Постанова

від 20.12.2017 по справі 308/7923/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 308/7923/16-ц

П О С Т А Н О В А

Іменем України

20 грудня 2017 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Закарпатськоїобласті в складі:

головуючого судді - Куштана Б.П. (доповідача), суддів: Джуги С.Д. і Мацунича М.В., при секретарі: Волощук В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою прокуратури Закарпатської області на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 11 серпня 2017 року за позовом Ужгородської місцевої прокуратури до Ужгородської міської ради, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про визнання незаконними рішення органу місцевого самоврядування і витребування земельної ділянки,-

ВСТАНОВИЛА:

У серпні 2016 р. Ужгородська місцева прокуратура звернулася у суд із позовом, у якому просила:

- визнати незаконним і скасувати пункти 2.39, 2.40, 2.41, 2.42 рішення 26 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 07.11.2014 р. № 1507 і пункти 1.3, 1.4, 1.5, 1.6 рішення 27 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 09.11.2015 р. №1882;

- витребувати на користь територіальної громади м. Ужгорода земельну ділянку за кадастровим номером НОМЕР_1 площею 0,3511га (фактично 0,3510га), сформованої за рахунок земель, отриманих на підставі пунктів 1.3, 1.4, 1.5 та 1.6 рішення 27 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 09.11.2015 р. № 1882.

На обґрунтування позовних вимог зазначила, що рішенням 26 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 07.11.2014 р. №1507 Про надання дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок надано дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 відповідачам ОСОБА_2 - площею 0,1000га, ОСОБА_4 - площею 0,1000га, ОСОБА_5 - площею 0,1000 га, та ОСОБА_3 - площею 0,0510га.

Рішенням 27 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 09.11.2015 р. №1882 вказаним особам затверджено проекти землеустрою та передано у власність земельній ділянки загальною площею 0,3511 га (а фактично 0,3510га) для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1.

У подальшому три з чотирьох земельних ділянок були відчужені за правочинами ОСОБА_5, який став їх одноосібним власником і на підставі технічної документації із землеустрою у 2015 р. об'єднав їх в одну земельну ділянку під кадастровим номером НОМЕР_1 площею 0,3511га (а фактично 0,3510га).

Оскільки генеральним планом м. Ужгорода оспорювана земельна ділянка відносилась до земель громадської забудови, то прийняття рішення Ужгородської міською радою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою та його затвердження для будівництва та обслуговування житлової забудови прийнято всупереч вимогам ст.20 ЗК України та ст.26 ЗУ Про регулювання містобудівної діяльності . Указане підтверджується наявністю у проектах із землеустрою довідок із державної статистичної звітності, згідно з якими запроектовані для відведення земельні ділянки використовувались для підприємницької діяльності (код 03.07).

Передача земельних ділянок відбулася також із порушенням ст.ст. 19, 24 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності , позаяк ані плану зонування, ані детального плану території, за рахунок якої відведено земельні ділянки, станом на момент прийняття рішення про їх відведення не було (такі прийняті лише на тій же сесії і не набрали законної сили).

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 11 серпня 2017 р. у задоволені позову відмовлено (т.1, а.с.240-245).

У апеляційній скарзі прокуратура Закарпатської області просить скасувати це рішення і ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити. Доводить про порушення норм матеріального та процесуального права. Указує, що до прийняття оскаржуваних рішень спірна земельна ділянка використовувалася у комерційних цілях (код 03.07). Натомість, мета отримання спірних земельних ділянок - для будівництва та обслуговування житлового будинку (код 02.01), а тому з прийняттям оскаржуваних рішень орган місцевого самоврядування здійснив зміну цільового використання спірних земельних ділянок. Зазначає, що суд дійшов неправильного висновку про неналежний спосіб захисту прав, який був обраний позивачем. Указує, про наявність підстав для витребування спірної земельної ділянки, оскільки така є власністю територіальної громади та незаконно вибула з її володіння. Зазначає, що рішення Ужгородської міської ради про затвердження містобудівної документації є нормативно-правовим актом і набирає чинності після його підписання і опублікування (т.2, а.с.15-24).

