Ухвала

від 27.12.2017 по справі 536/1087/17

КРЕМЕНЧУЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 536/1087/17

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 грудня 2017 року Кременчуцький районний суд Полтавської області в складі:

Головуючого судді - Колотієвського О.О. ,

при секретарі - Клоновій І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Кременчуці заяву представника ТОВ Довіра - ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення від 17 липня 2017 року по цивільній справі № 536/1087/17 за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю Довіра про стягнення коштів ,-

В С Т А Н О В И В:

17 липня 2017 року Кременчуцький районний суд Полтавської області ухвалив заочне рішення по цивільній справі № 536/1087/17 за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю Довіра про стягнення коштів .

У жовтні 2017 року представник ТОВ Довіра - ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про перегляд вищезазначеного заочного рішення.

В своїй заяві зазначив, що 17 жовтня 2017 року Товариством з обмеженою відповідальністю Довіра отриманий ряд документів з Кременчуцького районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області, зокрема постанова від 15 вересня 2017 року про відкриття виконавчого провадження № 54720672 та постанова від 15 вересня 2017 року про приєднання виконавчого провадження до зведеного виконавчого провадження № 54720672.

В зазначених документах містилося пряме посилання на виконавчий лист № 536/1087/17 від 12 вересня 2017 року, що видав Кременчуцький районний суд Полтавської області (суддя Колотієвський Олександр Олександрович) (далі по тексту - Кременчуцький районний суд, суд першої інстанції).

Внаслідок зазначеного, на підставі поданої заяви представник Відповідача ознайомився з матеріалами справи № 536/1087/17-ц та отримав копію заочного рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 17 липня 2017 року по справі № 536/1087/17 (далі по тексту - заочне рішення), на підставі якої судом першої інстанції виданий виконавчий лист № 536/1087/17 від 12 вересня 2017 року.

Вказаним заочним рішенням з ТОВ Довіра на користь ОСОБА_2 стягнуто грошові кошти в сумі 30 472 грн. 25 коп., з них:

- по договору оренди № 2/07/08 від 15 липня 2008 року: 14 457, 20 грн. - інфляційні втрати за період з 01 серпня 2011 року по 01 червня 2017 року, 2 102,79 - 3 % річних за період з 01 серпня 2011 року по 01 червня 2017 року,

- по договору оренди № 2/08/09 від 01 лютого 2009 року: 10 876,35 грн. - інфляційні втрати за період з 01 серпня 2011 року по 01 червня 2017 року, 3 035,91 грн. - 3 % річних за період з 01 серпня 2011 року по 01 червня 2017 року;

а також судовий збір у розмірі 640 грн. 00 коп.

Дане заочне рішення вважає таким, що підлягає скасуванню в процесі перегляду внаслідок наступного:

В мотивувальній частині заочного рішення зазначено, що представник Відповідача ТОВ Довіра в судове засідання не з'явився, про дату та час повідомлений належним чином відповідно до ст. 77 ЦПК України.

З вказаного не зрозуміло який саме представник ТОВ Довіра був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання по справі № 536/1087/17-ц.

Крім того, відповідно до ст. 277 ЦПК України Відповідачам, які не з'явилися в судове засідання, направляється рекомендованим листом із повідомленням копія заочного рішення не пізніше трьох днів з дня його проголошення.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України судові повістки, адресовані юридичним особам вручаються відповідній службовій особі, яка розписується про одержання повістки.

В той же час, ТОВ Довіра взагалі не отримувала від Кременчуцького районного суду жодних документів по справі № 536/1087/17-ц (позовної заяви з додатками, судових повісток). Доказів фактичного отримання Відповідачем та (або) його представниками зазначених документів матеріали справи № 536/1087/17-ц не містять.

Згідно правової позиції Верховного Суду України, що викладена у постанові № 6-143цс14 від 17 грудня 2014 року по справі за позовом про визнання недійсним висновку про вартість майна та визнання недійсними прилюдних торгів (вказана постанова опублікована в Єдиному державному реєстрі судових рішень - http://www.reyestr.court gov.ua/Review/№ 42685793) та у постанові № 6-813цс15 від 02 вересня 2015 року по справі за позовом про визнання прилюдних торгів, свідоцтва про право власності недійсними та скасування записів про його реєстрацію (вказана постанова опублікована в Єдиному державному реєстрі судових рішень - http://www.reyestr.court gov.ua/Review/№ 50862668) під письмовим повідомленням слід розуміти не тільки направлення відповідних відомостей зазначеним особам у письмовому вигляді, а й отримання цими особами відомостей, які мають бути їм повідомлені. Отже, за загальним змістом термін повідомлення включає в себе не тільки направлення відомостей, з якими особа має бути обізнаною, а й отримання цією особою зазначених відомостей.

Тобто, виходячи з зазначеного правового висновку Верховного Суду України Кременчуцький районний суд був зобов'язаний отримати належне підтвердження фактичного отримання Відповідачем та (або) його представниками документів по справі № 536/1087/17-ц та лише після цього розглядати зазначену справу по суті.

Відповідно до ч. 1 ст. 360 7 ЦПК України та ч. 6 ст. 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Крім цього, в мотивувальній частині заочного рішення суд першої інстанції посилається на рішення Господарського суду Полтавської області від 18 березня 2010 року по справі № 21/252 та від 20 жовтня 2011 року по справі № 18/2420/11, а також на постанову Київського міжобласного господарського суду від 24 березня 2010 року по справі № 14/197.

Також Кременчуцький районний суд зазначає про відкриття 29 квітня 2010 року виконавчого провадження № 18976983 на підставі виданого Господарського суду Полтавської області наказу у справі № 14/197 та про відкриття 13 січня 2011 року виконавчого провадження № 23633279 на підставі виданого Господарського суду Полтавської області наказу у справі № 21/251.

Тобто, право на додаткове стягнення з ТОВ Довіра інфляційних втрат та 3 % річних, нанесених неналежним виконанням судових рішень у Позивача виникло з моменту набрання рішеннями Господарського суду Полтавської області про стягнення з Відповідача грошових коштів законної сили, що відповідно до наявних у справі № 536/1087/17-ц матеріалів мало місце 24 березня 2010 року (дату ухвалення постанови Київського міжобласного апеляційного господарського суду по справі № 14/197), 14 липня 2010 року (дату ухвалення постанови Київського міжобласного апеляційного господарського суду по справі № 21/251) та 10 листопада 2010 року (дату ухвалення постанови Харківським апеляційним господарським судом).

Навіть керуючись розрахунками Позивача, що викладені в поданій нею позовній заяві, право на додаткове стягнення з ТОВ Довіра інфляційних втрат та 3 % річних, нанесених неналежним виконанням судового рішення, у ОСОБА_2 виникло 01 серпня 2011 року, в той час як з позовом до Кременчуцького районного суду ОСОБА_2 звернулася у червні 2017 року, про що зазначено безпосередньо в заочному рішенні, тобто майже через шість років.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, що викладена в постанові від 06 листопада 2013 року по справі № 6-116цс13 початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов (вказана постанова опублікована в Єдиному державному реєстрі судових рішень - http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/№ 35667396).

Частково задовольняючи подану Позивачем позовну заяву Кременчуцький районний суд стягнув з ТОВ Довіра інфляційні втрати та 3 % річних за період з 01 серпня 2011 року по 01 червня 2017 року.

В той же час, відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України встановлена загальна позовна давність тривалістю у три роки.

Також, ч. 4 ст. 267 ЦК України чітко зазначає, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Таким чином, позовна заява про стягнення коштів, а саме інфляційних втрат та 3 % річних, подана ОСОБА_2 з відвертим порушенням встановленого нормами законодавства України строку позовної давності.

Частина 1 ст. 9 Конституції України, норми якої мають найвищу юридичну силу та є нормами прямої дії, вказує на те, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Також, ч. 1 ст. 8 ЦПК зазначає, що суд вирішує справи відповідно до Конституції України, законів України та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР Україна повністю визнає на своїй території дію статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.

Крім того, згідно ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, Європейський Суд з прав людини неодноразово зазначав, що строки давності слугують кільком важливим цілям, а саме: забезпеченню юридичної визначеності та остаточності, захисту потенційних відповідачів від не заявлених вчасно вимог, яким може бути важко протистояти. Строки давності є загальною рисою національних правових систем договірних держав щодо кримінальних, дисциплінарних та інших порушень. (див. рішення у справі ОСОБА_3 проти України ( Alexander Volkov v. Ukraine ) (заява № 21722/11) від 09 січня 2013 року (набуло статусу остаточного 27 травня 2013 року), п. 137; рішення у справі Стаббінгз та інші проти Сполученого Королівства ( Stubbings and Others v. the United Kingdom ) (заяви № 22083/93, 22095/93) від 22 жовтня 1996 року, п. 51)

Крім того, в рішенні Нафтова компанія ЮКОС проти Російської Федерації ( YUKOS Oil Company v. Russian Federation ) (заява № 14902/04) від 20 вересня 2011 року (набуло статусу остаточного 08 березня 2012 року) Європейський Суд з прав людини вказав на те, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (див. п. 570 рішення).

На зазначену судову практику Європейського Суду з прав людини посилається і Верховний Суд України, що зокрема підтверджується постановами від 08 червня 2016 року по справі № 6-3029цс15 та від 22 лютого 2017 року у справі № 6-17цс17 (вказані постанови опубліковані в Єдиному державному реєстрі судових рішень - http://www.reyestr.court gov.ua/Review/№ 58789864, 65074110).

Тобто дотримання строку позовної давності є ознакою правової визначеності, що в свою чергу є невід'ємною частиною гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року права на справедливий суд.

В п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду Про судове рішення у цивільній справі від 18 грудня 2009 року № 14 зазначено, що встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Крім того, в Інформаційному листі від 16 січня 2013 року № 10-70/0/4-13 Про окремі питання застосування строків позовної давності Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ вказав на те, відповідно до частин третьої і четвертої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

В постанові від 22 березня 2017 року по справі № 6-3063цс16 Верховний Суд України підтвердив правовий висновок викладений в ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 грудня 2014 року, від 17 грудня 2014 року, від 24 грудня 2014 року та від 27 січня 2016 року, а також в постановах Верховного Суду України від 04 лютого 2015 року, від 18 березня 2015 року, від 24 червня 2015 року та від 17 лютого 2016 року про те, що без заяви сторони у спорі позовна давність застосовуватися не може за жодних обставин, адже можливість застосування позовної давності пов'язана лише з наявністю про це заяви сторони (вказана постанова опублікована в Єдиному державному реєстрі судових рішень - http://www.reyestr.court gov.ua/Review/№ 65860728).

В той же час, внаслідок неналежного повідомлення ТОВ Довіра про дату та час судових засідань по справі 536/1087/17-ц, Відповідач був позбавлений можливості заявити суду про застосування позовної давності.

Також, в постанові від 26 квітня 2017 року по справі № 3-1522гс16 (№ 918/329/16) Верховний Суд України сформулював правову позицію стосовно того, що главою 19 ЦК визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність. Аналіз змісту наведених норм матеріального права у їх сукупності дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених ст. 625 ЦК, застосовується загальний строк позовної давності тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК). Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ст. 267 ЦК). Порядок відліку позовної давності наведено у ст. 261 ЦК, зокрема відповідно до ч. 1 цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, а також зазначив те, що враховуючи, що Позивач звернувся за стягненням інфляційних втрат і річних відсотків за весь період прострочення платежу, то суд повинен встановити, чи дотримано строки позовної давності (вказана постанова опублікована в Єдиному державному реєстрі судових рішень - http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/№ 66301112).

Також, в мотивувальній частині заочного рішення суд першої інстанції посилається на відповідь старшого державного виконавця Кременчуцького районного ВДВС ГТУЮ у Полтавській області ОСОБА_4 за вих. № 2977 від 13 липня 2017 року з інформацією про те, що в рамках виконавчого провадження № 23633279 на користь стягувача було перераховано кошти в сумі 9 149,59 грн. згідно платіжного доручення № 61 від 10 січня 2013 року та 5 731,64 грн. згідно платіжного доручення № 821 від 07 квітня 2014 року, а в рамках виконавчого провадження № 18976983 - в сумі 113,61 грн. згідно платіжного доручення № 2040 та 3,24 грн. згідно платіжного доручення № 2068 від 08 жовтня 2010 року.

В той же час, в процесі розгляду справи № 536/1087/17-ц судом першої інстанції так і не було з'ясовано, коли саме Кременчуцьким районним ВДВС ГТУЮ у Полтавській області були фактично отримані грошові кошти від реалізації в процесі виконавчого провадження належних ТОВ Довіра автомобілів КАМАЗ 5320 та ЗІЛ 130Гя з вантажними причепами та трьох тракторів Т 150, а також чи були зазначені грошові кошти повністю та своєчасно перераховані стягувану в рахунок погашення заборгованості.

В резолютивній частині заочного рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 17 липня 2017 року по справі № 536/1087/17 зазначено, що вказане заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою Відповідача, яка може бути подана протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Враховуючи те, що копія даного заочного рішення представником ТОВ Довіра отримана 19 жовтня 2017 року, що підтверджується власноруч написаною розпискою на копії поданої 18 жовтня 2017 року заяви про ознайомлення з матеріалами справи, зазначена заява про перегляд заочного рішення подана з повним дотриманням встановленого ч. 2 ст. 228 ЦПК України процесуального строку.

На підставі вищевикладеного, просив суд заочне рішення від 17 липня 2017 року, ухвалене по цивільній справі № 536/1087/17 за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю Довіра про стягнення коштівскасувати та призначити справу до розгляду в загальному порядку.

В судовому засіданні представник ТОВ Довіра заяву підтримав.

Представник ОСОБА_2 в судовому засіданні просив відмовити в задоволенні заяви про перегляд заочного рішення, вважаючи, що відповідач по справі був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи

На підставі ст. 231 ЦПК України, суд своєю ухвалою може залишити заяву про перегляд заочного рішення без задоволення, або скасувати заочне рішення та призначити справу до розгляду в загальному порядку.

Відповідно до ст. 232 ЦПК України заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом було встановлено, що відповідач не з'являвся в суд з поважних причин і докази, на які він посилається, мають істотне значення для вирішення справи.

Незважаючи на заперечення представника ОСОБА_2 судом відповідно до ч. 1 ст. 131 ЦПК України в редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року, тобто на час проведення судового засідання, яке мало місце 27 листопада 2017 року, до початку розгляду справи по суті приєднані до матеріалів справи копії документів (виписку із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого, довідку № 338 (витяг з протоколу засідання ЛКК від 22 вересня 2017 року № 162), свідоцтво про смерть), що підтверджують факт неможливості отримання директором ТОВ Довіра ОСОБА_5 будь-якої поштової кореспонденції (документів, судових повісток, тощо) по справі № 536/1087/17-ц.

Також, в даному судовому засіданні судом було звернуто увагу на наявність в матеріалах справи № 536/1087/17-ц повідомлень про вручення поштового відправлення щодо отримання ТОВ Довіра поштової кореспонденції (документів, судових повісток) за результатом огляду яких було з'ясовано, що підписи щодо отримання цієї поштової кореспонденції від імені Відповідача виконані невідомими особами (без зазначення прізвищ або будь-яких інших ознак, що дозволяють ідентифікувати вказаних осіб), а також, що вказані підписи яких навіть при візуальному порівнянні суттєво відрізняються від підписів як ОСОБА_5 (директора ТОВ Довіра на той час), так і ОСОБА_1 (директора ТОВ Довіра на даний час).

Крім того, згідно п. 2 Правил надання поштового зв'язку, що затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270 (далі по тексту - Правила поштового зв'язку) повідомлення про вручення поштового відправлення - повідомлення, яким оператор поштового зв'язку доводить до відома відправника чи уповноваженої ним особи інформацію про дату вручення реєстрованого поштового відправлення та прізвище одержувача.

Відповідно до п. 89 Правил надання поштового зв'язку реєстровані поштові відправлення вручаються, кошти за поштовими переказами виплачуються одержувачам за умови пред'явлення ними паспорта громадянина України, паспорта громадянина України для виїзду за кордон, військового квитка для військовослужбовця строкової служби, посвідчення народного депутата України, документа, що замінює паспорт, паспорта іноземного громадянина з візою або посвідки на постійне чи тимчасове проживання на території України іноземного громадянина.

Крім того, згідно п. 90 Правил надання поштового зв'язку адресат може уповноважити іншу особу на одержання адресованого йому поштового відправлення за довіреністю, що оформляється в установленому законодавством порядку. Довіреність на одержання поштового відправлення може бути посвідчена нотаріально, посадовою особою організації, в якій довіритель працює, навчається, перебуває на стаціонарному лікуванні, або за місцем його проживання.

Таким чином, зазначені повідомлення вручення поштового відправлення, що оформлені з порушенням вимог Правил надання поштового зв'язку, в жодному випадку не можуть вважатися належними доказами отримання ТОВ Довіра поштової кореспонденції (документів, судових повісток) по справі № 536/1087/17-ц.

Внаслідок зазначеного, враховуючи те, що відповідно до ч. 1 ст. 232 ЦПК України в редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року, тобто на час проведення судового засідання, яке мало місце 27 листопада 2017 року, заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що Відповідач не з'явився в судове засідання та не повідомив про причини неявки з поважних причин і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи, а також висновки дослідження вищезазначених повідомлень про вручення поштового відправлення та наданих представником Відповідача документів (виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого, довідки № 338 (витяг з протоколу засідання ЛКК від 22 вересня 2017 року № 162), свідоцтва про смерть) стосовно директора ТОВ Довіра ОСОБА_5 виникло питання з'ясування наявності на ТОВ Довіра будь-яких інших працівників (крім колишнього директора), що мали можливість отримувати поштову кореспонденцію від імені та (або) за дорученням Відповідача.

У відповідь на це, представником ТОВ Довіра було повідомлено, що надати вказану інформацію можуть виключно органи податкової служби, яку, внаслідок складної бюрократичної діяльності зазначених державних органів, необхідністю запрошувати зазначену інформацію виключно Головного управління ДФС у Полтавській області, що знаходиться у м. Полтава, зміни керівництва ТОВ Довіра у зв'язку з тяжбою хворобою та подальшою смертю директора підприємства, що підтверджується наданими суду документами, а також відсутності на ТОВ Довіра жодних інших працівників, крім померлого директора, Відповідач не мав жодної можливості отримати.

Враховуючи зазначене, результати огляду повідомлень про вручення поштового відправлення, а також суттєву важливість з'ясування зазначеної обставини (фактичної наявності будь-яких працівників Відповідача, що мали можливість отримувати поштову кореспонденцію від імені та (або) за дорученням ТОВ Довіра), з метою повного, об'єктивного та всебічного дослідження обставин справи, а також винесення за результатами цього дослідження законного та обґрунтованого судового рішення, а також після встановлення осіб, що з'явилися в судове засідання, та не починаючи розгляд заяви про перегляд заочного рішення по суті, суд надав ТОВ Довіра можливість отримати зазначену інформацію з Головного управління ДФС у Полтавській області.

Як ст. 229 ЦПК України в редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року, тобто на час проведення судового засідання, яке мало місце 27 листопада 2017 року, так і ст. 285 ЦПК України, в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року, не містять в собі вимог надання доказів при поданні заяви про перегляд заочного рішення. Пункт 4 ч. 2 ст. 229 ЦПК України в редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року, тобто на час проведення судового засідання, яке мало місце 27 листопада 2017 року та п. 4 ч. 2 ст. 285 ЦПК України в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року лише зазначають, що у заяві про перегляд заочного рішення повинно бути зазначено посилання на докази, якими Відповідач обґрунтовує свої заперечення проти вимог Позивача.

Крім того, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 129 Конституції України, норми якої мають найвищу юридичну силу та є нормами прямої дії, однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частина 1 ст. 8 Конституції України вказує на те, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 2 ЦПК України в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є верховенство права.

Частина 1 ст. 10 ЦПК України в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року також зазначає, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

В Рішенні Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004 зазначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Елементи права, зокрема розмірність, рівність, мораль, об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України Про Конституційний Суд України Конституційний Суд здійснює свою діяльність на засадах верховенства права, незалежності, колегіальності, гласності, відкритості, повного і всебічного розгляду справ, обґрунтованості та обов'язковості ухвалених ним рішень і висновків.

Також, ч. 1 ст. 2 ЦПК України в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року вказує на те, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Крім того, ч. 2 ст. 10 ЦПК України в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року зазначає, що суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Також, ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка ратифікована Верховною Радою України відповідно до Закону України Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР та є частиною національного законодавства України, зазначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частина 1 ст. 3 ЦПК України в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року зазначає, що цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України Про міжнародне приватне право , законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а ч. 2 ст. 3 ЦПК України в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року чітко вказує на те, що якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору України.

До всього цього, ч. 4 ст. 10 ЦПК України в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року прямо зазначає, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Тобто, у випадках наявності суперечностей між Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та нормами ЦПК України, застосуванню підлягає саме Конвенція, зокрема щодо права доступу до суду, справедливості судового розгляду, рівності сторін, а також надання сторонам всіх можливостей надати докази з метою повного, об'єктивного та всебічного дослідження обставин справи з метою ухвалення законного та обґрунтованого судового рішення. Так, Європейський Суд з прав людини вказав на те, що хоча проблему відносно тлумачення національного законодавства мають вирішувати передусім національні органи влади, зокрема суди, завдання Суду полягає в тому, щоб з'ясувати, чи не суперечить результат такого тлумачення положенням Конвенції (див. рішення у справі Кушоґлу проти Болгарії ( Kushoglu v. Bulgaria ) (заява № 48191/99) від 10 травня 2007 року, п. 50).

Відповідно до ст. 1 цього Закону Україна повністю визнає на своїй території дію статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.

Крім того, згідно ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, Європейський Суд з прав людини зазначив, що гарантії статті 6 п. 1 стосуються лише операцій із доказами на процесуальними рівні. Прийнятність доказів або спосіб їх оцінки за обставинами справи, у першу чергу - питання національних судів, чиїм завданням є оцінка доказів у процесі слухання справи (див. рішення у справі ОСОБА_6 проти Іспанії ( Garcia Ruiz v. Spain ) (заява 30544/96) від 21 січня 1999 року, п. 28), а також вказав на те, що завданням Суду відповідно до Конвенції є визначення справедливості провадження загалом, враховуючи порядок прийняття доказів (див. рішення у справі Ельсгольц проти Німеччини ( Elsholz v. Germany ) (заява № 25735/940) від 13 липня 2000 року, п. 66).

Крім того, відповідно до правової позиції Європейського Суду з прав людини саме Суд має визначити чи були докази представлені таким чином, що не суперечить гарантії справедливого судового слухання (див. рішення у справі Блюхер проти Чеської Республіки ( Blucher v. the Czech Republic ) (заява № 58580/00) від 11 січня 2005 року, п. 65).

Також, Європейського Суд з прав людини в своїх рішеннях зазначав, що завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (див. рішення у справі Ван де Гурк проти Нідерландів ( Van de Hurk v. the Netherlands ) (заява № 16034/90) від 19 квітня 1994 року, п. 59), а також вказував на те, що сторонам повинна бути надана можливість повідомити будь-які докази, необхідні для успіху скарги (див. рішення у справі Клінік дез Акація та інші проти Франції ( Clinique des Acacias and Others v. France ) (заяви № 65399/01, 65405/01, 65407/01...) від 13 жовтня 2005 року, п. 37).

До всього цього, згідно правової позиції Європейського Суду з прав людини:

- обмеження не можуть обмежувати реалізацію права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби (див. рішення у справі Мельник проти України ( Melnyk v. Ukraine ) (заява № 23436/03) від 28 березня 2006 року, п. 22- 23; рішення у справі Мушта проти України ( Mushta v.Ukraine ) (заява № 8863/06) від 18 листопада 2010 року, п. 37-38);

- обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. рішення у справі Ашінгдан проти Сполученого Королівства ( Ashingdane v. the United Kingdom ) (заява № 8225/78) від 28 травня 1985 року, п. 57; рішення у справі Подбіельські та ППУ Полпуре проти Польщі ( Podbielski and PPU Polpure v. Poland ) (заява № 39199/98) від 26 липня 2005 року, п. 63; рішення у справі Пелевін проти України ( Pelevin v. Ukraine ) (заява № 24402/02) від 20 травня 2010 року, п. 27; рішення у справі Перетяка та Шереметьєв проти України ( Peretyaka and Sheremetyev v. Ukraine ) (заява № 45783/05) від 21 грудня 2010 року, п. 33);

- якщо доступ до суду обмежено внаслідок дії закону або фактично, Суд має з'ясувати, чи не порушило встановлене обмеження саму суть цього права і, зокрема, чи мало воно законну мету, і чи існувало відповідне пропорційне співвідношення між застосованими засобами і поставленою метою (див. рішення у справі Ашинґдейн проти Сполученого Королівства ( Ashingdane v. the United Kingdom ) (заява № 8225/78) від 28 травня 1985 року, п. 57; рішення у справі Плахтєєв та Плахтєєва проти України ( Plakhteyev and Plakhteyeva v. Ukraine ) (заява № 20347/03) від 12 березня 2009 року, п. 35).

Також, Європейський Суд з прав людини неодноразово вказував на те, що рівність сторін є невід'ємною ознакою справедливого судового розгляду. Зазначений принцип вимагає, щоб кожній стороні була надана розумна можливість надати свої доводи по справі в таких умовах, що не ставить її в суттєво невигідне положення по відношенню до протилежної сторони. Рівність сторін потребує встановлення справедливого балансу між сторонами і застосовується в рівній мірі як в кримінальних, так і в цивільних справах (див. рішення у справі Фуше проти Франції ( Fuche v. France ) (заява № 22209/93) від 18 березня 1997 року, п. 34; рішення у справі Климентів проти Росії (Klimentyev v. Russia) (заява № 46503/99) від 16 листопада 2006 року, п. 95; рішення у справі Бобек проти Польщі ( Bobek v. Poland ) (заява № 68761/01) від 17 лютого 2007 року, п. 56).

Тобто, ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практика Європейського Суду з прав людини щодо тлумачення та практичного застосування Конвенції, які своєю юридичною силою є вищими ніж норми внутрішнього законодавства України внаслідок чого підлягають обов'язковому та пріоритетному застосуванню при розгляді цивільних справ, надають сторонам цивільного процесу більш широкі права та можливості у наданні доказів, ніж ч. 1 ст. 131 ЦПК України в редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року, тобто на час проведення судового засідання, яке мало місце 27 листопада 2017 року, на яку посилався представник Позивача.

З отриманої ТОВ Довіра довідки Головного управління ДФС у Полтавській області від 19 грудня 2017 року № 21451/10/16-31-13-04-26, яка надається заявнику за письмовою заявою протягом тридцяти днів, вбачається, що у період з 01 січня 2015 року по 31 січня 2017 року на підприємстві (ТОВ Довіра , код ЄДРПОУ 13932484) значилася одна застрахована особа (це був колишній директор ОСОБА_5), а з лютого 2017 року (тобто, у період звернення ОСОБА_2 з позовом до суду, направлення на адресу ТОВ Довіра поштової кореспонденції (документів, судових повісток) по справі № 536/1087/17-ц, отримання зазначеної кореспонденції від імені ТОВ Довіра невстановленими невідомими особами відповідно до повідомлень про вручення поштових відправлень, а також ухвалення Кременчуцьким районним судом заочного рішення від 17 липня 2017 року по справі № 536/1087/17) звіти по єдиному внеску до органів ДФС не надавалися, що підтверджує факт того, що жодних працівників, які б могли отримувати поштову кореспонденцію від імені підприємства, зокрема документи та судові повістки по справі № 536/1087/17-ц, на ТОВ Довіра на той період часу не було.

Оскільки відповідач по справі не знав про час та місце розгляду справи, що підтверджується наявними у справі доказами, та оспорює обставини викладені в позові, тому суд не знаходить підстав для відмови в задоволенні заяви про перегляд заочного рішення.

Заявником надані доводи для перегляду заочного рішення, тому суд вважає за необхідне скасувати заочне рішення суду та призначити справу в загальному порядку.

Керуючись ст.ст. 258-261, 284-287 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

Скасувати заочне рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від від 17 липня 2017 року, ухвалене по цивільній справі № 536/1087/17 за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю Довіра про стягнення коштівскасувати та призначити справу до розгляду в загальному порядку.

Призначити справу до розгляду в загальному порядку на 01 лютого 2018 року о 10 годині 30 хвилин.

Ухвала оскарженню не підлягає.

СуддяОСОБА_7