Постанова

від 08.08.2017 по справі 810/1166/17

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 серпня 2017 року № 810/1166/17

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панченко Н.Д., розглянувши у порядку письмового провадження у м. Києві адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бест-Тойс" до Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправними дій, визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Бест-Тойс" з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області, у якому позивач, з урахування заяви про уточнення позовних вимог від 18.05.2017 (т.3, а.с. 106-107), просить суд скасувати податкові повідомлення-рішення від 22.12.2016 №0004351401, №0004341401, №0004311401 та №0004301401.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про необґрунтованість викладених в акті перевірки від 09.12.2016 №143/10-36-14-01-13/35703998 висновків про заниження доходів та витрат, а також заниження об'єкта оподаткування податком на додану вартість внаслідок проведеної уцінки деяких товарів та їх подальшою реалізацією за ціною, меншою за собівартість.

Позивач стверджує, що виходячи з положень податкового законодавства, прийняття платником податку рішення про уцінку товарів (активів) не змінює балансову вартість активів та доходи або витрати платника податку, пов'язані з придбанням зазначених активів.

Тобто позивач вважає, що при реалізації уціненого товару до витрат, що формують собівартість реалізованих товарів, необхідно віднести повну собівартість продукції, а саме, первісну вартість готової продукції без урахування проведених уцінок.

Водночас доходи від реалізації таких товарів необхідно визначати виходячи з розміру договірної (контрактної) вартості.

Відповідач позов не визнав, зазначив, що посадові особи контролюючого органу при проведенні перевірки позивача та оформленні її результатів діяли на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України, а податкові повідомлення-рішення є законними.

Звертав увагу суду, що у ході перевірки були виявлені обставини, які дають підстави вважати, що позивач у перевіряємий період здійснював операції з уцінки товарів, що були направлені виключно на мінімізацію податкових зобов'язань.

Зокрема, відповідач стверджує, що позивач, отримавши від контрагента оплату за раніше поставлені товари, в односторонньому порядку зменшив їх вартість шляхом уцінки, тим самим зменшивши об'єкт оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість.

Представники сторін у судове засідання, призначене на 14.06.2016, не з'явились. Від представника позивача 14.06.2016 надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Відповідач про причини неявки суд не повідомив, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, клопотань про відкладення розгляду справи, чи про розгляд справи за його відсутності до суду не надходило.

Дослідивши наявні матеріали справи у їх сукупності, враховуючи, що про час, дату та місце розгляду справи відповідач був повідомлений своєчасно та належним чином, зважаючи на відсутність підстав для відкладення судового розгляду, передбачених статтею 128 Кодексу адміністративного судочинства України та беручи до уваги положення частини 4 статті 128 та частини 4 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, судом прийнято рішення про розгляд справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

У період з 24.10.2016 по 24.11.2016 Головним управлінням ДФС у Київській області було проведено документальну планову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Бест-Тойс" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 по 30.06.2016.

Результати перевірки оформлені Актом від 09.12.2016 №143/10-36-14-01-13/35703998 (далі - Акт перевірки) (т.1, а.с. 28-113).

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог:

- підпункту 14.1.231 пункту 14.1 статті 14, пункту 135.1, 135.2 статті 135, пункту 137.1 статті 137, пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим позивачем було занижено податок на прибуток на 1012127,00 грн. та завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на 3216070,00 грн.;

- пункту 189.1 статті 189, пункту 192.1 статті 192, пункту 198.5 статті 198 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим позивачем було занижено ПДВ на 1320968,00 грн. та завищено суму, що підлягає бюджетному відшкодуванню у зменшення податкових зобов'язань з ПДВ наступних звітних періодів у розмірі 425845,00 грн.

Висновки контролюючого органу про заниження доходів зводяться до тверджень про неправомірність здійсненого позивачем продажу товарів за ціною, нижчою за їх собівартість, внаслідок уцінки товарів, наявність об'єктивних підстав для проведення якої документально не підтверджується. Натомість висновок про завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток контролюючий орган пов'язує з необґрунтованим віднесенням до складу собівартості реалізованих товарів суми їх уцінки.

Факт реалізації позивачем товарів за ціною, нижчою за собівартість, слугував також підставою для висновку про заниження об'єкта оподаткування ПДВ, і, як наслідок, завищення суми від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання з ПДВ та сумою податкового кредиту.

На підставі Акта перевірки, відповідно до пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України, Головним управлінням ДФС у Київській області прийняті оспорювані податкові повідомлення-рішення, а саме:

- №0004351401 від 22.12.2016, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за січень 2014 року у розмірі 425845,00 грн. та визначено штрафні (фінансові) санкції (штраф) у розмірі 106461,00 грн. (т.1, а.с. 22);

- № 0004341401 від 22.12.2016, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на 1623551,00 грн., у тому числі на 1298841,00 грн. за основним платежем та на 324710,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (т.1, а.с. 23);

- №0004301401 від 22.12.2016, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на 1265197,00 грн., у тому числі на 1012157,00 грн. за основним зобов'язанням та на 253040,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (т.1, а.с. 24);

- №0004311401 від 22.12.2016, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на 3216 070,00 грн. (т.1, а.с. 25).

Не погоджуючись з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку висновкам контролюючого органу про заниження позивачем загального оподатковуваного доходу за 2013 рік на суму 1781141,00 грн., що у свою чергу було підставою для збільшення позивачеві податкового зобов'язання з податку на прибуток, суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та ТОВ "Паритет-Тойс" було укладено договір поставки від 03.01.2011 №БТ-03-06, у порядку та на умовах якого ТОВ "Бест-Тойс" зобов'язувалось поставляти ТОВ "Паритет-Тойс" товари, номенклатура та кількість яких визначається сторонами відповідно до замовлень.

Пунктом 7.2 вказаного договору визначено, що покупець зобов'язаний сплачувати на користь постачальника вартість постановленого ним товару протягом 90 днів з моменту поставки шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника.

Додатковою угодою від 24.12.2012 до договору поставки від 03.01.2011 №БТ-03-06, сторони вирішили доповнити договір пунктом 6.9, відповідно до якого сторони за взаємною згодою вправі здійснювати переоцінку (уцінку/дооцінку) товару у випадках відсутності попиту на відповідні товари більш ніж 3 місяці; зниження попиту на товар (незалежно від того, як давно такий товар придбаний та/або виставлений на продаж); наближення завершення строків реалізації товарів; при зростанні цін постачальників тощо.

Судом встановлено, що між позивачем та ТОВ "Партитет-Тойс" у перевіряємий період були укладені додаткові угоди від 12.12.2013, від 16.12.2013, від 17.12.2013, від 19.12.2013, від 20.12.2013, від 23.12.2013, від 24.12.2013, від 26.12.2013, від 27.12.2013 та від 31.12.2013 до договору поставки від 03.01.2011 №БТ-03-06 (т.2, а.с. 119-129), у яких сторони домовились про здійснення переоцінки товарів, наведених в актах переоцінки від 12.12.2013 №ВТ-0000006, від 16.12.2013 №ВТ-0000007, від 16.12.2013 №ВТ-0000008, від 17.12.2013 №ВТ-0000009, від 19.12.2013 №ВТ-0000010; від 20.12.2013 №ВТ-0000011, від 23.12.2013 №ВТ-0000012, від 24.12.2013 №ВТ-0000013, від 26.12.2013 №ВТ-0000014, від 27.12.2013 №ВТ-0000015, від 27.12.2013 №ВТ-0000016, від 27.12.2013 №ВТ-0000017, від 27.12.2013 №ВТ-0000018, від 27.12.2013 №ВТ-0000019, від 31.12.2013 №ВТ-0000021 (т.2, а.с. 77-118).

Загальний розмір уцінки товарів склав 1781141,00 грн., що підтверджується актами переоцінки, у яких сторони визначили найменування товарів, що уцінюються, розмір уцінки та суму ПДВ, що підлягає коригуванню у зв'язку зі зменшенням вартості товару (т.2, а.с. 77-118).

Як вбачається з матеріалів справи, після проведеної уцінки товари, перелік яких наведено в актах переоцінки, були реалізовані за новою ціною, що підтверджується наданим позивачем звітом про рух товарів, у якому наведено інформацію про найменування товару та реквізити первинних документів (видаткових накладних), на підставі яких товар постачався контрагентам (т.3, а.с. 165-250; т.4, а.с. 1-171, т.5, а.с. 4-250).

Визначаючи операційний дохід від таких операцій, позивач виходив з договірної (контрактної) вартості реалізації уцінених товарів.

Натомість визначаючи позивачеві податкові зобов'язання, контролюючий орган виходив з того, що операційний дохід позивача підлягає коригуванню у бік збільшення на суму проведеної уцінки.

Разом з цим суд зазначає, що такий висновок контролюючого органу не ґрунтується на вимогах закону.

