Рішення

від 22.11.2019 по справі 308/7923/16-ц

УЖГОРОДСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

308/7923/16-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22.11.2019 року м. Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:

головуючого судді - Бедьо В.І.,

за участю секретаря судового засідання - Пазяк С.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в місті Ужгороді за позовною заявою Ужгородської місцевої прокуратури до Ужгородської міської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання незаконними рішення органу місцевого самоврядування і витребування земельної ділянки,

В С Т А Н О В И В:

Ужгородська місцева прокуратура звернулася до суду з позовом до Ужгородської міської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання незаконними рішення органу місцевого самоврядування і витребування земельної ділянки.

Позов мотивовано тим, що рішенням 26 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 07.11.2014 року за № 1507 Про надання дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок надано дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки на обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 відповідачам: ОСОБА_1 площею 0,1000 га, ОСОБА_3 площею 0,1000 га, ОСОБА_4 площею 0,1000 га. та ОСОБА_2 площею 0,0510 га.

Рішенням 27 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 09.11.2015 року за № 1882 відповідачам затверджено проекти землеустрою та передано у власність земельній ділянки загальною площею 0,3511 га (а фактично 0,3510 га) для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 .

Вказує, що у подальшому три з чотирьох земельних ділянок були відчужені за правочинами ОСОБА_4 , який став одноосібним власником всіх земель і на підставі технічної документації із землеустрою у 2015 році об`єднав їх у одну земельну ділянку під кадастровим номером 2110100000:24:001:0489 площею 0,3511 га (а фактично 0,3510 га).

Вказані рішення Ужгородської міської ради, за твердженням позивача, прийняті всупереч вимог земельного та містобудівного законодавства України. Зокрема, генеральним планом м. Ужгород оспорювана земельна ділянка відносилася до земель громадської забудови, прийняття рішення Ужгородською міською радою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою та його затвердження для будівництва та обслуговування житлової забудови прийнято всупереч вимогам Земельного кодексу України, Закону України Про регулювання містобудівної діяльності, Закону України Про землеустрій та Закону України Про місцеве самоврядування в Україні .

Позивач зазначає, що вказані рішення були прийняті з дефектом волі територіальної громади міста Ужгорода, тобто всупереч встановленому законом порядку, і, відповідно, підлягають скасуванню. В свою чергу, оскільки у ОСОБА_4 відсутня правомірна підстава на набуття спірної земельної ділянки, і в зв`язку із тим, що земельна ділянка, до її об`єднання, була набута ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 безоплатно, земельна ділянка підлягає витребуванню на користь територіальної громади міста Ужгород, тобто у комунальну власність.

З урахуванням наведеного, позивач просить суд визнати незаконними та скасувати пункти 2.39, 2.40, 2.41, 2.42 рішення 26 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 07.11.2014 року за № 1507 та пункти 1.3, 1.4, 1.5, 1.6 рішення 27 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 09.11.2015 року за № 1882, витребувати на користь територіальної громади міста Ужгорода земельну ділянку за кадастровим номером 2110100000:24:001:0489 площею 0,3511 га (фактично 0, 3510 га), сформованої за рахунок земель, отриманих на підставі пунктів 1.3, 1.4, 1.5, 1.6 рішення 27 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради № 1882 від 09.11.2015 року.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 11.08.2017 року, залишеним без змін постановою апеляційного суду Закарпатської області від 20.12.2017 року в задоволенні вказаного позову було відмовлено.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30.05.2018 року рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 11.08.2017 року та постанову апеляційного суду Закарпатської області від 20.12.2017 року скасовано та справу направлено до суду першої інстанції на новий розгляд.

Автоматизованою системою документообігу суду головуючим суддею з розгляду даної справи 25.06.2018 року визначено Світлик О.М. та ухвалою судді від 02.07.2018 року прийнято до провадження цивільну справу за вказаною позовною заявою.

21.09.2018 року представником відповідача Ужгородської міської ради до суду подано відзив на позовну заяву, згідно з яким просив у позові відмовити в повному обсязі, зауваживши, що спірні земельні ділянки були відведені ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з дотримання вимог чинного на момент їх виділення законодавства України. Вказує, що зміна цільового використання земельної ділянки, в межах однієї категорії земель, не порушує ст. ст. 19, 20 ЗК України, а також не суперечить Закону України Про землеустрій . Наголошує на тому, що оскільки спірні рішення вже реалізовані, їх скасування не створює будь-яких правових наслідків, а, відповідно, не може потягнути за собою припинення права власності відповідача ОСОБА_4 на спірну земельну ділянку.

Автоматизованою системою документообігу суду згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.04.2019 року головуючим суддею з розгляду даної справи визначено Бедьо В.І.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, однак подав до суду письмову заяву, в якій просив суд розглянути справу у його відсутності на підставі наявних матеріалів справи та позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та представник Ужгородської міської ради у судове засідання не з`явилися, при цьому подали до суду письмові заяви, в яких просили суд розглянути справу у їх відсутності.

Крім того, відповідач ОСОБА_4 , який став одноосібним власником всіх спірних земельних ділянок, визнав позов у повному обсязі, про що подав відповідну письмову заяву.

Суд, вивчивши письмові матеріали по справі, враховуючи позицію відповідача ОСОБА_4 про визнання позовних вимог, приходить до переконання, що позов є обґрунтованим та підлягає до задоволення повністю, виходячи з наступного.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що рішенням Ужгородської міськради від 07.11.2014 року Про надання дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок ОСОБА_4 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 надано дозволи на розробку проектів відведення земельних ділянок площею 0,1 га кожному, а ОСОБА_2 площею 0,0510 га для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 .

На підставі рішення Ужгородської міськради від 07.11.2014 року було виготовлено проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність.

Рішенням Ужгородської міськради від 09.11.2015 року за відповідачами затверджено проекти землеустрою та передано у власність земельні ділянки загальною площею 0,3510 га для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 .

Земельні ділянки відповідно до класифікації видів цільового призначення земель були віднесені до земель житлової та громадської забудови для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка).

ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 відчужили належні їм земельні ділянки на користь ОСОБА_4 , який у подальшому на підставі розробленої та затвердженої у встановленому законом порядку технічної документації об`єднав їх у єдину земельну ділянку, які було присвоєно кадастровий номер 2110100000:24:001:0489.

Право власності за ОСОБА_4 на вказану земельну ділянку підтверджено витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та свідоцтвом про власності на нерухоме майно від 08.12.2015 року.

Статтею 19 Конституції України регламентовано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 19 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії: землі сільськогосподарського призначення; землі житлової та громадської забудови; землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; землі оздоровчого призначення; землі рекреаційного призначення; землі історико-культурного призначення; землі лісогосподарського призначення; землі водного фонду; землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Відповідно до ст. 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення. Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 ЗК України.

Віднесення земель до категорії земель за функціональним використанням, згідно з правовим регулюванням чинного на момент прийняття спірних в частині рішень та відведення спірних земельних ділянок у власність, провадилося згідно з Інструкцією з заповнення державної статистичної звітності з кількісного обліку земель (форми №№ 6-зем, 6а-зем, 6б-зем, 2-зем), затвердженої наказом Державного комітету статистики України 05.11.1998 № 377.

Відповідно до Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 року № 548 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01.11.2010 року за № 1011/18306, передбачено в межах секції В землі житлової та громадської забудови підрозділів 02.01 Для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та підрозділ 03.07 Для будівництва та обслуговування будівель торгівлі.

Стаття 1 Закону України Про землеустрій містить визначення поняття цільове призначення земельної ділянки , згідно з яким це є її використання за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.

Таким чином, цільове призначення конкретної земельної ділянки фіксується у рішенні уповноваженого органу про передачу її у власність або надання у користування та в документі, що, в подальшому, посвідчує право на земельну ділянку.

Аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави дійти висновку, що зміна виду використання земельної ділянки в межах її цільового призначення можлива, але порядок вирішення цього питання не встановлений.

Виходячи з принципу ЗК України щодо раціонального використання та охорони земель, зміна виду використання землі в межах її цільового призначення повинна проводитися у порядку, встановленому для зміни цього цільового призначення землі.

ЗК України передбачає зміну цільового призначення землі органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проект землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів для ведення фермерського господарства.

Встановлення та зміна цільового призначення земельних ділянок може здійснюватися виключно відповідно до вимог закону та у встановленому порядку, порушення якого має наслідком скасування таких рішень (ст. 21 ЗК України).

Отже, з системного аналізу наведених правових норм убачається, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії та зміна їх цільового призначення проводиться виключно відповідним рішенням органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування. Вказане рішення суб`єкта владних повноважень є єдиною підставою для зміни юридичного статусу земельної ділянки комунальної форми власності.

Як вбачається з матеріалів генерального плану міста Ужгород, спірні земельні ділянки, як земельні угіддя, на момент прийняття рішення 26 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 07.11.2014 року за № 1507 чітко відносилися до земель громадської забудови, тобто земель комерційного використання.

Наведене також співпадає та підтверджується витягами (довідками) з державної статистичної земельної звітності, які були видані уповноваженим органом у сфері регулювання земельних ресурсів.

Виходячи з наведених обставин, суд вважає, що станом на момент прийняття рішення 26 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 07.11.2014 року за № 1507 у частині спірних пунктів, відповідачем Ужгородською міською радою було порушено встановлений порядок зміни цільового призначення спірних земельних ділянок, оскільки таке рішення не передбачає розроблення проектів землеустрою, яким крім відведення також би вирішувалося питання зміни цільового призначення спірних земельних ділянок.

Разом з тим, затвердження проектно-графічних матеріалів План зонування території м. Ужгород , що здійснено рішенням 27 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 09.11.2015 року, жодним чином не вплинуло на порушення Ужгородською міською радою положень ст. ст. 19, 20 ЗК України при прийнятті Ужгородською міською радою спірних пунктів рішення 26 сесії 6 скликання від 07.11.2014 року за № 1507.

Статтею 118 ЗК України визначено порядок, строки та процедуру отримання громадянами безоплатно у власність земельних ділянок із земель державної та комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва та для будівництва індивідуальних гаражів.

Зазначеною нормою ЗК України не передбачено права громадян на отримання безоплатно у власність із земель державної та комунальної власності земельних ділянок для здійснення комерційної діяльності, а також торгівлі.

Стаття 121 ЗК України містить в собі вказівку на перелік граничних розмірів земельних ділянок, які можуть передаватися громадянам, згідно положень ст. 118 ЗК. Вказаний перелік також не містить жодного посилання на розміри земельних ділянок для здійснення комерційної діяльності або торгівлі.

Із наведеного випливає, що рішенням 27 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 09.11.2015 року за № 1882 у частині спірних пунктів були затверджені проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок без зміни їх цільового призначення. Тобто, відповідачі набули у порядку, визначеному ст. ст. 118, 121 ЗК України, земельні ділянки комерційного призначення без належних на те підстав, у порядку, не передбаченому законом.

Статтями 134 та 135 ЗК України встановлено обов`язковість продажу земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них на конкурентних засадах (земельних торгах) та визначено порядок проведення земельних торгів.

Передача таких спірних земельних ділянок в порядку, визначеному ст. ст. 118, 121 ЗК України, всупереч приписів ст. ст. 134, 135 ЗК України, тобто їх відчуження з комунальної власності без застосування процедури земельних торгів, є порушенням положень земельного законодавства та свідчить про неконкурентне відчуження таких земель комунальної власності у власність ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .. Відповідачі не скористалися належним їм правом в порядку, визначеному ст. ст. 118 та 121 ЗК України, оскільки таке право не могло бути реалізовано ними щодо земельних ділянок, призначених для будівництва та обслуговування будівель торгівлі.

Передача таких земельних ділянок з формальним відображенням в спірних рішеннях у частині оскаржуваних пунктів їх цільового призначення як землі для індивідуального житлового будівництва, без зміни юридичного статусу таких земельних ділянок, є порушенням порядку, встановленого ст. ст. 19 та 20 ЗК України.

Крім того, затвердження проектів землеустрою щодо відведення спірних земельних ділянок, які не передбачали зміну цільового призначення землі, не створило будь-яких належних правових наслідків в частині виду цільового призначення таких земельних ділянок, а також їх цільового використання. При цьому, спірна земельна ділянка на цей час залишається в юридичному статусі земель, призначених для комерційного використання або земель призначених для будівництва та обслуговування будівель торгівлі.

З огляду на вищенаведене, суд констатує, що відведення та безоплатна передача у власність земельних ділянок за кадастровими номерами 2110100000:24:001:0464, 2110100000:24:001:0465, 2110100000:24:001:0466 та 2110100000:24:001:0467, згідно з пунктами 2.39, 2.40, 2.41, 2.42 рішення 26 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 07.11.2014 року за № 1507 та згідно з пунктами 1.3, 1.4, 1.5, 1.6 рішення 27 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 09.11.2015 року за № 1882, відбулося з порушенням вимог ст. ст. 19, 20 ЗК України.

Згідно з положенням ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За таких обставин, суд вважає, що позовні вимоги у частині визнання незаконними та скасування спірних пунктів рішень органу місцевого самоврядування є підставними та підлягають до задоволення.

Частиною 1 ст. 60 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні визначено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності, серед іншого, на землю.

Згідно з ч. 5 ст. 60 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Згідно зі ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Статтею 330 ЦК України встановлено, що в разі, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього.

Статтею 396 ЦК України визначено, що особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права відповідно до положень глави 29 ЦК України, в тому числі і на витребування цього майна від добросовісного набувача.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція) визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах Спорронґ і Льоннрот проти Швеції від 23 вересня 1982 року, Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21 лютого 1986 року, Щокін проти України від 14 жовтня 2010 року, Сєрков проти України від 7 липня 2011 року, Колишній король Греції та інші проти Греції від 23 листопада 2000 року, Булвес АД проти Болгарії від 22 січня 2009 року, Трегубенко проти України від 2 листопада 2004 року, East/West Alliance Limited проти України від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно суспільний , публічний інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Об`єднання земельних ділянок за кадастровими номерами 2110100000:24:001:0464, 2110100000:24:001:0465, 2110100000:24:001:0466 та 2110100000:24:001:0467 в єдину земельну ділянку за кадастровим номером 2110100000:24:001:0489 не змінює факту та обставин порушення порядку відведення таких земельних ділянок. Відчуження ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 отриманих у власність за спірними рішеннями земельних ділянок на користь ОСОБА_4 , не змінює факту наявності порушення в порядку відведення спірних земельних ділянок, у порушення процедури зміни їх цільового призначення. Формалізований підхід до зміни об`єкта цивільних прав, без реальної зміни конфігурації та істотних особливостей таких земель, не свідчить що об`єднанням таких земельних ділянок була створена нова річ, яка якісно відрізняється від майна набутого відповідачами безоплатно із комунальної власності територіальної громади міста Ужгорода.

Відтак, оскільки протиправність набуття земельних ділянок, виходячи із протиправності спірних пунктів рішень органу місцевого самоврядування, згідно з якими такі ділянки були відведені та безоплатно передані у власність, є встановленою, вимога що витребування спірної земельної земельній ділянки загальною площею 0,3511 га (фактично 0,3510 га) для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 , яка сформована внаслідок об`єднання земельних ділянок за кадастровими номерами 2110100000:24:001:0464, 2110100000:24:001:0465, 2110100000:24:001:0466 та 2110100000:24:001:0467, у даному випадку є належним та ефективним способом судового захисту прав та інтересів територіальної громади міста Ужгород, а тому зазначені позовні вимоги також підлягають до задоволення.

Ухвалюючи дане судове рішення суд керується ст. 265 ЦПК України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (пункт 41) щодо якості судових рішень.

Згідно з усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення ( Серявін та інші проти України ).

Пунктом 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у даній справі суд вважає, що у відповідності до приписів ст. 141 ЦПК України сплачений позивачем судовий збір у розмірі 4134 грн. підлягає стягненню з відповідачів на користь позивача у рівних частинах з кожного по 826,80 грн.

Керуючись ст. ст. 4, 5, 13, 76, 80, 81, 89, 141, 258, 259, 263-265, 273, 354, 355 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В:

Позов задовольнити повністю.

Визнати незаконними та скасувати пункти 2.39, 2.40, 2.41, 2.42 рішення 26 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 07.11.2014 року за № 1507

Визнати незаконними та скасувати пункти 1.3, 1.4, 1.5, 1.6 рішення 27 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 09.11.2015 року за № 1882

Витребувати на користь територіальної громади міста Ужгорода земельну ділянку за кадастровим номером 2110100000:24:001:0489, площею 0,3511 га (фактично 0, 3510 га), сформованої за рахунок земель, отриманих на підставі пунктів 1.3, 1.4, 1.5, 1.6 рішення 27 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради № 1882 від 09.11.2015 року.

Стягнути з Ужгородської міської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь Ужгородської місцевої прокуратури судовий збір з кожного по 826 (вісімсот двадцять шість) гривень 80 коп.

Позивач: Ужгородська місцева прокуратура, що знаходиться за адресою: вул. Небесної Сотні, 6, м. Ужгород, Закарпатська область.

Відповідач: Ужгородська міська рада, код ЄДРПОУ 33868924, що знаходиться за адресою: пл. Поштова, 3, м. Ужгород, Закарпатська область.

Відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , що проживає за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , що проживає за адресою: АДРЕСА_3 .

Відповідач: ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , що проживає за адресою: АДРЕСА_4 .

Відповідач: ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_4 , що проживає за адресою: АДРЕСА_5 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Дата складення повного судового рішення - 25 листопада 2019 року.

Суддя Ужгородського міськрайонного суду

Закарпатської області В.І. Бедьо