Розділом 1 Договору визначено, що вартість фінансування розуміє під собою одноразову плату за організацію та оформлення даного договору отримувачем постачальнику при укладенні договору.

26 січня 2017 року на виконання умов договору ревардингу, позивачем було сплачено відповідачеві грошові кошти у розмірі 62800,00 грн., що підтверджується квитанцією №19 (а.с. 20).

Відповідно до розділу 1 договору ревардингу № 76887-35 від 26.01.2017 року, Ревардинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору ревардингу.

Згідно п. 2.1 договору, постачальник - ТОВ Національна лізингова компанія ЛЮКСКАР зобов'язується придбати та передати на умовах ревардингу у користування майно (товар визначений у п. 3.1 цього договору), а отримувач зобов'язується прийняти товар та сплачувати ревардингові платежі та інші платежі згідно з умовами цього договору.

Як вбачається зі змісту вказаного Договору, він містить у собі ознаки договору лізингу, найму та купівлі-продажу транспортного засобу.

Тому правовідносини, що виникли між позивачем та відповідачем, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України Про фінансовий лізинг , а також імперативними нормами Закону України "Про захист прав споживачів", оскільки договір укладено з метою набуття права власності на автомобіль для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю.

Виходячи з системного аналізу норм чинного законодавства, договір Ревардингу № 76887-35 від 26.01.2017 року за своєю правовою природою є змішаним і містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Віднесення вказаної категорії договорів до змішаних також підтверджено і правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у справі № 6-2766цс15 від 16 грудня 2015 року, і обов'язковість якої для судів визначена ст. 360-7 ЦПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 806 ЦК України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Пунктом 3.6. спірного договору передбачено, що постачальник не відповідає перед отримувачем за невиконання будь-якого зобов'язання щодо якості, комплектності, справності товару, його заміни, введення в експлуатацію, усунення несправностей протягом гарантійного строку, своєчасного та повного задоволення гарантійних вимог, монтажу тощо. За вищенаведеними зобов'язаннями відповідає продавець.

Крім цього, вказаний договір не містить вказівки, яка саме особа є продавцем та де знаходиться, куди має звертатися споживач у випадку порушення якості, комплектності та інших умов з продажу товару.

А отже, зазначені умови спірного договору суперечать вимогам частини першої статті 808 ЦК України, яка передбачає, що якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобовязання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, заміни, безоплатного усунення недоліків, монтажу та запуску в експлуатацію тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець (постачальник) та лізингодавець несуть перед лізингоодержувачем солідарну відповідальність за зобов'язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.

Отже, у договорі ревардингу № 76887-35 від 26.01.2017 року суттєво обмежені права одержувача по відношенню до постачальника у разі неналежного виконання останнім обов язків, передбачених договором та законом.

В ч.2 ст.10 Закону України Про фінансовий лізинг передбачені обов'язки лізингодавця, а саме: 1) у передбачені договором строки надати лізингоодержувачу предмет лізингу у стані, що відповідає його призначенню та умовам договору; 2) попередити лізингоодержувача про відомі йому особливі властивості та недоліки предмета лізингу, що можуть становити небезпеку для життя, здоров'я, майна лізингоодержувача чи інших осіб або призводити до пошкодження самого предмета лізингу під час користування ним; 3) відповідно до умов договору своєчасно та у повному обсязі виконувати зобов'язання щодо утримання предмета лізингу; 4)відшкодовувати лізингоодержувачу витрати на поліпшення предмета лізингу, на його утримання або усунення недоліків у порядку та випадках, передбачених законом та/або договором; 5) прийняти предмет лізингу в разі дострокового розірвання договору лізингу або в разі закінчення строку користування предметом лізингу.

Відповідно ж до п. 4.1.1. спірного договору, постачальник зобов'язаний передати у користування та володіння отримувача товар в порядку, встановленому даним договором.

Окрім того, п. 4.1.1. договору не передбачає обов'язку постачальника передати товар у власність.

Отже, умовами договору ревардингу № 76887-35 від 26.01.2017 року, суттєво звужені обов'язки постачальника, повністю виключена відповідальність постачальника за невиконання або неналежне виконання обов'язків щодо передачі товару та його належної якості, одночасно значно розширені права постачальника.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про наявність несправедливих умов договору.

Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Стаття 18 Закону України Про захист прав споживачів містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.

Так, за змістом частини п'ятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір.

Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону).

Визначення поняття несправедливі умови договору закріплено в частині другій статті 18 цього Закону - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норму статті 18 Закону України Про захист прав споживачів можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пункти 2,3 частини третьої статті 18 Закону Про захист прав споживачів); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору (пункт 4 частини третьої статті 18 Закону).