Відповідно до підпункту 133.1.1 пункту 133.1 статті 133 Податкового кодексу України (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) платниками податку на прибуток підприємств з числа резидентів є суб'єкти господарювання - юридичні особи, які провадять господарську діяльність як на території України, так і за її межами.

Пунктом 134.1 статті 134 Податкового кодексу України передбачено, що об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу; дохід (прибуток) нерезидента, що підлягає оподаткуванню згідно зі статтею 160 цього Кодексу, з джерелом походження з України.

Згідно з пунктом 135.1 статті 135 Податкового кодексу України, доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з:

- доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті;

- інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

У силу положень підпункту 135.4.1 пункту 135.4 статті 135 Податкового кодексу України, дохід від операційної діяльності визнається в розмірі договірної (контрактної) вартості, але не менше ніж сума компенсації, отримана в будь-якій формі, в тому числі при зменшенні зобов'язань, та включає дохід від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг, у тому числі винагороди комісіонера (повіреного, агента тощо).

Відповідно до пункту 135.2 статті 135 Податкового кодексу України доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Отже, дохід платника податків складається, зокрема, з доходів від операційної діяльності, що включає дохід від реалізації товарів у розмірі їх договірної (контрактної) вартості.

Суд зазначає, що визначений у розділі ІІІ Податкового кодексу України порядок визначення доходу для цілей оподаткування податком на прибуток не містить будь-яких застережень, які б свідчили про обов'язок платника податку коригувати дохід від операційної діяльності у бік збільшення у разі реалізації товарів робіт чи послуг за ціною, нижчою за їх собівартість.

Таким чином, визначаючи дохід виходячи з договірної вартості уцінених товарів (за ціною їх реалізації після уцінки) позивач діяв у повній відповідності до вимог чинного законодавства.

Суд зауважує, що проведення платником податків окремих збиткових операцій не свідчить про недотримання ним податкового законодавства, якщо такі операції обумовлені об'єктивними економічними причинами.

За визначенням, наведеним у підпункті 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Таким чином, для цілей оподаткування кваліфікуючою ознакою господарської діяльності є її спрямованість на отримання прибутку, що, у свою чергу, передбачає наявність у платника відповідної мотивації при вступі у господарські правовідносини з іншими суб'єктами господарювання.

При цьому визначення способів та методів отримання прибутку внаслідок провадження підприємницької діяльності належить до виключної компетенції платника, який у сфері господарювання володіє самостійністю та широкою дискрецією.

Здійснюючи свою підприємницьку діяльність на власний ризик, платник несе усі негативні наслідки можливої економічної неефективності своїх рішень; при цьому такий платник не має обов'язку бути економічно ефективним та раціональним та може приймати нестандартні з економічної точки зору рішення, що є елементом його правосуб'єктності як учасника ринкових правовідносин.

За відсутності доказів свідомого застосування платником заниженої ціни продажу без наявності ділової мети, а виключно з ціллю мінімізації податків, у податкового органу відсутні підстави оцінювати обґрунтованість цінової політики платника у процесі провадження ним господарської діяльності.

Отже, отримання прибутку є метою господарської діяльності, а не її обов'язковим результатом. Збитковість окремої господарської діяльності не є ознакою відсутності розумних цілей економічного характеру у господарської операції, якщо така збитковість обґрунтована об'єктивними причинами.

Досліджуючи обставини, що були підставою для проведення уцінки товарів, суд виходив з наступного.

Наказом Міністерства економіки України та Міністерства фінансів України від 10.09.1996 №120/190, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 19.09.1996 за №546/1571, затверджене Положення про порядок уцінки і реалізації продукції, що залежалась, з групи товарів широкого вжитку, продукції виробничо-технічного призначення та надлишкових товарно-матеріальних цінностей (далі - Положення про порядок уцінки).

За цим Положенням проводиться уцінка товарів широкого вжитку і продукції виробничо-технічного призначення, що залежалися (не мають збуту більше трьох місяців) і не користуються попитом у споживачів, а також таких товарів та продукції, які частково втратили свою первісну якість (далі - товари, продукція), та надлишкових товарно-матеріальних цінностей (матеріалів, комплектуючих виробів, інших матеріальних цінностей, що більше трьох місяців не можуть бути використані на виробництво продукції, оскільки таку продукцію виробляти недоцільно за відсутності попиту на неї як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках) (пункт 1 Положення про порядок уцінки).

Відповідно до пункту 2 Положення про порядок уцінки, уцінка товарів, продукції та надлишкових товарно-матеріальних цінностей проводиться на виробничих і торговельних підприємствах та в організаціях усіх форм власності, які виробляють продукцію, продають (постачають) товари, у міру потреби за рішенням керівника (власника) підприємства (організації).

Згідно з пунктом 3 Положення про порядок уцінки, для виявлення товарів, продукції та надлишкових товарно-матеріальних цінностей, що підлягають уцінці, та проведення їх уцінки керівник (власник) підприємства затверджує комісію, до складу якої, як правило, входять: заступник керівника підприємства (голова комісії), головний бухгалтер, товарознавець, економіст з цін, технолог та інші спеціалісти підприємства, обізнані з кон'юнктурою і попитом на ринку.

Пунктом 4 Положення про порядок уцінки передбачено, що уцінка товарів, продукції та надлишкових товарно-матеріальних цінностей на виробничих і торговельних підприємствах та в організаціях проводиться за даними інвентаризації. Керівник (власник) підприємства може прийняти рішення щодо уцінки за станом на перше число місяця за даними обліку.

Відповідно до пункту 8 Положення про порядок уцінки, на підставі аналізу даних про наявність товарів, продукції та надлишкових товарно-матеріальних цінностей, скоригованих на суми їх реалізації після проведення інвентаризації, комісія, яка повинна проводити уцінку, складає переліки цих товарів, продукції та надлишкових товарно-матеріальних цінностей. У переліках указуються повна назва, кількість, роздрібна ціна товару (собівартість продукції), назва підприємства-виробника та пропозиції щодо розміру уцінки. Комісія також виявляє товари, продукцію, що підлягають уцінці у зв'язку з частковою втратою первісної якості.

Згідно з пунктом 9 Положення про порядок уцінки, переліки товарів, продукції та надлишкових товарно-матеріальних цінностей, що підлягають уцінці, подаються на розгляд керівнику (власнику) відповідно виробничого чи торговельного (постачальницького) підприємства для прийняття рішення.

Пунктом 13 Положення про порядок уцінки передбачено, що дані про уцінені товари, продукцію та надлишкові товарно-матеріальні цінності записують в опис-акт. Опис-акт складається на виробничих підприємствах і підприємствах оптової торгівлі та постачання у кожному складі товарів, продукції, надлишкових товарно-матеріальних цінностей; на підприємствах роздрібної торгівлі - у кожному відділі (секції), магазині чи іншій торговій одиниці у двох примірниках і підписується членами комісії, що проводила уцінку, а також матеріально відповідальними особами.

Відповідно до пункту 18 Положення про порядок уцінки, після затвердження описів-актів усі уцінені товари, продукція та надлишкові товарно-матеріальні цінності, які перемарковано в порядку, установленому в пунктах 21-24 цього Положення, на підприємствах торгівлі негайно передаються для реалізації за накладною, у якій вказуються роздрібні ціни до і після уцінки, а виробничі підприємства уцінену продукцію і товарно-матеріальні цінності передають для реалізації у першу чергу своїм фірмовим магазинам, а також вживають заходів щодо реалізації цих запасів іншим підприємствам.

Отже, підприємства на власний розсуд можуть прийняти рішення про проведення уцінки товарів, що залежалися (не мають збуту більше трьох місяців) і не користуються попитом у споживачів, а також таких товарів та продукції, які частково втратили свою первісну якість.

Виявлення товарів, що підлягають уцінці, здійснюється за розпорядчим рішенням керівника підприємства відповідною комісією. При цьому зазначеним положенням не встановлено окремих критеріїв відбору товарів чи виключних підстав для уцінки.

Судом встановлено, що на підставі наказу ТОВ "Бест-Тойс" від 23.05.2013 №28з у період з червня по липень 2013 року комісією ТОВ "Бест-Тойс" було проведено вибіркову інвентаризацію товарів на складі, результати якої оформлені актами контрольної перевірки інвентаризації цінностей за період з 03.06.2013 по 25.07.2013 у загальній кількості 38 шт.

Наказом ТОВ "Бест-Тойс" від 02.09.2013 №02/09-2013 комісії, створеній відповідно до вимог Положення про порядок уцінки, доручено переглянути та проаналізувати товар, виявлений під час інвентаризації, що містить пошкодження та не реалізується більше трьох місяців; встановити максимально можливий розмір уцінки для подальшої реалізації.

Наказом ТОВ "Бест-Тойс" від 30.09.2013 затверджений висновок комісії по уцінці товару, у якому визначений перелік товарів, що обліковуються на складі ТОВ "Бест-Тойс" та підлягають уцінці (т.1, а.с. 196-233).

Згідно вказаного висновку обставинами, що виключають можливість реалізації товарів, наведених у переліку є:

- втрата значною кількістю товару товарного вигляду у зв'язку з довготривалим зберіганням, фізичним та моральним старінням;

- наявність у переліку значної кількості товарів, що є аксесуарами/доповненнями, тобто є похідним товаром відносно основного товару, який на дату складання висновку повністю реалізований;

- наявність у переліку значної кількості товарів, що широко представлені у точках продажу аналогічними чи схожими товарами конкуруючих брендів, що відносяться до нових колекцій, порівняно з товарами, вказаними у переліку.

Як вбачається з матеріалів справи, результати уцінки відображені позивачем в описах-актах, у яких зазначено найменування, кількість товару, вартість одиниці товару до уцінки та після уцінки, розмір уцінки.

Таким чином матеріалами справи підтверджується, що здійснена позивачем уцінка окремих товарів була обумовлена розумними економічними причинами та була здійснена у порядку, передбаченому законом.

Сама по собі незгода податкового органу з господарськими рішеннями платника податків, у тому числі щодо уцінки товарів, не може бути підставою для визначення платникові податків податкових зобов'язань, виходячи з лише собівартості виготовлення або придбання товарів, що були реалізовані з уцінкою.

Суд зазначає, що до факторів ціноутворення, крім рівня витрат, пов'язаних з виробництвом (придбанням) товару, належать рівні попиту на продукцію, кон'юнктура ринку, платоспроможність покупця, обсяги виробництва та складські запаси продавця та інші умови, які об'єктивно впливають на формування ціни.

Заперечуючи щодо наявності підстав для проведення уцінки (переоцінки), податковий орган будь-яких доказів, що ціна продажу, встановлена позивачем після уцінки, не відповідає рівню звичайних ринкових цін, не надав. Як вбачається з Акта перевірки, відповідач не з'ясовував ринкових цін на ідентичні або однорідні товари і не проводив їх порівняння з договірною ціною продажу позивачем у співставних умовах.

Відповідачем також не було надано суду жодних доказів, що товар після його уцінки реалізовувався позивачем за вищою ціною.

При цьому суд відхиляє зауваження податкового органу, які зводяться до неможливості ідентифікації уціненого товару у наданих до перевірки видаткових накладних.

Судом встановлено, що у складі письмових заперечень на Акт перевірки, позивачем було надано видаткові накладні, відповідно до яких ТОВ "Бест-Тойс" здійснювало реалізацію уцінених товарів на користь ТОВ "Паритет-Тойс" (т.1, а.с 114-135). Разом з цим причин, з яких вказані накладні та письмові пояснення не були враховані під час розгляду заперечень на Акт перевірки та при прийнятті оспорюваних податкових повідомлень-рішень, відповідач не повідомив.

Суд також зазначає, що станом на момент розгляду справи у суді позивачем було надано звіт про рух товарів, у якому позивач систематизував уцінені товари у розрізі первинних документів, на підставі яких вони були реалізовані (т.3, а.с. 165-250; т.4, а.с. 1-171, т.5, а.с. 4-250).

Відтак суд зазначає, що контролюючий орган, за умов аналізу наданих позивачем до перевірки первинних документів, мав змогу достеменно встановити ціну, за якою позивач реалізовував товари після уцінки.

У судовому засіданні представник відповідача звертав увагу суду, що позивач здійснив уцінку товару, право власності на який на момент уцінки перейшло до ТОВ "Паритет-Тойс". При цьому під час перевірки позивачем не надавалось документів, які б підтверджували факт повернення ТОВ "Паритет Тойс" відповідних товарів.

Таким чином відповідач вважає, що позивач після оплати товарів контрагентом в односторонньому порядку здійснив зміну розміру компенсації за товар, тим самим зменшивши базу оподаткування податком на прибуток внаслідок зменшення доходу від таких операцій.

Утім вказані висновки відповідача суперечать фактичним обставинам та спростовуються доказами, що наявні у матеріалах справи.

Згідно акту звіряння взаємних розрахунків між ТОВ "Бест-Тойс" і ТОВ "Паритет-Тойс", станом на 31.12.2013 заборгованість ТОВ "Паритет-Тойс" перед позивачем становить 21710331,44 грн., станом на 31.04.2014 - 21497269,00 грн. (а.с. 123-159).

Листом від 12.05.2017 №396 ТОВ "Паритет-Тойс" підтвердило, що товар, поставлений відповідно до договору поставки від 03.01.2011 №БТ-03-06 та додаткових угод до нього від 27.12.2013, від 16.12.2013, від 30.12.2013, від 31.12.2014, від 26.12.2013, від 24.12.2013, від 23.12.2013, від 20.12.2013, від 19.12.2013, від 12.12.2013, від 17.12.2013 та актів переоцінки від 12.12.2013 №ВТ-0000006, від 16.12.2013 №ВТ-0000007, від 16.12.2013 №ВТ-0000008, від 17.12.2013 №ВТ-0000009, від 19.12.2013 №ВТ-0000010; від 20.12.2013 №ВТ-0000011, від 23.12.2013 №ВТ-0000012, від 24.12.2013 №ВТ-0000013, від 26.12.2013 №ВТ-0000014, від 27.12.2013 №ВТ-0000015, від 27.12.2013 №ВТ-0000016, від 27.12.2013 №ВТ-0000017, від 27.12.2013 №ВТ-0000018, від 27.12.2013 №ВТ-0000019, від 31.12.2013 №ВТ-0000021, на дату проведення уцінки не був оплачений та/або реалізований і перебував на балансі ТОВ "Паритет-Тойс" (т.3, а.с. 114-152).

Посилання відповідача на розрахунки коригування кількісних і вартісних показників до податкових накладних, у яких заповнена графа "дата оплати", як на доказ зарахування коштів у рахунок оплати поставленого ТОВ "Паритет-Тойс" товару, суд відхиляє.

У розумінні чинного законодавства первинним документом, який підтверджує факт оплати поставленого товару є банківська виписка, або інший банківський документ, що дозволяє встановити дату, суму та призначення платежу.

Разом з цим, як вбачається з виписок з бухгалтерського рахунку 36.1 "Розрахунки з вітчизняними покупцями" та підтверджується банківськими виписками, у дати, вказані в розрахунках коригування кількісних і вартісних показників, ТОВ "Паритет-Тойс" не здійснювало платежів за товари, поставлені відповідно до договору поставки від 03.01.2011 №БТ-03-06 та додаткових угод до нього від 27.12.2013, від 16.12.2013, від 30.12.2013, від 31.12.2014, від 26.12.2013, від 24.12.2013, від 23.12.2013, від 20.12.2013, від 19.12.2013, від 12.12.2013, від 17.12.2013 (т.6, а.с. 79-138).

Щодо заповнення реквізиту "дата оплати" у розрахунках коригування кількісних і вартісних показників до податкових накладних, представник позивача пояснив, що інформація до вказаної графи була внесена помилково внаслідок невірного налаштування програмного забезпечення, що використовується підприємством для бухгалтерського обліку.

Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено, що уцінка товару позивачем була направлена виключно на зменшення об'єкта оподаткування податком на прибуток та не була пов'язана з об'єктивними економічними причинами.

Крім того, згідно статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Суд зазначає, що свобода договору означає право громадян або юридичних осіб вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначати умови такого договору.

Судом встановлено, що підставою для зменшення грошових зобов'язань контрагента позивача та, як наслідок, зменшення отриманого ним доходу, є саме домовленості сторін договору від 03.01.2011 №БТ-03-06, оформлені додатковими угодами до нього від 27.12.2013, від 16.12.2013, від 30.12.2013, від 31.12.2014, від 26.12.2013, від 24.12.2013, від 23.12.2013, від 20.12.2013, від 19.12.2013, від 12.12.2013, від 17.12.2013.

При цьому, домовленості про зменшення вартості реалізованого товару могли бути досягнуті сторонами і без проведення його уцінки, за наявності тільки волевиявлення сторін договору.

З урахуванням викладеного, висновок податкового органу про заниження позивачем доходу на 1781141,00 грн., є необґрунтованим.

Щодо висновків податкового органу про завищення позивачем витрат, що враховуються при визначені об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 6952925,00 грн., суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що під час здійснення реалізації товарів, перелік яких наведено в актах-описах, до складу витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, позивачем було включено собівартість реалізованих товарів.

Тобто, до витрат операційної діяльності за наслідками операцій з реалізації уцінених товарів позивач включав суму (без ПДВ), за яку придбав відповідні товари, не враховуючи, що у подальшому вартість таких товарів зменшилась у зв'язку з уцінкою.

Згідно з підпунктом 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

При цьому, відповідно до пункту 152.10 статті 152 Податкового кодексу України, якщо платник податку приймає рішення про уцінку /дооцінку активів згідно з правилами бухгалтерського обліку, - така уцінка /дооцінка з метою оподаткування не змінює балансову вартість активів та доходи або витрати такого платника податку, пов'язані з придбанням зазначених активів. Норми цього пункту не застосовуються до операцій, стосовно яких іншими нормами цього Кодексу передбачено визнання доходів та витрат за даними бухгалтерського обліку.

Таким чином, прийняття платником податку рішення про уцінку товарів не впливає на розмір витрат, понесених платником податків у зв'язку з придбанням товарів. Отже, під час реалізації товарів з уцінкою витрати операційної діяльності формуються виходячи з витрат, які платник податку поніс у зв'язку з приданням таких товарів або їх виготовленням, незважаючи на суму проведеної уцінки.

Тобто доводи податкового органу про необхідність коригування витрат у бік зменшення на розмір проведеної уцінки не ґрунтуються на вимогах закону.

З урахуванням викладеного, висновок податкового органу про порушення позивачем підпункту 14.1.231 пункту 14.1 статті 14, пункту 135.1, 135.2 статті 135, пункту 137.1 статті 137, пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим позивачем було занижено податок на прибуток на 1' 012' 127,00 грн. та завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування податку на прибуток на 3' 216' 070,00 грн., є необґрунтованим.

За таких обставин податкове повідомлення-рішення від 22.12.2016 №0004301401 яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на 1' 265' 197,00 грн., та податкове повідомлення рішення від 22.12.2016 №0004311401, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на 3' 216' 070,00 грн., є протиправними та підлягають скасуванню.

Щодо висновків податкового органу про порушення позивачем законодавства, що регулює порядок нарахування та сплати податку на додану вартість, суд зазначає наступне.

Як вбачається з Акта перевірки, збільшуючи позивачеві суму податкових зобов'язань з ПДВ та зменшуючи від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту, податковий орган виходив з того, що платник податку зобов'язаний нарахувати ПДВ на суму уцінки.

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування податком на додану вартість, є операції платників податку з:

- постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

- постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

- ввезення товарів на митну територію України;

- постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

З метою оподаткування цим податком до операцій з ввезення товарів на митну територію України та вивезення товарів за межі митної території України прирівнюється поміщення товарів у будь-який митний режим, визначений Митним кодексом України.

Згідно з пунктом 187.1 статті 187 Податкового кодексу України, датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

За операціями з виконання підрядних будівельних робіт суб'єкти підприємницької діяльності можуть застосовувати касовий метод податкового обліку відповідно до підпункту 14.1.266 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу.

Отже, при здійсненні платником податків операцій з уцінки товарів не виникає об'єкту оподаткування податком на додану вартість. Відтак суд погоджується з доводами позивача про відсутність у нього обов'язку нараховувати податок на додану вартість на різницю між ціною товару до та після уцінки.

Суд зазначає, що визначення податкових зобов'язань з ПДВ при реалізації уцінених товарів здійснюється у загальному порядку і передбачає нарахування ПДВ на операції з їх продажу виходячи з їх договірної вартості.

Так, пунктом 188.1 статті 188 Податкового кодексу України передбачено, що база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості (у разі здійснення контрольованих операцій - не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг. До складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені), три проценти річних та інфляційні, що отримані платником податку внаслідок невиконання або неналежного виконання договірних зобов'язань.

До бази оподаткування включаються вартість товарів/послуг, які постачаються (за виключенням суми компенсації на покриття різниці між фактичними витратами та регульованими цінами (тарифами) у вигляді виробничої дотації з бюджету та/або суми відшкодування орендодавцю - бюджетній установі витрат на утримання наданого в оренду нерухомого майна, на комунальні послуги та на енергоносії), та вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо отримувачем товарів/послуг, поставлених таким платником податку.

У випадках, передбачених статтею 189 цього Кодексу, база оподаткування визначається з урахуванням положень статті 189 цього Кодексу.

При цьому, пунктом 192.1 статті 192 Податкового кодексу України, передбачено, що якщо після постачання товарів/послуг здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, включаючи наступний за постачанням перегляд цін, перерахунок у випадках повернення товарів/послуг особі, яка їх надала, або при поверненні постачальником суми попередньої оплати товарів/послуг, суми податкових зобов'язань та податкового кредиту постачальника та отримувача підлягають відповідному коригуванню.

