Рішення

від 26.12.2017 по справі 826/8337/17

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА01051, м.  Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И м. Київ 26 грудня 2017 року                      № 826/8337/17 Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Федорчука А.Б., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом   Товариства з обмеженою відповідальністю "Видавничо-книготорговельна компанія "Самміт- Книга" до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від16.06.2017р. , На підставі ч. 4 ст. 122 КАС України, Суд розглядає справу у письмовому провадженні.         В С Т А Н О В И В: До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося товариство з обмеженою відповідальністю «Видавничо-книготоргівельна компанія «Самміт-Книга» (далі – позивач) до Головного управління ДФС у м. Києві (далі – відповідач), в якому просить: визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 16.06.2017 року №1492615147 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 2  725  211,00 грн. (1  816  807,00 грн. за основним платежем, 908  404,00 грн. за штрафною санкцією) та №1482615147 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на загальну суму 2  114  255,00 грн. (1  635  128,00 грн. за основним платежем, 497  127,00 грн. – за штрафною санкцією); судові витрати покласти на відповідача. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що дії відповідача як суб'єкта владних повноважень, які полягають у належній фіксації податковим органом обставин господарської діяльності платника податків, неухильному дотриманні органом управління визначених законом процедур реалізації владних управлінських функцій, здійснення таких процедур лише в разі наявності визначених законом підстав тощо, і як наслідок, винесених оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, не відповідають вимогам закону та суперечать матеріальному інтересу, котрий має платників податків (позивач) у податкових правовідносинах. Крім того, позивач зазначив, що відповідачем досліджено надані під час перевірки ТОВ «Видавничо-книготоргівельна компанія «Самміт-Книга» копії первинних документів: договори та додаткові угоди, акти виконаних робіт/послуг, платіжні доручення на перерахування коштів, податкові накладні тощо, які містять усі необхідні реквізити та підтверджують реальність та товарність спірних господарських операцій. В ході судового розгляду даної справи представник позивача позовні вимоги підтримав повністю. Представник відповідача проти позову заперечував з підстав того, що неможливо встановити хто і як від імені контрагентів міг здійснювати фінансово-господарську діяльність з реалізації продукції та надання послуг. На думку представника податкового органу, за спірними операціями лише оформлювались окремі первинні документи та податкові накладні без фактичного виконання контрагентом обумовлених операцій, чим створювалась видимість реального здійснення операцій та правомірності формування спірних сум податкових вимог, наслідком чого є отримання позивачем необґрунтованої податкової вигоди. На підставі п. 4 ст. 122 КАС України (в редакції, чинній станом на момент переходу до розгляду справи в порядку письмового провадження), суд з урахуванням думки представників сторін ухвалив здійснювати подальший розгляд справи в порядку письмового провадження. При цьому, суд враховує вимоги пункту 10 ч. 1 Перехідних положень КАС України (тут і надалі в редакції в редакції Закону України №2147- VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів»), яким установлено, що зміни до цього Кодексу вводяться в дію з урахуванням таких особливостей: справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне. З матеріалів справи вбачається, що на підставі направлення Головного управління ДФС у м. Києві від 16.05.2017 року №491/26-15-14-07-02, згідно з п.п.78.1.11 п.78.1 ст. 78 Податкового кодексу України, наказу Головного управління ДФС у м. Києві від 11.05.2017 року №3353, ухвали Печерського районного суду м. Києва у справі №757/21153/17-к від 12.04.2017 року, що винесена під час здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні №32016100060000117, внесеного до ЄДР від 27.09.2016 року, проведена документальна позапланова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «ВКК «Самміт-Книга» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з ТОВ «Моноліт Інвест ЛТД» (код 40041644), ТОВ «Іствуд Груп» (код 39857923), ТОВ «Фолк Дістрібюшен» (код 40304624) та ТОВ «Магніт-Груп» (код 40298396) за період з 01.01.2015 року по 12.04.2017 року, за результатами якої складено відповідний акт перевірки №78/26-15-14-07-02-10/38716769 від 29.05.2017 року. Перевіркою правильності обчислення та повноти сплати до бюджету податку на додану вартість по фінансово-господарських взаємовідносинах ТОВ «ВКК «Самміт-Книга» (код ЄДРПОУ 38716769) з ТОВ «Моноліт Інвест ЛТД» (код 40041644), ТОВ «Іствуд Груп» (код 39857923), ТОВ «Фолк Дістрібюшен» (код 40304624) та ТОВ «Магніт-Груп» (код 40298396) за період з 01.01.2015 року по 12.04.2017 року встановлено порушення: - п.