Ухвала

від 02.01.2018 по справі 826/10497/16

ВЕРХОВНИЙ СУД

ВЕРХОВНИЙ СУД УХВАЛА 02.01.2018           Київ           К/9901/1987/17 826/10497/16   Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Бившевої  Л.І. перевірив касаційну скаргу Головного управління ДФС у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.06.2017 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 26.09.2017 у справі за позовом Підприємства з іноземною інвестицією у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Катех-Електро» до Головного управління ДФС у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, В С Т А Н О В И В: Головне управління ДФС у місті Києві 25.09.2017 подало до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.06.2017 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 26.09.2017. Суддя Вищого адміністративного суду України Бившева Л.І. під час перевірки касаційної скарги на відповідність вимогам статті 213 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, яка діяла до 15.12.2017) встановила, що касаційна скарга подана з порушенням  частини п'ятої цієї статті, а саме: до касаційної скарги не додано документа про сплату судового збору. Інших недоліків в оформленні касаційної скарги виявлено не було. Вищий адміністративний суд України ухвалою від 17.10.2017 зазначену касаційну скаргу залишив без руху та встановив скаржнику строк для усунення вказаних в ухвалі недоліків до 20.11.2017. 16.11.2017 скаржник подав до суду заяву про відстрочення сплати судового збору, обґрунтоване тим, що станом на 08.11.2011 Головне управління ДКС України у місті Києві призупинило проведення платежів за платіжними дорученнями за всіма кодами програмної класифікації видатків, крім захищених видатків, визначених Бюджетним кодексом України до проведення безспірного списання, що унеможливлює сплату судового збору державною податковою інспекцією. Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 02.06.2016 № 1401-VIII, який набрав чинності з 30.09.2016, статтю 125 Конституції України викладено в редакції, згідно з якою Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України. Згідно з пунктом 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06. 2016 № 1402-VIII, який набрав чинності з 30.09.2016, з дня початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному цим Законом, Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України припиняють свою діяльність та ліквідуються у встановленому законом порядку. Відповідно до пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, який набрав чинності з 30.09.2016, постановою Пленуму Верховного Суду від 30.11.2017 № 2 «Про визначення дня початку роботи Верховного Суду» днем початку роботи Верховного Суду визначено 15.12.2017. Законом України від 03.10.2017 №  2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017, Кодекс адміністративного судочинства викладено в новій редакції. Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.12.2017 суддею-доповідачем у справі визначено суддю Верховного Суду Бившеву  Л.І. Відповідно до підпункту 12 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII, який набрав чинності з 15.12. 2017) заяви і скарги, подані до набрання чинності цією редакцією Кодексу, провадження за якими не відкрито на момент набрання ним чинності, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви чи скарги не можуть бути залишені без руху, повернуті або передані за підсудністю, щодо них не може бути прийнято рішення про відмову у прийнятті чи відмову у відкритті провадження за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу, якщо вони подані з додержанням відповідних вимог процесуального закону, які діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Касаційна скарга була подана без додержання вимог частини п'ятої статті 213 Кодексу адміністративного судочинства України, які діяли до набрання чинності новою редакцією Кодексу адміністративного судочинства України, а саме – до касаційної скарги не додано документа про сплату судового збору. Недоліки касаційної скарги в межах встановленого ухвалою Вищого адміністративного суду України від 17.10.2017 строку скаржником усунуті не були. При цьому скаржник надіслав до суду клопотання про відстрочення сплати судового збору, обґрунтоване посиланням на призупинення з 08.11.2017 проведення платежів за всіма кодами класифікації видатків. Суд вважає, що клопотання податкового органу про відстрочення сплати судового збору не підлягає задоволенню з огляду на таке. Статтею 129 Конституції України однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом. Статтею 13 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) учасникам справи, а також особам, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, забезпечується право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках – на касаційне оскарження судового рішення. Статтями 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) передбачено право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках та у визначений цим Кодексом строк. Частина друга статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) покладає учасників справи обов'язок добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.    Відповідно до підпункту 3 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 № 3674-VI (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) за подання касаційної скарги на рішення суду ставка судового збору становить 120 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви. У статті 5 цього Закону також встановлено перелік суб'єктів, які звільнені від сплати судового збору, серед яких органи Державної фіскальної служби відсутні. Згідно з частиною першою статті 88 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк. Водночас, суд звертає увагу на те, що органи Державної фіскальної служби є державними органами, що здійснюють адміністрування податків, зборів, платежів, тобто суб'єктом, що реалізує свою владну компетенцію, а відсутність чи недостатність фінансування їх діяльності не може свідчити про наявність підстав для звільнення від сплати судового збору. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі» «право на суд» не є абсолютним, воно може обмежуватися державою різноманітними засобами, в тому числі фінансовими. Фінансування витрат на оплату судового збору для державних органів із державного бюджету передбачено за кодом економічної класифікації 2800 «Інші поточні платежі», розмір яких щорічно затверджується відповідним кошторисом. Після прийняття Закону про Державний бюджет України на поточний бюджетний період до затвердження в установлений законодавством термін бюджетного розпису на поточний рік в обов'язковому порядку складається тимчасовий розпис бюджету на відповідний період. Бюджетні установи складають на цей період тимчасові індивідуальні кошториси (з довідками про зміни до них у разі їх внесення). У пункті 45 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ (далі – Порядок), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 № 228, зазначено, що під час складання на наступний рік розписів відповідних бюджетів, кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету та планів спеціального фонду, планів використання бюджетних коштів (крім планів використання бюджетних коштів одержувачів) і помісячних планів використання бюджетних коштів враховуються обсяги здійснених видатків і наданих кредитів з бюджету згідно з тимчасовими розписами відповідних бюджетів та тимчасовими кошторисами, тимчасовими планами використання бюджетних коштів і тимчасовими помісячними планами використання бюджетних коштів. З урахуванням наведеного та беручи до уваги, що особа, яка утримується за рахунок державного бюджету, має право в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів з метою забезпечення сплати судового збору, суд вважає, що обставини, пов'язані з фінансуванням установ чи організацій з державного бюджету, відсутністю в ньому коштів, призначених для сплати судового збору суб'єктами владних повноважень тощо не є підставою для звільнення (відстрочення, розстрочення) від такої сплати. Згідно з частиною п'ятою статті 213 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) до касаційної скарги додається документ про сплату судового збору. Відповідач до касаційної скарги не додав документа про сплату судового збору, але заявив клопотання про відстрочення сплати судового збору, обґрунтоване посиланням на відсутність бюджетних асигнувань та залишку коштів на рахунку для сплати судового збору. Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Відповідно до частини другої статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу. Згідно з пунктом 1 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк. Суддя-доповідач, встановивши, що касаційну скаргу подано без додержання відповідних вимог процесуального закону, дійшла висновку про повернення касаційної скарги. Керуючись статтею 332, підпунктом 12 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, У Х В А Л И В : У задоволенні клопотання Головного управління ДФС у місті Києві про відстрочення сплати судового збору відмовити. Касаційну скаргу Головного управління ДФС у місті Києві повернути. Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи, скаржнику – копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами, а касаційну скаргу залишити у суді касаційної інстанції. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею і оскарженню не підлягає. Суддя                                                                                          Л.І. Бившева