Рішення

від 26.12.2017 по справі 193/129/17

СОФІЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ 

ЄУН 193/129/17

Провадження №2/193/144/17

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Р І Ш Е Н Н Я

26 грудня 2017 року сел.Софіївка

Софіївський районний суд Дніпропетровської області в складі:

судді Кащука Д. А.

при секретарі Кіріченко І. О.

представника позивача за первісним позовом

та відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_1

відповідача за первісним

позовом та позивача за

зустрічним позовом ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в сел. Софіївка цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, про стягнення заборгованості по договору позики, та зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання договору позики недійсним, -

УСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просить стягнути з відповідача суми боргу за договором позики у розмірі 947 816, 18 грн., проценти за користування позикою у розмірі 147 284,92 грн. та сплачений судовий збір у розмірі 8000 грн..

В обґрунтування позову вказує, що 01 березня 2016 року між позивачем - ОСОБА_3 та ОСОБА_2 був укладений письмовий договір позики, предметом якого було передання у власність боржнику грошових коштів в розмірі 34 766,00 доларів США.

У відповідності до умов позики, що зазначено в розписці, ОСОБА_2, позичив гроші в сумі 34 766,00 доларів США у ОСОБА_3 та зобов'язується ці кошти повернути 01 листопада 2016 року.

Проценти за користування грошовими коштами договором не встановлені.

Позивач вказує, що до даного моменту відповідач ухиляється від повернення суми боргу - 34 766,00 доларів США, чим порушив взяті на себе зобов'язання. При неодноразових зверненнях стосовно повернення боргу відповідач лише обіцяє, що поверне позику, проте не виконує зобов'язань.

Зазначає, що за таких обставин, відповідач зобов'язаний на підставі ст.1049 ЦК України, повернути грошові кошти в розмірі 34 766,00 доларів США, що згідно офіційного курсу НБУ гривні до долара США на момент звернення з позовом складає 947 816,18 грн. (100 доларів США складає 2726,2733 грн.), згідно роздруківки з офіційного сайту Національного Банку України за 07 лютого 2017 року.

Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Вказує, що якщо позика була надана 01.03.2016 року та не повернута до моменту звернення до суду (07.02.2017 року), то термін стягнення процентів становить - 342 календарних дня, а сума заборгованості по процентам в розмірі облікової ставки НБУ становить - 147 284,92 грн..

23 березня 2017 року відповідач за первісним позовом подав до суду зустрічний позов про визнання недійсним розписки від 01.03.2016 року за договором позики. В обґрунтування зустрічного позову категорично заперечує факт укладання 01.03.2016 р. з позивачем за первісним позовом ОСОБА_3 договору позики і наполягає, що розписка від 01.03.2016р. була складена ним, під впливом тяжких обставин для нього, у пригніченому емоційному стані і на вкрай невигідних умовах для позичальника. Вказує на те, що зазначений договір позики є безгрошовим.

Стверджує, що грошові кошти в сумі - 34 766,00 доларів США, позичальником ОСОБА_2 від позикодавця ОСОБА_3, ні 01.03.2016р., ні у період з 02.03.2016 р. і по теперішній час, одержані не були. На момент оформлення розписки від 01.03.2016р. позичальник - ОСОБА_2 взагалі не потребував будь-якої позики, і тим більше у доларах США.

Зазначає, що досить дивним виглядає саме розмір позики - 34 766,00 доларів США. Ні - 34 700,00 доларів США, ні - 34 760,00 доларів США, а саме - 34766,00 доларів США.

На думку відповідача за первісним позовом, взаємовідносини, які передували складанню розписки від 01.03.2016р. про начебто отримання позики ОСОБА_2 від ОСОБА_3, розвивалися наступним чином:

У 2014 році ОСОБА_2 для сільськогосподарського виробництва неодноразово брав у борг (без документального оформлення) у ОСОБА_3 дизельне пальне, мінеральні добрива, посівні матеріали і грошові кошти (у гривнях). Станом на кінець 2014 року, його загальний борг перед ОСОБА_3 складав біля - 300 тис. грн..

