Рішення

від 16.01.2018 по справі 826/19304/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

16 січня 2018 року справа №826/19304/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., за участю секретаря Яцюти М.С., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Айтекс" (далі по тексту - позивач, ТОВ "Айтекс") доДержавної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі по тексту - відповідач, ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС) провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 27 серпня 2013 року №№0002892208, 0002902208 В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва, оскільки вважає протиправним визначення суми податкових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість, виходячи з того, що господарські операції із контрагентами-постачальниками підтверджені належним чином оформленими первинними документами та податковими накладними, є реальними та відповідають дійсному економічному змісту, а ТОВ "Айтекс" дотримано передбачені законодавством умови для формування даних податкового обліку в частині витрат та податкового кредиту.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 квітня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17 липня 2014 року, позов задоволено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12 липня 2016 року №К/800/43268/14 попередні судові рішення у справі скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Автоматизованою системою документообігу Окружного адміністративного суду міста Києва адміністративну справу передано на розгляд судді Кузьменку В.А.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 серпня 2016 року адміністративну справу №826/19304/13-а прийнято до провадження та призначено до судового розгляду.

Відповідач подав до суду письмове заперечення проти позову, в якому підтримав висновки акта перевірки ТОВ "Айтекс".

В судовому засіданні 15 листопада 2016 року представник позивача позовні вимоги підтримав, відповідач свого представника до суду не направив; на підставі частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ухвалив перейти до розгляду справи в письмовому провадженні.

Разом з тим, 15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII, яким внесено зміни до Кодексу адміністративного судочинства України, виклавши його в новій редакції.

Відповідно до підпункту 10 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України в новій редакції передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.

Враховуючи викладене, суд закінчує розгляд даної справи ухваленням рішення за правилами нової редакції Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, звертає увагу на наступне.

Відповідно до податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві, правонаступником якої є відповідач, від 27 серпня 2013 року №0002892208 згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пунктом 123.1 статті 123 Податкового кодексу України, за порушення підпункту 14.1.11 пункту 14.1 статті 14, підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135 Податкового кодексу України та підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" ТОВ "Айтекс" збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 1 465 701,00 грн., у тому числі за основним платежем на 1 073 893,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 391 808,00 грн.

Відповідно до податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві, правонаступником якої є відповідач, від 27 серпня 2013 року №0002902208 згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пунктом 123.1 статті 123 Податкового кодексу України, за порушення пунктів 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України ТОВ "Айтекс" збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 799 069,00 грн., у тому числі за основним платежем на 640 145,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 158 924,00 грн.

Зазначені податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі акта від 09 серпня 2013 року №107/1-22-08-325249943"Про результати планової виїзної перевірки ТОВ "Айтекс" (код ЄДРПОУ 32524943) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2010 року по 31.12.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2010 року по 31.12.2012 року" (далі по тексту - акт перевірки).

У висновку акта перевірки встановлено порушення позивачем зокрема підпункту 14.1.11 пункту 14.1 статті 14, підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135 Податкового кодексу України та підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", в результаті чого занижено податок на прибуток за 2010-2012 роки на загальну суму 1 073 893,00 грн.; пунктів 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 640 144,09 грн., у тому числі за жовтень-грудень 2010 року, січень-квітень 2011 року.

Вказані в акті перевірки порушення обґрунтовані наступним:

1) ТОВ "Айтекс" не включило до складу інших доходів суми кредиторської заборгованості, що обліковується з 01 квітня 2010 року та не стягнута після закінчення строку позовної давності на суму 1 802 257,40 грн., а саме: ПП "Азбет" у сумі 4 645,20 грн.; ТОВ "БК "Міг" у сумі 179 400,00 грн.; ТОВ "ВКФ "Авангард-трейд" у сумі 572 285,09 грн.; ТОВ "Траверз-буд" у сумі 686 950,31 грн.; ТОВ "Сі Джі Р Груп" у сумі 358 976,80 грн.

2) безпідставне віднесення до складу валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість відповідних сум вартості придбаних у ТОВ "Мертенс", ТОВ "ВСК Геос", ПП "ВКФ "Сельпроммаш", ТОВ "Авитек груп ЛТД" за період 2010-2011 роки у зв'язку із не доведенням реальності господарських операцій, а саме: згідно з отриманою податковою інформацією та матеріалами перевірок регіональних ДПІ встановлено відсутність інформації про складські приміщення, автомобільний транспорт, устаткування та трудові ресурси контрагентів, необхідні для здійснення господарської діяльності.

Направляючи справу на новий розгляд, Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 12 липня 2016 року №К/800/43268/14 зазначив: "Суди першої та апеляційної інстанції не надали належної оцінки обставинам, зазначеним у вироку Київського районного суду м. Сімферополя у кримінальній справі №1/0109/50/2012 від 08.05.2012 щодо організованої злочинної групи з придбання підприємств: ТОВ "ВСК Геос", ПП "ВКФ "Сельпроммаш" які були оформлені на підставних осіб для пособництва суб'єктам підприємницької діяльності у прикритті незаконної діяльності у сфері ухилення від сплати податків шляхом укладання фіктивних(безтоварних) угод.

При розслідуванні кримінальної справи було встановлено, що зазначені підприємства є фіктивними та утворені для надання податкової вигоди третім особам.

Крім того, суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки доводам податкового органу про те, що ОСОБА_1, яким підписані податкові накладні ТОВ "ВСК Геос", заявив, що він ніякого відношення до здійснення господарських операцій вищезазначеним підприємством не має.

При новому розгляді адміністративної справи, суду першої інстанції необхідно з'ясувати вищенаведені обставини із врахуванням того, що статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю.

Господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку".

На виконання вказівок Вищого адміністративного суду України Окружний адміністративний суд міста Києва звертає увагу на наступне.

Відповідно до пункту 135.1 статті 135 Податкового кодексу України (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Згідно підпунктом 135.5.4 пункту 135.5 статті 135 Податкового кодексу України інші доходи включають вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.

Таким чином, до складу інших доходів відповідно до підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135 Податкового кодексу України платник податків повинен включати: вартість безоплатно отриманих товарів, робіт, послуг; суми безповоротної фінансової допомоги; суми безнадійної кредиторської заборгованості.

За визначенням підпункту "а" підпункту 14.1.11 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України безнадійна заборгованість - це заборгованість, за зобов'язаннями, щодо яких минув строк позовної давності.

Згідно зі статтею 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Стаття 257 Цивільного кодексу України вказує, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Разом з тим, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав доказів, які б підтверджували, що по зобов'язанням з ПП "Азбет", ТОВ "БК "Міг", ТОВ "ВКФ "Авангард-трейд", ТОВ "Траверз-буд" та ТОВ "Сі Джі Р Груп" минув строк позовної давності.

Крім того, Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 12 липня 2016 року №К/800/43268/14 звернув увагу, що "судами встановлено, що із договорів, які укладені позивачем з контрагентами, за якими виникла заборгованість, не зазначено особливих умов щодо строків позовної давності.

Під час перевірки та під час судового розгляду справи не було встановлено факту пред'явлення позивачем вимоги до контрагентів про виконання зобов'язання.

Таким чином, відсутні підстави для висновку про закінчення строку позовної давності".

Враховуючи викладене, висновки акта перевірки про заниження доходів є помилковими, а збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток за даним епізодом порушення - протиправним.

Щодо здійснення господарських операцій із ТОВ "Мертенс", ТОВ "ВСК Геос", ПП "ВКФ "Сельпроммаш", ТОВ "Авитек груп ЛТД" суд звертає увагу на наступне.

Наявні у справі докази підтверджують, що між ТОВ "Айтекс" (підрядник) та ТОВ "Мертенс" (субпідрядник) укладено договори №09/11-10 від 09 листопада 2010 року, №0112-10 від 01 грудня 2010 року, №210411 від 21 квітня 2011 року, №250411 від 25 квітня 2011 року, №170611 від 17 червня 2011 року, №180611 від 18 червня 2011 року, за умовами яких субпідрядник виконує роботи: з капітального ремонту фасаду та вхідної групи адміністративної будівлі по вул. Різницькій, 13/15 в м. Києві; з мурування стін та перегородок при будівництві об'єкта: "Група житлових будинків з об'єктами соціальної інфраструктури по вул. Щорса, 44 у м. Києві"; на будівельному майданчику за адресою: вул. Професора Підвисоцького у Печерському районі м. Києва на об'єкті будівництва будівників №6 та №7; з поточного ремонту приміщень будівель Генеральної прокуратури України по вул. Гусовського, 9 та Борисоглібській, 18 згідно договірної ціни; на об'єкті "Реконструкція адміністративного будинку по вул. Борисоглібській, 18 з улаштуванням мансардної покрівлі над 5 поверхом"; на об'єкті по монтажу внутрішніх санітарно-технічних систем водопостачання та каналізації при будівництві об'єкта: "Автогосподарство та СТО з офісними приміщеннями за адресою: просп. Московський, 9Б в м. Києві".

Згідно з довідками про вартість виконаних будівельних робіт, актами приймання виконаних будівельних робіт, податковими накладними протягом листопада-грудня 201 року та січня-квітня 2011 року ТОВ "Мертенс" виконало обумовлені договорами роботи на загальну суму 4 195 967,46 грн., у тому числі податок на додану вартість 819 327,91 грн.

Між ТОВ "Айтекс" (замовник) та ТОВ "ВСК Геос" (підрядник) укладено договір №03/11-10 від 30 листопада 2010 року, згідно з яким підрядник взяв на себе зобов'язання власними та залученими засобами виконати роботи з монтажу та пусконаладці інженерних систем, а саме: опалення, теплопостачання, водопровід, каналізація, водостік, вентиляція на об'єкті замовника - житловий будинок по вул. Академіка Вільямса, 3-а.

На підставі договорів про переведення боргу від 05 жовтня 2010 року №05/10-10 та від 19 жовтня 2010 року №191010 ТОВ "Комерційне підприємство "Будпромінвестсервіс" перевело на ТОВ "ВСК Геос" борг у розмірі 102 000,00 грн. за договором №30/09-10 від 30 вересня 2010 року, укладеного між ТОВ "Комерційне підприємство "Будпромінвестсервіс" та ТОВ "Айтекс", та борг у розмірі 270 000,00 грн. за договором №181010 від 18 жовтня 2010 року, укладеного між ТОВ "Комерційне підприємство "Будпромінвестсервіс" та ТОВ "Айтекс".

Згідно з договорами №30/09-10 від 30 вересня 2010 року та №181010 від 18 жовтня 2010 року ТОВ "Комерційне підприємство "Будпромінвестсервіс", як субпідрядник зобов'язалось виконати роботи з ремонту фасаду вхідної групи та облицювання козирка адмінбудівлі по вул. Різницькій, 13/15 в Печерському районі м. Києва; роботи по поставці обладнання, монтажу, пуско-наладці інженерних систем, а саме: опалення, теплопостачання, водопровід, каналізація, водостік, вентиляція на об'єкті генпідрядника, та проведення здачі в експлуатацію об'єкта і передачі його генпідряднику, ліквідації недоробок і дефектів, які виникли з його вини і виявлені в ході прийому робіт в гарантійні строки експлуатації об'єкта.

Згідно з довідками про вартість виконаних будівельних робіт, актами приймання виконаних будівельних робіт, податковими накладними протягом жовтня-грудня 2010 року та січня, лютого 2011 року субпідрядник виконав обумовлені договорами роботи на загальну суму 1 658 000,00 грн., у тому числі податок на додану вартість 276 333,32 грн.

Між ТОВ "Айтекс" (замовник) та ПП "ВКФ "Сельпроммаш" (підрядник) укладено договір №120411 від 12 квітня 2011 року, згідно з яким підрядник взяв на себе зобов'язання власними та залученими засобами виконати по поставці обладнання, монтажу та пусконаладці інженерних систем на об'єкті замовника, а саме: електроприлади, електропостачання, системи пожежної безпеки, опалення, теплопостачання, гарячого водопостачання водопровід, каналізація, водостік та вентиляція, у житловому будинку по вул. Академіка Вільямса, 3-а.

Згідно з актом приймання виконаних будівельних робіт від 30 червня 2011 року, податковою накладною від 28 квітня 2011 року №288 субпідрядник виконав обумовлені договором роботи на загальну суму 50 500,00 грн., у тому числі податок на додану вартість 8 416,67 грн.

Відповідно до рахунку-фактури, видаткової накладної від 09 березня 2011 року №АГ-0000355 та податкової накладної від 09 березня 2011 року №131 ТОВ "Авитек груп ЛТД" поставило позивачу будівельні матеріали на загальну суму 40 284,61 грн.

Розрахунки між позивачем та наведеними вище контрагентами проведені у безготівковій формі, що підтверджується копіями виписок банку.

Частина вартості придбаного товару віднесена позивачем до складу валових витрат на підставі норм Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", частина, починаючи з 01 січня 2011 року, - на підставі норм Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За правилами пункту 138.5 статті 138 Податкового кодексу України інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені, згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку.

Згідно з пунктом 138.6 статті 138 Податкового кодексу України собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Наведені правові норми свідчать, що визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку та підтвердження первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов'язану з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямовану на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Судом встановлено, що ТОВ "Айтекс" на момент перевірки здійснювало діяльність з виконання будівельних робіт.

Як підтверджують матеріали справи, підрядні роботи замовлялись позивачем з метою виконання зобов'язань перед замовниками - ТОВ "Ліко-Буд", ТОВ "СК "Вектор", Генеральна прокуратура України, ТОВ "Глорія", а придбані будівельні матеріали поставлені для треті осіб.

На підтвердження реальності господарських операцій позивач надав суду наступні документи: копії господарських договорів, довідок про вартість виконаних робіт, актів про приймання виконаних робіт, видаткових та податкових накладних, виписок банку, платіжних доручень.

Таким чином, на думку суду, господарські операції ТОВ "Айтекс" з БВП "Строитель-плюс" здійснювалися в межах господарської діяльності позивача, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

Кріс того, в Акті перевірки не встановлено відсутність на момент перевірки у позивача первинних документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.

Доказів на підтвердження того, що контрагенти позивача не мали адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по спірним операціям, відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих зобов'язань, відповідачем до суду не надано.

За визначенням статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частина друга статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначає, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Суд встановив, що первинні документи, складені у межах спірних правовідносин містять усі обов'язкові реквізити та відповідають вимогам статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підставою для нарахування податкового кредиту, відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

За приписом підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Закон України "Про податок на додану вартість" передбачає тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження таких сум податковими накладними чи митними деклараціями (підпункт 7.4.5 пункту 7.4 статті 7).

Згідно з підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну назву отримувача; ж) ціну продажу без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до вимог підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Аналогічні норми стосовно формування податкового кредиту містить і Податковий кодекс України.

Так, згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник. податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

З аналізу вказаних правових норм та обставин справи суд приходить до висновку, що необхідними та достатніми підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товару з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням.

Як вбачається з обставин справи, позивач в податкових деклараціях з податку на додану вартість за відповідні періоди в складі податкового кредиту відобразив суми податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ "Мертенс", ТОВ "ВСК Геос", ПП "ВКФ "Сельпроммаш", ТОВ "Авитек груп ЛТД".

Висновки акта перевірки про не підтвердження реальності господарських операцій у зв'язку з посиланням на матеріали перевірок контрагентів є помилковими, тому що чинне законодавство не ставить право платника податків на формування податкових вигод у залежність від змісту податкової звітності його контрагентів та дотримання ними податкової дисципліни.

При цьому суд звертає увагу, що ймовірні порушення податкового законодавства підприємствами-постачальниками не є підставою для позбавлення правового значення відповідних первинних та податкових документів, що видані цими постачальниками.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України дою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кодекс України передбачає тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження податковими накладними або оформлення з порушенням вимог чи не підтвердження митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) (пункт 198.6 статті 198).

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

За приписом пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Як встановлено судом, на момент складання податкових накладних контрагенти позивача - ТОВ "Мертенс", ТОВ "ВСК Геос", ПП "ВКФ "Сельпроммаш", ТОВ "Авитек груп ЛТД" - були зареєстровані як платники податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мали право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні на кожну поставку послуг; в свою чергу, податкові накладні, на підставі яких позивач формував податковий кредит, та копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам, встановленим підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" та пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України.

Судом встановлено вище, що придбання позивачем послуг з автоперевезення вантажу безпосередньо пов'язано з його господарською діяльністю, а здійснені господарські операції є реальними та підтверджуються необхідними документами.

Крім того, відповідно до частини другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Так, в контексті спірних правовідносин належить відмітити рішення Європейського Суду з прав людини у справах "Інтерсплав" проти України (2007 рік, заява №803/02),"Булвес" АД проти Болгарії (2009 рік, заява №3991/03) і "Бізнес Супорт Центр" проти Болгарії (2010 рік, заява №6689/03), у яких, перевіряючи відповідність позбавлення права на податковий кредит/бюджетне відшкодування вимогам статті 1 Протоколу №1, Європейський суд з прав людини застосовував принцип пропорційності. Цей принцип є складовою частиною принципу верховенства права і вимагає додержання "справедливого балансу" між вимогами публічного інтересу та захистом прав приватних осіб, у реалізацію яких здійснюється втручання держави.

Провівши відповідну оцінку, Європейський Суд з прав людини визнав, що "справедливий баланс" не додержується, коли платника податку на додану вартість позбавляють права на податковий кредит/бюджетне відшкодування за відсутності доказів його залучення до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, чи доказів того, що йому було відомо/повинно було відомо про таку діяльність його постачальників.

Таким чином, за змістом норм Податкового кодексу України право покупця на податковий кредит з податку на додану вартість не ставиться в залежність від дотримання контрагентами вимог законодавства та вчинення ймовірних зловживань за ланцюгом постачання товару.

Враховуючи викладене, на думку суду, позивач правомірно відносив до складу податкового кредиту відповідні суми податку на додану вартість по відносинам із ТОВ "Мертенс", ТОВ "ВСК Геос", ПП "ВКФ "Сельпроммаш", ТОВ "Авитек груп ЛТД", тому висновки акта перевірки про заниження податку на додану вартість є помилковими, а збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість - протиправним.

Суд відхиляє посилання відповідача на розслідування кримінальної справи та вирок Київського районного суду міста Сімферополя від 08 травня 2012 року по обвинуваченню ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у вчиненні злочинів, передбачених зокрема статтями 205 та 358 Кримінального кодексу України щодо фіктивного підприємництва ТОВ "ВСК Геос", ПП "ВКФ "Сельпроммаш", а також на протокол допиту ОСОБА_1, яким були підписані податкові накладні ТОВ "ВСК Геос", про непричетність до здійснення господарських операцій не приймаються судом до уваги, оскільки вказані обставини не встановлювались в акті перевірки не були підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Враховуючи викладене, податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 27 серпня 2013 року №0002892208 та №0002902208 є протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем не доведено правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ТОВ "Айтекс" підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Айтекс" (03150, м. Київ, вул. Червоноармійська, 68, кв. 1, код 325249437) задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 27 серпня 2013 року №0002892208 та №0002902208.

3. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Айтекс" понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 294,00 грн. (дві тисячі двісті дев'яносто чотири гривні нуль копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві (01033, м. Київ, вул. Жилянська, 23, код 39468461).

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя В.А. Кузьменко