Постанова

від 13.12.2017 по справі 11/5009/7619/11

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

13.12.2017 року справа №11/5009/7619/11

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий: судді: За участю представників сторін: від прокуратури від позивача від відповідача-1 від відповідача-2 від третьої особи на стороні позивача від третьої особи на стороні відповідача-2ОСОБА_1 ОСОБА_2, ОСОБА_3 прокурор відділу Прокуратури Харківської області ОСОБА_4 - за посвідченням №028256 від 15.08.2014 року; не з'явилися; не з'явилися; ОСОБА_5 - за довіреністю №05/804 від 12.06.2017 року; не з'явилися; ОСОБА_6 - за довіреністю №30-05/01 від 30.08.2017 року; розглянувши апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Приазовкурорт", м. Бердянськ Запорізької області на рішення господарського суду Запорізької області від 04.05.2017 року у справі№11/5009/7619/11 (суддя Топчій О.А.) за позовом до відповідачів за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачаБердянського міжрайонного прокурора Запорізької області, м. Бердянськ Запорізької області, в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах: Фонду державного майна України, м. Київ 1.Виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області, м. Бердянськ Запорізької області 2.Приватного акціонерного товариства "Приазовкурорт", м. Бердянськ Запорізької області Комунального підприємства "Бердянське бюро технічної інвентаризації", м. Бердянськ Запорізької області за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-2 про Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофздоровниця", м. Київ визнання недійсним п. 5.1 рішення Виконавчого комітету Бердянської міської ради №107 від 04.03.2005 року, визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння

В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Запорізької області від 14.02.2012 року у справі №11/5009/7619/11 (суддя Гончаренко С.А.), залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 27.10.2016 року (судді Склярук О.І. - головуючий, ОСОБА_7, ОСОБА_8В.), позов Бердянського міжрайонного прокурора Запорізької області задоволено; визнано недійсним п. 5.1 рішення виконавчого комітету Бердянської міської ради №107 від 04.03.2005 року "Про оформлення права власності" за ЗАТ "Приазовкурорт" (балансоутримувач - "Санаторій "Бердянськ") на комплекс будівель та споруд за адресою: вул Котляревського, 14, м. Бердянськ, Запорізька область, що складається з основних будівель "А, Б, Б1", прибудов "а, а1, б, б1, б2, б3, б4, б5", ганку до "А", ганку до "а", ганку до "а1", ганку до "б3", ганку до "б4", ганку до "б5", піддашку до "б5", майстерень "В, в", гаража "Г", замощення І, ІІ, парканів №2, №3, №6, хвірток №1, №4, №5. Стягнуто з відповідачів витрати пов'язані зі сплатою судового збору.

ОСОБА_9 Вищого господарського суду України від 08.02.2017 року рішення господарського суду Запорізької області від 14.02.2012 року та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 27.10.2016 року скасовано, справу №11/5009/7619/11 передано на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі.

Підставою для скасування судових актів попередніх інстанції стало не повне з'ясування обставин, чи обраний прокурором спосіб захисту порушених прав призведе до реального захисту прав держави на спірне майно.

В подальшому справа була прийнята на новий розгляд судом першої інстанції.

04.04.2017 року до господарського суду Запорізької області від керівника Бердянської місцевої прокурори Запорізької області надійшла заява про зміну предмету позову, в якій прокурор остаточно визначив позовні вимоги та просив:

- визнати незаконним та скасувати п. 5.1 рішення виконавчого комітету Бердянської міської ради №107 від 04.03.2005 року "Про оформлення права власності" за ЗАТ "Приазовкурорт" (балансоутримувач - "Санаторій "Бердянськ") на комплекс будівель та споруд за адресою: вул Котляревського, 14, м. Бердянськ, Запорізька область, що складається з основних будівель "А, Б, Б1", прибудов "а, а1, б, б1, б2, б3, б4, б5", ганку до "А", ганку до "а", ганку до "а1", ганку до "б3", ганку до "б4", ганку до "б5", піддашку до "б5", майстерень "В, в", гаража "Г", замощення І, ІІ, парканів №2, №3, №6, хвірток №1, №4, №5;

- визнати право власності на комплекс будівель та споруд за адресою: вул Котляревського, 14, м. Бердянськ, Запорізька область, що складається з основних будівель "А, Б, Б1", прибудов "а, а1, б, б1, б2, б3, б4, б5", ганку до "А", ганку до "а", ганку до "а1", ганку до "б3", ганку до "б4", ганку до "б5", піддашку до "б5", майстерень "В, в", гаража "Г", замощення І, ІІ, парканів №2, №3, №6, хвірток №1, №4, №5 за державою в особі Фонду державного майна України;

- витребувати із чужого незаконного володіння ПрАТ "Приазовкурорт" комплекс будівель та споруд за адресою: вул Котляревського, 14, м. Бердянськ, Запорізька область, що складається з основних будівель "А, Б, Б1", прибудов "а, а1, б, б1, б2, б3, б4, б5", ганку до "А", ганку до "а", ганку до "а1", ганку до "б3", ганку до "б4", ганку до "б5", піддашку до "б5", майстерень "В, в", гаража "Г", замощення І, ІІ, парканів №2, №3, №6, хвірток №1, №4, №5 та повернути їх у власність держави в особі Фонду державного майна України.

Після нового розгляду, господарським судом Запорізької області 04.05.2017 року прийнято рішення у справі №11/5009/7619/11, яким позов (з урахування прийнятої заяви про зміну предмету позову) Бердянського міжрайонного прокурора Запорізької області в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах: Фонду державного майна України до виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області та ПрАТ "Приазовкурорт" про визнання недійсним п. 5.1 рішення виконавчого комітету Бердянської міської ради №107 від 04.03.2005 року, визнання права власності та витребування майна із чужого незаконного володіння задоволено у повному обсязі.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернувся відповідач-2 - ПрАТ "Приазовкурорт", в якій просить скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 04.05.2017 року у справі №11/5009/7619/11 та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог Бердянського міжрайонного прокурора Запорізької області в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах: Фонду державного майна України про визнання недійсним п. 5.1 рішення виконавчого комітету Бердянської міської ради №107 від 04.03.2005 року, визнання права власності та витребування майна із чужого незаконного володіння.

В обґрунтування підстав звернення з апеляційною скаргою скаржник посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Вважає, що місцевим судом не було прийнято до уваги його клопотання про застосування наслідків спливу строку позовної давності, неправильно встановлено перебіг строку позовної давності, у зв'язку із чим невірно застосовано положення ст. 261 ЦК України та не застосовано положення ст. 257 ЦК України, не взято до уваги надані докази щодо пропуску терміну на оскарження спірного рішення прокурором - відомості про обізнаність прокуратури у справі №137/7 за позовом Фонду державного майна України до Федерації профспілок України, Фонду соцстраху України та АТ "Укрпрофоздоровниця" ще з 1997 року. Також, на думку заявника апеляційної скарги місцевим господарським судом невірно застосовано положення ОСОБА_9 Міністрів Української РСР від 23.04.1960 року №606 "Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров'я УРСР", ОСОБА_9 Верховної ОСОБА_9 Української РСР "Про захист суверенних прав власності Української РСР" від 29.11.1990 року, Указу Президії Верховної ОСОБА_9 України від 30.08.1991 року "Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави" та Закону України від 10.09.1991 року "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України".

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.07.2017 року для розгляду апеляційної сформовано колегію суддів, яку визначено у наступному складі: ОСОБА_1 - головуючий, судді Москальова І.В., Малашкевич С.А.

Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 19.07.2017 року апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 09.08.2017 року о 14 год. 20 хв.

Ухвалами Донецького апеляційного господарського суду розгляд апеляційної скарги неоднарозово відкладався, змінювався склад колегії суддів.

У відзивах на апеляційну скаргу, які надійшли 08.08.2017 року та 10.08.2017 року від Бердянської місцевої прокуратури Запорізької області та Фонду державного майна України відповідно, прокурор та позивач вказали про безпідставність доводів апеляційної скарги, просили суд залишити рішення господарського суду Запорізької області від 04.05.2017 року у справі №11/5009/7619/11 без змін.

На підставі розпорядження керівника апарату суду №1931 від 17.10.2017 року у зв'язку із перебуванням судді-члена колегії ОСОБА_10 у відпустці на дату розгляду апеляційної скарги, призначено автоматизований розподіл судової справи №11/5009/7619/11.

Протоколом автоматичної зміни колегії суддів від 17.10.2017 року для розгляду апеляційної скарги визначено колегію суддів у складі: ОСОБА_1 - головуючий, судді Дучал Н.М, ОСОБА_3

В додаткових поясненнях, які надійшли 01.11.2017 року від ПрАТ "Приазовкурорт", відповідач-2 вказав про відсутність заяви Фонду державного майна України про поновлення строку позовної давності.

06.12.2017 року через канцелярію суду від Фонду державного майна України надійшли письмові пояснення, в яких позивач, посилаючись на те, що про порушення свого права йому стало відомо лише в 2011 році з позовної заяви прокурора, просить суд апеляційної інстанції визнати причини пропуску позовної давності поважними та поновити цей строк.

13.12.2017 року у судовому засіданні апеляційної інстанції був присутній прокурор, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив суд залишити рішення господарського суду Запорізької області від 04.05.2017 року у справі №11/5009/7619/11 без змін.

Присутні в судовому засіданні апеляційної інстанції 13.12.2017 року представники апелянта - ПрАТ "Приазовкурорт" та ПрАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" наполягали на доводах апеляційної скарги, просили суд скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 04.05.2017 року у справі №11/5009/7619/11 та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог прокурора у повному обсязі.

Представники відповідача-1, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача у судове засідання 13.12.2017 року не з'явилися. Відповідно до ст. 98 ГПК України про час і місце судового засідання були повідомлені належним чином. Явка сторін не визнавалася судом обов'язковою.

Особливості меж перегляду справи в апеляційній інстанції, передбачені нормами ст. 101 ГПК України, які полягають у тому, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Нормами ч. 2 цієї ст. передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи та залухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права судова колегія апеляційної інстанції встановила наступне.

Згідно постанови ОСОБА_9 Міністрів УРСР №606 від 23.04.1960 року "Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров'я УРСР" та на виконання постанови ОСОБА_9 Міністрів Союзу РСР від 10.03.1960 року №335 "Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку", Міністерство охорони здоров'я мало передати до 01.05.1960 року Українській республіканській раді профспілок з метою подальшого поліпшення організації відпочинку і санаторно-курортного обслуговування трудящих і підвищення ролі профспілок курортні установи, санаторії, будинки відпочинку та таке інше.

Відповідно до п. 2 вказаної постанови №606 від 23.04.1960 року, передача у відання профспілкових органів курортних установ, санаторіїв, будинків відпочинку та інших підприємств і організацій здійснювалася безоплатно, з усім обладнанням, транспортом, допоміжними підприємствами і підсобними господарствами, спорудами, жилими будинками, земельними ділянками, парками станом на 01.01.1960 року, а також з асигнуваннями на їх утримання, планами з праці, фондами персональних надбавок, капіталовкладеннями, фондами на всі види матеріалів і лімітами на проектування за планом на 1960 рік, невикористаними централізованими коштами курортного збору і амортизаційного фонду та іншими коштами по балансу на 01.01.1960 року.

Рішенням виконавчого комітету Ленінської районної ради м. Києва №971 від 23.12.1991 року зареєстровано ЗАТ "Укрпрофоздоровниця", що створене на підставі майна його засновників - Федерації професійних спілок України та Фонду соціального страхування України. З 05.05.2011 року правонаступником ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" є ПрАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця".

Актом прийому-передачі майна від 24.01.1992 року встановлено, що Федерація незалежних профспілок України передала у власність Акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" санаторій "Бердянськ" і "Азов", а також будинок відпочинку "Бердянськ".

Згідно зі ст. 1 Тимчасового положення "Про Фонд державного майна України", затвердженого постановою Верховної ОСОБА_9 України від 07.07.1992 року Фонд державного майна України здійснює державну політику у сфері приватизації державного майна та виступає орендодавцем майнових комплексів, що є загальнодержавною власністю.

20.06.2002 року рішенням загальних зборів ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" №2/6, оформленого Протоколом №2 "Про створення закритого акціонерного товариства "Приазовкурорт", було ухвалено виступити останньому співзасновником ЗАТ "Приазовкурорт", реорганізувавши його шляхом виділення Приазовське ДП ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця". Цим же рішенням загальних зборів схвалено проекти установчих документів ЗАТ "Приазовкурорт" та встановлено, що вклад ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" в статутний фонд ЗАТ "Приазовкурорт" в розмірі статутного фонду реорганізованого Приазовського дочірнього підприємства ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" в сумі 43485200,00 грн.

Рішенням установчих зборів ЗАТ "Приазовкурорт" від 31.10.2002 року, вирішено створити ЗАТ "Приазовкурорт" та затвердити статут ЗАТ "Приазовкурорт". В Установчому договорі про створення і діяльність ЗАТ "Приазовкурорт" зазначено, що засновниками юридичної особи є ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" та Запорізька обласна ОСОБА_9 професійних спілок. Відповідно до "ОСОБА_5 приймання-передачі майна майнового комплексу Приазовського дочірнього підприємства, що належить на правах власності ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" у власність ЗАТ "Приазовкурорт", як внесок до Статутного фонду" від 30.10.2002 року було передано спірне майно у власність ЗАТ "Приазовкурорт", як внесок ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" до статутного фонду Товариства (на підставі свідоцтва про право власності від 12.01.2000 року за №12), додаток №2 до акту приймання-передачі від 30.10.2002 року).

Згідно з п. 1.1 Статуту ПАТ "Приазовкурорт", затвердженого позачерговими Загальними зборами акціонерів ЗАТ "Приазовкурорт", протокол №2 від 05.10.2011 року, і зареєстрованого 12.10.2011 року за № 10991050039000201, ЗАТ "Приазовкурорт" створено відповідно до установчого договору про створення та діяльність ЗАТ "Приазовкурорт" від 31.10.2002 року шляхом перетворення Приазовського Дочірнього підприємства ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" у вищенаведене акціонерне товариство. ЗАТ "Приазовкурорт" змінено своє найменування на ПАТ "Приазовкурорт". ПАТ "Приазовкурорт" є повним правонаступником Приазовського Дочірнього підприємства ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця".

07.02.2005 року листом за №02/210 відповідач-2 звернувся до Бердянської міської ради Запорізької області щодо оформлення за ним права власності на комплекс будівель та споруд за адресою: вул Котляревського, 14, м. Бердянськ, Запорізька область, що складається з основних будівель "А, Б, Б1", прибудов "а, а1, б, б1, б2, б3, б4, б5", ганку до "А", ганку до "а", ганку до "а1", ганку до "б3", ганку до "б4", ганку до "б5", піддашку до "б5", майстерень "В, в", гаража "Г", замощення І, ІІ, парканів №2, №3, №6, хвірток №1, №4, №5.

Рішенням №107 від 04.03.2005 року Виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області, керуючись п. "б" пп. 10 ст. 30 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ст. 25 Статуту територіальної громади міста Бердянська, Законом України "Про власність", Тимчасовим положенням про порядок реєстрації на нерухоме майно, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України від 28.01.2003 року №66/7387 "Про оформлення права власності", а саме: п. 5.1, оформлено право власності за ЗАТ "Приазовкурорт" (балансоутримувач - "Санаторій "Бердянськ") на будівлю по вул Котляревського, 14, м. Бердянськ, Запорізька область, що складається з основних будівель "А, Б, Б1", прибудов "а, а1, б, б1, б2, б3, б4, б5", ганку до "А", ганку до "а", ганку до "а1", ганку до "б3", ганку до "б4", ганку до "б5", піддашку до "б5", майстерень "В, в", гаража "Г", замощення І, ІІ, парканів №2, №3, №6, хвірток №1, №4, №5.

Пунктом 5.1 рішення виконавчого комітету Бердянської міської ради №107 від 04.03.2005 року "Про оформлення права власності" за ЗАТ "Приазовкурорт" (балансоутримувач - "Санаторій "Бердянськ") визнано право власності на спірне майно. Вищевказане рішення стало підставою для видачі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 11.03.2005 року.

Прокурор вважає, що зазначене розпорядження прийнято з порушенням норм матеріального права, видане на його виконання свідоцтво порушує право власності Фонду державного майна України, а тому наведене стало підставою для звернення до господарського суду першої інстанції в інтересах держави.

Як вже зазначалось, судом першої інстанції позов задоволено у повному обсязі.

Приймаючи оскаржуване рішення про задоволення позову місцевий господарський суд виходив з доведеності обставин відчуження об'єкта державної власності з порушенням законодавства, чинного на час виникнення спірних правовідносин, без згоди Фонду державного майна України та відсутністю в даному випадку пропуску позовної давності.

Проте, колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду не погоджується з такими висновками місцевого суду враховуючи наступне.

Законом України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" (10.09.1991р.) передбачено, що майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій, та інших об'єктів союзного підпорядкування, розташованих на території України є державною власністю України.

Стаття 2 вказаного Закону встановлювала, що Кабінету Міністрів України в основному до 01.01.1991 року забезпечити перехід зазначених підприємств, установ та організацій у відання органів державного управління. Повністю закінчити цю роботу до 01.12.1991 року, майно цих підприємств передати Фонду державного майна. Відповідно до приписів ст. 3 Закону визнавалися недійсними майнові договори, якими змінено форму власності, укладені під час дії мораторію, встановленого постановою Верховної ОСОБА_9 Української РСР 29.11.1990 року.

Згідно ст. 4 вказаного Закону рішення державних органів, органів громадських, політичних, кооперативних, інших організацій і підприємств, посадових осіб, а також договори та інші угоди, прийняті чи здійснені на основі законодавства СРСР щодо зміни власника і форм власності, а також створення акціонерних та спільних підприємств за участю органів влади та управління Союзу РСР після прийняття ОСОБА_9 Верховної ОСОБА_9 України від 24.08.1991 року "Про проголошення незалежності України" без узгодження з відповідними органами управління, визначеними Кабінетом Міністрів України, вважаються недійсними.

З метою збереження в інтересах громадян України майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР ОСОБА_9 Верховної ОСОБА_9 України від 10.04.1992 року "Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, які розташовані на території України" тимчасово, до визначення правонаступників, передано Фонду державного майна України майно та фінансові ресурси розташованих на території України підприємств, установ та об'єктів, що перебували у відання громадських організацій.

ОСОБА_9 Кабінету Міністрів України №3943-ХІІ від 04.02.1994 року зобов'язано Кабінет Міністрів України визначити органи управління майном загальносоюзних громадських організацій, які тимчасово виконують ці функції до законодавчого визначення правонаступників.

Відповідно до Тимчасового положення про Фонд державного майна України та Закону України "Про Фонд державного майна України", Фонд державного майна України є державним органом, який здійснює державну політику в сфері приватизації державного майна.

За змістом постанови Верховної ОСОБА_9 України від 04.02.1994 року "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР" тимчасово, до законодавчого визначення суб'єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованого на території України, зазначене майно є загальнодержавною власністю.

Враховуючи викладене, на час виникнення спірних правовідносин Фонд державного майна України був уповноважений державою здійснювати функції щодо управління майном громадських організацій колишнього Союзу РСР, що розташоване на території України, тому спірне майно є державною власністю.

За таких обставин, на момент створення ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" спірне майно перебувало у державній власності, а тому могло відчужуватися (передаватися до статутного фонду) виключно за згодою власника.

Згідно з постановою ОСОБА_9 Міністрів УРСР №606 від 23.04.1960 року "Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров'я УРСР" усі діючі госпрозрахункові санаторії, будинки відпочинку та пансіонати, Міністерство охорони здоров'я зобов'язане було передати у строк до 01.05.1960 року Українській республіканській раді профспілок з метою подальшого поліпшення організації відпочинку і санітарно-курортного обслуговування трудящих і підвищення ролі профспілок. Згідно з п. 2 вказаної постанови майно передавалось профспілковим організаціям у відання.

Після розпаду СРСР правонаступником Української республіканської ОСОБА_9 профспілок стала ОСОБА_9 Федерації незалежних профспілок України, правонаступником якої є Федерація професійних спілок України.

Згідно статуту ПрАТ "Укрпрофоздоровниця" (що раніше іменувалось ЗАТ "Укрпрофоздоровниця") є правонаступником Української республіканської ради по управлінню курортами профспілок, оздоровниць і господарств, об'єднань санаторно-курортних закладів профспілок України. Засновниками товариства є Федерація професійних спілок України (яка є правонаступником ОСОБА_9 Федерації незалежних профспілок України) та Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (який є правонаступником Фонду соціального страхування України). При цьому, частка майна Федерації професійних спілок України, переданого у статутний фонд товариства становить 92,92% розміру статутного фонду.

Питання щодо суб'єктів права власності зазначеного майна на законодавчому рівні не врегульовано, майно колишніх профспілкових організацій на теперішній час залишається державною власністю, а тому правові підстави для розпорядження Федерацією профспілок України майном загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР (продажу, передачі до статутних фондів господарських товариств, відчуження у будь-який інший спосіб) відсутні.

Вказана правова позиція, з метою усунення розбіжностей у застосуванні судами норм матеріального права, викладена у постановах Верховного Суду України від 16.09.2014 року №3-107гс14, від 25.11.2014 року №3-104гс14, від 25.11.2014 року №3-115гс14, від 04.02.2015 року №3-190гс14, від 04.02.2015 року № 3-189гс14, яка відповідно до ч. 1 ст. 111 28 ГПК України є обов'язковою для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Зокрема, постановою Верховного Суду України від 25.09.2007 року (справа №30/475-05-117190) встановлено, що майно передане до статутного фонду ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" є державною власністю.

Відповідно до ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються знову при розгляді інших справ, у яких беруть ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином, за висновком судової колегії, факт належності до державної власності майна, яке передавалося до статутного фонду ЗАТ "Укрпрофоздоровниця", є встановленим та ЗАТ "Укрпрофоздоровниця", не набувши на законних підставах права власності на спірне майно, не мало права без згоди Фонду державного майна України передавати державне майно "Санаторію "Бердянськ" у власність ЗАТ "Приазовкурорт".

Водночас, ЗАТ "Укрпрофоздоровниця", не набувши на законних підставах права власності на спірне майно, не мало права без згоди Фонду державного майна України передавати державне майно "Санаторію "Бердянськ" у статутний фонд (у власність) ЗАТ "Приазовкурорт".

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що спірні об'єкти нерухомості мали статус державної (загальнодержавної) власності, у зв'язку з чим здійснення будь-яких дій щодо зміни власника цього майна є неправомірним.

Вирішуючи питання позовної давності, місцевий господарський суд дійшов висновку, що матеріалами справи не підтверджується, що позивач (ФДМУ) був обізнаний про передачу спірного майна до статутного капіталу ПрАТ "Приазовкурорт" раніше 2011 року, тобто до перевірки, яку проводила прокуратура. Таким чином, встановивши, що за наслідками проведеної перевірки прокурором у 2011 році Фонду державного майна України стало відомо про порушення права державної власності на спірне майно, саме з цього моменту розпочався перебіг позовної давності, а з огляду на те, що прокурор з позовом визнання недійсним п. 5.1 рішення Виконавчого комітету Бердянської міської ради №107 від 04.03.2005 року, визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння звернувся до суду у вересні 2011 року, то позовна давність не пропущена і порушене право держави підлягає захисту.

Проте, з такими висновками колегія суддів апеляційного господарського суду не може погодитись, з огляду на наступне.

Як свідчать матеріали справи, прокурор, звертаючись до господарського суду з позовом просив визнати поважними причини пропуску строку звернення з даним позовом та просив поновити строк позовної давності.

За твердженням прокурора про порушення інтересів держави він дізнався в ході прокурорської перевірки на виконання доручення від 03.11.2011 року прокуратури Запорізької області та від 04.08.2011 року Генеральної прокуратури України.

Позивач (Фонд державного майна України) під час первісного розгляду даної справи і під час нового розгляду справи в суді першої інстанції займав принципову позицію, що строк позовної давності не пропущено, оскільки йому, як органу уповноваженому розпоряджатись державним майном, стало відомо про порушення права державної власності на спірне майно тільки після проведення прокурорської перевірки у 2011 році. З цих підстав позивачем не було заявлено клопотання про відновлення строку позовної даності .

При цьому, лише після нового розгляду справ, під час апеляційного провадження, позивач надавав до Донецького апеляційного господарського суду письмові пояснення в яких вказував, що про порушення своїх прав та обов'язків йому стало відомо в 2011 році з позову Бердянської міжрайонної прокуратури Запорізької області, а також просив визнати поважними причини пропуску строку позовної давності та поновити його.

Проте, будь-яких перешкод у зверненні з таким клопотанням про відновлення строку позовної давності у Фонду не існувало та судом першої інстанції питання та причини пропуску строку позовної давності ФДМУ не встановлювались.

В свою чергу, відповідач-2 - ПрАТ "Приазовкурорт" постійно звертався до господарських судів із заявами про застосування наслідків спливу позовної давності.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п. 1 ст. 32 цієї Конвенції) наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національному законодавстві держав - учасниць Конвенції виконує кілька завдань у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитися у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (п. 570 рішення від 20.09.2011 року за заявою №14902/04 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії, п. 51 рішення від 22.10.1996 року за заявами №№22083/93, 22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполучених Королівства).

У рішенні від 20.10.2011 року у справі "Рисовський проти України" (заява № 29979/04) наголошено, що принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу.

У Цивільному кодексі України позовна давність визначена як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст.256 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосуванню якої заявлено стороною у спорі є підставою для відмови у позові (ст. 267 ЦК України).

Встановлення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і застосування судом матеріального права, і правила обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

Визначення початку відліку позовної давності наведено у ст. 261 ЦК України. Зокрема, відповідно до ч. 1 цієї статті перебіг позовної давності починається від дня коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Статтею 361 Закону України "Про прокуратуру" (в редакції чинній на час подання позову в даній справі) передбачено право прокурора з метою представництва інтересів держави або громадянина в суді в межах повноважень, визначених в законі звертатися до суду з позовною заявою, брати участь у розгляді справи за його участю, тощо.

Згідно з ч. 1 - 4 ст. 29 ГПК України, прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовами інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. Прокурор, який бере участь у справі несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладання мирової угоди.

Як зазначалося в позовній заяві прокурора з даної справи:

- ОСОБА_9 ВРУ від 04.02.1994 року №3943-ХП "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР" визначено, що тимчасово до законодавчого визначення суб'єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованого на території України, останнє є загальнодержавною власністю. Пунктом 3 цієї постанови також передбачено, що до законодавчого визначення правонаступників майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, Фонд державного майна України здійснює право розпорядження цим майном у процесі приватизації та повноваження орендодавця майнових комплексів підприємств та організацій (їх структурних підрозділів),

- згідно зі ст. 1 Тимчасового положення про Фонд державного майна України затвердженого постановою ВРУ від 07.07.1992 року названий фонд здійснює державну політику у сфері приватизації державного майна та виступає орендодавцем майнових комплексів, що є загальнодержавною власністю.

Відтак, прокурор вважає, що власником спірного майна на момент видання спірного розпорядження була держава в особі Фонду державного майна України, який визначено позивачем по цій справі.

Оскільки вимоги прокурора є похідними від вимог органу, який на думку прокурора мав відповідні повноваження щодо спірного майна, то й перебіг позовної давності має розпочатися з моменту, коли про порушення прав та інтересів держави дізнався саме відповідний орган (ФДМУ), а не прокурор.

Подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного суду України від 13.04.2016 року №907/238/15. В іншій постанові від 22.04.2015 року №916/2122/13 Верховний суд також навів правовий висновок, згідно з яким за змістом ч. 1, 2, 4 ст. 29 ГПК України, ст. 261 ЦК України в разі звернення прокурора в інтересах держави в особі органу уповноваженого здійснювати відповідні функції держави у спірних правовідносинах, позовна давність повинна обраховуватися із дати, коли саме позивачу (яким є орган в інтересах якого звернувся до суду прокурор) стало відомо про порушення його права, а не з моменту коли про порушене право стало відомо прокурору.

За приписами ГПК України:

- при виборі і застосуванні правової норми до спірних правовідносин суд враховує висновки Верховного суду України, викладені у постановах, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстав передбачених пунктами 1 і 2 ч. 1 ст. 111 -16 цього Кодексу (ч. 3 ст. 82),

- висновок щодо застосування норми права, викладені у постановах Верховного Суду України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права (ч. 1 ст. 111 28 ).

У п.п. 4.1. п. 4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року №10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" також зазначено, що якщо у передбачених законом випадках з позовами до господарського суду звертається прокурор, що не є позивачем, то позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор.

При встановленні початку перебігу строку позовної давності для позивача по цій справі (Фонд державного майна України) та наявності або відсутності поважних причин, його пропуску судова колегія виходить з наступного.

Як вбачається з тексту позовної заяви прокурор та позивач (який є власником спірного майна) просять суд визнати недійсним та скасувати п. 5.1 рішення виконавчого комітету Бердянської міської ради щодо оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна №107 від 04.03.2005 року, визнати право власності за державою та витребувати спірне майно із чужого незаконного володіння.

Позов подано прокуратурою в інтересах держави, в особі Фонду державного майна України - 28.11.2011 року, тобто більш ніж на 6 років та 8 місяців після прийняття 04.03.2005 року рішення виконавчого комітету Бердянської міської ради №107.

Відповідно до приписів п. 4 ст. 268 ЦК України, який був чинним на момент звернення до суду з зазначеним позовом, строк позовної давності не застосовувався до вимог, зокрема, на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акту органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право.

В подальшому, зазначений пункт було виключено, проте, згідно з п.п. 2 п. 2 розділу 1 Закону України від 20.12.2011 року №4176-У1 "Про внесення змін до деяких законів України про вдосконалення порядку здійснення судочинства" протягом трьох років з дня набрання чинності цим законом особа має право звернутися до суду з позовом про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право.

Отже, рішення виконавчого комітету Бердянської міської ради №107 від 04.03.2005 року, яке є правовим актом органу державної влади, порушує права власності держави на спірні об'єкти нерухомості.

Згідно із ч. 1 та 3 ст. 5 ЦК України, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності

До правовідносин, які виникли під час дії нормативного правового акта, який згодом втратив чинність, застосовуються його норми. До правовідносин, які виникли раніше і регулювалися нормативно-правовим актом, який втратив чинність але якщо права і обов'язки зберігалися і після набрання чинності новим нормативно-правовим актом, застосовуються положення нових актів цивільного законодавства. Проте положення п. 4 ч. 1 ст. 268 ЦК України за своєю суттю направлене на захист прав власників та інших осіб від держави. Оскільки держава зобов'язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконних правових актів, їх скасування не повинно ставитися під сумнів сталість цивільного обороту, підтримують яку норми про позовну давність. Тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

Отже з огляду на статус держави та її органів, як суб'єкта владних повноважень, положення п. 4 ч. 1 ст. 268 ЦК України не поширюється на позови прокуратури, які пред'явлені від імені держави і направлені на захист права державної власності, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади або органу місцевого самоврядування.

На такі позови поширюється положення ст. 257 ЦК України щодо загальної позовної давності і на підставі ч. 1 1 ст. 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коди держава в особі її органів як суб'єкта владних повноважень довідалась або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів (постанова Верховного суду України від 16.09.2015 року).

Судова колегія приходить до висновку, що в даному випадку Фонд державного майна України не міг не знати про факт вибуття з його володіння спірного майна яке сталося до 2011 року, оскільки на виконання вимог постанови Верховної ОСОБА_9 України від 11.11.1996 року №461/96-ВР "Про проект ОСОБА_9 Верховної ОСОБА_9 України про тлумачення ОСОБА_9 Верхоної ради України "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР" ФДМУ у 1996 році був складений Перелік лікувально-оздоровчих організацій, установ і підприємств, які станом на 24.08.1991 року знаходились у віданні Федерації незалежних профспілок України, до якого було включене і спірне майно.

Незважаючи на це, всупереч своєму обов'язку з управління державним майном, станом на час подання прокурором позову Фонд державного майна України не вжив заходів, спрямованих на повернення спірного майна державі.

На вищевказаний Перелік звертає увагу і Верховний суд України у постановах від 25.03.2015 року у справі №11/163/2011/5003 та від 22.03.2017 року у справі №5004/2115/11, підкреслюючи факт обізнаності Фонду державного майна України про порушення свого права ще у 1996 році.

Крім того, аналізуючи обставини того, що особа (позивач) не знала і за всіма обставинами справи не могла знати про порушення свого права (державної власності), а також причини, за якими особа не могла знати, судова колегія виходить з наступного.

Як вже зазначалось вище, Фонд державного майна України набувши статусу та прав позивача у даній справі не порушував питання щодо поновлення строку позовної давності, оскільки, на його думку, цей строку не пропущено, а про порушення права державної власності йому стало відмо лише у 2011 році після проведення прокурорської перевірки.

Так, у 2007 році з метою усунення порушень при відчуженні майна санаторно-курортного, туристичного та фізкультурно-спортивного призначення, що утворилось протягом багатьох років за рахунок коштів держави, підприємств та трудящих і яке на даний час перебуває у володінні Федерації професійних спілок України, був прийнятий Закону України "Про мораторій на відчуження майна, яке перебуває у володінні Федерації професійних спілок України".

На виконання цілей Закону України "Про мораторій на відчуження майна, яке перебуває у володінні Федерації професійних спілок України" було доручено Кабінету Міністрів України утворити робочу комісію за участю в т.ч. Фонду державного майна України та Генеральної прокуратури України, яким: протягом місяця після набрання чинності цим Законом скласти перелік майна, яке забороняється відчужувати відповідно до нього; протягом трьох місяців після набрання чинності цим Законом: провести інвентаризацію відповідного майна; щодо кожного об'єкта документально визначити законність його перебування у володінні Федерації професійних спілок України; щодо кожного об'єкта, включеного до вказаного переліку, встановити частку держави, Федерації професійних спілок України, інших професійних спілок, інших суб'єктів господарювання; перевірити законність відчуження майнових комплексів, окремих споруд та іншого майна санаторно-курортного і туристичного призначення, проведеного ЗАТ "Укрпрофоздоровниця", ЗАТ Укрпрофтур", Федерацією професійних спілок України протягом 1994 - 2006 років, і в разі порушення законодавства України вжити заходів щодо повернення цих об'єктів законному власнику.

Позивачем - Фондом державного майна України було 11.06.2007 року видано наказ №910 "Про створення регіональних робочих комісій щодо проведення інвентаризації майна, яке перебуває у володінні Федерації профспілок України".

Отже, враховуючи вищенаведені приписи законодавства, Кабінет Міністрів України при виконанні покладених на нього Закону України "Про мораторій на відчуження майна, яке перебуває у володінні Федерації професійних спілок України" доручив Фонду державного майна України скласти перелік майна та провести інвентаризацію державного майна у зв'язку з чим, Фонд мав всі можливості та повинен був дізнатись про зміну форми власності з державної на приватну та як наслідок вибуття спірного майна з об'єкту державної власності на підставі рішення виконавчого комітету Бердянської міської ради №107 від 04.03.2005 року "Про оформлення права власності" за ЗАТ "Приазовкурорт" саме з моменту такої зміни, а на Генеральну прокуратуру України було ще у 2007 році покладено обов'язок перевірити законність відчуження державного майна та вжити заходів щодо повернення цих об'єктів законному власнику.

Прокурор заначив, що наказ Фонду державного майна України від 11.06.2007 року №910 "Про створення регіональних робочих комісій щодо проведення інвентаризації майна, яке перебуває у володінні Федерації профспілок України" було скасовано постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.09.2007 року у справі №8/3, що свідчить про наявність об'єктивних перешкод, які заважали прокуратурі та ФДМУ подати позов у визначений строк.

Проте, таке посиланняна на скасування наказу про інвентаризацію до уваги судом апеляційної інстанції не приймається, оскільки ФДМУ у будь-якому випадку не був позбавлений реальної можливості та повноважень, в т.ч. в силу виконання вимог Закону України "Про мораторій на відчуження майна, яке перебуває у володінні Федерації професійних спілок України", пересвідчитись у наявності чи відсутності державного майна.

Зокрема, судом не встановлено будь-яких перешкод у здійсненні перевірки щодо кожного об'єкту майна, співставлення, звірки об'єктів та найменування майнових активів із Переліком від 1996 року лікувально-оздоровчих організацій, установ і підприємств, які станом на 24.08.1991 року знаходились у віданні Федерації незалежних профспілок України, до якого було включене і спірне майно, встановити наявність чи відсутінсть цього майна. На такі повноваження ФДМУ не впливає здійснення чи нездійснення інвентаризіції, оскільки Фонд, як уповноважений розпорядник державного майна, мав пожливість та повинен був зробити також і всі інші дії, пов'язані з поверненням спірного майна державі.

Відповідно ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" обов'язковій державній реєстрації під лягають речові права на нерухоме майно, що знаходиться на території України, фізичних та юридичних осіб, держави, територіальних громад, іноземців та осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, міжнародних організацій, іноземних держав.

Відповідно п. 1.2. Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності та інших речових прав на нерухоме майно державна реєстрація прав - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення права власності та інших речових прав на не рухоме майно, а також: права власності на об'єкти незавершеного будівництва шляхом внесення відповідного запису до Реєстру прав власності на нерухоме майно.

Згідно п. 2.1. Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, для проведення державної реєстрації виникнення, переходу або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно власник (власники), інший правонабувач (правонабувачі) або уповноважена ним (ними) особа подає реєстратору БТІ заяву про державну реєстрацію прав за формою, визначеною у додатку 1.

Отже, під час реєстрації права власності на спірний комплекс будівель та споруд за ПрАТ "Приазовкурорт" у березні 2005 року відбулось офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення права. Факт переходу права власності з державної в приватну був загальновідомий, про що містились відповідні відомості в Реєстрі прав власності на нерухоме майно.

Не зважаючи на вказані обставини, зокрема, на прийняття Фондом державного майна України 11.06.2007 року наказу №910 "Про створення регіональних робочих комісій щодо проведення інвентаризації майна, яке перебуває у володінні Федерації профспілок України", державним органом, який був власником спірної нерухомості, не було вчинено жодних дій з повернення, інвентаризації, визначення законності перебування майна у володінні Федерації професійних спілок України, а тому посилання прокурора в цій частині є безпідставними.

За таких обставин, судом не приймаються до уваги твердження позивача щодо його обізнаності стосовно порушення прав та інтересів лише з 2011 року, з моменту подання позову Бердянською міжрайонною прокуратурою Запорізької області, оскільки останній пов'язує порушення свого права з 1992 року, а саме у зв'язку з передачею майна Федерацією незалежних профспілок України у власність АТ ЛОЗ профспілок України "Укрпрофоздоровниця" за актом прийому-передачі від 24.09.1992 року, тобто зазначені вище докази вказують на те, що позивач був обізнаний про належність спірного майна відповідачу починаючи з 1996 року та мав право і можливість звернутися до суду за захистом свого порушеного права, але не скористався таким правом.

Таким чином, твердження прокурора Запорізької області та Фонду державного майна України про визнання поважними причини пропуску строку позовної давності для подачі позову у зв'язку з тим, що про порушення інтересів держави дізналися лише у 2011 році у ході прокурорської перевірки, не розцінюються судом як поважні та обгрунтовані, оскільки, з підстав, наведених вище, позивач не міг не знати та повинен був бути обізнаний про такі порушення раніше. Позивач не навів обгрунтованих причин не вжиття ним заходів, спрямованих на повернення спірного майна державі до звернення прокурора з позовом до суду.

Крім того, позивач був обізнаний про порушення свого права у 1997 році при вирішенні справи №137/7 за позовом Фонду державного майна України до АТ "Укрпрофздравниця" про визнання недійсними установчих документів саме з тих підстав, що до статутного фонду АТ "Укрпрофздравниця" передані основні фонди та оборотні кошти санаторно-курортних закладів (рішення Вищого арбітражного суду України від 20.01.021997 року у справі №137/7). Проте, з клопотанням про визнання поважними причин пропуску позовної давності до суду першої інстанції Фонд державного майна України не звертався.

Судова колегія апеляційної інстанції приймає до уваги висновок, викладений у постанові Верховного суду України від 16.08.2017 року у аналогічній справі №11/5009/7731/11, якою було скасовано судові акти попередніх інстанції про задоволення позову у аналогічній справі та вказано про помилковість висновку про незастосування судами позовної давності.

У вищевказаній постанові Верховним судом України було наголошено, що держава зобов'язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку покликані норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

Слід звернути увагу, що прокурор мав всі можливості та повноваження для отримання повної та достовірної інформації про оскаржуване рішення виконкому та свідоцтво про право власності протягом встановленої законом позовної давності від дати їх прийняття (оформлення).

Так, відповідно до наказу від 19.09.2005 року за №3гн Генеральний прокурор України визначив основним завданням наглядової діяльності прокуратури захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, державних та публічних інтересів. Із цією метою наказав забезпечити нагляд за додержанням законів, передусім у діяльності органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, контролюючих та правоохоронних органів. Аналогічні вимоги до підпорядкованих прокурорів містять накази Генерального прокурора від 18.10.2010 року за №3гн, від 12.04.2011 року за № 3гн, від 07.11.2012 року за №3гн.

Вказані накази містять конкретні вказівки до прокурорів, а саме: періодично, але не рідше одного разу на місяць, перевіряти законність правових актів Кабінету Міністрів України, місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування використовувати право участі у засіданнях цих органів.

У наказі від 07.11.2012 року №3гн міститься вказівка прокурорам, викладена в такій формі: не рідше одного разу на місяць відповідним прокурорам вивчати законність актів, які видаються Кабінетом Міністрів України, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами.

Отже, як Бердянська міжрайонна прокуратура, так і прокуратура Запорізької області, в тому числі й Генеральна прокуратура України, мали безперешкодну, об?єктивну можливість та були зобов?язані своєчасно провести перевірку, бути обізнаними про прийняття спірного рішення виконкому, видачу спірного свідоцтва про право власності, які призвели до вибуття з державної власності об?єктів нерухомості, ще у березні 2005 року, а не восени 2011 році, осільки такі завдання містяться в самих вказівках наказів Генерального прокурора України.

В свою чергу, прокурор не довів суду, що такі перевірки протягом 2005 - 2011 років взагалі не здійснювались органами прокуратури, жодної прокурорської перевірки в цей період не відбувалось.

При цьому, нездійснення своєчасного прокурорського нагляду за прийнятими рішеннями органів місцевого самоврядування та виданими на їх підставі свідоцтвами про право приватної власності щодо спірного майна, що є обов'язком органів прокуратури відповідно до ст. 1 Закону України "Про прокуратуру", призводить до наслідків визначених ч. 2 ст. 12, ч. 4 ст. 267 ЦК України, тобто до відмови у задоволенні позовних вимог.

За наведених обставин, судова колегія Донецького апеляційного господарського суду дійшла до висновку про задоволення апеляційної скарги ПрАТ "Приазовкурорт", скасування рішення господарського суду Запорізької області від 04.05.2017 року, та прийняття нового судового рішення про відмову у задоволенні позову з підстав пропущення позивачем строків позовної давності.

Відповідно до ст. 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору за подання первісної апеляційної скарги, касаційної скарги та апеляційної скарги після нового розгляду покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 49, 101, 102, 103, 104, 105 ГПК України, Донецький апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Приазовкурорт", м. Бердянськ Запорізької області на рішення господарського суду Запорізької області від 04.05.2017 року у справі № 11/5009/7619/11 - задовольнити.

Рішення господарського суду Запорізької області від 04.05.2017 року у справі №11/5009/7619/11 - скасувати.

Прийняти нове рішення.

У задоволенні клопотання Фонду державного майна України та заступника прокурора Запорізької області про поновлення строку позовної давності для подачі позову - відмовити.

У задоволенні позовних вимог відмовити.

Стягнути з Фонду Державного майна України (01601, м. Київ, вул. Кутузова, 18/9, ідентифікаційний код 00032945) на користь Приватного акціонерного товариства "Приазовкурорт" (71100, Запорізька область, м. Бердянськ, вул. Котляревського, 12/24, ідентифікаційний код 02647763) судовий збір за подання: первісної апеляційної скарги 536,50 грн., касаційної скарги 1129,20 грн. та апеляційної скарги після нового розгляду у сумі 27131,50 грн.

Господарському суду Запорізької області видати відповідний наказ.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

ОСОБА_9 може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через Донецький апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів з дня набрання постановою законної сили.

Головуючий Н.О. Мартюхіна

Судді: Н.М. Дучал

ОСОБА_3