Зі змісту спірного Договору вбачається, що несправедливими є, зокрема, такі умови договору: п. 2.3. отримувач має право самостійно обрати ТЗ та продавця ТЗ і несе пов'язані з цим ризики, продавцем ТЗ є особа що, як правило, зазначається у специфікації; п. 3.4 у разі зміни вартості товару до моменту повної сплати першого ревардингового платежу отримувачем, останній повинен сплатити різницю такої вартості до моменту купівлі товару постачальником з метою виплати не менше 50% від вартості товару на момент його передачі; п. 3.6 Постачальник не відповідає перед отримувачем за невиконання будь-якого зобов'язання щодо якості, комплектності, справності товару, його заміни, введення в експлуатацію, усунення несправностей протягом гарантійного строку, своєчасного та повного задоволення гарантійних вимог, монтажу тощо. За вищенаведеними зобовязаннями відповідає продавець, якого не зазначено в договорі; п. 4.3.3 Постачальник має право залишати товар на складі у випадку прострочення Отримувачем сплати щомісячних внесків; п.п. 5.4, 8.3, 8.8, 8.13 встановлюють, що розмір ревардингової плати може індексуватися та змінюватися залежно від зміни законодавства, розміру податків і прирівняних до них платежів, зміни ситуації на грошовому ринку, що впливає на вартість предмета договору, проте формули перерахунку цей Договір не передбачає; п. 8.14 дострокове погашення може відбуватися не раніше ніж 12 календарних місяців після підписання акту приймання-передачі товару між постачальником та отримувачем. За дострокову сплату ревардингових платежів, отримувач сплачує штраф за дострокове погашення в розмірі 10% від суми дострокового погашення; п.8.15 у разі відмови отримувача від підписання додаткової угоди та/або акту коригування вартості товару постачальник має право розірвати даний договір, після чого отримувач зобов'язаний повернути Постачальнику товар протягом 5 днів, при цьому ревардингові платежі поверненню не підлягають; п.12.11 у випадку розірвання договору отримувачем до підписання акта приймання-передачі товару, постачальник повертає сплачені кошти за вирахуванням штрафу за дострокове розірвання 20% від сплаченої суми першого Ревардингового платежу. В даному випадку вартість фінансування не повертається; п. 12.1 за несвоєчасне внесення ревардингових платежів отримувач зобов'язаний сплачувати постачальнику проценти за користування чужими коштами в розмірі 3% річних від суми заборгованості за кожний день прострочення сплати.

Отже, вказані умови договору ревардингу № 76887-35 від 26.01.2017 року є несправедливими, оскільки порушують принцип добросовісності, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін та завдають шкоди споживачеві.

Правова позиція щодо несправедливості названих умов спірного договору підтверджена Постановами Верховного Суду України у справах № 6-65цс16; № 6-330цс16; № 6-2766цс15, і яка в силу с. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів.

При цьому, найменування договору, укладеного між позивачем та відповідачем, як "Договір ревардингу" не змінює його змісту, й включає умови лізингу, найму, купівлі-продажу, аналогічні до тим, які визнані несправедливими згідно з Постановами Верховного Суду України у справах № 6-65цс16; № 6-330цс16; № 6-2766цс15.

Колегія суддів вважає, що при укладенні договору також була не додержана нотаріальна форма.

Як зазначено вище, спірний договір за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору лізингу, оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу.

Відповідно до частини другої статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Положеннями ст.799 ЦК України визначено, що договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі. Договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Між тим, при укладені сторонами договору ревардингу № 76887-35 від 26.01.2017 року, вимоги ст.799 ЦК України щодо нотаріального посвідчення договору, дотримано не було.

Виходячи з положень частини першої статті 220 ЦК України, у зв'язку з недодержанням сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Необхідність нотаріального посвідчення вказаної категорії договорів підтверджено також правовою позицією Верховного Суду України у справі №6-2766цс15 від 16 грудня 2015 року.

Згідно з роз'ясненнями, що містяться у пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9 № Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними , правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. У разі, якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Враховуючи те, що позивачем було сплачено відповідачу грошові кошти в розмірі 62 800,00 грн. на виконання умов договору ревардингу № 76887-35 від 26.01.2017 року, що підтверджується квитанцією №4 від 26.01.2017 року, тому необхідно застосувати наслідки недійсності правочину та стягнути з відповідача на користь позивача одержані ним грошові кошти за недійсним договором.

Частиною 1 ст. 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про доведеність позовних вимог ОСОБА_1 в частині визнання недійсним укладеного між сторонами договору ревардингу та стягнення з відповідача коштів в сумі 62 800,00 грн., в зв'язку з чим рішення суду в цій частині підлягає скасуванню з постановленням нового рішення про задоволення позову в цій частині.

Відповідно до вимог п.5 ст. 4 Закону України Про захист прав споживачів споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону.

Виходячи з правовідносин, що склались між сторонами, позивач не має права на відшкодування моральної шкоди на підставі вказаного Закону.

Укладеним між сторонами договором ревардингу також не передбачено відшкодування моральної шкоди, тому колегія суддів не вбачає підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди в розмірі 20 000 грн. в зв'язку з їх необґрунтованістю та недоведеністю.

Згідно із ч. 1 ст. 88 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1344 грн.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А :

АпеляційнускаргуОСОБА_1 - задовольнити частково.

Заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 27 червня 2017 року - скасувати та постановити нове, яким позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати недійсним договір ревардингу №76887-35 від 26 січня 2017 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю Національна лізингова компанія Люкскар та ОСОБА_1.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Національна лізингова компанія Люкскар (код ЄДРПОУ 37034873, юридична адреса: м. Київ, вул.. Зоологічна,4-а, оф.139) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1) кошти в сумі 62 800 грн.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Національна лізингова компанія Люкскар судовий збір в сумі 1 344 грн.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили, шляхом подання до цього суду касаційної скарги.

Головуючий:

Судді: