ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
і м е н е м У к р а ї н и
26 грудня 2017 року м. Ужгород№ 807/539/17 Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Гаврилка С.Є.
з участю секретаря судового засідання Кубічек Н.І.
за участі сторін:
позивача - не з'явився;
представника відповідача - не з'явився;
представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Закарпатського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Управління охорони, використання і відтворення водних біоресурсів та регулювання рибальства в Закарпатській області, третя особа, яка заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Державне агентство рибного господарства України, про визнання дій протиправними, зобов'язання скасувати наказ та поновлення на роботі, -
В С Т А Н О В И В :
Відповідно до статей 243 частини 3, 250 частини 1 КАС України, 26 грудня 2017 року було проголошене скорочене рішення суду (його вступну та резолютивну частини). Рішення суду складено у повному обсязі 03 січня 2018 року. Розгляд даної справи здійснено за правилами загального позовного провадження із врахуванням відкриття провадження та призначення справи до судового розгляду відповідно до вимог КАС України, у редакції, що діяв до 15 грудня 2017 року.
13 квітня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Управління охорони, використання і відтворення водних біоресурсів та регулювання рибальства в Закарпатській області, третя особа, яка заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Державне агентство рибного господарства України, згідно якої просить суд винести постанову, якою визнати дії відповідача по справі протиправними та зобов'язати відповідача скасувати наказ № 60-К від 26.12.2016 р. "Про звільнення ОСОБА_1" та поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді завідувача сектору юридичного забезпечення та роботи з персоналом Управління Закарпаттярибоохорони.
Свої позовні вимоги позивач мотивує тим, що підставою для його звільнення із займаної посади став наказ Держрибагентства України "Про ліквідацію територіальних органів Держрибагентства України" від 30 листопада 2015 року № 369. Позивач вважає, що значена в наказі підстава не є належною, оскільки Управління Закарпаттярибоохорона на час винесення оскаржуваного наказу про звільнення все ще перебувало в стадії ліквідації. Під час прийняття наказу № 60-К від 26 грудня 2016 року "Про звільнення ОСОБА_1", головою комісії з ліквідації не було забезпечено дотримання вимог Закону України "Про державну службу" та Кодексу законів по працю України. Крім цього, позивач зазначає, що Наказом Держрибагентства України "Про ліквідацію територіальних органів Держрибагентства України" від 30 листопада 2015 року № 369 передбачається взамін територіальних органів Держрибагентства в областях із статусом юридичних осіб утворити аналогічні управління, але вже без статусу юридичної особи. Згідно зі статтею 36 частиною 2 КЗпП України зміна підпорядкованості підприємства, установи, організації не припиняє дію трудового договору. Частиною 3 цієї статті встановлено, що у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації дія трудового договору працівника продовжується. Позивач вважає, що його звільнення є незаконним, оскільки Управлінням охорони, використання і відтворення водних біоресурсів та регулювання рибальства в Закарпатській області за правовими ознаками проведено реорганізацію структури, а не ліквідацію. З огляду на вимоги статті 40 частини 1 пункту 1 КЗпП України працівники цих підрозділів не підлягали звільненню з роботи. Крім того, позивач вказав на те, що останній був звільнений під час його тимчасової непрацездатності. В порушення зазначених вимог, в день прийняття спірного наказу № 60-К від 26 грудня 2016 року "Про звільнення ОСОБА_1", жодних пропозицій стосовно переведення на іншу посаду позивачу не надходило, а відтак, позивач вважає, що вказаними діями відповідача порушено законне право позивача на працю.
Позивач в судове засідання не з'явився, хоча належним чином повідомлявся судом про дату, час та місце судового розгляду, однак надіслав письмове клопотання про розгляд справи за його відсутності на основі наявних в матеріалах справи доказах, позовні вимоги підтримав з підстав викладених у позовній заяві та просив суд даний позов задовольнити повністю.
Представник відповідача будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце судового розгляду даної адміністративної справи в судове засідання не з'явився, однак надіслав на адресу суду письмові заперечення проти даного адміністративного позову, згідно яких зазначив, що наказом Управління охорони, використання і відтворення водних біоресурсів та регулювання рибальства в Закарпатській області від 26 грудня 2016 року № 60-к "Про звільнення ОСОБА_1." позивача звільнено з посади завідувача сектору юридичного забезпечення та роботи з персоналом відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 вересня 2015 року № 894 "Питання функціонування територіальних органів Державного агентства рибного господарства" (із змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 04 лютого 2016 року № 86), ліквідовано як юридичні особи публічного права територіальні органи Держрибагентства за переліком згідно з додатком 1 (пункт 1 постанови), правонаступником майна територіальних органів Держрибагентства, що ліквідуються згідно з пунктом 1 цієї постанови, є Держрибагентство. Оскільки, Закарпаттярибоохорона ліквідується як юридична особа, і усі посади у складі її штатного розпису скорочені, то у цьому з випадку не можна здійснити переведення працівників на іншу роботу в цьому органі, а отже наказ Управління охорони, використання і відтворення водних біоресурсів та регулювання рибальства в Закарпатській області від 26 грудня 2017 року № 60-к "Про звільнення ОСОБА_1." є законним та скасування не підлягає, а отже у задоволенні даного адміністративного позову просить відмовити.
Представник третьої особи, яка заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Державне агентство рибного господарства України в судове засідання не з'явився, хоча належним чином повідомлявся судом про дату, час та місце судового розгляду даної адміністративної справи.
Розгляд даної справи неодноразово відкладався у зв'язку з існуванням на те об'єктивних причин.
Розглянувши подані сторонами докази, заслухавши сторони та їх представників, всебічно і повно оцінивши всі фактичні обставини (факти), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд встановив наступне.
Під час розгляду справи по суті було встановлено, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 вересня 2015 року за № 894 "Питання функціонування територіальних органів Державного агентства рибного господарства" (із змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 04 лютого 2016 року за № 86), ліквідовано як юридичні особи публічного права територіальні органи Держрибагентства за переліком згідно з додатком 1 (пункт 1 постанови), правонаступником майна територіальних органів Держрибагентства, що ліквідуються згідно з пунктом 1 цієї постанови, є Держрибагентство (пункт 3 постанови).
09 грудня 2015 року позивача було попереджено про майбутнє звільнення із займаної посади за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (а.с. 124).
Наказом Управління охорони, використання і відтворення водних біоресурсів та регулювання рибальства в Закарпатській області від 26 грудня 2016 року за № 60-к "Про звільнення ОСОБА_1." позивача звільнено з посади завідувача сектору юридичного забезпечення та роботи з персоналом відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України (а.с.а.с. 154, 155).
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що склались між сторонами, суд виходить з наступного.
Суспільні відносини, які охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу регулює Закон України "Про державну службу".
Припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення регулює стаття 87 Закону України "Про державну службу".
Так, відповідно до статті 87 частини 1 пункту 1 Закону України "Про державну службу" підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є: 1) скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі; 2) встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування; 3) отримання державним службовцем двох підряд негативних оцінок за результатами оцінювання службової діяльності; 4) вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, який передбачає звільнення.
Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення.
Положеннями частини 3 статті 87 Закону України "Про державну службу" визначено, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю.
За правилами пункту 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках зокрема змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
У статті 36 Кодексу законів про працю України передбачені виключні підстави припинення трудового договору.
Зокрема пунктом 4 частиною 1 статті 36 Кодексу законів про працю України підставами припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).
Статтею 36 Кодексу законів про працю України передбачено, що у разі зміни підпорядкованості підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40).
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України - трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках зокрема змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Відповідно до частини 2 статті 40 Кодексу законів про працю України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
За правилами частини 1 статті 49-2 Кодексу законів про працю України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
Відповідно до частини 3 статті 49-2 Кодексу законів про працю України одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення" , власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.
Власник є таким, що належно виконав вимоги частини 2 статті 40, частини 3 статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.
Оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини 3 статті 49-2 Кодексу законів про працю України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.
Пленум Верховного Суду України у пункті 19 постанови "Про практику розгляду судами трудових спорів" за № 9 від 06 листопада 1992 року (зі змінами) роз'яснив, що, розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України, суди зобов'язані з'ясувати, зокрема, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, скорочення штату, чи додержано власником норм законодавства, що регулюють вивільнення працівників, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу.
При цьому, мається на увазі, що роботодавець зобов'язаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії, які може виконувати працівник, і не лише за місцем його роботи в певному структурному підрозділі, а всі вакансії, які є в юридичній особі.
Вчинення зазначених дій вимагає від роботодавця й положення стаття 49-2 Кодексу законів про працю України, оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, і роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.
Так, згідно спірного наказу позивача 09 грудня 2015 року було попереджено про майбутнє звільнення із займаної посади за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України у зв'язку з ліквідацією територіальних органів Держрибагенства України.
Положеннями статті 42 Кодексу законів про працю України визначено, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається, зокрема: сімейним - при наявності двох і більше утриманців; особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації.
Суд звертає увагу на те, що відповідачем не надано жодних доказів того, що ОСОБА_1 при попередженні про звільнення пропонувалась інша посада відповідно до його кваліфікації.
Водночас, нормами трудового законодавства покладено на роботодавця обов'язок запропонувати працівнику роботу яка відповідає його кваліфікації.
При цьому встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи. Це зобов'язання відповідачем не виконано, трудові гарантії позивача як працівника порушені, а отже рішення відповідача про звільнення позивача є незаконним.
Вказані висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду України, висловленій в постанові від 17 жовтня 2011 року у справі № 21-237а11.
У відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України від 30 вересня 2015 року за № 894 "Питання функціонування територіальних органів Державного агентства рибного господарства" (із змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 04 лютого 2016 року за № 86), вирішено ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Державного агентства рибного господарства за переліком згідно з додатком 1. Кабінет Міністрів України погодився з пропозицією Міністерства аграрної політики та продовольства щодо утворення територіальних органів Державного агентства рибного господарства як структурних підрозділів апарату Агентства за переліком згідно з додатком 2. Правонаступником майна територіальних органів Державного агентства рибного господарства, що ліквідуються згідно з пунктом 1 цієї постанови, є зазначене Агентство. Державне агентство рибного господарства зобов'язано забезпечити: здійснення територіальними органами, що ліквідуються згідно з пунктом 1 цієї постанови, функцій та повноважень, покладених на зазначені органи, до утворення територіальних органів як структурних підрозділів апарату Державного агентства рибного господарства. Відповідно до Переліку територіальних органів, що утворюються (додаток 2 до Постанови Кабінету Міністрів України від 30 вересня 2015 року за № 894) утворено Управління Державного агентства рибного господарства у Закарпатській області.
Під час розгляду справи по суті у судовому засіданні, що проходило 18 грудня 2017 року представник відповідача (який же є представником третьої особи), повідомив суду, що утворене Управління Державного агентства рибного господарства у Закарпатській області здійснює діяльність, яку здійснювало ліквідоване .
Під час розгляду справи по суті Закарпатським окружним адміністративним судом встановлено, що відповідачем не було забезпечено позивачеві законодавчо встановлених гарантій, пільг і компенсацій, передбачених КЗпП України, а також дотриманням установлених вимог при вивільненні працівника (стаття 49-2 частини 1-3 КЗпП України).
Більше того, відповідно до статті 40 частини 3 КЗпП України, не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.
Як зазначалося вище, судом встановлено, що повної ліквідації відповідача не відбулося, оскільки у відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України від 30 вересня 2015 року за № 894 було утворено Управління Державного агентства рибного господарства у Закарпатській області, яке виконує (здійснює) повноваження відповідача. Суд зазначає, що повна ліквідація можлива у випадку, коли державна відмовляється від функцій, які виконувало ліквідована установа. Зміна статусу юридичної особи - не свідчить про повну ліквідацію.
Судом встановлено, що позивача було звільнено в період його тимчасової непрацездатності (а.с. 19), що суперечить зазначеній вище нормі.
Правову позицію щодо аналогічних спорів висловив Верховний Суд України також й у постанові від 01 липня 2014 року, що ухвалена у справі за № 21-212а14.
Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Управління охорони, використання і відтворення водних біоресурсів та регулювання рибальства у Закарпатській області перебуває в стані припинення, та на момент розгляду вказаної справи не є припиненою.
За таких обставин, суд приходить до висновку про необхідність поновлення позивача на посаді, з якої його звільнено, а саме, на посаді завідувача сектору юридичного забезпечення та роботи з персоналом Управління Закарпаттярибоохорони.
При цьому рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді завідувача сектору юридичного забезпечення та роботи з персоналом Управління охорони, використання і відтворення водних біоресурсів та регулювання рибальства в Закарпатській області відповідно до частини 5 статті 235 КЗпП України та пункту 3 частини 1 статті 256 КАС України підлягає негайному виконанню.
Надаючи правову оцінку прохальній частині позовних вимог позивача, а саме визнання дії відповідача по справі протиправними та зобов'язання відповідача скасувати наказ № 60-К від 26.12.2016 р. "Про звільнення ОСОБА_1" та поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді завідувача сектору юридичного забезпечення та роботи з персоналом Управління Закарпаттярибоохорони, суд зазначає наступне.
Відповідно до вимог статті 9 частини 2 КАС України встановлено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За своєю правовою природою, відповідно до норм чинного законодавства повноваження по прийняттю рішення про звільнення позивача із займаної посади, належать виключно Управлінню охорони, використання і відтворення водних біоресурсів та регулювання рибальства в Закарпатській області, а отже наділений дискреційними повноваженнями.
Зі змісту Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 р. на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Згідно із вимогами статті 245 КАС України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
У разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову, зокрема, про: визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Виходячи з положення статті 245 КАС України, адміністративний суд не наділений повноваженнями щодо зобов'язання відповідача прийняти будь-яке рішення.
Таким чином, суд не вправі перебирати на себе функції відповідного органу та своїм рішенням зобов'язувати останнього скасовувати наказ № 60-К від 26.12.2016 р. "Про звільнення ОСОБА_1", оскільки за своєю правовою природою, відповідно до норм чинного законодавства є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією органу, в якому позивач працював.
Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги про зобов'язання відповідача зобов'язання відповідача скасувати наказ № 60-К від 26.12.2016 р. "Про звільнення ОСОБА_1" не можуть бути задоволені, оскільки суд не наділений повноваженнями зобов'язувати суб'єкта владних повноважень приймати відповідні рішення.
Водночас, з метою належного відновлення порушеного права позивача суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправним та скасувати наказ Управління охорони, використання і відтворення водних біоресурсів та регулювання рибальства в Закарпатській області (90300, Закарпатська область, м. Виноградів вул. Миру, 53, ідентифікаційний код 34991846) від 26 грудня 2016 року № 60-К "Про звільнення ОСОБА_1.".
Відповідно до статей 6 частини 2, 19 частини 2 Конституції України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У відповідності до статті 2 КАС України, її частини 2 пунктів 1, 3, 5, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісно.
Приймаючи спірний наказ, відповідачем були порушені (недотримані) вищезазначені у статті 2 КАС України критерії.
Згідно зі статтею 77 частин 1 та 2 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. У адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов до висновку наявність правових підстав для задоволення позовних вимог частково.
Застосоване судом законодавство - використане в редакції, станом на час виникнення спірних правовідносин.
На підставі викладеного вище, керуючись ст.ст. 77, 143, 243-246 КАС України, суд -
УХВАЛИВ:
Позовну заяву ОСОБА_1 (90300, АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1) до Управління охорони, використання і відтворення водних біоресурсів та регулювання рибальства в Закарпатській області (90300, Закарпатська область, м. Виноградів вул. Миру, 53, ідентифікаційний код 34991846), третя особа, яка заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Державне агентство рибного господарства України (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 45-А, ідентифікаційний код 37472282) про визнання дій протиправними, зобов'язання скасувати наказ та поновлення на роботі - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ Управління охорони, використання і відтворення водних біоресурсів та регулювання рибальства в Закарпатській області (90300, Закарпатська область, м. Виноградів вул. Миру, 53, ідентифікаційний код 34991846) від 26 грудня 2016 року № 60-К "Про звільнення ОСОБА_1.".
Поновити ОСОБА_1 (90300, АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1) на посаді завідуючого сектором юридичного забезпечення та роботи з персоналом Управління охорони, використання і відтворення водних біоресурсів та регулювання рибальства в Закарпатській області з 01 січня 2017 року.
Рішення у частині поновлення на посаді завідуючого сектором юридичного забезпечення та роботи з персоналом Управління охорони, використання і відтворення водних біоресурсів та регулювання рибальства в Закарпатській області виконується негайно.
У задоволенні позовної заяви у частині решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (з урахуванням особливостей, що встановлені Розділом VII КАС України (пункт 15.5)).
СуддяС.Є. Гаврилко
Суд | Закарпатський окружний адміністративний суд |
Дата ухвалення рішення | 26.12.2017 |
Оприлюднено | 10.01.2018 |
Номер документу | 71441054 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Львівський апеляційний адміністративний суд
Качмар Володимир Ярославович
Адміністративне
Львівський апеляційний адміністративний суд
Качмар Володимир Ярославович
Адміністративне
Львівський апеляційний адміністративний суд
Качмар Володимир Ярославович
Адміністративне
Львівський апеляційний адміністративний суд
Качмар Володимир Ярославович
Адміністративне
Львівський апеляційний адміністративний суд
Улицький Василь Зіновійович
Адміністративне
Львівський апеляційний адміністративний суд
Улицький Василь Зіновійович
Адміністративне
Львівський апеляційний адміністративний суд
Улицький Василь Зіновійович
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні