Ухвала

від 21.11.2017 по справі 804/3309/17

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

21 листопада 2017 року справа № 804/3309/17

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді:                    Богданенка І.Ю.,

суддів:                     Уханенка С.А. Дадим Ю.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу апеляційну скаргу Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 липня 2017 року

у справі №804/3309/17

за позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Оздоровчий фізкультурний центр "Здоров'я нації"

про стягнення адміністративно-господарських санкцій,–

ВСТАНОВИВ:

У травні 2017 року Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося в Дніпропетровський окружний адміністративний суд з адміністративним позовом до товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Оздоровчий фізкультурний центр "Здоров'я нації" про стягнення адміністративно-господарських санкцій у сумі 19380 гривень.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 липня 2017 року відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповноту встановлення обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги.

Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, відповідач подав до Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2016 рік (Форма № 10-ПІ), в якому зазначив, що середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу на підприємстві становила 8 осіб, з них кількість штатних працівників-інвалідів 0 осіб, кількість інвалідів штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» - 1 особа, середньорічна заробітна плата штатного працівника 38759,02 гривень, сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів 19380 гривень (а.с. 7).

На час виникнення спірних відносин адміністративно-господарські санкції не сплачені.

Відповідачем протягом 2016 року подавалася до Дніпровського міського центру зайнятості звітність про наявність вакансій за формою 3-ПН, із зазначенням вакансій на які має бути працевлаштовано інвалідів (а.с. 28-39).

Так, згідно з відомостями про вакансії, визначених у звітах за формою 3-ПН, підприємство вказувало про наявність вакансії лікаря з лікувальної фізкультури та спортивної медицини (1 посада), яка може бути зайнята інвалідом.

Відповідно до листа Дніпровського міського центру зайнятості від 26 липня 2017 року, людей з обмеженими можливостями, бажаючих працювати у відповідача протягом 2016 року не було (а.с. 28).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем доведено факт вжиття ним всіх необхідних заходів, передбачених законодавством та спрямованих на створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та недопущення правопорушення у сфері господарювання, що в розумінні статті 218 Господарського кодексу України, виключає притягнення останнього до відповідальності.

Суд апеляційної інстанції погоджується з позицією суду першої інстанції з огляду на наступне.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини 1 статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Згідно з частиною 3 статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Частиною 1 статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» передбачено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що норми чинного законодавства України щодо соціальної захищеності інвалідів передбачають обов'язок підприємства по забезпеченню певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, а не обов'язок їх безпосереднього пошуку для працевлаштування.

Відповідно до статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Разом з тим, адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Податковим кодексом України, а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.

Відповідно до частин 1, 2 статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Згідно з частиною 3 статті 18-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Доказів, які б свідчили про те, що підприємство неправомірно або безпідставно відмовило інвалідам у прийнятті на роботу, які були направлені центром зайнятості або безпосередньо звернулись до відповідача, позивачем до суду не надано.

Таким чином, підприємством створені робочі місця для працевлаштування інвалідів та виконані вимоги статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».

Отже, якщо роботодавець вживав необхідних заходів для недопущення господарського правопорушення, то застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій у зв'язку з меншою, ніж установлено нормативом, середньообліковою чисельністю працюючих інвалідів, є безпідставним.

Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного суду України від 16 квітня 2013 року у справі № 21-81а13, яка в силу положень статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України є обов'язковою.

Суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції повно встановлені обставини справи та надана правильна юридична оцінка, у зв'язку з чим підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду відсутні.

Відповідно до частини 1 статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 197, 198, 200, 205, 206, 212 Кодексу адміністративного судочинства України,–

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів – залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 липня 2017 року – залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів.

Ухвала в повному обсязі складена 29 грудня 2017 року.

Головуючий суддя                                                            І.Ю. Богданенко

           суддя                                                            С.А. Уханенко

           суддя                                                            Ю.М. Дадим