Рішення

від 14.12.2017 по справі 916/1710/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"14" грудня 2017 р.Справа № 916/1710/17

за позовом заступника прокурора Одеської області в інтересах Держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області в особі Одеської обласної державної адміністрації

до відповідачів : 1) малого приватного підприємства "ПОЛІТ"

2) Шабівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області

про припинення права постійного користування землею

Господарський суд Одеської області у складі:

головуючий суддя: Цісельський О.В

судді: Петренко Н.Д.,

ОСОБА_1

при секретарі судового засідання Мукієнко Д.С.

за участю представників:

від прокуратури: не з'явився

від позивача 1: ОСОБА_2 - довіреність

від позивача 2: ОСОБА_3 - довіреність

від відповідача1: ОСОБА_4 - довіреність

від відповідача 2: не з'явився

СУТЬ СПОРУ: Заступник прокурора Одеської області звернувся до Господарського суду із позовом в інтересах Держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області (ГУ ДГК в Одеській області) в особі Одеської обласної державної адміністрації (ОДА) до малого приватного підприємства "ПОЛІТ" (МПП "ПОЛІТ") та до Шабівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області (Шабівська сільрада), в якому просить припинити право постійного користування МПП "ПОЛІТ" земельною ділянкою площею 36,46 га, що знаходиться за адресою: Одеська область, Шабівська сільська рада (за межами населеного пункту) з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування аеродрому, яке здійснюється на підставі державного акту на право постійного користування землею серії Б № 033560, виданого у 1994 році товариству з обмеженою відповідальністю "Політ"; скасувати державний акт на право постійного користування землею серії Б № 03356 виданий у 1994 році товариству з обмеженою відповідальністю "Політ"; скасувати запис про реєстрацію Державного акту на право простійного користування землею серії Б № 033560, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 41; скасувати у поземельній книзі запис щодо державної реєстрації за товариством з обмеженою відповідальністю "Політ" земельної ділянки площею 36,46 га, що знаходиться за адресою: Одеська область, Шабівська сільська рада (за межами населеного пункту) з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування аеродрому та зобов'язати МПП "ПОЛІТ" повернути земельну ділянку площею 36,46 га, що знаходиться за адресою: Шабівська сільська рада (за межами населеного пункту) з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування аеродрому, вартістю 4 222 068 грн, до земель державної власності в особі Одеської обласної державної адміністрації шляхом складання акту прийому -передач.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 21.07.2017р. позовну заяву (вх. № 1817/17 від 20.07.2017р.) прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 916/1710/17 та її розгляд призначено в судовому засіданні.

09.08.2017р. від відповідача 1 - МПП "ПОЛІТ" на електронну адресу Господарського суду надійшов відзив на позовну заяву прокурора (вх. № 17300/17) без індивідуального цифрового підпису, який судом долучено до матеріалів справи.

11.08.2017р. від прокуратури надійшло клопотання (вх. № 17518/17) із доказами доплати судового збору, яке судом долучено до матеріалів справи.

В судовому засіданні 11.08.2017р. представником відповідача 1 суду було надано клопотання (вх. №2-4270/17) в якому він просив суд витребувати з архівного відділу Білгород-Дністровської районної державної адміністрації належним чином завірену копію рішення Шабівської сільської ради від 12.05.1994р. № 93. Клопотання судом розглянуто та в його задоволені було відмовлено, оскільки представник відповідача не навів належне обґрунтування цього клопотання, а також не надав суду належних та допустимих доказів того, що він не має можливості самостійно отримати зазначене рішення.

14.08.2017р. від відповідача 1 надійшов відзив на позов (вх. № 17673/17) який був досліджений судом та долучений до матеріалів справи.

В судовому засіданні 14.09.2017р. представником позивача 1 суду були надані письмові пояснення (вх. № 19859/17), які були досліджені судом та долучені до матеріалів справи. Крім того, представником відповідача суду було надано клопотання про продовження строку розгляду справи (вх. № 2-4896/17), яке судом було розглянуто і задоволено відповідною ухвалою.

В судовому засіданні 02.10.2017р. представником прокуратури та відповідача 1 суду були надані клопотання (вх. №№ 20972/17 та 20973/17) про долучення до матеріалів справи додаткових доказів, які судом були задоволені, а додаткові докази долучені до матеріалів справи.

02.10.2017р. ухвалою Господарського суду справу №916/1710/17 було призначено до колегіального розгляду.

02.10.2017р. відповідно до протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів було визначено склад колегії суддів для розгляду справи № 916/1710/17: головуючий суддя - Цісельський О.В., судді - Петренко Н.Д., Щавинська Ю.М.

06.10.2017р. ухвалою господарського суду справу № 916/1710/16 було прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Цісельський О.В., судді - Петренко Н.Д., Щавинська Ю.М. та розгляд справи призначено в судовому засіданні.

В судовому засіданні 22.11.2017р. представником прокуратури та позивача 1 суду було надано клопотання (вх. №2-6190/17), про продовження строку розгляду справи, яке судом було розглянуто і задоволено відповідною ухвалою.

В судовому засіданні 05.12.2017р. представником прокуратури суду було надано клопотання (вх. № 25888/17) про долучення до матеріалів справи додаткових доказів, яке судом були задоволено, а додаткові докази долучені до матеріалів справи.

В судовому засіданні 14.12.2017р. представником відповідача 1 суду було надано клопотання (вх. № 27066/17) про долучення до матеріалів справи додаткових доказів, яке судом були задоволено, а додаткові докази долучені до матеріалів справи.

Прокурор в останнє судове засідання не з'явився, про підстави неявки свого представника суд не повідомив. Про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується протоколом судового засідання від 05.12.2017р.

Представники позивач1 та позивача 2 позовні вимоги, заявлені прокурором підтримують повному обсязі, просять суд їх задовольнити.

Представник відповідача 1 - МПП "ПОЛІТ" проти позову заперечує в повному обсязі, просить суд в його задоволені відмовити.

Відповідач 2 - Шабівська сільська рада, в судові засідання не з'являвся, хоча про час та місце їх проведення був повідомлений належним чином, про що свідчать поштові повідомлення повернуті на адресу суду з відміткою про вручення останньому поштової кореспонденції.

Як зазначено у третьому абзаці п.3.9.1. Постанови Пленуму ВГСУ № 18 від 26.12.2011р., в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 "Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод" кожен, при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків, має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору.

Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

В процесі розгляду справи учасниками процесу були надані додаткові письмові докази, які оглянуті судом та залучені до матеріалів справи.

За висновками суду, в матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, в судові засідання з'являлися повноважні представники прокурора, позивача та відповідачів, які надавали письмові пояснення та заперечення, докази на підтвердження власних правових позицій, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними в неї матеріалами.

Відповідно до ст.85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, суд встановив наступне:

05.01.19992р. рішенням засновників, оформлених протоколом б/н було затверджено статут ТОВ "ПОЛІТ" та вирішено його зареєструвати в Білгород-Дністрвоському міськвиконкомі ОСОБА_3 народних депутатів.

23.01.1992 р. рішенням виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради народних депутатів за № 36 було вирішено зареєструвати господарське товариство з обмеженою відповідальністю "ПОЛІТ".

19.11.1992р. рішенням Білгород-Дністровської міської ради народних депутатів № 3543 на підставі клопотання податкової інспекції товариство з обмеженою відповідальністю "ПОЛІТ" було ліквідоване.

У січні 1993р. керівник ТОВ "ПОЛІТ" листом звернувся до Білгород-Дністровської міської ради народних депутатів, в якому із посиланням на те, що виробнича діяльність не здійснювалась у зв'язку із вирішенням питання щодо відводу землі для створення виробничої бази.

21.01.1993р. було прийнято рішення виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради народних депутатів за № 140 "Про скасування рішення міськвиконкому № 3543 від 19.11.1992р. "Про ліквідацію товариства з обмеженою відповідальністю "ПОЛІТ".

30.03.1993р. виконкомом Білгород-Дністровської міської ради народних депутатів було видано свідоцтво № 496 про державну реєстрацію підприємницької діяльності ТОВ "ПОЛІТ".

12.05.1994р. виконавчим комітетом Шабівської сільської ради за № 93 було прийнято рішення про надання в постійне користування ТОВ "ПОЛІТ" земельної ділянки площею 36,46 га.

На підставі цього рішення ТОВ "ПОЛІТ" отримало Державний акт на право користування землею серії Б № 033560 для обслуговування та будівництва аеродрому. Зазначений акт зареєстровано в книзі записів державних актів на право користування землею за № 41.

25.01.1996р. виконавчим комітетом міської ради народних депутатів м. Білгород-Дністровський було прийнято рішення за № 104, відповідно до якого, розглянувши подання державної податкової інспекції та клопотань суб'єктів підприємницької діяльності, на підставі поданих засновниками заяв та після перевірки фінансової діяльності вирішено закрити ТОВ "ПОЛІТ" (реєстрація підприємницької діяльності якого була відновлена на підставі рішення виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради народних депутатів від 21.01.1993р. за № 140 "Про скасування рішення міськвиконкому № 3543 від 19.11.1992р. "Про ліквідацію товариства з обмеженою відповідальністю "ПОЛІТ").

20.05.1997р. рішенням Шабівської сільської ради за № 9/VII-ХII "Про видачу згоди на розміщення на території Шабівської сільської ради МПП "ПОЛІТ" було надано згоду на розміщення на території Шабівської сільської ради МПП "ПОЛІТ" з юридичною адресою: с. Шабо, Білгород-Дністровський район Одеської області, аеродром на трасі Білгород-Дністровський - Приморське, 10-тий км., дозволено МПП "ПОЛІТ" відкрити торговий об'єкт - бар в орендуємому приміщені бувшого аеродрому, тощо.

29.05.1997р. ОСОБА_5 звернувся до голови Білгород-Дністровської районної державної адміністрації з заявою щодо реєстрації на території Шабівської сільської ради малого приватного підприємства "ПОЛІТ".

17.06.1997р. Білгород-Дністровською районною державною адміністрацією за № 156 було зареєстровано Статут МПП "ПОЛІТ".

У п.1.2. Статуту МПП "ПОЛІТ" було зазначено, що підприємство є юридичною особою з моменту його державної реєстрації та правонаступником прав та обов'язків реорганізованого ТОВ "ПОЛІТ" (в тому числі і частині права користування земельною ділянкою - держакт на землю серія В № 03356), тощо.

06.10.2000р. виконком Шабівської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, розглянувши матеріали інвентаризаційної справи, надані Білгород-Дністровським БТІ на будівлю кафе на 30 місць, розташоване на 10-м кілометрі автодороги Білогод-Дністровський-Приморське, акт про закінчення будівництва від 21.06.2000р., затверджений розпорядженням райдержадміністрації від 27.06.2000р. за № 241/2000 було встановлено, що вищенаведена будівля кафе закінчено будівництвом після реконструкції будівлі та здана в експлуатацію згідно акту від 21.06.2000р., затвердженого розпорядженням райдержадміністрації від 27.06.2000р за №41/2000. було прийнято рішення за № 95 відповідно до якого було вирішено оформити право власності на будівлю кафе, розташовану 10-м кілометрі автодороги Білогод-Дністровський-Приморське; доручено Білгород-Дністровському БТІ видати свідоцтво про право власності МПП "ПОЛІТ"на будівлю кафе, розташоване на 10-м кілометрі автодороги Білогод-Дністровський-Приморське.

25.01.2017р. МПП "ПОЛІТ" звернулося із заявою до Одеської обласної державної адміністрації, в якому попросило надати рішення про передачу земельної ділянки в постійне користування.

21.02.2017р. листом за вих. № 475/02-21/02/824 Одеська ОДА відмовило у наданні МПП "ПОЛІТ" земельної ділянки у постійне користування.

10.04.2017р. МПП "ПОЛІТ" листом за № 12 звернулося до Одеської ОДА, в якому попросило надати згоду на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) загальною площею 36,46 га для обслуговування і будівництва аеродрому за адресою: Одеська область, Білгород-Дністровський район, Шабівська сільська рада (за межами населеного пункту).

27.04.2017р. листом за вих. № 2180/02-21/01/2390 Одеська ОДА відмовила МПП "ПОЛІТ" у наданні згоди та рекомендувала звернутися з клопотанням про надання згоди на відновлення меж земельної ділянки з метою подальшого укладання договору оренди земельної ділянки.

В процесі вивчення питання використання переданих у постійне користування земель на території Білгород-Дністровського району, прокуратурою Одеської області також було досліджено правові підстави користування відповідачем спірною земельною ділянкою.

18.05.2017р. ГУ ДГК в Одеській області листом за № 10-15-0.32-5535/2-17 повідомило прокуратуру Одеської області, що за інформацією Міжрайонного управління у Білгород-Дністровському районі та м. Білгород-Дністровському ГУ ДГК в Одеській області, відповідно до наявних книг реєстрації державних актів на право власності на земельну ділянку, на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди та других примірників державних актів, станом на 31.12.2012р. відсутня інформація щодо реєстрації державного акту на право постійного користування Б № 033560, а також в архіві відділу відсутній другий примірник зазначеного державного акту. Окрім того, було повідомлено прокуратуру, що відомості щодо припинення права постійного користування ТОВ "ПОЛІТ" за вище вказаним актом відсутні.

31.05.2017р. ГУ ДГК в Одеській області листом за № 10-15-0.10-5952/2-17 повідомило, зокрема, що за інформацією Міжрайонного управління у Білгород-Дністровському районі та м. Білгород-Дністровському ГУ ДГК в Одеській області від 29.05.2017р. №639/124-17 в Управлінні відсутні відомості щодо державної реєстрації земельної ділянки площею 36,46 га за адресою: Білгород-Дністровський район, Шабівська сільська рада.

15.06.2017р. Головне управління статистики в Одеській області листом за № 03.3-13/985 повідомило прокуратуру Одеської області, що у базі ЕДРПОУ по території Одеської області станом на 15.06.2017р. не значиться ТОВ "ПОЛІТ", проте станом на 15.06.2017р. за вказаною у запиті адресою в ЄДРПОУ значиться МПП "ПОЛІТ" (код 25025343).

16.06.2017р. Шабівською сільською радою Білгород-Дністровського району Одеській області листом за № 1105/02-20 було повідомлено прокуратуру про те, що рішенням виконкому Шабівської сільради від12.05.1994р. за № 93 ТОВ "ПОЛІТ" було надано в постійне користування земельну ділянку площею 36,00 га і у цьому ж році був виданий державний акт на право постійного користування землею серії Б № 033560 та зареєстрований за № 41 в Книзі записів державних актів на право користування землею. Книга записів державних актів у Шабівської сільради відсутня.

Крім того, Шабівська сільрада повідомила прокуратуру про те, що рішень про припинення права постійного користування землею за ТОВ "ПОЛІТ" у зв'язку із припиненням юридичної особи та рішення щодо передачі у власність користування вказаної земельної ділянки буд-яким іншим юридичним або фізичним особам Шабівською сільрадою не приймалося. На теперішній час земельна ділянка, площею 36,46 га використовується МПП "ПОЛІТ".

26.09.2017р. архівний відділ виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради Одеської області листом за вих. № 165,166/ІІ повідомив прокуратуру що реєстраційні справи суб'єктів підприємницької діяльності до архіву на зберігання не надходять їх строк зберігання 5 років, після скасування державної реєстрації. Журнал реєстрації справ суб'єктів підприємницької діяльності за 1992 рік до архіву на зберігання не надходив.

Як вказує у позові прокурор, відповідач 1 - МПП "ПОЛІТ" безпідставно використовує спірну земельну ділянку, не сплачує за її користування грошові кошти, а тому це призводить до того, що до бюджету не надходять значні кошти у вигляді орендної плати за використання спірною земельною ділянкою та враховуючи те, що Шабівська сільська рада в порушення приписів земельного законодавства (чинного на час припинення ТОВ "ПОЛІТ") не здійснила заходів щодо припинення права користування землею у зв'язку із припиненням юридичної особи - ТОВ "ПОЛІТ", що призвело до безпідставного використання спірної земельної ділянки МПП "ПОЛІТ", все вищезазначене й стало підставою для звернення прокурора до Господарського суду із відповідним позовом

Дослідивши надані сторонами докази, з'ясувавши усі фактичні обставини справи та надавши їм правову оцінку, суд дійшов наступних висновків.

Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" є, зокрема, забезпечення кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною ОСОБА_3 України.

Згідно зі статтею 121 Конституції України одним із завдань прокуратури України є представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

Відповідно до статті 20 Закону України "Про прокуратуру" при здійсненні прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів прокурор має право, зокрема, звертатись до суду, з заявами про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб.

Відповідно до ч.1 ст.23 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Згідно з ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Пунктом першим ч. 6 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" під час здійснення представництва інтересів громадянина або держави в суді прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом та законом, що регулює виконавче провадження звертатись до суду з позовом (заявою, поданням).

Частиною першою ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, в якій визначено підстави порушення справ у господарському суді, відносить до таких підстав позовні заяви прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Відповідно до положень ч. 3 цієї статті прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

При цьому, згідно ч. 2 ст. 29 ГПК України, у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

За змістом положень вказаних норм, правом на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, органи прокуратури України, а суд, шляхом вчинення провадження у справах, здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Встановивши наявність у особи, в інтересах якої прокурор звернувся з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорювання і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

При цьому розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Так, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Статтею 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Норми статті 16 ЦК України та статті 20 Господарського кодексу України розкривають зміст конституційного права особи на звернення до суду за захистом своїх прав.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Як встановлено судом, в якості обґрунтування подання прокурором даного позову для представництва інтересів Держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області та в особі Одеської обласної державної адміністрації, прокурор вказує на те, що МПП "ПОЛІТ" в процесі використання спірної земельної ділянки порушило вимоги земельного законодавства України, а з урахуванням того, що: Держгеокадастр, відповідно до покладених на нього чинним законодавством України завдань, організовує та здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі за дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю, а використання МПП "ПОЛІТ" спірної земельної ділянки з порушенням законодавства України спричиняє державі в особі Одеської обласної державної адміністрації економічні збитки, перешкоджає здійсненню передбаченого Конституцією України права власності на землю, тягне нераціональне використання земель, ненадходження належних коштів до бюджету, у зв'язку з чим, спричиняє порушення інтересів держави в особі Одеської обласної державної адміністрації, що, як наслідок, порушує права та охоронювані законом інтереси позивачів.

Надаючи правову оцінку вимогам прокурора щодо вимоги про припинення права постійного користування МПП "ПОЛІТ" земельною ділянкою площею 36,46 га, що знаходиться за адресою: Одеська область, Шабівська сільська рада (за межами населеного пункту) з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування аеродрому, яке здійснюється на підставі державного акту на право постійного користування землею серії Б № 033560, виданого у 1994 році ТОВ "Політ"; скасування державного акту на право постійного користування землею серії Б № 03356 виданий у 1994 р. ТОВ "Політ"; скасування запису про реєстрацію Державного акту на право простійного користування землею серії Б № 033560, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 41; скасування у поземельній книзі запис щодо державної реєстрації за ТОВ "Політ" земельної ділянки площею 36,46 га, що знаходиться за адресою: Одеська область, Шабівська сільська рада (за межами населеного пункту) з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування аеродрому та зобов'язання МПП "ПОЛІТ" повернути земельну ділянку площею 36,46 га, що знаходиться за адресою: Шабівська сільська рада (за межами населеного пункту) з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування аеродрому, вартістю 4 222 068 грн, до земель державної власності в особі Одеської обласної державної адміністрації шляхом складання акту прийому - передачі, суд вказує наступне.

Щодо позовної вимоги про припинення права постійного користування МПП "ПОЛІТ" спірною земельною ділянкою суд зазначає наступне.

Враховуючи те, що питання щодо виникнення прав у МПП "ПОЛІТ" на спірну земельну ділянку виникли у 1996-1997р.р. суд застосовує до спірних правовідносин приписи законодавства які діяли на час їх виникнення.

Так до ст. 11 Конституції (Основного Закону) України (в редакції станом на січень 1996р.) у виключній власності держави є: земля, її надра, води, ліси. Державі належать основні засоби виробництва в промисловості, будівництві і сільському господарстві, засоби транспорту і зв'язку, банки, майно організованих державою торговельних, комунальних та інших підприємств, основний міський житловий фонд, а також інше майно, необхідне для здійснення завдань держави.

Стаття 127 Конституції України (в редакції станом на січень 1996р.) визначає, що місцеві ОСОБА_3 народних депутатів приймають рішення в межах своїх повноважень, наданих їм законодавством України. Рішення місцевих ОСОБА_3 є обов'язковими для виконання всіма розташованими на території ОСОБА_3 підприємствами, установами й організаціями, а також службовими особами і громадянами.

Відповідно до ч. 1 ст. 132 Конституції України (в редакції станом на січень 1996р.) виконавчими і розпорядчими органами місцевих ОСОБА_3 народних депутатів є виконавчі комітети, які обираються ними.

За приписами ст. 134 Конституції України (в редакції станом на січень 1996р.) Компетенція виконавчих комітетів місцевих ОСОБА_3 народних депутатів і порядок їх діяльності визначаються на основі цієї Конституції Законом "Про місцеві ОСОБА_3 народних депутатів України та місцеве самоврядування".

Виконавчі комітети місцевих ОСОБА_3 народних депутатів приймають рішення і видають розпорядження в межах повноважень, наданих їм законодавством України (ст. 135 Конституції України ).

Згідно із ст. 6 Закону Української РСР "Про підприємства в Українській РСР" (в редакції від 04.01.1992 р.) державна реєстрація підприємства здійснюється у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті ОСОБА_3 народних депутатів за місцезнаходженням підприємства.

Дані про державну реєстрацію підприємства в десятиденний строк виконавчим комітетом повідомляються Міністерству фінансів Української РСР і Держкомстату Української РСР. Підприємство включається до державного реєстру Української РСР від дня його реєстрації.

Згідно із ч.2 ст. 42 Закону України "Про місцеві ОСОБА_3 народних депутатів України та місцеве самоврядування" (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) виконавчий комітет міської (міста обласного підпорядкування) ОСОБА_3, крім повноважень, перелічених у пункті 1 цієї статті, здійснює такі повноваження, зокрема, реєструє підприємства (об'єднання), організації і установи, інші суб'єкти підприємницької діяльності та їх статути.

Здійснення виконавчим комітетом сільської, селищної, міської ОСОБА_3 делегованих державою повноважень є обов'язковим. Виконавчий комітет несе відповідальність за їх здійснення перед відповідною місцевою державною адміністрацією.

Так судом встановлено, що відповідно до наведених приписів законодавства 23.01.1992 р. рішенням виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради народних депутатів за № 36 було зареєстровано ТОВ "ПОЛІТ".

17.09.1992 р. відповідно до Постанови Верховної ОСОБА_3 України за № 2615-XII прийнято та введено в дію Закон України "Про державну статистику" в преамбулі якого було зазначено, що він регулює правові відносини в галузі статистики і ведення первинного обліку, визначає повноваження та функції органів державної статистики і створює основу для ведення державної інформаційної системи України з метою одержання достовірної статистичної інформації про соціально-економічний розвиток України та її регіонів.

Державна політика в галузі статистики визначається Кабінетом Міністрів України і спрямована на створення єдиної системи первинного обліку та статистики, на визначення змісту і характеру статистичної діяльності на всій території України..

Відповідно до ст. 2 згаданого Закону (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) він поширюється на всіх юридичних осіб, розташованих на території України, тощо, а також на юридичних осіб України, що знаходяться за її межами; на всі розташовані на території України структурні одиниці, що не є юридичними особами і головні організації яких розташовані за її межами; на всіх фізичних осіб, які проживають на території України, незалежно від їх громадянства.

Згідно із ч.1,2 Закону України "Про державну статистику" усі юридичні особи та особи, які займаються підприємницькою діяльністю, структурні одиниці, перелічені в статті 2 цього Закону, подають дані, необхідні для проведення державних статистичних спостережень, безплатно, якщо інше не передбачено законодавством України.

Статистичні дані повинні бути достовірними і подаватися у повному обсязі, у встановлені строки і за визначеними адресами. Порядок подання статистичних даних визначається у формах державної звітності, затверджених органами державної статистики.

14.07.1993 р. на виконання приписів ЗУ "Про державну статистику" Кабінетом Міністрів України була прийнята Постанова за № 538, якою було затверджено "Положення про Державний реєстр звітних (статистичних) одиниць України".

Відповідно до п.2 зазначеної Постанови КМУ було зобов'язано всіх господарюючих суб'єктів, на яких поширюється Закон України "Про державну статистику", до 01.10.1993 р. подати відповідному органу статистики (Республіки Крим, області, міст Києва і Севастополя) заповнену реєстраційну картку для включення даних про них до Державного реєстру звітних (статистичних) одиниць України.

Пунктом 1 "Положення про Державний реєстр звітних (статистичних) одиниць України" (надалі - Положення) визначено, що державний реєстр звітних (статистичних) одиниць України (надалі - Державний реєстр) - це автоматизований банк даних для забезпечення єдиного державного обліку всіх господарюючих суб'єктів, на які поширюється Закон України "Про державну статистику" і що є юридичними або фізичними особами (підприємцями) і підлягають відповідно до чинного законодавства державній реєстрації.

За приписами п.4 Положення до Державного реєстру включаються відомості про: всі юридичні особи на території України, а також юридичні особи України, що перебувають за її межами; всі розташовані на території України структурні одиниці, що не є юридичними особами і головні організації яких розташовані за її межами; всі фізичні особи, які займаються підприємницькою діяльністю і проживають на території України, незалежно від їх громадянства. До Державного реєстру не включаються дані про господарюючі суб'єкти, відомості про які становлять державну таємницю.

Пунктом 5 Положення встановлено, що Державний реєстр складається з інформаційного фонду, до якого входять такі дані: ідентифікаційний код господарюючого суб'єкта, який є єдиним для всього інформаційного простору України, найменування суб'єкта українською, російською та, за бажанням, англійською мовами, юридична адреса, ознака особи, територіальна належність, відомча підпорядкованість, форма власності, форма господарської діяльності, кількість підрозділів (філій), ознака підрозділу (філії, дочірнього підприємства), прізвище керівника, види діяльності, а також дані про державну реєстрацію, інформація про засновників або інвесторів.

Відповідно до п. 7 Положення у разі перереєстрації господарюючого суб'єкта внаслідок зміни назви, виду, організаційно-правової форми, форми власності або зміни та доповнення інших даних господарюючий суб'єкт у термін, передбачений чинним законодавством, повинен внести ці зміни і доповнення до реєстраційної картки для коригування даних Державного реєстру.

Пункт 9 Положення встановлює, що використання ідентифікаційного коду з Державного реєстру є обов'язковим для всіх видів первинних звітних та облікових документів. Первинні звітні та облікові документи, в яких відсутні ідентифікаційні коди з Державного реєстру, вважаються недійсними.

Отже виходячи із вищенаведених приписів законодавства, суд дійшов до висновку, що після 01.10.1993 р. ТОВ "ПОЛІТ" повинно було подати до відповідного органу статистики заповнену реєстраційну картку та отримати ідентифікаційний код господарюючого суб'єкта, який є єдиним для всього інформаційного простору України.

Як вбачається з матеріалів справи, 25.01.1996р. виконавчим комітетом міської ради народних депутатів м. Білгород-Дністровський було прийнято рішення за № 104, відповідно до якого, розглянувши подання державної податкової інспекції та клопотань суб'єктів підприємницької діяльності, на підставі поданих засновниками заяв та після перевірки фінансової діяльності вирішено закрити ТОВ "ПОЛІТ".

Проте, відповідно до ч.1, 3 ст. 49 Закону України "Про місцеві ОСОБА_3 народних депутатів України та місцеве самоврядування" (в редакції чинній на час прийняття рішення № 104 від 25.01.1996р.) виконавчий комітет ОСОБА_3 народних депутатів у межах своїх повноважень приймає рішення і видає розпорядження. Акти виконавчого комітету та його органів, прийняті в межах їх повноважень, набирають чинності з моменту їх прийняття, якщо не встановлено іншого строку введення цих актів у дію, доводяться до виконавців і є обов'язковими для виконання.

Так згідно із приписами ст. 34 Закону Української РСР "Про підприємства в Українській РСР" (в редакції від 05.07.1995 р.) ліквідація і реорганізація (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення) підприємства провадяться з дотриманням вимог антимонопольного законодавства за рішенням власника , а у випадках, передбачених цим Законом, - за рішенням власника та за участю трудового колективу або органу, уповноваженого створювати такі підприємства, чи за рішенням суду або арбітражного суду. Підприємство ліквідується також у випадках: визнання його банкрутом; якщо прийнято рішення про заборону діяльності підприємства через невиконання умов, встановлених законодавством, і в передбачений рішенням строк не забезпечено додержання цих умов або не змінено вид діяльності; якщо рішенням суду будуть визнані недійсними установчі документи і рішення про створення підприємства; на інших підставах, передбачених законодавчими актами України.

Відповідно до п. 4 ст. 34 Закону Української РСР "Про підприємства в Українській РСР" (в редакції від 05.07.1995 р.) підприємство вважається реорганізованим або ліквідованим з моменту виключення його з державного реєстру України.

Так само, ст. 19 ЗУ "Про господарські товариства" (в редакції від 14.03.1995 р.) встановлює, зокрема, що припинення діяльності товариства відбувається шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) або ліквідації з дотриманням вимог антимонопольного законодавства.

Товариство ліквідується: а) після закінчення строку, на який воно створювалося, або після досягнення мети, поставленої при його створенні; б) за рішенням вищого органу товариства; в) на підставі рішення суду або арбітражного суду за поданням органів, що контролюють діяльність товариства, у разі систематичного або грубого порушення ним законодавства; на підставі рішення арбітражного суду в порядку, встановленому Законом України "Про банкрутство"; г) з інших підстав, передбачених установчими документами.

За приписами ч.1 ст. 20 зазначеного Закону ліквідація товариства провадиться призначеною ним ліквідаційною комісією, а у випадках банкрутства та припинення діяльності товариства за рішенням суду або арбітражного суду - ліквідаційною комісією, що призначається цими органами.

22.01.1996р. Постановою КМУ № 118 "Про створення Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України " було затверджено "Положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України" та введено його в дію з 0.01.1996 р.

Відповідно до п.6, 9 зазначеної Постанови КМУ підприємства та організації, що не були внесені до Державного реєстру звітних (статистичних) одиниць України і згідно з Положенням про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України підлягають включенню до останнього , а також суб'єкти господарської діяльності, в реєстраційних даних яких сталися зміни, зобов'язані подати до 31.03.1996 р. відповідним органам державної статистики документи, необхідні для включення до реєстру або внесення змін до нього та визнано такою, що втратила чинність з 01.01.1996 р., постанова КМУ від 14.07.1993 р. № 538 "Про Державний реєстр звітних (статистичних) одиниць України".

Пунктом 2. "Положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України" (надалі - Положення) встановлено, що державний реєстр створюється з метою, зокрема, забезпечення єдиних принципів ідентифікації суб'єктів господарської діяльності та їх державного обліку в межах інформаційного простору України; здійснення спостережень за структурними змінами в економіці, які відбуваються під час створення суб'єктів господарської діяльності, їх реорганізації та ліквідації; забезпечення державних органів інформацією про суб'єкти господарської діяльності; забезпечення в межах законодавства доступності, гласності та відкритості інформації про суб'єкти господарської діяльності для заінтересованих користувачів.

У відповідності до п.3 Положення до Державного реєстру включаються дані про такі суб'єкти господарської діяльності, зокрема: юридичні особи, а також їх філії, відділення, представництва, інші відокремлені підрозділи, що розташовані на території України і провадять свою діяльність на підставі законодавства України;

Пункт 4 Положення встановлює, що інформаційний фонд Державного реєстру включає такі види даних, зокрема: ідентифікаційні - ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності, що є єдиним для всього інформаційного простору України, та його назва; класифікаційні - дані про галузеву, територіальну, відомчу належність, форму власності та організаційно-правову форму господарювання; довідкові - дані про адресу, телефон, факс, прізвище керівника, засновників (інвесторів) тощо; реєстраційні - дані про державну реєстрацію (перереєстрацію), спосіб створення, реорганізацію, ліквідацію тощо;

Згідно із ч. 1 п. 5 Положення Державний реєстр ведеться на основі нормативних, установчих (для включення до Державного реєстру) та ліквідаційних (для виключення з Державного реєстру) документів.

За приписами п. 8 Положення територіальні органи державної статистики здійснюють, в тому числі: державний облік усіх суб'єктів господарської діяльності, що розташовані на їх території і підлягають включенню до Державного реєстру; присвоєння суб'єктам господарської діяльності ідентифікаційних кодів і кодів класифікаційних ознак; контроль повноти заповнення облікових карток та їх відповідності нормативним і установчим документам; актуалізацію даних Державного реєстру на територіальному рівні; передачу Мінстату змін і доповнень до Державного реєстру на територіальному рівні згідно з установленим порядком; взаємодію з базами даних відповідних територіальних органів державної влади.

Пункт 17 Положення визначає, що виключення суб'єкта господарської діяльності з Державного реєстру здійснюється за умови виконання всіх заходів щодо його ліквідації (реорганізації), які випливають із законодавства України.

Підставою для виключення з Державного реєстру є: для суб'єктів господарської діяльності, що проходять державну реєстрацію (перереєстрацію) - рішення про ліквідацію суб'єкта після здійснення всіх заходів щодо його ліквідації згідно з законодавством шляхом виключення із журналу обліку.

На підставі зазначених документів орган, який прийняв рішення про ліквідацію суб'єкта господарської діяльності, заповнює і в десятиденний термін подає до відповідного органу державної статистики ліквідаційну картку встановленого зразка (п.18 Положення).

Крім того суд встановив, що рішення виконавчого комітету міської ради народних депутатів м. Білгород-Дністровський № 104 від 25.01.1996р. про закриття ТОВ "ПОЛІТ" прийнято з перевищенням повноважень, передбачених чинним на той час законодавством України. Проте, зазначене рішення є чинним та не скасованим.

Проте, з матеріалів справи, а саме з листа Головного управління статистики в Одеській області № 03.3-13/985 від 15.06.2017р., судом встановлено, що станом на 15.06.2017р. в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України на території Одеської області ТОВ "ПОЛІТ" не значиться .

Як вбачається із матеріалів справи, 17.06.1997р. Білгород-Дністровською районною державною адміністрацією за № 156 було зареєстровано Статут МПП "ПОЛІТ".

У п.1.2. Статуту МПП "ПОЛІТ" зазначено, що підприємство є юридичною особою з моменту його державної реєстрації та правонаступником прав та обов'язків реорганізованого ТОВ "ПОЛІТ" (в тому числі і частині права користування земельною ділянкою - держакт на землю серія В № 03356 ), тощо.

Отже, вирішуючи питання про правонаступництво, потрібно мати на увазі, що запис в установчих документах про правонаступництво має істотне значення для визнання правонаступництва. Однак суттєве значення для вирішення спору мають також чи були фактично здійснені організаційно-економічні перетворення, з якими чинне (на час перетворення) законодавство пов'язує перехід майнових прав та обов'язків, а саме: рішення власника (власників), підписання передаточного або розподільного акта чи балансу, внесення відомостей про реорганізацію (перетворення) та правонаступництво до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України і як слід, припинення діяльності підприємства яке реорганізоване або перетворене.

Адже, у разі реорганізації або перетворення підприємства момент переходу майна та відповідних прав і обов'язків до новоствореного підприємства (правонаступника) визначається часом підписання передавального або розподільного акту чи балансу, а момент припинення діяльності з часу внесення відповідних змін до Державного реєстру.

З приводу цього, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до ст. 7 Земельного кодексу України (в редакції дійсній на час надання земельної ділянки) користування землею може бути постійним або тимчасовим. Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку. У постійне користування земля надається ОСОБА_3 народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, зокрема: промисловим, транспортним та іншим несільськогосподарським підприємствам, установам і організаціям.

З матеріалів справи встановлено, що 12.05.1994р. виконавчим комітетом Шабівської сільської ради за № 93 було прийнято рішення про надання в постійне користування ТОВ "ПОЛІТ" земельної ділянки площею 36,46 га.

Стаття 22 Земельного кодексу України (в редакції дійсній на час надання земельної ділянки) встановлює, що виникнення права власності та права користування земельною ділянкою Право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.

За приписами ч. 1 ст. 23 Земельного кодексу України право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними ОСОБА_3 народних депутатів.

На підставі вищезазначеного рішення Шабівської сільради ТОВ "ПОЛІТ" отримало Державний акт на право користування землею серії Б № 033560 для обслуговування та будівництва аеродрому. Зазначений акт зареєстровано в книзі записів державних актів на право користування землею за № 41.

За приписами ст. 37 ЦК України (в редакції чинні на час реєстрації МПП "ПОЛІТ") юридична особа припиняється шляхом ліквідації або реорганізації (злиття, поділу або приєднання). При злитті і поділі юридичних осіб майно (права і обов'язки) переходить до нововиниклих юридичних осіб. При приєднанні юридичної особи до іншої юридичної особи її майно (права і обов'язки) переходить до останньої. Майно переходить в день підписання передаточного балансу, якщо інше не передбачене законом або постановою про реорганізацію. Порядок ліквідації і реорганізації юридичних осіб визначається законодавством Союзу РСР і постановами ОСОБА_3 Міністрів Української РСР.

Відповідно до ст. 34 Закону України "Про підприємства в Україні", зокрема, ліквідація і реорганізація (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення) підприємства провадяться з дотриманням вимог антимонопольного законодавства за рішенням власника, а у випадках, передбачених цим Законом, - за рішенням власника та за участю трудового колективу або органу, уповноваженого створювати такі підприємства, чи за рішенням суду або арбітражного суду. Підприємство вважається реорганізованим або ліквідованим з моменту виключення його з державного реєстру України . У разі поділу підприємства до нових підприємств, які виникли в результаті цього поділу, переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частинах майнові права і обов'язки реорганізованого підприємства. При виділенні з підприємства одного або кількох нових підприємств до кожного з них переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частинах майнові права і обов'язки реорганізованого підприємства. При перетворенні одного підприємства в інше до підприємства, яке щойно виникло, переходять усі майнові права і обов'язки колишнього підприємства.

Стаття 19 Закону України "Про господарські товариства" (в редакції чинній на час реєстрації МПП "ПОЛІТ") визначає, припинення діяльності товариства відбувається шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) або ліквідації з дотриманням вимог антимонопольного законодавства. Реорганізація товариства відбувається за рішенням вищого органу товариства. Реорганізація товариства, що зловживає своїм монопольним становищем на ринку, може здійснюватися також шляхом його примусового поділу в порядку, передбаченому чинним законодавством. При реорганізації товариства вся сукупність прав та обов'язків товариства переходить до його правонаступників.

При цьому суд звертає увагу на те, що у наведених нормах матеріального права щодо правонаступництва мова йде про цивільні правовідносини, а не земельні.

Отже, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів перетворення ТОВ "ПОЛІТ" в МПП "ПОЛІТ" і, як слід, виникнення у останнього правонаступництва.

Як вже зазначав суд, відповідно до "Положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України", затвердженого Постановою КМУ № 118 від 22.01.1996р. до Державного реєстру включаються дані про такі суб'єкти господарської діяльності: юридичні особи, а також їх філії, відділення, представництва, інші відокремлені підрозділи, що розташовані на території України і провадять свою діяльність на підставі законодавства України (п. 3); Інформаційний фонд Державного реєстру включає такі види даних: ідентифікаційні - ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності, що є єдиним для всього інформаційного простору України, та його назва; реєстраційні - дані про державну реєстрацію (перереєстрацію), спосіб створення, реорганізацію, ліквідацію тощо(п.4); Територіальні органи державної статистики здійснюють: державний облік усіх суб'єктів господарської діяльності, що розташовані на їх території і підлягають включенню до Державного реєстру; присвоєння суб'єктам господарської діяльності ідентифікаційних кодів і кодів класифікаційних ознак; контроль повноти заповнення облікових карток та їх відповідності нормативним і установчим документам (п.8); для включення до Державного реєстру суб'єкт господарської діяльності в десятиденний термін після його державної реєстрації (перереєстрації) або прийняття рішення (постанови, розпорядження, наказу) про створення, в тому числі філії, відділення, представництва тощо, подає до відповідного органу державної статистики заповнену облікову картку встановленого зразка, а також нормативні та установчі документи (п.9); у разі включення суб'єкта господарської діяльності до Державного реєстру йому встановлюється ідентифікаційний код і коди класифікаційних ознак. Ідентифікаційний код є єдиним для всього інформаційного простору України і зберігається за суб'єктом протягом усього періоду його існування. У разі перереєстрації (створення) суб'єкта господарської діяльності, що є правонаступником прав і майнових зобов'язань свого попередника, за ним зберігається ідентифікаційний код попередника (п. 15); підставою для виключення з Державного реєстру є: для суб'єктів господарської діяльності, що проходять державну реєстрацію (перереєстрацію), - рішення про ліквідацію суб'єкта після здійснення всіх заходів щодо його ліквідації згідно з законодавством шляхом виключення із журналу обліку (п.18).

Як вбачається із матеріалів справи, а саме з Витягу з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України станом на 21.07.2017р., який наявний в матеріалах справи, стосовно МПП "ПОЛІТ" (код 2502543) в розділі: дата державної реєстрації, дата та номер запису в Єдиному державному реєстрі про проведення державної реєстрації юридичної особи, яка утворена в результаті перетворення - відомості відсутні. Також в розділі: данні про юридичних осіб, правонаступником яких є зареєстрована юридична особа - відомості відсутні.

Окрім того, відповідач не надав суду доказів того, що ідентифікаційний код 2502543, який є кодом МПП "ПОЛІТ" (відповідно до відомостей зазначених у Витягу з ЄДРПОУ, який наявний в матеріалах справи) було присвоєно ТОВ "ПОЛІТ".

Також, в якості підтвердження правонаступництва відповідачем не було надано суду передавальний баланс, якій відповідно до законодавства України повинен був складатися в процесі реорганізації (перетворення) ТОВ "ПОЛІТ".

Крім того, суд звертає увагу, що в Статуті МПП "ПОЛІТ" зазначено, що підприємство є правонаступником прав та обов'язків реорганізованого ТОВ "ПОЛІТ" (в тому числі і частині права користування земельною ділянкою - держакт на землю серія В № 03356), проте в матеріалах справи наявний Державний акт про право користування землею, виданий ТОВ "ПОЛІТ" серії Б № 03356.

Державний акт про право користування землею, виданий ТОВ "ПОЛІТ" серії В № 03356 матеріали справи не містять.

Отже з урахуванням наведених приписів законодавства України, суд встановив, що МПП "ПОЛІТ" не є правонаступником ТОВ "ПОЛІТ" в частині права постійного користування земельною ділянкою площею 34,46 га, яка знаходилася в постійному користуванні ТОВ "ПОЛІТ" на підставі Державного акту про право користування землею, виданого ТОВ "ПОЛІТ" серії Б № 03356, а отже у МПП "ПОЛІТ" відсутнє право постійного користування земельною ділянкою площею 36,46 га, яка знаходиться за адресою: Одеська область, Шабівська сільська рада (за межами населеного пункту) з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування аеродрому.

Оскільки у відповідача -1 МПП "ПОЛІТ" відсутнє право постійного користування земельною ділянкою то й припинити його не можливо.

Виходячи з наведеного, суд дійшов до висновку, що позовна вимога прокурора про припинення права постійного користування МПП "ПОЛІТ" земельною ділянкою площею 36,46 га, що знаходиться за адресою: Одеська область, Шабівська сільська рада (за межами населеного пункту) з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування аеродрому задоволенню не підлягає.

Стосовно позовних вимог прокурора про скасування державного акту на право постійного користування землею серії Б № 03356, виданого ТОВ "Політ"у 1994 році та скасування запису про реєстрацію Державного акту на право простійного користування землею серії Б № 033560, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 41 суд дійшов висновку про їх задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 1 чинного Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Згідно ст. 13 Конституції України земля є об'єктом права власності Українського народу, від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 5 ст. 122 Земельного кодексу України обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Як зазначено у п. 2.3. Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 року № 6, державні акти про право власності або право постійного користування на земельну ділянку є документами, що посвідчують відповідне право і видаються на підставі рішень Кабінету Міністрів України, обласних, районних, Київської і Севастопольської міських, селищних, сільських рад, ОСОБА_3 Міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій.

У спорах, пов'язаних з правом власності або постійного користування земельними ділянками, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти про право власності чи постійного користування.

Саме така ж правова позиція наведена в постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 06.02.2013 р. у справі №6-169цс12.

Відповідно до ч. 2 ст. 8 Основного Закону України Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Згідно з ч. 4 ст. 13 Основного Закону України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Конституція України гарантує право власності на землю, яке набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (ст. 14).

У відповідності до ч. 2 ст. 78 Земельного кодексу України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, Земельного кодексу України, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Суб'єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Земельним кодексом України та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.

Відповідно до п.п., 1, 5, 6 ст. 27 ЗК України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин право користування земельною ділянкою чи її частиною припиняється у разі, зокрема, припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства; невикористання протягом одного року земельної ділянки, наданої для сільськогосподарського виробництва, і протягом двох років - для несільськогосподарських потреб. Припинення права користування землею у випадках, передбачених пунктами 1 - 8 частини першої та частиною третьою цієї статті, провадиться у межах населених пунктів відповідною ОСОБА_3 народних депутатів, за межами населених пунктів - сільською, селищною, районною, міською, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, ОСОБА_3 народних депутатів, а у випадку, передбаченому пунктом 9 частини першої цієї статті, - за рішенням ОСОБА_3 народних депутатів, що має право вилучати земельні ділянки. Припинення права користування землею у випадках, передбачених пунктами 5 - 9 частини першої цієї статті, в разі незгоди землекористувача провадиться у судовому порядку.

Згідно з ст. 152 чинного ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до приписів ст. 15 чинного ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно п.1, абз. 2 п.2 ст. 16 чинного ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Реалізуючи передбачене ст.64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

В цих нормах передбачається певна низка заходів, за допомогою яких потерпіла особа забезпечує реалізацію права на захист свого порушеного права чи інтересу , які в сукупності своїй утворюють відповідний правовий механізм захисту прав особи, який міститься в кожній галузі права.

Офіційне тлумачення поняття інтересу, який підлягає захисту, надано в Рішенні Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року №1-10/2004, яким визначено, що охоронюваний законом інтерес треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони для задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності та іншим загально-правовим засадам.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з точки зору ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Умовами ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У п.145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" ЄСПЛ зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того,

Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст.13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування.

Зміст зобов'язань за ст.13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією.

Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п.75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "ОСОБА_5 проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02).

Іншими словами, у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Отже, у даному випадку, на думку суду, вимога щодо скасування Державного акту буде саме тим "ефективним" способом захисту, який виходячи із суті спору зможе відновити порушені права позивачів.

З урахуванням наведеного, суд дійшов до висновку, що скасування Державного акту є засобом усунення невизначеності у взаємовідносинах суб'єктів щодо користування спірною земельною ділянкою та дасть можливість позивачам реалізувати в межах, передбачених їх повноваженнями, прав на земельну ділянку державної власності.

Враховуючи, що позовна вимога про скасування запис про реєстрацію Державного акту на право простійного користування землею серії Б № 033560, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 41, фактично є похідною вимогою від позовної вимоги прокурора про скасування Державного акту, суд вважає, що вона також підлягає задоволенню.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що обраний прокурором спосіб захисту порушеного права та охоронюваного законом інтересу позивачів, а саме, скасування Державного акту Державного акту про право користування землею серії Б № 03356, виданого ТОВ "ПОЛІТ" та запису про його реєстрацію, не суперечить способу захисту прав на земельну ділянку, передбачених ст. 152 ЗК України.

Щодо позовної вимоги прокурора про скасування у поземельній книзі запису щодо державної реєстрації за товариством з обмеженою відповідальністю "Політ" земельної ділянки площею 36,46 га, що знаходиться за адресою: Одеська область, Шабівська сільська рада (за межами населеного пункту) з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування аеродрому, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.4 3 судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами . Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Проте, оскільки прокурором в процесі розгляду справи не надано суду належних та допустимих доказів існування поземельній книги, та запису у поземельній книзі щодо державної реєстрації ТОВ "ПОЛІТ" спірної земельної ділянки, суд вважає що ця позовна вимога прокурора є необґрунтованою, не доведеною, а тому задоволенню не підлягає.

В частині позовних вимог прокурора про зобов'язання МПП "ПОЛІТ" повернути земельну ділянку площею 36,46 га, що знаходиться за адресою: Шабівська сільська рада (за межами населеного пункту) з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування аеродрому, вартістю 4 222 068 грн, до земель державної власності в особі Одеської обласної державної адміністрації шляхом складання акту прийому - передачі суд дійшов наступних висновків.

Згідно із ст.387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Враховуючи те, що судом встановлено відсутність у відповідача 1 - МПП "ПОЛІТ" прав на постійне користування спірною земельною ділянкою, вимога прокурора про повернення землі є обґрунтованою та законною, проте, оскільки, прокурором не надано доказів, а судом встановлено, що МПП "ПОЛІТ" отримав у користування спірну земельну ділянку не за актом приймання-передачі, то, на думку суду, вимога прокурора про зобов'язання МПП "ПОЛІТ" повернути земельну ділянку саме шляхом складання акту прийому - передачі не заснована на законі.

За таких обставин, приймаючи до уваги вищенаведене, суд дійшов висновку про часткову законність та обґрунтованість позовних вимог прокурора в цій частині позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З урахуванням наведеного суд не приймає в якості заперечень позицію відповідача-1, щодо відсутності щодо відсутності у прокурора повноважень на звернення до суду із даним позовом виходячи з наступного.

Згідно з ч.3 ст.23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999р. у справі № 1-1/99 з урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.

В обґрунтування позову прокурор зазначає, що невиконання Шабівською сільською радою приписів ч. ст. 23 Земельного Кодексу України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) щодо прийняття рішення сільською радою про припинення права користування землею у зв'язку з припиненням юридичні особи ТОВ "Політ", що призвело до безпідставного використання земельної ділянки МПП "Політ" та порушення положень земельного законодавства бездіяльність Шабівської сільської ради.

Крім того, в якості обґрунтування порушення інтересів держави прокурор у позові посилається на ст. 13 Конституції України на ч. 5 ст. 122 Земельного кодексу України та зазначає, що регулювання земельних відносин з порушенням законодавства України спричиняє державі в особі Одеської обласної державної адміністрації економічні збитки, перешкоджає здійсненню передбаченого Конституцією України права власності на землю, тягне нераціональне використання земель, ненадходження належних коштів до бюджету, у зв'язку з чим, спричиняє порушення інтересів держави в особі Одеської обласної державної адміністрації.

Щодо порушення інтересів держави в особі ГУ ДГК в Одеській області, прокурор свою позицію обґрунтовує приписами Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 № 15, відповідно до якого державним органом, що здійснює функцію контролю за додержанням земельного законодавства, у тому числі за дотриманням органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю є Головне управління Держгеокадастру в Одеській області.

А тому ствердження відповідача про те, що в даному судовому процесі інтерес держави ні якими належними та допустимими доказами не підтверджено спростовується матеріалами справи.

Отже, даний позов заявлено заступником прокурора Одеської області в межах наданих йому законодавством повноважень в інтересах держави в особі позивачів для захисту її прав, передбачених Земельним кодексом України, а тому суд вважає, що прокурором доведено підставність звернення з відповідним позовом.

В частині заперечень МПП "ПОЛІТ" щодо стверджень прокурора про припинення права постійного користування спірною земельною ділянкою в результаті перетворення ТОВ "ПОЛІТ" у МПП "ПОЛІТ" та щодо обов'язку МПП "ПОЛІТ" переоформити документи на землю у відповідності до приписів земельного законодавства України, суд ці запереченні в якості доказів не приймає, оскільки вони спростовуються доказами, наявними в матеріалах справи та висновками до яких в процесі розгляду справи дійшов суд.

Окрему увагу, на думку суду, слід приділити обґрунтуванню відмови у прийнятті заперечень відповідача - 1 щодо відсутності у прокурора права на звернення до суду з цим позовом.

У своєму Рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004 р. Конституційний Суд України визначив основні ознаки охоронюваного законом інтересу, як правового феномену, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом.

Отже, охоронюваний законом інтерес - це прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

При цьому, Конституційний суд у своєму рішенні чітко не розмежував способи захисту суб'єктивного права від способів захисту інтересу, який існує поза конкретним суб'єктивним правом. Як зазначає Конституційний суд України в своєму рішенні, прагнення особи користуватися благом на підставі законного інтересу, але поза суб'єктивним правом відрізняється від того ж самого прагнення, але в рамках наявного у особи суб'єктивного права. Тобто, в першому випадку законний інтерес не передбачає вимог певних дій від інших осіб або чітко встановлених меж поведінки, в іншому випадку - при суб'єктивному праві - інтерес задовольняється шляхом покладення на певних осіб відповідного суб'єктивному праву обов'язку. Тому способів захисту інтересу поза суб'єктивного права об'єктивно буде значно менше, адже менше буде реальних життєвих випадків, коли цей інтерес дійсно буде підлягати захисту з боку закону та права.

Захисту, на думку Конституційного суду України, підлягає лише законний інтерес. Законність інтересу, в свою чергу, визначається правилом - "дозволено все, що не забороняється законом", тобто у випадках, коли інтерес не підлягає охороні ані законом, ані правом, законодавець завжди прямо про це зазначає. Чинний Цивільний кодекс України, приміром, передбачає різні обмежувачі захисту інтересу як самостійного об'єкта, зокрема, невідповідність інтересу загальним засадам цивільного законодавства (ст. 15 ЦКУ), порушення при реалізації інтересу прав інших осіб (ст. 16 ЦКУ).

Також судом не приймаються в якості допустимих заперечення відповідача-1 посилання на судову практику, якою він надав суду в обґрунтування своїх заперечень, оскільки, на думку суду, ця практика відповідачем-1 невірно трактується відносно до суті заявленого позову, оскільки у судовій практиці, на яку посилається МПП ПОЛІТ судами встановлено правонаступництво між попереднім та наступним землекористувачем, в цієї справі судом встановлено відсутність правонаступництва між відповідачем - 1 та ТОВ "ПОЛІТ".

Суд також звертає увагу сторін на те, що при вирішені спору судом мають бути належним чином зазначені підстави, на яких ґрунтується прийняте рішення. Проте, як зазначено в рішенні ЕСПЧ від 10.02.2010р. у справі "Серявін та інші проти України" хоча п.1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суд обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент учасників справи.

При розгляді цієї справи судом застосовано приписи задекларовані в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а саме надано оцінку позовним вимогам прокурора в контексті Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція).

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави.

Перший протокол ратифікований Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 р. й із огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України застосовується судами України як частина національного законодавства.

При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі статтею 17 Закону України від 23.02.2006 р. "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується українськими судами як джерело права.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (рішення від 23.09.1982 року в справі "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції", рішення від 21.02.1986 року в справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства") положення статті 1 Першого протоколу містить три правила:

перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном;

друге правило стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання правомірним втручання у право на мирне володіння майном;

третє правило визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Зазначені правила не застосовуються окремо, вони мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє правило стосуються трьох найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності та встановлювати систему оподаткування.

У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах "Щокін проти України" від 14.10.2010 року, "Сєрков проти України" від 07.07.2011 року, "Трегубенко проти України" від 02 .11.2004 року, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014 року) також напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар".

Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля є об'єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За правилами статей 4, 5 ЗК України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Стаття 80 ЗК України закріплює суб'єктний склад власників землі, визначаючи, що громадяни та юридичні особи є суб'єктами права власності на землі приватної власності, територіальні громади є суб'єктами права власності на землі комунальної власності та реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, держава, реалізуючи право власності через відповідні органи державної влади, є суб'єктом права власності на землі державної власності.

З огляду на положення частини першої та другої статті 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом. Статтею 122 ЗК України визначені повноваження органів виконавчої влади, Верховної ОСОБА_3 Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування відповідно із земель державної та комунальної власності.

Крім того, з урахуванням статей 6, 7 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" правовий статус місцевих державних адміністрацій встановлюється Конституцією України, цим Законом та іншими законами України. Місцеві державні адміністрації у своїй діяльності керуються Конституцією України, цим та іншими законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, органів виконавчої влади вищого рівня, а районні державні адміністрації в Автономній Республіці Крим - також рішеннями та постановами Верховної ОСОБА_3 Автономної Республіки Крим, рішеннями ОСОБА_3 міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їх повноважень.

Таким чином, земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об'єктом права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу.

Безпідставне користування землею державної власності без належно оформлених документів на її використання позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або відповідного належного розпорядника землі правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі державної власності. В цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності (користування) на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні.

Отже правовідносини, пов'язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять "суспільний", "публічний" інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) використання земельною ділянкою державної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

Як встановлено судом відповідач-1 МПП "ПОЛІТ" користується спірною земельною ділянкою на підставі Державного акту про право користування землею серії Б № 033560, виданого ТОВ "ПОЛІТ", правонаступником якого відповідач-1 себе вважає.

За таких обставин у цієї справі, "суспільним", "публічним" інтересом звернення прокурора до суду з вимогою про зобов'язання відповідача - 1 повернути позивачу - 2 (Одеській ОДА) спірну земельну ділянку є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання повернення законному розпоряднику Одеській ОДА земель державної власності, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу, як джерела задоволення потреб суспільства у можливості користуватися землями державної власності у встановлений законом спосіб. "Суспільний", "публічний" інтерес в цьому випадку полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади та місцевого самоврядування, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землі державної власності, захист такого права шляхом повернення в державну власність спірної земельної ділянки, яка незаконно вибула з такої власності.

В питаннях оцінки "пропорційності" ЄСПЛ, як і в питаннях наявності "суспільного", "публічного" інтересу, також визнає за державою достатньо широку "сферу розсуду", за виключенням випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах (рішення в справах "Спорронґ і Льоннорт проти Швеції", "Булвес" АД проти Болгарії").

ЄСПЛ, оцінюючи можливість захисту права особи за статтею 1 Першого протоколу, загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності відбулося в зв'язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно, зазначаючи, що існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами стосовно позбавлення особи власності на майно, яке набуте злочинним шляхом або стосовно якого припускається, що воно було придбане незаконно (наприклад, рішення та ухвали ЄСПЛ у справах "ОСОБА_3 проти Італії" від 22.02. 1994 р., "Філліпс проти Сполученого Королівства" від 05.07.2001 р., "Ісмаїлов проти Російської Федерації" від 06.11.2008 р.).

Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання "справедливого балансу" в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Згідно із п.5 ст. 116 Конституції України Кабінет Міністрів України наділено повноваженням здійснювати управління об'єктами державної власності відповідно до закону.

Земельним кодексом України, Законом України "Про місцеві державні адміністрації", "Про кабінет Міністрів України" встановлено, що повноваження в частині контролю за використанням та управління землями державної власності які знаходяться в мажах Одеської області віднесені до компетенції Одеської ОДА.

Отже, Одеська ОДА, як орган виконавчої влади, може приймати рішення стосовно земель державної власності в межах прав, наданих йому чинним законодавством України.

Згідно із статтею 17 Земельного кодексу до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом; координація здійснення землеустрою та державного контролю за використанням та охороною земель; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Таким чином, використання земельної ділянки, що належить до земель державної власності без належних правових підстав не могла жодна юридична чи фізична особа, в тому числі й відповідач 1 - МПП "ПОЛІТ". Натомість як встановив суд він набув такого права користування у спосіб, який за формальними ознаками має вигляд законного: фактичне користування відповідачем-1 спірною земельною ділянкою відбувалося на підставі наявності в нього Державного акту на спірну земельну ділянку та запису в його Статуті про правонаступництво від ТОВ "ПОЛІТ", в тому числі на спірну земельну ділянку.

Відповідач 1 - МПП "ПОЛІТ" в силу об'єктивних підстав та часу припинення діяльності ТОВ "ПОЛІТ", знав або, проявивши розумну обачність, міг знати про те, що він користується спірною земельною ділянкою з порушенням вимог закону, що ставить його добросовісність під час набуття земельної ділянки у користування під обґрунтований сумнів.

Таким чином, установлені судом під час розгляду справи обставини й факти, в тому числі за результатами перевірки заперечень відповідача-1 проти позову, з огляду на зміст "суспільного", "публічного" інтересу у вимогах прокурора, не дають суду підстав для висновку про порушення принципу "пропорційності".

Крім того, позовна вимога прокурора про зобов'язання відповідача-1 повернути спірні земельні ділянки на користь держави в особі Одеської ОДА відповідає критерію законності: витребування з його власності земельної ділянки здійснюється на підставі норм статті 152 ЗК України, статті 388 ЦК України в зв'язку з порушенням відповідачами вимог чинного законодавства України щодо порядку отримання землі в користування, які відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності, офіційні тексти наведених нормативно-правових актів в актуальному стані є публічними та загальнодоступними. Сумніви відповідача в правильності тлумачення та застосування цих норм судом не можуть свідчити про незаконність втручання в право власності (користування).

Саме таку правову позицію висловив Верховний Суд України на спільному засіданні Судових палат у цивільних, адміністративних та господарських справах 16.12.2015 року розглянув справу №6 - 2510 цс 15.

За таких обставин, суд вважає, що висновки до яких дійшов суд при розгляді позову заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі ГУ ДГК в Одеській області в особі Одеської ОДА по суті не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу.

Слід зазначити, що суди здійснюють правосуддя з метою забезпечення захисту прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави. Винесення судом законного, обґрунтованого і справедливого рішення неможливе без проведення ним всебічного, повного, об'єктивного дослідження усіх обставин справи. При цьому судове рішення повинно базуватись на принципах верховенства права, неупередженості, незалежності, змагальності сторін та рівності усіх учасників судового процесу.

Як зазначив Конституційний Суд України в своєму рішенні від 02.11.2004 року № 15-рп/2004, верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.

У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, відповідності злочину і покарання, цілях законодавця і засобах, що обираються для їх досягнення.

Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Згідно зі ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до приписів ст.ст.44, 49 ГПУ України слід стягнути з відповідачів на користь прокуратури Одеської області витрати по оплаті судового збору пропорціййно задоволеним позовним вимогам - по 2400 грн. з кожного.

Керуючись ст.ст.32, 33, 44, 49, 75, 82-85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов - задовольнити частково.

2. Скасувати Державний акт на право постійного користування землею серії Б № 03356, виданий у 1994 році товариству з обмеженою відповідальністю "ПОЛІТ".

3. Скасувати запис про реєстрацію Державного акту на право простійного користування землею серії Б № 033560, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 41.

4. Зобов'язати мале приватне підприємство "ПОЛІТ" (67770, Одеська область, Білгород-Дністровський район, с. Шабівська сільська рада, комплекс будівель та споруд № 100, код ЄДРПОУ 25025343) повернути земельну ділянку площею 36,46 га, що знаходиться за адресою: Шабівська сільська рада (за межами населеного пункту) з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування аеродрому до земель державної власності в особі Одеської обласної державної адміністрації (65032, м. Одеса, пр-т Шевченка, 4, код ЄДРПОУ 00022585).

5. Стягнути з малого приватного підприємства "ПОЛІТ" (67770, Одеська область, Білгород-Дністровський район, с. Шабівська сільська рада, комплекс будівель та споруд № 100, код ЄДРПОУ 25025343) на користь прокуратури Одеської області (65026, м. Одеса, вул. Пушкінська, 13, код ЄДРПОУ 03528552) витрати по оплаті судового збору в сумі 2 400 (дві тисячі чотириста) грн. 00 коп.

6. Стягнути з Шабівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області (67770, Одеська область, Білгород-Дністровський район, с. Шабо, вул. Центральна, 63, код ЄДРПОУ 04378043) на користь прокуратури Одеської області (65026, м. Одеса, вул. Пушкінська, 13, код ЄДРПОУ 03528552) витрати по оплаті судового збору в сумі 2 400 (дві тисячі чотириста) грн. 00 коп.

7. В іншій частині позову - відмовити.

Рішення суду набирає чинності у порядку ст.85 ГПК України.

Накази видати в порядку ст.116 ГПК України

У зв'язку із перебуванням судді Н.Д. Петренко на лікарняному з 18.12.2017р. по 22.12.2017р. (включно) повний текст рішення складено 26 грудня 2017 р.

Головуючий суддя О.В. Цісельський

Судді Н.Д. Петренко

ОСОБА_1