п.134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на прибуток на загальну суму 1635128 грн., а саме: за 2015 рік на суму 676875 грн., за 2016 рік на суму 958253 грн.; - п. 198.2, п. 198.3, п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 181680 грн., у тому числі по періодам: жовтень 2015 року – 304083 грн., листопад 2015 року – 153200 грн., грудень 2015 року – 294800 грн., лютий 2016 року – 124083 грн., березень 2016 року – 115000 грн., квітень 2016 року – 287633 грн., травень 2016 року – 82333 грн., червень 2016 року – 157733 грн., липень 2016 року – 84267 грн., серпень 2016 року – 213675 грн. На підставі висновків акта перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення №1482615147 від 16.06.2017 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 1635128 грн. за основним платежем та у розмірі 479127 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; №1492615147 від 16.06.2017 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1816807 грн. за основним зобов'язанням та у розмірі 908404 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями. Незгода позивача із зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями зумовила його звернення до суду з даним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного. З акта перевірки вбачається, що податковий орган обґрунтовує висновки акта перевірки тим, що взаємовідносини позивача та його контрагентів мають ознаки відсутності реального здійснення господарських операцій, оскільки встановлено факт формування витрат, податкового кредиту з підміни товарів, що свідчить про відсутність фактичного здійснення постачання товару. Відповідно до норм пп. 14.1.27, пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України «витрати» – це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником),  а «господарська діяльність» - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами. Об'єкт оподаткування податком на прибуток визначений у ст. 134 ПК України як прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143  цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу. В силу приписів абз. 1 п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. Тобто, наведені правові норми Кодексу дозволяють платнику податку формувати витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах. В свою чергу за визначенням, наведеним у пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, «податковий кредит» – це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу. Відповідно до пп. «а» п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів:  а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У даній податковій накладній зазначаються в окремих рядках обов'язкові реквізити, перелік яких наведений у п. 201.1 ст. 201 ПК України. Правовий статус податкової накладної закріплений в положеннях норм ст. 201 цього Кодексу. Виходячи з аналізу наведених норм в сукупності суд приходить до висновку, що ПК України визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема, це: відсутність зв'язку з господарською діяльністю, фіктивність операцій (відсутність реальних поставок), відсутність податкової правосуб'єктності, відсутність на момент перевірки податкових накладних або видача їх особою, яка не є платником податку додану вартість. Таким чином, із зазначеного вище також випливає те, що при дослідженні факту здійснення господарської операції, оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. У своєму листі від 02.06.2011 № 742/11/13-11 Вищий адміністративний суд України одночасно зазначає, що за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів. Наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.  Разом з тим, сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце (про що було зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 № 1936/11/13-11). За приписами норм п. 44.1 і п. 44.3 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абз. 2 п. 44.1 ст. 44 ПК України). Визначення первинного документу та загальні вимоги до оформлення первинних документів містяться в Законі України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-ХІV та в Положенні про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 (що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/704).   