Постанова

від 24.10.2017 по справі 804/5354/17

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 жовтня 2017 р. Справа № 804/5354/17 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіКонєвої С.О. при секретарі судового засіданняКарімовій Ю.Р. за участю представників сторін: від відповідача: Чабан О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "НБС ТЕХНОЛОГІЯ" до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0009291420 від 18.07.2017р., -

ВСТАНОВИВ:

22.08.2017р. Товариство з обмеженою відповідальністю НБС ТЕХНОЛОГІЯ звернулося з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області та просить визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення №0009291420 від 18.07.2017р.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що податковою інспекцією було проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства України з податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ Ліагро Сервіс Груп за період з 01.12.2016р. по 31.12.2016р. за результатами якої складено акт №6878/04-36-14-12/33116297 за висновками якого було встановлено порушення позивачем п.44.1ст.44, п.198.1,п.198.2,п.198.6 ст.198 ПК України внаслідок неправомірного визначення податкового кредиту у податковій звітності в результаті чого підприємством завищено від'ємне значення за грудень 2016р. на загальну суму 122627 грн. На підставі вказаних висновків було прийняте оспорюване податкове повідомлення-рішення за яким позивачеві зменшено розмір від'ємного значення суми ПДВ по декларації за грудень 2016р. на суму 122627,00 грн. Позивач вважає зазначене вище рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки висновки податкового органу про відсутність факту реального вчинення господарських операцій між ТОВ Ліагро Сервіс Груп та позивачем не відповідають фактичним обставинам, вказані взаємовідносини позивача з контрагентом відповідають вимогам Податкового кодексу України та іншим нормативно-правовим актам, є реальними, такими, що спричинили реальні зміни в майновому стані позивача, товари за цими господарськими операціями придбані з метою їх використання в господарській діяльності позивача, належним чином відображені у бухгалтерському обліку та фінансовій звітності позивача і підтверджуються усіма необхідними первинними та додатковими бухгалтерськими документами, отримані позивачем від вказаного контрагента ТМЦ (запчастини) фактично використані у господарській діяльності позивача, а саме: ремонті гірничошахтного обладнання та знайшли своє відображення у собівартості виконаних робіт, які були виконані позивачем з метою отримання прибутку. Також позивач у позові вказує на те, що наявність дефектів у правовому статусі контрагентів-постачальників, які не виконують свої зобов'язання не може бути підставою для позбавлення позивача як покупця товару права на формування податкового кредиту, оскільки відповідальність носить індивідуальний характер згідно до ст.61 Конституції України, а тому вважає, що позивач не може нести відповідальності за дії своїх контрагентів, а податковий орган не наділений повноваженнями визнавати недійсними, нікчемними або нереальними правочини в позасудовому порядку згідно до вимог ст.ст.11,204,215, 234, 228 ЦК України, тому вважає, що оспорюване податкове повідомлення-рішення є протиправним. У додаткових поясненнях від 23.10.2017р. зазначив про використання придбаних у ТОВ Ліагро Сервіс Груп ТМЦ у власному виробництві на підтвердження чого надав копії документів на списання матеріалів.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, проте 23.10.2017р. надав до канцелярії суду заяву, у якій просив розглянути справу у порядку письмового провадження(а.с.158).

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував, у письмових запереченнях просив у задоволенні позову позивачеві відмовити повністю посилаючись на те, що вищевказаною перевіркою встановлено нереальність господарських операцій з придбання ТМЦ (металопродукція та підшипники в асортименті) і зроблено висновок про безпідставне формування податкового кредиту з ПДВ у сумі 122627,30 грн. по взаємовідносинах позивача з ТОВ Ліагро Сервіс Груп по декларації за грудень 2016р., та, як наслідок, завищення від'ємного значення з ПДВ за вказаний період з підстав того, що згідно даних ЄРПН та визначеної схеми походження товару вбачається невідповідність придбаного (цигарки, чай та напої) та реалізованого (фарба, металопродукція, запчастини, будівельні матеріали та інструмент, транспортні послуги, підшипники) товару, тобто його підміна . Згідно проведеного аналізу встановлено невідповідність придбаного та реалізованого товару, що свідчить про обрив ланцюга постачання товару, нереальність здійснення господарської операції та здійснення діяльності направленої на надання вигоди третім особам. Крім того, встановлено, що ТОВ Ліагро Сервіс Груп реалізовано товар на 157 покупця (покупці розташовані в різних, віддалених одне від одного містах - Київська область та м. Київ, Кривий Ріг, Дніпропетровська, Запорізька, Донецька, Кіровоградська області та інші регіони) ТОВ Ліагро Сервіс Груп не могло здійснювати послуги з постачання ТМЦ, які були реалізовані позивачеві, так як у вказаного контрагента відсутня достатня кількість кваліфікованих працівників, відсутні основні засоби, виробниче обладнання, транспортні засоби, тощо, вказані ТМЦ не придбавались у інших контрагентів. Також встановлено, що здійснення цих операцій є неможливим у зв'язку з аналізом часу та оперативності проведення операцій, відсутності майна, віддаленості контрагентів один від одного. Досліджені операції спрямовані на документальне оформлення купівлі-продажу товарів та не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними, метою їх є мінімізація податкових зобов'язань позивача, а тому, на думку відповідача, позивачем фактично здійснено безпідставне оформлення нереальної господарської операції з ТОВ Ліагро Сервіс Груп з придбання товарів і неправомірно складені первинні документи, інформація з яких перенесена до бухгалтерських облікових регістрів всупереч ст.ст.1,9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні . За викладеного, представник відповідача вважає, що позивачем у позові не наведено обґрунтування протиправності винесеного податкового повідомлення-рішення, а тому відповідач при прийнятті цього рішення діяв у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

У відповідності до вимог ч.4 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності.

Враховуючи наведене, подану представником позивача заяву про розгляд справи у порядку письмового провадження, строки вирішення спору, встановлені ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за можливе розглянути дану справу за відсутності представника позивача з урахуванням поданої ним заяви згідно до вимог ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судом у ході судового розгляду справи встановлені наступні обставини у справі.

Товариство з обмеженою відповідальністю НБС ТЕХНОЛОГІЯ 10.08.2004р. зареєстровано як юридична особа за адресою: Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг, вул. Криворіжсталі, будинок 10, перебуває на обліку у Криворізькій південній ОДПІ Головного управління ДФС у Дніпропетровській області як платник податків та обов'язкових платежів до бюджету, є платником ПДВ, що підтверджується копією Статуту позивача, копією виписки з ЄДРПОУ від 07.07.2016р., копією довідки статистики від 02.08.2013р., копією витягу з реєстру платників ПДВ від 20.07.2016р. та відомостями, наведеними в акті перевірки від 27.06.2017р. (а.с. 10-23).

У період з 14.06.2017р. по 20.06.2017р. податковою інспекцією була проведена позапланова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства України з податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ Ліагро Сервіс Груп за період з 01.12.2016р. по 31.12.2016р. за результатами якої був складений акт №6878/04-36-14-12/33116297 від 27.06.2017р. за висновками якого було встановлено порушення позивачем п.44.1 ст.44, п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 ПК України внаслідок неправомірного визначення податкового кредиту у податковій звітності в результаті чого підприємством завищено від'ємне значення за грудень 2016р. на загальну суму 122627,30 грн. (а.с.22-28).

На підставі вищевказаного акту перевірки, податковою інспекцією 18.07.2017р. було прийнято податкове повідомлення-рішення форми В4 №0009291420 за яким позивачеві було зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість по податковій декларації з ПДВ за грудень 2016р. на суму 122627 грн. (а.с.29-31).

Позивач оспорює вищевказане податкове повідомлення-рішення, просить визнати його протиправним і скасувати посилаючись на те, що висновки відповідача про те, що господарські операції позивача та ТОВ "Ліагро Сервіс Груп є реальними та такими, що спричинили реальні зміни у майновому стані позивача, товари за цими господарськими операціями придбані з метою використання їх у господарській діяльності позивача, належним чином були відображені у бухгалтерському та фінансовому обліку підприємства та підтверджені усіма необхідними первинними та додатковими бухгалтерськими документами, а тому висновки податкового органу про нереальність господарських операцій через дефекти у правовому статусі контрагентів-постачальників, які не виконали своїх зобов'язань по сплаті ПДВ до бюджету, не ґрунтуються на нормах чинного законодавства України, так як податковому органу не надано повноважень на встановлення нікчемності, недійсності, нереальності правочинів у позасудовому порядку та позивач не може бути позбавлений права на формування податкового кредиту з ПДВ внаслідок порушень інших контрагентів, оскільки юридична відповідальність носить індивідуальний характер згідно ст.61 Конституції України.

Заслухавши представника відповідача, який брав участь у судовому засіданні, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи, перевіривши доводи та давши їм належну правову оцінку, проаналізувавши норми чинного законодавства України, оцінивши їх у сукупності, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для задоволення позовних вимог позивача, виходячи з наступного.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України від 16 липня 1999 року №996-ХIV Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (далі - Закон № 996-ХIV).

Згідно зі статтею 1 Закону № 996-ХIV господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

У відповідності до п.2 ст. 3 Закону №996-ХІУ бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.

Згідно ст. 9 Закону №996-ХІУ підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкуванням оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто, для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Слід зазначити, що договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку. Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Отже, договір свідчить лише про намір виконати дії (операції) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання.

Відповідно до вищенаведеного визначення господарська операція пов'язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом У цього Кодексу - п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій , зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг - п.198.1 ст. 198 ПКУ.

Пунктом 198.2 ст. 198 вказаного вище Кодексу, визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За приписами пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПКУ не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

За приписами п.201.10 ст.201 наведеного вище Кодексу, встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Контролюючі органи за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу - п.201.6 ст.201 ПК України.

Також, у відповідності до вимог п. 201.8 ст.201 вказаного вище Кодексу, визначено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Отже, з аналізу наведених вище норм видно, що підставами для формування податкового кредиту та податкових зобов'язань, витрат і доходів є наявність у платника податків належним чином оформлених первинних бухгалтерських документів, що підтверджують реальність здійснення господарський операцій, зокрема, наявність виданої продавцем податкової накладної у покупця товару, а також і реєстрація податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних продавцем товарів та послуг, що дає право покупцю на віднесення вказаних сум до податкового кредиту.

При цьому, під час реєстрації податкових накладних саме на контролюючі органи покладено обов'язок щодо перевірки таких податкових накладних на предмет виявлення у них будь-яких розбіжностей (підміна ТМЦ) та повідомлення про це платників податків, а платник податків, у разі виявлених розбіжностей та повідомлення його про це контролюючим органом має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій.

Разом з тим, ні актом перевірки, ні в ході судового розгляду справи не встановлено відсутності у позивача як покупця товару податкових накладних по взаємовідносинах позивача з його контрагентом - ТОВ Ліагро Сервіс Груп за період з 01.12.2016р. по 31.12.2016р. при здійсненні фінансово-господарських операцій за договором поставки №184/16 від 12.12.2016р.

Не було виявлено і розбіжностей у придбаному та реалізованому товарі контролюючим органом і під час проведення реєстрації таких податкових накладних у ЄРПН, про що контролюючий орган не повідомляв позивача як покупця товару у відповідності до вищевказаних вимог п.201.6 ст.201 ПК України, відповідних доказів представником відповідача суду не надано.

Таким чином, отримання позивачем податкової накладної від ТОВ Ліагро Сервіс Груп є підставою для включення її до податкового кредиту з податку на додану вартість протягом звітного періоду згідно до вимог ст.198, ст.201 ПК України.

Так, як встановлено судом із наданих документів, 12.12.2016р. між ТОВ Ліагро Сервіс Груп (Постачальником) та ТОВ НБС ТЕХНОЛОГІЯ (Покупцем) було укладено договір поставки №184/16 за умовами якого Постачальник зобов'язувався поставити у власність Покупця продукцію виробничо-технічного призначення відповідно до технічних вимог Покупця в асортименті, кількості, в терміни і за ціною узгодженими Сторонами у Специфікаціях, що є невід'ємними частинами до договору.

Згідно п.3.1 вказаного договору передбачено, що умови відвантаження продукції - ЕХW - склад Продавця, згідно з ІНКОТЕРМС-2010 , якщо інше не обумовлено у відповідних Специфікаціях до цього договору (а.с.4-43).

Згідно змісту копій Специфікацій до договору вбачається, що у них встановлені умови поставки: (склад Продавця) Кіровоградська область, м. Долинська, вул. Чкалова буд. 126 (Специфікації №1,2) продукція визначена - лист, круг, поковка, підшипник (а.с.44-45).

Факти реальності вчинених господарських операціях за вищевказаним договором підтверджується копіями договору поставки, копіями Специфікацій, додатковою угодою №1 до договору, копіями податкових накладних, виписаних продавцем товару - ТОВ Ліагро Сервіс Груп , копіями рахунків на оплату, копіями видаткових накладних, копіями виписок банку про сплату покупцем на користь продавця коштів за отриманий товар, де позивачем у складі вартості товару, у тому числі сплачено і суму ПДВ (а.с.40-46,52-53, 55,60-61,63-70).

Транспортування товару підтверджено копією договору оренди найма автомобіля, укладеного між позивачем та громадянином України ОСОБА_5 від 21.11.2014р., копією акту приймання-передачі автомобіля марки Фольцваген; модель АМАРОК, рік випуску 2011, тип: вантажний бортовий, малотоннажний, колір синій, державний номер НОМЕР_1, копіями товарно-транспортних накладних, копіями рахунків на оплату, копіями актів надання послуг з перевезення, у тому числі і разовим договором №12/12-1 укладеного між ФОП ОСОБА_6 та позивачем на перевезення вантажу автомобілем КАМАЗ НОМЕР_2, копіями товарно-транспортних накладних (а.с.47-51, 54,58-59, 62).

Використання придбаного у ТОВ Гіагро Сервіс Груп ТМЦ у господарській діяльності позивача підтверджується копіями актів списання та іншими доказами, наявними у справі (а.с.99-157).

При цьому, судом враховується, що зміст акту перевірки взагалі не містить посилань на будь-які порушення, які вчинені саме позивачем з урахуванням того, що позивач є покупцем товару та сплатив суму ПДВ у складі вартості товару, що підтверджується копіями виписок банку (а.с.65-70).

За викладених обставин, суд приходить до висновку, що надані вище досліджені судом копії первинних бухгалтерських документів підтверджують реальність господарських операцій між позивачем та ТОВ Ліагро Сервіс Груп у періоді з 01.12.2016р. по 31.12.2016р., вказані господарські операції спричинили зміни майнового стану позивача, а тому висновки акту перевірки про нереальність вказаних господарських операцій не відповідають дійсності, спростовується вищевказаними доказами, які відповідачем не спростовані жодними належними та допустимими доказами, у зв'язку з чим прийняте на підставі таких висновків оспорюване податкове повідомлення-рішення є протиправним.

Відповідно до ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Частина 1 статті 71 КАС України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а ч. 2 ст. 71 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Представником відповідача у ході судового розгляду справи не доведено належними і допустимими доказами правомірність прийняття оспорюваного рішення з урахуванням встановлених обставин та проаналізованих норм чинного податкового законодавства, а також і повноважень контролюючого органу щодо встановлення невідповідності придбаного та реалізованого товару під час реєстрації податкових накладних у ЄРПН, які покладені саме на контролюючий орган, а не на покупця товару.

Судом не можуть бути прийнято до уваги та покладено в основу даного судового рішення доводи представника відповідача стосовно того, що ТОВ Ліагро Сервіс Груп не міг здійснювати послуги з постачання ТМЦ позивачеві через віддаленість один від одного, через відсутність у даного контрагента достатньої кількості кваліфікованих працівників, через відсутність основних засобів, через відсутність виробничого обладнання, через відсутність транспортних засобів, не придбання вказаних ТМЦ у інших коштрагентів, з огляду на те, що вказані обставини не можуть бути підставами для відповідальності позивача за вищевказаними господарськими операціями, так як юридична відповідальність носить індивідуальний характер та позивач не може нести таку відповідальність за дії свого контрагента згідно до вимог ст. 61 Конституції України.

Є безпідставними і доводи представника відповідача про неможливість здійснення операцій у зв`язку з аналізом часу та оперативності проведення операцій, відсутності майна, віддаленості контрагентів один від одного, оскільки вказані твердження податкового інспектора є його припущеннями, так як у акті не наведено жодного аналізу часу та оперативності проведення операцій, тоді як вказані твердження спростовуються наявними в матеріалах справи ТТН, які містять відомості про те, що транспортування товару відбувалося із м. Долинська Кіровоградської області (склад продавця згідно Специфікацій №1,2)різними транспортними засобами, що не свідчить про велику віддаленість м. Кривого Рогу від Кіровоградської області (відстань лише 140 км.), згідно двох ТТН транспортування ТМЦ відбулося 12.12.2016р. та 26.12.2016р. автомобілем КАМАЗ та автомобілем Фольцваген АМАРОК, тобто навіть в різні дні, а тому доводи відповідача про проведення аналізу часу, оперативності проведення операцій та віддаленість один від одного є неспроможними та спростовуються наведеним аналізом змістом ТТН.

Також слід зазначити, що висновки акту перевірки відповідача від 27.06.2017р. щодо нереальності господарських операцій по вищенаведених взаємовідносинах позивача та ТОВ Ліагро Сервіс Груп з 01.12.2016р. по 31.12.2016р. ґрунтуються на припущеннях посадової особи відповідача, що суперечить вимогам ст. 62 Конституції України.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту або відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документально підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Відповідної правової позиції дотримується і Вищий адміністративний Суд України у своїх ухвалах від 09.11.2011р. № К-1837/10, від 15.09.2011р. № К-24505/10, від 08.11.2011р. № К-46076/09, від 26.11.2012р. № К/9991/54239/12, а також в постанові від 14.11.2012р. №К/9991/50772/12.

Статтею 8 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Так, Європейський Суд з прав людини у своєму рішення від 22.01.2009р.( Булвес АД проти Болгарії ) зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз. На думку Європейського Суду такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності. Право на податковий кредит є власністю у розумінні статті 1 Протоколу № 1, яке повинно розглядатися як таке, що виникло у момент повного виконання нею своїх зобов'язань щодо податкової звітності з ПДВ. Визнання права на нарахування податкового кредиту було поставлено в залежність від виконання обов'язків постачальником, в той час коли це не залежало від волі одержувача поставки - застосування відповідних положень Закону Про ПДВ стало не передбаченим і самовільним. Платник податку не має абсолютно ніяких повноважень відслідковувати, контролювати і забезпечувати виконання постачальником його обов'язків із складення та подання декларації з ПДВ, а також обов'язку зі сплати ПДВ (п.43, п.69 зазначеного вище рішення Європейського Суду).

Відповідно до ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини практика Європейського Суду з прав людини є джерелом права та свідчить про те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (рішення Європейського Суду від 09.01.2007р. у справі Інтерсплав проти України ).

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Перевіривши правомірність прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення у відповідності до вимог ч.3 ст.2 вказаного Кодексу, суд приходить до висновку, що викладені в акті перевірки від 27.06.2017р. обставини, що слугували прийняттю оспорюваного рішення є неправомірними, спростовуються вищенаведеними доказами, а тому є такими, що прийняті не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), а тому позовні вимоги позивача про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, прийнятого на підставі вищевказаних висновків, підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

За таких обставин, підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління ДФС у Дніпропетровській області на користь позивача судові витрати позивача по сплаті судового збору понесені позивачем згідно платіжного доручення №8070 від 16.08.2017р. у розмірі 1600 грн. 00 коп. (а.с.9).

Керуючись ст.ст. 2 - 10, 11, 12, 71, 86, 94, 122, 160, 161, 162, 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю НБС ТЕХНОЛОГІЯ до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0009291420 від 18.07.2017р. - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Дніпропетровській області №0009291420 від 18.07.2017р.

Стягнути з бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (49600, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17-а) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю НБС ТЕХНОЛОГІЯ (50051, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Криворіжсталі, 10, код ЄДРПОУ 33116297) - судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1600 грн. 00 коп. ( одна тисяча шістсот гривень 00 коп.).

Постанова може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції з одночасним направленням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня проголошення постанови, або протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови відповідно до вимог ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова суду набирає законної сили у порядку та у строки, визначені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови складено 30 жовтня 2017 року.

Суддя С.О. Конєва