Рішення

від 15.01.2018 по справі 433/3033/16-ц

БІЛОВОДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

БІЛОВОДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

433/3033/16

2/408/603/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2018 року смт. Біловодськ

Біловодський районний суд Луганської області в складі:

головуючого-судді Цимбал Ю.Ю.

при секретареві Багрій А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1, місце проживання: кв. 50 лєт ОктябряАДРЕСА_1 м. Луганськ до Вільхівської сільської ради Станично-Луганського району Луганської області, місце знаходження: вул. Різдвяна, 52 с. Нижня Вільхова Станично-Луганського району Луганської області, код ЄДРПОУ 40988197; треті особи: Головне територіальне управління юстиції у Луганській області, місце знаходження: вул. Єгорова, 22 м. Сєвєродонецьк Луганської області, код ЄДРПОУ 34941884; ВАТ Ощадбанк в особі філії Луганського обласного управління ВАТ Ощадбанк , місце знаходження: вул. Енергетиків, 36 м. Сєвєродонецьк Луганської області, 00032129 про визнання права власності на садовий будинок та земельну ділянку у порядку спадкування за законом,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до територіальної громади м. Луганська в особі правління комунального майна Луганської міської ради про визнання права власності на садовий будинок та земельну ділянку у порядку спадкування за законом.

Ухвалою Біловодського районного суду Луганської області від 20 березня 2017 року залучено Головне територіальне управління юстиції у Луганській області в якості третьої особи без самостійних вимог до участі у вказаній цивільній справі.

Ухвалою Біловодського районного суду Луганської області від 24 березня 2017 року замінено неналежного відповідача по справі - територіальну громаду м. Луганська в особі правління комунального майна Луганської міської ради на належного - Вільхівську сільську раду Станично-Луганського району Луганської області.

Ухвалою Біловодського районного суду Луганської області від 19 грудня 2017 року залучено ВАТ Ощадбанк в особі філії Луганського обласного управління ВАТ Ощадбанк в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору до участі у даній цивільній справі.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що 27 січня 2014 року померла її сестра ОСОБА_2, після смерті якої відкрилася спадщина на садовий будинок за адресою: Луганська область, Станично-Луганський район, с/рада Вільхівська, Озон садове товариство Вільхівський дачний масив, вул. Роз, буд. 197 та на земельну ділянку площею 0,0595 га для ведення садівництва, на якій розташований вказаний будинок, а також грошові кошти ОСОБА_2 на банківському рахунку ВАТ Ощадбанк в особі філії Луганського обласного управління ВАТ Ощадбанк в сумі 11 142,72 доларів США.

Вказувала, що ОСОБА_2 у 2013 році склала заповіт на її користь, який був посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_3, реєстровий № 746, за яким все належне майно померла заповіла їй.

Посилалася й на те, що у встановлений законом строк вона подала заяву про прийняття спадщини та 21 липня 2014 року Третьою Луганською державною нотаріальною конторою було відкрито спадкову справу.

Зазначала, що з часу відкриття спадщини минуло більше 3 років, але з незалежних від неї обставин свідоцтво про право на спадщину за заповітом вона отримати не може; що Третя Луганська державна нотаріальною конторою через проведення антитерористичної операції (далі АТО) та звільнення нотаріусів не працює.

ОСОБА_4 нотаріуса від 28 липня 2016 року їй відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на підставі того, що спадкова справа після смерті ОСОБА_2 вже заведена Третьою Луганською державною нотаріальною конторою.

Звертала увагу суду на те, що заповіт, складений померлою ОСОБА_2 на її користь є чинним, інші спадкоємці відсутні, однак, вона не може отримати свідоцтва про право на спадщину, у зв'язку з чим просила суд визнати за нею право власності у порядку спадкування заповітом на садовий будинок за адресою: Луганська область, Станично-Луганський район, с/рада Вільхівська, Озон садове товариство Вільхівський дачний масив, вул. Роз, буд. 197 та на земельну ділянку площею 0,0595 га, кадастровий номер 442488450009 0030811, яка розташована за адресою: Луганська область, Станично-Луганський район, с/рада Вільхівська, Озон садове товариство Вільхівський дачний масив, вул. Роз, буд. 197, а також грошові кошти ОСОБА_2 на банківському рахунку ВАТ Ощадбанк в особі філії Луганського обласного управління ВАТ Ощадбанк в сумі 11 142,72 доларів США, після смерті ОСОБА_2, померлої 27 січня 2014 року.

Позивач ОСОБА_1 та представник позивача - ОСОБА_5 у поданій до суду заяві просили розглядати справу без їх участі. Позовні вимоги підтримують у повному обсязі.

Відповідач надіслав до суду заяву про розгляд справи у відсутність їх представника.

Представник третьої особи Головного територіального управління юстиції у Луганській області надіслав заяву про розгляд справи за відсутності їх представника.

Аналогічну заяву надано до суду і представником ВАТ Ощадбанк в особі філії Луганського обласного управління ВАТ Ощадбанк .

У відповідності до вимог п. 9 Прикінцевих положень ЦПК України в редакції від 15 грудня 2017 року, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суд, дослідивши всі наявні у справі докази в їх сукупності і надавши їм належну оцінку вважає, що позов підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Так, судом встановлено, що 27 січня 2014 року померла ОСОБА_2, що підтверджується Свідоцтвом про смерть серії І-ЕД № 401518 від 29 січня 2014 року, виданим Жовтневим відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Луганського міського управління юстиції, актовий запис № 201 (а.с. 8).

За життя ОСОБА_2 склала заповіт, а саме 17 вересня 2013 року, посвідчений приватним нотаріусом Луганського міського нотаріального округу ОСОБА_3, реєстровий № 746 (а.с. 9 зворот).

Після смерті ОСОБА_2 відкрилася спадщина на належний їй на підставі власності згідно Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 21 жовтня 2011 року садовий будинок за адресою: Луганська область, Станично-Луганський район, с/рада Вільхівська, Озон садове товариство Вільхівський дачний масив, вул. Роз, буд. 197 (а.с. 12) та земельну ділянку площею 0,0595 га, кадастровий номер 442488450009 0030811, яка розташована за адресою: Луганська область, Станично-Луганський район, с/рада Вільхівська, Озон садове товариство Вільхівський дачний масив, вул. Роз, буд. 197, належну ОСОБА_2 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 692949 від 16 червня 2007 року (а.с. 11).

У передбачений частиною 1 ст. 1270 ЦК України шестимісячний строк, а саме 21 липня 2014 року ОСОБА_1 звернулася до нотаріуса Третьої державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за заповітом (а.с. 19), із Витягу про реєстрацію в спадковому реєстрі № 37922773 від 21 липня 2014 року вбачається, що 21 липня 2014 року за вказаною заявою було зареєстровано спадкову справу (а.с. 21). Заяву про прийняття спадщини не відкликала.

ОСОБА_4 про відмову здійснення нотаріальної дії від 28 липня 2016 року, що міститься на а.с. 21 слідує, що ОСОБА_1 відмовлено у видачі Свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_2 через підтвердження факту заведення спадкової справи іншим нотаріусом.

Як вбачається із листа Головного територіального управління юстиції у Луганській області від 29 березня 2017 року № 6831/13/4 архів та незакінчені спадкові справи Третьої Луганської державної нотаріальної контори нікуди не передавалися, і залишаються за попереднім місцем розташування нотаріальної контори на території, непідконтрольній українській владі.

Згідно вимог ст. 89 ЦПК України , суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, обєктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний звязок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 81 ЦПК України , кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

До спірних спадкових правовідносин підлягають застосуванню норми книги шостої ЦК України Спадкове право .

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно частини другої статті 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.

Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини (частина третя ст. 1223 ЦК).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом в силу вимог ст. 1217 ЦК України.

Згідно статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

Тобто, позивач є законним спадкоємцем за заповітом після смерті ОСОБА_2

Частиною першою статті 1268 ЦК України визначено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має протягом шести місяців з часу відкриття спадщини подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (частина 1 ст. 1269, частина 1 ст. 1270 ЦК).

Згідно ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до частини першої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1298 ЦК, частина десята статті 67 Закону України Про нотаріат ), тобто по цій справі свідоцтво про право на спадщину позивач мала отримати після 27 липня 2014 року.

Згідно частини першої статті 67 Закону України Про нотаріат свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством.

Пунктом. 4.9. Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, який затверджений наказом Мінюсту України від 22 лютого 2012 року № 296/5 визначено, що свідоцтво про право на спадщину видається на підставі заяви спадкоємців, які прийняли спадщину, після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини.

Відповідно до пунктів 2.1, 2.2, 2.4 розділу 2 глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України , затвердженого наказом Мінюсту України від 22 лютого 2012 року № 296/5, спадкова справа заводиться нотаріусом за місцем відкриття спадщини на підставі поданої (або такої, що надійшла поштою) першою заяви (повідомлення, телеграми) про прийняття спадщини, про відмову від прийняття спадщини, про відмову від спадщини, заяви про відкликання заяви про прийняття спадщини або про відмову від спадщини, заяви про видачу свідоцтва про право на спадщину, заяви спадкоємця на одержання частини вкладу спадкодавця у банку (фінансовій установі), заяви про видачу свідоцтва виконавцю заповіту, заяви виконавця заповіту про відмову від здійснення своїх повноважень, заяви другого з подружжя про видачу свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя у разі смерті одного з подружжя, заяви про вжиття заходів до охорони спадкового майна, претензії кредиторів.

При заведенні спадкової справи нотаріус за даними Спадкового реєстру перевіряє наявність заведеної спадкової справи, спадкового договору, заповіту.

У разі підтвердження факту заведення спадкової справи іншим нотаріусом нотаріус відмовляє заявнику у прийнятті заяви (іншого документа) та роз'яснює право її подачі за місцезнаходженням цієї справи, а у разі потреби (неправильно визначено місце відкриття спадщини) витребовує цю справу для подальшого провадження.

Тобто, повторне заведення в теперішній час спадкової справи органами нотаріату, які здійснюють свої повноваження на території, яка контролюється органами державної влади України, є неможливим.

Відповідно до частини 1 статті 91 Закону України від 02 вересня 2014 року № 1669-VII Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції (в редакції Закону України від 12.02.2015 року № 189-VIII), який визначає тимчасові заходи для забезпечення підтримки осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення, у разі якщо останнім місцем проживання спадкодавця є населений пункт, на території якого органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження, затверджений рішенням Кабінету Міністрів України, місцем відкриття спадщини є місце подання першої заяви, що свідчить про волевиявлення щодо спадкового майна, спадкоємців, виконавців заповіту, осіб, заінтересованих в охороні спадкового майна, або вимоги кредиторів.

Кабінетом Міністрів України 15 квітня 2015 року постановою № 210 затверджено Порядок реєстрації деяких спадкових справ у Спадковому реєстрі, який визначає процедуру реєстрації у Спадковому реєстрі спадкових справ заведених на підставі статті 91 Закону України Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції . Проте зазначений Порядок не врегулював процедуру оформлення права на спадкування у разі, якщо спадкова справа заведена нотаріусом раніше і залишилася на території, на якій органи державної влади в теперішній час тимчасово не здійснюють свої повноваження.

Тобто, матеріалами справи доведено, що починаючи з 27 липня 2014 року і до теперішнього часу, на протязі більш, ніж три роки, позивач з незалежних від неї причин не може отримати свідоцтво про право на спадщину та розпорядитися спадковим майном на власний розсуд.

Відповідно до статті 41 Конституції України, частини першої статті 319, частини першої статті 321 ЦК України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні. Право приватної власності є непорушним.

У статті першій Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції , зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Проте, попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

Як зазначено в рішенні Європейського Суду з прав людини у справі Будченко проти України , найважливішою вимогою статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання органу влади у мирне володіння майном має бути законним. Цей принцип означає, що застосовні положення національного законодавства є достатньо доступними, чіткими та передбачуваними у їх застосуванні (див. рішення у справі Бейелер проти Італії (Beyeler v. Italy), [ВП] заява № 33202/96, пп. 108-109, ЄСПЛ 2000?I) (п. 40).

У справі EAST/WEST ALLIANCE LIMITED проти України Європейський Суду зазначив: Згідно з усталеною практикою Суду стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див., серед інших джерел, рішення у справах "ІммобіліареСаффі проти Італії" [ВП], заява N 22774/93, п. 44, ECHR 1999-V, та "Вістіньш і Перепьолкінс проти Латвії" [ВП], заява N 71243/01, п. 93, від 25 жовтня 2012 року) (п. 1);…. перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі "Антріш проти Франції", від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та "Кушоглу проти Болгарії", заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року) (2). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції", пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", n. 50, Series A N 98) (п. 3) .

На теперішній час законні підстави для втручання органу влади у мирне володіння майном, а саме, для припинення (обмеження) можливості ОСОБА_1 користуватися та розпоряджатися житловим будинком, земельною ділянкою та грошовими коштами, що входить до спадкового майна та належать їй в порядку спадкування з 27 липня 2014 року, відсутні. Проте в порушення статті 41 Конституції України, статті 1 Першого протоколу Конвенції право власності позивача на спадкове майно порушено - через тимчасову окупацію окремих районів Луганської, проведення на території Луганської області антитерористичної операції позивач вже більш, ніж три роки з незалежних від неї причин не може отримати свідоцтво про право на спадщину.

Згідно статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав, є зокрема, визнання права.

У силу вимог п. 23 ОСОБА_4 Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30 травня 2008 року Про судову практику у справах про спадкування свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Тобто, визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

За таких обставин, суд приходить до висновку про те, що на теперішній час дійсно існують перешкоди для оформлення позивачем спадкових прав у нотаріальному порядку і за таких обставин визнання права власності на майно в порядку спадкування є компетенцією суду.

Враховуючи вищенаведене та керуючись , ст.ст. 1-4, 5, 12, 13, 76-81, 89, 258, 263-265 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Вільхівської сільської ради Станично-Луганського району Луганської області; треті особи: Головне територіальне управління юстиції у Луганській області; ВАТ Ощадбанк в особі філії Луганського обласного управління ВАТ Ощадбанк про визнання права власності на садовий будинок та земельну ділянку у порядку спадкування за законом - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженкою ІНФОРМАЦІЯ_2 Російської Федерації, ідентифікаційний податковий номер НОМЕР_1 право власності в порядку спадкування за заповітом на садовий будинок за адресою: Луганська область, Станично-Луганський район, с/рада Вільхівська, Озон садове товариство Вільхівський дачний масив, вул. Роз, буд. 197; земельну ділянку площею 0,0595 га, кадастровий номер 442488450009 0030811, яка розташована за адресою: Луганська область, Станично-Луганський район, с/рада Вільхівська, Озон садове товариство Вільхівський дачний масив, вул. Роз, буд. 197 та грошові кошти ОСОБА_2 на банківському рахунку №26206054441612 у ТВБВ № 10012/0199 філії Луганського обласного управління АТ Ощадбанк в сумі 11 142,72 доларів США після смерті ОСОБА_2, померлої 27 січня 2014 року.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Апеляційного суду Луганської області через Біловодський районний суд Луганської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Ю.Ю. Цимбал