Згідно ч. 1 ст. 9 Закону № 996-ХІV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо – безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 2 ст. 9 Закону №996-ХІV). В свою чергу, інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку (ч. 3 ст. 9 цього Закону). При цьому, як зазначив Вищий адміністративний суд України в своїх ухвалах від 14.01.2015 К/9991/72258/12, від 21.10.2014 № К/800/6170/14 та від 26.08.2014 № К/800/6501/14, податкове законодавство не встановлює перелік первинних документів, складенням яких мають оформлюватися ті чи інші операції. Разом з тим, відповідні первинні документи повинні містити усі необхідні реквізити, визначені частинами першою, другою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», повну інформацію про виконану господарську операцію та виступати носіями достовірних відомостей про таку операцію та її учасників. Зі змісту акта перевірки вбачається, що податковим органом зроблено висновок, що позивачем не надано документів, підтверджуючих реальність здійснення, отримання та подальше використання в господарській діяльності наведених у видаткових накладних товарно-матеріальних цінностей та в актах виконаних робіт та послуг. З матеріалів справи вбачається, що 16.05.2016 року між ТОВ «ВВК «Самміт-Книга» (замовник) та ТОВ «Еліт Групп» (код ЄДРПОУ 40304624) (виконавець) укладено договір №16-05-1 про надання послуг, згідно умов якого виконавець за дорученням замовника зобов'язується виконати послуги по виготовленню та розповсюдженню рекламно-інформаційних печатних матеріалів замовника, що включають наступне: виробництво та тиражування матеріалів замовника згідно параметрів, у терміни та об'ємах, які визначені в Додатковій угоді до цього договору; розповсюдження матеріалів замовника згідно параметрів, у терміни та об'ємах, які визначені в Додатковій угоді до цього договору; розповсюдження матеріалів замовника згідно узгодженої адресної бази визначеної в Додатковій угоді до цього договору. Відповідно до п. 1.3 даного договору замовник зобов'язується приймати й оплачувати такі послуги виконавця в порядку і на умовах, передбачених даним договором. Додатковою угодою №1 від 16.06.2016 року до договору №16-05-1 від 16.05.2016 року визначено виготовлення друкованих матеріалів на загальну суму 334370,76 грн. (з ПДВ), а також адресну базу розповсюдження друкованих матеріалів на загальну суму 63629,24 грн. (з ПДВ), всього на суму 398000,00 грн. (з ПДВ). Згідно з п. 3 даної додаткової угоди №1 від 16.06.2016 року послуги вважаються наданими замовнику з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі наданих послуг. Оплата послуг виконавцю проводиться замовником на підставі підписаного сторонами акту приймання-передачі наданих послуг шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок виконавця. Замовник може зробити попередню оплату за послуги у сумі, що не перевищує загальну вартість послуг, зазначену в п. 2 цієї додаткової угоди (п.4). 01.07.2016 року між ТОВ «ВВК «Самміт-Книга» та ТОВ «Еліт Групп» (код ЄДРПОУ 40304624) укладено додаткову угоду №2 до договору №16-05-1 від 16.05.2016 року, якою визначено виготовлення друкованих матеріалів на загальну суму 254736,28 грн. (з ПДВ), а також адресну базу розповсюдження друкованих матеріалів на загальну суму 47  663,73 грн. (з ПДВ), всього на суму 302400,00 грн. (з ПДВ). В матеріалах справи міститься копія акту виконаних робіт №28 від 30.06.2016 року, яким підтверджується факт виконання виконавцем визначених договором та додатковою угодою №1 до нього обсяги виконаних робіт та здійснення замовником оплати послуг. Крім того, на підтвердження виконання вимог договору №16-05-1 від 16.05.2016 року позивачем надано до суду також копію акта виконаних робіт №36 від 19.07.2016 року, який скріплений підписами уповноважених осіб та печатками замовника та виконавця. 08.02.2016 року між ТОВ «ВКК «Самміт-Книга» (замовник) та ТОВ «Моноліт Інвест ЛТД» (виконавець) укладено договір №080216 про надання послуг, згідно умов якого виконавець за дорученням замовника зобов'язується виконати послуги по виготовленню та розповсюдженню рекламно-інформаційних печатних матеріалів замовника, що включають наступне: виробництво та тиражування матеріалів замовника згідно параметрів, у терміни та об'ємах, які визначені в Додатковій угоді до цього договору; розповсюдження матеріалів замовника згідно параметрів, у терміни та об'ємах, які визначені в Додатковій угоді до цього договору; розповсюдження матеріалів замовника згідно узгодженої адресної бази визначеної в Додатковій угоді до цього договору. Відповідно до п. 1.3 даного договору замовник зобов'язується приймати й оплачувати такі послуги виконавця в порядку і на умовах, передбачених даним договором. На підставі додаткової угоди №1 до зазначеного договору №080216 від 08.02.2016 року визначено обсяги виготовлення поліграфічної продукції на загальну суму 58500,00. (з ПДВ). Згідно з п. 3 даної додаткової угоди №1 від 08.02.2016 року послуги вважаються наданими замовнику з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі наданих послуг. Оплата послуг виконавцю проводиться замовником на підставі підписаного сторонами акту приймання-передачі наданих послуг шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок виконавця. Замовник може зробити попередню оплату за послуги у сумі, що не перевищує загальну вартість послуг, зазначену в п. 2 цієї додаткової угоди (п.4). В матеріалах справи також наявна копія додаткової угоди №5 від 01.04.2016 року до договору №080216 від 08.02.2016 року, умовами якої визначено обсяг виготовлення друкованих матеріалів на загальну суму 1159032,00 грн. (з ПДВ), а також адресну базу розповсюдження друкованих матеріалів на загальну суму 69768 грн. (з ПДВ), всього на суму 1228800,00 грн. (з ПДВ). Додатковою угодою №6 від 15.04.2016 року до договору №080216 від 08.02.2016 року визначено обсяг виготовлення друкованих матеріалів на загальну суму 419994,00 грн. (з ПДВ), а також адресну базу розповсюдження друкованих матеріалів на загальну суму 77006,00 грн. (з ПДВ), всього на суму 82833,33 грн. (з ПДВ). Крім того, на підтвердження виконання умов даного договору позивачем надано суду копії видаткової накладної №15 від 15.02.2016 року на суму 58500,00 грн., актів виконаних робіт №24 від 26.02.2016 року, №45 від 15.04.2016 року, №50 від 20.04.2016 року. З матеріалів справи також вбачається, що 01.10.2015 року між ТОВ «Іствуд Груп» (виконавець) та ТОВ «ВКК «Самміт-Книга» (замовник) укладено договір про виконання робіт з виготовлення поліграфічної продукції №33-11-2, відповідно до умов якого замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов'язання виконувати друк та виготовлення поліграфічної продукції та передати їх замовнику у визначений термін за накладними. Замовник бере на себе зобов'язання сплатити за роботи на умовах договору і додаткових угод до договору. Роботи виконуються виконавцем із свого матеріалу і своїми засобами. Відповідно до п. 2.1 зазначеного договору, вартість роботи, зазначеної в п. 1.1 договору, позначається у додаткових угодах до кожного замовлення та у рахунках-фактурах. 08.10.2015 року між ТОВ «Іствуд Груп» (виконавець) та ТОВ «ВКК «Самміт-Книга» (замовник) укладено додаткову угоду №1 до договору на виконання поліграфічних робіт №33-11-2 від 01.10.2015 року, якою встановлено обсяг друку та виготовлення поліграфічної продукції з логотипом «OLIVA» на суму 24821,70 грн., з логотипом «Parovozzz» на суму 49495,40 грн. та «Дневник здоровья доктора Берсенева» на суму 32682,90 грн. На підставі додаткової угоди №2 від 16.11.2015 року до договору на виконання поліграфічних робіт №33-11-2 від 01.10.2015 року встановлено обсяг друку та виготовлення поліграфічної продукції з логотипом «OLIVA» на суму 29504,60 грн., з логотипом «Parovozzz» на суму 49095,40 грн. На підтвердження виконання умов договору та додаткових угод до нього, а також оплати послуг позивачем надано до суду копії актів виконаних робіт №67 від 29.10.2015 року на суму 107000,00 грн., №81 від 27.11.2015 року на суму 78600,00 грн. Крім того, 25.09.2015 року між ТОВ «Іствуд Груп» (виконавець) та ТОВ «ВКК «Самміт-Книга» (замовник) укладено договір №33-11 про надання послуг, згідно умов якого виконавець за дорученням замовника зобов'язується виконати послуги по виготовленню та розповсюдженню рекламно-інформаційних печатних матеріалів замовника, що включають наступне: виробництво та тиражування матеріалів замовника згідно параметрів, у терміни та об'ємах, які визначені в Додатковій угоді до цього договору; розповсюдження матеріалів замовника згідно параметрів, у терміни та об'ємах, які визначені в Додатковій угоді до цього договору; розповсюдження матеріалів замовника згідно узгодженої адресної бази визначеної в Додатковій угоді до цього договору. Відповідно до п. 1.3 даного договору замовник зобов'язується приймати й оплачувати такі послуги виконавця в порядку і на умовах, передбачених даним договором. 01.10.2015 року між ТОВ «Іствуд Груп» (виконавець) та ТОВ «ВКК «Самміт-Книга» (замовник) укладено додаткову угоду №1 до договору №33-11 від 25.09.2015 року, якою визначено обсяг виготовлення друкованих матеріалів на суму 977057,05 грн., а також адресну базу розповсюдження друкованих матеріалів на загальну суму 106942,94 грн. (з ПДВ), всього на суму 1084500,00 грн. (з ПДВ). Відповідно до додаткової угоди №2 від 13.10.2015 року до договору №33-11 від 25.09.2015 року визначено обсяг виготовлення друкованих матеріалів на суму 567457,92 грн., а також адресну базу розповсюдження друкованих матеріалів на загальну суму 65542,08 грн. (з ПДВ), всього на суму 633000,00 грн. (з ПДВ). На підставі додаткової угоди №3 від 02.11.2015 року до договору №33-11 від 25.09.2015 року визначено обсяг виготовлення друкованих матеріалів на суму 730890,72 грн., а також адресну базу розповсюдження друкованих матеріалів на загальну суму 83309,28 грн. (з ПДВ), всього на суму 814200,00 грн. (з ПДВ). Додатковою угодою №4 від 16.11.2015 року до договору №33-11 від 25.09.2015 року визначено обсяг виготовлення друкованих матеріалів на суму 23865,60 грн., а також адресну базу розповсюдження друкованих матеріалів на загальну суму 2534,40 грн. (з ПДВ), всього на суму 26400,00 грн. (з ПДВ). Згідно з додатковою угодою №5 від 04.12.2015 року до договору №33-11 від 25.09.2015 року визначено обсяг виготовлення друкованих матеріалів на суму 787032,00 грн., а також адресну базу розповсюдження друкованих матеріалів на загальну суму 91968,00 грн. (з ПДВ), всього на суму 879000,00 грн. (з ПДВ). Також, відповідно до додаткової угоди №6 від 07.12.2015 року до договору №33-11 від 25.09.2015 року визначено обсяг виготовлення друкованих матеріалів на суму 795959,04 грн., а також адресну базу розповсюдження друкованих матеріалів на загальну суму 93840,96 грн. (з ПДВ), всього на суму 889800,00 грн. (з ПДВ). В матеріалах справи містяться копії актів виконаних робіт №59 від 12.10.2015 року на загальну суму 1084500,00 грн. (з ПДВ); №63 від 28.10.2015 року на загальну суму 633000,00 грн. (з ПДВ); №75 від 16.11.2015 року на загальну суму 814200,00 грн. (з ПДВ); №80 від 06.12.2015 року на загальну суму 26400,00 грн. (з ПДВ); №83 від 15.12.2015 року на загальну суму 879000,00 грн. (з ПДВ), №86 від 22.12.2015 року на загальну суму 889800,00 грн. (з ПДВ). Крім того, позивачем на підтвердження виконання умов вказаних вище договорів про надання послуг надано копії податкових накладних, виписаних контрагентами позивача, копії платіжних доручень, якими підтверджується здійснення позивачем оплати послуг, та в яких зазначено р/р, реквізити якого містяться в даних договорах. Також, позивачем надано до суду докази виготовлення контрагентами позивача друкованої рекламної продукції. За результатами дослідження вище перелічених первинних та інших документів суд дійшов висновку, що вони оформлені у відповідності до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88,  та в повній мірі відображають зміст і характер вчинених господарських операцій. На момент складання податкових накладних контрагенти позивача були зареєстровані у встановленому законом порядку, що не заперечується відповідачем. На підтвердження реальності господарських операцій та мети придбання товарів для провадження господарської діяльності (їх подальшої реалізації) позивач надав до суду копії первинних документів, що відповідачем не заперечується ні в акті перевірки, ні в ході судового розгляду даної справи. При цьому, наявні в матеріалах справи копії первинних документів позивача у сукупності не дають підстав для сумніву щодо фактичного здійснення спірних операцій, підстав для висновку про нездійснення спірних операцій контрагентами позивача та про відсутність у позивача підстав для формування спірних сум податкових вигод. Співставлення первинних, податкових та платіжних документів по спірним господарським операціях із документами, які підтверджують реальність таких господарських операцій, вказує, що позивач придбавав у контрагентів послуги з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; спірні господарські операції є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій. Доказів на підтвердження зворотного відповідачем до суду не надано. З акта перевірки вбачається, що відповідачем сформовано висновки щодо нереальності операцій позивача із його контрагентами на підставі інформації з інформаційних баз даних, стосовно чого суд зазначає наступне. Інформаційні бази даних податкового органу не мають статусу офіційних і можуть містити помилки, які впливають на правовий статус платника податку. Бази даних ДПІ не є належними доказами у справі, чинним законодавством також не передбачена належність таких баз до засобів доказування. Дана правова позиція підтверджується доводами, що викладені в Постановах ВАС України від 20.09.2012 року № К9991/574/12; № К 9991/5991/11 та № 9991/24891/11: «Програмне забезпечення (інформаційні бази ДПІ) до первинних або інших документів, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку платника податків не відноситься. Крім того, абсолютно справедливо підкреслюється, що такі дані не є також належним доказом відсутності фактів здійснення господарських операцій безпосередньо платника податків - позивача, та доказом несплати ним податку, якщо спірний період податковим органом перевірено з урахуванням всіх первинних документів та документів податкової звітності». Відповідно до листа ВАС України від 02.06.2011 р. № 742/11/13-11 оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Суд погоджується з даними висновками Вищого адміністративного суду України та підкреслює, що письмові докази у вигляді первинних документів, які підтверджують здійснення господарських операцій позивача з контрагентом спростовують висновки податкового органу, які грунтуються на даних інформаційних податкових баз. Крім того, при вирішенні даного спору суд враховує вимоги статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), яка встановлює: якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості. Так, на момент здійснення спірних господарських операцій контрагенти були зареєстровані як юридичні особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Суд не приймає до уваги посилання відповідача на дані податкової звітності постачальників щодо відсутності інформації про трудові ресурси, складські приміщення, транспорт та устаткування, тому зазначене є лише припущенням контролюючого органу та не підтверджується будь-якими доказами. У свою чергу відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів суду недостатність кількості трудових ресурсів для виконання спірних операцій та відсутності обсягів інших ресурсів, які були необхідні контрагентам для виконання спірних операцій. В акті перевірки не наведено жодних обставин та доказів, які б свідчили про незвичність цін за спірними операціями, або про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, незвичності цих операцій, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про не пов'язаність операцій з господарською діяльністю позивача, фіктивність вчинених операцій, а також про те, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії позивача та його контрагентів були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди. Помилковими є також твердження відповідача про відсутність здійснення господарських операцій з огляду на не встановлення походження товарів по ланцюгу постачання, виходячи з того, що зазначені обставини не підтверджується належними доказами, а ймовірні порушення постачальниками та їхніми контрагентами податкового чи іншого законодавства не створюють юридичних наслідків для добросовісного учасника господарських відносин. При цьому акт перевірки не містить як аналізу дотримання податкової дисципліни позивачем та його контрагентами, так і доказів порушення фіскальних інтересів держави внаслідок таких взаємовідносин, зокрема, не вбачається відхилень між сумами задекларованих податкових зобов'язань та податкового кредиту між позивачем та контрагентами. У матеріалах справи відсутні докази обізнаності позивача щодо протиправного характеру діяльності підприємств у ланцюгах постачання, прямої чи опосередкованої причетності до такої протиправної діяльності з метою отримання податкової вигоди, а відтак правовідносини учасників попередніх поставок не можуть впливати на оцінку реальності операції, вчиненої останнім у ланцюгу постачання платником (позивачем у справі) та його безпосередніми постачальниками. Відповідно до приписів статті 6 КАС України (в редакції закону №2147-VIII від 03.10.2017 року) суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Так, в контексті спірних правовідносин належить відмітити рішення Європейського Суду з прав людини у справах "Інтерсплав" проти України (2007 рік, заява №803/02),"Булвес" АД проти Болгарії (2009 рік, заява №3991/03) і "Бізнес Супорт Центр" проти Болгарії (2010 рік, заява №6689/03), у яких, перевіряючи відповідність позбавлення права на податковий кредит/бюджетне відшкодування вимогам статті 1 Протоколу №1, Європейський суд з прав людини застосовував принцип пропорційності. Цей принцип є складовою частиною принципу верховенства права і вимагає додержання "справедливого балансу" між вимогами публічного інтересу та захистом прав приватних осіб, у реалізацію яких здійснюється втручання держави. Провівши відповідну оцінку, Європейський Суд з прав людини визнав, що "справедливий баланс" не додержується, коли платника податку на додану вартість позбавляють права на податковий кредит/бюджетне відшкодування за відсутності доказів його залучення до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, чи доказів того, що йому було відомо/повинно було відомо про таку діяльність його постачальників. Таким чином, за змістом норм Податкового кодексу України право покупця на податковий кредит з податку на додану вартість не ставиться в залежність від дотримання контрагентами вимог законодавства та вчинення ймовірних зловживань за ланцюгом постачання товару. Враховуючи викладене, на думку суду, позивач правомірно відносив до складу податкового кредиту відповідні суми податку на додану вартість по відносинам із контрагентами та до складу податкових зобов'язань відповідні суми податку, тому висновки акта перевірки про завищення позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість та податкового зобов'язання для цілей розділу V Податкового кодексу України є помилковими. Стосовно доводів податкового органу щодо нереальності господарських операцій позивача із контрагентами, які ґрунтуються на протоколах допиту свідків та матеріалах кримінального провадження №32016100060000117, суд зазначає наступне. В даному випадку як на джерело доказової інформації відповідач посилається на проміжні ухвали слідчих суддів, якими вирішуються клопотання учасників кримінального провадження. При цьому, перевіряючі приходять до висновку щодо “фіктивності” контрагентів та всіх операцій. Одночасно з цим, будь-яких порушень щодо оформлення податкових накладних контролюючим органом не встановлено, зауваження до змісту та форми зазначених документів відсутні, що не заперечується відповідачем в акті перевірки. Контролюючим органом фактично підтверджується реальність здійснення господарських операцій з огляду на дослідження під час перевірки всіх первинних документів і відображення такої інформації в акті перевірки, (договори, видаткові, прибуткові накладні, податкові накладні та інше) Зазначені обставини вказують на наявність у позивача ділової мети відповідно до пп. 14.1.231 п. 14.1 ст. 14 ПК України. Крім того, в матеріалах справи відсутні будь-які докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили, з приводу незаконних дій посадових осіб позивача, а також судових рішень щодо визнання правочинів, укладених між позивачем та його контрагентами, недійсними. Враховуючи встановлені у справі обставини та наявні у ній матеріали, суд приходить до висновку про доведення позивачем дотримання ним законодавчих вимог щодо документального підтвердження сум витрат, які були віднесені до складу витрат/податкового кредиту за перевіряємий період, та як наслідок про відсутність у відповідача правових підстав для нарахування позивачу податку на прибуток та податку на додану вартість, а відтак наявність підстав для скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень. Відповідно до ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Частиною 2 ст. 73 КАС України передбачено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Вимогами ст. 76 КАС України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Згідно вимог ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Відповідачем як суб'єктом владних повноважень покладений на нього обов'язок доказування правомірності прийняття оскаржуваних рішень не виконано. Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також усні та письмові доводи представника позивача стосовно заявлених позовних вимог, суд дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення позову. Частиною 1 ст. 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Керуючись ст.ст. 72-73, 76-77,139, 143, 243-246, 255 КАС України, суд – В И Р І Ш И В: 1. Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-книготорговельна компанія «Самміт-Книга» задовольнити повністю. 2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві №1492615147 та №1482615147 від 16.06.2017 року. 3. Присудити на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-книготорговельна компанія «Самміт-Книга» (код ЄДРПОУ 38716769) судові витрати у розмірі 72591,99 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у м. Києві (код ЄДРПОУ 39439980). Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295, 296 Кодексу адміністративного судочинства України. Суддя                                                                                                А.Б. Федорчук