Згідно з підпунктом 192.1.1 пункту 192.1 статті 192 Податкового кодексу України, якщо внаслідок такого перерахунку відбувається зменшення суми компенсації на користь платника податку - постачальника, то:

а) постачальник відповідно зменшує суму податкових зобов'язань за результатами податкового періоду, протягом якого був проведений такий перерахунок, та надсилає отримувачу розрахунок коригування податку;

б) отримувач відповідно зменшує суму податкового кредиту за результатами такого податкового періоду в разі, якщо він зареєстрований як платник податку на дату проведення коригування, а також збільшив податковий кредит у зв'язку з отриманням таких товарів/послуг.

Тобто, якщо після поставки товарів постачальником буде змінено їх вартість, у тому числі у зв'язку з уцінкою, сформовані таким постачальником за правилом першої події (поставки товарів) податкові зобов'язання підлягають коригуванню у бік зменшення.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позивач правомірно зменшив розмір раніше задекларованих податкових зобов'язань з ПДВ у зв'язку з уцінкою товарів.

Суд також відхиляє посилання податкового органу на вимоги пунктів 189.1 статті 189 та пункту 198.5 статті 198 Податкового кодексу України, оскільки визначені у них положення до спірних правовідносин застосуванню не підлягають.

Так, згідно з пунктом 198.5 статті 198 Податкового кодексу України, платник податку зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, за товарами/послугами, необоротними активами, під час придбання або виготовлення яких суми податку були включені до складу податкового кредиту , у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи починають використовуватися:

а) в операціях, що не є об'єктом оподаткування відповідно до статті 196 цього Кодексу (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу);

б) в операціях, звільнених від оподаткування відповідно до статті 197, підрозділу 2 розділу XX цього Кодексу, міжнародних договорів (угод) (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 197.1.28 пункту 197.1 статті 197 цього Кодексу);

в) в операціях, що здійснюються платником податку в межах балансу платника податку, у тому числі передача для невиробничого використання, переведення виробничих необоротних активів до складу невиробничих необоротних активів;

г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.

Відповідно до пункту 189.1 статті 189 Податкового кодексу України, у разі здійснення операцій відповідно до пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу база оподаткування за необоротними активами визначається виходячи з балансової (залишкової) вартості, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), а за товарами/послугами - виходячи з вартості їх придбання.

Таким чином платники податків, які за наслідками господарських операцій з купівлі товарів сформували податковий кредит, але почали використовувати придбані товари в операціях, перелік яких наведено у підпунктах "а"-"г" пункту 198.5 статті 198 Податкового кодексу України, зобов'язанні визначити собі податкові зобов'язання за правилами, встановленими пунктом 189.1 статті 189 Податкового кодексу України.

Суд зазначає, що у даному випадку позивач здійснював господарські операції з постачання товарів, за результатами яких не здійснював формування податкового кредиту, відтак не мав підстав для збільшення власних податкових зобов'язань.

Суд також бере до уваги, що стверджуючи про обов'язок позивача визначити податкові зобов'язання виходячи з правил, встановлених пунктом 189.1 статті 189 Податкового кодексу України, податковим органом не доведено, що уцінені товари були використані позивачем в операціях, що не є об'єктом оподаткування ПДВ; в операціях, звільнених від оподаткування; або в операціях, що здійснюються платником податку в межах балансу платника податку, у тому числі передача для невиробничого використання, переведення виробничих необоротних активів до складу невиробничих необоротних активів

З урахуванням викладеного, суд зазначає, що висновок відповідача про порушення позивачем пункту 189.1 статті 189, пункту 192.1 статті 192, пункту 198.5 статті 198 Податкового кодексу України, є необґрунтованим.

За таких обставин податкове повідомлення-рішення від 22.12.2016 №0004351401, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за січень 2014 року у розмірі 425845,00 грн. та визначено штрафні (фінансові) санкції (штраф) у розмірі 106461,00 грн., та податкове повідомлення-рішення від 22.12.2016 № 0004341401, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на 1' 623' 551,00 грн., є протиправними та підлягають скасуванню.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладаєтеся на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На виконання цих вимог відповідач, як суб'єкт владних повноважень, належних і достатніх доказів, які б спростували доводи позивача, не надав, а відтак не довів правомірності рішень, прийнятих за наслідками перевірки.

З огляду на зазначене, беручи до уваги докази, наявні у матеріалах справи у їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судом рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Київській області від 22.12.2016 №0004351401, №0004341401, №0004311401 та №0004301401.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Бест-Тойс (ідентифікаційний код 35703998) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Київській області (ідентифікаційний код 39393260; місцезнаходження: 03680, м. Київ, вул. Народного Ополчення, буд. 5-А) судовий збір у розмірі 101156 (сто одна тисяча сто п'ятдесят шість) грн. 87 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Панченко Н.Д.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 08.08.2017.