Ухвала

від 21.12.2017 по справі 757/48389/17-к

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД м. КИЄВА

У Х В А Л А

Іменем України

21 грудня 2017 року м. Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:

головуючого судді ОСОБА_1

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

при секретарі судового засідання ОСОБА_4 ,

переглянувши в приміщенні суду у відкритому судовому засіданні матеріали судового провадження за апеляційною скаргою адвоката ОСОБА_5 , який діє у захист прав та інтересів ОСОБА_6 , на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 19 серпня 2017 року,

за участю прокурора ОСОБА_7

представника власника майна адвоката ОСОБА_8 ,

у с т а н о в и л а:

Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 19 серпня 2017 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань під №42016000000001890 від 20.07.2016 року, за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 366, 366-1, ч. 1 ст. 368-2 КК України, було частково задоволено клопотання прокурора відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих управління з розслідування злочинів, вчинених працівниками органів, які ведуть боротьбу зі злочинністю Департаменту процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих центрального апарату Генеральної прокуратури України ОСОБА_7 про накладення арешту на майно та накладено арешт на квартири АДРЕСА_1 .

Згідно ухвали суду, слідчий суддя врахувавши правове обґрунтування клопотання, яке відповідає положенням ст. ст. 170, 171 КПК України, прийшов до висновку про те, що виявлене майно відповідає критеріям, визначеним у п. 1-4 ч. 1ст. 96-2 КК України, тобто є майном щодо якого наявні достатні підстави вважати, що воно підлягатиме спеціальній конфіскації, а також критеріям визначеним ч. 1ст. 98 КК України, тобто є матеріальним об`єктом, який може бути використаний як доказ факту чи обставин, що встановлюється під час кримінального провадження, а саме на підставіст. 70 СК Україниможе бути накладено арешт лише на 1/2 частину майна, з метою збереження речових доказів до прийняття остаточного процесуального рішення у кримінальному провадженні за ознаками злочину, передбаченого ч. 1ст. 368-2 КК України, та забезпечення можливої спеціальної конфіскації у кримінальному провадженні.

В апеляційній скарзі адвокат ОСОБА_5 , який діє у захист прав та інтересів ОСОБА_6 , просить поновити строк на апеляційне оскарження, скасувати ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 19 серпня 2017 року та постановити нову ухвалу, якою у задоволенні клопотання прокурора відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих управління з розслідування злочинів, вчинених працівниками органів, які ведуть боротьбу зі злочинністю Департаменту процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих центрального апарату Генеральної прокуратури України ОСОБА_7 про накладення арешту на майно, яке винесено у кримінальному провадженні №42016000000001890 від 20.07.2016 року - відмовити.

Мотивуючи свої доводи, викладені в апеляційній скарзі, апелянт вказує на те, що арештована квартира була придбана за власні кошти ОСОБА_6 та є її особистою приватною власністю.

Зазначає, що матеріали клопотання не містять обґрунтування та доказів, що підтверджують можливість використання арештованого майна як доказу, а також достатніх підстав застосування спеціальної конфіскації, отже відповідно ухвала про накладення арешту не відповідає вимогам ч. 2 ст. 170 КПК України.

Додатково апелянт наголошує на тому, що в оскаржуваній ухвалі не вказано фактів, які свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні злочину. Крім того, ОСОБА_6 не є суб`єктом ст. 170 КПК України.

Вказує, що в порушення вимог ст. ст. 170-173 КПК України судом не перевірено підстави, у зв`язку з якими потрібно здійснити арешт майна, не враховано наслідки порушення прав добросовісного набувача.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника власника майна, яка підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити в повному обсязі, думку прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, перевіривши та обговоривши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали судового провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, при цьому строк на апеляційне оскарження підлягає поновленню, виходячи з наступних підстав.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 395 КПК України ухвала слідчого судді може бути оскаржена протягом п`яти днів з дня її оголошення. Згідно частини 3 зазначеної статті, якщо ухвалу суду було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.

Враховуючи, що ухвалу суду від 19.08.2017 року було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, колегія суддів вважає, що строк на апеляційне оскарження має бути поновлений, оскільки він був пропущений з поважних причин.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та обґрунтованого рішення слідчий суддя, згідно ст. 94, ст. 132, ст. 173 КПК України, повинен врахувати: існування обґрунтованої підозри щодо вчинення злочину та достатність доказів, що вказують на вчинення злочину; правову підставу для арешту майна; можливий розмір шкоди, завданої злочином; наслідки арешту майна для третіх осіб; розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також у разі задоволення клопотання слідчий суддя, суд постановляючи ухвалу має зазначити перелік майна, яке підлягає арешту.

Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки згідно ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

Однак, зазначених вимог закону слідчий суддя та прокурор не дотрималися.

Як вбачається з наданих апеляційному суду матеріалів, Генеральною прокуратурою України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42016000000001890 від 20.07.2016 року за ознаками вчинення злочинів, передбачених ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 366, ст. 366-1, ч. 1 ст. 368-2КК Україниза фактами зловживання службовим становищем, службовим підробленням, ймовірного подання ОСОБА_9 завідомо недостовірних відомостей у декларації за 2016 рік особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, передбаченоїЗаконом України «Про запобігання корупції», ймовірного набуття ОСОБА_9 , як особою, уповноваженою на виконання функцій держави, у власність активів у значному розмірі, законність підстав набуття яких не підтверджено доказами, а також передача ним таких активів будь-якій іншій особі.

У ході досудового розслідування встановлено, що між ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , 23.11.2013 укладено шлюб, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 .

Співставленням доступними для огляду щорічної декларації ОСОБА_9 за 2016 рік (https://public.nazk.gov.ua/declaration/fa935327-b306-4993-9523-6c6c4cd0e26e) з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Міністерства юстиції України (https://usr.minjust.gov.ua/ua/freesearch) встановлено, що ОСОБА_9 не вказав дані про ТОВ «ВІФ» (ЄДРПОУ 24590176), у якому він є співзасновником. Також, встановлено факти тривалого проживання ОСОБА_9 та членів його сім`ї не за адресою, на яку він вказав у декларації за 2016 рік ( АДРЕСА_2 ), а у орендованій квартирі АДРЕСА_3 .

Крім того, досудовим слідством виявлено факт придбання дружиною ОСОБА_9 - ОСОБА_6 за 1142476 грн. квартири АДРЕСА_1 , проте у деклараціях за 2015 та 2016 роки ОСОБА_9 не вказав будь-яких даних про наявні у себе та членів сім`ї грошові активи та фінансові зобов`язання. При цьому, аналіз інформації, отриманої з органів ДФСУ вказує на те, що ОСОБА_9 та ОСОБА_6 не отримували доходів, достатніх для придбання такого майна.

Таким чином, на даний час є підстави стверджувати, що ОСОБА_9 , будучи уповноваженим на виконання функцій держави набув у спільну сумісну власність з дружиною ОСОБА_6 активи у значному розмірі, тобто які в сто і більше разів перевищують неоподатковуваний мінімум доходів громадян, законність підстав набуття яких не підтверджено доказами.

19.08.2017 року прокурор відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих управління з розслідування злочинів, вчинених працівниками органів, які ведуть боротьбу зі злочинністю Департаменту процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих центрального апарату Генеральної прокуратури України ОСОБА_7 звернувся до слідчого судді Печерського районного суду м. Києва з клопотанням про накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 .

19.08.2017 року ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва клопотання прокурора про арешт майна було задоволено частково.

Разом з тим, дослідивши обставини кримінального провадження, слідчий суддя, як вважає колегія суддів, дійшов до помилкового висновку про необхідність в накладенні арешту на нерухоме майно, яке на праві власності належить ОСОБА_6 .

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.

При цьому слідчий суддя вказаної норми закону не дотримався, оскільки власнику майна в кримінальному провадженні № 42016000000001890 від 20.07.2016 року станом на момент ухвалення рішення не повідомлено про підозру, при цьому підстав, передбачених ч. 4 ст. 170 КПК України за матеріалами судового провадження не вбачається.

Окрім цього, посилання слідчого судді на ту обставину, що вказане майно підпадає під критерії, визначені ст. 170 КПК України, оскільки наявні підстави вважати, що воно підлягатиме спеціальній конфіскації майна, а також відповідає критеріям ст. 98 КПК України, також не містить під собою правового підґрунтя, тому як дане твердження належним чином необґрунтовано та невмотивоване, а є тільки звичайним посиланням на відповідну норму кримінального процесуального закону. Слідчим суддею не дано належну оцінку тому, що клопотання прокурора про арешт майна не відповідає вимогам ст. 171 КПК України.

На підставі викладеного колегія суддів ставиться критично до тверджень прокурора про те, що нерухоме майно відповідає критеріям ст. 170 КПК України.

Відповідно до п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України, арешт майна є одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження. Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 132 КПК України, застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.

Враховуючи викладене мотивування клопотання, прокурор в розумінні вимог ст. 132 КПК України не надав достатніх і належних доказів тих обставин, на які послався у клопотанні, а слідчий суддя у відповідності до ст. 94 КПК України, належним чином не оцінив ці докази, з точки зору їх достатності та взаємозв`язку для прийняття рішення. Апеляційний суд наявності таких доказів не вбачає.

Як встановлено колегією суддів, надані матеріали клопотання не містять доказів того, що майно відповідає вимогам ч. 1 ст. 170 КПК України та існують підстави, визначені ч. 2 ст. 170 КПК України для його арешту, на підставі чого твердження прокурора та слідчого судді не ґрунтуються на матеріалах справи.

Крім того, прокурор не надав і будь-яких доказів того, що майно може відповідати критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України.

Зокрема, оскільки вказане нерухоме майно у встановленому порядку не визнане органом досудового розслідування речовим доказом у кримінальному провадженні, тобто в матеріалах судового провадження відсутня відповідна постанова органу досудового розслідування про визнання речовими доказами, то в даному випадку не може ставитися питання про накладення на нього арешту з метою забезпечення збереження речових доказів, виходячи з того, що при цьому нівелюється мета накладення на нього арешту, передбачена п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України.

Також є голослівними посилання на спеціальну конфіскацію майна в даному кримінальному провадженні, оскільки жодних фактичних підстав, передбачених ст. 96-2 КК України не встановлено а ні прокурором в клопотанні а ні слідчим суддею під час розгляду даного клопотання.

Так, згідно норм Глави 10 та Глави 17 КПК України, правові підстави, з яких слідчим вноситься клопотання про накладення арешту та, відповідно, накладається арешт слідчим суддею, мають співвідноситися з обставинами кримінального провадження.

Разом з тим, як вважає колегія суддів, стороною обвинувачення не надано достовірних даних того, що квартири АДРЕСА_1 є речовим доказом та може підлягати спеціальній конфіскації, отже відповідає критеріям ст. 170 КПК України, тому посилання слідчого судді на дану обставину є безпідставним.

З урахуванням викладеного, а саме того, що за матеріалами клопотання неможливо чітко встановити, що існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що майно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна, апеляційний суд вважає, що у даному кримінальному провадженні прокурор не довів необхідності у накладенні арешту на вказане майно, що відповідно до ч. 1 ст. 173 КПК України мало стати підставою для відмови у задоволенні клопотання, однак безпідставно не було зроблено слідчим суддею.

На підставі викладених обставин, які свідчать про однобічність і необ`єктивність судового розгляду, ухвала слідчого судді як незаконна підлягає скасуванню, а апеляційна скарга адвоката ОСОБА_5 , який діє у захист прав та інтересів ОСОБА_6 ,- задоволенню з постановленням апеляційним судом нової ухвали про відмову у задоволенні клопотання прокурора, як такого, що внесено до суду з порушенням вимог КПК України та за недоведеності необхідності арешту майна, який, при викладених у клопотанні обставинах, явно порушуватиме справедливий баланс між інтересами власника, гарантованими законом, і завданням цього кримінального провадження.

Керуючись ст. ст. 117, 170-173, 309, 404, 405, 407 ч. 3 п. 2, 418 ч. 1, 422 КПК України, колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду м. Києва

п о с т а н о в и л а:

Поновити адвокату ОСОБА_5 , який діє у захист прав та інтересів ОСОБА_6 , строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 19 серпня 2017 року.

Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_5 , який діє у захист прав та інтересів ОСОБА_6 , задовольнити.

Ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 19 серпня 2017 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань під №42016000000001890 від 20.07.2016 року, за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 366, 366-1, ч. 1 ст. 368-2 КК України, якою було частково задоволено клопотання прокурора відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих управління з розслідування злочинів, вчинених працівниками органів, які ведуть боротьбу зі злочинністю Департаменту процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих центрального апарату Генеральної прокуратури України ОСОБА_7 про накладення арешту на майно та накладено арешт на квартири АДРЕСА_1 скасувати.

Постановити нову ухвалу, якою у задоволенні клопотання прокурора відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих управління з розслідування злочинів, вчинених працівниками органів, які ведуть боротьбу зі злочинністю Департаменту процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих центрального апарату Генеральної прокуратури України ОСОБА_7 про накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 відмовити.

Ухвала апеляційного суду відповідно до правил, визначених ч. 4 ст. 424 КПК України, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

С У Д Д І:

ОСОБА_10 ОСОБА_11 и б а к