Постанова

від 10.01.2018 по справі 905/1813/17

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

донецький апеляційний господарський суд

пр. Науки, 5, м. Харків, 61022, тел. (057) 702-00-72

Е-mail: inbox@dna.arbitr.gov.ua

Постанова

Іменем України

10.01.2018 року справа №905/1813/17

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий: судді: За участю представників сторін: прокурор від позивача-1 від позивача-2 від відповідача Мартюхіна Н.О. Будко Н.В., Сгара Е.В. прокурор військової прокуратури Харківського гарнізону Чехунов М.В. - за посвідченням від 04.09.2017 року; не з'явились; не з'явились; не з'явились; розглянувши апеляційну скаргу Військового прокурора Маріупольського гарнізону, м. Маріуполь Донецької області на ухвалу Господарського суду Донецької області від 19.10.2017 року у справі№ 905/1813/17 (суддя В.І. Матюхін) за позовомЗаступника військового прокурора Маріупольського гарнізону, м. Маріуполь Донецької області, в інтересах держави в особі: 1.Міністерства оборони України, м. Київ 2.Квартирно-експлуатаційного відділу м. Луганська, м. Слов'янськ Донецької області до відповідачаМангушської районної державної адміністрації Донецької області, смт. Мангуш Донецької області провизнання незаконним та скасування розпорядження, скасування реєстрації права власності

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2017 року заступник військового прокурора Маріупольського гарнізону звернувся до Господарського суду Донецької області в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу м. Луганська до Мангушської районної державної адміністрації Донецької області з позовом про визнання незаконним та скасування розпорядження голови Першотравневої районної державної адміністрації Донецької області від 27.10.2003 року №401 "Про погодження схеми поділу та видачу державних актів на право власності на землю громадянам, власникам сертифікатів" в частині погодження схеми поділу земель пайового фонду КСП "Шлях Ілліча", ПП "Хлібороб", ПП "Руденко" на земельні частки (паї) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та передачі у власність земельної ділянки НОМЕР_1 площею 4,16 га гр. ОСОБА_5 та земельної ділянки НОМЕР_2 площею 4,16 га гр. ОСОБА_6 і скасування державної реєстрації права власності на земельні ділянки: площею 4,16 га від 29.08.2013 року за №2495853, кадастровий НОМЕР_3 яка на праві власності належить ОСОБА_6; площею 4,16 га від 08.06.2013 року за №1335296 кадастровий НОМЕР_4, яка на праві власності належить ОСОБА_5

В обґрунтування позову прокурор посилався, зокрема на те, що оспорюваним розпорядженням Першотравневої районної державної адміністрації Донецької області передані земельні ділянки на яких розташоване військове містечко №42.

Ухвалою Господарського суду Донецької області від 19.10.2017 року провадження у справі №905/1813/17 припинено на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Місцевий господарський суд з посиланням на п. 6 ч. 1 ст. 12 ГПК України, яким визначено, що господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів виходив з того, що сторони у даній справі не є суб'єктами господарювання.

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернувся Військовий прокурор Маріупольського гарнізону, який просить скасувати ухвалу Господарського суду Донецької області від 19.10.2017 року у справі №905/1813/17 та прийнти нове судове рішення, яким направити справу до господарського суду Донецької області для розгляду по суті.

В обґрунтування підстав звернення з апеляційною скаргою прокурор посилається на порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Скаржник зазначає, що Першотравнева районна державна адміністрація, приймаючи оспорюване розпорядження від 27.10.2003 року №401 "Про погодження схеми поділу та видачу державних актів на право власності на землю громадянам, власникам сертифікатів" в частині погодження схеми поділу земель пайового фонду КСП "Шлях Ілліча", ПП "Хлібороб", ПП "Руденко" на земельні частки (паї) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та передачі у власність земельної ділянки НОМЕР_1 площею 4,16 га гр. ОСОБА_5 та земельної ділянки НОМЕР_2 площею 4,16 га гр. ОСОБА_6, реалізувала не владні повноваження, а повноваження власника земельних ділянок. Тобто, спір у даній справі має приватноправовий характер, оскільки він виник саме із земельних відносин, в яких задіяні саме суб'єкти господарювання і правовідносини у спорі не є публічно-правовими. Таким чином на думку скаржника місцевий господарський суд помилково припинив провадження у справі на підставі приписів ст. 80 ГПК України.

Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 12.12.2017 року для розгляду апеляційної скарги сформовано колегію суддів, яку визначено у наступному складі: Мартюхіна Н.О. - головуючий (суддя-доповідач), судді Будко Н.В., Сгара Е.В.

Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 14.12.2017 року прийнято апеляційну скаргу до провадження, за клопотання апелянта продовжено строк розгляду апеляційної скарги на 15 днів та призначено справу до розгляду на 10.01.0218 року об 12 год. 20 хв.

Колегія суддів зазначає, що Законом України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України), Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017 року №2147-19 були внесені зміни та викладено Господарський процесуальний кодекс України у новій редакції, п. 9 Перехідних положень якого передбачає, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

За таких обставин, зазначена справа розглядається апеляційним судом за правилами, викладеними у ГПК України, в редакції, яка набула чинності 15.12.2017 року.

Військовий прокурор у судовому засіданні апеляційної інстанції 10.01.2018 року підтримав доводи апеляційної скарги з вищенаведених мотивів, просив суд скасувати ухвалу Господарського суду Донецької області від 19.10.2017 року у справі №905/1813/17 та прийняти нове судове рішення, яким направити справу до Господарського суду Донецької області для розгляду по суті.

Уповноважені представники позивачів (-1, -2) та відповідача у судове засідання 10.01.2018 року не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, про причину неявки суд не повідомили, своїм правом на участь у суді апеляційної інстанції не скористалися.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України, неявка сторін, або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Зважаючи на те, що в матеріалах справи містяться докази повідомлення всіх учасників судового процесу (а.с.186-189), а також те, що явка сторін не визнавалася судом обов'язковою, колегія суддів не вбачає підстав для відкладення розгляду справи та вважає за можливе розглянути її за відсутності сторін, у зв'язку з чим переходить до розгляду апеляційної скарги по суті.

Статтею 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно ст. 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, а також доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 269 ГПК України, колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як роз'яснено у п. 19 постанови Пленуму Вищого господарського кодексу України від 24.10.2011 року № 10 "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам" у вирішенні питань, пов'язаних з підвідомчістю справ у спорах, що виникають із земельних відносин, господарським судам слід враховувати викладене в п. 1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 року №6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин".

В п. 1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 року №6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" судам роз'яснено, що питання про те, чи підвідомча господарському суду справа у спорі, що виник із земельних правовідносин, повинно вирішуватись залежно від того, який характер мають спірні правовідносини, тобто, чи є вони приватноправовими чи публічно-правовими, та чи відповідає склад сторін у справі ст. 1 ГПК України.

Господарським судам підвідомчі лише справи у спорах, що виникають із земельних відносин приватноправового характеру, тобто з відносин, врегульованих нормами цивільного або господарського права і пов'язаних із здійсненням сторонами цивільних або інших майнових прав на земельні ділянки на засадах рівності.

У вирішенні питання про те, чи мають земельні відносини приватноправовий характер, слід враховувати таке.

Виходячи з положень ст.ст. 13, 14 Конституції України, ст.ст. 177, 181, 324, глави 30 Цивільного кодексу України, ст. 148 Господарського кодексу України, земля та земельні ділянки є об'єктами цивільних прав, а держава та територіальні громади через свої органи беруть участь у земельних відносинах з метою реалізації цивільних та інших прав у приватноправових відносинах, тобто прав власників земельних ділянок.

Статтею 17 Земельного кодексу України (у відповідній редакції) передбачено, що до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Організація, повноваження та порядок діяльності місцевих державних адміністрацій визначаються Законом України "Про місцеві державні адміністрації" (у відповідній редакції) статтею 1 якого визначено, що виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації, які є місцевими органами виконавчої влади і входять до системи органів виконавчої влади.

У відповідності до приписів ст. 6 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" (у відповідній редакції) на виконання Конституції України, законів України, актів Президента України, щорічного послання Президента України до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України, актів Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, які відповідно до закону забезпечують нормативно-правове регулювання, власних і делегованих повноважень голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, а керівники структурних підрозділів - накази. Розпорядження голів місцевих державних адміністрацій, прийняті в межах їх компетенції, є обов'язковими для виконання на відповідній території всіма органами, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами та громадянами.

Статтею 13 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" (у відповідній редакції) встановлено, що до відання місцевих державних адміністрацій у межах і формах, визначених Конституцією і законами України, належить, зокрема, вирішення питань щодо використання землі, природних ресурсів, охорони довкілля.

Згідно приписів ст. 15 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" (у відповідній редакції) в управлінні відповідних місцевих державних адміністрацій перебувають об'єкти державної власності, передані їм в установленому законом порядку.

За змістом ст. 21 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" (у відповідній редакції) регламентовано, що місцева державна адміністрація, серед іншого, розпоряджається землями державної власності відповідно до закону.

Відповідно до ст. 19 Земельного кодексу України (у відповідній редакції) землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: землі сільськогосподарського призначення; землі житлової та громадської забудови; землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; землі оздоровчого призначення; землі рекреаційного призначення; землі історико-культурного призначення; землі лісогосподарського призначення; землі водного фонду; землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

Згідно приписів ст. 20 Земельного кодексу України (у відповідній редакції) віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Статтею 84 Земельного кодексу України визначено, що у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до закону.

З системного аналізу положень ст.ст. 13, 14, 140, 142, 143 Конституції України, статей 11, 16, 167, 169, 374 Цивільного кодексу України, ст. 2, 8, 48, 133, 148, 152, 197 Господарського кодексу України, ст.ст. 80, 84, 123, 124, 127, 128 Земельного кодексу України випливає, що органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у правовідносинах щодо розпорядження земельними ділянками державної та комунальної власності (наданні земельних ділянок громадянам та юридичним особам у власність або в користування, відчуженні земельних ділянок державної або комунальної власності, укладенні, зміні, розірванні договорів купівлі-продажу, ренти, оренди земельної ділянки та інших договорів щодо земельних ділянок, встановленні сервітуту, суперфіцію, емфітевзису, в тому числі прийнятті державними органами та органами місцевого самоврядування відповідних рішень) діють як органи, через які держава або територіальна громада реалізують повноваження власника земельних ділянок.

Реалізуючи відповідні повноваження, державні органи або органи місцевого самоврядування вступають з юридичними та фізичними особами у цивільні та господарські правовідносини. Отже, у таких відносинах держава або територіальні громади є рівними учасниками земельних відносин з іншими юридичними та фізичними особами, у тому числі з суб'єктами підприємницької діяльності.

Таким чином, справи у спорах за участю державних органів та органів місцевого самоврядування, що виникають з правовідносин, у яких державні органи та органи місцевого самоврядування реалізують повноваження власника землі, а також в інших спорах, які виникають із земельних відносин приватноправового характеру, за відповідності складу сторін спору ст. 1 ГПК України підвідомчі господарським судам.

Відносини, пов'язані з набуттям та реалізацією громадянами, юридичними особами прав на земельні ділянки та з цивільним оборотом земельних ділянок ґрунтуються на засадах рівності сторін і є цивільно-правовими.

За змістом ст.ст. 13, 14 Конституції України, ст. 11 Цивільного кодексу України, ст.ст. 123, 124, 127, 128 Земельного кодексу України рішенням органу місцевого самоврядування або державної адміністрації про надання земельної ділянки господарюючому суб'єкту у власність або в користування здійснюється волевиявлення власника землі і реалізуються відповідні права у цивільних правовідносинах з урахуванням вимог Земельного кодексу України, спрямованих на раціональне використання землі як об'єкта нерухомості (власності). Індивідуальні акти органів держави або місцевого самоврядування, якими реалізовуються волевиявлення держави або територіальної громади як учасника цивільно-правових відносин і з яких виникають, змінюються, припиняються цивільні права і обов'язки, не належать до правових актів управління, а спори щодо їх оскарження мають приватноправовий характер, тобто справи у них підвідомчі господарським судам.

Як вбачається з матеріалів справи, спір виник саме із земельних відносин, в яких задіяні саме суб'єкти господарювання і правовідносини у спорі не є публічно-правовими.

Отже, спір у даному випадку має приватноправовий характер, який підвідомчий саме господарському суду.

Крім того, в ч. 1 ст. 3 Закону України "Про Збройні Сили України" передбачено, що Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України.

Господарська діяльність у Збройних Силах України - це специфічна діяльність військових частин, закладів, установ та організацій Збройних Сил України (далі - військові частини), пов'язана із забезпеченням їх повсякденної життєдіяльності і яка передбачає ведення підсобного господарства, виробництво продукції, виконання робіт і надання послуг, передачу в оренду рухомого та нерухомого військового майна (за винятком озброєння, боєприпасів, бойової та спеціальної техніки) в межах і порядку, визначених цим Законом (ст. 1 Закону України "Про господарську діяльність в Збройних Силах України").

За змістом ч. 1 ст. 3 вищевказаного Закону, суб'єктами господарської діяльності у Збройних Силах України є військові частини, заклади, установи та організації Збройних Сил України, які утримуються за рахунок коштів Державного бюджету України , ведуть відокремлене господарство, мають кошторис надходжень та видатків, рахунки в установах банків, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням.

Квартирно-експлуатаційний відділ міста Луганська є бюджетною установою, яка входить до складу Збройних сил України та якій делеговано право на здійснення господарської діяльності.

Відповідно до положень ст.ст. 3, 5 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних силах України" військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління. З моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна. Рішення про відчуження військового майна, що є придатним для подальшого використання, але не знаходить застосування у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна, а також цілісних майнових комплексів та іншого нерухомого майна приймає Кабінет Міністрів України за поданням Міністерства оборони України.

Статтею 2 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних силах України" передбачено, що Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами.

Враховуючи викладене, Міністерство оборони України та Мангушська районна державна адміністрація, які є органами виконавчої влади, мають також повноваження суб'єктів господарювання в силу Закону.

Як вже зазначалось, у позові військовий прокурор зазначив, що оспорюваним розпорядженням Першотравневої районної державної адміністрації Донецької області передані земельні ділянки Квартирно-експлуатаційний відділ міста Луганська на яких розташоване військове містечко №42.

Згідно зі ст. 134 Господарського кодексу України суб'єкт господарювання, який здійснює господарську діяльність на основі права власності, на свій розсуд, одноосібно або спільно з іншими суб'єктами володіє, користується і розпоряджається належним йому (їм) майном, у тому числі має право надати майно іншим суб'єктам для використання його на праві власності, праві господарського відання чи праві оперативного управління, або на основі інших форм правового режиму майна, передбачених цим Кодексом.

При цьому, якщо підставою та метою пред'явлення позовної вимоги про визнання розпорядження незаконним є оспорювання речового права особи, у тому числі й права власності, яке виникло в результаті та після реалізації рішення суб'єкта владних повноважень, то зазначена вимога може розглядатись як спосіб захисту порушеного цивільного права згідно з положеннями ст. 16 Цивільного кодексу України, та заявлятись до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства.

У взаємозв'язку з вищевикладеними обставинами, враховуючи, що предмет спору у даній справі, є спором про право, тобто цивільно-правовим, учасниками відносин є юридичні особи, отже склад сторін даного спору відповідає вимогам ст. 1 ГПК України (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваної ухвали), а також той факт, що внаслідок прийняття оспорюваного розпорядження Першотравневої районної державної адміністрації Донецької області від 27.10.2003 року №401 дослідженню підлягають обставини зміни правовового статус військового майна, проведення державної реєстрації речового права і здійснення відчуження зазначеного майна (земельних ділянок), судова колегія дійшла висновку про підвідомчість цього спору саме господарському суду.

При розгляді справи судова колегія також враховує правові висновки Верховного суду України, викладені в постанові від 30.09.2015 року у справі №3-553гс15, яка прийнята колегією суддів Судової палати в адміністративних справах, Судової палати у господарських справах, Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України, за змістом яких, відповідність вибраного способу захисту порушеного права може бути оцінена безпосередньо при розгляді спору по суті з прийняттям відповідного рішення.

У вказаному рішенні Верховним судом України було зроблено висновок, що спір з приводу законності рішення про затвердження проекту землеустрою може розглядатися цивільним або господарським судом, якщо одночасно оспорюється цивільне речове право особи (зокрема, й право власності на землю), яке виникло в результаті та після реалізації рішення суб'єкта владних повноважень.

Враховуючи викладене, колегія Донецького апеляційного господарського суду відзначає, що висновок місцевого суду про те, що у спірних правовідносинах сторони по даній справі не є суб'єктами господарської діяльності у зв'язку з чим даний спір не підлягає вирішенню в господарських судах України, є помилковим, тому, доводи військового прокурора щодо порушення господарським судом першої інстанції норм процесуального законодавства підтверджуються матеріалами справи.

Підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду є: невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали (п. 3 - 4 ч. 1 ст. 280 ГПК України).

За таких обставин, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга Військового прокурора Маріупольського гарнізону підлягає задоволенню, ухвала Господарського суду Донецької області від 19.10.2017 у справі №905/1813/17 - скасуванню на підставі п. 3 - 4 ч. 1 ст. 280 ГПК України, у зв'язку з невідповідністю висновків суду обставинам справи та неправильним застосуванням норм процесуального права, а матеріали справи №905/1813/17 підлягають направленню для продовження розгляду до Господарського суду Донецької області.

Керуючись статтями 255, 269, 270, 273, 275, 277, 280 ГПК України, Донецький апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Військового прокурора Маріупольського гарнізону, м. Маруполь Донецької області на ухвалу Господарського суду Донецької області від 19.10.2017 року у справі №905/1813/17 - задовольнити.

Ухвалу Господарського суду Донецької області від 19.10.2017 року у справі №905/1813/17 - скасувати.

Справу направити для продовження розгляду до Господарського суду Донецької області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складення її повного тексту до Верховного Суду.

Головуючий суддя: Н.О. Мартюхіна

Судді: Н.В. Будко

Е.В. Сгара

(У судовому засіданні 10.01.2018 року проголошено вступну та резолютивну частину постанови. Повний текст постанови складено та підписано 15.01.2018 року).