У письмовому запереченні представник ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_5 не визнала апеляційної скарги як безпідставної і просить залишити рішення суду без змін як законне та обґрунтоване (т.2, а.с.133-139).

Суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність позовних вимог. При цьому встановив, що рішенням Ужгородської міської ради від 07.11.2014 р. № 1507 відповідачам ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_4 і ОСОБА_3 були надані дозволи на розробку проектів відведення земельних ділянок загальною площею 0.3510 га для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на Словянській набережній, 23, у м. Ужгороді. Відповідні проекти землеустрою були погоджені Управлінням архітектури та містобудування Ужгородської міської ради та затверджені рішенням останньої № 1882 від 09.11.2015 р. Згодом на підставі правочинів одноосібним зареєстрованим власником земельних ділянок став ОСОБА_5 Оскаржені рішення органу місцевого самоврядування вичерпали свою дію шляхом виконання, а тому їх скасування не породжує наслідків для власника, оскільки в такий спосіб у відповідача ОСОБА_5 виникло право власності на земельну ділянку, яке ґрунтується на правовстановлюючих документах. Окрім того, рішення Ужгородської міської ради № 1882 не суперечить ст. ст. 19, 24 Закону Про регулювання містобудівної діяльності , оскільки прийняте після затвердження плану зонування території м. Ужгорода.Твердження прокуратури про зміну цільового призначення земельних ділянок на неіснуючі категорії земель не ґрунтується на нормах земельного законодавства.

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції через їх відповідність повно з'ясованим обставинам справи, нормам матеріального права та належно оціненим доказам.

Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не дають підстав для скасування оскарженого рішення як суперечні обставинам справи, письмовим доказам і належним до застосування у спірних правовідносинах нормам матеріального права.

Так, твердження апелянта про помилковість висновку суду першої інстанції щодо відсутності зміни цільового використання земельних ділянок, оскільки насправді Ужгородська міська рада здійснила зміну цільового використання ділянок: із земель громадської забудови (використання в комерційних цілях) на землі для будівництва та обслуговування житлової забудови, що суперечить ст. 20 ЗК і ст. 26 Закону про регулювання містобудівної документації не заслуговують на увагу з таких мотивів.

Згідно з положеннями ст.ст. 18 - 21 ЗК земельний фонд України відповідно до цільового призначення поділяється на дев'ять категорій, кожна з яких має свій правовий режим залежно від характеру землекористування, системи державних органів, що здійснюють функції державного управління землями та обсягом компетенції цих органів у галузі управління використання земельних ділянок.

Цільове призначення земель - це встановлені законодавством порядок, умови та межі використання земель для конкретних цілей відповідно до їх категорій.

Цільове призначення конкретної земельної ділянки залежить від категорії земель, з яких її виділено, від планування та зонування території і є встановленою компетентним органом при наданні земельної ділянки межею її використання для конкретного призначення відповідно до затверджених планів розвитку території, зонування земель, а також правового режиму відповідної категорії земель.

До категорії земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування.Використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм. відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням державних стандартів і норм, регіональних та місцевих правил забудови (п."б" ч.1 ст. 19, статті 38, 39 ЗК).

Відповідно до Класифікації видів цільового призначення земель (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) землі для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (код 03.07) і землі для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) належать до земель житлової та громадської забудови, тобто до однієї і тієї ж категорії (секція В Класифікації).

При цьому, метою використання класифікації є забезпечення обліку земельних ділянок за видами цільового призначення у державному земельному кадастрі; формування звітності із земельних ресурсів (п.1.2, 1.3 Класифікації). Класифікатор не може використовуватися для оцінки того, чи цільовим є певний вид використання земельної ділянки, чи ні - для цього належить використовувати виключно положення ЗКУ (насампередст. 20) та положення про правовий режим відповідної категорії земель.

За приписами ст. 1 Закону України Про землеустрій цільове призначення земельної ділянки - це використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.

Отже, зміна цільового призначення земельної ділянки передбачає зміну категорії земель, зміна ж використання земельної ділянки в межах однієї категорії земель не має наслідком зміну цільового призначення.