З метою добровільного погашення даного боргу, обидві сторони усно домовилися, що будуть разом обробляти (50% на 50%) 97 га землі, які орендує ОСОБА_2 і після збирання врожаю з цієї землі, даний борг ОСОБА_2 перед ОСОБА_3 буде повністю погашений даним врожаєм або грошовими коштами з його реалізації.

Зі сторони ОСОБА_3 на обробку цих 97 га землі виділялися мінеральні добрива, посівний матеріал, дизельне пальне. ОСОБА_2 зі свого боку виділяв сільськогосподарську техніку при посіві і збиранні врожаю, на якій самостійно і працював.

У серпні 2015 року, коли врожай був реалізований, стверджує, що ОСОБА_2 привіз для розрахунку і передав особисто ОСОБА_3 грошові кошти у готівковій формі у сумі близько - 900 тис. грн.. Після проведених самостійних розрахунків, на думку ОСОБА_3, з'ясувалося, що ОСОБА_2 не тільки не погасив свій борг перед ОСОБА_3 у сумі - 300 тис. грн., а ще заборгував якусь міфічну суму, яку ОСОБА_3 вирахував самостійно, та й чомусь у доларах США.

Будь-які боргові або позикові розписки між ОСОБА_3 і ОСОБА_2 у взаємовідносинах у цей період, не складалися.

Зазначає, що відповідач за зустрічним позовом систематично, у телефонному режимі почав вимагати від ОСОБА_2 повернення надуманого боргу у доларах США.

Зазначив, що 1 березня 2016 року ОСОБА_3, у своєму кабінеті Товариства з обмеженою відповідальністю Злагода , де він працював директором, без присутності свідків, змусив ОСОБА_2, власноручно написати розписку про отримання позики у сумі - 34 766,00 доларів США, під його диктування. Стверджує, що розмір позики у сумі - 34 766,00 доларів США ОСОБА_3 вирахував самостійно і одноособово, з урахуванням щомісячних відсотків у доларах США у розмірі - 6% і строком до 1 листопада 2016 року. Будь-якого розрахунку цього боргу у доларах США, ОСОБА_3 ОСОБА_2, перед складанням розписки від 01.03.2016р., не надав.

Посилається на те, що грошові кошти у вигляді позики, у розмірі - 34 766,00 дол. США позивачем за первісним позовом та відповідачем за зустрічним позовом ОСОБА_3 відповідачу за первісним позовом та позивачем за зустрічним позовом ОСОБА_2, ні до оформлення розписки, ні після її оформлення, не передавалися.

Крім того, після написання ОСОБА_2 01.03.2016р. розписки про начебто отримання позики у сумі - 34 766,00 доларів США, ОСОБА_3 запропонував відповідачу - ОСОБА_2 надати йому в користування 50 га землі, орендованої ОСОБА_2, строком на 1 рік, пообіцявши ОСОБА_2, що даний борг за розпискою від 01.03.2016р. буде визнаний ОСОБА_3 погашеним і він поверне ОСОБА_2 розписку від 01.03.2016р.. Землю, яку отримав ОСОБА_3, він отримав від ОСОБА_2 вже виконаними зі сплаченими податками із проведеним повним розрахунком з орендодавцями.

Але, як стверджує ОСОБА_2, восени 2016 року, після збирання врожаю з наданих ОСОБА_2 у користування ОСОБА_3 50 га землі, позивачем за первісним позовом та відповідачем за зустрічним позовом ОСОБА_3 вказав ОСОБА_2, що на цій землі він заробив лише 4 тис. доларів США і наполягав на тому, щоб ОСОБА_2 доплатив йому ще 10 тис. доларів США, після чого, борг у сумі - 34 766,00 доларів США буде вважатися ним сплаченим у повному обсязі, і ОСОБА_3 поверне ОСОБА_2 розписку від 01.03.2016р..

Таким чином вважає, що розписка надана 1.03.2016 року була результатом психологічного впливу та морального тиску на нього, тому на підставі ст. 203, 231 ЦК України просить визнати її недійсною.

Позивач за первісним позовом та відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_3 проти зустрічної позовної заяви заперечує. В обґрунтування заперечення вказує, що наявність власноруч написаної розписки ОСОБА_2 від 01.03.2016 року є доказом того, що договір позики укладений, грошові кошти передані у сумі зазначеній у розписці. Позивачем за зустрічним позовом ОСОБА_2 не надано належних та допустимих доказів в підтвердження наявності обставин, зазначених у зустрічній позовній заяві. Тому доказування у відповідності до цивільного законодавства не може ґрунтуватись на припущеннях. Твердження позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2 стосовно укладання позики під впливом насильства, психологічного тиску та під впливом тяжких обставин є неправдивими та такими, що ґрунтуються лише на припущеннях.

Зазначає, що розписка була написана власноручно ОСОБА_2 01.03.2016 року без здійснення будь-якого морального тиску на нього, крім того у приміщенні ТОВ Злагода був присутній гр.ОСОБА_4, після чого він передав ОСОБА_2 кошти.

Позивач за первісним позовом та відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_1 у судовому засіданні просять позов задовольнити у повному обсязі.

Відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_5 у судовому засіданні заперечують проти первісного позову, про що було надано заперечення проти позову . В обґрунтування поданих заперечень вказують, що дана розписка від 01.03.2016 р. є результатом психологічного і морального тиску ОСОБА_3 на нього . На момент складання 01.03.2016р. цієї розписки він знаходився у вкрай пригніченому психологічному стані і був готовий, на вимогу позивача, написати будь-який документ, аби у подальшому позбутися постійного психологічного і морального тиску на нього з боку ОСОБА_3 і у будь-який спосіб позбавитися у подальшому спілкування з цією людиною, при цьому жодним чином не оцінюючи наслідків події, яка відбулася.

Вказує, що на протязі 2014 - 2016 років, позивач систематично, у телефонних розмовах і особисто наполягав на тому, що він заборгував грошові кошти, та ще у доларах США і вимагав їх сплати. Борг за розпискою від 01.03.2016р. у сумі - 34 766,00 доларів США, вирахував особисто ОСОБА_3, до складу якого, він включив відсотки (6% щомісячних) аж до - 01.11.2016р..

Зазначає, що позивач наполягав, що розрахувався з ним повністю і навіть більше. Всі боргові зобов'язання, які виникали між сторонами у період 2014-2016 р.р., стосувалися виключно мінеральних добрив, посівного матеріалу, пального, частково - грошових коштів у гривнях. Будь-які розписки або інші позикові документи в цей період, між сторонами не складалися. Будь-які взаємовідносини між ОСОБА_3 і ОСОБА_2, пов'язані з доларом США відсутні взагалі. Дана позика є безгрошовою.

Відповідач за первісним позовом ОСОБА_2 підтверджує, що 01.03.2016р. під час зустрічі з позивачем, яка проходила у службовому кабінеті директора ТОВ "Злагода" ОСОБА_3, при закритих вхідних дверях, сторонніх осіб, не було. Цей факт належним чином підтверджується і змістом розписки від 01.03.2016р., у якій ОСОБА_2, наявність свідків при оформленні розписки, не зафіксована. Відповідно до роздруківки з офіційного сайту Національного банку України за 07.02.2017р., офіційний валютний курс гривні до іноземної валюти - долара США, складав:USA - 27.2627 грн. - за 1 доллар США.

Отже, приймаючи до уваги офіційний валютний курс НБУ за 1 долар США, станом на 07.02.2017р., гривневий розрахунок заборгованості ОСОБА_3, проведений ним у позовній заяві від 07.02.2017р., повинен був би мати наступний вигляд: 34 766,00 (доларів США) х 27,2627 (грн. за і долар США) = 947 815,0282 (грн.).

У розрахунку процентів, проведених позивачем у позовній заяві від 07.02.2017р., сума боргу відповідача складає - 947 816,18 грн., що є помилковим розрахунком.

Крім того, розмір процентів станом на 07.02.2017р., проведений позивачем - ОСОБА_3, з урахуванням боргу у розмірі - 947 816,18 грн., і відсотки за користування коштами визначений у розмірі - 147284,92 грн., не відповідає офіційному валютному курсу НБУ гривні до іноземної валюти - долара США і є помилковим.

У зв'язку зі вступом ЦПК України в редакції № 2147-VIII від 03.10.2017 року, та на підставі ст. 274 ч. 4 ЦПК України, дана цивільна справа розглядається у порядку загального позовного провадження, виходячи із пред'явленої ціни позову ( 1095101,10 грн.), у цьому порядку інтереси сторін мають право представляти лише адвокати виходячи із положення ч. 1 ст. 60 ЦПК України, тому судом у судовому засіданні, яке відбулось 26.12.2017 року представнику за довіреністю ОСОБА_5 було роз'яснено положення нового ЦПК України, у зв'язку з чим суд не має можливості визнати предстаника ОСОБА_5 стороною судового засідання, після введення в дію нової редакції ЦПК України.

Свідок ОСОБА_4, у судовому засіданні під присягою, надав пояснення згідно яких вказав, що у 2016 році він працював головним агрономом у ТОВ Злагода , директором якого був ОСОБА_3, у них був один службовий кабінет на двох. Приблизно на початку березня 2016 року у першій половині дня, ОСОБА_3 запросив його у службовий кабінет, де був ОСОБА_2, який складав дану розписку власноручно і на столі між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 . лежали кошти у іноземній валюті в доларах США номіналом по 100 дол. США і зверху лежали валюта більш меншим номіналом, які саме він не помітив. Ніякого психологічного тиску з боку ОСОБА_3 на ОСОБА_2 свідок не помітив.

Свідок ОСОБА_6, у судовому засіданні під присягою надав пояснення, згідно яких вказав, що у 2016 році він працював головним інженером у ТОВ Злагода , пояснив, що того дня він зайшов до кабінету директора ТОВ Злагода ОСОБА_7 по виробничому питанню, і у кабінеті побачив ОСОБА_2. Вони між собою спілкувались і на столі він помітив пакет та листок, але зміст написаного він не бачив. ОСОБА_3 сидів праворуч, а ОСОБА_2 сидів ліворуч від ОСОБА_3, після вирішення питання, яке постало у нього по роботі, він вийшов. Не помітив свідок і будь-якого нервового збудження у ОСОБА_2. Пізніше він на території товариства зустрів ОСОБА_3, який при спілкуванні сказав, що він позичив кошти ОСОБА_2 та вагається у даному вчинку. Крім того, пояснив, що нерідко ОСОБА_2 приїздив до ОСОБА_3, і бачив їх разом.

Свідок ОСОБА_8, у судовому засіданні під присягою пояснила, що вона приходиться дружиною ОСОБА_2, з приводу обставин справи пояснила, що між сторонами завжди були доброзичливі стосунки, завжди домогали один одному у сільськогосподарському виробництві. У 2014 р. у ОСОБА_3 брали мінеральні добрива, посівний матеріал з чоловіком, для оброблення земельних ділянок, які перебували у них на умовах договірних умовах оренди. Зазначені земельні ділянки вони вирішили спільно обробляти. ОСОБА_3 надавав все для обробітку землі, чоловік працював на тракторі і засіяли 33 га. землі. При збиранні врожаю ОСОБА_3 прислав комбайни та машини, які скосили ячмінь та вивезли на склади у ТОВ Злагода , пшеницю зібрав сам ОСОБА_2, від реалізації отримав 800 тис. грн., і дану суму віддав ОСОБА_3 і він сказав, що він це все порахує. І через декілька днів він пред'явив ОСОБА_2 борг у доларах США, при цьому сказав, що на момент збору врожаю курс долара був більший в порівнянні з курсом станом на 2014 р. У зв'язку з чим він вважає, що ОСОБА_3 ніяких коштів не винен, однак ОСОБА_3 постійно у телефонному режимі психологічно тиснув, і потім він вирішив віддати земельну ділянку у розмірі 50 га. для обробітку та на умов оренди, з метою погашення видуманого ОСОБА_3 боргу, при цьому домовились, що ОСОБА_3 скосить врожай і розписку знищить. Ніяких розписок щодо передачі земельних ділянок у обробіток ОСОБА_3 між ними не було укладено. Однак все одно він надалі від ОСОБА_2 знову вимагав додатково 10 тис. доларів США. Зазначає, що ніяких грошових коштів від ОСОБА_3 не отримував. У зв'язку з чим її чоловік ОСОБА_2 заявив заяву про вчинення кримінального правопорушення по факту шахрайських дій, яка була подана до Софіївського ВП у квітні 2017 року. Крім того зазначила, що ніяких договірних відносин між її чоловіком та ОСОБА_3 не було, все відбувалось за взаємною згодою сторін.

Свідок під присягою ОСОБА_9, поснив, що він працював у ТОВ Злагода . У 2015 році косив врожай на земельних ділянках, що належить ОСОБА_2. Більше нічого стосовно обставин справи пояснити не зміг.

Свідок під присягою ОСОБА_10 надав пояснення, згідно яких він пояснив, що він працює у ТОВ Злагода механізатором. У 2015 році косив врожай на земельних ділянках, що належить ОСОБА_2. Більше нічого стосовно обставин справи пояснити не зміг.

Свідок під присягою ОСОБА_11 надав пояснення, згідно яких вказав, що він працює на комбайні у ТОВ Злагода , і директор надав наряд щодо скошування пшениці на земельній ділянці розміром 30 га у ОСОБА_2. Зазначив що дана земельна ділянка належить саме ОСОБА_12 .

Свідок під присягою ОСОБА_13 надав пояснення, згідно яких вказав, що він є сином ОСОБА_2, між батьком і ОСОБА_3 буди відносини виробничого характеру. 1 березня 2016 року вони разом із батьком збирались до м. Дніпро, але перед поїздкою вони приїхали до контори ТОВ Злагода , директором якого є ОСОБА_3, де батько пішов до нього у кабінет і був відсутній близько 1 години. Коли повернувся був дуже схвильований та сказав, що написав розписку ОСОБА_3 на сумі 35 тис. доларів США.

Вислухавши доводи сторін, їх представників, свідків, допитаних у судовому засіданні під присягою, враховуючи надане заперечення та всебічно та об'єктивно дослідивши матеріали справи суд приходить до наступного висновку:

Судом встановлено, що 01 березня 2016 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 був укладений договір позики, предметом якого було передання у власність боржнику грошових коштів в розмірі 34 766,00 доларів США (а.с. 5).

У відповідності до умов позики, що зазначено в розписці, ОСОБА_2, паспорт серії НОМЕР_3, виданий Софіївським РВ УМВС України в Дніпропетровській області 19.09.1996 року, який проживає за адресою: АДРЕСА_1, позичив гроші в сумі 34 766,00 доларів США у ОСОБА_3, НОМЕР_1, виданий Софіївським РВ УМВС України в Дніпропетровській області. Зобов'язується ці кошти в сумі 34 766,00 доларів США повернути 01 листопада 2016 року.

Проценти за користування грошовими коштами договором не встановлені.

На даний час відповідач суму боргу за розпискою не повернув, чим порушив взяті на себе зобов'язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як на підставі доказів сторін.

Наявна в матеріалах справи розписка є належним доказом укладення договору позики та посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до ст. 1047 ЦК України, Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до частини першої статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

У відповідності до частин першої та третьої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.

Взятого на себе грошового зобов'язання по поверненню грошових коштів у розмірі 34766 дол. США 01.11.2016 ОСОБА_2 не виконав, і станом на 07.02.2017 рік заборгованість становить 947721,16 грн. (34766 х2726,2733 (згідно довідки офіційного курсу гривні до іноземної валюти) = 947721,16 грн.), однак позивач при розрахунку суми заборгованості допустився математичної помилки зазначаючи суму боргу у розмірі 947816,18 грн., тому суд вважає за необхідне стягнути з відповідача суму боргу у розмірі 947721,16 грн., що відповідатиме загальним засадам цивільного судочинства у відповідно до норм п. 6 ч.1 ст. 3 ЦК України справедливості та розумності.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ. Частиною першої статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Отже, у разі неповернення позичальником суми позики своєчасно його борг складатиме: суму позики з урахування встановленого індексу інфляції за весь час прострочення грошового зобов'язання; проценти за позикою, якщо інше не встановлено договором або законом, нараховані відповідно до договору позики або облікової ставки НБУ за весь строк користування позиченими коштами; три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлено договором або законом.

Даний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України у справі №6-369цс15 від 02.09.2015 та має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права .

Статтею 533 ЦК України передбачено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Дослідивши зміст договору позики, вбачається що даною позикою не встановлено відсотків за користування коштами, виходячи із викладеного та враховуючи положення ч. 1 ст. 1048 ЦК України, правові позиції Верховного Суду України у справах №6-36цс14 та №6-369цс15, право позикодавця на отримання процентів за позикою, суд приходить до висновку, що із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 підлягають стягненню проценти за позикою із розрахунку визначення розміру процентів на рівні облікової ставки Національного банку України.

При визначенні розміру процентів за період з 2.03.2016 р. по 07.02.2017 р. суд виходить з такого розрахунку:

Облікова станка НБУ з 02.03.2016 по 02.03.2016 р. р. = 22 %; з 03.03.2016 по 21.04.2016 р.р. = 22%; з 22.04.2016 по 26.05.2016 р.р. = 19%; з 27.05.2016 по 23.06.2016 р.р. = 18%; з 24.06.2016 по 28.07.2016 р.р.= 16,5%; з 29.07.2016 по 15.09.2016 р.р. = 15,5 %; з 16.09.2016 по 27.10.2016 р.р. = 15%; з 28.10.2016 по 7.12.2016 р.р. = 14%; з 08.12.2016 по 25.01.2017 р.р. = 14%; з 26.01.2017 по 01.03.2017 р.р. = 14%.

Суд вважає за доцільне також врахувати правовий висновок Верховного Суду України, наведений у постанові по справі №6-36цс14 від 02.07.2014, за яким у випадку, якщо договір позики не є безоплатним (безпроцентним) у розумінні частини другої статті 1048 ЦК України, позичальник зобов'язаний сплатити винагороду (проценти за користування позикою) й у випадку, коли таким договором не передбачено право позикодавця на одержання від позичальника процентів від суми позики.

Сума процентів за користування грошовими коштами за позикою за прострочений строк розраховується судом за формулою:

Сума боргу х облікову ставку НБУ : на кількість днів у році х кількість днів прострочення.

1.Період з 02.03.2016 -02.03.2016 р.. Сума боргу 947721,16 грн. х 22% ставки НБУ: 366 днів у році х 1 день прострочення= 569,66 грн.

2.Період з 03.03.2016 -21.04.2016 р.. Сума боргу 947721,16 грн. х 22% ставки НБУ: 366 днів у році х 50 днів прострочення= 28483,42 грн.

3.Період з 22.04.2016 -26.05.2016 р.. Сума боргу 947721,16 грн. х 19% ставки НБУ: 366 днів у році х 34 дні , (але не 35 днів як це зазначено у розрахунку наданого позивачем) = 16727,54 грн.

4.Період з 27.05.2016 -23.06.2016 р.. Сума боргу 947721,16 грн. х 18% ставки НБУ: 366 днів у році х 27 дні , (але не 28 днів як це зазначено у розрахунку наданого позивачем) = 12584,49 грн.

5.Період з 24.06.2016 -28.07.2016 р.. Сума боргу 947721,16 грн. х 16,5% ставки НБУ: 366 днів у році х 34 дні , (але не 35 днів як це зазначено у розрахунку наданого позивачем) = 14526,55 грн.

6.Період з 29.07.2016 -15.09.2016 р.. Сума боргу 947721,16 грн. х 15,5% ставки НБУ: 366 днів у році х 48 днів , (але не 49днів як це зазначено у розрахунку наданого позивачем) = 19265,15 грн.

7.Період з 16.09.2016 -27.10.2016 р.. Сума боргу 947721,16 грн. х 15% ставки НБУ: 366 днів у році х 41день , (але не 42дні як це зазначено у розрахунку наданого позивачем) = 15924,82 грн.

8.Період з 28.10.2016 -7.12.2016 р.. Сума боргу 947721,16 грн. х 14% ставки НБУ: 366 днів у році х 40 дні , (але не 41день як це зазначено у розрахунку наданого позивачем) = 14500,65 грн.

9. Період з 08.12.2016 -31.12.2016 р.. Сума боргу 947721,16 грн. х 14% ставки НБУ: 366 днів у році х 24 дні = 8700,39 грн.

10.Період з 01.01.17 -25.01.2017 р.. Сума боргу 947721,16 грн. х 14% ставки НБУ: 365 днів у році х 25 дні = 9087,74 грн.

11.Період з 26.01.17 -07.02.2017 р.. Сума боргу 947721,16 грн. х 14% ставки НБУ: 365 днів у році х 12 днів = 4362,11 грн.

Таким чином кількість днів прострочення зобов'язання по договору позики становить 336 днів, але не 342 дні, як вказує позивач у позові.

У зв'язку з чим загальна сума відсотків за користування коштами з 01.03.2016 по 07.02.2017 р. становить 144732,52 грн. Позивачем заявлено суму відсотків за користування значно більшу у розмірі 147284,92 грн., однак при дослідженні матеріалів справи та розрахунок наданий позивачем, судом встановлено, що у розрахунку маються неточності у підрахунку, а тому суд вважає, за необхідне провести власний розрахунок, що підлягає зміні в частині визначення відсотків за користування грошивими коштами.

Доводи та заперечення відповідача за первісним позовом щодо тієї обставини, що він від позивача не отримував будь-яких грошових коштів, крім того що він перебував у пригніченому психологічному стані та перебував під моральним тиском позивача за первісним позовом, відповідачем за первісним позовом так і не було доведено, адже належних та допустимих доказів, які суд повинен врахувати виходячи із положень ст. ст. 76, 77, 78,79 ЦПК України, ним на протязі всього часу розгляду справи не було надано. Крім того, ОСОБА_2 також не доведено факт погроз, застосування насильства до нього з боку ОСОБА_3, в матеріалах справи є тільки докази, які підтверджують факт неодноразового звернення ОСОБА_3 з вимогою до ОСОБА_2 про повернення суми боргу за розпискою.

За таких обставин суд, вважає за необхідне позовні вимоги за первісним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, про стягнення заборгованості по договору позики задовольнити частково, стягнувши з ОСОБА_2 борг за розпискою у сумі 947721,16 грн. та відсотки за користування позикою у розмірі 144732,52 грн..

Щодо зустрічної позовної вимоги про визнання недійсним договору позики від 01.03.2016 року, суд дослідивши матеріали справи, висновок експерта, пояснення свідків наданих у судовому засіданні, вислухавши доводи сторін, приходить до висновку про відмову у задоволені позовних вимог, виходячи із наступного.

В силу положень ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За змістом ч. 2ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Частиною 1 ст. 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно зі ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

За клопотанням позивача за зустрічним позовом ухвалою Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 13.05.2017 року по справі призначено судово-авторознавчу експертизу та поставлено перед експертом наступні питання:

1. Чи спостерігаються в тексті розписки від 01.03.2016р. за договором позики ознаки, які свідчать про складання тексту розписки ОСОБА_2 під впливом будь-яких збиваючих факторів?

2. Чи складено текст розписки від 01.03.2016р. за договором позики ОСОБА_2 самостійно або під диктування чи його виконано ним шляхом переписування?

19.10.2017 року до суду надійшов висновок за результатами проведення судово-авторознавчої експертизи № 9039 від 19.09.2017 року (а.с. 164-169).

Згідно висновку судової авторозначвої експертизи вбачається, що розписка складена від 01.03.2016 року імовірно, складений ОСОБА_2 під впливом збиваючих чинників, серед яки могли бути як зовнішні (зокрема втручання у процес складання тексту іншою особою - диктування) так і внутрішні (наприклад стан хвилювання автора) (а.с. 169).

Крім того, досліджуючи висновок експерта судом встановлено, що наведені у висновку збіжні загальні й окремі ознаки писемного мовлення належить до таких, які характеризують та індивідуалізують як автора, так і виконавця тексту і можуть свідчити про самостійне складання й виконання цього тексту.

Аналізуючи наданий експертний висновок суд приходить до висновку, що розписка від 01.03.2016 року могла бути складена як самостійно ОСОБА_2 так і під диктовку іншої особи, виходячи з цього проведена експертиза однозначно на думку суду не вирішила питання, які були поставлені перед експертом.

Таким чином факт насильственного тиску, які супроводжувались погрозами, з боку ОСОБА_3 на ОСОБА_2 (як вказує позивач за зустрічним позовом), судом не встановлено, що підтверджено наданими поясненнями свідків, наданими поясненнями сторонами у судовому засіданні, та доказами, які були наданими ними до справи.

Крім того, суд вважає за необхідне взяти до уваги пояснення свідка ОСОБА_4, яке має суттєве значення для вирішення обставин справи, який під присягою пояснив суду, що він був присутнім у кабінеті під час складання даної розписки і ніякого психологічного тиску з боку ОСОБА_3 на ОСОБА_2 не вчинялось.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Згідно частини першої статті 231 ЦК України правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.

За змістом частин 1, 2 статті 207 і частини другої статті 1047 ЦК України дотримання письмової форми договору позики має місце у тому разі, якщо на підтвердження укладення договору представлена розписка або інший письмовий документ, підписаний позичальником, з якого вбачається як сам факт отримання позичальником певної грошової суми в борг (тобто із зобов'язанням її повернення), так і дати її отримання.

Таким чином, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суди для визначення факту укладення договору, його умов та його юридичної природи з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України повинні виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Саме такий правовий висновок про застосування статей 1046, 1047 ЦК України міститься в постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63 цс13. Вищевказаний правовий висновок викладений також у постанові ВСУ від 02.07.2014 року у справі № 6-79цс14 .

З огляду на вищевикладене, беручи у сукупності всі дослідженні судом обставини справи, суд приходить до висновку, що позивачем за зустрічним позовом ОСОБА_2 суду не надано жодних доказів, які б підвереджували факт здійснення ОСОБА_3 тиску на нього, які б могли слугувати причиною у приведення його у пригнічений психологічний стан з метою укладення оспорюваного договору позики, зокрема вказані обставини не були підтверджені й допитаними у справі за клопотанням відповідача свідками, хоча саме на нього в силу приписів частини першої статті 81 ЦПК України покладається обов'язок довести вказані обставини, як підставу своїх вимог за зустрічним позовом.

Відповідно суд приходить до висновку про відсутність підстав для визнання оспорюваного договору позики недійсним з підстав, передбачених статтею 231 ЦК України.

Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Відповідно до п. 3 ч.2 ст. 141 ЦПК України, судові витрати, пов'язані з розглядом справи у разі часткового задоволення позову покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. На підставі чого при частковому задоволенні первісного позову суд вважає за необхідно стягнути з відповідача судовий збір пропорційно задоволених позовних вимог, таким чином позов задоволено на 99,76% (1092453,68 грн. х100: 1095101,10 грн.=99,76%, 8000х99,76%= 7980,80 грн.), а саме стягнути з відповідача за первісним позовом на користь позивача за первісним позовом судовий збір у розмірі 7980,80 коп..

У разі відмови у задоволенні зустрічної позовної заяви суд керуючись ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судові витрати пов'язані із розглядом справи покласти на позивача за зустрічним позовом, тобто вартість проведеної експертизи не підлягає стягненню з відповідача за зустрічним позовом.

Керуючись ст.ст.16, 625, 1048-1050 ЦК України, ст. ст.12, 77, 81, 259, 263, 265, 354 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2, про стягнення заборгованості по договору позики задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_2 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором позики у розмірі 947 721 (дев'ятсот сорок сім тисяч сімсот двадцять одна гривня) 16 копійок.

Стягнути з ОСОБА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_2 на користь ОСОБА_3 відсотки за користування позикою у розмірі 144 732 (сто сорок чотири тисячі сімсот тридцять дві гривні ) 52 копійки .

Стягнути з ОСОБА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_2 на користь ОСОБА_3 сплачений ним судовий збір у розмірі 7980 (сім тисяч дев'ятсот вісімдесят) гривень 80 копійок.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання договору позики недійсним, відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Д .А. Кащук