Тобто, порядок зміни виду використання земельної ділянки в межах її основного цільового призначення земельного законодавства(ст.ст. 19, 20 ЗК України та Закон Про землеустрій ) не порушує.

Довід апеляційної скарги про можливість скасування рішення органу місцевого самоврядування як такого, що вичерпало свою дію, суперечить Рішенню Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) та постанові колегії суддів Судової палати в адміністративних справах, Судової палати у господарських справах, Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 11.11.2014 р. (справа № 21-405а14).

Зокрема, в пункті 5 мотивувальної частини свого Рішення Конституційний Суд України зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання. У зв'язку з прийняттям цих рішень виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, у тому числі отримання державного акта на право власності на земельну ділянку, укладення договору оренди землі.

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах, Судової палати у господарських справах, Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що позов, предметом якого є рішення органу місцевого самоврядування щодо передачі у власність та оренду земельної ділянки, тобто ненормативний акт, що застосовується одноразово і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, не може бути задоволений, оскільки таке рішення органу місцевого самоврядування вичерпало свою дію шляхом виконання. Його скасування не породжує наслідків для власника чи орендаря земельної ділянки, оскільки у таких осіб виникло право власності або володіння земельною ділянкою і це право ґрунтується на правовстановлюючих документах. У разі прийняття органом місцевого самоврядування (як суб'єктом владних повноважень) ненормативного акта, що застосовується одноразово, який після реалізації вичерпує свою дію фактом його виконання і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів (зокрема, рішення про передачу земельних ділянок у власність, укладання договору оренди), позов, предметом якого є спірне рішення органу місцевого самоврядування, не повинен розглядатися, оскільки обраний позивачем спосіб захисту порушених прав не забезпечує їх реального захисту.

Отже, прийняті Ужгородською міською радою рішення, які є предметом позову, є ненормативними актами органу місцевого самоврядування, які вичерпали свою дію внаслідок їх виконання. Скасування таких актів не породжує наслідків для власника земельної ділянки, оскільки захист порушеного права у разі набуття права власності на земельну ділянку фізичною особою має вирішуватися за нормами цивільного законодавства. Беручи до уваги, що розгляд цього позову і таких вимог не впливає на законність правовстановлюючих документів щодо права власності чи користування земельною ділянкою до розгляду спору про їх оскарження (не породжує юридичних наслідків), підстав для задоволення заяви прокурора не вбачається.

Посилання прокурора на постанову ВСУ № 6-162цс15 у контексті спірних правовідносин є необґрунтованим, оскільки предметом вимог у вказаній справі були також державні акти на право власності на земельні ділянки та скасування їх державної реєстрації.

Доводи апелянта щодо правильності обраного ним способу захисту порушеного права у виді витребування земельної ділянки за кадастровим номером НОМЕР_1 на користь територіальної громади м. Ужгорода позбавлені процесуально-правового змісту . Так, звернувшись до суду з позовом та вказавши Ужгородську міську раду відповідачем у справі, прокурор вважав, що обрав належний спосіб захисту інтересів територіальної громади м. Ужгорода. Проте в цій справі належним позивачем має бути саме Ужгородська міська рада або прокуратура в інтересах останньої, оскільки саме до її повноважень належить розпорядження спірними землями. Таким чином, позов фактично заявлено до міської ради в її ж інтересах.

За таких обставин решта доводів апеляційної скарги (з приводу набрання чинності рішенням Ужгородської міської ради, яке не є предметом судового розгляду) не мають істотного значення для суті спірних правовідносин.

У контексті наведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення. Неправильного застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, не встановлено.

Керуючись ст.ст. 374 ч.1 п.1, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -

ПОСТАНОВИЛА:

1.Апеляційну скаргу прокуратури Закарпатської області залишити без задоволення.

2.Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 11 серпня 2017 року залишити без змін.

3.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів із дня складення повного судового рішення шляхом подачі скарги безпосередньо до Верховного Суду.

4.Повний текст постанови складено 27 грудня 2017 р.

Судді: